Скрыть
10:1
10:9
10:15
10:17
10:18
10:19
10:20
Церковнославянский (рус)
Слы́шите сло́во Госпо́дне, е́же глаго́ла Госпо́дь на ва́съ, до́ме Изра́илевъ.
Сiя́ глаго́летъ Госпо́дь: по путе́мъ язы́ковъ не учи́теся и от­ зна́менiй небе́сныхъ не страши́теся, я́ко и́хъ боя́т­ся язы́цы.
Поне́же зако́ны язы́ковъ су́етни су́ть: дре́во е́сть от­ лѣ́са изсѣ́ченое, дѣ́ло текто́нское и слiя́нiе:
сребро́мъ и зла́томъ укра́шена су́ть, и млата́ми и гвоз­дьми́ утверди́ша я́, да не дви́жут­ся:
сребро́ изва́яно е́сть, не глаго́лютъ, носи́ми но́сят­ся, поне́же ходи́ти не воз­мо́гутъ: не убо́йтеся и́хъ, я́ко не сотворя́тъ зла́, и бла́га нѣ́сть въ ни́хъ.
Нѣ́сть подо́бенъ тебѣ́, Го́споди: вели́къ еси́ ты́ и вели́ко и́мя твое́ въ крѣ́пости.
Кто́ не убо­и́т­ся тебе́, о, Царю́ язы́ковъ твоя́ бо че́сть между́ всѣ́ми прему́дрыми язы́ковъ, и во всѣ́хъ ца́р­ст­вахъ и́хъ ни еди́нъ е́сть подо́бенъ тебѣ́.
Ку́пно бу́iи и безу́мнiи су́ть, уче́нiе су́етныхъ и́хъ дре́во е́сть:
сребро́ изви́то от­ Ѳарси́са при­­хо́дитъ, зла́то от­ офа́за, и рука́ златаре́й, дѣла́ вся́ худо́жниковъ: въ синету́ и багряни́цу одѣ́ютъ и́хъ, дѣла́ умодѣ́лниковъ вся́ сiя́.
Госпо́дь же Бо́гъ и́стиненъ е́сть, то́й Бо́гъ живы́й и Ца́рь вѣ́чный, от­ гнѣ́ва его́ подви́гнет­ся земля́, и не стерпя́тъ язы́цы преще́нiя его́.
Та́ко рцы́те и́мъ: бо́зи, и́же небесе́ и земли́ не сотвори́ша, да поги́бнутъ от­ земли́ и от­ си́хъ, и́же подъ небесе́мъ су́ть.
Госпо́дь сотвори́вый зе́млю во крѣ́пости сво­е́й, устро́ивый вселе́н­ную въ прему́дрости сво­е́й, и ра́зумомъ сво­и́мъ простре́ не́бо.
Ко гла́су сво­ему́ дае́тъ мно́же­с­т­во во́дъ на небеси́: и воз­веде́ о́блаки от­ послѣ́днихъ земли́, блиста́нiя въ до́ждь сотвори́ и изведе́ вѣ́тръ от­ сокро́вищъ сво­и́хъ.
Бу́й сотвори́ся вся́къ человѣ́къ от­ ума́ [сво­его́], постыдѣ́ся вся́къ златодѣ́лникъ во извая́нiихъ сво­и́хъ, я́ко ло́жная слiя́, нѣ́сть ду́ха въ ни́хъ:
су́етна су́ть дѣла́, смѣ́ху досто́йна, во вре́мя посѣще́нiя сво­его́ поги́бнутъ.
Нѣ́сть сицева́я ча́сть Иа́кову, я́ко созда́вый вся́ то́й е́сть, и Изра́иль же́злъ достоя́нiя его́, Госпо́дь си́лъ и́мя ему́.
Собра́ от­внѣ́ имѣ́нiе, обита́ющее во избра́н­ныхъ,
поне́же та́ко глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ от­ве́ргу обита́тели земли́ сея́ въ ско́рби и смущу́ и́хъ, я́ко да обря́щет­ся я́зва твоя́.
