Го́ре оби́дящымъ ва́съ! ва́съ никто́же изоби́дитъ, и отверга́яй ва́съ не отве́ржетъ: плѣне́ни бу́дутъ отмета́ющiи [ва́съ] и предадя́тся, и я́ко мо́лiе въ ри́зѣ, та́ко побѣжде́ни бу́дутъ.

Го́споди, поми́луй ны́, на тя́ бо упова́хомъ: бы́сть пле́мя непокаря́ющихся въ па́губу, спасе́нiе же на́ше во вре́мя печа́ли.

Гла́сомъ стра́ха твоего́ ужасо́шася лю́дiе от стра́ха твоего́, и разсѣ́яшася язы́цы.

Ны́нѣ же соберу́тся коры́сти ва́шя ма́лаго и вели́каго: я́коже а́ще кто́ собере́тъ пру́ги, та́ко наруга́ются ва́мъ.

Святъ Бо́гъ живы́й въ вы́шнихъ, напо́лнися Сiо́нъ суда́ и пра́вды.

Въ зако́нѣ предадя́тся, въ сокро́вищихъ спасе́нiе на́ше, та́мо прему́дрость и хи́трость и благоче́стiе ко Го́сподеви: сiя́ су́ть сокро́вища пра́вды.

Се́, ны́нѣ во стра́сѣ ва́шемъ ті́и убоя́тся: и́хже боя́стеся, возопiю́тъ от ва́съ: вѣ́стницы бо по́слани бу́дутъ го́рцѣ пла́чущеся, прося́ще ми́ра.

Опустѣ́ютъ бо си́хъ путiе́: преста́ стра́хъ язы́ковъ, и завѣ́тъ и́же къ ни́мъ взе́млется, и не вмѣните́ и́хъ въ человѣ́ки.

Воспла́кася земля́, посра́мленъ Лива́нъ, бла́то бы́сть Са́ронь: явле́на бу́детъ Галиле́а и херме́ль.

Ны́нѣ воскре́сну, глаго́летъ Госпо́дь, ны́нѣ просла́влюся, ны́нѣ вознесу́ся.

Ны́нѣ у́зрите, ны́нѣ ощутите́, тще́тна бу́детъ крѣ́пость ду́ха ва́шего: о́гнь вы́ поя́стъ.

И бу́дутъ язы́цы пожже́ни, а́ки те́рнiе на ни́вѣ разме́тано и пожже́но.

Услы́шатъ да́льнiи, я́же сотвори́хъ, [глаго́летъ Госпо́дь,] увѣ́дятъ приближа́ющiися крѣ́пость мою́.

Отступи́ша, и́же въ Сiо́нѣ, беззако́нницы, прiи́метъ тре́петъ нечести́выя: кто́ возвѣсти́тъ ва́мъ, я́ко о́гнь гори́тъ? кто́ возвѣсти́тъ ва́мъ мѣ́сто вѣ́чное?

Ходя́й въ пра́вдѣ, глаго́ляй пра́вый пу́ть, ненави́дяй беззако́нiя и непра́вды и ру́цѣ оттряса́яй от даро́въ: отягчава́яй у́шы, да не услы́шитъ суда́ кро́ве: смежа́яй о́чи, да не у́зритъ непра́вды,

се́й всели́тся во высо́цѣ пеще́рѣ ка́мене крѣ́пкаго: хлѣ́бъ ему́ да́стся, и вода́ его́ вѣ́рна.

Царя́ со сла́вою у́зрите, и о́чи ва́ши у́зрятъ зе́млю издале́ча,

душа́ ва́ша поучи́тся стра́ху Госпо́дню: гдѣ́ су́ть книго́чiи? гдѣ́ су́ть совѣщава́ющiи? гдѣ́ е́сть исчита́яй пита́емыя ма́лы и вели́ки лю́ди?

И́мже не совѣща́ше, ниже́ вѣ́дяше глубо́кiй гла́съ иму́щаго, я́ко не слы́шати лю́демъ уничтоже́нымъ, и нѣ́сть слы́шащему смы́сла.

Се́, Сiо́нъ гра́дъ, спасе́нiе на́ше, о́чи твои́ у́зрятъ, Иерусали́ме, гра́де бога́тый, ку́щы не поколе́блются, ниже́ подви́гнутся ко́лiе хра́мины его́ въ вѣ́чное вре́мя, и у́жя его́ не прето́ргнутся.

Я́ко и́мя Госпо́дне вели́ко ва́мъ е́сть, мѣ́сто ва́мъ бу́детъ, рѣ́ки и рове́нницы широ́цы и простра́нни: не по́йдеши по сему́ пути́, ниже́ по́йдетъ кора́бль плову́щь:

Бо́гъ бо мо́й вели́къ е́сть: не мине́тъ мене́ Госпо́дь судiя́ на́шъ, Госпо́дь кня́зь на́шъ, Госпо́дь Ца́рь на́шъ, Госпо́дь то́й на́съ спасе́тъ.

Прерва́шася у́жя твоя́, я́ко не укрѣпи́шася: що́гла твоя́ преклони́ся, не распу́ститъ вѣ́трилъ, не воздви́гнетъ зна́менiя, до́ндеже преда́стся на плѣне́нiе: тѣ́мже мно́зи хромі́и плѣ́нъ сотворя́тъ,

и не реку́тъ: тружда́емся, лю́дiе живу́щiи въ ни́хъ, оста́вися бо и́мъ грѣ́хъ.

Украинский (Огієнко)

Горе тобі, що пустошиш, хоч сам не спустошений, тобі, що грабуєш, хоч тебе й не грабовано!
Коли ти пустошити скінчиш, опустошений будеш, коли грабувати скінчиш, тебе пограбують…

Господи, змилуйсь над нами, на Тебе надіємось ми!
Будь їхнім раменом щоранку та в час утиску нашим спасінням!

Від сильного голосу Твого народи втікатимуть, від Твого вивищення розпорошаться люди.

І ваша здобич збереться, як збирають тих коників, як літає ота сарана, так кидатись будуть на неї.

Величний Господь, бо на височині пробуває;
Він наповнив Сіон правосуддям та правдою.

І буде безпека за часу твого, щедрота спасіння, мудрости та пізнання.
Страх Господній буде він скарбом його.

Тож по вулицях їхні хоробрі кричать, гірко плачуть провісники миру.

Биті дороги порожніми стали, нема мандрівця на дорозі!
Він зламав заповіта, зневажив міста, злегковажив людину…

Сумує та слабне земля, засоромився й в́яне Ливан, став Сарон немов пуща, Башан та Кармел своє листя зронили…

Нині воскресну, говорить Господь, нині прославлюсь, нині буду вознесений!

Заваготієте сіном, стерню ви породите;
дух ваш огонь, який вас пожере…

І стануть народи за місце паління вапна, за тернину потяту, і будуть огнем вони спалені…

Почуйте, далекі, що Я був зробив, і пізнайте, близькі, Мою силу!

Затривожились грішні в Сіоні, і трепет безбожних обняв…
Хто з нас мешкатиме при жерущім огні?
Хто з нас мешкати буде при вічному огнищіу?

Хто ходить у правді й говорить правдиве, хто бридиться зиском насилля, хто долоні свої випорожнює, щоб хабара не тримати, хто ухо своє затикає, щоб не чути про кровопролиття, і зажмурює очі свої, щоб не бачити зла,

той перебуватиме на високостях, скельні твердині його недоступна оселя, його хліб буде даний йому, вода йому завжди запевнена!

Твої очі побачать Царя в Його пишній красі, будуть бачити землю далеку.

Твоє серце роздумувати буде про страх: Де Той, Хто рахує?
Де Той, Хто все важить?
Де Той, Хто обчислює башти?

Уже не побачиш народу зухвалого, народу глибокомовного, якого не можна було б розібрати, незрозумілоязикого, якого не можна було б зрозуміти.

Подивись на Сіон, на місто наших святкових зібрань, очі твої вгледять Єрусалим, мешкання спокійне, скинію ту незрушиму, кілля її не порушаться ввік, а всі шнури її не порвуться.

Бо величний Господь для нас тільки отам, місце потоків й просторих річок, не ходить по ньому весловий байдак, і міцний корабель не перейде його.

Бо Господь наш суддя, Господь законодавець для нас, Господь то наш цар, і Він нас спасе!

Опустилися шнури твої, не зміцняють підвалини щогли своєї, вітрил не натягують.
Тоді будуть ділити награбовану здобич, і навіть криві грабуватимуть.

І не скаже мешканець Я хворий!
І прощені будуть провини народу, що в ньому живе.

Латинский (Nova Vulgata)

Vae, qui praedaris, cum nemo te praedatus sit; qui devastas, cum nemo te devastaverit! Cum consummaveris depraedationem, depraedaberis; cum perfeceris devastationem, te devastabunt.

Domine, miserere nostri, te enim exspectavimus; esto brachium nostrum in mane et salus nostra in tempore tribulationis.

A voce fragoris fugerunt populi, ab exaltatione tua dispersae sunt gentes.

Et congregabuntur spolia, sicut colligitur bruchus; sicut discurrunt locustae, ad ea discurritur.

Sublimis est Dominus, quoniam habitat in excelso; implet Sion iudicio et iustitia.

Et erit firmitas in temporibus tuis; divitiae salutis sapientia et scientia: timor Domini ipse est thesaurus eius.

Ecce praecones clamabunt foris, angeli pacis amare flebunt.

Dissipatae sunt viae, cessavit transiens per semitam; irritum fecit pactum, reiecit testes, non reputavit homines.

Luget et elanguescit terra, confusus est Libanus et obsorduit, et factus est Saron sicut desertum, et exaruerunt Basan et Carmelus.

«Nunc consurgam, dicit Dominus, nunc exaltabor, nunc sublevabor.

Concipietis fenum, parietis stipulam; spiritus meus ut ignis vorabit vos.

Et erunt populi fornaces calcis: spinae congregatae igne comburentur.

Audite, qui longe estis, quae fecerim, et cognoscite, vicini, fortitudinem meam».

Conterriti sunt in Sion peccatores, possedit tremor impios. Quis poterit habitare de vobis cum igne devorante? Quis habitabit ex vobis cum ardoribus sempiternis?

Qui ambulat in iustitiis et loquitur aequitates, qui reicit lucra ex rapinis et excutit manus suas, ne munera accipiat, qui obturat aures suas, ne audiat sanguinem, et claudit oculos suos, ne videat malum:

iste in excelsis habitabit, munimenta saxorum refugium eius; panis ei datus est, aquae eius fideles sunt.

Regem in decore suo videbunt oculi tui, cernent terram longinquam.

Cor tuum cum timore inquiret: «Ubi est scriba? Ubi ponderator? Ubi computator turrium?».

Populum impudentem non videbis, populum profundi sermonis, ininterpretabilis, linguae barbarae absque intellegentia.

Respice Sion civitatem sollemnitatum nostrarum! Oculi tui videbunt Ierusalem, habitationem securam, tabernaculum quod nequaquam transferri poterit; nec auferentur clavi eius in sempiternum, et omnes funiculi eius non rumpentur.

Quia ibi potens Dominus pro nobis loco fluviorum, rivorum late patentium; non transibit ibi navis remigum, neque navis magna transgredietur eum.

Dominus enim iudex noster, Dominus legifer noster, Dominus rex noster: ipse salvabit nos.

Laxati sunt funiculi tui nec sustinent malum suum, ut dilatare velum non queant. Tunc divident caeci praedam multam; claudi diripient rapinam.

Nec dicet incola: «Elangui». Populus, qui habitat in ea, auferetur ab eo iniquitas.

Таджикский

Языки

ВОЙ бар ту, эй тороҷгар, ки ҳанӯз тороҷ нашудаӣ, ва эй хиёнатгар, ки дар ҳаққи ту ҳанӯз хиёнат накардаанд! Чун тороҷи худро ба итмом расонӣ, тороҷ хоҳӣ шуд; чун хиёнати худро анҷом диҳӣ, дар ҳаққи ту хиёнат хоҳанд кард.

Парвардигоро! Ба мо раҳм намо: ба Ту умед бастаем; ҳар бомдод бозуи мо бош, ва наҷоти мо низ дар замони тангӣ.

Аз овози пурғулғулаи Ту қавмон хоҳанд гурехт; аз кибриёи Ту халқҳо пароканда хоҳанд шуд.

Ва ғанимати шуморо ҷамъ хоҳанд кард, чунон ки мӯрон ҷамъ мекунанд; бар он хоҳанд давид, чунон ки анбӯҳи малахҳо медаванд.

Парвардигор олишон аст, зеро ки сокини афроз аст; Ӯ Сионро аз инсоф ва адолат пур хоҳад кард.

Ва айёми ту бо ганҷи наҷот, ҳикмат ва дониш устувор хоҳад шуд; тарси Парвардигор махзани он хоҳад буд.

Инак, зӯроварони онҳо дар кӯчаҳо фарёд мезананд; элчиёни сулҳу осоиштагӣ зор-зор гиря мекунанд.

Роҳҳо хароб шудааст; роҳгузаре боқӣ намондааст; вай паймонро шикастааст, шаҳрҳоро зеру забар кардааст, ба мардум беэътиноӣ намудааст.

Замин мотам гирифтааст, ноком шудааст; Лубнон пажмурда шудааст, хушкидааст; Шорӯн мисли биёбон гардидааст, ва Бошон ва Кармил баргҳои худро рехтаанд.

«Алҳол хоҳам бархост, – мегӯяд Парвардигор, алҳол баланд хоҳам шуд, алҳол сууд хоҳам кард.

Шумо ба хошок ҳомила шуда, хас хоҳед зоид; нафаси шумо оташест, ки шуморо хоҳад сӯзонид.

Ва қавмон мисли оҳаки сӯхтае хоҳанд буд, мисли хорҳои бурида дар оташ хоҳанд сӯхт».

Эй онҳое ки дур ҳастед, он чиро, ки Ман кардаам, бишнавед! Ва эй онҳое ки наздик ҳастед, қудрати Маро бидонед!

Гуноҳкорон дар Сион ба ҳарос афтодаанд, риёкоронро ларза гирифтааст: «Кист аз мо, ки тавонад дар оташи сӯзон сокин шавад? Кист аз мо, ки тавонад дар алангаи абадӣ сокин шавад?»

Касе ки бо роҳи сидқу вафо равон аст ва аз рӯи ростӣ сухан меронад, касе ки аз ҳирси истисмор нафрат дорад, дастҳои худро аз гарифтани ришва нигоҳ медорад, гӯши худро аз шунидани суханони оид ба хунрезӣ мебандад ва чашмони худро аз дидани шарорат мепӯшад, –

Вай дар баландиҳо сокин хоҳад шуд; сахраҳои дастнорас паноҳгоҳи вай хоҳад буд; нони вай дода хоҳад шуд; оби вай таъмин хоҳад буд.

Чашмони ту Подшоҳро дар зебоии Ӯ хоҳад дид, ба замини паҳновар нигоҳ хоҳад кард.

Дили ту даҳшатҳоро ба хотир хоҳад овард: «Куҷост он кас, ки мешумурд? Куҷост он кас, ки баркаш мекард? Куҷост он кас, ки бурҷҳоро дар шумор меовард?»

Қавми ситампешаро дигар нахоҳед дид, – қавмеро, ки нутқаш мушкил аст, ба тавре ки кас наметавонад шунавад, ва забонаш аҷибу ғариб аст, ба тавре ки кас наметавонад фахмад.

Ба Сион, ки шаҳри ҷамъомадҳои идонаи мост, бингар! Чашмони ту Ерусалимро хоҳад дид, ки маскани амният ва хаймаи ноҷунбон аст; мехҳои вай ҳаргиз канда ва танобҳояш гусехта нахоҳад шуд.

Зеро ки дар он ҷо Парвардигори неруманд барои мо мисли макони наҳрҳо ва рӯдҳои фарохе хоҳад буд, ки ҳеҷ сафинаи бодбондор дар он дохил нахоҳад шуд, ва киштии бузург аз он нахоҳад гузашт.

Чунки Парвардигор довари мост, Парвардигор қонунгузори мост, Парвардигор подшоҳи мост; Ӯ моро наҷот хоҳад дод.

Танобҳои ту суст шудааст, ба тавре ки наметавонад пояи сутуни киштиро маҳкам нигоҳ дорад ва бодбонро бикшояд. Он гоҳ ғанимати зиёде тақсим карда хоҳад шуд, ва ҳатто лангон ба яғмо хоҳанд бурд.

Ва сокине нахоҳад гуфт: «Ман бемор ҳастам»; барои қавме ки дар он ҷо иқомат доранд, гуноҳашон омурзида хоҳад шуд.