Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
24:4
24:5
24:6
24:8
24:9
24:10
24:11
24:12
24:13
24:14
24:16
24:18
24:19
24:20
24:21
24:22
24:23
24:24
24:25
24:26
24:27
24:28
24:29
24:30
24:31
24:32
24:33
24:34
24:35
24:37
24:38
24:39
24:41
24:43
24:44
24:45
24:46
24:47
24:48
24:49
24:50
24:51
24:52
24:53
24:54
24:55
24:56
24:57
24:58
24:59
24:60
24:61
24:63
24:64
24:66
Авраа́мъ же бя́ше ста́ръ, заматерѣ́вшiй во дне́хъ: и Госпо́дь благослови́ Авраа́ма во всѣ́хъ.
И рече́ Авраа́мъ рабу́ своему́ старѣ́йшему до́му своего́, облада́ющему всѣ́ми его́: положи́ ру́ку твою́ подъ стегно́ мое́,
и заклену́ тя Го́сподемъ Бо́гомъ небесе́ и Бо́гомъ земли́, да не по́ймеши сы́ну моему́ Исаа́ку жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ, съ ни́миже а́зъ живу́ въ ни́хъ:
но то́кмо на зе́млю мою́, идѣ́же роди́хся, по́йдеши, и ко пле́мени моему́, и по́ймеши жену́ сы́ну моему́ Исаа́ку отту́ду.
Рече́ же къ нему́ ра́бъ: еда́ у́бо не восхо́щетъ ити́ жена́ вслѣ́дъ со мно́ю на зе́млю сiю́, возвращу́ ли сы́на твоего́ въ зе́млю, от нея́же изше́лъ еси́?
Рече́ же къ нему́ Авраа́мъ: внемли́ себѣ́, да не возврати́ши сы́на моего́ она́мо.
Госпо́дь Бо́гъ небесе́ и Бо́гъ земли́, И́же поя́ мя изъ до́му отца́ моего́ и от земли́, въ не́йже роди́хся, И́же глаго́ла мнѣ́ и И́же кля́ся мнѣ́, глаго́ля: тебѣ́ да́мъ зе́млю сiю́ и сѣ́мени твоему́, То́й по́слетъ А́нгела Своего́ предъ тобо́ю, и по́ймеши жену́ сы́ну моему́ Исаа́ку отту́ду:
а́ще же не восхо́щетъ жена́ поити́ съ тобо́ю въ зе́млю сiю́, чи́стъ бу́деши от закля́тiя моего́: то́чiю сы́на моего́ не возврати́ та́мо.
И положи́ ра́бъ ру́ку свою́ подъ стегно́ Авраа́ма господи́на своего́, и кля́ся ему́ о словеси́ се́мъ.
И взя́ ра́бъ де́сять велблю́дъ от велблю́дъ господи́на своего́, и от всѣ́хъ бла́гъ господи́на своего́ съ собо́ю, и воста́въ и́де въ Месопота́мiю во гра́дъ Нахо́ровъ:
и поста́ви велблю́ды внѣ́ гра́да у кла́дязя во́днаго подъ ве́черъ, егда́ исхо́дятъ [жены́] почерпа́ти воды́,
и рече́: Го́споди, Бо́же господи́на моего́ Авраа́ма, благоустро́й предо мно́ю дне́сь, и сотвори́ ми́лость съ господи́номъ мои́мъ Авраа́момъ:
се́, а́зъ ста́хъ у кла́дязя во́днаго, дще́ри же живу́щихъ во гра́дѣ исхо́дятъ почерпа́ти воды́:
и бу́детъ дѣви́ца, е́йже а́зъ реку́: преклони́ водоно́съ тво́й, да пiю́, и рече́тъ ми́: пі́й ты́, и велблю́ды твоя́ напою́, до́ндеже напiю́тся: сiю́ угото́валъ еси́ рабу́ Твоему́ Исаа́ку: и по сему́ увѣ́мъ, я́ко сотвори́лъ еси́ ми́лость съ господи́номъ мои́мъ Авраа́момъ.
И бы́сть пре́жде не́же сконча́ти ему́ глаго́лющу во умѣ́ свое́мъ, и се́, Реве́кка исхожда́ше, я́же роди́ся Ваѳуи́лу, сы́ну Ме́лхи жены́ Нахо́ра, бра́та же Авраа́мля, держа́щи водоно́съ на ра́мѣхъ свои́хъ:
дѣви́ца же бя́ше доброзра́чна зѣло́: дѣ́ва бѣ́, му́жъ не позна́ ея́. Соше́дши же на кла́дязь, напо́лни водоно́съ сво́й и взы́де.
Тече́ же ра́бъ во срѣ́тенiе е́й и рече́: напо́й мя́ ма́ло водо́ю от водоно́са твоего́.
Сiя́ же рече́: пі́й, господи́не. И потща́ся, и сня́ водоно́съ на мы́шца своя́, и напои́ его́, до́ндеже напи́ся.
И рече́: и велблю́домъ твои́мъ налiю́, до́ндеже вси́ напiю́тся.
И потща́ся, и испраздни́ водоно́съ въ пои́ло: и тече́ па́ки на кла́дязь почерпну́ти воды́, и влiя́ велблю́домъ всѣ́мъ.
Человѣ́къ же выразумѣва́ше ю́ и помолчева́ше, да уразумѣ́етъ, а́ще благоустро́и Бо́гъ пу́ть ему́, или́ ни́.
Бы́сть же егда́ преста́ша вси́ велблю́ды пiю́ще, взя́ человѣ́къ усеря́зи зла́ты вѣ́сомъ по дра́хмѣ и два́ запя́стiя на ру́ки ея́: де́сять златни́цъ вѣ́съ и́хъ.
И вопроси́ ю́ и рече́: чiя́ еси́ дще́рь? Повѣ́ждь ми́, а́ще е́сть у отца́ твоего́ мѣ́сто на́мъ вита́ти?
Она́ же рече́ ему́: дще́рь Ваѳуи́лева е́смь [сы́на] Ме́лхина, его́же роди́ Нахо́ру.
И рече́ ему́: и плевы́ и сѣ́на мно́го у на́съ, и мѣ́сто вита́ти.
