Скрыть
14:1
14:3
14:6
14:7
14:14
14:16
14:17
14:18
14:19
14:22
14:24
14:26
14:31
Церковнославянский (рус)
Ско́ро и́детъ и не уме́длитъ: и поми́луетъ Госпо́дь Иа́кова и избере́тъ па́ки Изра́иля, и почі́ютъ на земли́ сво­е́й, и при­­шле́цъ при­­ложи́т­ся къ ни́мъ и при­­ложи́т­ся къ до́му Иа́ковлю,
и по́ймутъ и́хъ язы́цы и введу́тъ на мѣ́сто и́хъ, и наслѣ́дятъ и умно́жат­ся на земли́ Бо́жiи въ рабы́ и рабы́ни: и бу́дутъ плѣне́ни плѣни́в­шiи я́, и облада́ни бу́дутъ облада́в­шiи и́ми.
И бу́детъ въ то́й де́нь, упоко́итъ тя́ Госпо́дь от­ болѣ́зни и я́рости тво­ея́ и от­ рабо́ты жесто́кiя, е́юже рабо́талъ еси́ и́мъ.
И прiи́меши пла́чь се́й {Евр.: при́тчу сiю́.} на царя́ Вавило́нска и рече́ши въ то́й де́нь: ка́ко преста́ истязу́яй и преста́ понужда́яй?
Сокруши́ Бо́гъ яре́мъ грѣ́шниковъ, яре́мъ князе́й,
порази́въ язы́къ я́ростiю, я́звою неисцѣ́льною, поража́яй язы́къ я́звою я́рости, е́юже не пощадѣ́, почи́ упова́ющи.
Вся́ земля́ вопiе́тъ со весе́лiемъ,
и древа́ Лива́нова воз­весели́шася о тебѣ́ и ке́дръ Лива́нскiй: оне́лѣже ты́ усну́лъ еси́, не взы́де посѣка́яй на́съ.
А́дъ до́лѣ огорчи́ся, срѣ́тъ тя́: воста́ша съ тобо́ю вси́ исполи́ни облада́в­шiи земле́ю, подвиза́в­шiи от­ престо́ловъ сво­и́хъ всѣ́хъ царе́й язы́ческихъ.
Вси́ от­вѣща́ютъ и реку́тъ тебѣ́: и ты́ плѣне́нъ еси́, я́коже и мы́: и въ на́съ вмѣне́нъ еси́.
Сни́де сла́ва твоя́ во а́дъ, мно́гое весе́лiе твое́: подъ тобо́ю посте́лютъ гни́лость, и покро́въ тво́й че́рвь.
Ка́ко спаде́ съ небесе́ ден­ни́ца восходя́щая зау́тра? сокруши́ся на земли́ посыла́яй ко всѣ́мъ язы́комъ.
Ты́ же ре́клъ еси́ во умѣ́ тво­е́мъ: на не́бо взы́ду, вы́ше звѣ́здъ небе́сныхъ поста́влю престо́лъ мо́й, ся́ду на горѣ́ высо́цѣ, на гора́хъ высо́кихъ, я́же къ сѣ́веру:
взы́ду вы́ше о́блакъ, бу́ду подо́бенъ вы́шнему.
Ны́нѣ же во а́дъ сни́деши и во основа́нiя земли́.
Ви́дѣв­шiи тя́ удивя́т­ся о тебѣ́ и реку́тъ: се́й человѣ́къ раздража́яй зе́млю, потряса́яй цари́,
положи́вый вселе́н­ную всю́ пу́сту и гра́ды ея́ разсы́па, плѣне́ныхъ не разрѣши́.
Вси́ ца́рiе язы́ковъ успо́ша въ че́сти, кі́йждо въ дому́ сво­е́мъ.
Ты́ же пове́рженъ бу́деши въ гора́хъ, я́ко мертве́цъ ме́рзкiй со мно́гими мертвецы́ изсѣ́чеными мече́мъ, сходя́щими во а́дъ.
