я́ко де́нь мяте́жа и па́губы и попра́нiя, и смяте́нiе от Го́спода Савао́ѳа: въ де́бри Сiо́ни скита́ются, от ма́ла да́же до вели́ка скита́ются по гора́мъ.

Елами́те же взя́ша ту́лы, и вса́дницы человѣ́цы на ко́нехъ, и собо́ръ ополче́нiя.

И бу́дутъ избра́нны де́бри твоя́, напо́лнятся колесни́цъ, ко́нницы же засту́пятъ врата́ твоя́

и откры́ютъ врата́ Иу́дина, и воззря́тъ въ то́й де́нь во избра́нныя до́мы гра́да,

и откры́ютъ сокрове́нная домо́въ краегра́дiя дави́дова, и у́зрятъ, я́ко мно́жайшiи су́ть, и я́ко отврати́ша во́ду дре́внiя купѣ́ли во гра́дъ,

и я́ко разори́ша до́мы Иерусали́мли на утвержде́нiе стѣнѣ́ гра́днѣй.

И сотвори́сте себѣ́ во́ду между́ двѣма́ стѣна́ма, внутрьу́ду купѣ́ли дре́внiя, и не воззрѣ́сте на сотвори́вшаго ю́ испе́рва, и согра́ждшаго ю́ не ви́дѣсте.

И призва́ Госпо́дь, Госпо́дь Савао́ѳъ въ то́й де́нь пла́чь и рыда́нiе, и остриже́нiе и препоя́санiе во вре́тища:

ті́и же сотвори́ша ра́дость и весе́лiе, закала́юще телцы́ и жру́ще о́вцы, я́ко я́сти мяса́ и пи́ти вино́, глаго́люще: да я́мы и пiе́мъ, у́трѣ бо у́мремъ.

И открове́нна сiя́ су́ть во у́шiю Го́спода Савао́ѳа, я́ко не оста́вится ва́мъ то́й грѣ́хъ, до́ндеже у́мрете.

Си́це глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: иди́ въ ку́щу ко сомна́ну строи́телю до́му и рцы́ ему́:

что́ ты́ здѣ́, и что́ тебѣ́ здѣ́, я́ко истеса́лъ еси́ себѣ́ здѣ́ гро́бъ и сотвори́лъ еси́ себѣ́ на высо́цѣ гро́бъ, и написа́лъ еси́ себѣ́ на ка́мени ку́щу?

Се́, ны́нѣ Госпо́дь Савао́ѳъ изве́ржетъ и сотре́тъ му́жа, и отъи́метъ у́тварь твою́ и вѣне́цъ тво́й сла́вный,

и пове́ржетъ тя́ во страну́ вели́ку и безмѣ́рну, и та́мо у́мреши: и положи́тъ колесни́цу твою́ до́брую въ безче́стiе и до́мъ кня́зя твоего́ въ попра́нiе:

и изве́ржешися от строи́телства твоего́ и от степе́не твоего́.

И бу́детъ въ то́й де́нь, и призову́ раба́ моего́ Елiаки́ма сы́на хелкі́ева

и облеку́ его́ во у́тварь твою́, и вѣне́цъ тво́й да́мъ ему́ и держа́ву твою́, и строи́телство твое́ да́мъ въ ру́цѣ его́, и бу́детъ я́ко оте́цъ живу́щымъ во Иерусали́мѣ и живу́щымъ во Иуде́и.

И да́мъ ему́ сла́ву дави́дову, и обвладѣ́етъ, и не бу́детъ противоглаго́лющаго: и да́мъ ему́ клю́чь до́му дави́дова на ра́мо его́, и отве́рзетъ, и не бу́детъ затворя́ющаго, и затво́ритъ, и не бу́детъ отверза́ющаго.

И поста́влю его́ кня́зя на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и бу́детъ на престо́лѣ сла́вы до́му отца́ своего́.

И бу́детъ упова́яй на него́ вся́къ сла́вный въ дому́ отца́ его́, от ма́ла да́же до вели́ка: и бу́дутъ зави́сяще на не́мъ.

Въ то́й де́нь, сiя́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, подви́гнется человѣ́къ утвержде́нъ на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и отъи́мется, и паде́тъ, и потреби́тся сла́ва, я́же на не́мъ, я́ко Госпо́дь глаго́ла.
Въ то́й де́нь, сiя́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, подви́гнется человѣ́къ утвержде́нъ на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и отъи́мется, и паде́тъ, и потреби́тся сла́ва, я́же на не́мъ, я́ко Госпо́дь глаго́ла. Видѣ́нiе на ти́ра.