И благослови́въ человѣ́къ, поклони́ся Го́споду
и рече́: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ господи́на моего́ Авраа́ма, И́же не оста́ви пра́вды Своея́ и и́стины от господи́на моего́: и мене́ благоустро́и Госпо́дь въ до́мъ бра́та господи́на моего́.
И те́кши дѣви́ца въ до́мъ ма́тере своея́, повѣ́да по глаго́ломъ си́мъ.
Реве́кцѣ же бя́ше бра́тъ, ему́же и́мя Лава́нъ: и тече́ Лава́нъ къ человѣ́ку во́нъ на кла́дязь.
И бы́сть егда́ ви́дѣ усеря́зи, и запя́стiя на руку́ сестры́ своея́, и егда́ слы́ша словеса́ Реве́кки сестры́ своея́, глаго́лющiя: си́це глаго́ла мнѣ́ человѣ́къ: и прiи́де къ человѣ́ку, стоя́щу ему́ у велблю́дъ у кла́дязя,
и рече́ ему́: гряди́, вни́ди благослове́нный от Го́спода, почто́ стои́ши внѣ́? А́зъ же угото́вахъ хра́мину и мѣ́сто велблю́домъ.
И вни́де человѣ́къ въ до́мъ, и разсѣдла́ велблю́ды, и даде́ пле́вы и сѣ́но велблю́домъ, и во́ду умы́ти но́зѣ его́, и но́ги муже́мъ, и́же бя́ху съ ни́мъ:
и предложи́ и́мъ хлѣ́бы я́сти, и рече́: не я́мъ, до́ндеже возглаго́лю словеса́ моя́. И рече́: глаго́ли.
И рече́: ра́бъ Авраа́мль е́смь а́зъ:
Госпо́дь же благослови́ господи́на моего́ зѣло́, и возвы́сися: и даде́ ему́ о́вцы и телцы́, сребро́ и зла́то, рабы́ и рабы́ни, и велблю́ды и ослы́:
и роди́ Са́рра, жена́ господи́на моего́, сы́на еди́наго господи́ну моему́, состарѣ́вшемуся ему́, и даде́ ему́, ели́ка имя́ше:
и закля́ мя господи́нъ мо́й, глаго́ля: не по́ймеши жены́ сы́ну моему́ от дще́рей Ханане́йскихъ, въ ни́хже а́зъ обита́ю въ земли́ и́хъ:
но въ до́мъ отца́ моего́ по́йдеши, и въ пле́мя мое́, и по́ймеши жену́ сы́ну моему́ отту́ду:
рѣ́хъ же [а́зъ] господи́ну моему́: а егда́ не восхо́щетъ жена́ со мно́ю ити́?
И рече́ ми: Госпо́дь Бо́гъ, Ему́же благоугоди́хъ предъ ни́мъ, о́нъ по́слетъ А́нгела Своего́ съ тобо́ю и благоустро́итъ пу́ть тво́й, и по́ймеши жену́ сы́ну моему́ от пле́мене моего́ и от до́му отца́ моего́:
тогда́ бу́деши чи́стъ от заклина́нiя моего́: егда́ бо до́йдеши въ пле́мя мое́, и не дадя́тъ ти́, и бу́деши чи́стъ от заклина́нiя моего́:
и прише́дъ дне́сь на кла́дязь, реко́хъ: Го́споди, Бо́же господи́на моего́ Авраа́ма, а́ще ты́ благоустроя́еши пу́ть мо́й, въ о́ньже ны́нѣ а́зъ иду́:
се́, а́зъ ста́хъ у кла́дязя во́днаго, и дще́ри гра́жданъ исхо́дятъ почерпа́ти воды́: и бу́детъ дѣви́ца, е́йже а́ще а́зъ реку́: напо́й мя́ от водоно́са твоего́ ма́ло водо́ю:
и рече́тъ ми́: и ты́ пі́й, и велблю́домъ твои́мъ влiю́: сiя́ [бу́детъ] жена́, ю́же угото́ва Госпо́дь рабу́ Своему́ Исаа́ку: и по сему́ уразумѣ́ю, я́ко сотвори́лъ еси́ ми́лость господи́ну моему́ Авраа́му.
И бы́сть пре́жде не́же сконча́ти мнѣ́ глаго́лющу во умѣ́ свое́мъ, а́бiе Реве́кка исхожда́ше держа́щи водоно́съ на ра́му, и сни́де на кла́дязь, и почерпе́ воды́: и реко́хъ е́й: напо́й мя́.
И потща́вшися сня́ водоно́съ съ себе́ на мы́шцу свою́ и рече́: пі́й ты́, и велблю́ды твоя́ напою́. И напи́хся, и велблю́ды моя́ напои́.
И вопроси́хъ ю́ и реко́хъ: чiя́ еси́ дще́рь? Повѣ́ждь ми́. Она́ же рече́: дще́рь Ваѳуи́лева е́смь сы́на Нахо́рова, его́же роди́ ему́ Ме́лха. И да́хъ е́й усеря́зи, и запя́стiя на ру́цѣ ея́,
и благоволи́въ поклони́хся Го́споду: и благослови́хъ Го́спода Бо́га господи́на моего́ Авраа́ма, И́же благоустро́и мя́ на пути́ и́стины поя́ти дще́рь бра́та господи́на моего́ сы́ну его́:
а́ще у́бо сотворите́ вы́ ми́лость и пра́вду къ господи́ну моему́: а́ще же ни́, повѣ́дите ми́: да обращу́ся или́ на де́сно, или́ на лѣ́во.
Отвѣща́вша же Лава́нъ и Ваѳуи́лъ, реко́ста: от Го́спода прiи́де дѣ́ло сiе́: не возмо́жемъ ти́ проти́ву рещи́ зло́ или́ бла́го:
се́, Реве́кка предъ тобо́ю: пое́мь ю́, иди́: и да бу́детъ жена́ сы́ну господи́на твоего́, я́коже глаго́ла Госпо́дь.
Бы́сть же егда́ услы́ша ра́бъ Авраа́мль словеса́ сiя́, поклони́ся до земли́ Го́споду.
И изне́съ ра́бъ сосу́ды зла́ты и сре́бряны и ри́зы, даде́ Реве́кцѣ: и да́ры даде́ бра́ту ея́ и ма́тери ея́.
