И заповѣ́да Ио́сифъ домострои́телю своему́, глаго́ля: напо́лните вре́тища муже́мъ пи́щи, ели́ко мо́гутъ понести́: и вложи́те кому́ждо сребро́ верху́ у́стiя вре́тища:

и ча́шу мою́ сре́бряную вложи́те во вре́тище ме́ншаго, и цѣ́ну пшени́цы его́. Бы́сть же по словеси́ Ио́сифову, я́коже рече́.

У́тро возсiя́, и му́жiе отпусти́шася са́ми, и осля́та и́хъ.

Изше́дше же они́ изъ гра́да, не отидо́ша дале́че: и рече́ Ио́сифъ домострои́телю своему́: воста́въ гони́ вслѣ́дъ муже́й и пости́гни и́хъ, и рцы́ и́мъ: что́ я́ко возда́сте [ми́] зла́я за блага́я?

Вску́ю украдо́сте ча́шу мою́ сре́бряну? Не сiя́ ли е́сть, изъ нея́же пiе́тъ господи́нъ мо́й? О́нъ же и волхвова́нiемъ волхву́етъ въ не́й: зла́я соверши́сте, я́же сотвори́сте.

Обрѣ́тъ же и́хъ, рече́ и́мъ по словесе́мъ си́мъ.

Они́ же рѣ́ша ему́: вску́ю глаго́летъ господи́нъ словеса́ сiя́? Не бу́ди рабо́мъ твои́мъ сотвори́ти по словеси́ сему́:

а́ще сребро́, е́же обрѣто́хомъ во вре́тищахъ на́шихъ, возврати́хомъ къ тебѣ́ от земли́ Ханаа́ни, ка́ко бы́хомъ укра́ли изъ до́му господи́на твоего́ сребро́ или́ зла́то?

У него́же а́ще обря́щеши ча́шу от ра́бъ твои́хъ, да у́мретъ: и мы́ бу́демъ раби́ господи́ну на́шему.

О́нъ же рече́: и ны́нѣ, я́коже глаго́лете, та́ко бу́детъ: у него́же а́ще обря́щется ча́ша, бу́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бу́дете чи́сти.

И потща́шася, и све́рже кі́йждо вре́тище свое́ на зе́млю, и отверзо́ша кі́йждо вре́тище свое́.

Изыска́ же от старѣ́йшаго заче́нъ, до́ндеже прiи́де до ме́ншаго, и обрѣ́те ча́шу во вре́тищи Венiами́ни.

И растерза́ша ри́зы своя́, и возложи́ша кі́йждо вре́тище свое́ на осля́ свое́, и возврати́шася во гра́дъ.

Вни́де же Иу́да и бра́тiя его́ ко Ио́сифу, еще́ ему́ су́щу ту́, и падо́ша предъ ни́мъ на зе́млю.

Рече́ же и́мъ Ио́сифъ: что́ дѣ́ло сiе́ сотвори́сте? Не вѣ́дасте ли, я́ко нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, я́коже а́зъ?

Рече́ же Иу́да: что́ отвѣща́емъ господи́ну, или́ что́ возглаго́лемъ, или́ чи́мъ оправди́мся? Бо́гъ же обрѣ́те непра́вду рабо́въ твои́хъ: се́, мы́ есмы́ раби́ господи́ну на́шему, и мы́, и у него́же обрѣ́теся ча́ша.

Рече́ же Ио́сифъ: не бу́ди ми́ сотвори́ти глаго́лъ се́й: му́жъ, у него́же обрѣ́теся ча́ша, то́й бу́детъ ми́ ра́бъ: вы́ же поиди́те въ цѣ́лости ко отцу́ своему́.

Приступи́въ же къ нему́ Иу́да, рече́: молю́ тя, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во предъ тобо́ю, и не прогнѣ́вайся на раба́ твоего́, я́ко ты́ еси́ по фарао́нѣ:

господи́не, ты́ вопроша́лъ еси́ рабо́въ твои́хъ, глаго́ля: а́ще и́мате отца́, или́ бра́та?

И рѣ́хомъ господи́ну: е́сть на́мъ оте́цъ ста́ръ, и о́трочищь на ста́рость ме́ншiй ему́, а бра́тъ его́ у́мре, о́нъ же еди́нъ оста́ся у ма́тере своея́, оте́цъ же возлюби́ его́.

Ты́ же ре́клъ еси́ рабо́мъ твои́мъ: приведи́те его́ ко мнѣ́, да ви́жду его́.

И рѣ́хомъ господи́ну: не возмо́жетъ о́трочищь оста́вити отца́ своего́: а́ще же оста́витъ отца́, у́мретъ.

Ты́ же ре́клъ еси́ рабо́мъ твои́мъ: а́ще не прiи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншiй съ ва́ми, не приложите́ ктому́ ви́дѣти лица́ моего́.

Бы́сть же егда́ прiидо́хомъ къ рабу́ твоему́ отцу́ на́шему, повѣ́дахомъ ему́ словеса́ господи́на на́шего,

рече́ же на́мъ оте́цъ на́шъ: иди́те па́ки и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи.

Мы́ же реко́хомъ: не возмо́жемъ ити́: но а́ще бра́тъ на́шъ ме́ншiй и́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и́бо не возмо́жемъ ви́дѣти лице́ му́жа, бра́ту на́шему ме́ншему не су́щу съ на́ми.

Рече́ же ра́бъ тво́й, оте́цъ на́шъ къ на́мъ: вы́ вѣ́сте, я́ко двои́хъ роди́ мнѣ́ жена́:

и отъи́де еди́нъ от мене́, и реко́сте, я́ко звѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и не ви́дѣхъ его́ да́же до ны́нѣ:

а́ще у́бо по́ймете и сего́ от лица́ моего́, и случи́тся ему́ зло́ на пути́, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лiю во а́дъ.

Ны́нѣ у́бо а́ще пойду́ къ рабу́ твоему́, отцу́ же на́шему, и о́трочища не бу́детъ съ на́ми: [душа́ же его́ свя́зана е́сть съ душе́ю сего́,]

и бу́детъ егда́ уви́дитъ о́нъ не су́ща о́трочища съ на́ми, у́мретъ: и сведу́тъ раби́ твои́ ста́рость раба́ твоего́, отца́ же на́шего, съ печа́лiю во а́дъ:

ра́бъ бо тво́й от отца́ взя́ о́трочища, глаго́ля: а́ще не приведу́ его́ къ тебѣ́ и поста́влю его́ предъ тобо́ю, грѣ́шенъ бу́ду ко отцу́ вся́ дни́.

Ны́нѣ у́бо пребу́ду тебѣ́ ра́бъ вмѣ́сто о́трочища, ра́бъ господи́ну: о́трочищь же да и́детъ съ бра́тiею свое́ю:

ка́ко бо пойду́ ко отцу́, о́трочищу не су́щу съ на́ми? да не ви́жду злы́хъ, я́же обря́щутъ отца́ моего́.

Украинский (Огієнко)

Языки

І наказав він тому, що над домом його, говорячи: Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести.
І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його.
І зробив той за словом Йосиповим, яке він сказав був.

Розвиднилось рано вранці, і люди ці були відпущені, вони та їхні осли.

Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йосип сказав до того, що над домом його: Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: Нащо ви заплатили злом за добро?

Хіба це не та чаша, що з неї п́є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею?
І зле ви зробили, що вчинили таке.

І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

А вони відказали йому: Нащо пан мій говорить отакі то слова?
Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ…

Таж срібло, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського.
А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові.

А той відказав: Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно!
У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті.

І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю.
І порозв́язували кожен мішка свого.

І став він шукати.
Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим.
І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

І пороздирали вони свою одіж!…
І кожен нав́ючив осла свого, і вернулись до міста.

І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, а він ще був там.
І попадали вони перед лицем його на землю.

І сказав до них Йосип: Що це за вчинок, що ви зробили?
Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?

А Юда промовив: Що ми скажемо панові моєму?
Що будемо говорити?
Чим виправдаємось?
Бог знайшов провину твоїх рабів!
Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша.

А Йосип відказав: Далеке мені, щоб зробити оце.
Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, він буде мені за раба!
А ви йдіть із миром до вашого батька.

І приступив до нього Юда та й промовив: О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: Чи є в вас батько або брат?

І сказали ми до пана мого: Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер.
І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

А ти був сказав своїм рабам: Зведіть до мене його, і нехай я кину своїм оком на нього.

І сказали ми до пана мого: Не може той хлопець покинути батька свого.
А покине він батька свого, то помре той.

А ти сказав своїм рабам: Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого.

І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

А батько наш сказав: Верніться, купіть нам трохи їжі.

А ми відказали: Не можемо зійти.

І сказав до нас раб твій, наш батько: Ви знаєте, що двох була породила мені жінка моя.

Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він…
І я не бачив його аж дотепер.

А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу.

А тепер, коли я прийду до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, а душа його зв́язана з душею тією,

То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре.
І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу…

Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу його до тебе, то згрішу перед батьком своїм на всі дні!

А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму.
А юнак нехай іде з своїми братами!…

Бо як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема?
Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька.