Ветхий Завет:
Быт.
Исх.
Лев.
Числ.
Втор.
Нав.
Суд.
Руфь
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Ездр.
Неем.
2Ездр.
Тов.
Иудифь
Эсф.
Иов.
Пс.
Притч.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плач.
Посл.Иер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоиль.
Ам.
Авд.
Иона
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Агг.
Зах.
Мал.
1Макк.
2Макк.
3Макк.
3Ездр.
Новый Завет: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Новый Завет: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
44:3
44:6
44:11
44:24
Церковнославянский (рус)
И заповѣ́да Ио́сифъ домострои́телю своему́, глаго́ля: напо́лните вре́тища муже́мъ пи́щи, ели́ко мо́гутъ понести́: и вложи́те кому́ждо сребро́ верху́ у́стiя вре́тища:
и ча́шу мою́ сре́бряную вложи́те во вре́тище ме́ншаго, и цѣ́ну пшени́цы его́. Бы́сть же по словеси́ Ио́сифову, я́коже рече́.
У́тро возсiя́, и му́жiе отпусти́шася са́ми, и осля́та и́хъ.
Изше́дше же они́ изъ гра́да, не отидо́ша дале́че: и рече́ Ио́сифъ домострои́телю своему́: воста́въ гони́ вслѣ́дъ муже́й и пости́гни и́хъ, и рцы́ и́мъ: что́ я́ко возда́сте [ми́] зла́я за блага́я?
вску́ю украдо́сте ча́шу мою́ сре́бряну? не сiя́ ли е́сть, изъ нея́же пiе́тъ господи́нъ мо́й? о́нъ же и волхвова́нiемъ волхву́етъ въ не́й: зла́я соверши́сте, я́же сотвори́сте.
Обрѣ́тъ же и́хъ, рече́ и́мъ по словесе́мъ си́мъ.
Они́ же рѣ́ша ему́: вску́ю глаго́летъ господи́нъ словеса́ сiя́? не бу́ди рабо́мъ твои́мъ сотвори́ти по словеси́ сему́:
а́ще сребро́, е́же обрѣто́хомъ во вре́тищахъ на́шихъ, возврати́хомъ къ тебѣ́ от земли́ Ханаа́ни, ка́ко бы́хомъ укра́ли изъ до́му господи́на твоего́ сребро́ или́ зла́то?
у него́же а́ще обря́щеши ча́шу от ра́бъ твои́хъ, да у́мретъ: и мы́ бу́демъ раби́ господи́ну на́шему.
О́нъ же рече́: и ны́нѣ, я́коже глаго́лете, та́ко бу́детъ: у него́же а́ще обря́щется ча́ша, бу́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бу́дете чи́сти.
И потща́шася, и све́рже кі́йждо вре́тище свое́ на зе́млю, и отверзо́ша кі́йждо вре́тище свое́.
Изыска́ же от старѣ́йшаго заче́нъ, до́ндеже прiи́де до ме́ншаго, и обрѣ́те ча́шу во вре́тищи Венiами́ни.
И растерза́ша ри́зы своя́, и возложи́ша кі́йждо вре́тище свое́ на осля́ свое́, и возврати́шася во гра́дъ.
Вни́де же Иу́да и бра́тiя его́ ко Ио́сифу, еще́ ему́ су́щу ту́, и падо́ша предъ ни́мъ на зе́млю.
Рече́ же и́мъ Ио́сифъ: что́ дѣ́ло сiе́ сотвори́сте? не вѣ́дасте ли, я́ко нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, я́коже а́зъ?
Рече́ же Иу́да: что́ отвѣща́емъ господи́ну, или́ что́ возглаго́лемъ, или́ чи́мъ оправди́мся? Бо́гъ же обрѣ́те непра́вду рабо́въ твои́хъ: се́, мы́ есмы́ раби́ господи́ну на́шему, и мы́, и у него́же обрѣ́теся ча́ша.
