Скрыть
31:2
31:16
31:17
31:21
31:24
31:26
31:27
31:30
31:32
31:35
31:39
Церковнославянский (рус)
Во вре́мя о́но, рече́ Госпо́дь, бу́ду въ Бо́га ро́ду Изра́илеву, и ті́и бу́дутъ ми́ въ лю́ди.
Та́ко рече́ Госпо́дь: обрѣто́хъ теплоту́ {Евр.: обрѣто́ша благода́ть.} въ пусты́ни со изги́бшими от­ меча́: иди́те и не потреби́те Изра́иля,
Госпо́дь издале́ча яви́т­ся ему́: любо­́вiю вѣ́чною воз­люби́хъ тя́, того́ ра́ди вовлеко́хъ тя́ въ щедро́ты.
Я́ко воз­гражду́ тя, и воз­гради́шися, дѣ́во Изра́илева: во́змеши тимпа́ны своя́ и изы́деши съ собо́ромъ игра́ющихъ.
Еще́ насади́те виногра́ды въ горѣ́ самарі́йстѣй, насажда́юще насади́те и похвали́те.
Я́ко е́сть де́нь воз­зва́нiя от­вѣщава́ющихъ въ гора́хъ Ефре́мовыхъ: воста́ните и взы́дите въ Сiо́нъ ко Го́сподеви Бо́гу на́­шему:
я́ко та́ко рече́ Госпо́дь Иа́кову: воз­весели́теся весе́лiемъ и воскли́кните на главу́ язы́ковъ: слы́шано сотвори́те и похвали́те, рцы́те: спасе́ Госпо́дь лю́ди своя́, оста́нокъ Изра́илевъ.
Се́, а́зъ веду́ и́хъ от­ сѣ́вера и соберу́ и́хъ от­ коне́цъ земли́ въ пра́здникъ па́схи: и чадороди́тъ наро́дъ мно́гъ, и воз­вратя́т­ся сѣ́мо.
Съ пла́чемъ изыдо́ша, а со утѣше́нiемъ воз­веду́ я́, проводя́ чрезъ рове́н­ники во́дъ по пути́ пра́ву, и не заблу́дятъ по нему́: я́ко а́зъ бѣ́хъ Изра́илеви во Отца́, и Ефре́мъ пе́рвенецъ ми́ е́сть.
Слы́шите, язы́цы, сло́во Госпо́дне, и воз­вѣсти́те во о́стровѣхъ да́льнихъ и рцы́те: развѣ́явый Изра́иля собере́тъ его́ и снабди́тъ его́, я́ко па́стырь ста́до свое́.
Я́ко изба́ви Госпо́дь Иа́кова и изъя́тъ его́ от­ руки́ си́льнѣйшихъ его́.
И прiи́дутъ и воз­веселя́т­ся въ горѣ́ Сiо́нъ, и прiи́дутъ ко благота́мъ Госпо́днимъ, на зе́млю пшени́цы и вина́ и плодо́въ, и ското́въ и овно́въ: и бу́детъ душа́ и́хъ я́коже дре́во плодови́то, и не вза́лчутъ ктому́.
Тогда́ воз­ра́дуют­ся дѣви́цы въ собра́нiи ю́ношей, и ста́рцы воз­ра́дуют­ся: и обращу́ пла́чь и́хъ на ра́дость, и утѣ́шу и́хъ, и сотворю́ и́хъ ве́селы.
Возвели́чу и упою́ ду́шу жерце́въ сыно́въ Леві́иныхъ, и лю́дiе мо­и́ благо́тъ мо­и́хъ насы́тят­ся.
Та́ко рече́ Госпо́дь: гла́съ въ ра́мѣ слы́шанъ бы́сть пла́ча и рыда́нiя и во́пля: Рахи́ль пла́чущися ча́дъ сво­и́хъ, и не хотя́ше утѣ́шитися, я́ко не су́ть.
Та́ко рече́ Госпо́дь: да почі́етъ гла́съ тво́й от­ пла́ча и о́чи тво­и́ от­ сле́зъ, я́ко е́сть мзда́ дѣло́мъ тво­и́мъ, глаго́летъ Госпо́дь, и воз­вратя́т­ся от­ земли́ вра́жiя:
и е́сть наде́жда послѣ́днимъ тво­и́мъ, [глаго́летъ Госпо́дь,] и воз­вратя́т­ся сы́нове тво­и́ въ предѣ́лы своя́.
Слы́шя слы́шахъ Ефре́ма пла́чуща: наказа́лъ мя́ еси́, [Го́споди,] и наказа́хся: а́зъ я́коже теле́цъ не научи́хся: обрати́ мя, и обращу́ся, я́ко ты́ еси́ Госпо́дь Бо́гъ мо́й:
поне́же послѣди́ плѣне́нiя мо­его́ пока́яхся и послѣди́ разумѣ́нiя мо­его́ воз­стена́хъ въ де́нь посрамле́нiя и показа́хъ тебѣ́, я́ко прiя́хъ укори́зну от­ ю́ности мо­ея́.
Сы́нъ любе́зенъ мнѣ́ Ефре́мъ, отроча́ питѣ́ющееся {нѣ́жно­е}, поне́же словеса́ моя́ въ не́мъ, па́мятiю воспомяну́ и́: того́ ра́ди потща́хся о не́мъ, ми́луяй поми́лую его́, рече́ Госпо́дь.
Поста́ви себе́ самого́, Сiо́не, стра́жу, сотвори́ муче́нiе, напра́ви се́рдце твое́ на пу́ть пра́въ, и́мже ходи́лъ еси́: воз­врати́ся, дѣви́це Изра́илева, обрати́ся во гра́ды твоя́ рыда́ющи.
Доко́лѣ от­враща́ешися, дщи́ обезче́­ст­вованая? я́ко созда́ Госпо́дь спасе́нiе въ насажде́нiе но́во, въ не́мже спасе́нiи обы́дутъ человѣ́цы.
Я́ко та́ко рече́ Госпо́дь: еще́ реку́тъ сло́во сiе́ въ земли́ Иуде́йстѣй и во градѣ́хъ ея́, егда́ воз­вращу́ преселе́нiе его́: благослове́нъ Госпо́дь на пра́веднѣй горѣ́ святѣ́й сво­е́й:
и живу́щiи во градѣ́хъ Иу́диныхъ и во все́й земли́ его́, ку́пно со земледѣ́лцемъ, и воз­несе́т­ся во ста́дѣ.
Я́ко упо­и́хъ вся́ку ду́шу жа́ждущу и вся́ку ду́шу а́лчущу насы́тихъ.
Того́ ра́ди воста́хъ от­ сна́ и ви́дѣхъ, и со́нъ ми́ сла́докъ бы́сть.
Се́, дні́е гряду́тъ, глаго́летъ Госпо́дь, и всѣ́ю Изра́иля и Иу́ду сѣ́мя человѣ́чо и сѣ́мя ско́тское.
И бу́детъ, я́коже бдѣ́хъ на ня́ потреби́ти и озло́бити, та́ко бдѣ́ти бу́ду о ни́хъ, е́же созида́ти и насажда́ти, рече́ Госпо́дь.
Въ ты́я дни́ не реку́тъ ктому́: отцы́ ядо́ша ки́слая, а зу́бы дѣ́темъ оско́минишася:
но кі́йждо сво­и́мъ грѣхо́мъ у́мретъ, и я́дшему ки́слая оскоменя́т­ся зу́бы его́.
Се́, дні́е гряду́тъ, глаго́летъ Госпо́дь, и завѣща́ю до́му Изра́илеву и до́му Иу́дину завѣ́тъ но́въ,
не по завѣ́ту, его́же завѣща́хъ отце́мъ и́хъ въ де́нь, въ о́ньже е́мшу ми́ за ру́ку и́хъ, извести́ я́ от­ земли́ Еги́петскiя, я́ко ті́и не пребы́ша въ завѣ́тѣ мо­е́мъ, и а́зъ небрего́хъ и́хъ, глаго́летъ Госпо́дь.
Я́ко се́й завѣ́тъ, его́же завѣща́ю до́му Изра́илеву по дне́хъ о́нѣхъ, глаго́летъ Госпо́дь: дая́ зако́ны моя́ въ мы́сли и́хъ, и на сердца́хъ и́хъ напишу́ я́, и бу́ду и́мъ въ Бо́га, и ті́и бу́дутъ ми́ въ лю́ди:
и не научи́тъ кі́йждо бли́жняго сво­его́ и кі́йждо бра́та сво­его́, глаго́ля: позна́й Го́спода: я́ко вси́ позна́ютъ мя́ от­ ма́ла да́же и до вели́каго и́хъ: я́ко ми́лостивъ бу́ду непра́вдамъ и́хъ и грѣхо́въ и́хъ не помяну́ ктому́.
А́ще воз­несе́т­ся не́бо на высоту́, рече́ Госпо́дь, и а́ще смири́т­ся испо́дъ земли́ ни́зу, и а́зъ не от­ве́ргу ро́да Изра́илева о всѣ́хъ, я́же сотвори́ша, глаго́летъ Госпо́дь.
Та́ко рече́ Госпо́дь, да́вый со́лнце во свѣ́тъ дне́, луну́ и звѣ́зды на свѣ́тъ но́щи, и во́пль на мо́ри, и воз­шумѣ́ша во́лны его́, Госпо́дь Вседержи́тель и́мя ему́.
А́ще премо́лкнутъ зако́ны сі́и от­ лица́ мо­его́, рече́ Госпо́дь, то́ и ро́дъ Изра́илевъ преста́нетъ бы́ти язы́къ предъ лице́мъ мо­и́мъ во вся́ дни́.
Се́, дні́е гряду́тъ, рече́ Госпо́дь, и сози́ждет­ся гра́дъ Го́сподеви от­ столпа́ Анамеи́ля до вра́тъ уго́лныхъ:
и изы́детъ размѣ́ренiе его́ проти́ву ему́ до моги́лъ гари́въ, и объи́мет­ся о́крестъ избра́н­нымъ ка́менiемъ,
и всю́ юдо́ль ме́ртвыхъ и пе́пела, и ве́сь Ассаримо́ѳъ да́же до водоте́чи ке́дрскiя, да́же до у́гла ко́нiй вра́тъ восто́чныхъ, освяще́нiе Го́сподеви, и ктому́ не исто́ргнет­ся и не потреби́т­ся да́же до вѣ́ка.
Украинский (Огієнко)
Того часу, говорить Господь, для всіх родів Ізраїля стану Я Богом, вони ж Мені стануть народом!
Так говорить Господь: Знайшов милість в пустині народ, від меча врятований, Ізраїль іде на свій спочин.
Здалека Господь з́явився мені та й промовив: Я вічним коханням тебе покохав, тому милість тобі виявляю!
Ще буду тебе будувати й збудована будеш, о діво Ізраїлева!
Ти знов приоздобишся в бубни свої, та й підеш у танок тих, хто бавиться,
на горах самарійських ще будеш садити виноградники, виноградарі будуть садити й споживати законно собі!
Настане бо день, коли кликати буде сторожа на Єфремових горах: Уставайте, та підемо ми на Сіон, до Господа, нашого Бога!
Бо так промовляє Господь: Співайте для Якова з радістю, та головою народів утішайтесь!
Розголосіть, вихваляйте й скажіть: Спаси, Господи, народ Свій, останок Ізраїлів!
Ось Я їх приведу із північного краю, і зберу їх із кінців землі, з ними разом сліпий та кульгавий, важка й породілля, сюди повертаються збори великі!
Вони прийдуть з плачем, та Я їх попроваджу в утіхах.
Я їх до потоків води попроваджу прямою дорогою, не спіткнуться на ній, бо Ізраїлеві Я став Отцем, а Єфрем, перворідний він Мій!
Народи, послухайте слова Господнього, і далеко звістіть аж на островах та скажіть: Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його, і стерегтиме його, як пастир отару свою!
Бо Господь викупив Якова, і визволив його від руки сильнішого від нього.
І вони поприходять, і будуть співати на вершині Сіону, і до добра до Господнього будуть горнутись, до збіжжя, і до виноградного соку, і до оливи, і до молодої дрібної худоби та до товару великого!
І стане душа їхня, немов той напоєний сад, і не відчують уже більше стомлення!
Тоді дівчина тішитись буде в танку, і разом юнацтво та старші, бо Я оберну їхню жалобу на радість, і Я їх потішу, і їх звеселю в їхнім смутку!
І душу священиків ситістю Я напою, а народ Мій добром Моїм буде насичений, каже Господь!
Так говорить Господь: Чути голос у Рамі, плач та ридання гірке: Рахиль плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за діти свої, бо нема їх…
Так говорить Господь: Стримай голос свій від голосіння, і від сльози свої очі, бо є нагорода для чину твого, говорить Господь, і вони вернуться з краю ворожого!
І для твого майбутнього є сподівання, говорить Господь, і до границь твоїх вернуться діти твої!
Добре Я чую Єфрема, як він головою похитує, плачучи: Покарав Ти мене і покараний я, мов теля те ненавчене!
Наверни Ти мене і вернуся, бо Ти Господь Бог мій!
Бо як я навернувся, то каявся, коли ж я пізнав, то вдарив по стегнах своїх…
Засоромився я та збентежений був, бо я ганьбу ношу молодощів своїх.
Чи Єфрем не Мій син дорогий, чи не люба дитина Моя?
То скільки Я не говорю проти нього, завжди сильно його пам́ятаю!
Тому то за нього хвилюється нутро Моє, змилосерджуся справді над ним, говорить Господь!
Постав собі дороговкази, стовпи собі порозставляй, зверни своє серце на биту дорогу, якою ти йшла, і вернися, о діво Ізраїлева, вернися до цих своїх міст!
Аж доки тинятися будеш, о дочко невірна?
Господь бо новину створив на землі: жінка спасатиме мужа!
Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Оце слово прокажуть іще в краї Юдиному й по містах його, коли Я верну їх: Хай Господь благословить тебе, оселе ти правди, о горо свята!
І осядуть на ній Юда та міста його разом усі, селяни та ті, хто ходить з отарою.
Бо напоюю Я душу змучену, і кожну душу скорботну насичую.
На це я збудився й побачив, і був мені сон мій приємний.
Ось дні настають, говорить Господь, і засію Ізраїлів дім та дім Юдин насінням людини й насінням скотини.
І буде, як Я пильнував був над ними, щоб їх виривати та бурити, і щоб руйнувати, і губити, і чинити лихе, так Я попильную над ними, щоб їх будувати й садити, говорить Господь!
Тими днями не скажуть уже: Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах!
бо кожен за власну провину помре, і кожній людині, що їсть недоспіле, оскома впаде їй на зуби!
Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт.
Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського.
Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь!
Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!
І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа!
Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!
Так говорить Господь, що сонце дає вдень на світло, і порядок місяцеві й зорям на світло вночі, що порушує море й шумлять його хвилі, Господь Саваот Йому Ймення!
Як відійдуть устави ці з-перед обличчя Мого, говорить Господь, то й насіння Ізраїлеве перестане народом бути перед обличчям Моїм по всі дні.
Так говорить Господь: Так як небо вгорі незміриме, і не будуть досліджені долі основи землі, то так не відкину і Я все насіння Ізраїлеве за все те, що зробили, говорить Господь!
Ось дні настають, говорить Господь, і збудується місто оце Господеві від башти Хананеїла аж до брами Наріжної.
І піде мірничий шнурок той ще далі, прямо аж до Ґареву, й обернеться він до Ґої.
І долина вся трупів та попелу, і всі поля аж до долини Кедрону, аж до рогу Кінської брами на схід, усе це буде святість для Господа, не знищиться та не зруйнується ввіки вона!
Таджикский
«ДАР он замон – мегӯяд Парвардигор, – Ман Худои ҳамаи қабилаҳои Исроил хоҳам буд, ва онҳо қавми Ман хоҳанд буд».
Парвардигор чунин мегӯяд: «Қавме ки аз шамшер саломат монданд, дар биёбон лутф пайдо карданд; биравам, то Исроилро ором намоям.
Аз дурдаст Парвардигор ба ман зоҳир шуд: бо муҳаббати абадӣ туро дӯст доштам, бинобар ин туро бо марҳамат ба Худ ҷалб намудам.
Боз туро, эй бокираи Исроил, бино хоҳам кард, ва ту бино хоҳӣ ёфт; боз бо дафҳои худ зинат ёфта, бо дастаи раққасони шодком берун хоҳӣ омад;
Боз бар куҳҳои Сомария токҳо хоҳӣ шинонд; токдорон ток шинонда, худашон меваи онро хоҳанд хӯрд».
Зеро рузе фаро хоҳад расид, ки дидбонон бар кӯҳи Эфроим нидо хоҳанд кард: ́Бархезед ва назди Парвардигор Худои худ ба Сион бароем!́
Зеро Парвардигор чунин мегӯяд: «Барои Яъқуб бо шодмонӣ тараннум намоед, ва дар сари халқҳо ба ваҷд оед; нидо карда ва ҳамду сано хонда, бигӯед: ́Қавми Худоро, эй Парвардигор, бақияи Исроилро наҷот деҳ!́
Инак, Ман онҳоро аз замини шимолӣ хоҳам овард, ва онҳоро аз ақсои замин ҷамъ хоҳам кард; дар миёни онҳо кӯр ва ланг, зани ҳомиладор ва зоянда бо ҳам хоҳанд буд; анбӯҳи бузурге ба ин ҷо хоҳанд баргашт.
Онҳо бо гиря хоҳанд омад, ва Ман онҳоро бо марҳамат хоҳам бурд; онҳоро сӯи ҷӯйҳои об бо роҳи рост хоҳам бурд, ки дар он пешпо нахоҳанд хӯрд; зеро ки Ман падари Исроил ҳастам, ва Эфроим нахустзодаи Ман аст.
Каломи Парвардигорро бишнавед, эй халқҳо, ва ба ҷазираҳои дурдаст эълон намоед, ва бигӯед: ́Ӯ, ки Исроилро пароканда намуд, ӯро ҷамъ хоҳад овард, ва ӯро нигоҳдорӣ хоҳад кард, чунон ки чӯпон рамаи худро нигоҳдорӣ мекунад́.
Зеро Парвардигор барои Яъқуб фидия хоҳад дод, ва ӯро аз дасти касе ки аз ӯ пурзӯртар аст, раҳо хоҳад кард.
Ва онҳо омада, бар баландии Сион тараннум хоҳанд кард; ва сӯи неъмати Парвардигор: сӯи гандум ва шароб ва равғани зайтун, ва сӯи барраҳо ва гӯсолаҳо равон хоҳанд шуд; ва ҷони онҳо мисли боғи сероб хоҳад буд, ва онҳо дигар ғамгин нахоҳанд шуд.
Он гоҳ бокира дар дастаи раққосон шодӣ хоҳад кард, ва ҷавонон ва пирон – бо якҷоягӣ; ва Ман мотами онҳоро ба шодмонӣ табдил хоҳам дод, ва онҳоро аз кулфате ки кашидаанд, тасаллӣ дода, шод хоҳам гардонид.
Ва ҷони коҳинонро аз чарбу ба фаровонӣ ғизо хоҳам дод, ва қавми Ман аз неъмати Ман сер хоҳанд шуд», – мегӯяд Парвардигор.
Парвардигор чунин мегӯяд: «Овозе дар Ромо шунида шуд, садои нола ва гиряи талх: Роҳел барои фарзандони худ гиря мекунад; барои фарзандони худ наметавонад тасаллӣ ёбад, зеро ки онҳо нестанд».
Парвардигор чунин мегӯяд: «Овози худро аз навҳа, ва чашмони худро аз ашк нигоҳ дор, зеро ки барои заҳмати худ подош хоҳӣ гирифт, – мегӯяд Парвардигор, – ва онҳо аз замини душман хоҳанд баргашт.
Ва барои ояндаи ту умеде ҳаст, – мегӯяд Парвардигор, – ва фарзандонат ба ҳудуди худ хоҳанд баргашт.
Овози Эфроимро шунидам, ки дар мотами худ сар ҷунбонда, мегуфт: ́Ту маро ҷазо додӣ, ва ман мисли гӯсолаи ноозмуда ҷазо дидам; маро баргардон, ва ман хоҳам баргашт, зеро ки Ту Парвардигор Худои ман ҳастӣ;
Зеро, баъд аз он ки баргаштам, пушаймон шудам, ва баъд аз он ки фаҳм кардам, бар рони худ задам; хиҷил шудам, ва нангам низ омад, зеро ки расвоии ҷавонии худро бардошта мегаштам́.
Оё Эфроим писари азизи Ман аст? Оё ӯ валади сурурангез аст? Зеро, ҳар бор, ки дар бораи ӯ сухан меронам, ӯро бисёр ёд мекунам; бинобар ин ба ӯ дилам месӯзад, ба ҳар ҳол ба ӯ раҳм хоҳам кард», – мегӯяд Парвардигор.
Нишонаҳо барои худ бимон, сутунҳо барои худ барпо бикун, ба ҷодда ва роҳе ки рафтаӣ, диққат намо; баргард, эй бокираи Исроил, ба ин шаҳрҳои худ баргард!
То ба кай рӯ хоҳӣ тофт, эй духтари муртад? Зеро Парвардигор бар замин таомули наве офаридааст: зан гирди мард хоҳад гашт.
Парвардигори лашкарҳо, Худои Исроил чунин мегӯяд: «Боз дар замини Яҳудо ва шаҳрҳояш, вақте ки асирони онҳоро баргардонам, ин каломро хоҳанд гуфт: ́Эй маскани адолат ва эй кӯҳи пок, Парвардигор туро муборак созад!́
Ва Яҳудо бо якҷоягии ҳамаи шаҳрҳояш, зироаткорон ва онҳое ки бо рама мегарданд, дар он сокин хоҳанд шуд.
Зеро ки Ман ҷони ташнаро хоҳам нӯшонид, ва ҳар ҷони ғамгинро сер хоҳам кард».
Дар айни ҳол ман бедор шудам ва ба гирду пешам назар андохтам, ва хобам барои ман хуш буд.
«Инак, айёме фаро мерасад, – мегӯяд Парвардигор, – ки Ман хонадони Исроил ва хонадони Яҳудоро бо тухми одам ва тухми чорпоён кишт хоҳам кард.
Ва воқеъ хоҳад шуд: чунон ки Ман бар онҳо барои аз беху бор кандан, ва вожгун сохтан, ва хароб кардан, ва барҳам задан, ва осеб расондан диққат намудаам, ончунон бар онҳо барои бино кардан ва ниҳол шинондан диққат хоҳам намуд, – мегӯяд Парвардигор.
Дар он рӯзҳо дигар нахоҳанд гуфт: ́Падарон ғӯра хӯрданд, ва дандони писарон кунд шуд́,
Балки ҳар кас ба гуноҳи худ хоҳад мурд: ҳар одаме ки ғӯра хӯрад, дандонаш кунд хоҳад шуд.
Инак, айёме фаро мерасад,– мегӯяд Парвардигор, – ки Ман бо хонадони Исроил ва бо хонадони Яҳудо паймони нав хоҳам баст, –
На мисли он паймоне ки бо падарони онҳо бастам, дар рӯзе ки дасташонро гирифтам, то ки онҳоро аз замини Миср берун оварам; онҳо он паймони Маро поймол карданд, гарчанде ки Ман хоҷаи онҳо будам, – мегӯяд Парвардигор.
Чунин паймоне Ман бо хонадони Исроил баъд аз он айём хоҳам баст, – мегӯяд Парвардигор: – шариати Худро дар ботини онҳо ҷойгир хоҳам кард, ва онро бар дили онҳо хоҳам навишт, ва Ман Худои онҳо хоҳам буд, ва онҳо қавми ман хоҳанд буд,
Ва касе ба ёри худ ва касе ба бародари худ дигар таълим дода нахоҳад гуфт: ́Парвардигорро бишносед́, зеро ки ҳамаашон, аз хурд то калон, Маро хоҳанд шинохт, – мегӯяд Парвардигор, – чунки Ман маъсияти онҳоро хоҳам омурзид ва гуноҳи онҳоро дигар ба ёд нахоҳам овард».
Чунин мегӯяд Парвардигоре ки офтобро барои рӯшноии рӯз, ва қонунҳои моҳ ва ситорагонро барои рӯшноии шаб додааст, ва баҳрро тавре ба шур меоварад, ки мавҷҳояш хурӯш бардорад; номи Ӯ Парвардигори лашкарҳост.
«Агар ин қонунҳо аз ҳузури Ман барҳам хӯрад, – мегӯяд Парвардигор, – он гоҳ насли Исроил низ дигар дар ҳузури Ман ба таври доимӣ халқ нахоҳанд буд».
Парвардигор чунин мегӯяд: «Агар дар боло чен кардани осмон ва дар поён тадқиқ намудани асосҳои замин имконпазир бошад, он гоҳ Ман низ аз тамоми насли Исроил аз боиси ҳар он чи онҳо карданд, безор хоҳам шуд», – мегӯяд Парвардигор.
«Инак, айёме фаро мерасад, – мегӯяд Парвардигор, – ки ин шаҳр, аз бурҷи Ҳананъил то дарвозаи кунҷакӣ барои Парвардигор бино хоҳад ёфт.
Ва боз ресмони андоза дар рӯ ба рӯи он то теппаи Ҷореб берун рафта, сӯи Ҷӯот давр хоҳад зад.
Ва тамоми водии лошаҳо ва хокистар, ва тамоми саҳро то наҳри Қидрӯн, то гӯшаи дарвозаи аспон ба тарафи шарқ, барои Парвардигор пок хоҳад буд; дигар ҳаргиз решакан ва хароб нахоҳад шуд».

1 Обещание Господа о вечной любви, об устроении; «великий сонм возвратится». 10 «Кто рассеял Израиля, тот и соберет его». 15 Рахиль, плачущая о детях своих, утешится. 18 Ефрем, его наказание и возвращение. 21 Приглашение возвратиться. 23 Пророчества о возвращении. Не будет больше поговорки, что «отцы ели кислый виноград, а у детей на зубах оскомина». 31 Новый завет. «Все будут знать Меня», «Я прощу».
В то время, говорит Господь, Я буду Богом всем племенам Израилевым, а они будут Моим народом.
Так говорит Господь: народ, уцелевший от меча, нашел милость в пустыне; иду успокоить Израиля.
Издали явился мне Господь и сказал: любовью вечною Я возлюбил тебя и потому простер к тебе благоволение.
Я снова устрою тебя, и ты будешь устроена, дева Израилева, снова будешь украшаться тимпанами твоими и выходить в хороводе веселящихся;
снова разведешь виноградники на горах Самарии; виноградари, которые будут разводить их, сами будут и пользоваться ими.
Ибо будет день, когда стражи на горе Ефремовой провозгласят: «вставайте, и взойдем на Сион к Господу Богу нашему».
Ибо так говорит Господь: радостно пойте об Иакове и восклицайте пред главою народов: провозглашайте, славьте и говорите: «спаси, Господи, народ твой, остаток Израиля!»
Вот, Я приведу их из страны северной и соберу их с краев земли; слепой и хромой, беременная и родильница вместе с ними, – великий сонм возвратится сюда.
Они пошли со слезами, а Я поведу их с утешением; поведу их близ потоков вод дорогою ровною, на которой не споткнутся; ибо Я – отец Израилю, и Ефрем – первенец Мой.
Слушайте слово Господне, народы, и возвестите островам отдаленным и скажите: «Кто рассеял Израиля, Тот и соберет его, и будет охранять его, как пастырь стадо свое»;
ибо искупит Господь Иакова и избавит его от руки того, кто был сильнее его.
И придут они, и будут торжествовать на высотах Сиона; и стекутся к благостыне Господа, к пшенице и вину и елею, к агнцам и волам; и душа их будет как напоенный водою сад, и они не будут уже более томиться.
Тогда девица будет веселиться в хороводе, и юноши и старцы вместе; и изменю печаль их на радость и утешу их, и обрадую их после скорби их.
И напитаю душу священников туком, и народ Мой насытится благами Моими, говорит Господь.
Так говорит Господь: голос слышен в Раме, вопль и горькое рыдание; Рахиль плачет о детях своих и не хочет утешиться о детях своих, ибо их нет.
Так говорит Господь: удержи голос твой от рыдания и глаза твои от слез, ибо есть награда за труд твой, говорит Господь, и возвратятся они из земли неприятельской.
И есть надежда для будущности твоей, говорит Господь, и возвратятся сыновья твои в пределы свои.
Слышу Ефрема плачущего: «Ты наказал меня, и я наказан, как телец неукротимый; обрати меня, и обращусь, ибо Ты Господь Бог мой.
Когда я был обращен, я каялся, и когда был вразумлен, бил себя по бедрам; я был постыжен, я был смущен, потому что нес бесславие юности моей».
Не дорого́й ли у Меня сын Ефрем? не любимое ли дитя? ибо, как только заговорю о нем, всегда с любовью воспоминаю о нем; внутренность Моя возмущается за него; умилосержусь над ним, говорит Господь.
Поставь себе путевые знаки, поставь себе столбы, обрати сердце твое на дорогу, на путь, по которому ты шла; возвращайся, дева Израилева, возвращайся в сии города твои.
Долго ли тебе скитаться, отпадшая дочь? Ибо Господь сотворит на земле нечто новое: жена спасет мужа.
Так говорит Господь Саваоф, Бог Израилев: впредь, когда Я возвращу плен их, будут говорить на земле Иуды и в городах его сие слово: «да благословит тебя Господь, жилище правды, гора святая!»
И поселится на ней Иуда и все города его вместе, земледельцы и ходящие со стадами.
Ибо Я напою душу утомленную и насыщу всякую душу скорбящую.
При этом я пробудился и посмотрел, и сон мой был приятен мне.
Вот, наступают дни, говорит Господь, когда Я засею дом Израилев и дом Иудин семенем человека и семенем скота.
И как Я наблюдал за ними, искореняя и сокрушая, и разрушая и погубляя, и повреждая, так буду наблюдать за ними, созидая и насаждая, говорит Господь.
В те дни уже не будут говорить: «отцы ели кислый виноград, а у детей на зубах оскомина»,
но каждый будет умирать за свое собственное беззаконие; кто будет есть кислый виноград, у того на зубах и оскомина будет.
Вот наступают дни, говорит Господь, когда Я заключу с домом Израиля и с домом Иуды новый завет,
не такой завет, какой Я заключил с отцами их в тот день, когда взял их за руку, чтобы вывести их из земли Египетской; тот завет Мой они нарушили, хотя Я оставался в союзе с ними, говорит Господь.
Но вот завет, который Я заключу с домом Израилевым после тех дней, говорит Господь: вложу закон Мой во внутренность их и на сердцах их напишу его, и буду им Богом, а они будут Моим народом.
И уже не будут учить друг друга, брат брата, и говорить: «познайте Господа», ибо все сами будут знать Меня, от малого до большого, говорит Господь, потому что Я прощу беззакония их и грехов их уже не воспомяну более.
Так говорит Господь, Который дал солнце для освещения днем, уставы луне и звездам для освещения ночью, Который возмущает море, так что волны его ревут; Господь Саваоф – имя Ему.
Если сии уставы перестанут действовать предо Мною, говорит Господь, то и племя Израилево перестанет быть народом предо Мною навсегда.
Так говорит Господь: если небо может быть измерено вверху, и основания земли исследованы внизу, то и Я отвергну все племя Израилево за все то, что они делали, говорит Господь.
Вот, наступают дни, говорит Господь, когда город устроен будет во славу Господа от башни Анамеила до ворот уго́льных,
и землемерная вервь пойдет далее прямо до холма Гарива и обойдет Гоаф.
И вся долина трупов и пепла, и все поле до потока Кедрона, до угла конских ворот к востоку, будет святынею Господа; не разрушится и не распадется вовеки.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible