его́же заповѣ́дахъ отце́мъ ва́шымъ въ де́нь, въ о́ньже изведо́хъ и́хъ от земли́ Еги́петскiя, от пе́щи желѣ́зныя, глаго́ля: услы́шите гла́съ мо́й и сотвори́те вся́, ели́ка заповѣ́даю ва́мъ, и бу́дете мнѣ́ въ лю́ди, и а́зъ бу́ду ва́мъ въ Бо́га:

да утвержду́ кля́тву мою́, е́юже кля́хся отце́мъ ва́шымъ, е́же да́ти и́мъ зе́млю точа́щую млеко́ и ме́дъ, я́коже е́сть де́нь се́й. И отвѣща́хъ и реко́хъ: бу́ди, Го́споди.

И рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: прочти́ вся́ словеса́ сiя́ во градѣ́хъ Иу́диныхъ и внѣ́ Иерусали́ма, рекі́й: слы́шите словеса́ завѣ́та сего́ и сотвори́те та́:

я́ко свидѣ́телствуя засвидѣ́телствовахъ отце́мъ ва́шымъ въ де́нь, въ о́ньже изведо́хъ и́хъ от земли́ Еги́петскiя, да́же до дне́ сего́, зау́тра востая́ засвидѣ́телствовахъ глаго́ля: слы́шите гла́съ мо́й.

И не слы́шаша, ни приклони́ша у́ха своего́, но идо́ша кі́йждо въ стро́потствѣ се́рдца своего́ зла́го: и наведо́хъ на ни́хъ вся́ словеса́ завѣ́та сего́, его́же заповѣ́дахъ да сотворя́тъ, ^*и не сотвори́ша.

И рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: обрѣ́тено е́сть совѣща́нiе [на зло́] въ муже́хъ Иу́диныхъ и во обита́ющихъ во Иерусали́мѣ:

возврати́шася ко беззако́ниемъ пе́рвымъ оте́цъ свои́хъ, и́же не хотѣ́ша слы́шати слове́съ мои́хъ, и се́, ті́и поидо́ша по бозѣ́хъ чужди́хъ, да слу́жатъ и́мъ: и разори́ до́мъ Изра́илевъ и до́мъ Иу́динъ завѣ́тъ мо́й, его́же завѣща́хъ со отцы́ и́хъ.

Сего́ ра́ди сiя́ глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ наведу́ на ни́хъ зла́я, от ни́хже изы́ти не возмо́гутъ, и возопiю́тъ ко мнѣ́, и не услы́шу и́хъ:

и по́йдутъ гра́ды Иу́дины и обита́теле Иерусали́ма и возопiю́тъ ко бого́мъ, и́мже ті́и кадя́тъ, и́же не спасу́тъ и́хъ во вре́мя скорбе́й и́хъ.

По числу́ бо градо́въ твои́хъ бѣ́ху бо́зи твои́, Иу́до, и по числу́ путі́й Иерусали́мскихъ поста́висте олтари́ сту́дныя, олтари́ на кажде́нiе Ваа́лу.

Ты́ же не моли́ся о лю́дехъ си́хъ и не проси́ о ни́хъ въ мольбѣ́ и моли́твѣ: не услы́шу бо во вре́мя во́пля и́хъ ко мнѣ́ и во вре́мя озлобле́нiя и́хъ.

Почто́ возлю́бленная въ дому́ мое́мъ сотвори́ ме́рзости [мно́ги]? еда́ обѣ́ты и мяса́ свята́я оти́мутъ от тебе́ лука́вства твоя́, или́ си́ми избѣжи́ши?

Ма́слину благосѣ́нну, красну́ зра́комъ нарече́ Госпо́дь и́мя твое́, ко гла́су обрѣ́занiя ея́: разгорѣ́ся о́гнь въ не́й, вели́ка ско́рбь на тебѣ́, непотре́бны бы́ша вѣ́тви ея́.

И Госпо́дь си́лъ, и́же насади́ тебе́, глаго́лалъ е́сть на тя́ зло́ за зла́я до́му Изра́илева и до́му Иу́дина, ели́ка сотвори́ша себѣ́ ко прогнѣ́ванiю мене́ кадя́ще Ваа́лу.

Го́споди, скажи́ ми, и уразумѣ́ю: тогда́ ви́дѣхъ начина́нiя и́хъ.

А́зъ же, я́ко агня́ незло́биво ведо́мо на заколе́нiе, не разумѣ́хъ, я́ко на мя́ помы́слиша по́мыслъ лука́вый, глаго́люще: прiиди́те и вложи́мъ дре́во во хлѣ́бъ его́ и истреби́мъ его́ от земли́ живу́щихъ, и и́мя его́ да не помяне́тся ктому́.

