Позна́въ же Авна́нъ, я́ко не ему́ бу́детъ сѣ́мя, бы́сть егда́ вхожда́ше къ женѣ́ бра́та своего́, пролива́ше [сѣ́мя] на зе́млю, е́же не да́ти сѣ́мене бра́ту своему́:

зло́ же яви́ся предъ Бо́гомъ, я́ко сотвори́ сiе́: и умертви́ и сего́.

Рече́ же Иу́да Ѳама́ри, невѣ́стцѣ свое́й [по сме́рти дву́ сыно́въ свои́хъ]: сѣди́ вдово́ю въ дому́ отца́ твоего́, до́ндеже вели́къ бу́детъ Сило́мъ, сы́нъ мо́й. Рече́ бо [во умѣ́ си́]: да не когда́ у́мретъ и се́й, я́коже и бра́тiя его́. Отше́дши же Ѳама́рь, сѣдя́ше въ дому́ отца́ своего́.

Умно́жишася же дні́е, и у́мре Сава́, жена́ Иу́дина. И утѣ́шився Иу́да, взы́де къ стригу́щымъ о́вцы его́ са́мъ, и Ира́съ па́стырь его́ Одоллами́тинъ, во Ѳа́мну.

И возвѣсти́ша Ѳама́ри невѣ́стцѣ его́, глаго́люще: се́, све́коръ тво́й восхо́дитъ во Ѳа́мну стрищи́ о́вцы своя́.

Она́ же све́ргши ри́зы вдовства́ съ себе́, облече́ся въ ри́зу лѣ́тнюю и украси́ся, и сѣ́де предъ враты́ Ена́ни, я́же су́ть на пути́ Ѳа́мны: вѣ́дяше бо, я́ко вели́къ бы́сть Сило́мъ: се́й же не даде́ ея́ ему́ въ жену́.

И ви́дѣвъ ю́ Иу́да, возмнѣ́ ю́ блудни́цу бы́ти: покры́ бо лице́ свое́, и не позна́ ея́.

Уклони́ся же къ не́й путе́мъ и рече́ е́й: попусти́ ми вни́ти къ себѣ́. Не позна́ бо, я́ко невѣ́стка ему́ е́сть. Она́ же рече́: что́ ми да́си, а́ще вни́деши ко мнѣ́?

О́нъ же рече́: а́зъ тебѣ́ послю́ ко́злище ко́зъ от ове́цъ мои́хъ. Она́ же рече́: а́ще да́си ми́ зало́гъ, до́ндеже при́шлеши.

О́нъ же рече́: кі́й зало́гъ тебѣ́ да́мъ? Она́ же рече́: пе́рстень тво́й и гри́вну, и же́злъ и́же въ руцѣ́ твое́й. И даде́ е́й, и вни́де къ не́й, и зача́ во утро́бѣ от него́.

И воста́вши отъи́де, и све́рже ри́зу лѣ́тнюю съ себе́ и облече́ся въ ри́зы вдовства́ своего́.

Посла́ же Иу́да ко́злище от ко́зъ руко́ю па́стыря своего́ Одоллами́тина взя́ти зало́гъ от жены́, и не обрѣ́те ея́.

Вопроси́ же муже́й мѣ́ста того́ и рече́ и́мъ: гдѣ́ е́сть блудни́ца бы́вшая во Ена́нѣ на распу́тiи? И рѣ́ша: не бѣ́ здѣ́ блудни́ца.

И возврати́ся ко Иу́дѣ и рече́: не обрѣто́хъ: и человѣ́цы мѣ́ста того́ глаго́лютъ: нѣ́сть здѣ́ блудни́цы.

Рече́ же Иу́да: да и́мать та́: но да не когда́ посмѣю́тся на́мъ: а́зъ у́бо посла́хъ ко́злище сiе́, ты́ же не обрѣ́лъ еси́.

Бы́сть же по тре́хъ ме́сяцѣхъ, повѣ́даша Иу́дѣ, глаго́люще: соблуди́ Ѳама́рь невѣ́стка твоя́, и се́, во утро́бѣ и́мать от блуда́. Рече́ же Иу́да: изведи́те ю́, и да сожгу́тъ ю́.

Она́ же ведо́ма посла́ къ све́кру своему́, глаго́лющи: от человѣ́ка, его́же сiя́ су́ть, а́зъ во утро́бѣ и́мамъ. И рече́: позна́й, чі́й пе́рстень и гри́вна и же́злъ се́й.

Позна́ же Иу́да и рече́: оправда́ся Ѳама́рь па́че мене́, я́ко не да́хъ ея́ Сило́му сы́ну моему́. И не приложи́ ктому́ позна́ти ю́.

