Послю́ а́ки га́ды на зе́млю: еда́ ка́мень пу́стъ е́сть гора́ дще́ре Сiо́ни {посли́те а́гнцы владу́щему земле́ю от ка́мене пусты́ни къ горѣ́ дще́ре Сiо́ни}?

Бу́деши бо а́ки пти́цы паря́щiя птене́цъ отъя́тый, дщи́ Моа́вля, пото́мъ же Арно́нъ {Евр.: въ прохожде́нiи Арно́на.} мно́жайше совѣщава́й.

Сотвори́те покро́въ пла́ча ея́ при́сно: въ полу́деннѣй тмѣ́ бѣгу́тъ, ужасну́шася: да не отведе́шися,

обита́ти бу́дутъ въ тебѣ́ бѣглецы́ Моа́вли: бу́дутъ въ покрове́нiе ва́мъ от лица́ гоня́щаго, я́ко отъя́ся по́мощь твоя́, и кня́зь поги́бе попира́яй от земли́.

И испра́вится съ ми́лостiю престо́лъ, и ся́детъ на не́мъ со и́стиною во ски́нiи дави́довѣ, судя́ и взыска́я су́дъ и ускоря́я пра́вду.

Слы́шахомъ укори́зну Моа́влю, укори́тель [бы́сть] зѣло́, горды́ню отъя́хъ: не та́ко волхвова́нiе твое́, не та́ко.

Воспла́чется Моа́въ, въ Моави́тидѣ бо вси́ воспла́чутся: живу́щымъ же въ се́ѳѣ помышле́нiя, и не усрами́шися.

Поля́ есево́ня возрыда́ютъ, виногра́дъ Севама́нь: пожира́ющiи язы́ковъ, попери́те виногра́ды его́, да́же до Иази́ра: не совокупи́теся, обходи́те пусты́ню, по́сланнiи оста́шася, проидо́ша бо мо́ре.

Сего́ ра́ди воспла́чуся я́ко пла́чемъ Иази́ровымъ о виногра́дѣ Севама́ни: древа́ твоя́ посѣче́ есево́нъ и Елiала́, я́ко на жа́тву твою́ и на объима́нiе вина́ поперу́, и вся́ паду́тся.

И отъи́мется ра́дость и весе́лiе от виногра́довъ, и въ виногра́дѣхъ твои́хъ не возра́дуются, и не изгнету́тъ вина́ въ точи́лѣхъ, преста́ло бо е́сть:

сего́ ра́ди чре́во мое́ на Моа́ва а́ки гу́сли возгласи́тъ, и вну́тренняя моя́ а́ки стѣ́ну обнови́лъ еси́.

И бу́детъ въ посрамле́нiе тебѣ́, я́ко утруди́ся Моа́въ о тре́бищихъ, и вни́детъ въ рукотворе́нная своя́, да помо́лится, и не возмо́гутъ изба́вити его́.

Сiе́ сло́во е́же глаго́ла Госпо́дь на Моа́ва, егда́ возглаго́ла.

И ны́нѣ глаго́лю: въ трiе́хъ лѣ́тѣхъ лѣ́тъ нае́мника обезче́стится сла́ва Моа́вля во все́мъ бога́тствѣ мно́зѣ, и оста́вится ума́ленъ и нече́стенъ.
И ны́нѣ глаго́лю: въ трiе́хъ лѣ́тѣхъ лѣ́тъ нае́мника обезче́стится сла́ва Моа́вля во все́мъ бога́тствѣ мно́зѣ, и оста́вится ума́ленъ и нече́стенъ. Сло́во, е́же на Дама́скъ.

Греческий [Greek (Koine)]

ἀποστελῶ ὡς ἑρπετὰ ἐπὶ τὴν γῆν μὴ πέτρα ἔρημός ἐστιν τὸ ὄρος Σιων

ἔσῃ γὰρ ὡς πετεινοῦ ἀνιπταμένου νεοσσὸς ἀφῃρημένος θύγατερ Μωαβ ἔπειτα δέ Αρνων

πλείονα βουλεύου ποιεῖτε σκέπην πένθους αὐτῇ διὰ παντός ἐν μεσημβρινῇ σκοτίᾳ φεύγουσιν ἐξέστησαν μὴ ἀπαχθῇς

παροικήσουσίν σοι οἱ φυγάδες Μωαβ ἔσονται σκέπη ὑμῖν ἀπὸ προσώπου διώκοντος ὅτι ἤρθη ἡ συμμαχία σου καὶ ὁ ἄρχων ἀπώλετο ὁ καταπατῶν ἐπὶ τῆς γῆς

καὶ διορθωθήσεται μετ᾿ ἐλέους θρόνος καὶ καθίεται ἐπ᾿ αὐτοῦ μετὰ ἀληθείας ἐν σκηνῇ Δαυιδ κρίνων καὶ ἐκζητῶν κρίμα καὶ σπεύδων δικαιοσύνην

ἠκούσαμεν τὴν ὕβριν Μωαβ ὑβριστὴς σφόδρα τὴν ὑπερηφανίαν ἐξῆρας οὐχ οὕτως ἡ μαντεία σου

οὐχ οὕτως ὀλολύξει Μωαβ ἐν γὰρ τῇ Μωαβίτιδι πάντες ὀλολύξουσιν τοῖς κατοικοῦσιν Δεσεθ μελετήσεις καὶ οὐκ ἐντραπήσῃ

τὰ πεδία Εσεβων πενθήσει ἄμπελος Σεβαμα καταπίνοντες τὰ ἔθνη καταπατήσατε τὰς ἀμπέλους αὐτῆς ἕως Ιαζηρ οὐ μὴ συνάψητε πλανήθητε τὴν ἔρημον οἱ ἀπεσταλμένοι ἐγκατελείφθησαν διέβησαν γὰρ τὴν ἔρημον

διὰ τοῦτο κλαύσομαι ὡς τὸν κλαυθμὸν Ιαζηρ ἄμπελον Σεβαμα τὰ δένδρα σου κατέβαλεν Εσεβων καὶ Ελεαλη ὅτι ἐπὶ τῷ θερισμῷ καὶ ἐπὶ τῷ τρυγήτῳ σου καταπατήσω καὶ πάντα πεσοῦνται

καὶ ἀρθήσεται εὐφροσύνη καὶ ἀγαλλίαμα ἐκ τῶν ἀμπελώνων σου καὶ ἐν τοῖς ἀμπελῶσίν σου οὐ μὴ εὐφρανθήσονται καὶ οὐ μὴ πατήσουσιν οἶνον εἰς τὰ ὑπολήνια πέπαυται γάρ

διὰ τοῦτο ἡ κοιλία μου ἐπὶ Μωαβ ὡς κιθάρα ἠχήσει καὶ τὰ ἐντός μου ὡσεὶ τεῖχος ὃ ἐνεκαίνισας

καὶ ἔσται εἰς τὸ ἐντραπῆναί σε ὅτι ἐκοπίασεν Μωαβ ἐπὶ τοῖς βωμοῖς καὶ εἰσελεύσεται εἰς τὰ χειροποίητα αὐτῆς ὥστε προσεύξασθαι καὶ οὐ μὴ δύνηται ἐξελέσθαι αὐτόν

τοῦτο τὸ ῥῆμα ὃ ἐλάλησεν κύριος ἐπὶ Μωαβ ὁπότε καὶ ἐλάλησεν

καὶ νῦν λέγω ἐν τρισὶν ἔτεσιν ἐτῶν μισθωτοῦ ἀτιμασθήσεται ἡ δόξα Μωαβ ἐν παντὶ τῷ πλούτῳ τῷ πολλῷ καὶ καταλειφθήσεται ὀλιγοστὸς καὶ οὐκ ἔντιμος

Украинский (Огієнко)

Овечки пошліть власникові землі, із Сели на пустиню, на гору Сіонської дочки.

І станеться, мов те сполошене птаство, з кубла повигонене, будуть дочки Моавські при бродах Арнону:

Подай раду, зроби присуд, учини нічну тінь свою повного полудня, сховай вигнаних, біженця не видавай…

Нехай мешкають в тебе вигнанці Моаву, стань їм захистом перед грабіжником, бо не стало насильника, скінчився грабунок, загинув топтач із землі…

І буде утверджений милістю трон, і сяде на ньому у правді в наметі Давида суддя, що дбатиме за правосуддя та буде в справедливості вправний.

Ми чули про гордість Моава, що гордий він дуже, про сваволю його й його гордість, про лютість його, про неслушні його нісенітниці…

Буде тому голосити Моав над Моавом, увесь голосити він буде!
За паляницями з грон Кір-Харесету плакати будуть насправді побиті,

бо посохли хешбонські поля, і виноградник Сівми;
володарі народів понищили грозна добірні, які до Язеру сягали й зникали в пустині;
галузки ж його розтягалися, і море вони перейшли.

Тому то язерським плачем буду плакати за виноградину Сівми.
Сльозою своєю тебе орошу, о Хешбоне й Ел́але, бо крик бою напав на твій збір та на жниво твоє.

І буде забрана радість та втіха із саду, а по виноградниках пісні не буде й не здійметься окрик.
Вина по чавилах не буде топтати чавильник, окрик радости Я припинив!

Тому то в жалобі звучать про Моав мої нутрощі, мов би та арфа, а нутро моє про Кір-Херес.

І буде, як виявиться, що змучивсь на взгір́ї Моав, і ввійде молитись у святиню свою, та він не осягне нічого.

Оце слово, яке говорив був віддавна Господь про Моава.

А тепер Господь каже, говорячи: За три роки, однакові з літами наймита, буде зневажена слава Моава з усім велелюддям його, а позосталість мала та дрібна, невелика!

Немецкий (GNB)

Языки

Schickt vom Felsennest Moab aus Boten mit Schafböcken durch die Wüste zum Herrscher des Landes, auf den Zionsberg!

Sie sollen zu ihm sagen: »Die Frauen von Moab gleichen Vögeln, die man aus dem Nest gescheucht hat. An den Übergängen des Arnonflusses rennen sie ziellos hin und her.

Zeig uns einen Ausweg, triff eine Entscheidung! Schütze die Gejagten, verbirg die Flüchtlinge! Breite deinen Schatten über sie, mach für sie den hellen Tag zur schützenden Nacht.

Gib den Flüchtlingen aus Moab Gastrecht bei dir, versteck sie vor ihren Verfolgern!«

Die Unterdrückung wird einmal aufhören, die Zerstörung ein Ende nehmen und die Verwüster werden aus dem Land verschwinden.

Dann wird ein Thron errichtet werden, dessen Fundament die Treue ist. Und auf diesem Thron am Wohnsitz Davids wird beständig einer regieren, der das Recht kennt und ihm Geltung verschafft.

Wir haben gehört, wie hochmütig Moab ist, wie überheblich, eingebildet und vermessen. Doch seine ganze Prahlerei ist leeres Geschwätz.

Darum muss Moab sein Schicksal beklagen; alle trauern den Presskuchen aus Rosinen nach, die sie in Kir-Heres bekamen; völlig niedergeschlagen sind sie und jammern.

Die Gärten von Heschbon sind verwelkt, verdorrt sind die Weinstöcke von Sibma, deren Wein die Starken der Völker schwach machte. Bis nach Jaser reichten ihre Ranken, bis in die Wüste verliefen sie sich, sie wucherten bis zum Toten Meer.

Zusammen mit den Bewohnern von Jaser beweine ich die Weinstöcke von Sibma. Mit meinen Tränen tränke ich euch, Heschbon und Elale, denn über eure Obsternte und Weinlese sind die Feinde mit Kriegsgeschrei hereingebrochen.

Gesang und Freude sind aus den Obstgärten verschwunden, in den Weinbergen ist kein Jubeln und Jauchzen mehr zu hören, in den Keltern presst niemand mehr Trauben aus, die fröhlichen Rufe sind verstummt.

Darum zittert mein Innerstes um Moab, mein Herz klagt um Kir-Heres.

Selbst wenn sich Moab noch so abmüht, Opfer bringt und in seinem Heiligtum betet, es wird ihm nichts helfen.

Das sind die Worte, die der HERR vor langer Zeit über Moab gesprochen hat.

Jetzt aber sagt er: »Noch drei Jahre, keinen Tag mehr und keinen weniger, dann wird man über Moabs Ruhm nur noch verächtlich lachen. Von seinen zahlreichen Bewohnern wird nur ein winziger Rest überleben, und der zählt nicht mehr.«