И ядо́ша и пи́ша и то́й и му́жiе, и́же бя́ху съ ни́мъ, и почи́ша. И воста́въ зау́тра, рече́: отпусти́те мя́, да отиду́ къ господи́ну моему́.
Рѣ́ша же бра́тiя ея́ и ма́ти: да пребу́детъ дѣви́ца съ на́ми я́ко де́сять дні́й, и посе́мъ по́йдетъ.
О́нъ же рече́ къ ни́мъ: не держи́те мя́, Госпо́дь бо благоустро́и пу́ть мо́й во мнѣ́: отпусти́те мя́, да иду́ къ господи́ну моему́.
Они́ же рѣ́ша: призове́мъ дѣви́цу и вопро́симъ ея́ изоу́стъ.
И призва́ша Реве́кку и рѣ́ша е́й: по́йдеши ли съ человѣ́комъ си́мъ? Она́ же рече́: пойду́.
И отпусти́ша Реве́кку сестру́ свою́, и имѣ́нiя ея́, и раба́ Авраа́мля, и и́же съ ни́мъ бы́ша.
И благослови́ша Реве́кку и рѣ́ша е́й: сестра́ на́ша еси́, бу́ди въ ты́сящы те́мъ, и да наслѣ́дитъ сѣ́мя твое́ гра́ды супоста́тъ.
Воста́вши же Реве́кка и рабы́ни ея́, всѣдо́ша на велблю́ды и поидо́ша съ человѣ́комъ. И пои́мъ ра́бъ Реве́кку, отъи́де.
Исаа́къ же прехожда́ше сквозѣ́ пусты́ню у кла́дязя Видѣ́нiя: са́мъ же живя́ше на земли́ на полу́дне.
И изы́де Исаа́къ поглуми́тися на по́ле къ ве́черу, и воззрѣ́въ очи́ма свои́ма, ви́дѣ велблю́ды иду́щыя.
И воззрѣ́вши Реве́кка очи́ма свои́ма, ви́дѣ Исаа́ка: и изскочи́ съ велблю́да.
И рече́ рабу́: кто́ есть человѣ́къ о́ный, и́же и́детъ по по́лю во срѣ́тенiе на́мъ? Рече́ же ра́бъ: се́й е́сть господи́нъ мо́й. Она́ же взе́мши ри́зу лѣ́тнюю, облече́ся.
И повѣ́да ра́бъ Исаа́ку вся́ словеса́, я́же сотвори́.
Вни́де же Исаа́къ въ до́мъ ма́тере своея́, и поя́ Реве́кку, и бы́сть ему́ жена́: и возлюби́ ю́, и утѣ́шися Исаа́къ по Са́ррѣ ма́тери свое́й.
А Авраам був старий, у літа ввійшов.
І Господь Авраама поблагословив був усім.
І Господь Авраама поблагословив був усім.
І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: Поклади свою руку під стегно моє,
і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю.
Бо ти підеш до краю мого, і до місця мого народження, і візьмеш жінку для сина мого, для Ісака.
І сказав раб до нього: Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?
І промовив до нього Авраам: Стережися, щоб ти не вернув мого сина туди!
Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: Твоїм нащадкам Я дам оцю землю, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого!
А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти будеш очищений з цієї присяги своєї.
Тільки сина мого ти туди не вертай.
Тільки сина мого ти туди не вертай.
І раб поклав свою руку під стегно Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю справу.
І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов.
І взяв різне добро свого пана в руку свою.
І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора.
І взяв різне добро свого пана в руку свою.
І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора.
І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати,
та й промовив: Господи, Боже пана мого Авраама, подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом!
Ось я стою над водним джерелом, а дочки мешканців міста виходять воду брати.
І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап́юся, а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, її Ти призначив для раба Свого, для Ісака.
І з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном.
І з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном.
І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата.
А її глек на плечі в неї.
А її глек на плечі в неї.
А дівчина та вельми вродлива з обличчя;
була дівиця, і чоловік не пізнав ще її.
І зійшла вона до джерела, і наповнила глека свого, та й вийшла.
була дівиця, і чоловік не пізнав ще її.
І зійшла вона до джерела, і наповнила глека свого, та й вийшла.
І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: Дай но напитись води з твого глека!
А та відказала: Напийся, мій пане!
І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, і напоїла його.
І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, і напоїла його.
А коли закінчила поїти його, то сказала: Також для верблюдів твоїх наберу я води, аж поки вони не нап́ються.
І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла.
І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його.
І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його.
А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні?
І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, пів шекля вага їй, і два наручні на руки її, на десять шеклів золота вага їм,
та й сказав: Чия ти дочка?
Скажи ж мені, чи в домі батька твойого є місце для нас ночувати?
Скажи ж мені, чи в домі батька твойого є місце для нас ночувати?
Вона відказала йому: Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора.
І сказала до нього: І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати.
І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі,
та й сказав: Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого!
Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана.
Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана.
І побігла дівчина, і розповіла в домі своєї матері про цю пригоду.
А в Ревеки був брат, на ймення йому Лаван.
І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.
І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.
І сталося, як він побачив сережку та наручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: Отак говорив мені той чоловік, то прибув він до того чоловіка, а той ось стоїть при верблюдах біля джерела,
і сказав: Увійди, благословенний Господа!
Чого стоятимеш надворі?
А я опорожнив дім і місце для верблюдів.
Чого стоятимеш надворі?
А я опорожнив дім і місце для верблюдів.
І ввійшов той чоловік до дому.
А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним.
А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним.
І поставлено перед ним, щоб він їв.
А той відказав: Не буду їсти, аж поки не розкажу своєї справи.
А Лаван відказав: Говори!
А той відказав: Не буду їсти, аж поки не розкажу своєї справи.
А Лаван відказав: Говори!
І той став говорити: Я раб Авраамів.
А Господь щедро поблагословив мого пана, і він став великий.
І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли.
І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли.
А Сарра, жінка пана мого, бувши старою, уродила панові моєму сина.
А він йому все дав, що мав.
А він йому все дав, що мав.
І заприсяг мене пан мій, говорячи: Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробуваю в його краю.
Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і візьмеш жінку для сина мого.
І сказав я до пана свого: Може та жінка не піде за мною?
І сказав він до мене: Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого.
