Скрыть
49:4
49:5
49:12
49:17
49:19
49:20
Церковнославянский (рус)
Послу́шайте мене́, о́строви, и внемли́те, язы́цы. Вре́менемъ мно́гимъ стоя́ти бу́детъ, глаго́летъ Госпо́дь: от­ чре́ва ма́тере мо­ея́ нарече́ и́мя мое́,
и положи́ уста́ моя́ я́ко ме́чь о́стръ, и подъ кро́вомъ руки́ сво­ея́ скры́ мя́: положи́ мя́ я́ко стрѣлу́ избра́н­ну, и въ ту́лѣ сво­е́мъ скры́ мя́,
и рече́ ми́: ра́бъ мо́й еси́ ты́, Изра́илю, и въ тебѣ́ просла́влюся.
А́зъ же реко́хъ: вотще́ труди́хся, всу́е и ни во что́ да́хъ крѣ́пость мою́: сего́ ра́ди су́дъ мо́й предъ Го́сподемъ и тру́дъ мо́й предъ Бо́гомъ мо­и́мъ.
И ны́нѣ та́ко глаго́летъ Госпо́дь, созда́вый мя́ от­ чре́ва раба́ себѣ́, е́же собра́ти Иа́кова къ нему́ и Изра́иля: соберу́ся и просла́влюся предъ Го́сподемъ, и Бо́гъ мо́й бу́детъ мнѣ́ крѣ́пость.
И рече́ ми: ве́лiе ти́ е́сть, е́же назва́тися тебѣ́ рабо́мъ мо­и́мъ, е́же воз­ста́вити племена́ Иа́ковля и разсѣ́янiе Изра́илево обрати́ти: се́, да́хъ тя́ въ завѣ́тъ ро́да, во свѣ́тъ язы́комъ, е́же бы́ти тебѣ́ во спасе́нiе да́же до послѣ́днихъ земли́.
Та́ко глаго́летъ Госпо́дь, изба́вивый тя́ Бо́гъ Изра́илевъ: освяти́те уничижа́ющаго ду́шу свою́, гнуша́емаго от­ язы́къ рабо́въ кня́жескихъ: ца́рiе у́зрятъ его́, и воста́нутъ кня́зи и покло́нят­ся ему́ Го́спода ра́ди, я́ко вѣ́ренъ е́сть святы́й Изра́илевъ, и избра́хъ тя́.
Та́ко глаго́летъ Госпо́дь: во вре́мя прiя́тно послу́шахъ тебе́ и въ де́нь спасе́нiя помого́хъ ти́, и сотвори́хъ тя́ и да́хъ тя́ въ завѣ́тъ вѣ́чный язы́ковъ, е́же устро́ити зе́млю и наслѣ́дити наслѣ́дiя пусты́ни,
глаго́люща су́щымъ во у́захъ: изыди́те, и су́щымъ во тмѣ́: от­кры́йтеся. На всѣ́хъ путе́хъ пасти́ся бу́дутъ, и на всѣ́хъ стезя́хъ па́жить и́хъ:
не вза́лчутъ, ниже́ вжа́ждутъ, ниже́ порази́тъ и́хъ зно́й, ниже́ со́лнце, но ми́луяй и́хъ утѣ́шитъ и́хъ и сквоз­ѣ́ исто́чники водны́я проведе́тъ и́хъ.
И положу́ вся́ку го́ру въ пу́ть и вся́ку стезю́ въ па́­ст­ву и́мъ.
Се́, сі́и издале́ча прiи́дутъ, сі́и от­ сѣ́вера и от­ мо́ря, ині́и же от­ земли́ пе́рсскiя.
Ра́дуйтеся, небеса́, и весели́ся, земле́, да от­ры́гнутъ го́ры весе́лiе и хо́лми пра́вду, я́ко поми́лова Бо́гъ лю́ди своя́ и смире́н­ныя люді́й сво­и́хъ утѣ́ши.
Рече́ же Сiо́нъ: оста́ви мя́ Госпо́дь, и Бо́гъ забы́ мя.
