Скрыть
20:3
20:6
20:8
20:10
20:13
20:15
20:17
Церковнославянский (рус)
И услы́ша пасхо́ръ сы́нъ Емме́ровъ свяще́н­никъ, и́же поста́вленъ бѣ́ нача́лникъ въ дому́ Госпо́дни, иеремі́ю проро́че­ст­ву­ю­ща словеса́ сiя́:
и уда́ри пасхо́ръ иеремі́ю проро́ка и вве́рже его́ въ кла́ду, я́же бѣ́ во вратѣ́хъ Венiами́нихъ вы́шнихъ въ дому́ Госпо́дни.
Бы́в­шу же у́тру, изведе́ пасхо́ръ иеремі́ю от­ кла́ды. И рече́ къ нему́ Иеремі́а: не пасхо́ръ нарече́ [Госпо́дь] и́мя твое́, но пресе́лника от­всю́ду.
Поне́же сiя́ глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ да́мъ тя́ въ преселе́нiе и всѣ́хъ друго́въ тво­и́хъ: и паду́тъ мече́мъ вра́гъ сво­и́хъ, и о́чи тво­и́ у́зрятъ, и тебе́ и всего́ Иу́ду да́мъ въ ру́ки царя́ Вавило́нска, и преведу́тъ и́хъ въ Вавило́нъ и побiю́тъ и́хъ мечьми́.
И да́мъ всю́ си́лу гра́да сего́ и вся́ труды́ его́ и вся́ сокро́вища царя́ Иу́дина да́мъ въ ру́ки враго́въ его́, и расхи́тятъ и́хъ и во́змутъ и от­веду́тъ въ Вавило́нъ.
Ты́ же, пасхо́ръ, и вси́ обита́телiе до́му тво­его́, отъи́дете во плѣне́нiе, и въ Вавило́нъ прiи́деши и та́мо у́мреши, та́мо же и погребе́шися ты́ и вси́ дру́зiе тво­и́, и́мже проро́че­с­т­вовалъ еси́ лжу́.
Прельсти́лъ мя́ еси́, Го́споди, и прельще́нъ е́смь, крѣплѣ́йшiй мене́ еси́ и превоз­мо́глъ еси́: бы́хъ въ посмѣ́хъ ве́сь де́нь, вси́ руга́ют­ся мнѣ́.
Поне́же го́рькимъ сло́вомъ мо­и́мъ посмѣю́ся, от­верже́нiе и бѣ́дность наведу́, я́ко бы́сть въ поноше́нiе мнѣ́ сло́во Госпо́дне и въ посмѣ́хъ ве́сь де́нь.
И реко́хъ: не воспомяну́ и́мене Госпо́дня, ниже́ воз­глаго́лю ктому́ во и́мя его́. И бы́сть въ се́рдцы мо­е́мъ я́ко о́гнь горя́щь, паля́щь въ косте́хъ мо­и́хъ, и разслабѣ́хъ от­всю́ду, и не могу́ носи́ти:
слы́шахъ бо досади́тел­ст­ва мно́гихъ собра́в­шихся о́крестъ: напади́те, напади́мъ на́нь, вси́ му́жiе дру́зiе его́: наблюда́йте помышле́нiе его́, а́ще [ка́ко] прельсти́т­ся, и премо́жемъ на́нь и сотвори́мъ от­мще́нiе на́­ше ему́.
Госпо́дь же со мно́ю е́сть я́ко боре́цъ крѣ́пкiй: сего́ ра́ди погна́ша и уразумѣ́ти не мого́ша: постыдѣ́шася зѣло́, я́ко не разумѣ́ша безче́стiя сво­его́, е́же во вѣ́къ не забве́но бу́детъ.
И ты́, Го́споди си́лъ, искуша́яй пра́ведная, вѣ́даяй утро́бы и сердца́, [молю́тися,] да ви́жду мще́нiе твое́ на ни́хъ, тебѣ́ бо от­кры́хъ прю́ мою́.
По́йте Го́споду, хвали́те Го́спода, я́ко изба́ви ду́шу убо́гаго от­ руки́ лука́выхъ.