Бы́сть же егда́ ражда́ше, и бѣ́ста близня́та во утро́бѣ ея́.

Бы́сть же въ рожде́нiи ея́, еди́нъ произнесе́ ру́ку: взе́мши же ба́ба навяза́ на ру́ку его́ че́рвлень, глаго́лющи: се́й изы́детъ пе́рвый.

Егда́ же вовлече́ ру́ку, и а́бiе изы́де бра́тъ его́. Она́ же рече́: что́ пресѣче́ся тебе́ ра́ди прегражде́нiе? И прозва́ и́мя ему́ Фаре́съ.

И посе́мъ изы́де бра́тъ его́, ему́же бѣ́ на руцѣ́ его́ че́рвлень: и прозва́ и́мя ему́ За́ра.

Украинский (Огієнко)

Сталося того часу, і відійшов Юда від братів своїх, і розташувався аж до одного адулламітянина, а ймення йому Хіра.

І побачив там Юда дочку одного ханаанеянина, а ім́я йому Шуа, і взяв її, і з нею зійшовся.

І завагітніла вона, і породила сина, а він назвав ім́я йому: Ер.

І завагітніла вона ще, і породила сина, і назвала ім́я йому: Онан.

І ще знову, і породила сина, і назвала ім́я йому: Шела.
А батько був у Кезиві, як вона породила його.

І взяв Юда жінку для Ера, свого перворідного, а ім́я їй: Тамара.

І був Ер, Юдин перворідний, злий в очах Господа, і Господь його вбив.

І сказав Юда до Онана: Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, і встанови насіння для брата свого.

А Онан знав, що не його буде насіння те.
І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові.

І було зле в очах Господа те, що він чинив, і вбив Він також його.

І сказав Юда до Тамари, невістки своєї: Сиди вдовою в домі батька свого, аж поки не виросте Шела, син мій.
Бо він був подумав: Аби не вмер також він, як брати його.
І пішла Тамара, та й осілася в домі батька свого.

І минуло багато днів, і вмерла Шуїна дочка, Юдина жінка.
А коли Юда був утішений, то пішов до Тімни, до стрижіїв отари своєї, він і Хіра, товариш його адулламітянин.

А Тамарі розповіли, кажучи: Ось тесть твій іде до Тімни стригти отару свою.

І зняла вона з себе одежу вдівства свого, і покрилася покривалом, і закрилася.
І сіла вона при брамі Енаїм, що по дорозі до Тімни.
Бо знала вона, що виріс Шела, а вона не віддана йому за жінку.

І побачив її Юда, і прийняв її за блудницю, бо закрила вона обличчя своє.

І він збочив до неї на дорогу й сказав: А ну но я ввійду до тебе!
Бо він не знав, що вона невістка його.
А вона відказала: Що даси мені, коли прийдеш до мене?

А він відказав: Я пошлю козлятко з отари.
І сказала вона: Якщо даси заставу, аж поки пришлеш.

А він відказав: Яка та застава, що дам я тобі?
Та сказала: Печатка твоя, і шнурок твій, і палиця твоя, що в руці твоїй.
І він дав їй, і зійшовся з нею, а вона завагітніла від нього.

І встала вона та й пішла, і зняла покривало своє з себе, і зодягнула одежу вдівства свого.

А Юда послав козлятко через приятеля свого адулламітянина, щоб узяти заставу з руки тієї жінки.
Та він не знайшов її.

І запитав він людей її місця, говорячи: Де та блудниця, що була в Енаїм при дорозі?
Вони відказали: Не була тут блудниця.

І вернувся він до Юди й сказав: Не знайшов я її, а також люди місця того говорили: Не була тут блудниця.

І сказав Юда: Нехай візьме собі ту заставу, щоб ми не стали на ганьбу.
Ось я послав був те козлятко, та її не знайшов ти.

І сталося так десь по трьох місяцях, і розповіджено Юді, говорячи: Упала в блуд Тамара, твоя невістка, і ось завагітніла вона через блуд.
А Юда сказав: Виведіть її, і нехай буде спалена.

Коли її вивели, то послала вона до тестя свого, говорячи: Я завагітніла від чоловіка, що це належить йому.
І сказала: Пізнай но, чия то печатка, і шнури, і ця палиця?

І пізнав Юда й сказав: Вона стала справедливіша від мене, бо я не дав її Шелі, синові своєму.
І вже більше не знав він її.

І сталося в часі, як родила вона, а ось близнята в утробі її.

І сталося, як родила вона, показалася рука одного;
і взяла баба-сповитуха, і пов́язала на руку йому нитку червону, говорячи: Цей вийшов найперше.

І сталося, що він втягнув свою руку, а ось вийшов його брат.
І сказала вона: Нащо ти роздер для себе перепону?
І назвала ім́я йому Перец.

А потім вийшов брат його, що на руці його була нитка червона.
І вона назвала ім́я йому: Зерах.

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

وَحَدَثَ فِي ذلِكَ الزَّمَانِ أَنَّ يَهُوذَا نَزَلَ مِنْ عِنْدِ إِخْوَتِهِ، وَمَالَ إِلَى رَجُل عَدُلاَّمِيٍّ اسْمُهُ حِيرَةُ.

وَنَظَرَ يَهُوذَا هُنَاكَ ابْنَةَ رَجُل كَنْعَانِيٍّ اسْمُهُ شُوعٌ، فَأَخَذَهَا وَدَخَلَ عَلَيْهَا،

فَحَبِلَتْ وَوَلَدَتِ ابْنًا وَدَعَا اسْمَهُ «عِيرًا».

ثُمَّ حَبِلَتْ أَيْضًا وَوَلَدَتِ ابْنًا وَدَعَتِ اسْمَهُ «أُونَانَ».

ثُمَّ عَادَتْ فَوَلَدَتْ أَيْضًا ابْنًا وَدَعَتِ اسْمَهُ «شِيلَةَ». وَكَانَ فِي كَزِيبَ حِينَ وَلَدَتْهُ.

وَأَخَذَ يَهُوذَا زَوْجَةً لِعِيرٍ بِكْرِهِ اسْمُهَا ثَامَارُ.

وَكَانَ عِيرٌ بِكْرُ يَهُوذَا شِرِّيرًا فِي عَيْنَيِ الرَّبِّ، فَأَمَاتَهُ الرَّبُّ.

فَقَالَ يَهُوذَا لأُونَانَ: «ادْخُلْ عَلَى امْرَأَةِ أَخِيكَ وَتَزَوَّجْ بِهَا، وَأَقِمْ نَسْلاً لأَخِيكَ».

فَعَلِمَ أُونَانُ أَنَّ النَّسْلَ لاَ يَكُونُ لَهُ، فَكَانَ إِذْ دَخَلَ عَلَى امْرَأَةِ أَخِيهِ أَنَّهُ أَفْسَدَ عَلَى الأَرْضِ، لِكَيْ لاَ يُعْطِيَ نَسْلاً لأَخِيهِ.

فَقَبُحَ فِي عَيْنَيِ الرَّبِّ مَا فَعَلَهُ، فَأَمَاتَهُ أَيْضًا.

فَقَالَ يَهُوذَا لِثَامَارَ كَنَّتِهِ: «اقْعُدِي أَرْمَلَةً فِي بَيْتِ أَبِيكِ حَتَّى يَكْبُرَ شِيلَةُ ابْنِي». لأَنَّهُ قَالَ: «لَعَلَّهُ يَمُوتُ هُوَ أَيْضًا كَأَخَوَيْهِ». فَمَضَتْ ثَامَارُ وَقَعَدَتْ فِي بَيْتِ أَبِيهَا.

وَلَمَّا طَالَ الزَّمَانُ مَاتَتِ ابْنَةُ شُوعٍ امْرَأَةُ يَهُوذَا. ثُمَّ تَعَزَّى يَهُوذَا فَصَعِدَ إِلَى جُزَّازِ غَنَمِهِ إِلَى تِمْنَةَ، هُوَ وَحِيرَةُ صَاحِبُهُ الْعَدُلاَّمِيُّ.

فَأُخْبِرَتْ ثَامَارُ وَقِيلَ لَهَا: «هُوَذَا حَمُوكِ صَاعِدٌ إِلَى تِمْنَةَ لِيَجُزَّ غَنَمَهُ».

فَخَلَعَتْ عَنْهَا ثِيَابَ تَرَمُّلِهَا، وَتَغَطَّتْ بِبُرْقُعٍ وَتَلَفَّفَتْ، وَجَلَسَتْ فِي مَدْخَلِ عَيْنَايِمَ الَّتِي عَلَى طَرِيقِ تِمْنَةَ، لأَنَّهَا رَأَتْ أَنَّ شِيلَةَ قَدْ كَبُرَ وَهِيَ لَمْ تُعْطَ لَهُ زَوْجَةً.

فَنَظَرَهَا يَهُوذَا وَحَسِبَهَا زَانِيَةً، لأَنَّهَا كَانَتْ قَدْ غَطَّتْ وَجْهَهَا.

فَمَالَ إِلَيْهَا عَلَى الطَّرِيقِ وَقَالَ: «هَاتِي أَدْخُلْ عَلَيْكِ». لأَنَّهُ لَمْ يَعْلَمْ أَنَّهَا كَنَّتُهُ. فَقَالَتْ: «مَاذَا تُعْطِينِي لِكَيْ تَدْخُلَ عَلَيَّ؟»

فَقَالَ: «إِنِّي أُرْسِلُ جَدْيَ مِعْزَى مِنَ الْغَنَمِ». فَقَالَتْ: «هَلْ تُعْطِينِي رَهْنًا حَتَّى تُرْسِلَهُ؟».

فَقَالَ: «مَا الرَّهْنُ الَّذِي أُعْطِيكِ؟» فَقَالَتْ: «خَاتِمُكَ وَعِصَابَتُكَ وَعَصَاكَ الَّتِي فِي يَدِكَ». فَأَعْطَاهَا وَدَخَلَ عَلَيْهَا، فَحَبِلَتْ مِنْهُ.

ثُمَّ قَامَتْ وَمَضَتْ وَخَلَعَتْ عَنْهَا بُرْقُعَهَا وَلَبِسَتْ ثِيَابَ تَرَمُّلِهَا.

فَأَرْسَلَ يَهُوذَا جَدْيَ الْمِعْزَى بِيَدِ صَاحِبِهِ الْعَدُلاَّمِيِّ لِيَأْخُذَ الرَّهْنَ مِنْ يَدِ الْمَرْأَةِ، فَلَمْ يَجِدْهَا.

فَسَأَلَ أَهْلَ مَكَانِهَا قَائِلاً: «أَيْنَ الزَّانِيَةُ الَّتِي كَانَتْ فِي عَيْنَايِمَ عَلَى الطَّرِيقِ؟» فَقَالُوا: «لَمْ تَكُنْ ههُنَا زَانِيَةٌ».

فَرَجَعَ إِلَى يَهُوذَا وَقَالَ: «لَمْ أَجِدْهَا. وَأَهْلُ الْمَكَانِ أَيْضًا قَالُوا: لَمْ تَكُنْ ههُنَا زَانِيَةٌ».

فَقَالَ يَهُوذَا: «لِتَأْخُذْ لِنَفْسِهَا، لِئَلاَّ نَصِيرَ إِهَانَةً. إِنِّي قَدْ أَرْسَلْتُ هذَا الْجَدْيَ وَأَنْتَ لَمْ تَجِدْهَا».

وَلَمَّا كَانَ نَحْوُ ثَلاَثَةِ أَشْهُرٍ، أُخْبِرَ يَهُوذَا وَقِيلَ لَهُ: «قَدْ زَنَتْ ثَامَارُ كَنَّتُكَ، وَهَا هِيَ حُبْلَى أَيْضًا مِنَ الزِّنَا». فَقَالَ يَهُوذَا: «أَخْرِجُوهَا فَتُحْرَقَ».

أَمَّا هِيَ فَلَمَّا أُخْرِجَتْ أَرْسَلَتْ إِلَى حَمِيهَا قَائِلَةً: «مِنَ الرَّجُلِ الَّذِي هذِهِ لَهُ أَنَا حُبْلَى!» وَقَالَتْ: «حَقِّقْ لِمَنِ الْخَاتِمُ وَالْعِصَابَةُ وَالْعَصَا هذِهِ».

فَتَحَقَّقَهَا يَهُوذَا وَقَالَ: «هِيَ أَبَرُّ مِنِّي، لأَنِّي لَمْ أُعْطِهَا لِشِيلَةَ ابْنِي». فَلَمْ يَعُدْ يَعْرِفُهَا أَيْضًا.

وَفِي وَقْتِ وِلاَدَتِهَا إِذَا فِي بَطْنِهَا تَوْأَمَانِ.

وَكَانَ فِي وِلاَدَتِهَا أَنَّ أَحَدَهُمَا أَخْرَجَ يَدًا فَأَخَذَتِ الْقَابِلَةُ وَرَبَطَتْ عَلَى يَدِهِ قِرْمِزًا، قَائِلَةً: «هذَا خَرَجَ أَوَّلاً».

وَلكِنْ حِينَ رَدَّ يَدَهُ، إِذَا أَخُوهُ قَدْ خَرَجَ. فَقَالَتْ: «لِمَاذَا اقْتَحَمْتَ؟ عَلَيْكَ اقْتِحَامٌ!». فَدُعِيَ اسْمُهُ «فَارِصَ».

وَبَعْدَ ذلِكَ خَرَجَ أَخُوهُ الَّذِي عَلَى يَدِهِ الْقِرْمِزُ. فَدُعِيَ اسْمُهُ «زَارَحَ».