И помяну́ Бо́гъ Но́а, и вся́ звѣ́ри, и вся́ скоты́, и вся́ пти́цы, и вся́ га́ды пресмыка́ющыяся, ели́ка бѣ́ху съ ни́мъ въ ковче́зѣ: и наведе́ Бо́гъ ду́хъ на зе́млю, и преста́ вода́.

И заключи́шася исто́чницы бе́здны и хля́би небе́сныя: и удержа́ся до́ждь от небесе́.

И вспя́ть по́йде вода́ иду́щая от земли́: и умаля́шеся вода́ по стѣ́ пяти́десятихъ дне́хъ.

И сѣ́де ковче́гъ въ ме́сяцъ седмы́й, въ два́десять седмы́й де́нь ме́сяца, на гора́хъ Арара́тскихъ.

Вода́ же уходя́щи умаля́шеся да́же до деся́таго ме́сяца: и въ деся́тый ме́сяцъ, въ пе́рвый де́нь ме́сяца яви́шася верси́ го́ръ.

И бы́сть по четы́редесятихъ дне́хъ отве́рзе Но́е око́нце ковче́га, е́же сотвори́,

и посла́ вра́на [ви́дѣти, а́ще уступи́ла вода́ от лица́ земли́]: и изше́дъ не возврати́ся, до́ндеже изся́че вода́ от земли́.

И посла́ голуби́цу по не́мъ ви́дѣти, а́ще уступи́ла вода́ от лица́ земли́:

и не обрѣ́тши голуби́ца поко́я нога́ма свои́ма, возврати́ся къ нему́ въ ковче́гъ, я́ко вода́ бя́ше по всему́ лицу́ всея́ земли́: и просте́ръ ру́ку свою́, прiя́тъ ю́ и внесе́ ю́ къ себѣ́ въ ковче́гъ.

И преме́дливъ еще́ се́дмь дні́й, па́ки посла́ голуби́цу изъ ковче́га.

И возврати́ся къ нему́ голуби́ца къ ве́черу, и имѣ́яше суче́цъ ма́сличенъ съ ли́ствiемъ во устѣ́хъ свои́хъ: и позна́ Но́е, я́ко уступи́ вода́ от лица́ земли́.

И преме́дливъ еще́ се́дмь дні́й други́хъ, па́ки посла́ голуби́цу, и не приложи́ возврати́тися къ нему́ пото́мъ.

И бы́сть въ пе́рвое и шестьсо́тное лѣ́то житiя́ Но́ева, въ пе́рвый де́нь пе́рваго ме́сяца, изся́че вода́ от лица́ земли́: и откры́ Но́е покро́въ ковче́га, его́же сотвори́, и ви́дѣ, я́ко изся́че вода́ от лица́ земли́.

Въ ме́сяцъ же вторы́й, въ два́десять седмы́й де́нь ме́сяца и́зсше земля́.

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ Но́еви, глаго́ля:

изы́ди изъ ковче́га ты́ и жена́ твоя́, и сы́нове твои́ и жены́ сыно́въ твои́хъ съ тобо́ю:

и вся́ звѣ́ри, ели́цы су́ть съ тобо́ю, и вся́ку пло́ть от пти́цъ да́же до ското́въ, и вся́къ га́дъ дви́жущiйся по земли́ изведи́ съ собо́ю: и расти́теся и мно́житеся на земли́.

И изы́де Но́е и жена́ его́, и сы́нове его́ и жены́ сыно́въ его́ съ ни́мъ,

и вси́ звѣ́рiе, и вси́ ско́ти, и вся́ пти́цы и вси́ га́ди дви́жущiися по ро́ду своему́ на земли́ изыдо́ша изъ ковче́га.

И созда́ Но́е же́ртвенникъ Го́сподеви: и взя́ от всѣ́хъ ското́въ чи́стыхъ и от всѣ́хъ пти́цъ чи́стыхъ и вознесе́ во всесожже́нiе на же́ртвенникъ.

И обоня́ Госпо́дь воню́ благоуха́нiя. И рече́ Госпо́дь Бо́гъ размы́сливъ: не приложу́ ктому́ прокля́ти зе́млю за дѣла́ человѣ́ческая, зане́ прилежи́тъ помышле́нiе человѣ́ку прилѣ́жно на зла́я от ю́ности его́: не приложу́ у́бо ктому́ порази́ти вся́кую пло́ть живу́щую, я́коже сотвори́хъ:

во вся́ дни́ земли́ сѣ́ятва и жа́тва, зима́ и зно́й, лѣ́то и весна́, де́нь и но́щь не преста́нутъ.

Украинский (Огієнко)

І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі.
І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась.

І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба спинився.

І верталась вода з-над землі, верталась постійно.
І стала вода спадати по ста й п́ятидесяти днях.

А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.

І постійно вода спадала аж до десятого місяця.
А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.

І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.

І вислав він крука.
І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.

І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі.

Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі.
І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.

І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.

І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний.
І довідався Ной, що спала вода з-над землі.

І він зачекав іще других сім день, і голубку послав.
І вже більше до нього вона не вернулась.

І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця висохла вода з-над землі.
І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!

А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця висохла земля.

І промовив Ноєві Господь, кажучи:

Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.

Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою.
І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються.

І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.

Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми вийшли з ковчегу вони.

І збудував Ной жертівника Господеві.
І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення.

І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого.
І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.

Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

ثُمَّ ذَكَرَ اللهُ نُوحًا وَكُلَّ الْوُحُوشِ وَكُلَّ الْبَهَائِمِ الَّتِي مَعَهُ فِي الْفُلْكِ. وَأَجَازَ اللهُ رِيحًا عَلَى الأَرْضِ فَهَدَأَتِ الْمِيَاهُ.

وَانْسَدَّتْ يَنَابِيعُ الْغَمْرِ وَطَاقَاتُ السَّمَاءِ، فَامْتَنَعَ الْمَطَرُ مِنَ السَّمَاءِ.

وَرَجَعَتِ الْمِيَاهُ عَنِ الأَرْضِ رُجُوعًا مُتَوَالِيًا. وَبَعْدَ مِئَةٍ وَخَمْسِينَ يَوْمًا نَقَصَتِ الْمِيَاهُ،

وَاسْتَقَرَّ الْفُلْكُ فِي الشَّهْرِ السَّابعِ، فِي الْيَوْمِ السَّابعَ عَشَرَ مِنَ الشَّهْرِ، عَلَى جِبَالِ أَرَارَاطَ.

وَكَانَتِ الْمِيَاهُ تَنْقُصُ نَقْصًا مُتَوَالِيًا إِلَى الشَّهْرِ الْعَاشِرِ. وَفِي الْعَاشِرِ فِي أَوَّلِ الشَّهْرِ، ظَهَرَتْ رُؤُوسُ الْجِبَالِ.

وَحَدَثَ مِنْ بَعْدِ أَرْبَعِينَ يَوْمًا أَنَّ نُوحًا فَتَحَ طَاقَةَ الْفُلْكِ الَّتِي كَانَ قَدْ عَمِلَهَا

وَأَرْسَلَ الْغُرَابَ، فَخَرَجَ مُتَرَدِّدًا حَتَّى نَشِفَتِ الْمِيَاهُ عَنِ الأَرْضِ.

ثُمَّ أَرْسَلَ الْحَمَامَةَ مِنْ عِنْدِهِ لِيَرَى هَلْ قَلَّتِ الْمِيَاهُ عَنْ وَجْهِ الأَرْضِ،

فَلَمْ تَجِدِ الْحَمَامَةُ مَقَرًّا لِرِجْلِهَا، فَرَجَعَتْ إِلَيْهِ إِلَى الْفُلْكِ لأَنَّ مِيَاهًا كَانَتْ عَلَى وَجْهِ كُلِّ الأَرْضِ. فَمَدَّ يَدَهُ وَأَخَذَهَا وَأَدْخَلَهَا عِنْدَهُ إِلَى الْفُلْكِ.

فَلَبِثَ أَيْضًا سَبْعَةَ أَيَّامٍ أُخَرَ وَعَادَ فَأَرْسَلَ الْحَمَامَةَ مِنَ الْفُلْكِ،

فَأَتَتْ إِلَيْهِ الْحَمَامَةُ عِنْدَ الْمَسَاءِ، وَإِذَا وَرَقَةُ زَيْتُونٍ خَضْرَاءُ فِي فَمِهَا. فَعَلِمَ نُوحٌ أَنَّ الْمِيَاهَ قَدْ قَلَّتْ عَنِ الأَرْضِ.

فَلَبِثَ أَيْضًا سَبْعَةَ أَيَّامٍ أُخَرَ وَأَرْسَلَ الْحَمَامَةَ فَلَمْ تَعُدْ تَرْجعُ إِلَيْهِ أَيْضًا.

وَكَانَ فِي السَّنَةِ الْوَاحِدَةِ وَالسِّتِّ مِئَةٍ، فِي الشَّهْرِ الأَوَّلِ فِي أَوَّلِ الشَّهْرِ، أَنَّ الْمِيَاهَ نَشِفَتْ عَنِ الأَرْضِ. فَكَشَفَ نُوحٌ الْغِطَاءَ عَنِ الْفُلْكِ وَنَظَرَ، فَإِذَا وَجْهُ الأَرْضِ قَدْ نَشِفَ.

وَفِي الشَّهْرِ الثَّانِي، فِي الْيَوْمِ السَّابعِ وَالْعِشْرِينَ مِنَ الشَّهْرِ، جَفَّتِ الأَرْضُ.

وَكَلَّمَ اللهُ نُوحًا قَائِلاً:

«اخْرُجْ مِنَ الْفُلْكِ أَنْتَ وَامْرَأَتُكَ وَبَنُوكَ وَنِسَاءُ بَنِيكَ مَعَكَ.

وَكُلَّ الْحَيَوَانَاتِ الَّتِي مَعَكَ مِنْ كُلِّ ذِي جَسَدٍ: الطُّيُورِ، وَالْبَهَائِمِ، وَكُلَّ الدَّبَّابَاتِ الَّتِي تَدِبُّ عَلَى الأَرْضِ، أَخْرِجْهَا مَعَكَ. وَلْتَتَوَالَدْ فِي الأَرْضِ وَتُثْمِرْ وَتَكْثُرْ عَلَى الأَرْضِ».

فَخَرَجَ نُوحٌ وَبَنُوهُ وَامْرَأَتُهُ وَنِسَاءُ بَنِيهِ مَعَهُ.

وَكُلُّ الْحَيَوَانَاتِ، كُلُّ الدَّبَّابَاتِ، وَكُلُّ الطُّيُورِ، كُلُّ مَا يَدِبُّ عَلَى الأَرْضِ، كَأَنْوَاعِهَا خَرَجَتْ مِنَ الْفُلْكِ.

وَبَنَى نُوحٌ مَذْبَحًا لِلرَّبِّ. وَأَخَذَ مِنْ كُلِّ الْبَهَائِمِ الطَّاهِرَةِ وَمِنْ كُلِّ الطُّيُورِ الطَّاهِرَةِ وَأَصْعَدَ مُحْرَقَاتٍ عَلَى الْمَذْبَحِ،

فَتَنَسَّمَ الرَّبُّ رَائِحَةَ الرِّضَا. وَقَالَ الرَّبُّ فِي قَلْبِهِ: «لاَ أَعُودُ أَلْعَنُ الأَرْضَ أَيْضًا مِنْ أَجْلِ الإِنْسَانِ، لأَنَّ تَصَوُّرَ قَلْبِ الإِنْسَانِ شِرِّيرٌ مُنْذُ حَدَاثَتِهِ. وَلاَ أَعُودُ أَيْضًا أُمِيتُ كُلَّ حَيٍّ كَمَا فَعَلْتُ.

مُدَّةَ كُلِّ أَيَّامِ الأَرْضِ: زَرْعٌ وَحَصَادٌ، وَبَرْدٌ وَحَرٌّ، وَصَيْفٌ وَشِتَاءٌ، وَنَهَارٌ وَلَيْلٌ، لاَ تَزَالُ».