И смиря́тся словеса́ твоя́ до земли́, и въ зе́млю вни́дутъ словеса́ твоя́: и бу́детъ гла́съ тво́й а́ки глася́щихъ от земли́, и ко земли́ изнемо́жетъ гла́съ тво́й.

И бу́детъ я́ко пе́рсть от колесе́ бога́тство нечести́выхъ, и а́ки пра́хъ летя́й мно́жество утѣсня́ющихъ тя́, и бу́детъ а́ки черта́ внеза́пу от Го́спода Савао́ѳа.

Присѣще́нiе бо бу́детъ со гро́момъ и съ тру́сомъ и гла́сомъ вели́кимъ, бу́ря несо́ма и пла́мень о́гненный пояда́яй.

И бу́детъ а́ки со́нiе ви́дяй во снѣ́ но́щiю, бога́тство всѣ́хъ язы́ковъ, ели́цы воева́ша на Арiи́ла, и вси́, и́же воева́ша на Иерусали́ма, и вси́ со́браннiи на́нь и озлобля́ющiи его́.

И бу́дутъ а́ки во снѣ́ яду́щiи и пiю́щiи, и воста́вшымъ, то́щь и́хъ со́нъ: и я́коже во снѣ́ жа́ждай а́ки пiя́й, воспряну́въ же еще́ жа́ждетъ, душа́ же его́ вотще́ надѣ́яся: та́ко бу́детъ бога́тство всѣ́хъ язы́ковъ, ели́цы воева́ша на го́ру Сiо́ню.

Разслабѣ́йте и ужасни́теся, и упі́йтеся не Сике́ромъ, ни вино́мъ,

я́ко напои́ ва́съ Госпо́дь ду́хомъ умиле́нiя, и смежи́тъ о́чи и́хъ и проро́ковъ и́хъ и князе́й и́хъ, ви́дящихъ сокрове́нная.

И бу́дутъ ва́мъ вся́ сiя́ словеса́, а́ки словеса́ кни́ги запечатлѣ́нныя сея́, ю́же а́ще даду́тъ человѣ́ку вѣ́дущему писа́нiя, глаго́люще: прочти́ сiе́. И рече́тъ: не могу́ прочести́, запечатлѣ́нна бо.

И да́стся кни́га сiя́ въ ру́цѣ человѣ́ку не вѣ́дущему писа́нiя, и рече́тся ему́: прочти́ сiе́. И рече́тъ: не вѣ́мъ писа́нiя.

И рече́ Госпо́дь: приближа́ются мнѣ́ лю́дiе сі́и усты́ свои́ми и устна́ми свои́ми почита́ютъ мя́, се́рдце же и́хъ дале́че отстои́тъ от мене́: всу́е же почита́ютъ мя́, уча́ще за́повѣдемъ человѣ́ческимъ и уче́ниемъ.

Сего́ ра́ди се́, а́зъ приложу́, е́же пресели́ти лю́ди сiя́, и преста́влю я́, и погублю́ прему́дрость прему́дрыхъ и ра́зумъ разу́мныхъ сокры́ю.

Го́ре творя́щымъ глубо́ко совѣ́тъ, а не Го́сподемъ: го́ре въ та́йнѣ совѣ́тъ творя́щымъ, и бу́дутъ во тмѣ́ дѣла́ и́хъ, и реку́тъ: кто́ ны ви́дѣ, и кто́ ны уразумѣ́етъ, я́же мы́ твори́мъ?

Не я́коже ли бре́нiе скуде́льника вмѣните́ся? Еда́ рече́тъ зда́нiе созда́вшему е́: не ты́ мя́ созда́лъ еси́? или́ творе́нiе сотво́ршему: не разу́мно мя́ сотвори́лъ еси́?

Не еще́ ли ма́ло, и приложи́тся Лива́нъ, а́ки гора́ херме́ль, и херме́ль въ дубра́ву вмѣни́тся?

И услы́шатъ въ де́нь о́ный глусі́и словеса́ кни́ги [сея́], и и́же во тмѣ́ и и́же во мглѣ́ о́чи слѣпы́хъ у́зрятъ.

И возра́дуются ни́щiи ра́ди Го́спода въ весе́лiи, и отча́явшiися человѣ́цы испо́лнятся весе́лiя.

Исчезе́ беззако́нникъ, и поги́бе го́рдый, и потреби́шася вси́ беззако́ннующiи во зло́бѣ

и творя́щiи согрѣша́ти человѣ́ки во сло́вѣ: всѣ́мъ же облича́ющымъ во вратѣ́хъ претыка́нiе положа́тъ, поне́же соврати́ша въ непра́вдахъ пра́веднаго.

Сего́ ра́ди та́ко глаго́летъ Госпо́дь на до́мъ Иа́ковль, его́же опредѣли́ от Авраа́ма: не ны́нѣ постыди́тся Иа́ковъ, ниже́ ны́нѣ лице́ свое́ измѣни́тъ Изра́иль:

но егда́ уви́дятъ ча́да и́хъ дѣла́ моя́, мене́ ра́ди освятя́тъ и́мя мое́ и освятя́тъ свята́го Иа́ковля, и Бо́га Изра́илева убоя́тся.

И уразумѣ́ютъ заблужда́ющiи ду́хомъ смы́слъ, и ро́пщущiи науча́тся послу́шати, и язы́цы нѣмотству́ющiи науча́тся глаго́лати ми́ръ.

Украинский (Огієнко)

Горе Аріїлу, Аріїлу, місту, що Давид у нім таборував!
Рік до року додайте, хай свята закінчать свій круг!

І притисну Аріїла, і станеться лемент та плач, і він стане на мене, як огнище Боже.

І отаборюся проти тебе навколо, і сторожею стисну тебе, і башти поставлю на тебе.

І ти будеш понижений, і будеш з землі говорити, і приглушено буде звучати твоє слово.
І стане твій голос з землі, мов померлого дух, і шепотітиме з пороху слово твоє.

І буде юрба ворогів твоїх, мов тонкий пил, юрба ж насильників мов полова зниклива, і це станеться нагло, раптовно..

Господь Саваот тебе громом та трусом навідає, і шумом великим, вихром та бурею, та огняним їдким полум́ям.

І буде, як сон, як видіння нічне та юрба всіх народів, що на Аріїла воюють, і всі, хто воює на нього, і проти твердині його, і хто йому докучає.

І буде, мов бачить голодний у сні, ніби їсть, а прокинеться він і порожня душа його, і мов спрагнений бачить у сні, ніби п́є, а прокинеться він і ось змучений, а душа його спрагнена!
Так буде натовпові всіх народів, що підуть війною на гору Сіон.

Одубійте й дивуйтесь, заліпіть собі очі й осліпніть!
Вони повпивалися, та не вином, захитались, та не від п́янкого напою,

бо вилив Господь на вас духа глибокого сну та закрив ваші очі, затьмарив пророків і ваших голів та провидців!

І буде вам кожне видіння, немов би слова запечатаної книжки, що дають її тому, хто вміє читати, та кажуть: Читай но оце, та відказує той: Не можу, вона ж запечатана.

І дають оту книжку тому, хто не вміє читати, та кажуть: Читай но оце, та відказує той: Я не вмію читати.

І промовив Господь: За те, що народ цей устами своїми наближується, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене, а страх їхній до Мене заучена заповідь людська,

тому Я ось ізнову предивне вчиню з цим народом, вчиню чудо й диво, і загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається.

Горе тим, що глибоко задум ховають від Господа, і чиняться в темряві їхні діла, і що говорять вони: Хто нас бачить, і хто про нас знає?

О, ваша фальшивосте!
Чи ганчар уважається рівним до глини?
Чи зроблене скаже про майстра свого: Він мене не зробив, а твір про свого творця говоритиме: Він не розуміє цього?

Хіба за короткого часу Ліван на садка не обернеться, а садок порахований буде за ліс?

І в той день слова книжки почують глухі, а очі сліпих із темноти та з темряви бачити будуть,

і сумирні побільшать у Господі радість свою, а люди убогі в Святому Ізраїля тішитись будуть!

Бо скінчився насильник, і минувся насмішник, і понищені всі ті, хто дбає про кривду,

хто судить людину за слово одне, на того ж, хто судить у брамі, вони ставлять пастку, і праведного випихають обманою.

Тому то Господь, що викупив Авраама, сказав домові Якова так: Не буде тепер засоромлений Яків, й обличчя його не поблідне тепер,

бо як він серед себе побачить дітей своїх, чин Моїх рук, вони будуть святити Моє Ймення, і посвятять Святого Якового, і будуть боятися Бога Ізраїля!

Тоді то хто блудить у дусі, ті розум пізнають, а хто ремствує, ті поуки навчаться!

Латинский (Nova Vulgata)

Vae Ariel, Ariel, civitas, quam circumdedit David! Addite annum ad annum, sollemnitates evolvantur;

et circumvallabo Ariel, et erit maeror et maestitia, et erit mihi quasi Ariel.

Et circumdabo te quasi sphaeram et iaciam contra te aggerem et munimenta ponam in obsidionem tuam.

Humiliaberis, de terra loqueris, et de pulvere vix audietur eloquium tuum, et erit quasi pythonis de terra vox tua, et de humo eloquium tuum mussitabit.

Et erit sicut pulvis tenuis multitudo superborum tuorum, et sicut palea volans multitudo fortium. Eritque repente confestim,

a Domino exercituum visitaberis in tonitruo et commotione terrae, magno fragore, turbine et tempestate et flamma ignis devorantis.

Et erit sicut somnium visionis nocturnae multitudo omnium gentium, quae dimicant contra Ariel, et omnes, qui pugnant contra eam et contra munimenta eius et oppressores eius;

Et sicut somniat esuriens, et ecce comedit, cum autem fuerit expergefactus, vacua est anima eius; et sicut somniat sitiens, et ecce bibit et, postquam fuerit expergefactus, lassus adhuc sitit, et anima eius vacua est, sic erit multitudo omnium gentium dimicantium contra montem Sion.

Obstupescite et admiramini, excaecamini et caeci estote, inebriamini et non a vino, vacillate et non ab ebrietate.

Quoniam miscuit vobis Dominus spiritum soporis, clausit oculos vestros et capita vestra operuit.

Et erit vobis visio omnis sicut verba libri signati; quem cum dederint scienti litteras dicentes: «Lege istum», respondebit: «Non possum, signatus est enim».

Et dabitur liber nescienti litteras diceturque ei: «Lege», et respondebit: «Nescio litteras».

Et dixit Dominus: «Eo quod appropinquat populus iste ore suo et labiis suis glorificat me, cor autem eius longe est a me, et est timor eorum erga me velut mandatum hominum perceptum,

ideo ecce ego addam ut admirationem faciam populo huic miraculo grandi et stupendo: peribit sapientia sapientium eius, et prudentia prudentium eius abscondetur».

Vae, qui profunde a Domino consilium abscondunt, quorum sunt in tenebris opera, et dicunt: «Quis videt nos, et quis novit nos?».

Perversa cogitatio vestra! Numquid quasi lutum reputabitur figulus, ut dicat opus factori suo: «Non fecisti me»; et figmentum dicat fictori suo: «Non intellegis»?

Nonne adhuc in modico et in brevi convertetur Libanus in hortum, et hortus in saltum reputabitur?

Et audient in die illa surdi verba libri, et de tenebris et caligine oculi caecorum videbunt.

Et addent mites in Domino laetitiam, et pauperrimi hominum in Sancto Israel exsultabunt;

quoniam defecit, qui praevalebat, consummatus est illusor, et succisi sunt omnes, qui vigilabant super iniquitatem,

qui peccare faciebant homines in verbo et arguentem in porta supplantabant et deiecerunt inanibus verbis iustum.

Propter hoc haec dicit Dominus ad domum Iacob, qui redemit Abraham: «Non modo confundetur Iacob, nec modo vultus eius erubescet;

sed, cum viderit opera manuum mearum, in medio sui sanctificabunt nomen meum et sanctificabunt Sanctum Iacob et Deum Israel pavebunt,

et scient errantes spiritu sapientiam, et mussitatores discent doctrinam».

Таджикский

Языки

ЭЙ вой бар Ариил, Ариил, шаҳре ки Довуд дар он сукунат дошт! Солро бар сол зам кунед; бигзор идҳо давр занад.

Вале Ман Ариилро ба танг хоҳам овард, ва нолаю фиғон хоҳад буд; ва он барои Ман мисли Ариил хоҳад монд.

Ва Ман дар гирди ту ӯрду хоҳам зад, ва туро бо дидгоҳҳо муҳосира хоҳам намуд, ва бар ту манҷаниқҳо барпо хоҳам кард.

Ва ба залолат афтода, аз замин сухан хоҳӣ ронд, ва суханат аз даруни хок мутеона хоҳад буд, ва овозат аз замин мисли овози арвоҳ ба гӯш хоҳад расид, ва суханат аз даруни хок пичиррос хоҳад зад.

Валекин анбӯҳи душманонат мисли ғубори маҳин хоҳанд шуд, ва анбӯҳи ситамгарон мисли коҳрезае ки пароканда мешавад; ва ин баногоҳ, дар як он воқеъ хоҳад шуд.

Парвардигори лашкарҳо туро бо раъд, ва заминҷунбӣ, ва садои азим, ва тӯфон, ва тундбод, ва алангаи оташи сӯзон тафаққуд хоҳад кард.

Ва анбӯҳи ҳамаи халқҳое ки бар Ариил лашкар мекашанд, ва ҳамаи лашкарҳое ки бо он меҷанганд, ва бар зидди он қалъаҳои муҳосира барпо мекунанд, ва онро ба танг меоваранд, мисли хоб ва рӯъёи шаб хоҳанд буд.

Ва чунон ки гурусна хоб мебинад, ки инак нон мехӯрад, вале ҳамин ки бедор шавад, ҷонаш гурусна аст; ва чунон ки ташна хоб мебинад, ки инак об менӯшад, вале ҳамин ки бедор шавад, инак бемаҷол аст, ва ҷонаш ташна аст, – анбӯҳи ҳамаи халқҳое ки бар кӯҳи Сион лашкар мекашанд, ончунон хоҳанд шуд.

Дер мемонед, ва мутаҳайир хоҳед шуд! Худро кӯр месозед, ва кӯр хоҳед буд! Онҳо маст шудаанд, вале на аз шароб; мекалаванд, вале на аз арақ.

Зеро ки Парвардигор бар шумо рӯҳи хоби гаронро равона карда, чашмони шуморо бастааст, яъне набиёну сардорони ғайбгӯи шуморо нобино гардонидааст.

Ва ҳар рӯъё барои шумо мисли суханони номаи сарбамӯҳр аст, ки онро ба касе ки хонданро медонад, дода мегӯянд: «Инро бихон», вале ӯ мегӯяд: «Наметавонам, чунки он сарбамӯҳр аст».

Ва он номаро ба касе ки хонданро намедонад, дода мегӯянд: «Инро бихон», ва ӯ мегӯяд: «Хонданро намедонам».

Ва Парвардигор гуфт: «Азбаски ин қавм бо даҳони худ ба Ман наздик мешаванд ва бо лабҳои худ Маро ҷалол медиҳанд, вале дили худро аз Ман дур кардаанд, ва тарси онҳо аз Ман натиҷаи омӯхтани аҳкоми инсонист, –

Бинобар ин Ман боз ин қавмро бо рафтори аҷибу ғарибе дар ҳайрат хоҳам андохт, ва ҳикмати ҳакимони онҳо ба ҳалокат хоҳад расид, ва ақли оқилони онҳо нопадид хоҳад шуд».

Эй вой бар онҳое ки қарори худро аз Парвардигор бағоят амиқ пинҳон медоранд, ва аъмолашон дар торикист, ва онҳо мегӯянд: «Кист, ки моро бубинад? Ва кист, ки моро бидонад?»

Эй вой аз каҷрафториҳои шумо! Оё кӯзагарро мисли гил ҳисоб кардан мумкин аст? Оё шоиста аст, ки маснӯъ дар бораи сонеи худ бигӯяд: «Ӯ маро насохтааст», – ва асар дар бораи эҷодкори худ бигӯяд: «Ӯ фаҳме надорад»?

Охир, баъд аз андак вақт Лубнон ба боғистон мубаддал хоҳад шуд, ва боғистон ҷангал ҳисоб хоҳад ёфт.

Ва дар он рӯз карон суханони китобро хоҳанд шунид, ва чашмони кӯрон аз даруни торикӣ ва зулмот хоҳад дид.

Ва ҳалимон шодмонии худро дар Парвардигор афзун хоҳанд кард, ва мардуми мискин дар Поки Исроил ба ваҷд хоҳанд омад.

Зеро ки ситамгар дигар нахоҳад буд, ва масхарабоз нобуд хоҳад шуд, ва ҳамаи шавқмандони шарорат нобуд хоҳанд шуд,

Ки онҳо одамро бо сухане гумроҳ месозанд, ва барои касе ки назди дарвоза додхоҳӣ менамояд, дом мегузоранд, ва одилро бо суханони беасос гирифтори ноинсофӣ мекунанд.

Бинобар ин Парвардигор, ки Иброҳимро раҳонидааст, дар бораи хонадони Яъқуб чунин мегӯяд: «Акнун Яъқуб хиҷил нахоҳад шуд, ва акнун ранги рӯяш нахоҳад канд;

Зеро, вақте ки онҳо фарзандони худро, яъне амали дастҳои Маро андаруни худ бубинанд, онҳо номи Маро тақдис хоҳанд кард, ва қудсияти Поки Яъқубро хоҳанд шинохт, ва Худои Исроилро такбир хоҳанд гуфт;

Ва онҳое ки рӯҳашон гумроҳ аст, аз хирад воқиф хоҳанд шуд, ва норизоён дарси ибрат хоҳанд омӯхт».