Рече́ же Ио́сифъ: не бу́ди ми́ сотвори́ти глаго́лъ се́й: му́жъ, у него́же обрѣ́теся ча́ша, то́й бу́детъ ми́ ра́бъ: вы́ же поиди́те въ цѣ́лости ко отцу́ своему́.
Приступи́въ же къ нему́ Иу́да, рече́: молю́ тя, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во предъ тобо́ю, и не прогнѣ́вайся на раба́ твоего́, я́ко ты́ еси́ по фарао́нѣ:
господи́не, ты́ вопроша́лъ еси́ рабо́въ твои́хъ, глаго́ля: а́ще и́мате отца́, или́ бра́та?
И рѣ́хомъ господи́ну: е́сть на́мъ оте́цъ ста́ръ, и о́трочищь на ста́рость ме́ншiй ему́, а бра́тъ его́ у́мре, о́нъ же еди́нъ оста́ся у ма́тере своея́, оте́цъ же возлюби́ его́.
Ты́ же ре́клъ еси́ рабо́мъ твои́мъ: приведи́те его́ ко мнѣ́, да ви́жду его́.
И рѣ́хомъ господи́ну: не возмо́жетъ о́трочищь оста́вити отца́ своего́: а́ще же оста́витъ отца́, у́мретъ.
Ты́ же ре́клъ еси́ рабо́мъ твои́мъ: а́ще не прiи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншiй съ ва́ми, не приложите́ ктому́ ви́дѣти лица́ моего́.
Бы́сть же егда́ прiидо́хомъ къ рабу́ твоему́ отцу́ на́шему, повѣ́дахомъ ему́ словеса́ господи́на на́шего,
рече́ же на́мъ оте́цъ на́шъ: иди́те па́ки и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи.
Мы́ же реко́хомъ: не возмо́жемъ ити́: но а́ще бра́тъ на́шъ ме́ншiй и́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и́бо не возмо́жемъ ви́дѣти лице́ му́жа, бра́ту на́шему ме́ншему не су́щу съ на́ми.
Рече́ же ра́бъ тво́й, оте́цъ на́шъ къ на́мъ: вы́ вѣ́сте, я́ко двои́хъ роди́ мнѣ́ жена́:
и отъи́де еди́нъ от мене́, и реко́сте, я́ко звѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и не ви́дѣхъ его́ да́же до ны́нѣ:
а́ще у́бо по́ймете и сего́ от лица́ моего́, и случи́тся ему́ зло́ на пути́, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лiю во а́дъ.
Ны́нѣ у́бо а́ще пойду́ къ рабу́ твоему́, отцу́ же на́шему, и о́трочища не бу́детъ съ на́ми: [душа́ же его́ свя́зана е́сть съ душе́ю сего́,]
и бу́детъ егда́ уви́дитъ о́нъ не су́ща о́трочища съ на́ми, у́мретъ: и сведу́тъ раби́ твои́ ста́рость раба́ твоего́, отца́ же на́шего, съ печа́лiю во а́дъ:
ра́бъ бо тво́й от отца́ взя́ о́трочища, глаго́ля: а́ще не приведу́ его́ къ тебѣ́ и поста́влю его́ предъ тобо́ю, грѣ́шенъ бу́ду ко отцу́ вся́ дни́.
Ны́нѣ у́бо пребу́ду тебѣ́ ра́бъ вмѣ́сто о́трочища, ра́бъ господи́ну: о́трочищь же да и́детъ съ бра́тiею свое́ю:
ка́ко бо пойду́ ко отцу́, о́трочищу не су́щу съ на́ми? да не ви́жду злы́хъ, я́же обря́щутъ отца́ моего́.
