Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
51:1
51:4
51:14
51:18
51:20
51:21
см.:Иер.25:18:27;
Послу́шайте мене́, гоня́щiи пра́вду и взыска́ющiи Го́спода, воззри́те на тве́рдый ка́мень, его́же изсѣко́сте {Евр.: изъ него́же изсѣ́чени бы́сте.}, и въ юдо́ль пото́ка, ю́же ископа́сте {Евр.: изъ нея́же иско́пани бы́сте.}.
Воззри́те на Авраа́ма отца́ ва́шего и на Са́рру породи́вшую вы́: я́ко еди́нъ бѣ́, и призва́хъ его́, и благослови́хъ его́, и возлюби́хъ его́, и умно́жихъ его́.
И тебе́ ны́нѣ утѣ́шу, Сiо́не, и утѣ́шихъ вся́ пусты́ни его́, и поста́влю пусты́ню его́ я́ко ра́й, и я́же ко за́падомъ его́ а́ки ра́й Госпо́день: ра́дость и весе́лiе обря́щутъ въ не́мъ, исповѣ́данiе и гла́съ хвале́нiя.
Послу́шайте мене́, лю́дiе мои́, послу́шайте, и ца́рiе, ко мнѣ́ внуши́те: я́ко зако́нъ от мене́ изы́детъ, и су́дъ мо́й во свѣ́тъ язы́комъ.
Приближа́ется ско́ро пра́вда моя́, и изы́детъ я́ко свѣ́тъ спасе́нiе мое́, и на мы́шцу мою́ язы́цы надѣ́ятися бу́дутъ: мене́ о́строви ожида́ти и на мы́шцу мою́ упова́ти бу́дутъ.
Воздви́гните на не́бо о́чи ва́ши и воззри́те на зе́млю до́лу, поне́же не́бо я́ко ды́мъ утверди́ся, и земля́ я́ко ри́за обетша́етъ, живу́щiи же на земли́ я́коже сiя́ изо́мрутъ, спасе́нiе же мое́ во вѣ́къ бу́детъ, и пра́вда моя́ не оскудѣ́етъ.
Послу́шайте мене́, вѣ́дящiи су́дъ, лю́дiе мои́, и́мже зако́нъ мо́й въ се́рдцы ва́шемъ, не бо́йтеся укоре́нiя человѣ́ча и похуле́нiю и́хъ не покаря́йтеся.
Я́коже бо ри́за снѣде́на бу́детъ вре́менемъ, и я́ко сукно́ изъя́стся мольми́, пра́вда же моя́ во вѣ́ки бу́детъ и спасе́нiе мое́ въ ро́ды родо́въ.
Воста́ни, воста́ни, Иерусали́ме, и облецы́ся во крѣ́пость мы́шцы твоея́, воста́ни я́ко въ нача́лѣ дне́, я́ко ро́дъ вѣ́ка: не ты́ ли еси́ побѣди́лъ го́рдаго и расто́ргнулъ змі́а?
Не ты́ и еси́ опустоша́яй мо́ре, во́ду бе́здны мно́гу? положи́вый глубины́ морскі́я пу́ть прохо́да изъя́тымъ и изба́вленымъ?
Го́сподемъ бо возвратя́тся и прiи́дутъ въ Сiо́нъ съ ра́достiю и со весе́лiемъ вѣ́чнымъ: на главѣ́ бо и́хъ весе́лiе и хвала́, и ра́дость прiи́метъ я́: отбѣже́ болѣ́знь и печа́ль и воздыха́нiе.
А́зъ е́смь, а́зъ е́смь утѣша́яй тя́: разумѣ́й, кто́ сы́й убоя́лся еси́ человѣ́ка сме́ртна и сы́на человѣ́ча, и́же я́ко трава́ изсхо́ша,
и забы́лъ еси́ Бо́га созда́вшаго тя́, сотво́ршаго не́бо и основа́вшаго зе́млю: и боя́лся еси́ при́сно во вся́ дни́ лица́ я́рости стужа́ющаго тебѣ́: ка́ко бо восхотѣ́ взя́ти тя́, и ны́нѣ гдѣ́ я́рость стужа́ющаго тебѣ́?