Еда́ забу́детъ жена́ отроча́ свое́, е́же не поми́ловати исча́дiя чре́ва сво­его́? а́ще же и забу́детъ си́хъ жена́, но а́зъ не забу́ду тебе́, глаго́летъ Госпо́дь.
Се́, на рука́хъ мо­и́хъ написа́хъ стѣ́ны твоя́, и предо мно́ю еси́ при́сно,
и вско́рѣ воз­гради́шися, от­ ни́хже разори́л­ся еси́, и опустоши́в­шiи тя́ изы́дутъ изъ тебе́.
Возведи́ о́крестъ о́чи тво­и́ и ви́ждь вся́, се́, собра́шася и прiидо́ша къ тебѣ́, живу́ а́зъ, глаго́летъ Госпо́дь: я́ко всѣ́ми и́ми а́ки въ красоту́ облече́шися и обложи́ши себе́ и́ми я́ко у́тварiю невѣ́ста.
Поне́же пуста́я твоя́ и разсы́паная и па́дшая ны́нѣ утѣснѣ́ютъ от­ обита́ющихъ, и удаля́т­ся от­ тебе́ поглоща́ющiи тя́.
Реку́тъ бо во у́шы тво­и́ сы́нове тво­и́, и́хже бы́лъ погуби́лъ еси́: тѣ́сно ми́ мѣ́сто, сотвори́ ми мѣ́сто, да вселю́ся.
И рече́ши въ се́рдцы сво­е́мъ: кто́ мнѣ́ породи́ си́хъ? а́зъ же безча́дна и вдова́, си́хъ же кто́ воспита́ мнѣ́? а́зъ же оста́хся еди́на, сі́и же мнѣ́ гдѣ́ бы́ша?
Та́ко глаго́летъ Госпо́дь Госпо́дь: се́, воз­двиза́ю на язы́ки ру́ку мою́ и на о́стровы воз­дви́гну зна́менiе мое́, и при­­веду́тъ сы́ны твоя́ въ ло́нѣ и дще́ри твоя́ на плеща́хъ во́змутъ.
И бу́дутъ ца́рiе корми́телiе тво­и́, и княги́ни и́хъ корми́лицы твоя́: до лица́ земли́ покло́нят­ся тебѣ́ и пра́хъ но́гъ тво­и́хъ обли́жутъ, и увѣ́си, я́ко а́зъ Госпо́дь Бо́гъ, и не посра́мят­ся терпя́щiи мя́.
Еда́ во́зметъ кто́ от­ исполи́на коры́сти? и а́ще кто́ плѣни́тъ непра́веднѣ, спасе́тлися?
Зане́ та́ко глаго́летъ Госпо́дь: а́ще кто́ плѣни́тъ исполи́на, во́зметъ коры́сти: взе́мляй же от­ крѣ́пкаго спасе́т­ся: а́зъ же прю́ твою́ разсужду́ и а́зъ сы́ны твоя́ изба́влю:
и оскорби́в­шiи тебе́ снѣдя́тъ пло́ть свою́ и испiю́тъ я́ко вино́ но́во кро́вь свою́, и упiю́т­ся: и увѣ́сть вся́ка пло́ть, я́ко а́зъ Госпо́дь изба́вивый тя́ и заступа́яй крѣ́пость Иа́ковлю.