Я́коже ри́за въ кро́ви намоче́на не бу́детъ чиста́, та́кожде и ты́ не бу́деши чи́стъ, зане́ зе́млю мою́ погуби́лъ еси́ и лю́ди моя́ изби́лъ еси́: не пребу́деши въ вѣ́чное вре́мя, сѣ́мя зло́е.
Угото́ви ча́да твоя́ на убiе́нiе грѣха́ми отца́ тво­его́, да воста́нутъ и наслѣ́дятъ зе́млю и напо́лнятъ зе́млю ра́тьми.
И воста́ну на ня́, глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, и погублю́ и́мя и́хъ, и оста́нокъ, и сѣ́мя: сiя́ глаго́летъ Госпо́дь.
И положу́ Вавило́на пу́ста, я́ко вогнѣзди́тися еже́мъ, и бу́детъ ни во что́же: и положу́ и́ бре́нiя про́пасть въ па́губу.
Сiя́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: я́коже глаго́лахъ, та́ко бу́детъ, и я́коже совѣща́хъ, та́ко пребу́детъ,
е́же погуби́ти Ассирі́анъ на земли́ мо­е́й и на гора́хъ мо­и́хъ: и бу́дутъ въ попра́нiе, и отъ­и́мет­ся от­ ни́хъ яре́мъ и́хъ, и сла́ва {Евр.: бре́мя.} и́хъ от­ ра́менъ и́хъ отъ­и́мет­ся.
Се́й совѣ́тъ, его́же совѣща́ Госпо́дь на всю́ вселе́н­ную, и сiя́ рука́ на вся́ язы́ки вселе́н­ныя:
я́же бо Бо́гъ святы́й совѣща́, кто́ разори́тъ? и ру́ку его́ высо́кую кто́ от­врати́тъ?
Въ лѣ́то, въ не́же у́мре Аха́зъ ца́рь, бы́сть глаго́лъ се́й:
не ра́дуйтеся, вси́ иноплеме́н­ницы, сокруши́ся бо яре́мъ бiю́щаго вы́: от­ сѣ́мене бо змiи́на изы́дутъ исча́дiя а́спидовъ, и исча́дiя и́хъ изы́дутъ змiи́ паря́щiи:
и упасу́т­ся убо́зiи и́мъ, ни́щiи же человѣ́цы въ ми́рѣ почі́ютъ: и потреби́тъ гла́домъ сѣ́мя твое́, и оста́нокъ тво́й избiе́тъ.
Воспла́читеся, врата́ градо́въ, да возопiю́тъ гра́ды смяте́н­нiи, иноплеме́н­ницы вси́, зане́ ды́мъ от­ сѣ́вера и́детъ, и нѣ́сть, и́же пребу́детъ.
И что́ от­вѣща́ютъ ца́рiе язы́ковъ? я́ко Госпо́дь основа́ Сiо́на, и тѣ́мъ спасу́т­ся смире́н­нiи люді́й его́.
И что́ от­вѣща́ютъ ца́рiе язы́ковъ? я́ко Госпо́дь основа́ Сiо́на, и тѣ́мъ спасу́т­ся смире́н­нiи люді́й его́. Сло́во на Моави́тскую зе́млю.
Рус. (Юнгеров)
Скоро придет и не замедлит. И помилует Господь Иакова, и снова изберет Израиля, и успокоятся на земле своей, и присоединится к ним иноплеменник, и присоединится к дому Иакова.
И возьмут их народы и приведут на место их, и унаследуют (их сыны Израиля),  из них много будет на земле Божией рабов и рабынь; и будут пленниками пленившие их, и будут в подчинении господствовавшие над ними.
И будет в тот день: успокоит тебя Господь от болезни и от страдания твоего и от жестокого рабства, которому ты порабощен был у них.
И поднимешь сей плач на царя Вавилонского и скажешь в тот день: как не стало мучителя и как не стало истязателя!
Сокрушил Бог ярмо грешников, ярмо владык,
Поразив в ярости неисцельною язвою народ, поражавший народы язвою в ярости, в которой (никого) не щадил он, пока совершенно не успокоился.
Вся земля вопиет с веселием,
И дерева Ливана и кедр ливанский возвеселились о тебе: с тех пор, как ты уснул, никто не приходит рубить нас.
Ад преисподний встревожился, встретив тебя, восстали пред тобой все исполины, обладавшие землей, низводившие всех царей языческих с престолов их.
Все в ответ скажут тебе: и ты пленен, как и мы, и ты причислен к нам.
Сошла во ад слава твоя, большое веселие твое; под тобой постилается гнилость, и покров твой — червь.
Как спала с неба денница, восходящая поутру! Сокрушился на земле посылавший ко всем народам!
А ты говорил в уме своем: взойду на небо, выше звезд небесных поставлю престол мой, сяду на горе высокой, на горах высоких, что к северу,
Поднимусь выше облаков, буду подобен Вышнему.
А теперь сойдешь в ад и в основания земли.
Видевшие тебя удивятся тебе и скажут: этот человек, колебавший землю, потрясавший царей,
Сделавший всю вселенную пустыней, и города ее разрушил, и пленников не отпускал.
Все цари народов возлегли с честью, каждый в своем дому.
А ты будешь повержен в горах, как мерзкий мертвец, со многими мертвецами, пораженными мечем, сходящими во ад.
Как одежда, обагренная кровию, не будет чиста, так и ты не будешь чист; за то, что ты землю Мою погубил и народ Мой избил, не пребудешь во веки, семя злое.
Готовь детей своих на заклание за грехи отца твоего, чтобы они не восстали и не наследовали землю и не наполнили ее войнами.
И восстану на них, говорит Господь Саваоф, и погублю имя их, и останок, и семя, так говорит Господь.
И обращу Вавилон в пустыню, так что он будет гнездилищем ежей и обратится в ничто; и сделаю его болотной ямой на погибель.
Так говорит Господь Саваоф: как Я сказал, так и будет, и как Я определил, так и состоится,
Чтобы погубить ассириян на земле Моей и на горах Моих; и будут они в попрание; и снимется с них ярмо их и позор их снимется с плеч их.
Сей совет, который определил Господь на всю вселенную, и сия рука (простертая) на все народы вселенной.
Ибо что Бог Святый определил, кто отменит? И руку Его высокую кто отвратит?
В год смерти царя Ахаза было слово сие: 29 Не радуйтесь все иноплеменники, что сокрушилось ярмо бьющего вас; ибо из змеиного семени выйдут исчадия аспидов, а их исчадия сделаются летучими змеями.
И убогие будут пастись им, и бедные люди будут покоиться в мире; а твое семя уморит голодом, и остаток твой убьет.
Рыдайте, ворота городов, стенайте, города потрясенные, все иноплеменники: ибо от севера идет дым, и никто не устоит (пред ним),
И что ответят цари народов? То, что Господь утвердил Сион и что ради него спасутся смиренные из народа Его.
Греческий [Greek (Koine)]
καὶ ἐλεήσει κύριος τὸν Ιακωβ καὶ ἐκλέξε­ται ἔτι τὸν Ισραηλ καὶ ἀναπαύσον­ται ἐπι­̀ τῆς γῆς αὐτῶν καὶ ὁ γιώρας προ­στεθή­σε­ται προ­̀ς αὐτοὺς καὶ προ­στεθή­σε­ται προ­̀ς τὸν οἶκον Ιακωβ
καὶ λήμψον­ται αὐτοὺς ἔθνη καὶ εἰσάξουσιν εἰς τὸν τόπον αὐτῶν καὶ κατα­κληρο­νο­μήσουσιν καὶ πλη­θυνθήσον­ται ἐπι­̀ τῆς γῆς τοῦ θεοῦ εἰς δούλους καὶ δούλας καὶ ἔσον­ται αἰχμάλωτοι οἱ αἰχμαλωτεύ­σαν­τες αὐτούς καὶ κυριευθήσον­ται οἱ κυριεύ­σαν­τες αὐτῶν
καὶ ἔσται ἐν τῇ ἡμέρᾳ ἐκείνῃ ἀναπαύσει σε ὁ θεὸς ἐκ τῆς ὀδύνης καὶ τοῦ θυμοῦ σου καὶ τῆς δουλείας σου τῆς σκληρᾶς ἧς ἐδούλευσας αὐτοῖς
καὶ λήμψῃ τὸν θρῆνον τοῦτον ἐπι­̀ τὸν βασιλέα Βαβυλῶνος καὶ ἐρεῖς ἐν τῇ ἡμέρᾳ ἐκείνῃ πῶς ἀναπέπαυται ὁ ἀπαιτῶν καὶ ἀναπέπαυται ὁ ἐπι­σπουδαστής
συν­έτριψεν ὁ θεὸς τὸν ζυγὸν τῶν ἁμαρτωλῶν τὸν ζυγὸν τῶν ἀρχόν­των
πατάξας ἔθνος θυμῷ πλη­γῇ ἀνιάτῳ παίων ἔθνος πλη­γὴν θυμοῦ ἣ οὐκ ἐφείσατο
ἀνεπαύσατο πεποιθώς πᾶσα ἡ γῆ βοᾷ μετ᾿ εὐφροσύνης
καὶ τὰ ξύλα τοῦ Λιβάνου εὐφράνθησαν ἐπι­̀ σοὶ καὶ ἡ κέδρος τοῦ Λιβάνου ἀφ᾿ οὗ σὺ κεκοίμησαι οὐκ ἀνέβη ὁ κόπτων ἡμᾶς
ὁ ᾅδης κάτωθεν ἐπι­κράνθη συν­αν­τήσας σοι συν­ηγέρθησάν σοι πάν­τες οἱ γίγαν­τες οἱ ἄρξαν­τες τῆς γῆς οἱ ἐγείραν­τες ἐκ τῶν θρόνων αὐτῶν πάν­τας βασιλεῖς ἐθνῶν
πάν­τες ἀπο­κριθήσον­ται καὶ ἐροῦσίν σοι καὶ σὺ ἑάλως ὥσπερ καὶ ἡμεῖς ἐν ἡμῖν δὲ κατελογίσθης
κατέβη δὲ εἰς ᾅδου ἡ δόξα σου ἡ πολλή σου εὐφροσύνη ὑποκάτω σου στρώσουσιν σῆψιν καὶ τὸ κατα­κάλυμμά σου σκώληξ
πῶς ἐξέπεσεν ἐκ τοῦ οὐρανοῦ ὁ ἑωσφόρος ὁ πρωὶ ἀνατέλλων συν­ετρίβη εἰς τὴν γῆν ὁ ἀπο­στέλλων προ­̀ς πάν­τα τὰ ἔθνη
σὺ δὲ εἶπας ἐν τῇ δια­νοίᾳ σου εἰς τὸν οὐρανὸν ἀναβήσομαι ἐπάνω τῶν ἄστρων τοῦ οὐρανοῦ θήσω τὸν θρόνον μου καθιῶ ἐν ὄρει ὑψηλῷ ἐπι­̀ τὰ ὄρη τὰ ὑψηλὰ τὰ προ­̀ς βορρᾶν
ἀναβήσομαι ἐπάνω τῶν νεφελῶν ἔσομαι ὅμοι­ος τῷ ὑψίστῳ
νῦν δὲ εἰς ᾅδου κατα­βήσῃ καὶ εἰς τὰ θεμέλια τῆς γῆς
οἱ ἰδόν­τες σε θαυμάσουσιν ἐπι­̀ σοὶ καὶ ἐροῦσιν οὗτος ὁ ἄνθρωπος ὁ παροξύνων τὴν γῆν σείων βασιλεῖς