Внегда́ бо спасти́ся тебѣ́, не ста́нетъ, ниже́ уме́длитъ:
я́ко а́зъ Бо́гъ тво́й, возмуща́яй мо́ре и творя́й шу́мъ волна́мъ его́: Госпо́дь Савао́ѳъ и́мя мнѣ́.
Положу́ словеса́ моя́ во уста́ твоя́ и подъ сѣ́нiю руки́ моея́ покры́ю тя́, е́юже поста́вихъ не́бо и основа́хъ зе́млю: и рече́тъ Сiо́ну: лю́дiе мои́ есте́ вы́.
Воста́ни, воста́ни, воскре́сни́, Иерусали́ме, испи́вый ча́шу я́рости от руки́ Госпо́дни: ча́шу бо паде́нiя, фiа́лъ я́рости испи́лъ и истощи́лъ еси́,
и не бы́сть утѣша́яй тебе́ от всѣ́хъ ча́дъ твои́хъ, я́же роди́лъ еси́, и не бы́сть подъе́млющаго руки́ твоея́, ниже́ от всѣ́хъ сыно́въ твои́хъ, и́хже возне́слъ еси́.
Два́ сiя́ проти́вна тебѣ́, кто́ сожалѣ́етъ тебѣ́? паде́нiе и сокруше́нiе, гла́дъ и ме́чь, кто́ утѣ́шитъ тя́?
Сы́нове твои́ обнища́вшiи, сѣдя́ще на краи́ вся́каго исхо́да, я́ко све́кла недоваре́ная, испо́лнени я́рости Госпо́дни, разсла́блени Го́сподемъ Бо́гомъ.
Сего́ ра́ди слы́ши, смире́нный и упи́выйся не вино́мъ:
та́ко глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ судя́й лю́демъ свои́мъ: се́, взя́хъ от руки́ твоея́ ча́шу паде́нiя, фiа́лъ я́рости моея́, и не приложи́ши ксему́ пи́ти ея́:
и вложу́ ю́ въ ру́цѣ преоби́дѣвшихъ тя́ и смири́вшихъ тя́, и́же реко́ша души́ твое́й: преклони́ся, да мине́мъ: и положи́лъ еси́ ра́вно земли́ плещы́ твоя́ отвнѣ́ мимоходя́щымъ.
ἀκούσατέ μου οἱ διώκοντες τὸ δίκαιον καὶ ζητοῦντες τὸν κύριον ἐμβλέψατε εἰς τὴν στερεὰν πέτραν ἣν ἐλατομήσατε καὶ εἰς τὸν βόθυνον τοῦ λάκκου ὃν ὠρύξατε
ἐμβλέψατε εἰς Αβρααμ τὸν πατέρα ὑμῶν καὶ εἰς Σαρραν τὴν ὠδίνουσαν ὑμᾶς ὅτι εἷς ἦν καὶ ἐκάλεσα αὐτὸν καὶ εὐλόγησα αὐτὸν καὶ ἠγάπησα αὐτὸν καὶ ἐπλήθυνα αὐτόν
καὶ σὲ νῦν παρακαλέσω Σιων καὶ παρεκάλεσα πάντα τὰ ἔρημα αὐτῆς καὶ θήσω τὰ ἔρημα αὐτῆς ὡς παράδεισον κυρίου εὐφροσύνην καὶ ἀγαλλίαμα εὑρήσουσιν ἐν αὐτῇ ἐξομολόγησιν καὶ φωνὴν αἰνέσεως
ἀκούσατέ μου ἀκούσατε λαός μου καὶ οἱ βασιλεῖς πρός με ἐνωτίσασθε ὅτι νόμος παρ᾿ ἐμοῦ ἐξελεύσεται καὶ ἡ κρίσις μου εἰς φῶς ἐθνῶν
ἐγγίζει ταχὺ ἡ δικαιοσύνη μου καὶ ἐξελεύσεται ὡς φῶς τὸ σωτήριόν μου καὶ εἰς τὸν βραχίονά μου ἔθνη ἐλπιοῦσιν ἐμὲ νῆσοι ὑπομενοῦσιν καὶ εἰς τὸν βραχίονά μου ἐλπιοῦσιν
ἄρατε εἰς τὸν οὐρανὸν τοὺς ὀφθαλμοὺς ὑμῶν καὶ ἐμβλέψατε εἰς τὴν γῆν κάτω ὅτι ὁ οὐρανὸς ὡς καπνὸς ἐστερεώθη ἡ δὲ γῆ ὡς ἱμάτιον παλαιωθήσεται οἱ δὲ κατοικοῦντες τὴν γῆν ὥσπερ ταῦτα ἀποθανοῦνται τὸ δὲ σωτήριόν μου εἰς τὸν αἰῶνα ἔσται ἡ δὲ δικαιοσύνη μου οὐ μὴ ἐκλίπῃ
ἀκούσατέ μου οἱ εἰδότες κρίσιν λαός μου οὗ ὁ νόμος μου ἐν τῇ καρδίᾳ ὑμῶν μὴ φοβεῖσθε ὀνειδισμὸν ἀνθρώπων καὶ τῷ φαυλισμῷ αὐτῶν μὴ ἡττᾶσθε
ὥσπερ γὰρ ἱμάτιον βρωθήσεται ὑπὸ χρόνου καὶ ὡς ἔρια βρωθήσεται ὑπὸ σητός ἡ δὲ δικαιοσύνη μου εἰς τὸν αἰῶνα ἔσται τὸ δὲ σωτήριόν μου εἰς γενεὰς γενεῶν
ἐξεγείρου ἐξεγείρου Ιερουσαλημ καὶ ἔνδυσαι τὴν ἰσχὺν τοῦ βραχίονός σου ἐξεγείρου ὡς ἐν ἀρχῇ ἡμέρας ὡς γενεὰ αἰῶνος οὐ σὺ εἶ
ἡ ἐρημοῦσα θάλασσαν ὕδωρ ἀβύσσου πλῆθος ἡ θεῖσα τὰ βάθη τῆς θαλάσσης ὁδὸν διαβάσεως ῥυομένοις
καὶ λελυτρωμένοις ὑπὸ γὰρ κυρίου ἀποστραφήσονται καὶ ἥξουσιν εἰς Σιων μετ᾿ εὐφροσύνης καὶ ἀγαλλιάματος αἰωνίου ἐπὶ γὰρ τῆς κεφαλῆς αὐτῶν ἀγαλλίασις καὶ αἴνεσις καὶ εὐφροσύνη καταλήμψσεται αὐτούς ἀπέδρα ὀδύνη καὶ λύπη καὶ στεναγμός
ἐγώ εἰμι ἐγώ εἰμι ὁ παρακαλῶν σε γνῶθι τίνα εὐλαβηθεῖσα ἐφοβήθης ἀπὸ ἀνθρώπου θνητοῦ καὶ ἀπὸ υἱοῦ ἀνθρώπου οἳ ὡσεὶ χόρτος ἐξηράνθησαν
καὶ ἐπελάθου θεὸν τὸν ποιήσαντά σε τὸν ποιήσαντα τὸν οὐρανὸν καὶ θεμελιώσαντα τὴν γῆν καὶ ἐφόβου ἀεὶ πάσας τὰς ἡμέρας τὸ πρόσωπον τοῦ θυμοῦ τοῦ θλίβοντός σε ὃν τρόπον γὰρ ἐβουλεύσατο τοῦ ἆραί σε καὶ νῦν ποῦ ὁ θυμὸς τοῦ θλίβοντός σε
ἐν γὰρ τῷ σῴζεσθαί σε οὐ στήσεται οὐδὲ χρονιεῖ
ὅτι ἐγὼ ὁ θεός σου ὁ ταράσσων τὴν θάλασσαν καὶ ἠχῶν τὰ κύματα αὐτῆς κύριος σαβαωθ ὄνομά μοι
θήσω τοὺς λόγους μου εἰς τὸ στόμα σου καὶ ὑπὸ τὴν σκιὰν τῆς χειρός μου σκεπάσω σε ἐν ᾗ ἔστησα τὸν οὐρανὸν καὶ ἐθεμελίωσα τὴν γῆν καὶ ἐρεῖ Σιων λαός μου εἶ σύ
ἐξεγείρου ἐξεγείρου ἀνάστηθι Ιερουσαλημ ἡ πιοῦσα τὸ ποτήριον τοῦ θυμοῦ ἐκ χειρὸς κυρίου τὸ ποτήριον γὰρ τῆς πτώσεως τὸ κόνδυ τοῦ θυμοῦ ἐξέπιες καὶ ἐξεκένωσας
καὶ οὐκ ἦν ὁ παρακαλῶν σε ἀπὸ πάντων τῶν τέκνων σου ὧν ἔτεκες καὶ οὐκ ἦν ὁ ἀντιλαμβανόμενος τῆς χειρός σου οὐδὲ ἀπὸ πάντων τῶν υἱῶν σου ὧν ὕψωσας
δύο ταῦτα ἀντικείμενά σοι τίς σοι συλλυπηθήσεται πτῶμα καὶ σύντριμμα λιμὸς καὶ μάχαιρα τίς σε παρακαλέσει
οἱ υἱοί σου οἱ ἀπορούμενοι οἱ καθεύδοντες ἐπ᾿ ἄκρου πάσης ἐξόδου ὡς σευτλίον ἡμίεφθον οἱ πλήρεις θυμοῦ κυρίου ἐκλελυμένοι διὰ κυρίου τοῦ θεοῦ
διὰ τοῦτο ἄκουε τεταπεινωμένη καὶ μεθύουσα οὐκ ἀπὸ οἴνου
οὕτως λέγει κύριος ὁ θεὸς ὁ κρίνων τὸν λαὸν αὐτοῦ ἰδοὺ εἴληφα ἐκ τῆς χειρός σου τὸ ποτήριον τῆς πτώσεως τὸ κόνδυ τοῦ θυμοῦ καὶ οὐ προσθήσῃ ἔτι πιεῖν αὐτό
καὶ ἐμβαλῶ αὐτὸ εἰς τὰς χεῖρας τῶν ἀδικησάντων σε καὶ τῶν ταπεινωσάντων σε οἳ εἶπαν τῇ ψυχῇ σου κύψον ἵνα παρέλθωμεν καὶ ἔθηκας ἴσα τῇ γῇ τὰ μετάφρενά σου ἔξω τοῖς παραπορευομένοις
Украинский (Огієнко)
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
Почуйте Мене, хто женеться за правдою, хто пошукує Господа!
Погляньте на скелю, з якої ви витесані, і на каменоломню, з якої ви видовбані.
Погляньте на скелю, з якої ви витесані, і на каменоломню, з якої ви видовбані.
Гляньте на Авраама, батька свого, та на Сарру, що вас породила, бо тільки одного його Я покликав, але благословив був його та розмножив його.
Бо Сіона Господь потішає, всі руїни його потішає, й обертає пустині його на Еден, його ж степ на Господній садок!
Пробуватимуть в ньому утіха та радість, хвала й пісноспіви.
Пробуватимуть в ньому утіха та радість, хвала й пісноспіви.
Послухай Мене, Мій народе, і візьми до вух, ти племено Моє, бо вийде від Мене Закон, а Своє правосуддя поставлю за світло народам!
Близька правда Моя: вийде спасіння Моє, а рамена Мої будуть суд видавати народам.
Острови будуть мати надію на Мене і сподівання свої покладуть на рамено Моє.
Острови будуть мати надію на Мене і сподівання свої покладуть на рамено Моє.
Здійміть свої очі до неба, і погляньте на землю додолу!
Бо небо, як дим, продереться, а земля розпадеться, мов одіж, мешканці ж її, як та воша, погинуть, спасіння ж Моє буде вічне, а правда Моя не зламається!
Бо небо, як дим, продереться, а земля розпадеться, мов одіж, мешканці ж її, як та воша, погинуть, спасіння ж Моє буде вічне, а правда Моя не зламається!
Почуйте Мене, знавці правди, народе, що в серці його Мій Закон: Не бійтеся людської ганьби та їхніх образ не лякайтесь,
бо поточить їх міль, мов одежу, й як вовну, черва їх зжере, а правда Моя буде вічна, і спасіння моє з роду в рід!
Збудися, збудись, зодягнися у силу, рамено Господнє!
Збудися, як у давнину, як за покоління віків!
Хіба це не ти Рагава зрубало, крокодила здіравило?
Збудися, як у давнину, як за покоління віків!
Хіба це не ти Рагава зрубало, крокодила здіравило?
Хіба це не ти море висушило, води безодні великої, що морську глибину вчинило дорогою, щоб викуплені перейшли?
Отак визволенці Господні повернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і на їхній голові буде радість відвічна, веселість та втіху осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть!
Я, Я ваш Той Утішитель!
Хто ж то ти, що боїшся людини смертельної й людського сина, що до трави він подібний?
Хто ж то ти, що боїшся людини смертельної й людського сина, що до трави він подібний?
І ти забуваєш про Господа, що вчинив був тебе, що напнув небеса Він та землю заклав, і завжди щоденно лякаєшся гніву гнобителя, що готовий тебе погубити.
Але де той гнобителів гнів?
Але де той гнобителів гнів?
Закутий в кайдани небавом розв́язаний буде, і не помре він у ямі, і не забракне йому його хліба.
Бо Я Господь, Бог твій, що збурює море, й ревуть його хвілі, Господь Саваот Йому Ймення!
І кладу Я слова Свої в уста твої та ховаю тебе в тіні рук Своїх, щоб небо напнути та землю закласти, і сказати Сіонові: Ти Мій народ!
Збудися, збудися, устань, дочко Єрусалиму, що з руки із Господньої випила ти келіх гніву Його, чашу-келіха одуру випила, вицідила…
Зо всіх тих синів, що вона породила, нікого нема, хто б провадив її;
зо всіх тих синів, яких виховала, нікого нема, хто б підтримав її…
зо всіх тих синів, яких виховала, нікого нема, хто б підтримав її…
Ці дві речі спіткали тебе, але хто пожаліє тебе?
Руїна й недоля, і голод та меч, хто розважить тебе?
Руїна й недоля, і голод та меч, хто розважить тебе?
Синове твої повмлівали, лежали на розі всіх вулиць, мов олень у тенетах, повні гніву Господнього, крику Бога твого…
Тому то послухай оцього, убога й сп́яніла, але не з вина:
Так говорить Господь твій, Господь і твій Бог, що на прю за народ Свій стає: Ось келіха одуру Я забираю з твоєї руки, чашу-келіха гніву Мого, більше пити його вже не будеш!
І дам Я його в руку тих, що гнобили тебе, що вони до твоєї душі говорили: Схились, і по тобі ми перейдемо!
І поклала ти спину свою, немов землю, й як вулицю для перехожих…
І поклала ти спину свою, немов землю, й як вулицю для перехожих…