Греческий [Greek (Koine)]
ἀκούσατέ μου νῆσοι καὶ προ­σέχετε ἔθνη δια­̀ χρόνου πολλοῦ στή­σε­ται λέγει κύριος ἐκ κοιλίας μητρός μου ἐκάλεσεν τὸ ὄνομά μου
καὶ ἔθηκεν τὸ στόμα μου ὡσεὶ μάχαιραν ὀξεῖαν καὶ ὑπὸ τὴν σκέπην τῆς χειρὸς αὐτοῦ ἔκρυψέν με ἔθηκέν με ὡς βέλος ἐκλεκτὸν καὶ ἐν τῇ φαρέτρᾳ αὐτοῦ ἐσκέπασέν με
καὶ εἶπέν μοι δοῦλός μου εἶ σύ Ισραηλ καὶ ἐν σοὶ δοξασθήσομαι
καὶ ἐγὼ εἶπα κενῶς ἐκοπίασα καὶ εἰς μάταιον καὶ εἰς οὐδὲν ἔδωκα τὴν ἰσχύν μου δια­̀ τοῦτο ἡ κρίσις μου παρα­̀ κυρίῳ καὶ ὁ πόνος μου ἐναν­τίον τοῦ θεοῦ μου
καὶ νῦν οὕτως λέγει κύριος ὁ πλάσας με ἐκ κοιλίας δοῦλον ἑαυτῷ τοῦ συν­αγαγεῖν τὸν Ιακωβ καὶ Ισραηλ προ­̀ς αὐτόν συν­αχθήσομαι καὶ δοξασθήσομαι ἐναν­τίον κυρίου καὶ ὁ θεός μου ἔσται μου ἰσχύς
καὶ εἶπέν μοι μέγα σοί ἐστιν τοῦ κληθῆναί σε παῖδά μου τοῦ στῆσαι τὰς φυλὰς Ιακωβ καὶ τὴν δια­σπορὰν τοῦ Ισραηλ ἐπι­στρέψαι ἰδοὺ τέθεικά σε εἰς δια­θήκην γένους εἰς φῶς ἐθνῶν τοῦ εἶναί σε εἰς σωτηρίαν ἕως ἐσχάτου τῆς γῆς
οὕτως λέγει κύριος ὁ ῥυσάμενός σε ὁ θεὸς Ισραηλ ἁγιάσατε τὸν φαυλίζον­τα τὴν ψυχὴν αὐτοῦ τὸν βδελυσ­σόμενον ὑπὸ τῶν ἐθνῶν τῶν δούλων τῶν ἀρχόν­των βασιλεῖς ὄψον­ται αὐτὸν καὶ ἀναστήσον­ται ἄρχον­τες καὶ προ­σκυνήσουσιν αὐτῷ ἕνεκεν κυρίου ὅτι πιστός ἐστιν ὁ ἅγιος Ισραηλ καὶ ἐξελεξάμην σε
οὕτως λέγει κύριος καιρῷ δεκτῷ ἐπήκουσά σου καὶ ἐν ἡμέρᾳ σωτηρίας ἐβοήθησά σοι καὶ ἔδωκά σε εἰς δια­θήκην ἐθνῶν τοῦ κατα­στῆσαι τὴν γῆν καὶ κληρο­νο­μῆσαι κληρο­νο­μίαν ἐρήμου
λέγον­τα τοῖς ἐν δεσμοῖς ἐξέλθατε καὶ τοῖς ἐν τῷ σκότει ἀνακαλυφθῆναι καὶ ἐν πάσαις ταῖς ὁδοῖς αὐτῶν βοσκηθήσον­ται καὶ ἐν πάσαις ταῖς τρίβοις ἡ νομὴ αὐτῶν
οὐ πεινάσουσιν οὐδὲ διψήσουσιν οὐδὲ πατάξει αὐτοὺς καύσων οὐδὲ ὁ ἥλιος ἀλλὰ ὁ ἐλεῶν αὐτοὺς παρα­καλέσει καὶ δια­̀ πηγῶν ὑδάτων ἄξει αὐτούς
καὶ θήσω πᾶν ὄρος εἰς ὁδὸν καὶ πᾶσαν τρίβον εἰς βόσκημα αὐτοῖς
ἰδοὺ οὗτοι πόρρωθεν ἔρχον­ται οὗτοι ἀπο­̀ βορρᾶ καὶ οὗτοι ἀπο­̀ θαλάσ­σης ἄλλοι δὲ ἐκ γῆς Пερσῶν
εὐφραίνεσθε οὐρανοί καὶ ἀγαλλιάσθω ἡ γῆ ῥηξάτωσαν τὰ ὄρη εὐφροσύνην καὶ οἱ βουνοὶ δικαιοσύνην ὅτι ἠλέησεν ὁ θεὸς τὸν λαὸν αὐτοῦ καὶ τοὺς ταπεινοὺς τοῦ λαοῦ αὐτοῦ παρεκάλεσεν
εἶπεν δὲ Σιων ἐγκατέλιπέν με κύριος καὶ ὁ κύριος ἐπελάθετό μου
μὴ ἐπι­λή­σε­ται γυνὴ τοῦ παιδίου αὐτῆς τοῦ μὴ ἐλεῆσαι τὰ ἔκγονα τῆς κοιλίας αὐτῆς εἰ δὲ καὶ ἐπι­λάθοιτο ταῦτα γυνή ἀλλ᾿ ἐγὼ οὐκ ἐπι­λήσομαί σου εἶπεν κύριος
ἰδοὺ ἐπι­̀ τῶν χειρῶν μου ἐζωγράφησά σου τὰ τείχη καὶ ἐνώπιόν μου εἶ δια­̀ παν­τός
καὶ ταχὺ οἰκοδομηθήσῃ ὑφ᾿ ὧν καθῃρέθης καὶ οἱ ἐρημώσαν­τές σε ἐκ σοῦ ἐξελεύ­σον­ται
ἆρον κύκλῳ τοὺς ὀφθαλμούς σου καὶ ἰδὲ πάν­τας ἰδοὺ συν­ήχθησαν καὶ ἤλθοσαν προ­̀ς σέ ζῶ ἐγώ λέγει κύριος ὅτι πάν­τας αὐτοὺς ἐνδύσῃ καὶ περιθήσῃ αὐτοὺς ὡς κόσμον νύμφης
ὅτι τὰ ἔρημά σου καὶ τὰ διεφθαρμένα καὶ τὰ πεπτωκότα νῦν στενοχωρήσει ἀπο­̀ τῶν κατοικούν­των καὶ μακρυνθήσον­ται ἀπο­̀ σοῦ οἱ κατα­πίνον­τές σε
ἐροῦσιν γὰρ εἰς τὰ ὦτά σου οἱ υἱοί σου οὓς ἀπο­λώλεκας στενός μοι ὁ τόπος ποίησόν μοι τόπον ἵνα κατοικήσω
καὶ ἐρεῖς ἐν τῇ καρδίᾳ σου τίς ἐγέννησέν μοι τούτους ἐγὼ δὲ ἄτεκνος καὶ χήρα τούτους δὲ τίς ἐξέθρεψέν μοι ἐγὼ δὲ κατελείφθην μόνη οὗτοι δέ μοι ποῦ ἦσαν
οὕτως λέγει κύριος ἰδοὺ αἴρω εἰς τὰ ἔθνη τὴν χεῖρά μου καὶ εἰς τὰς νήσους ἀρῶ σύσ­σημόν μου καὶ ἄξουσιν τοὺς υἱούς σου ἐν κόλπῳ τὰς δὲ θυγατέρας σου ἐπ᾿ ὤμων ἀροῦσιν
καὶ ἔσον­ται βασιλεῖς τιθηνοί σου αἱ δὲ ἄρχουσαι τροφοί σου ἐπι­̀ προ­́σωπον τῆς γῆς προ­σκυνήσουσίν σοι καὶ τὸν χοῦν τῶν ποδῶν σου λείξουσιν καὶ γνώσῃ ὅτι ἐγὼ κύριος καὶ οὐκ αἰσχυνθήσῃ
μὴ λήμψ­σε­ταί τις παρα­̀ γίγαν­τος σκῦλα καὶ ἐὰν αἰχμαλωτεύ­σῃ τις ἀδίκως σωθή­σε­ται
οὕτως λέγει κύριος ἐάν τις αἰχμαλωτεύ­σῃ γίγαν­τα λήμψ­σε­ται σκῦλα λαμβάνων δὲ παρα­̀ ἰσχύον­τος σωθή­σε­ται ἐγὼ δὲ τὴν κρίσιν σου κρινῶ καὶ ἐγὼ τοὺς υἱούς σου ῥύσομαι
καὶ φάγον­ται οἱ θλίψαν­τές σε τὰς σάρκας αὐτῶν καὶ πίον­ται ὡς οἶνον νέον τὸ αἷμα αὐτῶν καὶ μεθυσθήσον­ται καὶ αἰσθανθή­σε­ται πᾶσα σὰρξ ὅτι ἐγὼ κύριος ὁ ῥυσάμενός σε καὶ ἀν­τιλαμβανό­με­νος ἰσχύος Ιακωβ
Украинский (Огієнко)
Почуйте Мене, острови, і народи здалека, вважайте: Господь із утроби покликав Мене, Моє Ймення згадав з нутра неньки Моєї.
І Мої уста вчинив Він, як той гострий меч, заховав Мене в тіні Своєї руки, і Мене вчинив за добірну стрілу, в Своїм сагайдаці заховав Він Мене.
І до Мене прорік: Ти раб Мій, Ізраїлю, Яким Я прославлюсь!
І Я відповів: Надаремно трудивсь Я, на порожнечу й марноту зужив Свою силу: Справді ж з Господом право Моє, і нагорода Моя з Моїм Богом.
Тепер же промовив Господь, що Мене вформував Собі від живота за раба, щоб навернути Собі Якова, і щоб Ізраїль для Нього був зібраний.
І був Я шанований в очах Господніх, а Мій Бог стався міццю Моєю.
І Він сказав: Того мало, щоб був Ти Мені за раба, щоб відновити племена Якова, щоб вернути врятованих Ізраїля, але Я вчиню Тебе світлом народів, щоб був Ти спасінням Моїм аж до краю землі!
Так говорить Господь, Відкупитель Ізраїлів, Святий його, до погордженого на душі, до обридженого від людей, до раба тих володарів: Побачать царі, і князі повстають, і поклоняться ради Господа, що вірний, ради Святого Ізраїлевого, що вибрав Тебе.
Так говорить Господь: За часу вподобання Я відповів Тобі, в день спасіння Тобі допоміг, і стерегтиму Тебе, і дам Я Тебе заповітом народові, щоб край обновити, щоб поділити спадки спустошені,
щоб в́язням сказати: Виходьте, а тим, хто в темноті: З́явіться!
При дорогах вони будуть пастися, і по всіх лисих горбовинах їхні пасовиська.
Не будуть голодні вони, ані спрагнені, і не вдарить їх спека, ні сонце, бо Той, Хто їх милує, їх попровадить і до водних джерел поведе їх.
І вчиню Я всі гори Свої за дорогу, і підіймуться биті шляхи Мої.
Ось ці здалека прийдуть, а ці ось із півночі й з заходу, а ці з краю Сінім.
Радійте, небеса, звеселися ти, земле, ви ж, гори, втішайтеся співом, бо Господь звеселив Свій народ, і змилувався над Своїми убогими!
І сказав був Сіон: Господь кинув мене, і Господь мій про мене забув…
Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї?
Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!
Отож на долонях Своїх тебе вирізьбив Я, твої мури позавсіди передо Мною.
Синове твої поспішаться до тебе, а ті, хто руйнує тебе й ті, хто нищить тебе, повідходять від тебе.
Здійми свої очі навколо й побач: всі вони позбиралися й йдуть ось до тебе!
Як живий Я, говорить Господь: усіх їх, як оздобу, зодягнеш, та підв́яжешся ними, немов наречена.
Бо руїни твої та пустині твої, і зруйнований край твій тепер справді стануть тісними для мешканців, і будуть віддалені ті, хто тебе руйнував.
Іще до вух твоїх скажуть синове сирітства твого: Тісне мені місце оце, посунься для мене, й я сяду!
І ти скажеш у серці своїм: Хто мені їх зродив, як була осирочена я та самітна, була вигнана та заблудила?
І хто виховав їх?
Я зосталась сама, а ці, звідки вони?
Так сказав Господь Бог: Ось Я підійму Свою руку до людів, і піднесу до народів прапора Свого, і позносять синів твоїх в пазусі, а дочок твоїх поприносять на плечах.
І будуть царі за твоїх вихователів, а їхні цариці за няньок твоїх.
Лицем до землі вони будуть вклонятись тобі та лизатимуть пил твоїх ніг, і ти пізнаєш, що Я то Господь, що не посоромляться ті, хто на Мене надіється!
Чи ж від сильного буде віднята здобич, і чи награбоване гвалтівником урятоване буде?
Бо Господь каже так: Полонені відібрані будуть від сильного, і врятована буде здобич насильника, і Я стану на прю із твоїми суперечниками, синів же твоїх Я спасу.
І Я змушу твоїх гнобителів їсти тіло своє, і вони повпиваються власною кров́ю, немов би вином молодим…
І пізнає тоді кожне тіло, що Я то Господь, твій Спаситель та твій Відкупитель, Потужний Яковів!
МАРО бишнавед, эй ҷазираҳо, ва гӯш андозед, эй қабилаҳои дурдаст! Парвардигор Маро аз батн даъват намудааст, аз амъои модарам номи Маро зикр кардааст.
Ва даҳони Маро мисли шамшери тез сохтааст, Маро ба зери сояи дасти Худ паноҳ кардааст, ва Маро тири суфтае гардонида, дар тиркаши Худ пинҳон доштааст,
Ва ба Ман гуфтааст: «Ту бандаи Ман ҳастӣ, эй Исроил, ки ба василаи Ту Ман ҷалол хоҳам ёфт».
Ва Ман гуфтам: «Бар абас Ман заҳмат кашидаам, қуввати Худро беҳуда ва бесамар сарф намудаам. Аммо ҳаққи Ман бо Парвардигор аст, ва музди Ман бо Худои Ман аст».
Ва алҳол Парвардигор, ки Маро аз батн барои бандагии Худ офаридааст, мегӯяд, ки Яъқубро сӯи Ӯ баргардонам, ва Исроил назди Ӯ ҷамъ шаванд; ва Ман дар назари Парвардигор мӯҳтарам хоҳам шуд, ва Худои Ман қуввати Ман хоҳад буд.
Ва Ӯ мегӯяд: «Азбаски Ту бандаи Ман хоҳӣ буд, чизи саҳл аст, ки сибтҳои Яъқубро аз нав барқарор намоям ва бақияҳои Исроилро баргардонам, балки ҳамчунин Туро нури халқҳо хоҳам гардонид, то ки наҷоти Ман то ақсои замин бирасад».
Парвардигор, ки Раҳокунандаи Исроил ва Поки ӯст, ба нафратзадаи мардум, ба макраҳаи халқҳо, ба бандаи ҳокимон чунин мегӯяд: «Подшоҳон дида, ба по хоҳанд хест, мирон саҷда хоҳанд кард, ба хотири Парвардигор, ки амин аст, ба хотири Поки Исроил, ки Туро баргузидааст».
Парвардигор чунин мегӯяд: «Дар ҳини марҳамат Туро иҷобат намудаам, ва дар рӯзи наҷот Туро ёварӣ додаам, ва Туро нигаҳбонӣ хоҳам кард, ва Туро қавми паймон хоҳам гардонид, то ки заминро аз нав барқарор намоям ва меросҳои валангоршударо ба ворисон баргардонам,
Ва ба бандиён бигӯям: ́Берун оед́! Ва ба онҳое ки дар зулмотанд: ́Пеши нур биёед!́ Онҳо дар роҳҳо хоҳанд чаронид, ва бар ҳар теппа чарогоҳи онҳо хоҳад буд.
Гурусна ва ташна нахоҳанд монд, ва гармо ва офтоб онҳоро нахоҳад сӯзонид, зеро ки Раҳмхӯрашон онҳоро хидоят хоҳад намуд, ва назди чашмаҳои об онҳоро хоҳад бурд.
Ва ҳамаи кӯҳҳои Худро ба роҳ мубаддал хоҳам намуд, ва ҳамаи ҷоддаҳои Ман баланд хоҳад шуд.
Инак баъзе аз ҷои дурдаст хоҳанд омад, ва инак баъзе аз шимол ва аз ғарб, ва баъзе аз замини Синим».
Шодӣ намо, эй афлок, ба ваҷд ой, эй замин, ва овози хурсандӣ бароред, эй кӯҳҳо! Зеро ки Парвардигор қавми Худро тасаллӣ медиҳад, ва ба ситамдидагони Худ раҳм мекунад.
Вале Сион мегӯяд: «Парвардигор маро тарк намудааст, ва Худо маро фаромӯш кардааст».
«Оё зан бачаи ширмаки худро фаромӯш карда, ба писари батни худ раҳмаш намеояд? Ва инҳо фаромӯш кунанд ҳам, Ман туро фаромӯш нахоҳам кард.
Инак, Ман туро бар кафи дастҳои Худ нақш кашидаам; ҳисорҳои ту доим пеши назари Ман аст.
Писарони ту шитобон хоҳанд омад; онҳое ки туро вайрон ва хароб кардаанд, аз ту берун хоҳанд рафт.
Чашмони худро ба ҳар ҷониб баланд намуда, бингар: ҳамаашон ҷамъ шуда, сӯи ту меоянд. Ба ҳаётам қасам, – мегӯяд Парвардигор, – ки ту ҳамаи онҳоро мисли зеваре дар бар хоҳӣ кард, ва мисли арӯс худро бо онҳо оро хоҳӣ дод,
Зеро ки вайронаҳои ту, ва харобаҳои ту, ва замини валангори ту обод гардида, ҳоло ту аз бисёрии сокинон танг хоҳӣ шуд, ва нобудкунандагонат аз ту дур хоҳанд гардид.
Боз писаронат, ки дар ғурбат ба дунё омадаанд, ба самъи ту ба якдигар хоҳанд гуфт: ́Ин макон барои ман танг аст; дуртар бирав, то ки ман ҷойгир шавам́.
Ва ту дар дили худ хоҳӣ гуфт: ́Кист, ки инҳоро барои ман зоидааст? Ва ҳол он ки ман фарзандгумкарда ва нозой, ҷалои ватан ва ғариб будам; пас кист, ки инҳоро ба воя расонидааст? Ман, охир, танҳо монда будам; пас инҳо куҷо буданд?́»
Парвардигор Худо чунин мегӯяд: «Инак, дасти Худро сӯи халқҳо баланд хоҳам кард, ва ливои Худро сӯи қавмон хоҳам барафрошт, ва онҳо писаронатро дар оғӯши худ хоҳанд овард, ва духтаронат бар китфи онҳо бардошта хоҳанд шуд.
Ва подшоҳон мураббиёни ту, ва маликаҳошон дояҳои ту хоҳанд буд; рӯй бар замин ниҳода, ба ту саҷда хоҳанд кард, ва хоки пои туро хоҳанд лесид; ва ту хоҳӣ донист, ки Ман Парвардигор ҳастам, ва умедворони Ман хиҷил нахоҳанд шуд».
Оё мумкин аст, ки аз дасти зӯровар ғанимати вай гирифта шавад? Ва асирон аз дасти ситамгар халосӣ ёбанд?
Аммо Парвардигор чунин мегӯяд: «Асирон низ аз дасти зӯровар гирифта хоҳанд шуд, ва ғанимати ситамгар халосӣ хоҳад ёфт; чунки Ман бо душманонат хоҳам ҷангид, ва Ман писаронатро наҷот хоҳам дод;
Ва ба онҳое ки бар ту ситам мекунанд, гӯшти худашонро хоҳам хӯронид, ва онҳо аз хуни худ чун аз шароб маст хоҳанд шуд; ва ҳар башар хоҳад донист, ки Ман – Парвардигор Наҷотдиҳандаи ту ва Раҳокунандаи ту, Неруманди Яъқуб ҳастам».

Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible