И вельмо́жи его́ посла́ша ме́ншихъ свои́хъ къ водѣ́: прiидо́ша на кла́дязи и не обрѣто́ша воды́, и отнесо́ша сосу́ды своя́ тщы́: постыжде́ни су́ть и посра́млени, и покры́ша главы́ своя́.

И дѣла́ земли́ оскудѣ́ша, я́ко не бя́ше дождя́ на зе́млю: постыжде́ни су́ть земледѣ́лцы, покры́ша главы́ своя́.

И еле́ницы на ни́вѣ роди́ша и оста́виша, я́ко не бѣ́ травы́.

Она́гри ста́ша на ка́менiихъ, бра́ша въ себе́ вѣ́тръ я́ко змі́еве, оскудѣ́ша о́чи и́хъ, я́ко не бѣ́ травы́.

Беззако́нiя на́ша противуста́ша на́мъ: Го́споди, сотвори́ на́мъ ра́ди и́мене твоего́, я́ко мно́зи грѣси́ на́ши предъ тобо́ю, тебѣ́ согрѣши́хомъ.

Ожида́нiе Изра́илево, Го́споди, спаси́телю на́шъ во вре́мя ско́рби! вску́ю я́ко пришле́цъ еси́ на земли́ и я́ко пу́тникъ укланя́ющься во вита́лище?

Еда́ бу́деши я́коже человѣ́къ спя́й, или́ а́ки му́жъ не могі́й спасти́? ты́ же въ на́съ еси́, Го́споди, и и́мя твое́ при́звано бы́сть на на́съ, не забу́ди на́съ.

Сiя́ глаго́летъ Госпо́дь лю́демъ си́мъ: возлюби́ша подвиза́ти но́зѣ свои́ и не упоко́ишася, и Бо́гъ не благопоспѣши́ въ ни́хъ, ны́нѣ воспомяне́тъ беззако́нiя и́хъ и посѣти́тъ грѣхи́ и́хъ.

И рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: не моли́ся о лю́дехъ си́хъ во бла́го:

егда́ пости́тися бу́дутъ, не услы́шу проше́нiя и́хъ, и а́ще принесу́тъ всесожже́нiя и же́ртвы, не благоволю́ въ ни́хъ: я́ко мече́мъ и гла́домъ и мо́ромъ а́зъ сконча́ю и́хъ.

И реко́хъ: сы́й Го́споди Бо́же, се́, проро́цы и́хъ прорица́ютъ и глаго́лютъ: не у́зрите меча́, и гла́дъ не бу́детъ ва́мъ, но и́стину и ми́ръ да́мъ на земли́ и на мѣ́стѣ се́мъ.

И рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: лжи́во проро́цы прорица́ютъ во и́мя мое́, не посла́хъ и́хъ, ни заповѣ́дахъ и́мъ, ни глаго́лалъ е́смь къ ни́мъ: поне́же видѣ́нiя лжи́ва и гада́нiя и волше́бства и произво́лы се́рдца своего́ ті́и прорица́ютъ ва́мъ.

Сего́ ра́ди сiя́ глаго́летъ Госпо́дь о проро́цѣхъ, и́же проро́чествуютъ во и́мя мое́ ло́жная, и а́зъ не посла́хъ и́хъ, и́же глаго́лютъ: ме́чь и гла́дъ не бу́детъ на земли́ се́й: сме́ртiю лю́тою у́мрутъ и гла́домъ сконча́ются проро́цы ті́и.

И лю́дiе, и́мже ті́и проро́чествуютъ, бу́дутъ изве́ржени на путе́хъ Иерусали́ма от лица́ меча́ и гла́да, и не бу́детъ погреба́яй и́хъ, и жены́ и́хъ и сы́нове и́хъ и дще́ри и́хъ, и излiю́ на ни́хъ зла́я и́хъ.

И рече́ши къ ни́мъ сло́во сiе́: да изведу́тъ о́чи ва́ши сле́зы де́нь и но́щь, и да не преста́нутъ, я́ко сотре́нiемъ вели́кимъ сотре́на [дѣ́ва] дще́рь люді́й мои́хъ и я́звою зло́ю зѣло́.

А́ще изы́ду на по́ле, и се́, закла́ни мече́мъ: и а́ще вни́ду во гра́дъ, и се́, иста́явшiи гла́домъ: я́ко проро́къ и свяще́нникъ отидо́ша въ зе́млю, ея́же не вѣ́дяху.

Еда́ отме́щущь отве́рглъ еси́ Иу́ду, и от Сiо́на отступи́ душа́ твоя́? вску́ю порази́лъ еси́ на́съ, и нѣ́сть на́мъ исцѣле́нiя? жда́хомъ ми́ра, и не бя́ху блага́я: вре́мене уврачева́нiя, и се́, боя́знь.

Позна́хомъ, Го́споди, грѣхи́ на́шя, беззако́нiя оте́цъ на́шихъ, я́ко согрѣши́хомъ предъ тобо́ю.

Преста́ни ра́ди и́мене твоего́, не погуби́ престо́ла сла́вы твоея́: воспомяни́, не разори́ завѣ́та твоего́ и́же съ на́ми.

Еда́ е́сть во изва́янныхъ язы́ческихъ, и́же дожди́тъ? или́ небеса́ мо́гутъ да́ти вла́гу свою́? не ты́ ли еси́, Го́споди Бо́же на́шъ? и пожде́мъ тебе́, Го́споди, ты́ бо сотвори́лъ еси́ вся́ сiя́.

Украинский (Огієнко)

Слово Господнє до Єремії, що було в справі посухи.

Упала в жалобу Юдея, а брами її ослабіли, насупилися на землі, і знявся крик Єрусалиму.

А вельможі її своїх слуг посилають по воду, вони йдуть до криниці й води не знаходять, їхній посуд порожній вертається…
Засоромляться та зашаріють вони, і свої голови понакривають.

Тому, що земля стала спрагла, бо дощу не було на землі, засоромилися рільники, свої голови понакривали.

Навіть ланя на полі породить сарнятко та й кине, бо немає трави…

Навіть дикі осли поставали на голих горах, вітер втягують, мов ті шакали, і меркнуть їм очі, бо немає трави…

Якщо проти нас свідчать наші провини, о Господи, то зроби ради Ймення Свого, бо намножились наші відступники, ми Тобі нагрішили!

О надіє Ізраїлева, о Спасителю в часі недолі, нащо будеш Ти в Краї, як той чужаниця, й як той подорожній, що намета лише на ночліг розтягає?

Нащо будеш Ти, мов людина остовпіла, немов той силач, що не може спасти?
Таж Ти в нашій середині, Господи, Ймення ж Твоє на нас кличеться, не залишай нас!

Так говорить Господь до народу цього: Так люблять вони волочитись, а не стримувати своїх ніг, тому то не має Господь уподобання в них, Він тепер їхню провину згадає, і їхній гріх покарає!

І промовив до мене Господь: Не молись за народ цей на добре йому:

Як вони будуть постити, Я не послухаю їхніх благань, а коли принесуть цілопалення й дар, Я їх не прийму, бо Я повигублюю всіх їх мечем, і голодом, і моровицею!…

А я відказав: О Господи, Боже!
Ось пророки говорять до них: Ви не будете бачити меча, і не буде вам голоду, правдивий бо мир в цьому місці вам дам!

Та промовив до мене Господь: Ці пророки неправду Іменням Моїм пророкують: Я їх не посилав, і не наказував їм, і їм не говорив!
Вони вам пророкують невірні видіння та чари, нікчемність й оману свого серця…

Тому так промовляє Господь на пророків, які пророкують Іменням Моїм, хоч Я не посилав їх, та що кажуть вони: Меч та голод не буде в цім Краї: від меча та від голоду згинуть пророки такі!

А народ, що таке пророкують йому, розкиданий буде по вулицях Єрусалиму від голоду та від меча, і не буде кому поховати його, вони й їхні жінки, й їхні сини та їхні дочки, і виллю на них їхнє зло!

І ти скажеш до них оце слово: Хай заходять удень та вночі мої очі слізьми, і нехай не затихнуть, бо дівчина, доня народу мого, буде побита великим нещастям, дуже болючим ударом!

Якщо вийду на поле ось побиті мечем, й якщо вийду до міста ось помлілі із голоду, і навіть пророк та священик шмигляють по краю, якого не знають…

Чи насправді покинув Ти Юду?
Чи й Сіоном гидує душа Твоя?
Чому вразив Ти нас і нам ліку?
Ми чекаємо миру й немає добра, і часу вздоровлення та ось тільки жах!…

Знаємо, Господи, нашу безбожність, вину наших батьків, бо ми проти Тебе згрішили,

та не відкидай нас ради Ймення Свого, не безчесть трону слави Своєї, пам́ятай, не зламай заповіту Свого із нами!

