слага́ющiи зла́то изъ мѣ́ха, и сребро́ вѣ́сомъ поставля́ютъ въ мѣ́рилѣ, и нае́мше зла́таря сотвори́ша рукотворе́нная, и прекло́ншеся покланя́ются и́мъ:

воздви́жутъ я́ на ра́мѣхъ и хо́дятъ: а́ще же положа́тъ я́ на мѣ́стѣ свое́мъ, ту́ лежа́тъ, ниже́ подви́жутся: и и́же а́ще возопiе́тъ къ ни́мъ, не услы́шатъ, от бѣ́дъ не спасу́тъ его́.

Помяни́те сiя́ и возстени́те, пока́йтеся, прельсти́вшiися, обрати́теся се́рдцемъ

и помяни́те пе́рвая от вѣ́ка, я́ко а́зъ е́смь Бо́гъ, и нѣ́сть еще́ ра́звѣ мене́:

возвѣща́яй пе́рвѣе послѣ́дняя, пре́жде не́же бы́ти и́мъ, и а́бiе сбы́шася: и реко́хъ: ве́сь совѣ́тъ мо́й ста́нетъ, и вся́, ели́ка совѣща́хъ, сотворю́.

Призыва́яй от восто́къ пти́цу, и от земли́ издале́ча, о ни́хже совѣща́хъ: реко́хъ и приведо́хъ, созда́хъ и сотвори́хъ, приведо́хъ и́ и благопоспѣши́хъ пу́ть его́.

Послу́шайте мене́, погу́бльшiи се́рдце, су́щiи дале́че от пра́вды:

прибли́жихъ пра́вду мою́, и не удали́тся, и спасе́нiе, е́же от мене́, не уме́длю: да́хъ въ Сiо́нѣ спасе́нiе Изра́илю во прославле́нiе.

Украинский (Огієнко)

Бел упав на коліна, зігнувся Нево, стали ідоли їхні для звірини й худоби.
Те, що колись ви носили, накладене, мов той тягар на худобу помучену.

Зігнулися й разом упали вони на коліна;
не могли врятувати тягара, і самі до полону пішли…

Почуйте Мене, доме Яковів, та ввесь залишку дому Ізраїлевого, яких від живота Я підняв, носив від утроби,

і Я буду Той Самий до старости вашої, і до сивини вас носитиму, Я вчинив, і Я буду носити, й Я двигатиму й порятую!

До кого Мене ви вподобите та прирівняєте, до кого подібним Мене ви учините, щоб схожому бути?

Ті, що золото сиплють з киси, срібло ж важать вагою, винаймлюють золотаря, щоб із того їм бога зробив, і перед ним вони падають та поклоняються,

носять його на плечі, підіймають його, і ставлять його на місці його.
І стоїть, і з місця свого він не рухається;
коли ж хто до нього кричить, то він не відповість, і не врятує його від недолі.

Пам́ятайте про це та змужнійте, візьміть це на розум, провинники!

Пам́ятайте про давнє, відвічне, бо Я Бог, і немає більш Бога, й нікого, як Я,

що звіщаю кінець від початку, і наперед що не сталося ще, і що говорю: Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню,

що хижого птаха зо сходу прикликую, з краю далекого мужа Своєї поради!
Так, Я сказав те й спроваджу, що Я задумав був теє зроблю!

Почуйте Мене, твердосерді, далекі від справедливости!

Я Свою справедливість наблизив, вона недалеко, а спасіння Моє не припізниться, і дам на Сіоні спасіння, дам Ізраїлеві Свою велич!

Таджикский

Языки

БИЛ фурӯ ғалтидааст, Набӯ сари таслим овардааст, бутҳои онҳо бар ҳайвонот ва чорпо бор карда шудааст: он чизҳое ки шумо бардор-бардор мекардед, барои ҳайвоноти лакот бори гароне гардидааст.

Онҳо якҷоя фурӯ ғалтида, сари таслим овардаанд, он борро натавонистаанд раҳо кунанд, балки худашон низ ба асирӣ рафтаанд.

«Маро бишнавед, эй хонадони Яъқуб, ва эй тамоми бақияи хонадони Исроил, ки аз батн шуморо бар Худ бор кардаам, ва аз раҳим шуморо бардоштаам,

Ва то пирии шумо Ман ҳамон ҳастам, ва то мӯйсафедии шумо Ман шуморо хоҳам бардошт: Ман шуморо ба вуҷуд овардаам, ва Ман бар Худ бор хоҳам кард, ва Ман хоҳам бардошт ва хоҳам раҳонид.

Маро ба кӣ монанд мекунед ва баробар медонед, ва Маро ба кӣ мисол мезанед, то ки монандӣ дошта бошам?

Тиллоро аз ҳамён мерезанд, ва нуқраро бо тарозу бармекашанд; заргареро киро мекунанд, то ки худое аз он бисозад; пеши он саҷда мекунанд ва онро мепарастанд.

Онро бар китфи худ бардошта мебаранд, ва дар маконаш мегузоранд, ва он меистад ва аз ҷояш намеҷунбад; пеши он доду фарёд мекунанд, вале ҷавоб намедиҳад, онҳоро аз мусибаташон раҳо намекунад.

Инро ба ёд оваред ва худро даст гиред; инро, эй осиён, ба дили худ гузаронед!

Паёмҳои пешинаро аз замони қадим ба ёд оваред, зеро ки Ман Худо ҳастам, ва Худои дигаре нест, ва амсоли Ман нест.

Оқибатро аз ибтидо, ва он чиро, ки ҳанӯз рӯй надодааст, аз қадим баён менамоям; Ман мегӯям: ́Иродаи Ман иҷро хоҳад шуд, ва ҳар он чиро, ки хостаам, ба ҷо хоҳам овард́.

Уқоберо аз шарқ, иҷрокунандаи қарори Худро аз кишвари дурдаст хондаам; он чи гуфтаам, яқинан ба амал хоҳам, овард; он чи пешбинӣ намудаам, яқинан иҷро хоҳам кард.

Маро бишнавед, эй сахтдилон, ки аз адолат дур шудаед!

Ман адолати Худро наздик овардаам, ва он дур нест, ва наҷоти Ман таъхир нахоҳад кард; ва наҷотро дар Сион барои Исроил, ки шукӯҳи Ман аст, хоҳам бахшид».