И бу́детъ человѣ́къ сокрыва́яй словеса́ своя́, и скры́ется, а́ки от воды́ носи́мыя: и яви́тся въ Сiо́нѣ я́ко рѣка́ теку́щая сла́вная въ земли́ жа́ждущей.

И ксему́ не бу́дутъ упова́юще на человѣ́ки, но у́шы вдадя́тъ на слы́шанiе,

и се́рдце изнемо́гшихъ во́нметъ послу́шати, и язы́цы нѣмотству́ющiи ско́ро науча́тся глаго́лати ми́ръ:

и ксему́ не реку́тъ юро́дивому владѣ́ти, и ксему́ не реку́тъ слуги́ твои́: молчи́.

Юро́дъ бо юро́дивая изрѣче́тъ, и се́рдце его́ тще́тная уразумѣ́етъ, е́же соверша́ти беззако́нная и глаго́лати на Го́спода пре́лесть, е́же растли́ти ду́шы а́лчныя и ду́шы жа́ждущыя тщы́ сотвори́ти.

Совѣ́тъ бо злы́хъ беззако́нная совѣщава́етъ, растли́ти смире́нныя словесы́ непра́ведными и разсы́пати словеса́ смире́нныхъ на судѣ́.

Благочести́вiи же смы́сленнѣ совѣща́ша, и то́й совѣ́тъ пребу́детъ.

Жены́ бога́тыя, воста́ните и услы́шите гла́съ мо́й: дще́ри, съ наде́ждею слы́шите словеса́ моя́:

дня́ лѣ́тняго па́мять сотвори́те въ болѣ́зни съ наде́ждею: потреби́ся объима́нiе ви́нное, преста́ сѣ́янiе, и [собира́нiе] ктому́ не прiи́детъ.

Ужасни́теся, сжа́литеся, упова́вшыя, совлецы́теся, на́ги бу́дите, препоя́шите чре́сла своя́ во вре́тища

и въ пе́рси бі́йтеся о селѣ́ жела́емѣмъ и о виногра́днѣмъ рожде́нiи.

На земли́ люді́й мои́хъ те́рнiе и бы́лiе возни́кнетъ, и от всего́ до́му ра́дость восхи́тится: гра́дъ бога́тъ,

до́мове оста́вленнiи, бога́тство гра́да и до́мы вожделѣ́нiя оста́вятъ: и бу́дутъ ве́си пеще́ры до вѣ́ка, ра́дость осло́мъ ди́вiимъ, па́ствы пастухо́въ:

до́ндеже на́йдетъ на ны́ Ду́хъ от вы́шняго, и бу́детъ пусты́ня въ херме́ль, а херме́ль въ дубра́ву вмѣни́тся.

И почі́етъ въ пусты́ни су́дъ, и пра́вда въ карми́лѣ всели́тся:

и бу́дутъ дѣла́ пра́вды ми́ръ, и одержи́тъ пра́вда поко́й, и упова́юще бу́дутъ до вѣ́ка:

и вселя́тся лю́дiе его́ во гра́дѣ ми́ра и обита́ти бу́дутъ упова́юще, и почі́ютъ съ бога́тствомъ.

Гра́дъ же, а́ще сни́детъ, то́ не на вы́ прiи́детъ: и бу́дутъ живу́щiи въ дубра́вахъ упова́юще, я́коже су́щiи на поля́хъ.

Блаже́ни сѣ́ющiи при вся́цѣй водѣ́, идѣ́же во́лъ и осе́лъ попира́етъ.

Греческий [Greek (Koine)]

ἰδοὺ γὰρ βασιλεὺς δίκαιος βασιλεύσει καὶ ἄρχοντες μετὰ κρίσεως ἄρξουσιν

καὶ ἔσται ὁ ἄνθρωπος κρύπτων τοὺς λόγους αὐτοῦ καὶ κρυβήσεται ὡς ἀφ᾿ ὕδατος φερομένου καὶ φανήσεται ἐν Σιων ὡς ποταμὸς φερόμενος ἔνδοξος ἐν γῇ διψώσῃ

καὶ οὐκέτι ἔσονται πεποιθότες ἐπ᾿ ἀνθρώποις ἀλλὰ τὰ ὦτα δώσουσιν ἀκούειν

καὶ ἡ καρδία τῶν ἀσθενούντων προσέξει τοῦ ἀκούειν καὶ αἱ γλῶσσαι αἱ ψελλίζουσαι ταχὺ μαθήσονται λαλεῖν εἰρήνην

καὶ οὐκέτι μὴ εἴπωσιν τῷ μωρῷ ἄρχειν καὶ οὐκέτι μὴ εἴπωσιν οἱ ὑπηρέται σου σίγα

ὁ γὰρ μωρὸς μωρὰ λαλήσει καὶ ἡ καρδία αὐτοῦ μάταια νοήσει τοῦ συντελεῖν ἄνομα καὶ λαλεῖν πρὸς κύριον πλάνησιν τοῦ διασπεῖραι ψυχὰς πεινώσας καὶ τὰς ψυχὰς τὰς διψώσας κενὰς ποιῆσαι

ἡ γὰρ βουλὴ τῶν πονηρῶν ἄνομα βουλεύσεται καταφθεῖραι ταπεινοὺς ἐν λόγοις ἀδίκοις καὶ διασκεδάσαι λόγους ταπεινῶν ἐν κρίσει

οἱ δὲ εὐσεβεῖς συνετὰ ἐβουλεύσαντο καὶ αὕτη ἡ βουλὴ μενεῖ

γυναῖκες πλούσιαι ἀνάστητε καὶ ἀκούσατε τῆς φωνῆς μου θυγατέρες ἐν ἐλπίδι ἀκούσατε τοὺς λόγους μου

ἡμέρας ἐνιαυτοῦ μνείαν ποιήσασθε ἐν ὀδύνῃ μετ᾿ ἐλπίδος ἀνήλωται ὁ τρύγητος πέπαυται ὁ σπόρος καὶ οὐκέτι μὴ ἔλθῃ

ἔκστητε λυπήθητε αἱ πεποιθυῖαι ἐκδύσασθε γυμναὶ γένεσθε περιζώσασθε σάκκους τὰς ὀσφύας

καὶ ἐπὶ τῶν μαστῶν κόπτεσθε ἀπὸ ἀγροῦ ἐπιθυμήματος καὶ ἀμπέλου γενήματος

ἡ γῆ τοῦ λαοῦ μου ἄκανθα καὶ χόρτος ἀναβήσεται καὶ ἐκ πάσης οἰκίας εὐφροσύνη ἀρθήσεται πόλις πλουσία

οἶκοι ἐγκαταλελειμμένοι πλοῦτον πόλεως καὶ οἴκους ἐπιθυμητοὺς ἀφήσουσιν καὶ ἔσονται αἱ κῶμαι σπήλαια ἕως τοῦ αἰῶνος εὐφροσύνη ὄνων ἀγρίων βοσκήματα ποιμένων

ἕως ἂν ἐπέλθῃ ἐφ᾿ ὑμᾶς πνεῦμα ἀφ᾿ ὑψηλοῦ καὶ ἔσται ἔρημος ὁ Χερμελ καὶ ὁ Χερμελ εἰς δρυμὸν λογισθήσεται

καὶ ἀναπαύσεται ἐν τῇ ἐρήμῳ κρίμα καὶ δικαιοσύνη ἐν τῷ Καρμήλῳ κατοικήσει

καὶ ἔσται τὰ ἔργα τῆς δικαιοσύνης εἰρήνη καὶ κρατήσει ἡ δικαιοσύνη ἀνάπαυσιν καὶ πεποιθότες ἕως τοῦ αἰῶνος

καὶ κατοικήσει ὁ λαὸς αὐτοῦ ἐν πόλει εἰρήνης καὶ ἐνοικήσει πεποιθώς καὶ ἀναπαύσονται μετὰ πλούτου

ἡ δὲ χάλαζα ἐὰν καταβῇ οὐκ ἐφ᾿ ὑμᾶς ἥξει καὶ ἔσονται οἱ ἐνοικοῦντες ἐν τοῖς δρυμοῖς πεποιθότες ὡς οἱ ἐν τῇ πεδινῇ

μακάριοι οἱ σπείροντες ἐπὶ πᾶν ὕδωρ οὗ βοῦς καὶ ὄνος πατεῖ

Украинский (Огієнко)

Тож за праведністю царюватиме цар, а князі володітимуть за правосуддям.

І станеться кожен, як захист від вітру, і немов та заслона від зливи, як потоки води на пустині, як тінь скелі тяжкої на спраглій землі…

І не будуть заплющені очі видющих, і слухатимуть вуха тих, які слухають!

І знання розумітиме серце нерозважних, а язик недорікуватих поспішить говорити виразно.

Не будуть вже кликати достойним глупця, а на обманця не скажуть шляхетний,

бо глупоту говорить безумний, а серце його беззаконня вчиняє, щоб робити лукавство, та щоб говорити до Господа слово облудне, щоб душу голодного випорожнити й напою позбавити спраглого!

А лукавий лихі його чини: він лихе замишляє, щоб нищити скромних словами брехливими, як убогий говорить про право,

а шляхетний міркує шляхетне, і стоїть при шляхетному.

Устаньте, безжурні жінки, почуйте мій голос, дочки безтурботні, послухайте слова мого!

Днів багато на рік ви, безтурботні, тремтітимете, бо збір винограду скінчився, а згромадження плоду не прийде!

Тремтіть, ви безжурні, дрижіть, безтурботні, роздягніться, себе обнажіть, опережіться по стегнах!

За принадні поля будуть битися в груди, за виноградник урожайний…

На землі цій народу мого зійде терен й будяччя, по всіх домах радости спаленина, на місті веселому…

Бо палац опущений буде, міський гомін замовкне, Офел та башта навік стануть ямами, радістю диких ослів, пасовиськом черід,

аж Дух з височини проллється на нас, а пустиня в садок обернеться, а садок порахований буде за ліс!

Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме правда.

І буде роботою істини мир, а працею правди спокійність й безпека навіки.

І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку.

І буде падати град на повалений ліс, і знизиться місто в долину…

Блаженні ви, сівачі понад всякими водами, що відпускаєте ногу волові й ослові на волю!

Таджикский

Языки

ИНАК, подшоҳ бо адолат салтанат хоҳад ронд, ва мирон бо инсоф ҳукмронӣ хоҳанд кард.

Ва ҳар кас мисли паноҳгоҳе аз бод ва ниҳонгоҳе аз тӯфон, мисли ҷӯйҳои об дар саҳрои хушк, мисли сояи кӯҳпораи бузург дар замини бемаҷол хоҳад буд.

Ва чашмони бинандагон пӯшида нахоҳад шуд, ва гӯшҳои шунавандагон самъ хоҳад намуд.

Ва дили сабукмағзон ба фаҳм кардани дониш қобил хоҳад шуд, ва забони сақавҳо ба гуфтани суханони возеҳ шитоб хоҳад кард.

Нокас дигар валинеъмат номида нахоҳад шуд, ва қаллоб сарватдор хонда нахоҳад шуд;

Зеро ки нокас суханони зишт ба забон меронад, ва дили вай бадкорӣ меандешад, то ки риёкорӣ кунад ва дар ҳаққи Парвардигор суханони куфромез гӯяд, ҷони гуруснагонро аз нон маҳрум созад ва оби ташнагонро кашида гирад.

Ва қаллоб воситаҳои бадро ба кор мебарад: вай найрангҳо меандешад, то ки мискинеро бо суханони дурӯғ нобуд кунад, гарчанде ки камбағал аз рӯи инсоф сухан меронад.

Валекин валинеъмат тадбирҳои олиҳимматона меандешад, ва ӯ дар олиҳимматӣ устувор хоҳад буд.

Эй занони лоубол, бархоста, овози маро бишнавед! Эй духтарони худком, ба суханони ман гӯш андозед!

Эй худкомон! Каме бештар аз як соли дигар музтариб хоҳед шуд, зеро ки ангурчинӣ анҷом ёфтааст, ва мавсими ғунучини меваҳо фаро нахоҳад расид.

Эй лоуболон, биларзед! Эй худкомон, музтариб шавед! Либоси худро кашида, бараҳна шавед ва палос бар камар бибандед!

Барои мазрааҳои зебо ва токҳои серҳосил синазанон навҳа хоҳед кард.

Бар замини қавми ман хор ва явшон хоҳад рӯид, ҳамчунин бар ҳамаи хонаҳои дилхушии шаҳри пурсурур.

Зеро ки қасрҳо тарк карда хоҳад шуд; ғулғулаи шаҳр хотима хоҳад ёфт; ҳисор ва бурҷи дидбонӣ то абад дар ивази мағораҳо манзилгоҳи гӯрхарон ва чарогоҳи чорво хоҳад шуд,

То даме ки бар мо рӯҳе аз афроз рехта шавад, ва биёбон ба боғистон мубаддал гардад, ва боғистон ҷангал ҳисоб ёбад.

Ва он гоҳ инсоф дар биёбон сокин хоҳад шуд, ва адолат дар боғистон ҷойгир хоҳад гардид.

Ва натиҷаи адолат сулҳу осоиштагӣ хоҳад буд, ва самари адолат – оромӣ ва амният то абад.

Ва қавми ман дар макони сулҳу осоиштагӣ, ва дар масканҳои амният, ва дар оромгоҳҳои сафобахш ҷойгир хоҳанд шуд.

Ва ҳангоми фурӯ ғалтидани ҷангал жола хоҳад борид, ва шаҳр ба водӣ фурӯд хоҳад омад.

Хушо шумо, эй касоне ки назди ҳамаи обҳо кишт менамоед, ва пойҳои гову хари худро ба он ҷо равона мекунед!