Госпо́дь Савао́ѳъ, судя́й пра́ведно, испыту́яй сердца́ и утро́бы, да ви́жду мще́нiе твое́ на ни́хъ, я́ко къ тебѣ́ откры́хъ оправда́нiе мое́.

Сего́ ра́ди сiя́ глаго́летъ Госпо́дь на му́жы Анаѳо́ѳски и́щущыя души́ моея́, глаго́лющыя: да не проро́чествуеши о и́мени Госпо́дни, а́ще ли же ни́, у́мреши въ рука́хъ на́шихъ.

Сего́ ра́ди сiя́ глаго́летъ Госпо́дь си́лъ: се́, а́зъ посѣщу́ на ни́хъ: ю́ноши и́хъ мече́мъ у́мрутъ, и сы́нове и́хъ и дще́ри и́хъ сконча́ются гла́домъ,

и оста́нка не бу́детъ от ни́хъ, наведу́ бо зла́я на живу́щыя во Анаѳо́ѳѣ въ лѣ́то посѣще́нiя и́хъ.

Греческий [Greek (Koine)]

ὁ λόγος ὁ γενόμενος παρὰ κυρίου πρὸς Ιερεμιαν λέγων

ἀκούσατε τοὺς λόγους τῆς διαθήκης ταύτης καὶ λαλήσεις πρὸς ἄνδρας Ιουδα καὶ πρὸς τοὺς κατοικοῦντας Ιερουσαλημ

καὶ ἐρεῖς πρὸς αὐτούς τάδε λέγει κύριος ὁ θεὸς Ισραηλ ἐπικατάρατος ὁ ἄνθρωπος ὃς οὐκ ἀκούσεται τῶν λόγων τῆς διαθήκης ταύτης

ἧς ἐνετειλάμην τοῖς πατράσιν ὑμῶν ἐν ἡμέρᾳ ᾗ ἀνήγαγον αὐτοὺς ἐκ γῆς Αἰγύπτου ἐκ καμίνου τῆς σιδηρᾶς λέγων ἀκούσατε τῆς φωνῆς μου καὶ ποιήσατε πάντα ὅσα ἐὰν ἐντείλωμαι ὑμῖν καὶ ἔσεσθέ μοι εἰς λαόν καὶ ἐγὼ ἔσομαι ὑμῖν εἰς θεόν

ὅπως στήσω τὸν ὅρκον μου ὃν ὤμοσα τοῖς πατράσιν ὑμῶν τοῦ δοῦναι αὐτοῖς γῆν ῥέουσαν γάλα καὶ μέλι καθὼς ἡ ἡμέρα αὕτη καὶ ἀπεκρίθην καὶ εἶπα γένοιτο κύριε

καὶ εἶπεν κύριος πρός με ἀνάγνωθι τοὺς λόγους τούτους ἐν πόλεσιν Ιουδα καὶ ἔξωθεν Ιερουσαλημ λέγων ἀκούσατε τοὺς λόγους τῆς διαθήκης ταύτης καὶ ποιήσατε αὐτούς

^*καὶ οὐκ ἐποίησαν

καὶ εἶπεν κύριος πρός με εὑρέθη σύνδεσμος ἐν ἀνδράσιν Ιουδα καὶ ἐν τοῖς κατοικοῦσιν Ιερουσαλημ

ἐπεστράφησαν ἐπὶ τὰς ἀδικίας τῶν πατέρων αὐτῶν τῶν πρότερον οἳ οὐκ ἤθελον εἰσακοῦσαι τῶν λόγων μου καὶ ἰδοὺ αὐτοὶ βαδίζουσιν ὀπίσω θεῶν ἀλλοτρίων τοῦ δουλεύειν αὐτοῖς καὶ διεσκέδασαν οἶκος Ισραηλ καὶ οἶκος Ιουδα τὴν διαθήκην μου ἣν διεθέμην πρὸς τοὺς πατέρας αὐτῶν

διὰ τοῦτο τάδε λέγει κύριος ἰδοὺ ἐγὼ ἐπάγω ἐπὶ τὸν λαὸν τοῦτον κακά ἐξ ὧν οὐ δυνήσονται ἐξελθεῖν ἐξ αὐτῶν καὶ κεκράξονται πρός με καὶ οὐκ εἰσακούσομαι αὐτῶν

καὶ πορεύσονται πόλεις Ιουδα καὶ οἱ κατοικοῦντες Ιερουσαλημ καὶ κεκράξονται πρὸς τοὺς θεούς οἷς αὐτοὶ θυμιῶσιν αὐτοῖς μὴ σώσουσιν αὐτοὺς ἐν καιρῷ τῶν κακῶν αὐτῶν