Го́ре во сокруше́нiи тво­е́мъ, болѣ́знен­на я́зва твоя́: а́зъ же рѣ́хъ: во­и́стин­ну сiя́ болѣ́знь моя́ [е́сть] и объя́тъ мя́, жили́ще мое́ опустѣ́, поги́бе:
ски́нiя моя́ опустѣ́, поги́бе, и вся́ ко́жи моя́ растерза́шася: сыно́въ мо­и́хъ и ове́цъ мо­и́хъ нѣ́сть, нѣ́сть ктому́ мѣ́ста ски́нiи мо­е́й, мѣ́ста ко́жамъ мо­и́мъ:
поне́же обуя́ша па́стырiе и Го́спода не взыска́ша, сего́ ра́ди не уразумѣ́ все́ ста́до и расточе́но бы́сть.
Гла́съ слы́шанiя, се́, гряде́тъ и тру́съ ве́лiй от­ земли́ сѣ́верныя, да положи́тъ гра́ды Иу́дины въ запустѣ́нiе и во обита́нiе змие́мъ {стру́ѳомъ}.
Вѣ́мъ, Го́споди, я́ко нѣ́сть человѣ́ку пу́ть его́, ниже́ му́жъ по́йдетъ и испра́витъ ше́­ст­вiе свое́.
Накажи́ на́съ, Го́споди, оба́че въ судѣ́, а не въ я́рости, да не ума́леныхъ на́съ сотвори́ши.
Излі́й гнѣ́въ тво́й на язы́ки не зна́ющыя тя́ и на племена́, я́же и́мене тво­его́ не при­­зва́ша, я́ко поядо́ша Иа́кова и потреби́ша его́ и па́жить его́ опустоши́ша.
Латинский (Nova Vulgata)
Audite verbum, quod locutus est Dominus super vos, domus Israel.
Haec dicit Dominus: «Iuxta vias gentium nolite discere et a signis caeli nolite metuere, quae timent gentes,
quia leges populorum vanae sunt. Quia lignum de saltu praecidit opus manuum artificis in ascia,
argento et auro decoravit illud, clavis et malleis firmavit, ut non moveatur;
sicut formido in cucumerario sunt et non loquentur, portantur, quia incedere non valent: nolite ergo timere ea, quia nec male possunt facere nec bene».
Non est similis tui, Domine; magnus es tu, et magnum nomen tuum in fortitudine.
Quis non timebit te, o rex gentium? Te enim decet, quoniam inter cunctos sapientes gentium et in universis regnis earum nullus est similis tui.
Pariter insipientes et fatui sunt; doctrina vanitatis eorum lignum est.
Argentum involutum, quod de Tharsis affertur, et aurum de Ophaz, opus artificis et manuum aurificis, hyacinthus et purpura indumentum eorum; opus artificum universa haec.
Dominus autem Deus verus est, ipse Deus vivens et rex sempiternus; ab indignatione eius commovebitur terra, et non sustinebunt gentes comminationem eius.
Sic ergo dicetis eis: «Dii, qui caelos et terram non fecerunt, pereant de terra et de his, quae sub caelis sunt».
Qui fecit terram in fortitudine sua, firmavit orbem in sapientia sua et prudentia sua extendit caelos.
Ad vocem suam dat multitudinem aquarum in caelo et elevat nebulas ab extremitatibus terrae; fulgura in pluviam facit et educit ventum de thesauris suis.
Stultus factus est omnis homo absque scientia; confusus est omnis artifex in sculptili, quoniam falsum est, quod conflavit, et non est spiritus in eis.
Vana sunt et opus risu dignum; in tempore visitationis suae peribunt.
Non est his similis pars Iacob: qui enim formavit omnia, ipse est, et Israel tribus hereditatis eius, Dominus exercituum nomen illi.
Congrega de terra sarcinam tuam, quae habitas in obsidione,
quia haec dicit Dominus: «Ecce ego longe proiciam habitatores terrae in hac vice et tribulabo eos, ita ut inveniant me».
Vae mihi super contritione mea, pessima plaga mea! Ego autem dixi: «Plane haec infirmitas mea est, et portabo illam».
Tabernaculum meum vastatum est, omnes funiculi mei dirupti sunt; filii mei exierunt a me et non subsistunt, non est qui extendat ultra tentorium meum et erigat pelles meas.
Quia stulte egerunt pastores et Dominum non quaesierunt; propterea non prosperati sunt, et omnis grex eorum dispersus est.
Vox auditionis ecce venit et commotio magna de terra aquilonis, ut ponat civitates Iudae solitudinem et habitaculum thoum.
«Scio, Domine, quia non est hominis via eius, nec viri est, ut ambulet et dirigat gressus suos.
Corripe me, Domine, verumtamen in iudicio et non in furore tuo, ne forte ad nihilum redigas me».
Effunde indignationem tuam super gentes, quae non cognoverunt te, et super cognationes, quae nomen tuum non invocaverunt; quia comederunt Iacob et devoraverunt eum et consumpserunt illum et pascua eius dissipaverunt.
Таджикский
КАЛОМЕРО, ки Парвардигор ба шумо, эй хонадони Исроил, мегӯяд, бишнавед.
Парвардигор чунин мегуяд: «Роҳи халқҳоро таълим нагиред ва аз аломоти осмон натарсед, чунон ки халқҳо аз онҳо метарсанд;
Зеро ки фароизи қавмон ҳеҷу пуч аст: дарахте аз ҷангал мебурранд, ки онро дасти наҷҷор бо тешае метарошад,
Бо нуқра ва тилло онро зинат медиҳад, бо мехҳо ва болға мустаҳкам мекунад, то ки ноҷунбон бошад.
Онҳо мисли хӯсае дар полиз мебошанд, ва наметавонанд сухан ронанд; онҳоро бардошта бурдан лозим аст, чунки наметавонанд қадам зананд. Аз онҳо натарсед, зеро ки наметавонанд осебе расонанд, валекин некӣ кардан ҳам аз дасташон намеояд».
Монанди Ту, эй Парвардигор, нест! Ту бузург ҳастӣ, ва номи Ту дар қудрат бузург аст.
Кист, ки аз Ту, эй Подшоҳи халқҳо, натарсад? Зеро ки Ту сазовори ин ҳастӣ; чунки дар миёни ҳамаи хирадмандони халқҳо ва дар тамоми мамоликашон монанди Ту нест.
Онҳо аз як сар ҷоҳил ва беақл мебошанд; таълимоташон ҳеҷу пуч аст: аз ғӯлачӯб иборат аст.
Нуқраи тахтагӣ аз Таршиш оварда шудааст, ва тилло – аз Уфоз; маснӯи наҷҷор ва амали дасти заргар аст; матои лоҷвард ва арғувон либоси онҳост; ҳамаи онҳо маснӯоти ҳунармандон аст.
Вале Парвардигор Худои ростист; Ӯ Худои Ҳай ва Подшоҳи ҷовидонист; аз ғазаби Ӯ замин ба ларза меояд, ва халқҳо ба қаҳри Ӯ наметавонанд тоб оваранд.
Ба онҳо чунин бигӯед: худоёне ки осмон ва заминро наофаридаанд, аз рӯи замин ва аз зери осмон нест хоҳанд шуд.
Ӯ заминро бо қуввати Худ офарид, дунёро бо ҳикмати Худ барқарор намуд, ва осмонро бо хиради Худ густаронид.
Ҳамин ки Ӯ овоз диҳад, обҳо дар осмон ғулғула меандозад, ва Ӯ абрҳоро аз ақсои замин боло мебардорад, барқҳоро барои борон ба вуҷуд меоварад, ва бодро аз махзанҳои Худ берун меоварад.
Ҳар одам аз ақл бегона, ва ҳар заргар аз санаме ки сохтааст, шармсор хоҳад шуд, зеро ки бутҳои вай чизи дурӯғ аст, ва ҳеҷ нафасе дар онҳо нест.
Онҳо ҳеҷу пуч аст, амали фиребгарист; чун ба доварӣ дучор оянд, нест хоҳанд шуд.
Ӯ, ки насибаи Яъқуб аст, мисли онҳо нест, зеро ки Ӯ Офаринандаи тамоми мавҷудот аст, ва Исроил сибти мероси Ӯст; номи Ӯ Парвардигори лашкарҳост.
Эй, ки дар муҳосира нишастаӣ, бору буди худро аз замин бардор,
Зеро ки Парвардигор чунин мегӯяд: «Инак, Ман ҳамин дафъа сокинони ин заминро дур хоҳам андохт, ва онҳоро ба танг хоҳам овард, то ки фаҳм кунанд».
Вой бар ман дар ин шикасти ман! Ҷароҳати ман сахт аст; вале ман гумон карда будам, ки ин фақат нотобист, ва ман онро паси сар хоҳам кард.
