Скрыть
44:3
44:6
44:11
44:24
Церковнославянский (рус)
И заповѣ́да Ио́сифъ домостро­и́телю сво­ему́, глаго́ля: напо́лните вре́тища муже́мъ пи́щи, ели́ко мо́гутъ понести́: и вложи́те кому́ждо сребро́ верху́ у́стiя вре́тища:
и ча́шу мою́ сре́бряную вложи́те во вре́тище ме́ншаго, и цѣ́ну пшени́цы его́. Бы́сть же по словеси́ Ио́сифову, я́коже рече́.
У́тро воз­сiя́, и му́жiе от­пусти́шася са́ми, и осля́та и́хъ.
Изше́дше же они́ изъ гра́да, не от­идо́ша дале́че: и рече́ Ио́сифъ домостро­и́телю сво­ему́: воста́въ гони́ вслѣ́дъ муже́й и пости́гни и́хъ, и рцы́ и́мъ: что́ я́ко воз­да́сте [ми́] зла́я за блага́я?
вску́ю украдо́сте ча́шу мою́ сре́бряну? не сiя́ ли е́сть, изъ нея́же пiе́тъ господи́нъ мо́й? о́нъ же и волхвова́нiемъ волхву́етъ въ не́й: зла́я соверши́сте, я́же сотвори́сте.
Обрѣ́тъ же и́хъ, рече́ и́мъ по словесе́мъ си́мъ.
Они́ же рѣ́ша ему́: вску́ю глаго́летъ господи́нъ словеса́ сiя́? не бу́ди рабо́мъ тво­и́мъ сотвори́ти по словеси́ сему́:
а́ще сребро́, е́же обрѣто́хомъ во вре́тищахъ на́шихъ, воз­врати́хомъ къ тебѣ́ от­ земли́ Ханаа́ни, ка́ко бы́хомъ укра́ли изъ до́му господи́на тво­его́ сребро́ или́ зла́то?
у него́же а́ще обря́щеши ча́шу от­ ра́бъ тво­и́хъ, да у́мретъ: и мы́ бу́демъ раби́ господи́ну на́­шему.
О́нъ же рече́: и ны́нѣ, я́коже глаго́лете, та́ко бу́детъ: у него́же а́ще обря́щет­ся ча́ша, бу́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бу́дете чи́сти.
И потща́шася, и све́рже кі́йждо вре́тище свое́ на зе́млю, и от­верзо́ша кі́йждо вре́тище свое́.
Изыска́ же от­ старѣ́йшаго заче́нъ, до́ндеже прiи́де до ме́ншаго, и обрѣ́те ча́шу во вре́тищи Венiами́ни.
И растерза́ша ри́зы своя́, и воз­ложи́ша кі́йждо вре́тище свое́ на осля́ свое́, и воз­врати́шася во гра́дъ.
Вни́де же Иу́да и бра́тiя его́ ко Ио́сифу, еще́ ему́ су́щу ту́, и падо́ша предъ ни́мъ на зе́млю.
Рече́ же и́мъ Ио́сифъ: что́ дѣ́ло сiе́ сотвори́сте? не вѣ́дасте ли, я́ко нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, я́коже а́зъ?
Рече́ же Иу́да: что́ от­вѣща́емъ господи́ну, или́ что́ воз­глаго́лемъ, или́ чи́мъ оправди́мся? Бо́гъ же обрѣ́те непра́вду рабо́въ тво­и́хъ: се́, мы́ есмы́ раби́ господи́ну на́­шему, и мы́, и у него́же обрѣ́теся ча́ша.
Рече́ же Ио́сифъ: не бу́ди ми́ сотвори́ти глаго́лъ се́й: му́жъ, у него́же обрѣ́теся ча́ша, то́й бу́детъ ми́ ра́бъ: вы́ же по­иди́те въ цѣ́лости ко отцу́ сво­ему́.
Приступи́въ же къ нему́ Иу́да, рече́: молю́ тя, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во предъ тобо́ю, и не прогнѣ́вайся на раба́ тво­его́, я́ко ты́ еси́ по фарао́нѣ:
господи́не, ты́ вопроша́лъ еси́ рабо́въ тво­и́хъ, глаго́ля: а́ще и́мате отца́, или́ бра́та?
И рѣ́хомъ господи́ну: е́сть на́мъ оте́цъ ста́ръ, и о́трочищь на ста́рость ме́ншiй ему́, а бра́тъ его́ у́мре, о́нъ же еди́нъ оста́ся у ма́тере сво­ея́, оте́цъ же воз­люби́ его́.
Ты́ же ре́клъ еси́ рабо́мъ тво­и́мъ: при­­веди́те его́ ко мнѣ́, да ви́жду его́.
И рѣ́хомъ господи́ну: не воз­мо́жетъ о́трочищь оста́вити отца́ сво­его́: а́ще же оста́витъ отца́, у́мретъ.
Ты́ же ре́клъ еси́ рабо́мъ тво­и́мъ: а́ще не прiи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншiй съ ва́ми, не при­­ложите́ ктому́ ви́дѣти лица́ мо­его́.
Бы́сть же егда́ прiидо́хомъ къ рабу́ тво­ему́ отцу́ на́­шему, повѣ́дахомъ ему́ словеса́ господи́на на́­шего,
рече́ же на́мъ оте́цъ на́шъ: иди́те па́ки и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи.
Мы́ же реко́хомъ: не воз­мо́жемъ ити́: но а́ще бра́тъ на́шъ ме́ншiй и́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и́бо не воз­мо́жемъ ви́дѣти лице́ му́жа, бра́ту на́­шему ме́ншему не су́щу съ на́ми.
Рече́ же ра́бъ тво́й, оте́цъ на́шъ къ на́мъ: вы́ вѣ́сте, я́ко дво­и́хъ роди́ мнѣ́ жена́:
и отъи́де еди́нъ от­ мене́, и реко́сте, я́ко звѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и не ви́дѣхъ его́ да́же до ны́нѣ:
а́ще у́бо по́ймете и сего́ от­ лица́ мо­его́, и случи́т­ся ему́ зло́ на пути́, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лiю во а́дъ.
Ны́нѣ у́бо а́ще пойду́ къ рабу́ тво­ему́, отцу́ же на́­шему, и о́трочища не бу́детъ съ на́ми: [душа́ же его́ свя́зана е́сть съ душе́ю сего́,]
и бу́детъ егда́ уви́дитъ о́нъ не су́ща о́трочища съ на́ми, у́мретъ: и сведу́тъ раби́ тво­и́ ста́рость раба́ тво­его́, отца́ же на́­шего, съ печа́лiю во а́дъ:
ра́бъ бо тво́й от­ отца́ взя́ о́трочища, глаго́ля: а́ще не при­­веду́ его́ къ тебѣ́ и поста́влю его́ предъ тобо́ю, грѣ́шенъ бу́ду ко отцу́ вся́ дни́.
Ны́нѣ у́бо пребу́ду тебѣ́ ра́бъ вмѣ́сто о́трочища, ра́бъ господи́ну: о́трочищь же да и́детъ съ бра́тiею сво­е́ю:
ка́ко бо пойду́ ко отцу́, о́трочищу не су́щу съ на́ми? да не ви́жду злы́хъ, я́же обря́щутъ отца́ мо­его́.
Синодальный
И приказал [Иосиф] начальнику дома своего, говоря: наполни мешки этих людей пищею, сколько они могут нести, и серебро каждого положи в отверстие мешка его,
а чашу мою, чашу серебряную, положи в отверстие мешка к младшему вместе с серебром за купленный им хлеб. И сделал тот по слову Иосифа, которое сказал он.
Утром, когда рассвело, эти люди были отпущены, они и ослы их.
Еще не далеко отошли они от города, как Иосиф сказал начальнику дома своего: ступай, догоняй этих людей и, когда догонишь, скажи им: для чего вы заплатили злом за добро? [для чего украли у меня серебряную чашу?]
Не та ли это, из которой пьет господин мой и он гадает на ней? Худо это вы сделали.
Он догнал их и сказал им эти слова.
Они сказали ему: для чего господин наш говорит такие слова? Нет, рабы твои не сделают такого дела.
Вот, серебро, найденное нами в отверстии мешков наших, мы обратно принесли тебе из земли Ханаанской: как же нам украсть из дома господина твоего серебро или золото?
У кого из рабов твоих найдется [чаша], тому смерть, и мы будем рабами господину нашему.
Он сказал: хорошо; как вы сказали, так пусть и будет: у кого найдется [чаша], тот будет мне рабом, а вы будете не виноваты.
Они поспешно спустили каждый свой мешок на землю и открыли каждый свой мешок.
Он обыскал, начал со старшего и окончил младшим; и нашлась чаша в мешке Вениаминовом.
И разодрали они одежды свои, и, возложив каждый на осла своего ношу, возвратились в город.
И пришли Иуда и братья его в дом Иосифа, который был еще дома, и пали пред ним на землю.
Иосиф сказал им: что это вы сделали? разве вы не знали, что такой человек, как я, конечно угадает?
Иуда сказал: что нам сказать господину нашему? что говорить? чем оправдываться? Бог нашел неправду рабов твоих; вот, мы рабы господину нашему, и мы, и тот, в чьих руках нашлась чаша.
Но [Иосиф] сказал: нет, я этого не сделаю; тот, в чьих руках нашлась чаша, будет мне рабом, а вы пойдите с миром к отцу вашему.
И подошел Иуда к нему и сказал: господин мой, позволь рабу твоему сказать слово в уши господина моего, и не прогневайся на раба твоего, ибо ты то же, что фараон.
Господин мой спрашивал рабов своих, говоря: есть ли у вас отец или брат?
Мы сказали господину нашему, что у нас есть отец престарелый, и [у него] младший сын, сын старости, которого брат умер, а он остался один от матери своей, и отец любит его.
Ты же сказал рабам твоим: приведите его ко мне, чтобы мне взглянуть на него.
Мы сказали господину нашему: отрок не может оставить отца своего, и если он оставит отца своего, то сей умрет.
Но ты сказал рабам твоим: если не придет с вами меньший брат ваш, то вы более не являйтесь ко мне на лице.
Когда мы пришли к рабу твоему, отцу нашему, то пересказали ему слова господина моего.
И сказал отец наш: пойдите опять, купите нам немного пищи.
Мы сказали: нельзя нам идти; а если будет с нами меньший брат наш, то пойдем; потому что нельзя нам видеть лица того человека, если не будет с нами меньшого брата нашего.
И сказал нам раб твой, отец наш: вы знаете, что жена моя родила мне двух сынов;
один пошел от меня, и я сказал: верно он растерзан; и я не видал его доныне;
если и сего возьмете от глаз моих, и случится с ним несчастье, то сведете вы седину мою с горестью во гроб.
Теперь если я приду к рабу твоему, отцу нашему, и не будет с нами отрока, с душею которого связана душа его,
то он, увидев, что нет отрока, умрет; и сведут рабы твои седину раба твоего, отца нашего, с печалью во гроб.
Притом я, раб твой, взялся отвечать за отрока отцу моему, сказав: если не приведу его к тебе [и не поставлю его пред тобою], то останусь я виновным пред отцом моим во все дни жизни.
Итак пусть я, раб твой, вместо отрока останусь рабом у господина моего, а отрок пусть идет с братьями своими:
ибо как пойду я к отцу моему, когда отрока не будет со мною? я увидел бы бедствие, которое постигло бы отца моего.
Украинский (Огієнко)
І наказав він тому, що над домом його, говорячи: Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести.
І поклади срібло кожного до отвору мішка його.
А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його.
І зробив той за словом Йосиповим, яке він сказав був.
Розвиднилось рано вранці, і люди ці були відпущені, вони та їхні осли.
Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йосип сказав до того, що над домом його: Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: Нащо ви заплатили злом за добро?
Хіба це не та чаша, що з неї п́є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею?
І зле ви зробили, що вчинили таке.
І той їх догнав, і сказав їм ті слова.
А вони відказали йому: Нащо пан мій говорить отакі то слова?
Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ…
Таж срібло, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського.
А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?
У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові.
А той відказав: Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно!
У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті.
І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю.
І порозв́язували кожен мішка свого.
І став він шукати.
Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим.
І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!
І пороздирали вони свою одіж!…
І кожен нав́ючив осла свого, і вернулись до міста.
І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, а він ще був там.
І попадали вони перед лицем його на землю.
І сказав до них Йосип: Що це за вчинок, що ви зробили?
Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?
А Юда промовив: Що ми скажемо панові моєму?
Що будемо говорити?
Чим виправдаємось?
Бог знайшов провину твоїх рабів!
Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша.
А Йосип відказав: Далеке мені, щоб зробити оце.
Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, він буде мені за раба!
А ви йдіть із миром до вашого батька.
І приступив до нього Юда та й промовив: О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.
Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: Чи є в вас батько або брат?
І сказали ми до пана мого: Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер.
І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.
А ти був сказав своїм рабам: Зведіть до мене його, і нехай я кину своїм оком на нього.
І сказали ми до пана мого: Не може той хлопець покинути батька свого.
А покине він батька свого, то помре той.
А ти сказав своїм рабам: Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого.
І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.
А батько наш сказав: Верніться, купіть нам трохи їжі.
А ми відказали: Не можемо зійти.
І сказав до нас раб твій, наш батько: Ви знаєте, що двох була породила мені жінка моя.
Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він…
І я не бачив його аж дотепер.
А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу.
А тепер, коли я прийду до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, а душа його зв́язана з душею тією,
То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре.
І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу…
Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу його до тебе, то згрішу перед батьком своїм на всі дні!
А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму.
А юнак нехай іде з своїми братами!…
Бо як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема?
Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька.
Mandó José al mayordomo de su casa, diciendo:

—Llena de alimento los costales de estos hombres, de todo cuanto puedan llevar, y pon el dinero de cada uno en la boca de su costal.

También pondrás mi copa, la copa de plata, en la boca del costal del menor, con el dinero de su trigo.

El mayordomo hizo como había dicho José.

Al amanecer, los hombres fueron despedidos con sus asnos.
Ya ellos habían salido de la ciudad, pero todavía no se habían alejado, cuando José dijo a su mayordomo:

—Levántate y sigue a esos hombres. Cuando los alcances, diles: “¿Por qué habéis pagado mal por bien? ¿Por qué habéis robado mi copa de plata?

¿No es ésta en la que bebe mi señor, y la que usa para adivinar? ¡Habéis hecho mal al hacer esto!”
Cuando él los alcanzó, les dijo estas palabras.
Y ellos le respondieron:

—¿Por qué dice nuestro señor tales cosas? Nunca tal hagan tus siervos.

Si el dinero que hallamos en la boca de nuestros costales te lo volvimos a traer desde la tierra de Canaán, ¿cómo íbamos a hurtar de casa de tu señor plata ni oro?
Aquel de tus siervos a quien se le encuentre la copa, que muera, y aun nosotros seremos siervos de mi señor.
Entonces el mayordomo dijo:

—También ahora sea conforme a vuestras palabras: aquel a quien se le encuentre será mi siervo; los demás quedaréis sin culpa.

Ellos entonces se dieron prisa, bajó cada uno su costal a tierra y cada cual abrió el suyo.
El mayordomo buscó, comenzando por el mayor y terminando por el menor; y la copa fue hallada en el costal de Benjamín.
Entonces ellos rasgaron sus vestidos, cargó cada uno su asno y volvieron a la ciudad.
Entró Judá con sus hermanos a casa de José, que aún estaba allí, y se postraron en tierra delante de él.
Y les dijo José:

—¿Qué acción es ésta que habéis hecho? ¿No sabéis que un hombre como yo sabe adivinar?

Entonces dijo Judá:

—¿Qué diremos a mi señor? ¿Qué hablaremos o con qué nos justificaremos? Dios ha hallado la maldad de tus siervos. Nosotros somos siervos de mi señor, nosotros y también aquel en cuyo poder se halló la copa.

José respondió:

—Nunca haga yo tal cosa. El hombre en cuyo poder se halló la copa, ése será mi siervo; vosotros id en paz junto a vuestro padre.

Entonces Judá se acercó a él y le dijo:

—¡Ay, señor mío!, te ruego que permitas a tu siervo decir una palabra a oídos de mi señor, y no se encienda tu enojo contra tu siervo, pues tú eres como el faraón.

Mi señor preguntó a sus siervos: “¿Tenéis padre o hermano?”
Y nosotros respondimos a mi señor: “Sí, tenemos un padre anciano y un hermano joven, pequeño aún, que le nació en su vejez; un hermano suyo murió, y sólo él quedó de los hijos de su madre, y su padre lo ama.”
Tú dijiste a tus siervos: “Traédmelo, pues quiero verlo.”
Y nosotros dijimos a mi señor: “El joven no puede dejar a su padre, porque si lo deja, su padre morirá.”
Y dijiste a tus siervos: “Si vuestro hermano menor no viene con vosotros, no veréis más mi rostro.”
»Aconteció, pues, que cuando llegamos a mi padre, tu siervo, le contamos las palabras de mi señor.
Y dijo nuestro padre: “Volved a comprarnos un poco de alimento.”
Pero nosotros respondimos: “No podemos ir. Si nuestro hermano va con nosotros, iremos, porque no podremos presentarnos ante aquel hombre, si no está con nosotros nuestro hermano menor.”
Entonces tu siervo, mi padre, nos dijo: “Vosotros sabéis que dos hijos me dio a luz mi mujer;
uno de ellos se fue de mi lado, y pienso de cierto que fue despedazado. Hasta ahora no lo he vuelto a ver.
Si ahora os lleváis también a éste y le acontece algún desastre, haréis que con dolor desciendan mis canas al seol.”
»Ahora, pues, cuando vuelva yo a tu siervo, mi padre, si el joven no va conmigo, como su vida está ligada a la vida de él,
sucederá que cuando no vea al joven, morirá; y tus siervos harán que con dolor desciendan al seol las canas de nuestro padre, tu siervo.
Como tu siervo salió fiador del joven ante mi padre, diciendo: “Si no te lo traigo de vuelta, entonces yo seré culpable ante mi padre para siempre”,
por eso te ruego que se quede ahora tu siervo en lugar del joven como siervo de mi señor, y que el joven vaya con sus hermanos,
pues ¿cómo volveré yo a mi padre sin el joven? No podré, por no ver el mal que sobrevendrá a mi padre.


Копировать текст Копировать ссылку Толкования стиха

Настройки