ὅτι κατ᾿ ἀριθμὸν τῶν πόλεών σου ἦσαν θεοί σου Ιουδα καὶ κατ᾿ ἀριθμὸν ἐξόδων τῆς Ιερουσαλημ ἐτάξατε βωμοὺς θυμιᾶν τῇ Βααλ

καὶ σὺ μὴ προσεύχου περὶ τοῦ λαοῦ τούτου καὶ μὴ ἀξίου περὶ αὐτῶν ἐν δεήσει καὶ προσευχῇ ὅτι οὐκ εἰσακούσομαι ἐν τῷ καιρῷ ἐν ᾧ ἐπικαλοῦνταί με ἐν καιρῷ κακώσεως αὐτῶν

τί ἡ ἠγαπημένη ἐν τῷ οἴκῳ μου ἐποίησεν βδέλυγμα μὴ εὐχαὶ καὶ κρέα ἅγια ἀφελοῦσιν ἀπὸ σοῦ τὰς κακίας σου ἢ τούτοις διαφεύξῃ

ἐλαίαν ὡραίαν εὔσκιον τῷ εἴδει ἐκάλεσεν κύριος τὸ ὄνομά σου εἰς φωνὴν περιτομῆς αὐτῆς ἀνήφθη πῦρ ἐπ᾿ αὐτήν μεγάλη ἡ θλῖψις ἐπὶ σέ ἠχρεώθησαν οἱ κλάδοι αὐτῆς

καὶ κύριος ὁ καταφυτεύσας σε ἐλάλησεν ἐπὶ σὲ κακὰ ἀντὶ τῆς κακίας οἴκου Ισραηλ καὶ οἴκου Ιουδα ὅτι ἐποίησαν ἑαυτοῖς τοῦ παροργίσαι με ἐν τῷ θυμιᾶν αὐτοὺς τῇ Βααλ

κύριε γνώρισόν μοι καὶ γνώσομαι τότε εἶδον τὰ ἐπιτηδεύματα αὐτῶν

ἐγὼ δὲ ὡς ἀρνίον ἄκακον ἀγόμενον τοῦ θύεσθαι οὐκ ἔγνων ἐπ᾿ ἐμὲ ἐλογίσαντο λογισμὸν πονηρὸν λέγοντες δεῦτε καὶ ἐμβάλωμεν ξύλον εἰς τὸν ἄρτον αὐτοῦ καὶ ἐκτρίψωμεν αὐτὸν ἀπὸ γῆς ζώντων καὶ τὸ ὄνομα αὐτοῦ οὐ μὴ μνησθῇ ἔτι

κύριε κρίνων δίκαια δοκιμάζων νεφροὺς καὶ καρδίας ἴδοιμι τὴν παρὰ σοῦ ἐκδίκησιν ἐξ αὐτῶν ὅτι πρὸς σὲ ἀπεκάλυψα τὸ δικαίωμά μου

διὰ τοῦτο τάδε λέγει κύριος ἐπὶ τοὺς ἄνδρας Αναθωθ τοὺς ζητοῦντας τὴν ψυχήν μου τοὺς λέγοντας οὐ μὴ προφητεύσῃς ἐπὶ τῷ ὀνόματι κυρίου εἰ δὲ μή ἀποθανῇ ἐν ταῖς χερσὶν ἡμῶν

ἰδοὺ ἐγὼ ἐπισκέψομαι ἐπ᾿ αὐτούς οἱ νεανίσκοι αὐτῶν ἐν μαχαίρᾳ ἀποθανοῦνται καὶ οἱ υἱοὶ αὐτῶν καὶ αἱ θυγατέρες αὐτῶν τελευτήσουσιν ἐν λιμῷ

καὶ ἐγκατάλειμμα οὐκ ἔσται αὐτῶν ὅτι ἐπάξω κακὰ ἐπὶ τοὺς κατοικοῦντας ἐν Αναθωθ ἐν ἐνιαυτῷ ἐπισκέψεως αὐτῶν

Украинский (Огієнко)

Слово, що було до Єремії від Господа, кажучи:

Послухайте слів заповіту оцього, і будете їх говорити юдеям і мешканцям Єрусалиму,

і скажеш ти їм: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Проклята та людина, що не слухає слів заповіту цього,

що його наказав був Я вашим батькам того дня, коли їх виводив із краю єгипетського, із залізного горна, говорячи: Слухайтеся Мого голосу, і робіть усе те, що Я накажу вам, і будете ви народом Моїм, а Я буду вам Богом,

щоб Я виповнив присягу ту, якою Я вашим батькам присягав дати їм Край, що тече молоком, як сьогодні!
А я відповів та сказав: Амінь, Господи!

І промовив до мене Господь: Виголошуй оці всі слова по юдейських містах та на вулицях Єрусалиму, говорячи: Слухайтесь слів заповіту цього, і виконуйте їх!

Бо направду засвідчив Я вашим батькам того дня, як виводив їх з краю єгипетського, і до сьогодні Я пильно засвідчую, кажучи: Слухайтеся Мого голосу!

Та не слухали й не прихиляли вони свого вуха, і кожен ходив за упертістю злісного серця свого…
І Я спровадив на них усі слова заповіту цього, що Я наказав був робити, вони ж не робили.

І промовив до мене Господь: Знайдений бунт між юдеями та між мешканцями Єрусалиму!

Повернулись вони до гріхів своїх давніх батьків, що слухатися Моїх слів не хотіли, і пішли за богами чужими, щоб їм служити.
Дім Ізраїлів і дім Юдин зламали Мого заповіта, якого Я склав з їхніми батьками.

Тому так промовляє Господь: Ось Я лихо на них наведу, що вийти із нього не зможуть, і кликати будуть до Мене, але не почую Я їх!

І підуть юдейські міста та єрусалимські мешканці, і будуть кричати до богів, що їм кадять вони, але ті помогти не поможуть їм за часу їхнього лиха!

Бо богів твоїх за числом твоїх міст, Юдо, і за числом вулиць Єрусалиму наставлено жертівників для Молоха, жертівників, щоб кадити Ваалові.

А ти не молися за цього народа, і благання й молитви за них не здіймай, бо Я не почую за часу того, коли кликати будуть до Мене з-за лиха свого!

Пощо Моєму коханому в домі Моєму чинити злі заміри?
Чи товсті куски і м́ясо посвятне відвернуть від тебе нещастя твоє?
Тоді б ти радів!

Оливка зелена, гарна плодом хорошим, так кликнув Господь твоє ймення.
Але з шумом великого вітру огонь запалився круг неї, і галузки її поламаються!

А Господь Саваот, що тебе посадив, говорив був на тебе лихе за зло дому Ізраїля та дому Юди, що робили собі, щоб гнівити Мене, щоб кадити Ваалові.

А Господь дав пізнати мені й я пізнав, і тоді Ти вчинив, що побачив я їхні діла.

А я був, мов лагідна вівця, що провадять її на заколення, і не знав, що на мене вони вимишляли затії: Понищмо це дерево з плодом його, і з краю живих його витнім, і ймення його не згадається більше!

Але, Господи Саваоте, Ти Суддя справедливий, що досліджуєш нирки та серце, хай над ними побачу я помсту Твою, бо справу свою я довірив Тобі!

Тому так промовляє Господь на людей Анатоту, що пошукують душу твою та говорять: Не пророкуй Ім́ям Господа, щоб не померти тобі від рук наших!

Тому так промовляє Господь Саваот: Ось Я навіщу їх: від меча юнаки повмирають, а сини їхні та їхні дочки від голоду вмруть!

І останку не буде по них, бо спроваджу Я зло на людей Анатоту у році навіщення їх!…

Таджикский

Языки

КАЛОМЕ ки бар Ирмиё аз ҷониби Парвардигор нозил шуда, гуфт:

«Суханони ин паймонро бишнавед ва ба мардони Яҳудо ва сокинони Ерусалим бигӯед.

Ва ба онҳо бигӯй: Парвардигор, Худои Исроил чунин мегӯяд: малъун бод касе ки суханони ин паймонро нашнавад,

Ки онро ба падарони шумо дар рӯзе ки онҳоро аз замини Миср, аз кӯраи оҳан берун овардам, амр фармуда, гуфтам: овози Маро бишнавед ва ҳар он чиро, ки ба шумо амр фармоям, ба ҷо оваред, – ва шумо қавми Ман хоҳед буд, ва Ман Худои шумо хоҳам буд,

То қасамеро, ки ба падарони шумо хӯрдаам, ба ҷо оварам, яъне заминеро, ки шир ва асал дар он ҷорист, чунон ки имрӯз аст, ба онҳо бидиҳам». Ва ман дар ҷавоб гуфтам: «Омин, эй Парвардигор».

Ва Парвардигор ба ман гуфт: «Ҳамаи ин суханонро дар шаҳрҳои Яҳудо ва дар кӯчаҳои Ерусалим эълон намо ва бигӯй: суханони ин паймонро бишнавед ва онҳоро ба ҷо оваред.

Зеро ки Ман падарони шуморо, аз рӯзе ки онҳоро аз Миср берун овардам, то имрӯз сахт таъкид намудам; ҳар рӯз аз субҳидам онҳоро таъкид намуда, гуфтам: овози Маро бишнавед.

Валекин онҳо нашниданд ва гӯши худро хам накарданд, балки ҳар яке бар тибқи саркашии дили шарири худ рафтор карданд; ва Ман ҳамаи суханони ин паймонро бар онҳо овардам, ки иҷро кардани онро Ман ба онҳо амр фармуда будам, вале онҳо иҷро накарданд».

Ва Парвардигор ба ман гуфт: «Суиқасде дар миёни мардуми Яҳудо ва сокинони Ерусалим вуҷуд дорад:

Онҳо ба гуноҳҳои аҷдоди худ, ки аз шунидани суханони Ман рӯ тофта буданд, баргаштанд, ва онҳо худоёни дигарро пайравӣ карданд, то ки ба онҳо ибодат намоянд. Хонадони Исроил ва хонадони Яҳудо паймони Маро, ки бо падаронашон баста будам, поймол карданд.

Бинобар ин Парвардигор чунин мегӯяд: инак, Ман мусибате бар онҳо хоҳам овард, ки аз он натавонанд раҳо шаванд, ва сӯи Ман истиғоса хоҳанд бурд, вале Ман онҳоро иҷобат нахоҳам кард.

Ва он гоҳ шаҳрҳои Яҳудо ва сокинони Ерусалим рафта, ба худоёне ки барояшон бухур месӯзонанд, истиғоса хоҳанд бурд, вале он худоён онҳоро дар вақти мусибаташон ба ҳеҷ ваҷҳ наҷот нахоҳанд дод.

Зеро ки худоёни ту, эй Яҳудо, баробари шумораи шаҳрҳои ту ҳастанд; ва баробари шумораи кӯчаҳои Ерусалим шумо барои қабоҳат қурбонгоҳҳо барпо кардаед, яъне қурбонгоҳҳо аз баҳри сӯзонидани бухур барои Баал.

Ва ту барои ин қавм дуо нагӯй, ва барои онҳо овози тазаррӯъ ва истиғоса баланд накун, зеро вақте ки онҳо ба сабаби мусибати худ сӯи Ман бихонанд, иҷобат нахоҳам кард.

Маҳбуби Маро дар хонаи Ман чӣ кор аст, дар сурате ки ӯ бисёр корҳои бад кардааст? Ва оё гӯшти пок метавонад гуноҳҳоятро аз ту дур кунад, ки дар вақти бадкирдории худ ин қадар ваҷд менамоӣ?

Парвардигор туро зайтуни сарсабзи хушсамар ва хушманзар номидааст, ва алҳол Ӯ бо садои ғулғулаи азиме бар вай оташ зад, ва шохаҳои он шикаст.

Ва Парвардигори лашкарҳо, ки ниҳоли туро шинондааст, мусибате бар ту фармуд, аз боиси бадие ки хонадони Исроил ва хонадони Яҳудо ба муқобили худашон карданд, яъне барои Баал бухур сӯзонида, Маро ба ғазаб оварданд».

Ва Парвардигор ба ман маълум кард, ва ман донистам: он гоҳ Ту аъмоли онҳоро ба ман нишон додӣ.

Ва ман мисли барраи дастомӯзе будам, ки онро ба забҳ мебаранд; ва намедонистам, ки бар зидди ман ниятҳои баде доранд: «Дарахтро бо меваи он талаф намоем, ва аз арсаи ҳаёт онро барканем, то ки номаш дигар зикр наёбад».

Вале Ту, эй Парвардигори лашкарҳо, ки довари одил ҳастӣ, ва ботину дилро меозмоӣ, чунин бикун, ки аз онҳо интиқом гирифтанатро бубинам, зеро ки даъвои худро пеши Ту зоҳир намудаам.

Бинобар ин Парвардигор чунин мегӯяд дар ҳаққи мардуми Анотӯт, ки қасди ҷони ту дошта, мегӯянд: «Ба номи Парвардигор нубувват накун, то ки аз дасти мо намирӣ».

Бинобар ин Парвардигори лашкарҳо чунин мегӯяд: «Инак, онҳоро ҷазо хоҳам дод: ҷавононашон ба дами шамшер хоҳанд мурд, писаронашон ва духтаронашон аз қаҳтӣ хоҳанд мурд.

Ва бақияе аз онҳо нахоҳад монд, зеро ки Ман бар мардуми Анотӯт дар соли ҷазои онҳо мусибате хоҳам овард».