Тоді будеш очищений ти від закляття мого, як прийдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закляття мого.
І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу я!
Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу: Дай но мені напитися трохи води з свого глека,
вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу я води, то вона та жінка, яку призначив Господь для сина пана мого.
І поки скінчив я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї.
І зійшла вона до джерела, та й набрала води.
І сказав я до неї: Напій же мене!
І зійшла вона до джерела, та й набрала води.
І сказав я до неї: Напій же мене!
І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої.
І я пив, а вона понапувала й ті верблюди.
І я пив, а вона понапувала й ті верблюди.
А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка?
А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка.
І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її.
А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка.
І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її.
І я нахилився, і вклонився до землі Господеві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою визначеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його.
А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені;
коли ж ні, то скажіть мені, і я звернуся праворуч або ліворуч.
коли ж ні, то скажіть мені, і я звернуся праворуч або ліворуч.
І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: Від Господа вийшла та річ, ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго.
Ось перед тобою Ревека, візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був.
І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господеві.
І вийняв той раб срібний посуд, і посуд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її.
І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували.
А коли рано встали, то він сказав: Відішліть мене до пана мого.
А коли рано встали, то він сказав: Відішліть мене до пана мого.
І сказав її брат та мати її: Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, потім підеш.
І сказав він до них: Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь.
Відішліть мене, і нехай я піду до пана свого.
Відішліть мене, і нехай я піду до пана свого.
А вони відказали: Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.
І покликали Ревеку, і сказали до неї: Чи ти підеш з оцим чоловіком?
А вона відказала: Піду.
А вона відказала: Піду.
І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його.
І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: Ти наша сестра, будь матір́ю для тисячі десятків тисяч, і нехай нащадки твої внаслідують брами твоїх ворогів.
І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхала за тим чоловіком.
І взяв раб Ревеку й відійшов.
І взяв раб Ревеку й відійшов.
А Ісак був вернувся з подорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному.
І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав.
І він звів свої очі, і побачив, ось верблюди йдуть.
І він звів свої очі, і побачив, ось верблюди йдуть.
І Ревека звела свої очі, та й Ісака побачила, і злізла з верблюда.
І сказала вона до раба: Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч?
А раб відповів: То мій пан.
І вона покривало взяла, та й накрилась.
А раб відповів: То мій пан.
І вона покривало взяла, та й накрилась.
І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив.
І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї.
І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав.
І Ісак був утішений по смерті матері своєї.
І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав.
І Ісак був утішений по смерті матері своєї.
وَشَاخَ إِبْرَاهِيمُ وَتَقَدَّمَ فِي الأَيَّامِ. وَبَارَكَ الرَّبُّ إِبْرَاهِيمَ فِي كُلِّ شَيْءٍ.
وَقَالَ إِبْرَاهِيمُ لِعَبْدِهِ كَبِيرِ بَيْتِهِ الْمُسْتَوْلِي عَلَى كُلِّ مَا كَانَ لَهُ: «ضَعْ يَدَكَ تَحْتَ فَخْذِي،
فَأَسْتَحْلِفَكَ بِالرَّبِّ إِلهِ السَّمَاءِ وَإِلهِ الأَرْضِ أَنْ لاَ تَأْخُذَ زَوْجَةً لابْنِي مِنْ بَنَاتِ الْكَنْعَانِيِّينَ الَّذِينَ أَنَا سَاكِنٌ بَيْنَهُمْ،
بَلْ إِلَى أَرْضِي وَإِلَى عَشِيرَتِي تَذْهَبُ وَتَأْخُذُ زَوْجَةً لابْنِي إِسْحَاقَ».
فَقَالَ لَهُ الْعَبْدُ: «رُبَّمَا لاَ تَشَاءُ الْمَرْأَةُ أَنْ تَتْبَعَنِي إِلَى هذِهِ الأَرْضِ. هَلْ أَرْجعُ بِابْنِكَ إِلَى الأَرْضِ الَّتِي خَرَجْتَ مِنْهَا؟»
فَقَالَ لَهُ إِبْرَاهِيمُ: «احْتَرِزْ مِنْ أَنْ تَرْجعَ بِابْنِي إِلَى هُنَاكَ.
اَلرَّبُّ إِلهُ السَّمَاءِ الَّذِي أَخَذَنِي مِنْ بَيْتِ أَبِي وَمِنْ أَرْضِ مِيلاَدِي، وَالَّذِي كَلَّمَنِي وَالَّذِي أَقْسَمَ لِي قَائِلاً: لِنَسْلِكَ أُعْطِي هذِهِ الأَرْضَ، هُوَ يُرْسِلُ مَلاَكَهُ أَمَامَكَ، فَتَأْخُذُ زَوْجَةً لابْنِي مِنْ هُنَاكَ.
وَإِنْ لَمْ تَشَإِ الْمَرْأَةُ أَنْ تَتْبَعَكَ، تَبَرَّأْتَ مِنْ حَلْفِي هذَا. أَمَّا ابْنِي فَلاَ تَرْجعْ بِهِ إِلَى هُنَاكَ».
فَوَضَعَ الْعَبْدُ يَدَهُ تَحْتَ فَخْذِ إِبْرَاهِيمَ مَوْلاَهُ، وَحَلَفَ لَهُ عَلَى هذَا الأَمْرِ.
ثُمَّ أَخَذَ الْعَبْدُ عَشَرَةَ جِمَال مِنْ جِمَالِ مَوْلاَهُ، وَمَضَى وَجَمِيعُ خَيْرَاتِ مَوْلاَهُ فِي يَدِهِ. فَقَامَ وَذَهَبَ إِلَى أَرَامِ النَّهْرَيْنِ إِلَى مَدِينَةِ نَاحُورَ.
وَأَنَاخَ الْجِمَالَ خَارِجَ الْمَدِينَةِ عِنْدَ بِئْرِ الْمَاءِ وَقْتَ الْمَسَاءِ، وَقْتَ خُرُوجِ الْمُسْتَقِيَاتِ.
وَقَالَ: «أَيُّهَا الرَّبُّ إِلهَ سَيِّدِي إِبْرَاهِيمَ، يَسِّرْ لِي الْيَوْمَ وَاصْنَعْ لُطْفًا إِلَى سَيِّدِي إِبْرَاهِيمَ.
هَا أَنَا وَاقِفٌ عَلَى عَيْنِ الْمَاءِ، وَبَنَاتُ أَهْلِ الْمَدِينَةِ خَارِجَاتٌ لِيَسْتَقِينَ مَاءً.
فَلْيَكُنْ أَنَّ الْفَتَاةَ الَّتِي أَقُولُ لَهَا: أَمِيلِي جَرَّتَكِ لأَشْرَبَ، فَتَقُولَ: اشْرَبْ وَأَنَا أَسْقِي جِمَالَكَ أَيْضًا، هِيَ الَّتِي عَيَّنْتَهَا لِعَبْدِكَ إِسْحَاقَ. وَبِهَا أَعْلَمُ أَنَّكَ صَنَعْتَ لُطْفًا إِلَى سَيِّدِي».
وَإِذْ كَانَ لَمْ يَفْرَغْ بَعْدُ مِنَ الْكَلاَمِ، إِذَا رِفْقَةُ الَّتِي وُلِدَتْ لِبَتُوئِيلَ ابْنِ مِلْكَةَ امْرَأَةِ نَاحُورَ أَخِي إِبْرَاهِيمَ، خَارِجَةٌ وَجَرَّتُهَا عَلَى كَتِفِهَا.
وَكَانَتِ الْفَتَاةُ حَسَنَةَ الْمَنْظَرِ جِدًّا، وَعَذْرَاءَ لَمْ يَعْرِفْهَا رَجُلٌ. فَنَزَلَتْ إِلَى الْعَيْنِ وَمَلأَتْ جَرَّتَهَا وَطَلَعَتْ.
فَرَكَضَ الْعَبْدُ لِلِقَائِهَا وَقَالَ: «اسْقِينِي قَلِيلَ مَاءٍ مِنْ جَرَّتِكِ».
فَقَالَتِ: «اشْرَبْ يَا سَيِّدِي». وَأَسْرَعَتْ وَأَنْزَلَتْ جَرَّتَهَا عَلَى يَدِهَا وَسَقَتْهُ.
وَلَمَّا فَرَغَتْ مِنْ سَقْيِهِ قَالَتْ: «أَسْتَقِي لِجِمَالِكَ أَيْضًا حَتَّى تَفْرَغَ مِنَ الشُّرْبِ».
فَأَسْرَعَتْ وَأَفْرَغَتْ جَرَّتَهَا فِي الْمَسْقَاةِ، وَرَكَضَتْ أَيْضًا إِلَى الْبِئْرِ لِتَسْتَقِيَ، فَاسْتَقَتْ لِكُلِّ جِمَالِهِ.
وَالرَّجُلُ يَتَفَرَّسُ فِيهَا صَامِتًا لِيَعْلَمَ: أَأَنْجَحَ الرَّبُّ طَرِيقَهُ أَمْ لاَ.
وَحَدَثَ عِنْدَمَا فَرَغَتِ الْجِمَالُ مِنَ الشُّرْبِ أَنَّ الرَّجُلَ أَخَذَ خِزَامَةَ ذَهَبٍ وَزْنُهَا نِصْفُ شَاقِل وَسِوَارَيْنِ عَلَى يَدَيْهَا وَزْنُهُمَا عَشَرَةُ شَوَاقِلِ ذَهَبٍ.
وَقَالَ: «بِنْتُ مَنْ أَنْتِ؟ أَخْبِرِينِي: هَلْ فِي بَيْتِ أَبِيكِ مَكَانٌ لَنَا لِنَبِيتَ؟»
فَقَالَتْ لَهُ: «أَنَا بِنْتُ بَتُوئِيلَ ابْنِ مِلْكَةَ الَّذِي وَلَدَتْهُ لِنَاحُورَ».
وَقَالَتْ لَهُ: «عَِنْدَنَا تِبْنٌ وَعَلَفٌ كَثِيرٌ، وَمَكَانٌ لِتَبِيتُوا أَيْضًا».
فَخَرَّ الرَّجُلُ وَسَجَدَ لِلرَّبِّ،
وَقَالَ: «مُبَارَكٌ الرَّبُّ إِلهُ سَيِّدِي إِبْرَاهِيمَ الَّذِي لَمْ يَمْنَعْ لُطْفَهُ وَحَقَّهُ عَنْ سَيِّدِي. إِذْ كُنْتُ أَنَا فِي الطَّرِيقِ، هَدَانِي الرَّبُّ إِلَى بَيْتِ إِخْوَةِ سَيِّدِي».
فَرَكَضَتِ الْفَتَاةُ وَأَخْبَرَتْ بَيْتَ أُمِّهَا بِحَسَبِ هذِهِ الأُمُورِ.
وَكَانَ لِرِفْقَةَ أَخٌ اسْمُهُ لاَبَانُ، فَرَكَضَ لاَبَانُ إِلَى الرَّجُلِ خَارِجًا إِلَى الْعَيْنِ.
وَحَدَثَ أَنَّهُ إِذْ رَأَى الْخِزَامَةَ وَالسِّوَارَيْنِ عَلَى يَدَيْ أُخْتِهِ، وَإِذْ سَمِعَ كَلاَمَ رِفْقَةَ أُخْتِهِ قَائِلَةً: «هكَذَا كَلَّمَنِي الرَّجُلُ»، جَاءَ إِلَى الرَّجُلِ، وَإِذَا هُوَ وَاقِفٌ عِنْدَ الْجِمَالِ عَلَى الْعَيْنِ.
فَقَالَ: «ادْخُلْ يَا مُبَارَكَ الرَّبِّ، لِمَاذَا تَقِفُ خَارِجًا وَأَنَا قَدْ هَيَّأْتُ الْبَيْتَ وَمَكَانًا لِلْجِمَالِ؟».
فَدَخَلَ الرَّجُلُ إِلَى الْبَيْتِ وَحَلَّ عَنِ الْجِمَالِ، فَأَعْطَى تِبْنًا وَعَلَفًا لِلْجِمَالِ، وَمَاءً لِغَسْلِ رِجْلَيْهِ وَأَرْجُلِ الرِّجَالِ الَّذِينَ مَعَهُ.
وَوُضِعَ قُدَّامَهُ لِيَأْكُلَ. فَقَالَ: «لاَ آكُلُ حَتَّى أَتَكَلَّمَ كَلاَمِي». فَقَالَ: «تَكَلَّمْ».
فَقَالَ: «أَنَا عَبْدُ إِبْرَاهِيمَ،
وَالرَّبُّ قَدْ بَارَكَ مَوْلاَيَ جِدًّا فَصَارَ عَظِيمًا، وَأَعْطَاهُ غَنَمًا وَبَقَرًا وَفِضَّةً وَذَهَبًا وَعَبِيدًا وَإِمَاءً وَجِمَالاً وَحَمِيرًا.
وَوَلَدَتْ سَارَةُ امْرَأَةُ سَيِّدِي ابْنًا لِسَيِّدِي بَعْدَ مَا شَاخَتْ، فَقَدْ أَعْطَاهُ كُلَّ مَا لَهُ.
وَاسْتَحْلَفَنِي سَيِّدِي قَائِلاً: لاَ تَأْخُذْ زَوْجَةً لابْنِي مِنْ بَنَاتِ الْكَنْعَانِيِّينَ الَّذِينَ أَنَا سَاكِنٌ فِي أَرْضِهِمْ،
بَلْ إِلَى بَيْتِ أَبِي تَذْهَبُ وَإِلَى عَشِيرَتِي، وَتَأْخُذُ زَوْجَةً لابْنِي.
فَقُلْتُ لِسَيِّدِي: رُبَّمَا لاَ تَتْبَعُنِي الْمَرْأَةُ.
فَقَالَ لِي: إِنَّ الرَّبَّ الَّذِي سِرْتُ أَمَامَهُ يُرْسِلُ مَلاَكَهُ مَعَكَ وَيُنْجِحُ طَرِيقَكَ، فَتَأْخُذُ زَوْجَةً لابْنِي مِنْ عَشِيرَتِي وَمِنْ بَيْتِ أَبِي.
حِينَئِذٍ تَتَبَرَّأُ مِنْ حَلْفِي حِينَمَا تَجِيءُ إِلَى عَشِيرَتِي. وَإِنْ لَمْ يُعْطُوكَ فَتَكُونُ بَرِيئًا مِنْ حَلْفِي.
فَجِئْتُ الْيَوْمَ إِلَى الْعَيْنِ، وَقُلْتُ: أَيُّهَا الرَّبُّ إِلهُ سَيِّدِي إِبْرَاهِيمَ، إِنْ كُنْتَ تُنْجِحُ طَرِيقِي الَّذِي أَنَا سَالِكٌ فِيهِ،
فَهَا أَنَا وَاقِفٌ عَلَى عَيْنِ الْمَاءِ، وَلْيَكُنْ أَنَّ الْفَتَاةَ الَّتِي تَخْرُجُ لِتَسْتَقِيَ وَأَقُولُ لَهَا: اسْقِينِي قَلِيلَ مَاءٍ مِنْ جَرَّتِكِ،
فَتَقُولَ لِيَ: اشْرَبْ أَنْتَ، وَأَنَا أَسْتَقِي لِجِمَالِكَ أَيْضًا، هِيَ الْمَرْأَةُ الَّتِي عَيَّنَهَا الرَّبُّ لابْنِ سَيِّدِي.
وَإِذْ كُنْتُ أَنَا لَمْ أَفْرَغْ بَعْدُ مِنَ الْكَلاَمِ فِي قَلْبِي، إِذَا رِفْقَةُ خَارِجَةٌ وَجَرَّتُهَا عَلَى كَتِفِهَا، فَنَزَلَتْ إِلَى الْعَيْنِ وَاسْتَقَتْ. فَقُلْتُ لَهَا: اسْقِينِي.
فَأَسْرَعَتْ وَأَنْزَلَتْ جَرَّتَهَا عَنْهَا وَقَالَتِ: اشْرَبْ وَأَنَا أَسْقِي جِمَالَكَ أَيْضًا. فَشَرِبْتُ، وَسَقَتِ الْجِمَالَ أَيْضًا.
فَسَأَلْتُهَا وَقُلتُ: بِنْتُ مَنْ أَنْتِ؟ فَقَالَتْ: بِنْتُ بَتُوئِيلَ بْنِ نَاحُورَ الَّذِي وَلَدَتْهُ لَهُ مِلْكَةُ. فَوَضَعْتُ الْخِزَامَةَ فِي أَنْفِهَا وَالسِّوَارَيْنِ عَلَى يَدَيْهَا.
وَخَرَرْتُ وَسَجَدْتُ لِلرَّبِّ، وَبَارَكْتُ الرَّبَّ إِلهَ سَيِّدِي إِبْرَاهِيمَ الَّذِي هَدَانِي فِي طَرِيق أَمِينٍ لآخُذَ ابْنَةَ أَخِي سَيِّدِي لابْنِهِ.
وَالآنَ إِنْ كُنْتُمْ تَصْنَعُونَ مَعْرُوفًا وَأَمَانَةً إِلَى سَيِّدِي فَأَخْبِرُونِي، وَإِلاَّ فَأَخْبِرُونِي لأَنْصَرِفَ يَمِينًا أَوْ شِمَالاً».
فَأَجَابَ لاَبَانُ وَبَتُوئِيلُ وَقَالاَ: «مِنْ عِنْدِ الرَّبِّ خَرَجَ الأَمْرُ. لاَ نَقْدِرُ أَنْ نُكَلِّمَكَ بِشَرّ أَوْ خَيْرٍ.
هُوَذَا رِفْقَةُ قُدَّامَكَ. خُذْهَا وَاذْهَبْ. فَلْتَكُنْ زَوْجَةً لابْنِ سَيِّدِكَ، كَمَا تَكَلَّمَ الرَّبُّ».
وَكَانَ عِنْدَمَا سَمِعَ عَبْدُ إِبْرَاهِيمَ كَلاَمَهُمْ أَنَّهُ سَجَدَ لِلرَّبِّ إِلَى الأَرْضِ.
وَأَخْرَجَ الْعَبْدُ آنِيَةَ فِضَّةٍ وَآنِيَةَ ذَهَبٍ وَثِيَابًا وَأَعْطَاهَا لِرِفْقَةَ، وَأَعْطَى تُحَفًا لأَخِيهَا وَلأُمِّهَا.
فَأَكَلَ وَشَرِبَ هُوَ وَالرِّجَالُ الَّذِينَ مَعَهُ وَبَاتُوا. ثُمَّ قَامُوا صَبَاحًا فَقَالَ: «اصْرِفُونِي إِلَى سَيِّدِي».
فَقَالَ أَخُوهَا وَأُمُّهَا: «لِتَمْكُثِ الْفَتَاةُ عِنْدَنَا أَيَّامًا أَوْ عَشَرَةً، بَعْدَ ذلِكَ تَمْضِي».
فَقَالَ لَهُمْ: «لاَ تُعَوِّقُونِي وَالرَّبُّ قَدْ أَنْجَحَ طَرِيقِي. اِصْرِفُونِي لأَذْهَبَ إِلَى سَيِّدِي».
فَقَالُوا: «نَدْعُو الْفَتَاةَ وَنَسْأَلُهَا شِفَاهًا».
فَدَعَوْا رِفْقَةَ وَقَالُوا لَهَا: «هَلْ تَذْهَبِينَ مَعَ هذَا الرَّجُلِ؟» فَقَالَتْ: «أَذْهَبُ».
فَصَرَفُوا رِفْقَةَ أُخْتَهُمْ وَمُرْضِعَتَهَا وَعَبْدَ إِبْرَاهِيمَ وَرِجَالَهُ.
وَبَارَكُوا رِفْقَةَ وَقَالُوا لَهَا: «أَنْتِ أُخْتُنَا. صِيرِي أُلُوفَ رِبْوَاتٍ، وَلْيَرِثْ نَسْلُكِ بَابَ مُبْغِضِيهِ».
فَقَامَتْ رِفْقَةُ وَفَتَيَاتُهَا وَرَكِبْنَ عَلَى الْجِمَالِ وَتَبِعْنَ الرَّجُلَ. فَأَخَذَ الْعَبْدُ رِفْقَةَ وَمَضَى.
وَكَانَ إِسْحَاقُ قَدْ أَتَى مِنْ وُرُودِ بِئْرِ لَحَيْ رُئِي، إِذْ كَانَ سَاكِنًا فِي أَرْضِ الْجَنُوبِ.
وَخَرَجَ إِسْحَاقُ لِيَتَأَمَّلَ فِي الْحَقْلِ عِنْدَ إِقْبَالِ الْمَسَاءِ، فَرَفَعَ عَيْنَيْهِ وَنَظَرَ وَإِذَا جِمَالٌ مُقْبِلَةٌ.
وَرَفَعَتْ رِفْقَةُ عَيْنَيْهَا فَرَأَتْ إِسْحَاقَ فَنَزَلَتْ عَنِ الْجَمَلِ.
وَقَالَتْ لِلْعَبْدِ: «مَنْ هذَا الرَّجُلُ الْمَاشِي فِي الْحَقْلِ لِلِقَائِنَا؟» فَقَالَ الْعَبْدُ: «هُوَ سَيِّدِي». فَأَخَذَتِ الْبُرْقُعَ وَتَغَطَّتْ.
ثُمَّ حَدَّثَ الْعَبْدُ إِسْحَاقَ بِكُلِّ الأُمُورِ الَّتِي صَنَعَ،
فَأَدْخَلَهَا إِسْحَاقُ إِلَى خِبَاءِ سَارَةَ أُمِّهِ، وَأَخَذَ رِفْقَةَ فَصَارَتْ لَهُ زَوْجَةً وَأَحَبَّهَا. فَتَعَزَّى إِسْحَاقُ بَعْدَ مَوْتِ أُمِّهِ.
Синодальный
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
Раб по поручению Авраама приводит из города Нахора Ревекку, чтобы она была женою Исаака.
Авраам был уже стар и в летах преклонных. Господь благословил Авраама всем.
И сказал Авраам рабу своему, старшему в доме его, управлявшему всем, что у него было: положи руку твою под стегно мое
и клянись мне Господом, Богом неба и Богом земли, что ты не возьмешь сыну моему [Исааку] жены из дочерей Хананеев, среди которых я живу,
но пойдешь в землю мою, на родину мою [и к племени моему], и возьмешь [оттуда] жену сыну моему Исааку.
Раб сказал ему: может быть, не захочет женщина идти со мною в эту землю, должен ли я возвратить сына твоего в землю, из которой ты вышел?
Авраам сказал ему: берегись, не возвращай сына моего туда;
Господь, Бог неба [и Бог земли], Который взял меня из дома отца моего и из земли рождения моего, Который говорил мне и Который клялся мне, говоря: [тебе и] потомству твоему дам сию землю, – Он пошлет Ангела Своего пред тобою, и ты возьмешь жену сыну моему [Исааку] оттуда;
если же не захочет женщина идти с тобою [в землю сию], ты будешь свободен от сей клятвы моей; только сына моего не возвращай туда.
И положил раб руку свою под стегно Авраама, господина своего, и клялся ему в сем.
И взял раб из верблюдов господина своего десять верблюдов и пошел. В руках у него были также всякие сокровища господина его. Он встал и пошел в Месопотамию, в город Нахора,
и остановил верблюдов вне города, у колодезя воды, под вечер, в то время, когда выходят женщины черпать [воду],
и сказал: Господи, Боже господина моего Авраама! пошли ее сегодня навстречу мне и сотвори милость с господином моим Авраамом;
вот, я стою у источника воды, и дочери жителей города выходят черпать воду;
и девица, которой я скажу: наклони кувшин твой, я напьюсь, и которая скажет [мне]: пей, я и верблюдам твоим дам пить, [пока не напьются,] – вот та, которую Ты назначил рабу Твоему Исааку; и по сему узна́ю я, что Ты творишь милость с господином моим [Авраамом].
Еще не перестал он говорить [в уме своем], и вот, вышла Ревекка, которая родилась от Вафуила, сына Милки, жены Нахора, брата Авраамова, и кувшин ее на плече ее;
девица была прекрасна видом, дева, которой не познал муж. Она сошла к источнику, наполнила кувшин свой и пошла вверх.
И побежал раб навстречу ей и сказал: дай мне испить немного воды из кувшина твоего.
Она сказала: пей, господин мой. И тотчас спустила кувшин свой на руку свою и напоила его.
И, когда напоила его, сказала: я стану черпать и для верблюдов твоих, пока не напьются [все].
И тотчас вылила воду из кувшина своего в поило и побежала опять к колодезю почерпнуть [воды], и начерпала для всех верблюдов его.
Человек тот смотрел на нее с изумлением в молчании, желая уразуметь, благословил ли Господь путь его, или нет.
Когда верблюды перестали пить, тогда человек тот взял золотую серьгу, весом полсикля, и два запястья на руки ей, весом в десять сиклей золота;
[и спросил ее] и сказал: чья ты дочь? скажи мне, есть ли в доме отца твоего место нам ночевать?
Она сказала ему: я дочь Вафуила, сына Милки, которого она родила Нахору.
И еще сказала ему: у нас много соломы и корму, и есть место для ночлега.
И преклонился человек тот и поклонился Господу,
и сказал: благословен Господь Бог господина моего Авраама, Который не оставил господина моего милостью Своею и истиною Своею! Господь прямым путем привел меня к дому брата господина моего.
Девица побежала и рассказала об этом в доме матери своей.
У Ревекки был брат, именем Лаван. Лаван выбежал к тому человеку, к источнику.
И когда он увидел серьгу и запястья на руках у сестры своей и услышал слова Ревекки, сестры своей, которая говорила: так говорил со мною этот человек, – то пришел к человеку, и вот, он стоит при верблюдах у источника;
и сказал [ему]: войди, благословенный Господом; зачем ты стоишь вне? я приготовил дом и место для верблюдов.
И вошел человек. Лаван расседлал верблюдов и дал соломы и корму верблюдам, и воды умыть ноги ему и людям, которые были с ним;
и предложена была ему пища; но он сказал: не стану есть, доколе не скажу дела своего. И сказали: говори.
Он сказал: я раб Авраамов;
Господь весьма благословил господина моего, и он сделался великим: Он дал ему овец и волов, серебро и золото, рабов и рабынь, верблюдов и ослов;
Сарра, жена господина моего, уже состарившись, родила господину моему [одного] сына, которому он отдал все, что у него;
и взял с меня клятву господин мой, сказав: не бери жены сыну моему из дочерей Хананеев, в земле которых я живу,
а пойди в дом отца моего и к родственникам моим, и возьмешь [оттуда] жену сыну моему.
Я сказал господину моему: может быть, не пойдет женщина со мною.
Он сказал мне: Господь [Бог], пред лицем Которого я хожу, пошлет с тобою Ангела Своего и благоустроит путь твой, и возьмешь жену сыну моему из родных моих и из дома отца моего;
тогда будешь ты свободен от клятвы моей, когда сходишь к родственникам моим; и если они не дадут тебе, то будешь свободен от клятвы моей.
И пришел я ныне к источнику, и сказал: Господи, Боже господина моего Авраама! Если Ты благоустроишь путь, который я совершаю,
то вот, я стою у источника воды, [и дочери жителей города выходят черпать воду,] и девица, которая выйдет почерпать, и которой я скажу: дай мне испить немного из кувшина твоего,
и которая скажет мне: и ты пей, и верблюдам твоим я начерпаю, – вот жена, которую Господь назначил сыну господина моего [рабу Своему Исааку; и по сему узнаю я, что Ты творишь милость с господином моим Авраамом].
Еще не перестал я говорить в уме моем, и вот вышла Ревекка, и кувшин ее на плече ее, и сошла к источнику и почерпнула [воды]; и я сказал ей: напой меня.
Она тотчас спустила с себя кувшин свой [на руку свою] и сказала: пей, и верблюдов твоих я напою. И я пил, и верблюдов [моих] она напоила.
Я спросил ее и сказал: чья ты дочь? [скажи мне]. Она сказала: дочь Вафуила, сына Нахорова, которого родила ему Милка. И дал я серьги ей и запястья на руки ее.
И преклонился я и поклонился Господу, и благословил Господа, Бога господина моего Авраама, Который прямым путем привел меня, чтобы взять дочь брата господина моего за сына его.
И ныне скажите мне: намерены ли вы оказать милость и правду господину моему или нет? скажите мне, и я обращусь направо, или налево.
И отвечали Лаван и Вафуил и сказали: от Господа пришло это дело; мы не можем сказать тебе вопреки ни худого, ни доброго;
вот Ревекка пред тобою; возьми [ее] и пойди; пусть будет она женою сыну господина твоего, как сказал Господь.
Когда раб Авраамов услышал слова их, то поклонился Господу до земли.
И вынул раб серебряные вещи и золотые вещи и одежды и дал Ревекке; также и брату ее и матери ее дал богатые подарки.
И ели и пили он и люди, бывшие с ним, и переночевали. Когда же встали поутру, то он сказал: отпустите меня [и я пойду] к господину моему.
Но брат ее и мать ее сказали: пусть побудет с нами девица дней хотя десять, потом пойдешь.
Он сказал им: не удерживайте меня, ибо Господь благоустроил путь мой; отпустите меня, и я пойду к господину моему.
Они сказали: призовем девицу и спросим, что она скажет.
И призвали Ревекку и сказали ей: пойдешь ли с этим человеком? Она сказала: пойду.
И отпустили Ревекку, сестру свою, и кормилицу ее, и раба Авраамова, и людей его.
И благословили Ревекку и сказали ей: сестра наша! да родятся от тебя тысячи тысяч, и да владеет потомство твое жилищами врагов твоих!
И встала Ревекка и служанки ее, и сели на верблюдов, и поехали за тем человеком. И раб взял Ревекку и пошел.
А Исаак пришел из Беэр-лахай-рои, ибо жил он в земле полуденной.
При наступлении вечера Исаак вышел в поле поразмыслить, и возвел очи свои, и увидел: вот, идут верблюды.
Ревекка взглянула, и увидела Исаака, и спустилась с верблюда.
И сказала рабу: кто этот человек, который идет по полю навстречу нам? Раб сказал: это господин мой. И она взяла покрывало и покрылась.
Раб же сказал Исааку все, что сделал.
И ввел ее Исаак в шатер Сарры, матери своей, и взял Ревекку, и она сделалась ему женою, и он возлюбил ее; и утешился Исаак в печали по [Сарре,] матери своей.