Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
40:5
см.:Деян.11:14;
40:7
40:9
40:14
40:16
40:18
см.:Деян.17:29;
40:20
40:21
40:24
40:27
см.:Иов.34:5:12;
40:30
Утѣша́йте, утѣша́йте лю́ди моя́, глаго́летъ Бо́гъ:
свяще́нницы, глаго́лите въ се́рдце Иерусали́му, утѣша́йте и́, я́ко напо́лнися смире́нiе его́, разрѣши́ся грѣ́хъ его́, я́ко прiя́тъ от ру́ки Госпо́дни сугу́бы грѣхи́ своя́.
Гла́съ вопiю́щаго въ пусты́ни: угото́вайте пу́ть Госпо́день, пра́вы сотвори́те стези́ Бо́га на́шего:
вся́ка де́брь напо́лнится, и вся́ка гора́ и хо́лмъ смири́тся, и бу́дутъ вся́ стро́потная въ пра́во, и о́страя въ пути́ гла́дки.
И яви́тся сла́ва Госпо́дня, и у́зритъ вся́ка пло́ть спасе́нiе Бо́жiе, я́ко Госпо́дь глаго́ла.
Гла́съ вопiю́щаго: возопі́й. И реко́хъ: что́ возопiю́? вся́ка пло́ть сѣ́но, и вся́ка сла́ва человѣ́ча я́ко цвѣ́тъ травны́й:
и́зсше трава́, и цвѣ́тъ отпаде́,
глаго́лъ же Бо́га на́шего пребыва́етъ во вѣ́ки.
На го́ру высо́ку взы́ди, благовѣству́яй Сiо́ну, возвы́си крѣ́постiю гла́съ тво́й, благовѣству́яй Иерусали́му: возвы́сите, не бо́йтеся. Рцы́ градо́мъ Иу́динымъ:
се́, Бо́гъ ва́шъ, се́, Госпо́дь, Госпо́дь со крѣ́постiю и́детъ, и мы́шца его́ со вла́стiю: се́, мзда́ его́ съ ни́мъ, и дѣ́ло его́ предъ ни́мъ:
а́ки па́стырь упасе́тъ па́ству свою́, и мы́шцею свое́ю собере́тъ а́гнцы, и иму́щыя во утро́бѣ утѣ́шитъ.
Кто́ измѣ́ри го́рстiю во́ду и не́бо пя́дiю и всю́ зе́млю го́рстiю? кто́ поста́ви го́ры въ мѣ́рилѣ и хо́лмы въ вѣ́сѣ?
кто́ уразумѣ́ у́мъ Госпо́день, и кто́ совѣ́тникъ ему́ бы́сть, и́же науча́етъ его́?
или́ съ ки́мъ совѣ́това, и наста́ви и́? или́ кто́ показа́ ему́ су́дъ? или́ пу́ть разумѣ́нiя кто́ показа́ ему́? или́ кто́ пре́жде даде́ ему́, и возда́стся ему́?
А́ще вси́ язы́цы, а́ки ка́пля от ка́ди, и я́ко претяже́нiе вѣ́са вмѣни́шася, и а́ки плюнове́нiе вмѣня́тся?
Дубра́ва же Лива́нова не дово́лна на сожже́нiе, и вся́ четвероно́гая не дово́лна на всесожже́нiе.
И вси́ язы́цы я́ко ничто́же су́ть, и въ ничто́же вмѣни́шася.
Кому́ уподо́бисте Го́спода, и ко́ему подо́бiю уподо́бисте его́?
Еда́ о́бразъ сотвори́ древодѣ́латель, или́ зла́тарь слiя́въ зла́то позлати́ его́, или́ подо́бiемъ сотвори́ его́?
Дре́во бо негнiю́щее избира́етъ древодѣ́латель и му́дрѣ и́щетъ, ка́ко поста́витъ о́бразъ его́, и да не поколе́блется.
Не разумѣ́сте ли, не слы́шасте ли, не возвѣсти́ся ли ва́мъ испе́рва? не разумѣ́сте ли основа́нiя земли́?