Хаймаи ман хароб гардид, ва ҳамаи танобҳоям канда шуд; писаронам аз пеши ман рафтанд, ва онҳо нестанд: дигар касе нест, ки хаймаи маро бигустаронад ва пардаҳои маро биовезад;
Зеро ки чӯпонон аз ақл бегона шуданд, ва Парвардигорро ҷустуҷӯ накарданд, бинобар ин муваффақият наёфтанд, ва тамоми рамаи онҳо пароканда шуд.
Инак, овозае ба гӯш мерасад, ва ғулғулаи азиме аз кишвари шимолӣ, то ки шаҳрҳои Яҳудоро ба биёбон, ба маъвои шағолон мубаддал намояд.
Ман, эй Парвардигор, медонам, ки роҳи одам дар ихтиёри вай нест, ва касе ки роҳ меравад, қадамҳои худро наметавонад ҳидоят намояд.
Маро, эй Парвардигор, ҷазо бидеҳ, аммо аз руи инсоф, на аз рӯи ғазаби Худ: мабодо маро кам кунӣ.
Ғазаби Худро бар халқҳое бирез, ки Туро намешиносанд, ва бар қабилаҳое ки номи Туро намехонанд; зеро ки онҳо Яъқубро хӯрдаанд, ва ӯро хӯрда, талаф намудаанд, ва манзили ӯро хароб кардаанд.

1 Суета выделывания идолов и поклонения им. 17 Пророчество о тесноте. 23 Просьба о Господнем исправлении.
Слушайте слово, которое Господь говорит вам, дом Израилев.
Так говорит Господь: не учитесь путям язычников и не страшитесь знамений небесных, которых язычники страшатся.
Ибо уставы народов – пустота: вырубают дерево в лесу, обделывают его руками плотника при помощи топора,
покрывают серебром и золотом, прикрепляют гвоздями и молотом, чтобы не шаталось.
Они – как обточенный столп, и не говорят; их носят, потому что ходить не могут. Не бойтесь их, ибо они не могут причинить зла, но и добра делать не в силах.
Нет подобного Тебе, Господи! Ты велик, и имя Твое велико могуществом.
Кто не убоится Тебя, Царь народов? ибо Тебе единому принадлежит это; потому что между всеми мудрецами народов и во всех царствах их нет подобного Тебе.
Все до одного они бессмысленны и глупы; пустое учение – это дерево.
Разбитое в листы серебро привезено из Фарсиса, золото – из Уфаза, дело художника и рук плавильщика; одежда на них – гиацинт и пурпур: все это – дело людей искусных.
А Господь Бог есть истина; Он есть Бог живый и Царь вечный. От гнева Его дрожит земля, и народы не могут выдержать негодования Его.
Так говорите им: боги, которые не сотворили неба и земли, исчезнут с земли и из-под небес.
Он сотворил землю силою Своею, утвердил вселенную мудростью Своею и разумом Своим распростер небеса.
По гласу Его шумят воды на небесах, и Он возводит облака от краев земли, творит молнии среди дождя и изводит ветер из хранилищ Своих.
Безумствует всякий человек в своем знании, срамит себя всякий плавильщик истуканом своим, ибо выплавленное им есть ложь, и нет в нем духа.
Это совершенная пустота, дело заблуждения; во время посещения их они исчезнут.
Не такова, как их, доля Иакова; ибо Бог его есть Творец всего, и Израиль есть жезл наследия Его; имя Его – Господь Саваоф.
Убирай с земли имущество твое, имеющая сидеть в осаде;
ибо так говорит Господь: вот, Я выброшу жителей сей земли на сей раз и загоню их в тесное место, чтобы схватили их.
Горе мне в моем сокрушении; мучительна рана моя, но я говорю сам в себе: «подлинно, это моя скорбь, и я буду нести ее;
шатер мой опустошен, и все веревки мои порваны; дети мои ушли от меня, и нет их: некому уже раскинуть шатра моего и развесить ковров моих,
ибо пастыри сделались бессмысленными и не искали Господа, а потому они и поступали безрассудно, и все стадо их рассеяно».
Несется слух: вот он идет, и большой шум от страны северной, чтобы города Иудеи сделать пустынею, жилищем шакалов.
Знаю, Господи, что не в воле человека путь его, что не во власти идущего давать направление стопам своим.
Наказывай меня, Господи, но по правде, не во гневе Твоем, чтобы не умалить меня.
Излей ярость Твою на народы, которые не знают Тебя, и на племена, которые не призывают имени Твоего; ибо они съели Иакова, пожрали его и истребили его, и жилище его опустошили.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible