и стра́хъ и тре́петъ ва́шъ бу́детъ на всѣ́хъ звѣре́хъ земны́хъ [и на всѣ́хъ скотѣ́хъ земны́хъ], на всѣ́хъ пти́цахъ небе́сныхъ и на всѣ́хъ дви́жущихся по земли́ и на всѣ́хъ ры́бахъ морски́хъ: въ ру́цѣ ва́шы вда́хъ [я́].

И вся́кое дви́жущееся, е́же е́сть жи́во, ва́мъ бу́детъ въ снѣ́дь: я́ко зе́лiе травно́е да́хъ ва́мъ все́.

То́чiю мя́са въ кро́ви души́ да не снѣ́сте.

Кро́ви бо ва́шей, ду́шъ ва́шихъ, от руки́ вся́каго звѣ́ря изыщу́ [ея́]: и от руки́ человѣ́ка бра́та изыщу́ ея́.

Пролива́яй кро́вь человѣ́чу, въ ея́ мѣ́сто его́ пролiе́тся: я́ко во о́бразъ Бо́жiй сотвори́хъ человѣ́ка.

Вы́ же расти́теся и мно́житеся, и напо́лните зе́млю, и мно́житеся на не́й.

И рече́ Бо́гъ Но́еви и сыно́мъ его́ съ ни́мъ, глаго́ля:

се́, А́зъ поставля́ю завѣ́тъ Мо́й ва́мъ и сѣ́мени ва́шему по ва́съ,

и вся́кой души́ живу́щей съ ва́ми от пти́цъ и от ско́тъ и всѣ́мъ звѣре́мъ земны́мъ, ели́ка съ ва́ми [су́ть] от всѣ́хъ изше́дшихъ изъ ковче́га:

и поста́влю завѣ́тъ Мо́й съ ва́ми: и не у́мретъ вся́ка пло́ть ктому́ от воды́ пото́пныя, и ктому́ не бу́детъ пото́пъ водны́й, е́же истли́ти всю́ зе́млю.

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ Но́еви: сiе́ зна́менiе завѣ́та, е́же А́зъ даю́ между́ Мно́ю и ва́ми, и между́ вся́кою душе́ю живо́ю, я́же е́сть съ ва́ми, въ ро́ды вѣ́чныя:

дугу́ Мою́ полага́ю во о́блацѣ, и бу́детъ въ зна́менiе завѣ́та [вѣ́чнаго] между́ Мно́ю и земле́ю.

И бу́детъ егда́ наведу́ о́блаки на зе́млю, яви́тся дуга́ Моя́ во о́блацѣ:

и помяну́ завѣ́тъ Мо́й, и́же е́сть между́ Мно́ю и ва́ми, и между́ вся́кою душе́ю живу́щею во вся́кой пло́ти, и не бу́детъ ктому́ вода́ въ пото́пъ, я́ко потреби́ти вся́ку пло́ть.

И бу́детъ дуга́ Моя́ во о́блацѣ: и узрю́ ю́, е́же помяну́ти завѣ́тъ вѣ́чный между́ Мно́ю и земле́ю, и между́ вся́кою душе́ю живу́щею во вся́кой пло́ти, я́же е́сть на земли́.

И рече́ Бо́гъ Но́еви: сiе́ зна́менiе завѣ́та, его́же положи́хъ между́ Мно́ю и между́ вся́кою пло́тiю, я́же е́сть на земли́.

Бы́ша же сы́нове Но́евы изше́дшiи изъ ковче́га, Си́мъ, Ха́мъ, Иа́феѳъ: Ха́мъ же бя́ше оте́цъ Ханаа́нь.

Трiе́ сі́и су́ть сы́нове Но́евы: от си́хъ разсѣ́яшася по все́й земли́.

И нача́тъ Но́е человѣ́къ дѣ́латель [бы́ти] земли́, и насади́ виногра́дъ:

и испи́ от вина́, и упи́ся, и обнажи́ся въ дому́ свое́мъ.

И ви́дѣ Ха́мъ оте́цъ Ханаа́нь наготу́ отца́ своего́, и изше́дъ во́нъ повѣ́да обѣ́ма бра́тома свои́ма.

И взе́мше Си́мъ и Иа́феѳъ ри́зу, возложи́ша [ю́] на о́бѣ ра́мѣ свои́, и идо́ша вспя́ть зря́ще, и покры́ша наготу́ отца́ своего́: и лице́ и́хъ вспя́ть зря́, и наготы́ отца́ своего́ не ви́дѣша.

Истрезви́ся же Но́е от вина́, и разумѣ́ ели́ка сотвори́ ему́ сы́нъ его́ юнѣ́йшiй,

и рече́: про́клятъ [бу́ди] Ханаа́нъ о́трокъ: ра́бъ бу́детъ бра́тiямъ свои́мъ.

И рече́: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Си́мовъ: и бу́детъ Ханаа́нъ о́трокъ ра́бъ ему́:

да распространи́тъ Бо́гъ Иа́феѳа, и да всели́тся въ селе́нiихъ Си́мовыхъ, и да бу́детъ Ханаа́нъ ра́бъ ему́.

Поживе́ же Но́е по пото́пѣ лѣ́тъ три́ста пятьдеся́тъ.

И бы́ша вси́ дні́е Но́евы лѣ́тъ де́вять со́тъ пятьдеся́тъ: и у́мре.

Украинский (Огієнко)

І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!

І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря.
У ваші руки віддані вони.

Усе, що плазує, що живе воно, буде вам на їжу.
Як зелену ярину Я віддав вам усе.

Тільки м́яса з душею його, цебто з кров́ю його, не будете ви споживати.

А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу людську.

Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим.

Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!

І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи:

А Я, ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим потомством по вас.

І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї земної звірини з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини.

І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити.

І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління:

Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею.

І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка.

І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі.
І більш не буде вода для потопу, щоб вигубляти кожне тіло.

І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам́ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі.

І сказав Бог до Ноя: Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі.

І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфет.
А Хам він був батько Ханаанів.

Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля.

І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.

І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету.

І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надворі.

Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкували, та й прикрили наготу батька свого.
Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.

А Ной витверезився від свого вина, і довідався, що йому був учинив його син наймолодший.

І сказав він: Проклятий будь Ханаан, він буде рабом рабів своїм браттям!

І сказав він: Благословенний Господь, Симів Бог, і хай Ханаан рабом буде йому!

Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, і нехай Ханаан рабом буде йому!

А Ной жив по потопі триста літ і п́ятдесят літ.

А всіх Ноєвих днів було дев́ятсот літ і п́ятдесят літ.
Та й помер.

Таджикский

Языки

ВА Худо Нӯҳ ва писаронашро баракат дода, ба онҳо гуфт: «Борвар ва афзун шавед, ва заминро пур кунед.

Ва тарсу ҳароси шумо бар ҳамаи ҳайвонҳои ваҳшии замин, ва бар ҳамаи паррандагони осмон, ва бар ҳар чӣ бар замин мехазад, ва бар ҳамаи моҳиёни баҳр хоҳад буд; онҳо ба дасти шумо супурда шуданд.

Ҳар ҷунбандае ки зинда аст, барои шумо ғизо бошад; ҳамаро чун алафи сабз ба шумо додам.

Фақат гӯштро бо ҷони он, яъне бо хуни он, нахӯред.

Ва барои хуни шумо низ, ки ҷони шумост, қасос хоҳам гирифт, аз дасти ҳар ҳайвон онро талаб хоҳам кард, ва ҷони одамизодро аз дасти одамизод, аз дасти бародари ӯ талаб хоҳам кард.

Ҳар кӣ хуни одамизодро резад, хуни ӯ ба дасти одам рехта шавад: зеро ки одам ба сурати Худо офарида шудааст.

Ва шумо борвар ва афзун шавед, ва дар рӯи замин паҳн шуда равед, ва дар он биафзоед».

Ва Худо Нӯҳ ва писаронашро бо ӯ хитоб карда, гуфт:

«Инак, Ман аҳди Худро бо шумо ва баъд аз шумо бо насли шумо барқарор мекунам,

Ва бо ҳар ҷони зиндае ки бо шумо бошад, бо паррандагон, бо чорпоён ва бо ҳамаи ҳайвонҳои ваҳшии замин, ки бо шумо бошанд, бо ҳар он чи аз киштӣ берун омад, бо ҳамаи ҳайвонҳои замин;

Аҳди Худро бо шумо барқарор мекунам, ки бори дигар ҳар офарида аз оби тӯфон ҳалок нашавад, ва бори дигар тӯфон барои хароб кардани замин рӯй надиҳад».

Ва Худо гуфт: «Ин аст аломати аҳде ки Ман мебандам дар миёни Худам ва шумо ва ҳар ҷони зиндае ки бо шумо бошад, аз насл ба насл то абад:

Рангинкамони Худро дар абр мегузорам, то ки аломати аҳди байни Ман ва замин бошад.

Ва чунин воқеъ хоҳад шуд, ки ҳар гоҳ Ман абрро бар замин равона кунам, ва рангинкамон дар абр намудор гардад,

Ман аҳди Худро, ки дар миёни Ман ва шумо ва ҳар ҷони зиндаи ҳар офарида аст, ба ёд хоҳам овард; ва бори дигар оби тӯфон барои ҳалок кардани ҳар офарида рӯй нахоҳад дод.

Ва чун рангинкамон дар абр бошад, Ман онро дида, он аҳди ҷовидониро, ки дар миёни Худо ва ҳар ҷони зиндаи ҳар офаридаи рӯи замин аст, ба ёд меоварам».

Ва Худо ба Нӯҳ гуфт: «Ин аст аломати аҳде ки барқарор мекунам дар миёни Худам ва ҳар офаридае ки бар замин аст».

Писарони Нӯҳ, ки аз киштӣ берун омаданд, Сом, Ҳом ва Ёфат буданд. Ва Ҳом падари Канъон аст.

Ин се нафар писарони Нӯҳ буданд, ва аз онҳо тамоми замин аҳолинишин гашт.

Ва Нӯҳ ба коркарди замин сар кард, ва токзоре шинонд.

Ва шароб нӯшида, маст шуд, ва дар хаймаи худ бараҳна хобид.

Ва Ҳом, падари Канъон, шармгоҳи падари худро дид, ва берун баромада, ба ду бародараш нақл кард.

Сом ва Ёфат ҷомаро гирифта, бар китфи худ партофтанд, ва ақибнокӣ рафта, шармгоҳи падари худро пӯшониданд; ва азбаски рӯяшон ба ақиб нигаронида шуда буд, онҳо шармгоҳи падари худро надиданд.

Ва Нӯҳ аз мастии шароби худ ҳушёр шуда, фаҳмид, ки писари хурдияш дар ҳаққи ӯ чӣ кор кардааст;

Ва гуфт: «Канъон лаънатӣ бод; пеши бародарони худ бандаи бандагон бошад».

Ва гуфт: «Муборак аст Парвардигор Худои Сом; бигзор Канъон бандаи Сом бошад.

Худо Ёфатро паҳно диҳад; ва дар хаймаҳои Сом сокин шавад; ва Канъон бандаи онҳо бошад»

Ва Нӯҳ баъд аз тӯфон сесаду панҷоҳ сол бизист.

Пас тамоми рӯзҳои Нӯҳ нӯҳсаду панҷоҳ сол буданд; ва ӯ мурд.