Про́клятъ де́нь, въ о́ньже роди́хся: де́нь, въ о́ньже породи́ мя ма́ти моя́, да не бу́детъ благослове́нъ.
Про́клятъ му́жъ, и́же воз­вѣсти́ отцу́ мо­ему́, рекі́й: роди́ся тебѣ́ о́трокъ му́жескъ, и я́ко ра́достiю воз­весели́ его́.
Да бу́детъ человѣ́къ то́й я́коже гра́ди, я́же преврати́ Госпо́дь я́ростiю и не раска́яся: да слы́шитъ во́пль зау́тра и рыда́нiе во вре́мя полу́ден­но­е:
я́ко не уби́лъ мене́ въ ложесна́хъ ма́тере, и была́ бы мнѣ́ ма́ти моя́ гро́бъ мо́й и ложесна́ зача́тiя вѣ́чнаго.
Вску́ю изыдо́хъ изъ ложе́снъ, да ви́жду труды́ и болѣ́зни, и сконча́шася въ постыдѣ́нiи дні́е мо­и́?
Украинский (Огієнко)
І почув Пашхур, Іммерів син, священик, що був старшим наглядачем, начальник Господнього дому, Єремію, що пророкував ці слова.
І Пашхур набив пророка Єремію, і посадив його у в́язницю, що була в горішній брамі Веніяминовій, що в Господньому домі…
І сталося наступного дня, і вивів Пашхур Єремію з в́язниці, а Єремія промовив до нього: Не Пашхур Господь дав ім́я тобі, а тільки Маґор-Міссавів.
Бо так промовляє Господь: Ось Я зроблю тебе жахом для тебе самого та для всіх твоїх приятелів, і вони попадають від меча ворогів своїх, а очі твої будуть бачити це.
А всього Юду віддам у руку царя вавилонського, і він нажене їх до Вавилону, і позабиває їх мечем.
І дам увесь скарб цього міста та ввесь його здобуток, і всю коштовність його, та всі скарби юдських царів, усе це дам у руку їхніх ворогів, і вони пограбують їх, і візьмуть їх та й відведуть їх до Вавилону…
А ти, Пашхуре, та всі мешканці дому твого підете до полону.
І прийдеш ти до Вавилону, і помреш там, і будеш похований ти та всі твої приятелі, яким ти неправдиво пророкував.
Намовляв мене, Господи, і був я намовлений, Ти взяв міцно мене й переміг!
Я став цілий день посміховищем, кожен глузує із мене…
Бо коли тільки я говорю, то кричу, кличу: Ґвалт!
та Грабіж!
і так сталося слово Господнє мені цілий день за ганьбу й посміховище…
І я був сказав: Не буду Його споминати, і не буду вже Йменням Його говорити!
І стало це в серці моїм, як огонь той палючий, замкнений у костях моїх, і я змучивсь тримати його й більш не можу!
Бо чув я обмову численних, ось острах навколо: Розкажіть, донесемо на нього!
Кожен муж, який в мирі зо мною, чатує мого упадку та каже: Може буде обманений і переможемо його, і помстимося над ним!
Та зо мною Господь, як потужний силач, тому ті, хто женеться за мною, спіткнуться та не переможуть!
Будуть сильно вони посоромлені, бо робили без розуму, вічний сором їм буде, який не забудеться!
А Господь Саваот випробовує праведного, бачить нирки та серце.
Хай над ними побачу я помсту Твою, бо Тобі я відкрив свою справу!
Співайте пісні Господеві, усі хваліть Господа, бо спасає Він душу убогого від руки лиходіїв!
Проклятий той день, коли я народився, день, коли породила мене моя мати, хай благословенний не буде!
Проклятий той муж, який сповістив мого батька, говорячи: Народилось тобі дитя-хлопець, а тим справді потішив його!
І бодай стався муж той, немов ті міста, що Господь зруйнував й не пожалував їх, і нехай чує крик він уранці, а лемент військовий у часі полудня,
за те, що в утробі мене не забив, і тоді була б стала мені моя мати за гріб мій, а утроба її вагітною навіки була б!…
Чого то з утроби я вийшов, щоб бачити клопіт й скорботу, і нащо кінчаються в соромі ці мої дні?…
Арабский (Arabic Van Dyke)
وسمع فشحور بن امّير الكاهن. وهو ناظر اول في بيت الرب. ارميا يتنبأ بهذه الكلمات.
فضرب فشحور ارميا النبي وجعله في المقطرة التي في باب بنيامين الاعلى الذي عند بيت الرب.
وكان في الغد ان فشحور اخرج ارميا من المقطرة. فقال له ارميا لم يدع الرب اسمك فشحور بل مجور مسّا بيب.
لانه هكذا قال الرب. هانذا اجعلك خوفا لنفسك ولكل محبيك فيسقطون بسيف اعدائهم وعيناك تنظران وادفع كل يهوذا ليد ملك بابل فيسبيهم الى بابل ويضربهم بالسيف.
وادفع كل ثروة هذه المدينة وكل تعبها وكل مثمناتها وكل خزائن ملوك يهوذا ادفعها ليد اعدائهم فيغنمونها وياخذونها ويحضرونها الى بابل.
وانت يا فشحور وكل سكان بيتك تذهبون في السبي وتأتي الى بابل وهناك تموت وهناك تدفن انت وكل محبيك الذين تنبأت لهم بالكذب
قد اقنعتني يا رب فاقتنعت وألححت عليّ فغلبت. صرت للضحك كل النهار كل واحد استهزأ بي.
لاني كلما تكلمت صرخت. ناديت ظلم واغتصاب. لان كلمة الرب صارت لي للعار وللسخرة كل النهار.
فقلت لا اذكره ولا انطق بعد باسمه. فكان في قلبي كنار محرقة محصورة في عظامي فمللت من الامساك ولم استطع
لاني سمعت مذمة من كثيرين. خوف من كل جانب. يقولون اشتكوا فنشتكي عليه. كل اصحابي يراقبون ظلعي قائلين لعله يطغى فنقدر عليه وننتقم منه.
ولكن الرب معي كجبار قدير. من اجل ذلك يعثر مضطهديّ ولا يقدرون. خزوا جدا لانهم لم ينجحوا خزيا ابديا لا ينسى.
فيا رب الجنود مختبر الصدّيق ناظر الكلى والقلب دعني ارى نقمتك منهم لاني لك كشفت دعواي.
رنموا للرب سبحوا الرب لانه قد انقذ نفس المسكين من يد الاشرار
ملعون اليوم الذي ولدت فيه. اليوم الذي ولدتني فيه امي لا يكن مباركا.
ملعون الانسان الذي بشّر ابي قائلا قد ولد لك ابن مفرحا اياه فرحا.
وليكن ذلك الانسان كالمدن التي قلبها الرب ولم يندم فيسمع صياحا في الصباح وجلبة في وقت الظهيرة.
لانه لم يقتلني من الرحم فكانت لي امي قبري ورحمها حبلى الى الابد.
لماذا خرجت من الرحم لارى تعبا وحزنا فتفنى بالخزي ايامي
ВА Пашҳур ибни Имери коҳин, ки сардори нозирон дар хонаи Парвардигор буд, ин суханонро, ки Ирмиё нубувват кард, шунид,
Ва Пашҳур Ирмиёи набиро зада, дар шиканҷагоҳе ки дар дарвозаи болои Бинёмин назди хонаи Парвардигор буд, андохт.
Ва фардои он Пашҳур Ирмиёро аз шиканҷагоҳ баровард, ва Ирмиё ба вай гуфт: «Парвардигор номи туро Пашҳур не, балки Магӯр-Мисавив хондааст.
Зеро ки Парвардигор чунин мегӯяд: инак, Ман туро барои худат ва барои ҳамаи дӯстонат рамзи даҳшат мегардонам, ва онҳо ба дами шамшери душманони худ фурӯ хоҳанд ғалтид, ва чашмонат инро хоҳад дид; ва Ман тамоми Яҳудоро ба дасти подшоҳи Бобил хоҳам супурд, ва ӯ онҳоро ба Бобил хоҳад бурд, ва онҳоро ба дами шамшер қатл хоҳад кард;
Ва тамоми сарвати ин шаҳрро, ва тамоми молу мулки онро, ва тамоми ашёи гаронбаҳои онро хоҳам супурд; ва ҳамаи ганҷинаҳои подшоҳони Яҳудоро ба дасти душманонашон хоҳам дод, ва онҳоро толону тороҷ карда ва тасарруф намуда, ба Бобил хоҳанд бурд.
Ва ту, эй Пашҳур, ва ҳамаи сокинони хонаи ту ба асирӣ хоҳед рафт; ва ба Бобил хоҳӣ расид, ва дар он ҷо хоҳӣ мурд, ва дар он ҷо дафн карда хоҳӣ шуд, – ту, ва ҳамаи дӯстонат, ки барояшон ту нубуввати бардӯрӯғ мекардӣ».
Парвардигоро, Ту маро саргарм кардӣ, ва ман саргарм шудам; Ту аз ман пурзӯртарӣ – ва ғолиб омадӣ; ман тамоми рӯз хандахариш гардидам: ҳар кӣ маро тамасхур мекунад.
Зеро, ҳамин ки ба суханронӣ шурӯъ намоям, дар бораи зулм фарёд мезанам, ва дар бораи тороҷ фиғон мекашам, чунки каломи Парвардигор барои ман нанг ва тамасхури ҳаррӯза гардидааст.
Ва ман ба дили худ гуфтам: «Дигар Ӯро зикр нахоҳам кард, ва дигар ба номи Ӯ сухан нахоҳам ронд». Вале он дар дили ман мисли оташи фурӯзон буд, ки дар устухонҳоям ҷойгир шудааст, ва ман онро боздошта, хаста гардидаам, ва натавонистам.
Зеро ки аз ҷониби касони бисёр бӯҳтон шунидам, ва даҳшат дар гирду пеш буд: «Арз кунед, ва мо аз ӯ шикоят хоҳем намуд». Ҳатто ҳамаи онҳое ки дӯсти худ медонистам, бар ман камин мекунанд: «Шояд саҳве кунад, ва мо бар ӯ ғолиб оем, ва интиқоми худро аз ӯ бигирем».
Лекин Парвардигор, мисли ҷаббори пуриқтидор, бо ман аст; бинобар ин таъқибкунандагони ман пешпо хӯрда, ғолиб нахоҳанд омад; бағоят шармсор хоҳанд шуд, чунки аблаҳона рафтор карданд; хиҷолати абадии онҳо фаромӯш нахоҳад шуд.
Вале Ту, эй Парвардигори лашкарҳо, ки одилро меозмоӣ ва ботину дилро мебинӣ, чунин бикун, ки аз онҳо интиқом гирифтанатро бубинам, зеро ки даъвои худро пеши ту зоҳир намудаам.
Барои Парвардигор бисароед, Парвардигорро ҳамду сано гӯед, зеро ки Ӯ ҷони мискинро аз дасти шарирон наҷот додааст.
Малъун бод рӯзе ки дар он зоида шудаам! Муборак мабод рӯзе ки модарам маро зоидааст!
Малъун бод шахсе ки ба падарам мужда дода, гуфтааст: «Барои ту фарзанди нарина зоида шуд!» – ва ӯро бағоят шод кардааст.
Бигзор аҳволи он шахс мисли шаҳрҳое бишавад, ки Парвардигор онҳоро вожгун кард ва ҳеҷ таассуф нанамуд; бигзор вай субҳидам фиғон ва нимирӯзӣ фарёд бишнавад,
Аз боиси он ки вай маро дар худи батн намиронидааст, то ки модарам қабри ман бошад, ва батнаш ҳомилаи абадӣ бимонад.
Чаро ман аз батн берун омадаам, то ки машаққат ва андӯҳ бубинам, ва рӯзҳоям дар хиҷолат адо шавад?

Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible