И бу́детъ человѣ́къ сокрыва́яй словеса́ своя́, и скры́ется, а́ки от воды́ носи́мыя: и яви́тся въ Сiо́нѣ я́ко рѣка́ теку́щая сла́вная въ земли́ жа́ждущей.

И ксему́ не бу́дутъ упова́юще на человѣ́ки, но у́шы вдадя́тъ на слы́шанiе,

и се́рдце изнемо́гшихъ во́нметъ послу́шати, и язы́цы нѣмотству́ющiи ско́ро науча́тся глаго́лати ми́ръ:

и ксему́ не реку́тъ юро́дивому владѣ́ти, и ксему́ не реку́тъ слуги́ твои́: молчи́.

Юро́дъ бо юро́дивая изрѣче́тъ, и се́рдце его́ тще́тная уразумѣ́етъ, е́же соверша́ти беззако́нная и глаго́лати на Го́спода пре́лесть, е́же растли́ти ду́шы а́лчныя и ду́шы жа́ждущыя тщы́ сотвори́ти.

Совѣ́тъ бо злы́хъ беззако́нная совѣщава́етъ, растли́ти смире́нныя словесы́ непра́ведными и разсы́пати словеса́ смире́нныхъ на судѣ́.

Благочести́вiи же смы́сленнѣ совѣща́ша, и то́й совѣ́тъ пребу́детъ.

Жены́ бога́тыя, воста́ните и услы́шите гла́съ мо́й: дще́ри, съ наде́ждею слы́шите словеса́ моя́:

дня́ лѣ́тняго па́мять сотвори́те въ болѣ́зни съ наде́ждею: потреби́ся объима́нiе ви́нное, преста́ сѣ́янiе, и [собира́нiе] ктому́ не прiи́детъ.

Ужасни́теся, сжа́литеся, упова́вшыя, совлецы́теся, на́ги бу́дите, препоя́шите чре́сла своя́ во вре́тища

и въ пе́рси бі́йтеся о селѣ́ жела́емѣмъ и о виногра́днѣмъ рожде́нiи.

На земли́ люді́й мои́хъ те́рнiе и бы́лiе возни́кнетъ, и от всего́ до́му ра́дость восхи́тится: гра́дъ бога́тъ,

до́мове оста́вленнiи, бога́тство гра́да и до́мы вожделѣ́нiя оста́вятъ: и бу́дутъ ве́си пеще́ры до вѣ́ка, ра́дость осло́мъ ди́вiимъ, па́ствы пастухо́въ:

до́ндеже на́йдетъ на ны́ Ду́хъ от вы́шняго, и бу́детъ пусты́ня въ херме́ль, а херме́ль въ дубра́ву вмѣни́тся.

И почі́етъ въ пусты́ни су́дъ, и пра́вда въ карми́лѣ всели́тся:

и бу́дутъ дѣла́ пра́вды ми́ръ, и одержи́тъ пра́вда поко́й, и упова́юще бу́дутъ до вѣ́ка:

и вселя́тся лю́дiе его́ во гра́дѣ ми́ра и обита́ти бу́дутъ упова́юще, и почі́ютъ съ бога́тствомъ.

Гра́дъ же, а́ще сни́детъ, то́ не на вы́ прiи́детъ: и бу́дутъ живу́щiи въ дубра́вахъ упова́юще, я́коже су́щiи на поля́хъ.

Блаже́ни сѣ́ющiи при вся́цѣй водѣ́, идѣ́же во́лъ и осе́лъ попира́етъ.

Украинский (Огієнко)

Тож за праведністю царюватиме цар, а князі володітимуть за правосуддям.

І станеться кожен, як захист від вітру, і немов та заслона від зливи, як потоки води на пустині, як тінь скелі тяжкої на спраглій землі…

І не будуть заплющені очі видющих, і слухатимуть вуха тих, які слухають!

І знання розумітиме серце нерозважних, а язик недорікуватих поспішить говорити виразно.

Не будуть вже кликати достойним глупця, а на обманця не скажуть шляхетний,

бо глупоту говорить безумний, а серце його беззаконня вчиняє, щоб робити лукавство, та щоб говорити до Господа слово облудне, щоб душу голодного випорожнити й напою позбавити спраглого!

А лукавий лихі його чини: він лихе замишляє, щоб нищити скромних словами брехливими, як убогий говорить про право,

а шляхетний міркує шляхетне, і стоїть при шляхетному.

Устаньте, безжурні жінки, почуйте мій голос, дочки безтурботні, послухайте слова мого!

Днів багато на рік ви, безтурботні, тремтітимете, бо збір винограду скінчився, а згромадження плоду не прийде!

Тремтіть, ви безжурні, дрижіть, безтурботні, роздягніться, себе обнажіть, опережіться по стегнах!

За принадні поля будуть битися в груди, за виноградник урожайний…

На землі цій народу мого зійде терен й будяччя, по всіх домах радости спаленина, на місті веселому…

Бо палац опущений буде, міський гомін замовкне, Офел та башта навік стануть ямами, радістю диких ослів, пасовиськом черід,

аж Дух з височини проллється на нас, а пустиня в садок обернеться, а садок порахований буде за ліс!

Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме правда.

І буде роботою істини мир, а працею правди спокійність й безпека навіки.

І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку.

І буде падати град на повалений ліс, і знизиться місто в долину…

Блаженні ви, сівачі понад всякими водами, що відпускаєте ногу волові й ослові на волю!

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

هُوَذَا بِالْعَدْلِ يَمْلِكُ مَلِكٌ، وَرُؤَسَاءُ بِالْحَقِّ يَتَرَأَّسُونَ.

وَيَكُونُ إِنْسَانٌ كَمَخْبَأٍ مِنَ الرِّيحِ وَسِتَارَةٍ مِنَ السَّيْلِ، كَسَوَاقِي مَاءٍ فِي مَكَانٍ يَابِسٍ، كَظِلِّ صَخْرَةٍ عَظِيمَةٍ فِي أَرْضٍ مُعْيِيَةٍ.

وَلاَ تَحْسِرُ عُيُونُ النَّاظِرِينَ، وَآذَانُ السَّامِعِينَ تَصْغَى،

وَقُلُوبُ الْمُتَسَرِّعِينَ تَفْهَمُ عِلْمًا، وَأَلْسِنَةُ الْعَيِيِّينَ تُبَادِرُ إِلَى التَّكَلُّمِ فَصِيحًا.

وَلاَ يُدْعَى اللَّئِيمُ بَعْدُ كَرِيمًا، وَلاَ الْمَاكِرُ يُقَالُ لَهُ نَبِيلٌ.

لأَنَّ اللَّئِيمَ يَتَكَلَّمُ بِاللُّؤْمِ، وَقَلْبُهُ يَعْمَلُ إِثْمًا لِيَصْنَعَ نِفَاقًا، وَيَتَكَلَّمَ عَلَى الرَّبِّ بِافْتِرَاءٍ، وَيُفْرِغَ نَفْسَ الْجَائِعِ وَيَقْطَعَ شِرْبَ الْعَطْشَانِ.

وَالْمَاكِرُ آلاَتُهُ رَدِيئَةٌ. هُوَ يَتَآمَرُ بِالْخَبَائِثِ لِيُهْلِكَ الْبَائِسِينَ بِأَقْوَالِ الْكَذِبِ، حَتَّى فِي تَكَلُّمِ الْمِسْكِينِ بِالْحَقِّ.

وَأَمَّا الْكَرِيمُ فَبِالْكَرَائِمِ يَتَآمَرُ، وَهُوَ بِالْكَرَائِمِ يَقُومُ.

أَيَّتُهَا النِّسَاءُ الْمُطْمَئِنَّاتُ، قُمْنَ اسْمَعْنَ صَوْتِي. أَيَّتُهَا الْبَنَاتُ الْوَاثِقَاتُ، اصْغَيْنَ لِقَوْلِي.

أَيَّامًا عَلَى سَنَةٍ تَرْتَعِدْنَ أَيَّتُهَا الْوَاثِقَاتُ، لأَنَّهُ قَدْ مَضَى الْقِطَافُ. الاجْتِنَاءُ لاَ يَأْتِي.

اِرْتَجِفْنَ أَيَّتُهَا الْمُطْمَئِنَّاتُ. ارْتَعِدْنَ أَيَّتُهَا الْوَاثِقَاتُ. تَجَرَّدْنَ وَتَعَرَّيْنَ وَتَنَطَّقْنَ عَلَى الأَحْقَاءِ

لاَطِمَاتٍ عَلَى الثُّدِيِّ مِنْ أَجْلِ الْحُقُولِ الْمُشْتَهَاةِ، وَمِنْ أَجْلِ الْكَرْمَةِ الْمُثْمِرَةِ.

عَلَى أَرْضِ شَعْبِي يَطْلَعُ شَوْكٌ وَحَسَكٌ حَتَّى فِي كُلِّ بُيُوتِ الْفَرَحِ مِنَ الْمَدِينَةِ الْمُبْتَهِجَةِ.

لأَنَّ الْقَصْرَ قَدْ هُدِمَ. جُمْهُورُ الْمَدِينَةِ قَدْ تُرِكَ. الأَكَمَةُ وَالْبُرْجُ صَارَا مَغَايِرَ إِلَى الأَبَدِ، مَرَحًا لِحَمِيرِ الْوَحْشِ، مَرْعًى لِلْقُطْعَانِ.

إِلَى أَنْ يُسْكَبَ عَلَيْنَا رُوحٌ مِنَ الْعَلاَءِ، فَتَصِيرَ الْبَرِّيَّةُ بُسْتَانًا، وَيُحْسَبَ الْبُسْتَانُ وَعْرًا.

فَيَسْكُنُ فِي الْبَرِّيَّةِ الْحَقُّ، وَالْعَدْلُ فِي الْبُسْتَانِ يُقِيمُ.

وَيَكُونُ صُنْعُ الْعَدْلِ سَلاَمًا، وَعَمَلُ الْعَدْلِ سُكُونًا وَطُمَأْنِينَةً إِلَى الأَبَدِ.

وَيَسْكُنُ شَعْبِي فِي مَسْكَنِ السَّلاَمِ، وَفِي مَسَاكِنَ مُطْمَئِنَّةٍ وَفِي مَحَلاَّتٍ أَمِينَةٍ.

وَيَنْزِلُ بَرَدٌ بِهُبُوطِ الْوَعْرِ، وَإِلَى الْحَضِيضِ تُوضَعُ الْمَدِينَةُ.

طُوبَاكُمْ أَيُّهَا الزَّارِعُونَ عَلَى كُلِّ الْمِيَاهِ، الْمُسَرِّحُونَ أَرْجُلَ الثَّوْرِ وَالْحِمَارِ.