И серафи́ми стоя́ху о́крестъ его́, ше́сть кри́лъ еди́ному и ше́сть кри́лъ друго́му: и двѣма́ у́бо покрыва́ху ли́ца своя́, двѣма́ же покрыва́ху но́ги своя́ и двѣма́ лета́ху.

И взыва́ху дру́гъ ко дру́гу и глаго́лаху: свя́тъ, свя́тъ, свя́тъ Госпо́дь Савао́ѳъ: испо́лнь вся́ земля́ сла́вы его́.

И взя́ся наддве́рiе от гла́са, и́мже вопiя́ху, и до́мъ напо́лнися ды́ма.

И реко́хъ: о, окая́нный а́зъ, я́ко умили́хся, я́ко человѣ́къ сы́й и нечи́сты устнѣ́ имы́й, посредѣ́ люді́й нечи́стыя устнѣ́ иму́щихъ а́зъ живу́: и Царя́ Го́спода Савао́ѳа ви́дѣхъ очи́ма мои́ма.

И по́сланъ бы́сть ко мнѣ́ еди́нъ от серафи́мовъ, и въ руцѣ́ свое́й имя́ше у́гль горя́щь, его́же клеща́ми взя́тъ от олтаря́,

и прикосну́ся устна́мъ мои́мъ и рече́: се́, прикосну́ся сiе́ устна́мъ твои́мъ, и отъи́метъ беззако́нiя твоя́ и грѣхи́ твоя́ очи́ститъ.

И слы́шахъ гла́съ Го́спода глаго́люща: кого́ послю́, и кто́ по́йдетъ къ лю́демъ си́мъ? И реко́хъ: се́, а́зъ е́смь, посли́ мя́.

И рече́: иди́ и рцы́ лю́демъ си́мъ: слу́хомъ услы́шите, и не уразумѣ́ете: и ви́дяще у́зрите, и не уви́дите:

одебелѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и уши́ма свои́ма тя́жко слы́шаша, и о́чи свои́ смежи́ша, да не когда́ у́зрятъ очи́ма и уши́ма услы́шатъ, и се́рдцемъ уразумѣ́ютъ и обратя́тся, и исцѣлю́ я́.

И реко́хъ: доко́лѣ, Го́споди? И рече́: до́ндеже опустѣ́ютъ гра́ди, от е́же ненаселе́нымъ бы́ти, и до́мы, от е́же не бы́ти человѣ́комъ, и земля́ оста́нется пуста́.

И посе́мъ продолжи́тъ Бо́гъ человѣ́ки, и умно́жатся оста́вльшiися на земли́.

И еще́ на не́й е́сть десяти́на, и па́ки бу́детъ въ расхище́нiе я́коже тереви́нѳъ и я́ко же́лудь, егда́ испаде́тъ изъ плю́ски своея́: сѣ́мя свято стоя́нiе его́.

Французский (LSG)

L'année de la mort du roi Ozias, je vis le Seigneur assis sur un trône très élevé, et les pans de sa robe remplissaient le temple.

Des séraphins se tenaient au-dessus de lui; ils avaient chacun six ailes; deux dont ils se couvraient la face, deux dont ils se couvraient les pieds, et deux dont ils se servaient pour voler.

Ils criaient l'un à l'autre, et disaient: Saint, saint, saint est l'Éternel des armées! toute la terre est pleine de sa gloire!

Les portes furent ébranlées dans leurs fondements par la voix qui retentissait, et la maison se remplit de fumée.

Alors je dis: Malheur à moi! je suis perdu, car je suis un homme dont les lèvres sont impures, j'habite au milieu d'un peuple dont les lèvres sont impures, et mes yeux ont vu le Roi, l'Éternel des armées.

Mais l'un des séraphins vola vers moi, tenant à la main une pierre ardente, qu'il avait prise sur l'autel avec des pincettes.

Il en toucha ma bouche, et dit: Ceci a touché tes lèvres; ton iniquité est enlevée, et ton péché est expié.

J'entendis la voix du Seigneur, disant: Qui enverrai-je, et qui marchera pour nous? Je répondis: Me voici, envoie-moi.

Il dit alors: Va, et dis à ce peuple: Vous entendrez, et vous ne comprendrez point; Vous verrez, et vous ne saisirez point.

Rends insensible le coeur de ce peuple, Endurcis ses oreilles, et bouche-lui les yeux, Pour qu'il ne voie point de ses yeux, n'entende point de ses oreilles, Ne comprenne point de son coeur, Ne se convertisse point et ne soit point guéri.

Je dis: Jusqu'à quand, Seigneur? Et il répondit: Jusqu'à ce que les villes soient dévastées Et privées d'habitants; Jusqu'à ce qu'il n'y ait personne dans les maisons, Et que le pays soit ravagé par la solitude;

Jusqu'à ce que l'Éternel ait éloigné les hommes, Et que le pays devienne un immense désert,

Et s'il y reste encore un dixième des habitants, Ils seront à leur tour anéantis. Mais, comme le térébinthe et le chêne Conservent leur tronc quand ils sont abattus, Une sainte postérité renaîtra de ce peuple.

Украинский (Огієнко)

Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм.

Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав.

І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!

І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом!

Тоді я сказав: Горе мені, бо я занапащений!
Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!

І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника.

І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений.

І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?
А я відказав: Ось я, пошли Ти мене!

А Він проказав: Іди, і скажеш народові цьому: Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте.

Учини затужавілим серце народу цього, і тяжкими зроби його уші, а очі йому позаклеюй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не навернувся, і не був уздоровлений він!

І сказав я: Аж доки, о Господи?
А Він відказав: Аж доки міста спустіють без мешканця, і доми без людей, а земля спустошена буде зовсім…

І віддалить людину Господь, і буде велике опущення серед землі…

І коли позостанеться в ній ще десята частина, вона знову спустошена буде…
Але мов з теребинту й мов з дубу, зостанеться в них пень по зрубі, насіння бо святости пень їхній!

Немецкий (GNB)

Языки

Es war in dem Jahr, als König Usija starb. Da sah ich den Herrn; er saß auf einem sehr hohen Thron. Der Saum seines Mantels füllte den ganzen Tempel.

Er war umgeben von mächtigen Engeln. Jeder von ihnen hatte sechs Flügel; mit zweien bedeckte er sein Gesicht, mit zweien den Leib, zwei hatte er zum Fliegen.

Die Engel riefen einander zu:

»Heilig, heilig, heilig ist der HERR,
der Herrscher der Welt,
die ganze Erde bezeugt seine Macht!«

Von ihrem Rufen bebten die Fundamente des Tempels und das Haus füllte sich mit Rauch.

Vor Angst schrie ich auf: »Ich bin verloren! Ich bin unwürdig, den HERRN zu preisen, und lebe unter einem Volk, das genauso unwürdig ist. Und ich habe den König gesehen, den Herrscher der Welt!«

Da kam einer der mächtigen Engel zu mir geflogen. Er hatte eine glühende Kohle, die er mit der Zange vom Altar genommen hatte.

Damit berührte er meinen Mund und sagte: »Die Glut hat deine Lippen berührt. Jetzt bist du von deiner Schuld befreit, deine Sünde ist dir vergeben.«

Dann hörte ich, wie der Herr sagte: »Wen soll ich senden? Wer ist bereit, unser Bote zu sein?«

Ich antwortete: »Ich bin bereit, sende mich!«

Da sagte er: »Geh und sag zu diesem Volk: ́Hört nur zu, ihr versteht doch nichts; seht hin, so viel ihr wollt, ihr erkennt doch nichts!́

Rede zu ihnen, damit ihre Herzen verstockt werden, ihre Ohren verschlossen und ihre Augen verklebt, sodass sie mit ihren Augen nicht sehen, mit ihren Ohren nicht hören und mit ihrem Verstand nicht erkennen. Ich will nicht, dass sie zu mir umkehren und geheilt werden.«

»Wie lange soll das dauern, Herr?«, fragte ich.

Der HERR antwortete: »Bis die Städte zerstört sind und die Häuser leer stehen und das ganze Land zur Wüste geworden ist.

Ich werde die Menschen fortschaffen und das Land wird leer und verlassen sein.

Und ist noch ein Zehntel übrig, so wird es ihnen gehen wie den Trieben, die aus dem Stumpf einer gefällten Eiche oder Terebinthe wachsen: Sie werden abgefressen!«

Der Stumpf aber bleibt und aus dem Stumpf wird neues Leben sprossen zu Gottes Ehre.