Содержа́й кру́гъ земли́, и живу́щiи на не́й а́ки пру́зи: поста́вивый не́бо я́ко кама́ру и просте́ръ е́, я́ко ски́нiю обита́ти:
дая́й кня́зи а́ки ничто́же владѣ́ти, и зе́млю а́ки ничто́же сотвори́.
Не насадя́тъ бо, ниже́ насѣ́ютъ, и не вкорени́тся въ земли́ коре́нiе и́хъ: дхну́ на ни́хъ вѣ́тръ, и изсхо́ша, и бу́ря а́ки сте́блiе во́зметъ и́хъ.
Ны́нѣ у́бо кому́ мя уподо́бисте, и вознесу́ся? рече́ святы́й.
Воззри́те на высоту́ очи́ма ва́шима и ви́дите, кто́ сотвори́ сiя́ вся́: нося́й по числу́ у́тварь свою́, и вся́ по и́мени прозове́тъ от мно́гiя сла́вы и въ держа́вѣ крѣ́пости своея́: ничто́же утаи́ся от тебе́.
Еда́ бо рече́ши, Иа́кове, и что́ глаго́лалъ еси́, Изра́илю: утаи́ся пу́ть мо́й от Бо́га, и Бо́гъ мо́й су́дъ отъя́, и отступи́?
И ны́нѣ не уразумѣ́лъ ли еси́? ни ли́ слы́шалъ еси́? Бо́гъ вѣ́чный, Бо́гъ устро́ивый концы́ земли́, не вза́лчетъ, ниже́ утруди́тся, ниже́ е́сть изобрѣ́тенiе прему́дрости его́,
дая́й а́лчущымъ крѣ́пость и неболѣ́зненнымъ печа́ль.
Вза́лчутъ бо юнѣ́йшiи, и утрудя́тся ю́ноты, и избра́ннiи не крѣ́пцы бу́дутъ:
терпя́щiи же Го́спода измѣня́тъ крѣ́пость, окрыла́тѣютъ а́ки орли́, потеку́тъ и не утрудя́тся, по́йдутъ и не вза́лчутъ.
παρακαλεῖτε παρακαλεῖτε τὸν λαόν μου λέγει ὁ θεός
ἱερεῖς λαλήσατε εἰς τὴν καρδίαν Ιερουσαλημ παρακαλέσατε αὐτήν ὅτι ἐπλήσθη ἡ ταπείνωσις αὐτῆς λέλυται αὐτῆς ἡ ἁμαρτία ὅτι ἐδέξατο ἐκ χειρὸς κυρίου διπλᾶ τὰ ἁμαρτήματα αὐτῆς
φωνὴ βοῶντος ἐν τῇ ἐρήμῳ ἑτοιμάσατε τὴν ὁδὸν κυρίου εὐθείας ποιεῖτε τὰς τρίβους τοῦ θεοῦ ἡμῶν
πᾶσα φάραγξ πληρωθήσεται καὶ πᾶν ὄρος καὶ βουνὸς ταπεινωθήσεται καὶ ἔσται πάντα τὰ σκολιὰ εἰς εὐθεῖαν καὶ ἡ τραχεῖα εἰς πεδία
καὶ ὀφθήσεται ἡ δόξα κυρίου καὶ ὄψσεται πᾶσα σὰρξ τὸ σωτήριον τοῦ θεοῦ ὅτι κύριος ἐλάλησεν
φωνὴ λέγοντος βόησον καὶ εἶπα τί βοήσω πᾶσα σὰρξ χόρτος καὶ πᾶσα δόξα ἀνθρώπου ὡς ἄνθος χόρτου
ἐξηράνθη ὁ χόρτος καὶ τὸ ἄνθος ἐξέπεσεν
τὸ δὲ ῥῆμα τοῦ θεοῦ ἡμῶν μένει εἰς τὸν αἰῶνα
ἐπ᾿ ὄρος ὑψηλὸν ἀνάβηθι ὁ εὐαγγελιζόμενος Σιων ὕψωσον τῇ ἰσχύι τὴν φωνήν σου ὁ εὐαγγελιζόμενος Ιερουσαλημ ὑψώσατε μὴ φοβεῖσθε εἰπὸν ταῖς πόλεσιν Ιουδα ἰδοὺ ὁ θεὸς ὑμῶν