Украинский (Огієнко)

Пророцтво про долину Видіння.
Що це сталось тобі, що ти висипав увесь на дахи?

Місто сповнене галасом, місто гучне, місто веселе!
Побиті твої не побиті мечем, і не повмирали в війні.

Усі разом утекли твої проводирі, без вистрілу луку пов́язані усі, хто з тобою знайшовся, пов́язані разом, хоч вони повтікали далеко.

Тому я сказав: Відверніться від мене, я гірко заплачу!
Не силуйтеся потішати мене, що народу мого дочка поруйнована,

бо це день збентеження, і стоптання, і заколоту, день Господа, Бога Саваота, у долині Видіння, день розвалення муру та зойку на горах!

А Елам узяв сагайдака, у поході мужів з верхівцями, Кір же витяг щита.

І сталось, найкращі долини твої понаповнювались колесницями, а при брамі їздці понаставлені.

І відкрив він заслону із Юди, і ти поглянув того дня на зброю дому лісу.

І побачили в Місті Давидовім щілини, що багато їх стало, і зібрали води з ставу долішнього;

і порахували доми в Єрусалимі, і порозбивали доми ті на зміцнення муру;

і зробили ви між двома мурами збір для старого ставка, але ви не дивились на Того, Хто це зробив, Хто це віддавна створив, ви не бачили.

І Господь, Бог Саваот того дня був покликав на плач, і на голосіння, і на обстригання волосся, і щоб оперезатись веретою.

Та ось радість і втіха: забивають худобу велику та ріжуть худобу дрібну, їдять м́ясо й вино попивають, викрикуючи: Будем їсти та пити, бо взавтра помрем!

І відкрив Господь Саваот в мої уші: Напевно не проститься вам беззаконство оце, аж поки ви не помрете, промовив Господь, Бог Саваот.

Так промовив Господь, Бог Саваот: Іди, увійди до того управителя, до Шевни, що над домом, та й скажеш:

Що ти тут маєш, і хто тут у тебе, що гроба для себе тут видовбав?
Ти вирубав на висоті свого гроба, ти видовбав в скелі оселю собі,

та Господь тебе з силою викине, лицарю, і хапаючи, схопить тебе,

звиваючи, звине тебе на клубок, і кине, як кулю, у землю простору, і там ти помреш, і підуть туди й вози славні твої, о ганьбо ти дому свого господаря!

І попхну тебе з стану твого, і скину тебе з того місця, на якому стоїш.

І станеться в день той, і покличу Свого раба Еліякима, сина Хілкійїного,

і на нього хітона твого одягну, і підпережу Я його твоїм поясом, панування твоє дам у руку його, і стане він батьком для мешканця Єрусалиму та для Юдиного дому!

І дам ключа дому Давидового на рамено його, і коли він відчинить, не буде кому замикати, коли ж він замкне, то не буде кому відчиняти.

І його Я заб́ю, мов кілка, в певне місце, і стане він домові батька свого троном слави.

І повісять на ньому всю славу отцівського дому його, нащадки та дикі відростки, увесь посуд малий від мисок й аж до всякого посуду глиняного!

Того дня, говорить Господь Саваот, похитнеться кілок, що був в певне місце забитий, і буде відрубаний та й упаде, і знищений буде тягар, що на ньому, бо так каже Господь!…

Таджикский

Языки

ВАҲЙ дар бораи водии рӯъё. Пас туро чӣ шудааст, ки саросар ба бомҳо баромадаӣ?

Эй шаҳри пурҷӯшу хурӯш, ки пурҳаяҷон ҳастӣ, эй шаҳри пурсурур! Мақтулони ту мақтулони шамшер нестанд ва дар ҷанг талаф нашудаанд.

Ҳамаи саркардаҳои ту якҷоя гурехтаанд, вале бе он ки аз камон истифода баранд, ба асирӣ гирифта шудаанд; ҳамаи онҳое ки андаруни ту ёфт шудаанд, ҳарчанд ба ҷойҳои дур гурехта бошанд ҳам, якҷоя ба асирӣ афтодаанд.

Бинобар ин мегӯям: «Аз ман дур шавед, ман зор-зор хоҳам гирист; барои тасаллӣ додани ман дар бораи таҳлукаи духтари қавми ман саъю кӯшиш накунед».

Зеро ки рӯзи ҳаяҷон ва мағлубият ва парешонӣ аз ҷониби Парвардигори лашкарҳост дар водии рӯъё: ҳисорро вайрон мекунанд, ва фарёд дар кӯҳҳо танинандоз мешавад.

Ва Элом бо аробаҳои ҷангии пур аз одам ва бо саворон тирдонро бардоштааст, ва Қир сипарро бараҳна кардааст.

Ва инак, водиҳои беҳтарини ту аз аробаҳои ҷангӣ пур шудааст, ва саворон дар рӯ ба рӯи дарвоза мавқеъ гирифтаанд.

Ва болопӯши Яҳудо бардошта шудааст, ва ту дар он рӯз ба аслиҳаи қӯрхонаи ҷангал назар дӯхтаӣ.

Ва шумо рахнаҳои шаҳри Довудро, ки бисёр аст, дидаед, ва оби ҳавзи поёнро ҷамъ кардаед;

Ва хонаҳои Ерусалимро дар шумор овардаед, ва хонаҳоро вайрон кардаед, то ки ҳисорро мустаҳкам намоед;

Ва дар миёни ду ҳисор обанборе барои оби ҳавзи кӯҳна сохтаед; валекин ба Ӯ, ки инро ба амал овардааст, назар надӯхтаед, ва Ӯро, ки аз қадимулайём инро муқаррар намудааст, надидаед.

Ва Парвардигор, Парвардигори лашкарҳо, дар он рӯз шуморо ба гиристан ва навҳа кардан ва мӯйсар гирифтан ва палос пӯшидан даъват намудааст.

Вале инак, хурсандӣ ва димоғчоқӣ! Гов мекушанд ва гӯсфанд забҳ мекунанд, гӯшт мехӯранд ва шароб менӯшанд: «Бихӯрем ва бинӯшем, зеро ки фардо хоҳем мурд!»

Ва Парвардигори лашкарҳо дар гӯши ман ошкор кардааст: «Ба яқин, ин гуноҳи шумо омурзида нахоҳад шуд то даме ки бимиред!» – гуфтааст Парвардигор, Парвардигори лашкарҳо.

Парвардигор, Парвардигори лашкарҳо, чунин гуфтааст: «Бирав ва назди ин гумошта, яъне Шебно, ки нозири боргоҳ аст, дохил шав, ва бигӯй:

́Дар ин ҷо туро чӣ кор аст, ва дар ин ҷо ту кистӣ, ки барои худ дар ин ҷо мақбарае месозӣ?́» Вай дар ҷои баланд барои худ мақбара месозад, дар сахра барои худ маскан метарошад.

Инак, эй шахси ҷоҳталаб, Парвардигор туро дур хоҳад андохт, ва туро печутоб хоҳад дод,

Ва туро сахт фушурда, мисли тӯбе бар замини фарох хоҳад ғелонид, ва ту дар он ҷо хоҳӣ мурд, ва дар он ҷо аробаҳои боҳашамати ту боиси нанги хонадони хоҷаат хоҳад шуд.

Ва Ман туро аз маконат бадар хоҳам ронд, ва аз мартабаи худ фурӯ хоҳӣ ғалтид.

Ва дар он рӯз воқеъ хоҳад шуд, ки Ман бандаи Худ – Элёқим ибни Ҳилқиёро даъват хоҳам намуд,

Ва ӯро бо либоси ту пӯшонида, бо камарбанди ту маҳкам хоҳам кард, ва ҳокимияти туро ба дасташ хоҳам супурд, ва ӯ барои сокини Ерусалим ва хонадони Яҳудо падар хоҳад буд.

Ва калиди хонадони Довудро бар дӯши ӯ хоҳам гузошт, ва ӯ чун кушояд, ҳеҷ кас нахоҳад баст, ва чун бандад, ҳеҷ кас нахоҳад кушод.

Ва ӯро мисли мехе дар ҷои сахт устувор хоҳам кард, ва ӯ барои хонадони падари худ курсии ҷалол хоҳад буд.

Ва тамоми ҷалоли хонадони падарашро, аз фарзандонаш то ақрабояш, ва тамоми олоти хурдро, аз косаю кӯзаҳои гаронбаҳо то ҳамаи сафолпораҳо, бар ӯ хоҳанд овехт.

«Дар он рӯз, – мегӯяд Парвардигори лашкарҳо, – он мехе ки дар ҷои сахт устувор гардида буд, лиққонак хоҳад шуд, ва шикаста, фурӯ хоҳад ғалтид, ва боре ки бар он овезон аст, талаф хоҳад шуд; зеро ки Парвардигор гуфтааст».