И приказал [Иосиф] начальнику дома своего, говоря: наполни мешки этих людей пищею, сколько они могут нести, и серебро каждого положи в отверстие мешка его,
а чашу мою, чашу серебряную, положи в отверстие мешка к младшему вместе с серебром за купленный им хлеб. И сделал тот по слову Иосифа, которое сказал он.
Утром, когда рассвело, эти люди были отпущены, они и ослы их.
Еще не далеко отошли они от города, как Иосиф сказал начальнику дома своего: ступай, догоняй этих людей и, когда догонишь, скажи им: для чего вы заплатили злом за добро? [для чего украли у меня серебряную чашу?]
Не та ли это, из которой пьет господин мой и он гадает на ней? Худо это вы сделали.
Он догнал их и сказал им эти слова.
Они сказали ему: для чего господин наш говорит такие слова? Нет, рабы твои не сделают такого дела.
Вот, серебро, найденное нами в отверстии мешков наших, мы обратно принесли тебе из земли Ханаанской: как же нам украсть из дома господина твоего серебро или золото?
У кого из рабов твоих найдется [чаша], тому смерть, и мы будем рабами господину нашему.
Он сказал: хорошо; как вы сказали, так пусть и будет: у кого найдется [чаша], тот будет мне рабом, а вы будете не виноваты.
Они поспешно спустили каждый свой мешок на землю и открыли каждый свой мешок.
Он обыскал, начал со старшего и окончил младшим; и нашлась чаша в мешке Вениаминовом.
И разодрали они одежды свои, и, возложив каждый на осла своего ношу, возвратились в город.
И пришли Иуда и братья его в дом Иосифа, который был еще дома, и пали пред ним на землю.
Иосиф сказал им: что это вы сделали? разве вы не знали, что такой человек, как я, конечно угадает?
Иуда сказал: что нам сказать господину нашему? что говорить? чем оправдываться? Бог нашел неправду рабов твоих; вот, мы рабы господину нашему, и мы, и тот, в чьих руках нашлась чаша.
Но [Иосиф] сказал: нет, я этого не сделаю; тот, в чьих руках нашлась чаша, будет мне рабом, а вы пойдите с миром к отцу вашему.
И подошел Иуда к нему и сказал: господин мой, позволь рабу твоему сказать слово в уши господина моего, и не прогневайся на раба твоего, ибо ты то же, что фараон.
Господин мой спрашивал рабов своих, говоря: есть ли у вас отец или брат?
Мы сказали господину нашему, что у нас есть отец престарелый, и [у него] младший сын, сын старости, которого брат умер, а он остался один от матери своей, и отец любит его.
Ты же сказал рабам твоим: приведите его ко мне, чтобы мне взглянуть на него.
Мы сказали господину нашему: отрок не может оставить отца своего, и если он оставит отца своего, то сей умрет.
Но ты сказал рабам твоим: если не придет с вами меньший брат ваш, то вы более не являйтесь ко мне на лице.
Когда мы пришли к рабу твоему, отцу нашему, то пересказали ему слова господина моего.
И сказал отец наш: пойдите опять, купите нам немного пищи.
Мы сказали: нельзя нам идти; а если будет с нами меньший брат наш, то пойдем; потому что нельзя нам видеть лица того человека, если не будет с нами меньшого брата нашего.
И сказал нам раб твой, отец наш: вы знаете, что жена моя родила мне двух сынов;
один пошел от меня, и я сказал: верно он растерзан; и я не видал его доныне;
если и сего возьмете от глаз моих, и случится с ним несчастье, то сведете вы седину мою с горестью во гроб.
Теперь если я приду к рабу твоему, отцу нашему, и не будет с нами отрока, с душею которого связана душа его,
то он, увидев, что нет отрока, умрет; и сведут рабы твои седину раба твоего, отца нашего, с печалью во гроб.
Притом я, раб твой, взялся отвечать за отрока отцу моему, сказав: если не приведу его к тебе [и не поставлю его пред тобою], то останусь я виновным пред отцом моим во все дни жизни.
Итак пусть я, раб твой, вместо отрока останусь рабом у господина моего, а отрок пусть идет с братьями своими:
ибо как пойду я к отцу моему, когда отрока не будет со мною? я увидел бы бедствие, которое постигло бы отца моего.
Украинский (Огієнко)
І наказав він тому, що над домом його, говорячи: Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести.
І поклади срібло кожного до отвору мішка його.
І поклади срібло кожного до отвору мішка його.
А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його.
І зробив той за словом Йосиповим, яке він сказав був.
І зробив той за словом Йосиповим, яке він сказав був.
Розвиднилось рано вранці, і люди ці були відпущені, вони та їхні осли.
Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йосип сказав до того, що над домом його: Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: Нащо ви заплатили злом за добро?
Хіба це не та чаша, що з неї п́є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею?
І зле ви зробили, що вчинили таке.
І зле ви зробили, що вчинили таке.
І той їх догнав, і сказав їм ті слова.
А вони відказали йому: Нащо пан мій говорить отакі то слова?
Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ…
Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ…
Таж срібло, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського.
А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?
А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?
У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові.
А той відказав: Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно!
У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті.
У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті.
І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю.
І порозв́язували кожен мішка свого.
І порозв́язували кожен мішка свого.
І став він шукати.
Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим.
І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!
Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим.
І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!
І пороздирали вони свою одіж!…
І кожен нав́ючив осла свого, і вернулись до міста.
І кожен нав́ючив осла свого, і вернулись до міста.
І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, а він ще був там.
І попадали вони перед лицем його на землю.
І попадали вони перед лицем його на землю.
І сказав до них Йосип: Що це за вчинок, що ви зробили?
Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?
Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?
А Юда промовив: Що ми скажемо панові моєму?
Що будемо говорити?
Чим виправдаємось?
Бог знайшов провину твоїх рабів!
Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша.
Що будемо говорити?
Чим виправдаємось?
Бог знайшов провину твоїх рабів!
Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша.
А Йосип відказав: Далеке мені, щоб зробити оце.
Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, він буде мені за раба!
А ви йдіть із миром до вашого батька.
Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, він буде мені за раба!
А ви йдіть із миром до вашого батька.
І приступив до нього Юда та й промовив: О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.
Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: Чи є в вас батько або брат?
І сказали ми до пана мого: Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер.
І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.
І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.
А ти був сказав своїм рабам: Зведіть до мене його, і нехай я кину своїм оком на нього.
І сказали ми до пана мого: Не може той хлопець покинути батька свого.
А покине він батька свого, то помре той.
А покине він батька свого, то помре той.
А ти сказав своїм рабам: Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого.
І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.
А батько наш сказав: Верніться, купіть нам трохи їжі.
А ми відказали: Не можемо зійти.
І сказав до нас раб твій, наш батько: Ви знаєте, що двох була породила мені жінка моя.
Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він…
І я не бачив його аж дотепер.
І я не бачив його аж дотепер.
А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу.
А тепер, коли я прийду до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, а душа його зв́язана з душею тією,
То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре.
І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу…
І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу…
Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу його до тебе, то згрішу перед батьком своїм на всі дні!
А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму.
А юнак нехай іде з своїми братами!…
А юнак нехай іде з своїми братами!…
Бо як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема?
Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька.
Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька.
Латинский
Praecepit autem Ioseph dispensatori domus suae dicens: «Imple saccos eorum frumento, quantum possunt capere, et pone pecuniam singulorum in summitate sacci.
Scyphum autem meum argenteum et pretium, quod dedit tritici, pone in ore sacci iunioris». Factumque est ita.
Et, orto mane, dimissi sunt cum asinis suis.
Iamque urbem exierant et processerant paululum, tunc Ioseph, arcessito dispensatore domus: «Surge, inquit, et persequere viros; et apprehensis dicito:»Quare reddidistis malum pro bono? Cur furati estis mihi scyphum argenteum?
Nonne ipse est, in quo bibit dominus meus et in quo augurari solet? Pessimam rem fecistis!"».
Fecit ille, ut iusserat, et apprehensis per ordinem locutus est.
Qui responderunt: «Quare sic loquitur dominus noster? Absit a servis tuis, ut tantum flagitii commiserimus.
Pecuniam, quam invenimus in summitate saccorum, reportavimus ad te de terra Chanaan; et quomodo consequens est, ut furati simus de domo domini tui aurum vel argentum?
Apud quemcumque fuerit inventum servorum tuorum, quod quaeris, moriatur; et nos erimus servi domini nostri».
Qui dixit eis: «Fiat iuxta vestram sententiam: apud quemcumque fuerit inventum, ipse sit servus meus; vos autem eritis innoxii».
Itaque festinato deponentes in terram saccos aperuerunt singuli.
Quos scrutatus incipiens a maiore usque ad minimum invenit scyphum in sacco Beniamin.
At illi, scissis vestibus, oneratisque rursum asinis, reversi sunt in oppidum.
Et Iudas cum fratribus ingressus est ad Ioseph necdum enim de loco abierat omnesque ante eum pariter in terram corruerunt.
Quibus ille ait: «Cur sic agere voluistis? An ignoratis quod non sit similis mei in augurandi scientia?».
Cui Iudas: «Quid respondebimus, inquit, domino meo? Vel quid loquemur aut iuste poterimus obtendere? Deus invenit iniquitatem servorum tuorum; en omnes servi sumus domini mei, et nos et apud quem inventus est scyphus».
Respondit Ioseph: «Absit a me, ut sic agam! Qui furatus est scyphum, ipse sit servus meus; vos autem abite liberi ad patrem vestrum».
Accedens autem propius Iudas confidenter ait: «Oro, domine mi, loquatur servus tuus verbum in auribus tuis, et ne irascaris famulo tuo; tu es enim sicut pharao!
Dominus meus interrogavit prius servos suos:»Habetis patrem aut fratrem?".
Et nos respondimus domino meo:»Est nobis pater senex et puer parvulus, qui in senectute illius natus est, cuius uterinus frater mortuus est; et ipse solus superest a matre sua, pater vero tenere diligit eum"».
Dixistique servis tuis:»Adducite eum ad me, et ponam oculos meos super illum".
Suggessimus domino meo:»Non potest puer relinquere patrem suum; si enim illum dimiserit, morietur".
Et dixisti servis tuis:»Nisi venerit frater vester minimus vobiscum, non videbitis amplius faciem meam".
Cum ergo ascendissemus ad famulum tuum patrem nostrum, narravimus ei omnia, quae locutus est dominus meus,
et dixit pater noster:»Revertimini et emite nobis parum tritici".
Cui diximus:»Ire non possumus. Si frater noster minimus descenderit nobiscum, proficiscemur simul; alioquin, illo absente, non poterimus videre faciem viri".
Ad quae servus tuus pater meus respondit:»Vos scitis quod duos genuerit mihi uxor mea.
Egressus est unus a me, et dixi: Bestia devoravit eum! Et hucusque non comparet.
Si tuleritis et istum a facie mea, et aliquid ei in via contigerit, deducetis canos meos cum maerore ad inferos".
Igitur, si intravero ad servum tuum patrem meum, et puer defuerit cum anima illius ex huius anima pendeat
videritque eum non esse nobiscum, morietur; et deducent famuli tui canos eius cum dolore ad inferos.
Servus tuus pro puero patri meo spopondit: Nisi reduxero eum, peccati reus ero in patrem meum omni tempore.
Manebo itaque servus tuus pro puero in ministerio domini mei, et puer ascendat cum fratribus suis.
Non enim possum redire ad patrem meum, absente puero, ne calamitatis, quae oppressura est patrem meum, testis assistam».