ὁ θεὶς τὴν οἰκουμένην ὅλην ἔρημον καὶ τὰς πόλεις καθεῖλεν τοὺς ἐν ἐπαγωγῇ οὐκ ἔλυσεν
πάν­τες οἱ βασιλεῖς τῶν ἐθνῶν ἐκοιμήθησαν ἐν τιμῇ ἄνθρωπος ἐν τῷ οἴκῳ αὐτοῦ
σὺ δὲ ῥιφήσῃ ἐν τοῖς ὄρεσιν ὡς νεκρὸς ἐβδελυγμένος μετὰ πολλῶν τεθνηκότων ἐκκεκεν­τημένων μαχαίραις κατα­βαινόν­των εἰς ᾅδου ὃν τρόπον ἱμάτιον ἐν αἵματι πεφυρμένον οὐκ ἔσται καθαρόν
οὕτως οὐδὲ σὺ ἔσῃ καθαρός διότι τὴν γῆν μου ἀπώλεσας καὶ τὸν λαόν μου ἀπέκτεινας οὐ μὴ μείνῃς εἰς τὸν αἰῶνα χρόνον σπέρμα πονηρόν
ἑτοίμασον τὰ τέκνα σου σφαγῆναι ταῖς ἁμαρτίαις τοῦ πατρός σου ἵνα μὴ ἀναστῶσιν καὶ τὴν γῆν κληρο­νο­μήσωσιν καὶ ἐμπλή­σωσι τὴν γῆν πόλεων
καὶ ἐπαναστήσομαι αὐτοῖς λέγει κύριος σαβαωθ καὶ ἀπο­λῶ αὐτῶν ὄνομα καὶ κατα­́λειμμα καὶ σπέρμα τάδε λέγει κύριος
καὶ θήσω τὴν Βαβυλωνίαν ἔρημον ὥστε κατοικεῖν ἐχίνους καὶ ἔσται εἰς οὐδέν καὶ θήσω αὐτὴν πηλοῦ βάραθρον εἰς ἀπώλειαν
τάδε λέγει κύριος σαβαωθ ὃν τρόπον εἴρηκα οὕτως ἔσται καὶ ὃν τρόπον βεβούλευμαι οὕτως μενεῖ
τοῦ ἀπο­λέσαι τοὺς ᾿Ασ­συρίους ἀπο­̀ τῆς γῆς τῆς ἐμῆς καὶ ἀπο­̀ τῶν ὀρέων μου καὶ ἔσον­ται εἰς κατα­πάτημα καὶ ἀφαιρεθή­σε­ται ἀπ᾿ αὐτῶν ὁ ζυγὸς αὐτῶν καὶ τὸ κῦδος αὐτῶν ἀπο­̀ τῶν ὤμων ἀφαιρεθή­σε­ται
αὕτη ἡ βουλή ἣν βεβούλευται κύριος ἐπι­̀ τὴν οἰκουμένην ὅλην καὶ αὕτη ἡ χεὶρ ἡ ὑψηλὴ ἐπι­̀ πάν­τα τὰ ἔθνη τῆς οἰκουμένης
ἃ γὰρ ὁ θεὸς ὁ ἅγιος βεβούλευται τίς δια­σκεδάσει καὶ τὴν χεῖρα τὴν ὑψηλὴν τίς ἀπο­στρέψει
τοῦ ἔτους οὗ ἀπέθανεν Αχαζ ὁ βασιλεύς ἐγενήθη τὸ ῥῆμα τοῦτο
μὴ εὐφρανθείητε πάν­τες οἱ ἀλλόφυλοι συν­ετρίβη γὰρ ὁ ζυγὸς τοῦ παίον­τος ὑμᾶς ἐκ γὰρ σπέρμα­τος ὄφεων ἐξελεύ­­σε­ται ἔκγονα ἀσπίδων καὶ τὰ ἔκγονα αὐτῶν ἐξελεύ­σον­ται ὄφεις πετόμενοι
καὶ βοσκηθήσον­ται πτωχοὶ δι᾿ αὐτοῦ πτωχοὶ δὲ ἄνδρες ἐπ᾿ εἰρήνης ἀναπαύσον­ται ἀνελεῖ δὲ λιμῷ τὸ σπέρμα σου καὶ τὸ κατα­́λειμμά σου ἀνελεῖ
ὀλολύζετε πύλαι πόλεων κεκραγέτωσαν πόλεις τεταραγμέναι οἱ ἀλλόφυλοι πάν­τες ὅτι καπνὸς ἀπο­̀ βορρᾶ ἔρχεται καὶ οὐκ ἔστιν τοῦ εἶναι
καὶ τί ἀπο­κριθήσον­ται βασιλεῖς ἐθνῶν ὅτι κύριος ἐθεμελίωσεν Σιων καὶ δι᾿ αὐτοῦ σωθήσον­ται οἱ ταπεινοὶ τοῦ λαοῦ
ЗЕРО ки Парвардигор ба Яъқуб раҳм хоҳад кард, ва Исроилро боз хоҳад баргузид, ва онҳоро дар заминашон ҷойгир хоҳад кард; ва аҷнабиён ба онҳо ҳамроҳ шуда, ба хонадони Яъқуб хоҳанд пайваст.
Ва қавмон онҳоро гирифта, ба маконашон хоҳанд овард, ва хонадони Исроил онҳоро дар замини Парвардигор ҳамчун ғуломон ва канизон ба тасарруфи худ хоҳанд даровард, ва асиркунандагони худро асир карда, бар ситамгарони худ ҳукмронӣ хоҳанд кард.
Ва дар рӯзе ки Парвардигор туро аз андӯҳат ва аз изтиробат ва аз меҳнати сахте ки маҷбуран ба ҷо меовардӣ, бираҳонад, чунин воқеъ хоҳад шуд,
Ки ту ин масалро бар подшоҳи Бобил зада, бигӯӣ: чӣ гуна он ситамгар нобуд шуд, ва он зулм барҳам хӯрд!
Парвардигор асои шарирон ва чӯбдасти ҳокимонро шикаст,
Ки он бо ғазаб қавмонро зарбаҳои паёпай мезад, ва бар халқҳо бо хашм, бо таъқиботи муттасил ҳукмронӣ мекард.
Тамоми замин ором ёфта, фароғат менамояд; ба тараннум овоз баланд мекунанд.
Сарвҳо низ дар ҳаққи ту шодӣ мекунанд, ва арзҳои Лубнон мегӯянд: ́Аз замоне ки ту фурӯ ғалтидаӣ, дарахтбуре ба сари мо наомадааст́.
Асфалуссофилин аз барои ту музтариб шудааст, то ки туро ҳангоми омаданат истиқбол намояд; арвоҳи мурдагонро, ҳамаи пешвоёни дунёро барои ту бедор кардааст; ҳамаи подшоҳони халқҳоро аз тахтҳошон бархезонидааст;
Ҳамаашон ба ту хитоб намуда, хоҳанд гуфт: ́Ту низ мисли мо бемаҷол шудаӣ! Монанди мо гардидаӣ!́
Кибриёи ту, садои барбатҳои ту ба дӯзах фурӯд омадааст; дар таги ту кирмҳо густурда шудааст, ва болопӯши ту кирмҳост.
Эй зӯҳраи субҳидам, чӣ гуна аз осмон афтодаӣ! Эй, ки халқҳоро поймол мекардӣ, чӣ гуна ба замин бархӯрдаӣ!
Ва ҳол он ки ту дар дили худ мегуфтӣ: ́Ман ба осмон сууд карда, курсии худро болотар аз ситорагони Худо хоҳам гузошт, ва бар кӯҳи анҷумани худоён, дар ақсои шимол хоҳам нишаст;
Бар баландиҳои абрҳо сууд намуда, монанди Ҳаққи Таоло хоҳам шуд́.
Аммо ту ба дӯзах, ба ақсои асфалуссофилин сарнагун хоҳӣ шуд.
Онҳое ки туро мебинанд, ба ту назар дӯхта ва дар ҳаққи ту фикру хаёл карда, хоҳанд гуфт: ́Оё ин ҳамон кас аст, ки заминро ба ҷунбиш меовард, мамлакатҳоро ба ларза меандохт,
Дунёро мисли биёбон гардонид, ва шаҳрҳои онро хароб мекард, ва асирони худро ба хонаҳошон ҷавоб намедод?́
Ҳамаи подшоҳони халқҳо саросар, ҳар яке дар оромгоҳи худ бо ҷалол хобидаанд,
Валекин ту берун аз қабри худ мисли шохаи зиште партофта шудаӣ, – мисли либоси мақтулоне ки шамшер хӯрда, дар миёни сангҳои хандак фурӯ рафта бошанд, мисли ҷасаде ки поймол шуда бошад.
Ту бо онҳо дар қабр нахоҳӣ пайваст, зеро ки ту замини худро хароб кардаӣ, қавми худро куштаӣ; насли бадкешон то абад зикр нахоҳад ёфт.
Барои писарони вай, ба сабаби гуноҳи падарашон, қатлро муҳайё намоед, то ки қиём накунанд, ва заминро мусаххар накунанд ва рӯи дунёро аз шаҳрҳо пур насозанд.
«Ва Ман бар зидди онҳо қиём хоҳам намуд, – мегӯяд Парвардигори лашкарҳо, – ва номи Бобил ва бақияи онро: ҳам писар ва ҳам набераро нобуд хоҳам кард», – мегӯяд Парвардигор.
«Ва онро мероси хорпуштҳо ва ботлоқзор хоҳам гардонид, ва онро бо ҷорӯби ҳалокат хоҳам рӯфт», – мегӯяд Парвардигори лашкарҳо.
Парвардигори лашкарҳо қасам хӯрда, мегӯяд: «Ба яқин, чунон ки салоҳ дидаам, ончунон хоҳад шуд, ва чунон ки қарор додаам, ончунон ба амал хоҳад омад:
Ашшурро дар замини Худ шикаст хоҳам дод, ва бар кӯҳҳои Худ поймол хоҳам кард; ва юғи вай аз гардани онҳо дур хоҳад шуд, ва бори вай аз дӯши онҳо нест хоҳад шуд».
Чунин аст қароре ки дар бораи тамоми дунё қабул гардидааст, ва ин аст дасте ки бар ҳамаи халқҳо дароз карда шудааст.
Зеро ки Парвардигори лашкарҳо қарор додааст, ва кист, ки онро тавонад ботил намояд? Ва дасти Ӯ дароз карда шудааст, ва кист, ки онро тавонад баргардонад?
Дар соле ки подшоҳ Оҳоз вафот кард, ин ваҳй омадааст:
Эй тамоми замини Фалиштӣ, шодӣ накун, ки: чӯбдасте ки туро мезад, шикастааст; зеро ки аз решаи мор афъӣ мебарояд, ва самараи он – аждаҳои паррон хоҳад буд.
Ва мардуми бағоят бенаво ба серӣ хоҳанд хӯрд, ва мискинон дар амният хоҳанд хобид; вале решаи туро бо гуруснагӣ нобуд хоҳам кард, ва бақияи туро ӯ хоҳад кушт.
Эй дарвоза, вовайло намо! Эй шаҳр, фарёд зан! Эй тамоми замини Фалиштӣ, аз ҳам пош хоҳӣ хӯрд! Зеро ки аз шимол дуд меояд, ва аз ӯрдуи онҳо як нафар ҳам қафо нахоҳад монд.
Пас, ба қосидони ин халқ ӯ чӣ ҷавобе хоҳад дод? Ин ки Парвардигор Сионро бунёд кардааст, ва мискинони қавми Ӯ дар он паноҳ хоҳанд бурд.

Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible