Змі́й же бѣ́ мудрѣ́йшiй всѣ́хъ звѣре́й су́щихъ на земли́, и́хже сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ. И рече́ змі́й женѣ́: что́ я́ко рече́ Бо́гъ: да не я́сте от вся́каго дре́ва ра́йскаго?

И рече́ жена́ змі́ю: от вся́каго дре́ва ра́йскаго я́сти бу́демъ:

от плода́ же дре́ва, е́же е́сть посредѣ́ рая́, рече́ Бо́гъ, да не я́сте от него́, ниже́ прикосне́теся ему́, да не у́мрете.

И рече́ змі́й женѣ́: не сме́ртiю у́мрете:

вѣ́дяше бо Бо́гъ, я́ко въ о́ньже а́ще де́нь снѣ́сте от него́, отве́рзутся о́чи ва́ши, и бу́дете я́ко бо́зи, вѣ́дяще до́брое и лука́вое.

И ви́дѣ жена́, я́ко добро́ дре́во въ снѣ́дь и я́ко уго́дно очи́ма ви́дѣти и красно́ е́сть, е́же разумѣ́ти: и взе́мши от плода́ его́ яде́, и даде́ му́жу своему́ съ собо́ю, и ядо́ста.

И отверзо́шася о́чи обѣ́ма, и разумѣ́ша, я́ко на́зи бѣ́ша: и сши́ста ли́ствiе смоко́вное, и сотвори́ста себѣ́ препоя́санiя.

И услы́шаста гла́съ Го́спода Бо́га ходя́ща въ раи́ по полу́дни: и скры́стася Ада́мъ же и жена́ его́ от лица́ Го́спода Бо́га посредѣ́ дре́ва ра́йскаго.

И призва́ Госпо́дь Бо́гъ Ада́ма и рече́ ему́: Ада́ме, гдѣ́ еси́?

И рече́ Ему́: гла́съ слы́шахъ Тебе́ ходя́ща въ раи́, и убоя́хся, я́ко на́гъ е́смь, и скры́хся.

И рече́ ему́ Бо́гъ: кто́ возвѣсти́ тебѣ́, я́ко на́гъ еси́, а́ще не бы́ от дре́ва, его́же заповѣ́дахъ тебѣ́ сего́ еди́наго не я́сти, от него́ я́лъ еси́?

И рече́ Ада́мъ: жена́, ю́же да́лъ еси́ со мно́ю, та́ ми́ даде́ от дре́ва, и ядо́хъ.

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ женѣ́: что́ сiе́ сотвори́ла еси́? И рече́ жена́: змі́й прельсти́ мя, и ядо́хъ.

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ змі́ю: я́ко сотвори́лъ еси́ сiе́, про́клятъ ты́ от {па́че} всѣ́хъ ското́въ и от всѣ́хъ звѣре́й земны́хъ: на пе́рсехъ твои́хъ и чре́вѣ ходи́ти бу́деши, и зе́млю снѣ́си вся́ дни́ живота́ твоего́:

и вражду́ положу́ между́ тобо́ю и между́ жено́ю, и между́ сѣ́менемъ твои́мъ и между́ сѣ́менемъ тоя́: то́й твою́ блюсти́ бу́детъ {Евр.: сотре́тъ} главу́, и ты́ блюсти́ бу́деши его́ пя́ту.

И женѣ́ рече́: умножа́я умно́жу печа́ли твоя́ и воздыха́нiя твоя́: въ болѣ́знехъ роди́ши ча́да, и къ му́жу твоему́ обраще́нiе твое́, и то́й тобо́ю облада́ти бу́детъ.

И Ада́му рече́: я́ко послу́шалъ еси́ гла́са жены́ твоея́ и я́лъ еси́ от дре́ва, его́же заповѣ́дахъ тебѣ́ сего́ еди́наго не я́сти, от него́ я́лъ еси́: проклята́ земля́ въ дѣ́лѣхъ твои́хъ, въ печа́лехъ снѣ́си ту́ю вся́ дни́ живота́ твоего́:

те́рнiя и волчцы́ возрасти́тъ тебѣ́, и снѣ́си траву́ се́лную:

въ по́тѣ лица́ твоего́ снѣ́си хлѣ́бъ тво́й, до́ндеже возврати́шися въ зе́млю, от нея́же взя́тъ еси́: я́ко земля́ еси́, и въ зе́млю отъи́деши.

И нарече́ Ада́мъ и́мя женѣ́ свое́й Жи́знь, я́ко та́ ма́ти всѣ́хъ живу́щихъ.

И сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ Ада́му и женѣ́ его́ ри́зы ко́жаны, и облече́ и́хъ.

И рече́ Бо́гъ: се́, Ада́мъ бы́сть я́ко еди́нъ от На́съ, е́же разумѣ́ти до́брое и лука́вое: и ны́нѣ да не когда́ простре́тъ ру́ку свою́ и во́зметъ от дре́ва жи́зни и снѣ́стъ, и жи́въ бу́детъ во вѣ́къ.

И изгна́ его́ Госпо́дь Бо́гъ изъ рая́ Сла́дости дѣ́лати зе́млю, от нея́же взя́тъ бы́сть.

И изри́ну Ада́ма, и всели́ его́ пря́мо рая́ Сла́дости: и приста́ви Херуви́ма, и пла́менное ору́жiе обраща́емое, храни́ти пу́ть дре́ва жи́зни.

Украинский (Огієнко)

Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив.
І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?

І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти,

але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти.

І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете!

Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло.

І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання.
І взяла з його плоду, та й з́їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з́їв.

І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони.
І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі.

І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок.
І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю.

І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти?

А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався.

І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий?
Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?

А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв.

Тоді Господь Бог промовив до жінки: Що це ти наробила?
А жінка сказала: Змій спокусив мене, і я їла.

І до змія сказав Господь Бог: За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову!
На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя.

І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її.
Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п́яту.

До жінки промовив: Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї.
Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою.

І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля!
Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя.

Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.

У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий.
Бо ти порох, і до пороху вернешся.

І назвав Адам ім́я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого.

І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх.

І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло.
А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з́їв, і не жив повік віку.

І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.

І вигнав Господь Бог Адама.
А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум́яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

Немецкий (GNB)

Языки

Die Schlange war das klügste von allen Tieren des Feldes, die Gott, der HERR, gemacht hatte. Sie fragte die Frau: »Hat Gott wirklich gesagt: ́Ihr dürft die Früchte von den Bäumen im Garten nicht esseń?«

»Natürlich dürfen wir sie essen«, erwiderte die Frau,

»nur nicht die Früchte von dem Baum in der Mitte des Gartens. Gott hat gesagt: ́Esst nicht davon, berührt sie nicht, sonst müsst ihr sterben!́«

»Nein, nein«, sagte die Schlange, »ihr werdet bestimmt nicht sterben!

Aber Gott weiß: Sobald ihr davon esst, werden euch die Augen aufgehen; ihr werdet wie Gott sein und wissen, was gut und was schlecht ist. Dann werdet ihr euer Leben selbst in die Hand nehmen können.«

Die Frau sah den Baum an: Seine Früchte mussten köstlich schmecken, sie anzusehen war eine Augenweide und es war verlockend, dass man davon klug werden sollte! Sie nahm von den Früchten und aß. Dann gab sie auch ihrem Mann davon und er aß ebenso.

Da gingen den beiden die Augen auf und sie merkten, dass sie nackt waren. Deshalb flochten sie Feigenblätter zusammen und machten sich Lendenschurze.

Am Abend, als es kühler wurde, hörten sie, wie Gott, der HERR, durch den Garten ging. Da versteckten sich der Mensch und seine Frau vor Gott zwischen den Bäumen.

Aber Gott rief nach dem Menschen: »Wo bist du?«

Der antwortete: »Ich hörte dich kommen und bekam Angst, weil ich nackt bin. Da habe ich mich versteckt!«

»Wer hat dir gesagt, dass du nackt bist?«, fragte Gott. »Hast du etwa von den verbotenen Früchten gegessen?«

Der Mensch erwiderte: »Die Frau, die du mir an die Seite gestellt hast, gab mir davon; da habe ich gegessen.«

Gott, der HERR, sagte zur Frau: »Was hast du da getan?«

Sie antwortete: »Die Schlange ist schuld, sie hat mich zum Essen verführt!«

Da sagte Gott, der HERR, zu der Schlange:

»Verflucht sollst du sein wegen dieser Tat!
Auf dem Bauch wirst du kriechen
und Staub fressen dein Leben lang –
du allein von allen Tieren.

Und Feindschaft soll herrschen
zwischen dir und der Frau,
zwischen deinen Nachkommen und den ihren.
Sie werden euch den Kopf zertreten,
und ihr werdet sie in die Ferse beißen.«

Zur Frau aber sagte Gott:

»Ich verhänge über dich,
dass du Mühsal und Beschwerden hast,
jedes Mal wenn du schwanger bist;
und unter Schmerzen bringst du Kinder zur Welt.
Es wird dich zu deinem Mann hinziehen,
aber er wird über dich herrschen.«

Und zum Mann sagte Gott: »Weil du auf deine Frau gehört und mein Verbot übertreten hast, gilt von nun an:

Deinetwegen ist der Acker verflucht.
Mit Mühsal wirst du dich davon ernähren,
dein Leben lang.

Dornen und Disteln werden dort wachsen,
und du wirst die Pflanzen des Feldes essen.

Viel Schweiß musst du vergießen,
um dein tägliches Brot zu bekommen,
bis du zurückkehrst zur Erde,
von der du genommen bist.
Ja, Staub bist du,
und zu Staub musst du wieder werden!«

Der Mensch nannte seine Frau Eva, denn sie sollte die Mutter aller Menschen werden.

Und Gott, der HERR, machte für den Menschen und seine Frau Kleider aus Fellen.

Dann sagte Gott: »Nun ist der Mensch wie einer von uns geworden und weiß, was gut und was schlecht ist. Es darf nicht sein, dass er auch noch vom Baum des Lebens isst. Sonst wird er ewig leben!«

Und er schickte den Menschen aus dem Garten Eden weg, damit er den Ackerboden bearbeite, aus dem er gemacht war.

So trieb Gott, der HERR, die Menschen hinaus und stellte östlich von Eden die Keruben und das flammende Schwert als Wächter auf. Niemand sollte zum Baum des Lebens gelangen können.