И ксему́ не бу́детъ укрѣпле́нъ, е́же вбѣ́гнути та́мо Ефре́му: и ксему́ не бу́детъ ца́рство въ дама́сцѣ, и оста́нокъ Си́рянъ поги́бнетъ: нѣ́си бо ты́ лу́чшiй от сыно́въ Изра́илевыхъ и сла́вы и́хъ: сiя́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ.

Бу́детъ въ то́й де́нь помраче́нiе сла́вы Иа́ковли, и ту́чная сла́вы его́ потрясу́тся.

И бу́детъ, я́коже а́ще кто́ собира́етъ жа́тву стоя́щую, и сѣ́мя кла́совъ пожина́етъ: и бу́детъ, я́коже а́ще кто́ собира́етъ кла́сы въ де́бри тве́рдѣ.

И оста́нется въ не́й сте́блiе, или́ а́ки зе́рна ма́слична двѣ́ или́ три́ на версѣ́ высо́цѣ, или́ четы́ре или́ пя́ть на вѣ́твiи ея́ оста́нутъ: сiя́ глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ.

Въ то́й де́нь упова́я бу́детъ человѣ́къ на сотво́ршаго и́, и о́чи его́ ко свято́му Изра́илеву воззря́тъ,

и не бу́дутъ упова́юще на тре́бища, ниже́ на дѣла́ ру́къ свои́хъ, я́же сотвори́ша пе́рсты и́хъ, и не бу́дутъ смотри́ти на дубра́вы, ниже́ на ме́рзости и́хъ.

Въ то́й де́нь бу́дутъ гра́ди твои́ оста́влени, я́коже оста́виша Аморре́е и Еве́е от лица́ сыно́въ Изра́илевыхъ: и бу́дутъ пу́сти,

зане́ оста́вилъ еси́ Бо́га Спа́са твоего́ и Го́спода помо́щника твоего́ не помяну́лъ еси́: сего́ ра́ди насади́ши са́дъ невѣ́ренъ и сѣ́мя невѣ́рно.

Въ о́ньже бо де́нь а́ще насади́ши, прельсти́шися: а е́же а́ще зау́тра посѣ́еши, то́ процвѣте́тъ на жа́тву, во о́ньже де́нь наслѣ́диши, и а́ки оте́цъ человѣ́чь наслѣ́дiе да́си сыно́мъ твои́мъ.

О, лю́тѣ мно́жеству язы́ковъ мно́гихъ! а́ки мо́ре волну́ющееся, та́ко смяте́теся, и хребе́тъ язы́ковъ мно́гихъ я́ко вода́ возшуми́тъ:

а́ки вода́ мно́га язы́цы мно́зи, а́ки [шу́мъ] воды́ мно́гiя ну́ждею носи́мыя: и отве́ржетъ его́ и дале́че пожене́тъ его́, а́ки пра́хъ пле́вный вѣ́ющихъ проти́ву вѣ́тра, и я́ко пра́хъ коле́сный бу́ря вознося́щая.

Къ ве́черу, и бу́детъ пла́чь: пре́жде зау́трiя, и не бу́детъ: сiя́ ча́сть плѣни́вшихъ ны́, и жре́бiй наслѣ́дившихъ на́съ.

Украинский (Огієнко)

Пророцтво про Дамаск.
Ось Дамаск вилучається з міст, і стається, як купа руїн.

Покинені будуть міста Ароеру, для черід вони будуть, і ті будуть лежати, і не буде кому їх сполошити…

Заникне твердиня з Єфрема, і царство з Дамаску, і решта Араму будуть, як слава синів Ізраїля, говорить Господь Саваот!

І станеться в день той, слава Якова знидіє, і вихудне товщ його тіла.

І буде, немов би жнець збирає збіжжя, а рамено його жне колосся;
і буде, немов би збирають колосся в долині Рефаїм.

І на ньому зостануться залишки з плодів, як при оббиванні оливки: дві-три ягідки на верховітті, чотири-п́ять на галузках плідної деревини, говорить Господь, Бог Ізраїлів.

Того дня зверне людина зір до свого Творця, а очі її на Святого Ізраїлевого дивитися будуть.

І не буде звертатись людина до жертівників, чину рук своїх, і не буде дивитись на те, що зробили були її пальці, ні на ашери, ані на стовпи на честь сонця.

Того дня її сильні міста будуть, мов ті опустілі місця лісу та верхів́я гір, що їх позоставлено перед синами Ізраїля, і руїною станеться те.

Бо забула ти, дочко Ізраїля, Бога спасіння свого, і не пам́ятала про Скелю сили своєї.
Тому то садиш розсадника приємного, і пересаджуєш туди чужу виноградину.

Того дня, як садила, ти обгородила його, і про посів свій подбала, щоб рано зацвіло.
Але жниво минулося в день слабости невигойного болю!…

Біда, рев численних народів, гуркочуть, як гуркіт морів, і галас племен, вони галасують, як гуркіт міцної води.

Галасують племена, як гуркіт міцної води, та Він їм погрозить, і кожен далеко втече, і буде гнаний, немов та полова на горах за вітром, і мов перед вихром перекотиполе…

Як вечір насуне то й жах ось, поки ранок настане не буде його.
Це талан наших грабівників, і це доля дерилюдів наших!…

Латинский (Nova Vulgata)

Oraculum Damasci. «Ecce Damascus desinet esse civitas et erit sicut acervus ruinarum.

Derelictae civitates Aroer gregibus erunt; et requiescent ibi, et non erit qui exterreat.

Et auferetur munimentum ab Ephraim et regnum a Damasco, et reliquiae Syriae sicut gloria filiorum Israel erunt, dicit Dominus exercituum.

Et erit in die illa: attenuabitur gloria Iacob, et pinguedo carnis eius marcescet;

et erit, sicut cum messor arripit culmos, et brachium eius spicas legit; et erit, sicut cum quis quaerit spicas in valle Raphaim.

Et relinquetur in eo racemus, et sicut cum excutitur olea: duae vel tres olivae in summitate rami sive quattuor aut quinque in cacuminibus arboris fructiferae», dicit Dominus Deus Israel.

In die illa attendet homo ad factorem suum, et oculi eius ad Sanctum Israel respicient;

et non attendet ad altaria, quae fecerunt manus eius, et quae operati sunt digiti eius; non respiciet lucos et thymiateria.

In die illa erunt civitates fortitudinis eius derelictae, sicut civitates, quas dereliquerunt Hevaei et Amorraei a facie filiorum Israel; et erit desolatio,

quia oblita es Dei salutis tuae et petrae fortitudinis tuae non es recordata: propterea plantabis plantationes iucundas et germen alienum seminabis.

In ipso die plantationis tuae saepies eas et mane semen tuum florere facies; evanescet messis in die penuriae, et dolor insanabilis erit.

Heu!, strepitus populorum multorum; strepunt quasi strepitu maris, et tumultus turbarum quasi sonitu aquarum sonabunt.

Sonabunt populi sicut sonitus aquarum inundantium, et increpabit eum, et fugiet procul; et rapietur sicut pulvis montium a facie venti et sicut turbo coram tempestate.

In tempore vespere, et ecce turbatio, ante matutinum non subsistet: haec est pars eorum, qui vastaverunt nos, et sors diripientium nos.

Таджикский

Языки

ВАҲЙ дар бораи Димишқ. Инак, Димишқ аз миёни шаҳрҳо нобуд гардида, ғарами харобаҳо хоҳад шуд.

Шаҳрҳои Арӯэр тарк карда хоҳад шуд, – маконе барои рамаҳо хоҳад гардид, ва онҳо дар он ҷо хоҳанд хобид, ва касе нахоҳад буд, ки онҳоро хӯсонад.

Ва ҳисор аз Эфроим барҳам хоҳад хӯрд, ва салтанат аз Димишқ ва аз бақияи Арам; ҳолашон мисли ҷалоли банӣ Исроил хоҳад буд, – мегӯяд Парвардигори лашкарҳо.

Ва дар он рӯз воқеъ хоҳад шуд, ки ҷалоли Яъқуб заиф гардида, фарбеҳии баданаш ба лоғарӣ табдил хоҳад ёфт;

Ва мисли он хоҳад буд, ки даравгар пояҳоро ҷамъ мекунад, ва дасташ хӯшаҳоро медаравад; ва мисли он хоҳад буд, ки дар водии Рафоим хӯшаҳоро мечинанд;

Ва мисли меваҳое ки бар дарахти зайтун баъд аз зада афшондани он боқӣ мемонад, дар ӯ ду-се донае бар сари шохаи баландаш, ва чор-панҷ донае бар навдаҳои боровараш боқӣ хоҳад монд, – мегӯяд Парвардигор, Худои Исроил.

Дар он рӯз инсон ба Офаринандаи худ рӯй хоҳад овард, ва чашмонаш сӯи Поки Исроил дӯхта хоҳад шуд;

Ва ӯ ба қурбонгоҳҳое ки бо дастҳои худ бино кардааст, рӯй нахоҳад овард, ва ба он чи ангуштҳои ӯ сохтааст, яъне ба бутҳои Ашера ва Ҳамон назар нахоҳад кард.

Дар он рӯз шаҳрҳои истеҳкомдори он мисли харобаҳое хоҳад шуд, ки дар ҷангалҳо ва бар қуллаҳои кӯҳ воқеъ аст, ва онҳоро пеши банӣ Исроил тарк карда буданд; ва он ба харобазор табдил хоҳад ёфт.

Зеро ки ту Худои наҷоти худро фаромӯш кардӣ, ва кӯҳпораи паноҳгоҳи худро ба ёд наовардӣ; бинобар ин ту ниҳолҳои дилпазир шинондӣ, ва қаламчаҳои бегонаро кишт кардӣ.

Дар рӯзе ки ниҳол шинондӣ, онҳоро сабзу хуррам гардондӣ, ва саҳаргоҳон кишти худро шукуфондӣ, аммо ҳосилаш дар рӯзи беморӣ ва дарди бедармон барбод хоҳад рафт.

Эй вой аз ғиреви қавмони бисёр, ки мисли ғалаёни баҳрҳо талотум мекунанд! Ва аз хурӯши қабилаҳо, ки мисли хурӯши обҳои азим мехурӯшанд!

Қабилаҳо мисли хурӯши обҳои азим мехурӯшанд; вале Ӯ ба онҳо итоб намуд, ва онҳо ба ҷойҳои дур гурехтанд, ва мисли коҳрезае аз бод бар кӯҳҳо ронда шуданд, ва мисли ғуборе аз гирдбод.

Шомгоҳ – ва инак даҳшат аст, вале пеш аз субҳидам он нест мешавад. Чунин аст насиби тороҷгарони мо, ва қисмати харобкунандагони мо.