ἰδοὺ κύριος μετὰ ἰσχύος ἔρχεται καὶ ὁ βραχίων μετὰ κυριείας ἰδοὺ ὁ μισθὸς αὐτοῦ μετ᾿ αὐτοῦ καὶ τὸ ἔργον ἐναντίον αὐτοῦ
ὡς ποιμὴν ποιμανεῖ τὸ ποίμνιον αὐτοῦ καὶ τῷ βραχίονι αὐτοῦ συνάξει ἄρνας καὶ ἐν γαστρὶ ἐχούσας παρακαλέσει
τίς ἐμέτρησεν τῇ χειρὶ τὸ ὕδωρ καὶ τὸν οὐρανὸν σπιθαμῇ καὶ πᾶσαν τὴν γῆν δρακί τίς ἔστησεν τὰ ὄρη σταθμῷ καὶ τὰς νάπας ζυγῷ
τίς ἔγνω νοῦν κυρίου καὶ τίς αὐτοῦ σύμβουλος ἐγένετο ὃς συμβιβᾷ αὐτόν
ἢ πρὸς τίνα συνεβουλεύσατο καὶ συνεβίβασεν αὐτόν ἢ τίς ἔδειξεν αὐτῷ κρίσιν ἢ ὁδὸν συνέσεως τίς ἔδειξεν αὐτῷ
εἰ πάντα τὰ ἔθνη ὡς σταγὼν ἀπὸ κάδου καὶ ὡς ῥοπὴ ζυγοῦ ἐλογίσθησαν καὶ ὡς σίελος λογισθήσονται
ὁ δὲ Λίβανος οὐχ ἱκανὸς εἰς καῦσιν καὶ πάντα τὰ τετράποδα οὐχ ἱκανὰ εἰς ὁλοκάρπωσιν
καὶ πάντα τὰ ἔθνη ὡς οὐδέν εἰσι καὶ εἰς οὐθὲν ἐλογίσθησαν
τίνι ὡμοιώσατε κύριον καὶ τίνι ὁμοιώματι ὡμοιώσατε αὐτόν
μὴ εἰκόνα ἐποίησεν τέκτων ἢ χρυσοχόος χωνεύσας χρυσίον περιεχρύσωσεν αὐτόν ὁμοίωμα κατεσκεύασεν αὐτόν
ξύλον γὰρ ἄσηπτον ἐκλέγεται τέκτων καὶ σοφῶς ζητεῖ πῶς στήσει αὐτοῦ εἰκόνα καὶ ἵνα μὴ σαλεύηται
οὐ γνώσεσθε οὐκ ἀκούσεσθε οὐκ ἀνηγγέλη ἐξ ἀρχῆς ὑμῖν οὐκ ἔγνωτε τὰ θεμέλια τῆς γῆς
ὁ κατέχων τὸν γῦρον τῆς γῆς καὶ οἱ ἐνοικοῦντες ἐν αὐτῇ ὡς ἀκρίδες ὁ στήσας ὡς καμάραν τὸν οὐρανὸν καὶ διατείνας ὡς σκηνὴν κατοικεῖν
ὁ διδοὺς ἄρχοντας εἰς οὐδὲν ἄρχειν τὴν δὲ γῆν ὡς οὐδὲν ἐποίησεν
οὐ γὰρ μὴ σπείρωσιν οὐδὲ μὴ φυτεύσωσιν οὐδὲ μὴ ῥιζωθῇ εἰς τὴν γῆν ἡ ῥίζα αὐτῶν ἔπνευσεν ἐπ᾿ αὐτοὺς καὶ ἐξηράνθησαν καὶ καταιγὶς ὡς φρύγανα ἀναλήμψσεται αὐτούς
νῦν οὖν τίνι με ὡμοιώσατε καὶ ὑψωθήσομαι εἶπεν ὁ ἅγιος
ἀναβλέψατε εἰς ὕψος τοὺς ὀφθαλμοὺς ὑμῶν καὶ ἴδετε τίς κατέδειξεν πάντα ταῦτα ὁ ἐκφέρων κατὰ ἀριθμὸν τὸν κόσμον αὐτοῦ πάντας ἐπ᾿ ὀνόματι καλέσει ἀπὸ πολλῆς δόξης καὶ ἐν κράτει ἰσχύος οὐδέν σε ἔλαθεν
μὴ γὰρ εἴπῃς Ιακωβ καὶ τί ἐλάλησας Ισραηλ ἀπεκρύβη ἡ ὁδός μου ἀπὸ τοῦ θεοῦ καὶ ὁ θεός μου τὴν κρίσιν ἀφεῖλεν καὶ ἀπέστη
καὶ νῦν οὐκ ἔγνως εἰ μὴ ἤκουσας θεὸς αἰώνιος ὁ θεὸς ὁ κατασκευάσας τὰ ἄκρα τῆς γῆς οὐ πεινάσει οὐδὲ κοπιάσει οὐδὲ ἔστιν ἐξεύρεσις τῆς φρονήσεως αὐτοῦ
διδοὺς τοῖς πεινῶσιν ἰσχὺν καὶ τοῖς μὴ ὀδυνωμένοις λύπην
πεινάσουσιν γὰρ νεώτεροι καὶ κοπιάσουσιν νεανίσκοι καὶ ἐκλεκτοὶ ἀνίσχυες ἔσονται
οἱ δὲ ὑπομένοντες τὸν θεὸν ἀλλάξουσιν ἰσχύν πτεροφυήσουσιν ὡς ἀετοί δραμοῦνται καὶ οὐ κοπιάσουσιν βαδιοῦνται καὶ οὐ πεινάσουσιν
Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог!
Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа!
Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!
Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину!
І з́явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!
Голос кличе: Звіщай!
Я ж спитав: Про що буду звіщати?
Всяке тіло трава, всяка ж слава як цвіт польовий:
Я ж спитав: Про що буду звіщати?
Всяке тіло трава, всяка ж слава як цвіт польовий:
трава засихає, а квітка зів́яне, як подих Господній повіє на неї!…
Справді, народ то трава:
Справді, народ то трава:
Трава засихає, а квітка зів́яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!
На гору високу зберися собі, благовіснику Сіону, свого голоса сильно підвищ, благовіснику Єрусалиму!
Підвищ, не лякайся, скажи містам Юди: Ось Бог ваш!
Підвищ, не лякайся, скажи містам Юди: Ось Бог ваш!
Ось прийде Господь, Бог, як сильний, і буде рамено Його панувати для Нього!
Ось із Ним нагорода Його, а перед обличчям Його відплата Його.
Ось із Ним нагорода Його, а перед обличчям Його відплата Його.
Він отару Свою буде пасти, як Пастир, раменом Своїм позбирає ягнята, і на лоні Своєму носитиме їх, дійняків же провадити буде!
Хто води поміряв своєю долонею, а п́ядею виміряв небо, і третиною міри обняв пил землі, і гори ті зважив вагою, а взгір́я шальками?
Хто Господнього Духа збагнув, і де та людина, що ради свої подавала Йому?
З ким радився Він, і той напоумив Його, та навчав путі права, і пізнання навчив був Його, і Його напоумив дороги розумної?
Таж народи як крапля з відра, а важать як порох на шальках!
Таж Він острови підіймає, немов ту пилинку!
Таж Він острови підіймає, немов ту пилинку!
І Ливана не вистачить на запаління жертовне, не стане й звір́я його на цілопалення!
Насупроти Нього всі люди немов би ніщо, пораховані в Нього марнотою та порожнечею.
І до кого вподобите Бога, і подобу яку ви поставите поруч із Ним?
Майстер божка відливає, золотар же його криє золотом, та виливає йому срібляні ланцюжки.
Убогий на дара такого бере собі дерево, що не гниє, розшукує вправного майстра, щоб поставив божка, який не захитається.
Хіба ви не знаєте, чи ви не чули, чи вам не сповіщено здавна було, чи ви не зрозуміли підвалин землі?
Він Той, Хто сидить понад кругом землі, а мешканці її немов та сарана.
Він небо простяг, мов тканину тонку, і розтягнув Він його, мов намета на мешкання.
Він небо простяг, мов тканину тонку, і розтягнув Він його, мов намета на мешкання.
Він Той, Хто князів обертає в ніщо, робить суддів землі за марноту:
вони не були ще посаджені, і не були ще посіяні, і пень їхній в землі ще не закорінився, та як тільки на них Він дмухнув, вони повсихали, і буря понесла їх, мов ту солому!
І до кого Мене прирівняєте, і йому буду рівний?
говорить Святий.
говорить Святий.
Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив?
Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім́ям їх усіх!
І ніхто не загубиться через всесильність та всемогутність Його.
Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім́ям їх усіх!
І ніхто не загубиться через всесильність та всемогутність Його.
Пощо говориш ти, Якове, і кажеш, Ізраїлю: Закрита дорога моя перед Господом, і від Бога мого відійшло моє право.
Хіба ж ти не знаєш, або ти не чув: Бог відвічний Господь, що кінці землі Він створив?
Він не змучується та не втомлюється, і не збагненний розум Його.
Він не змучується та не втомлюється, і не збагненний розум Його.
Він змученому дає силу, а безсилому міць.
І помучаться хлопці й потомляться, і юнаки спотикнутись спіткнуться,
а ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати і не потомляться, будуть ходити і не помучаться!
Таджикский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
ТАСАЛЛӢ диҳед, қавми маро тасаллӣ диҳед, – мегӯяд Худои шумо.
Суханони дилпазир ба Ерусалим гӯед ва ба вай эълон намоед, ки мӯҳлати муборизаи вай пур шудааст, гуноҳаш подош ёфтааст, зеро ки вай барои ҳамаи хатоҳояш аз дасти Парвардигор дучандон ҷазо дидааст.
Овозе нидо мекунад: «Дар биёбон роҳе барои Парвардигор тайёр кунед, тариқе барои Худои мо дар саҳро ҳамвор кунед!
Ҳар дара баланд ва ҳар кӯҳ ва теппа паст хоҳад шуд, ва партгоҳ ба дашт ва силсилаи кӯҳҳо ба водӣ табдил хоҳад ёфт.
Ва ҷалоли Парвардигор зоҳир хоҳад шуд, ва ҳар ҷисм якбора онро хоҳад дид, зеро ки даҳони Парвардигор инро гуфтааст».
Овоз мегӯяд: «Эълон намо!» Ва гуфтам: «Чиро эълон намоям?» Ҳар ҷисм мисли алаф аст, ва тамоми ҳусни он мисли гули саҳро.
Алаф хушк мешавад, гул пажмурда мегардад, вақте ки боде аз ҷониби Парвардигор бар он бивазад: ба яқин, қавм низ алаф ҳастанд.
Алаф хушк мешавад, гул пажмурда мегардад, вале каломи Худои мо то абад қоим хоҳад буд.
Бар кӯҳи баланд баро, эй мубашшираи Сион! Овозатро бо тамоми қувват баланд кун, эй мубашшираи Ерусалим! Баланд кун, натарс, ба шаҳрҳои Яҳудо бигӯй: «Инак, Худои шумо!»
Инак, Парвардигор Худо бо қудрат меояд, ва бозуи Ӯ барои Ӯ ҳукмронӣ мекунад. Инак, мукофоти Ӯ бо Ӯст, ва подоши Ӯ пеши Ӯст.
Ӯ мисли чӯпоне рамаи Худро хоҳад чаронид, баррагонро бо бозуи Худ ҷамъ карда, дар оғӯши Худ хоҳад гирифт, мешони ширдеҳро роҳнамоӣ хоҳад намуд.
Кист, ки обҳоро бо мушташ андоза намудааст, ва афлокро бо ваҷаб паймудааст, ва хоки заминро дар ченаке гунҷонидааст, ва кӯҳҳоро бо каппон ва теппаҳоро бо паллаи тарозу баркашидааст?
Кист, ки рӯҳи Парвардигорро андоза намудааст, ва мушовири Ӯ гардидааст, ва Ӯро таълим додааст?
Ӯ бо кӣ машварат кардааст, ва кист, ки ба Ӯ хирад бахшидааст, ва тариқи адлу инсофро ба Ӯ таълим додааст, ва ба Ӯ дониш омӯхтааст, ва роҳи дурустиҳоро ба Ӯ ёд додааст?
Халқҳо, охир, мисли қатрае аз сатил ва мисли гарде бар тарозу ҳисоб меёбанд. Ҷазираҳоро, охир, Ӯ мисли ғуборе мебардорад.
Ва Лӯбнон барои ҳезуми қурбонгоҳ кифоят намекунад, ва ҳайвоноти он барои қурбониҳои сӯхтанӣ басанда нест.
Ҳамаи халқҳо пеши Ӯ ночизанд, дар назари Ӯ ҳеҷу пуч ҳисоб меёбанд.
Пас, Худоро ба кӣ монанд мекунед? Ва чӣ гуна ташбеҳро ба Ӯ баробар медонед?
Бутро рехтагар мерезад, ва заргар онро бо тилло мепӯшонад, ва занҷирҳои нуқра барояш месозад.
Бенавое ки чунин ҳадия барояш дастнорас аст, чӯберо, ки намепӯсад, хуш мекунад, наҷҷори моҳире барои худ меёбад, то буте бисозад, ки поянда бошад.
Магар намедонед? Магар шумо нашнидаед? Магар аз аввал ба шумо гуфта нашудааст? Магар аз бунёди замин фаҳм надоред?
Ӯ Ҳамон аст, ки бар доираи замин нишастааст, ва сокинони он мисли малах мебошанд; Ӯ афлокро мисли чодире густурдааст, ва онро мисли хаймае барои сукунат барафроштааст.
Ӯ миронро ночиз мегардонад, доварони заминро ҳеҷу пуч месозад.
Гӯё ки онҳо ҳанӯз шинонда нашуда бошанд, ҳанӯз кошта нашуда бошанд, гӯё кӣ танаи онҳо ҳанӯз дар замин реша надавонда бошад, – ҳамин ки ӯ бар онҳо боде вазонид, онҳо хушк шуданд, ва тундбод онҳоро мисли пари коҳе гирифта бурд.
Пас, Маро ба кӣ монанд мекунед, то ки Ман ба вай баробар бошам? – мегӯяд Пок.
Чашмони худро сӯи афроз баланд карда, бубинед: кист, ки инҳоро офаридааст? Ӯ лашкари онҳоро ба шумор берун меоварад, ҳамаи онҳоро бо номҳошон мехонад; аз бузургии қувват ва тавоноии қудрати Ӯ ҳеҷ яке аз онҳо ниҳон нахоҳад шуд.
Пас чаро, эй Яъқуб, ба забон меронӣ, ва эй Исроил, мегӯӣ: «Роҳи ман аз назари Парвардигор гум шудааст, ва даъвои ман аз Худои ман дур афтодааст»?
Магар ту намедонӣ? Магар ту нашнидаӣ? Парвардигор, Худои ҷовид, ки ақсои заминро офаридааст, хаста намешавад ва лакот намегардад; хиради Ӯ таҳқиқнопазир аст.
Ӯ хастаро қувват мебахшад, ва ба бемаҷол тавоноӣ афзун мекунад.
Ҳатто амрадон хаста мешаванд ва лакот мегарданд, ва ҷавонмардон тамоман фурӯ меғалтанд,
Валекин умедворони Парвардигор қуввати тоза пайдо мекунанд, мисли уқобон бол меафшонанд, медаванд ва бемаҷол намегарданд, қадам мезананд ва хаста намешаванд.