Хіба є між марними божками поганів такі, що спускають дощі?
І чи небо саме дає зливу?
Чи ж не Ти Господь Бог наш?
Тому то на Тебе надіємось ми, бо Ти це все чиниш!

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

كَلِمَةُ الرَّبِّ الَّتِي صَارَتْ إِلَى إِرْمِيَا مِنْ جِهَةِ الْقَحْطِ:

«نَاحَتْ يَهُوذَا وَأَبْوَابُهَا ذَبُلَتْ. حَزِنَتْ إِلَى الأَرْضِ وَصَعِدَ عَوِيلُ أُورُشَلِيمَ.

وَأَشْرَافُهُمْ أَرْسَلُوا أَصَاغِرَهُمْ لِلْمَاءِ. أَتَوْا إِلَى الأَجْبَابِ فَلَمْ يَجِدُوا مَاءً. رَجَعُوا بِآنِيَتِهِمْ فَارِغَةً. خَزُوا وَخَجِلُوا وَغَطَّوْا رُؤُوسَهُمْ

مِنْ أَجْلِ أَنَّ الأَرْضَ قَدْ تَشَقَّقَتْ، لأَنَّهُ لَمْ يَكُنْ مَطَرٌ عَلَى الأَرْضِ خَزِيَ الْفَلاَّحُونَ. غَطَّوْا رُؤُوسَهُمْ.

حَتَّى أَنَّ الإِيَّلَةَ أَيْضًا فِي الْحَقْلِ وَلَدَتْ وَتَرَكَتْ، لأَنَّهُ لَمْ يَكُنْ كَلأٌ.

الْفِرَا وَقَفَتْ عَلَى الْهِضَابِ تَسْتَنْشِقُ الرِّيحَ مِثْلَ بَنَاتِ آوَى. كَلَّتْ عُيُونُهَا لأَنَّهُ لَيْسَ عُشْبٌ».

وَإِنْ تَكُنْ آثَامُنَا تَشْهَدُ عَلَيْنَا يَا رَبُّ، فَاعْمَلْ لأَجْلِ اسْمِكَ. لأَنَّ مَعَاصِيَنَا كَثُرَتْ. إِلَيْكَ أَخْطَأْنَا.

يَا رَجَاءَ إِسْرَائِيلَ، مُخَلِّصَهُ فِي زَمَانِ الضِّيقِ، لِمَاذَا تَكُونُ كَغَرِيبٍ فِي الأَرْضِ، وَكَمُسَافِرٍ يَمِيلُ لِيَبِيتَ؟

لِمَاذَا تَكُونُ كَإِنْسَانٍ قَدْ تَحَيَّرَ، كَجَبَّارٍ لاَ يَسْتَطِيعُ أَنْ يُخَلِّصَ؟ وَأَنْتَ فِي وَسْطِنَا يَا رَبُّ، وَقَدْ دُعِينَا بِاسْمِكَ. لاَ تَتْرُكْنَا!

هكَذَا قَالَ الرَّبُّ لِهذَا الشَّعْبِ: «هكَذَا أَحَبُّوا أَنْ يَجُولُوا. لَمْ يَمْنَعُوا أَرْجُلَهُمْ، فَالرَّبُّ لَمْ يَقْبَلْهُمْ. اَلآنَ يَذْكُرُ إِثْمَهُمْ وَيُعَاقِبُ خَطَايَاهُمْ».

وَقَالَ الرَّبُّ لِي: «لاَ تُصَلِّ لأَجْلِ هذَا الشَّعْبِ لِلْخَيْرِ.

حِينَ يَصُومُونَ لاَ أَسْمَعُ صُرَاخَهُمْ، وَحِينَ يُصْعِدُونَ مُحْرَقَةً وَتَقْدِمَةً لاَ أَقْبَلُهُمْ، بَلْ بِالسَّيْفِ وَالْجُوعِ وَالْوَبَإِ أَنَا أُفْنِيهِمْ».

فَقُلْتُ: «آهِ، أَيُّهَا السَّيِّدُ الرَّبُّ! هُوَذَا الأَنْبِيَاءُ يَقُولُونَ لَهُمْ لاَ تَرَوْنَ سَيْفًا، وَلاَ يَكُونُ لَكُمْ جُوعٌ بَلْ سَلاَمًا ثَابِتًا أُعْطِيكُمْ فِي هذَا الْمَوْضِعِ».

فَقَالَ الرَّبُّ لِي: «بِالْكَذِبِ يَتَنَبَّأُ الأَنْبِيَاءُ بِاسْمِي. لَمْ أُرْسِلْهُمْ، وَلاَ أَمَرْتُهُمْ، وَلاَ كَلَّمْتُهُمْ. بِرُؤْيَا كَاذِبَةٍ وَعِرَافَةٍ وَبَاطِل وَمَكْرِ قُلُوبِهِمْ هُمْ يَتَنَبَّأُونَ لَكُمْ».

«لِذلِكَ هكَذَا قَالَ الرَّبُّ عَنِ الأَنْبِيَاءِ الَّذِينَ يَتَنَبَّأُونَ بِاسْمِي وَأَنَا لَمْ أُرْسِلْهُمْ، وَهُمْ يَقُولُونَ: لاَ يَكُونُ سَيْفٌ وَلاَ جُوعٌ فِي هذِهِ الأَرْضِ: «بِالسَّيْفِ وَالْجُوعِ يَفْنَى أُولئِكَ الأَنْبِيَاءُ.

وَالشَّعْبُ الَّذِي يَتَنَبَّأُونَ لَهُ يَكُونُ مَطْرُوحًا فِي شَوَارِعِ أُورُشَلِيمَ مِنْ جَرَى الْجُوعِ وَالسَّيْفِ، وَلَيْسَ مَنْ يَدْفِنُهُمْ هُمْ وَنِسَاءَهُمْ وَبَنَوُهِمْ وَبَنَاتُهُمْ، وَأَسْكُبُ عَلَيْهِمْ شَرَّهُمْ.

وَتَقُولُ لَهُمْ هذِهِ الْكَلِمَةَ: لِتَذْرِفْ عَيْنَايَ دُمُوعًا لَيْلاً وَنَهَارًا وَلاَ تَكُفَّا، لأَنَّ الْعَذْرَاءَ بِنْتَ شَعْبِي سُحِقَتْ سَحْقًا عَظِيمًا، بِضَرْبَةٍ مُوجِعَةٍ جِدًّا.

إِذَا خَرَجْتُ إِلَى الْحَقْلِ، فَإِذَا الْقَتْلَى بِالسَّيْفِ. وَإِذَا دَخَلْتُ الْمَدِينَةَ، فَإِذَا الْمَرْضَى بِالْجُوعِ، لأَنَّ النَّبِيَّ وَالْكَاهِنَ كِلَيْهِمَا يَطُوفَانِ فِي الأَرْضِ وَلاَ يَعْرِفَانِ شَيْئًا».

هَلْ رَفَضْتَ يَهُوذَا رَفْضًا، أَوْ كَرِهَتْ نَفْسُكَ صِهْيَوْنَ؟ لِمَاذَا ضَرَبْتَنَا وَلاَ شِفَاءَ لَنَا؟ انْتَظَرْنَا السَّلاَمَ فَلَمْ يَكُنْ خَيْرٌ، وَزَمَانَ الشِّفَاءِ فَإِذَا رُعْبٌ.

قَدْ عَرَفْنَا يَا رَبُّ شَرَّنَا، إِثْمَ آبَائِنَا، لأَنَّنَا قَدْ أَخْطَأْنَا إِلَيْكَ.

لاَ تَرْفُضْ لأَجْلِ اسْمِكَ. لاَ تَهِنْ كُرْسِيَّ مَجْدِكَ. اُذْكُرْ. لاَ تَنْقُضْ عَهْدَكَ مَعَنَا.

هَلْ يُوجَدُ فِي أَبَاطِيلِ الأُمَمِ مَنْ يُمْطِرُ، أَوْ هَلْ تُعْطِي السَّمَاوَاتُ وَابِلاً؟ أَمَا أَنْتَ هُوَ الرَّبُّ إِلهُنَا؟ فَنَرْجُوكَ، لأَنَّكَ أَنْتَ صَنَعْتَ كُلَّ هذِهِ.