И слы́ша Сафані́а сы́нъ наѳа́нь и годолі́а сы́нъ пасхо́ровъ, и Иоаха́лъ сы́нъ селемі́инъ и фасхо́ръ сы́нъ Мелхі́евъ словеса́, я́же Иеремі́а глаго́ла ко всѣ́мъ лю́демъ, глаго́ля:

та́ко рече́ Госпо́дь: сѣдя́й во гра́дѣ се́мъ у́мретъ мече́мъ и гла́домъ и мо́ромъ, исходя́й же ко халде́емъ жи́въ бу́детъ, и бу́детъ душа́ его́ на обрѣ́тенiе, и жи́въ бу́детъ.

Я́ко та́ко рече́ Госпо́дь: преда́нiемъ преда́стся гра́дъ се́й въ ру́цѣ си́лы царя́ Вавило́нска, и во́зметъ его́.

И реко́ша царю́: да у́мретъ человѣ́къ то́й, я́ко се́й разслабля́етъ ру́цѣ муже́й вою́ющихъ оста́вшихся во гра́дѣ и ру́ки всѣ́хъ люді́й, глаго́ля къ ни́мъ по словесе́мъ си́мъ: я́ко человѣ́къ се́й не проповѣ́даетъ лю́демъ си́мъ ми́ра, но то́кмо зла́я.

И рече́ ца́рь седекі́а: се́, то́й въ рука́хъ ва́шихъ. Поне́же не можа́ше ца́рь проти́ву и́мъ.

И взя́ша иеремі́ю и вверго́ша его́ въ ро́въ Мелхі́инъ, сы́на царе́ва, и́же бя́ше во дворѣ́ темни́чнѣмъ: и свѣ́сиша его́ у́жами въ ро́въ, въ ро́вѣ же не бя́ше воды́, но ти́на, и бя́ше въ ти́нѣ Иеремі́а.

И слы́ша Авдемеле́хъ му́ринъ, и то́й бя́ше во дворѣ́ царе́вѣ, я́ко вверго́ша иеремі́ю въ ро́въ: ца́рь же [въ то́й ча́съ] сѣдя́ше во вратѣ́хъ Венiами́нихъ.

И изы́де Авдемеле́хъ от до́му царе́ва и рече́ ко царю́ глаго́ля:

злосотвори́лъ еси́, я́же сотвори́лъ еси́, убива́я человѣ́ка сего́ от лица́ гла́да, я́ко нѣ́сть хлѣ́ба во гра́дѣ ктому́.

И повелѣ́ ца́рь Авдемеле́ху, глаго́ля: поими́ съ собо́ю отсю́ду три́десять муже́й и извлецы́ иеремі́ю изъ ро́ва, да не у́мретъ.

И поя́тъ Авдемеле́хъ му́жы, и прiи́де въ до́мъ царе́въ подзе́мный, и взя́ отту́ду ве́тхи по́рты и ве́тхiя у́жы, и вве́рже я́ ко иеремі́и въ ро́въ, и рече́ къ нему́:

положи́ сiя́ подъ у́жы. И сотвори́ Иеремі́а си́це.

И извлеко́ша его́ у́жами и изъя́ша его́ изъ ро́ва. И сѣ́де Иеремі́а во дворѣ́ темни́чнѣмъ.

И посла́ ца́рь, и призва́ къ себѣ́ иеремі́ю въ до́мъ аселиси́ль, и́же въ дому́ Госпо́дни. И рече́ ему́ ца́рь: вопроша́ю тя́ словесе́ [еди́наго], и не ута́й от мене́ словесе́.

И рече́ Иеремі́а царю́: а́ще повѣ́мъ ти́, то́ не сме́ртiю ли умори́ши мя́? и а́ще совѣща́ю ти́, то́ не послу́шаеши мене́.

И кля́тся ему́ ца́рь, глаго́ля: жи́въ Госпо́дь, и́же сотвори́ на́мъ ду́шу сiю́, а́ще убiю́ тя́ и а́ще преда́мъ тя́ въ ру́цѣ человѣ́къ си́хъ и́щущихъ души́ твоея́ [на сме́рть].

И рече́ ему́ Иеремі́а: та́ко рече́ Госпо́дь си́лъ, Бо́гъ Изра́илевъ: а́ще изыды́й изы́деши къ воево́дамъ царя́ Вавило́нска, жива́ бу́детъ душа́ твоя́, и гра́дъ се́й не пожже́тся огне́мъ, и жи́въ бу́деши ты́ и до́мъ тво́й:

а́ще же не изы́деши ко князе́мъ царя́ Вавило́нска, преда́стся гра́дъ се́й въ ру́цѣ халде́йстѣ, и пожгу́тъ его́ огне́мъ, и ты́ не спасе́шися от руки́ и́хъ.

И рече́ ца́рь иеремі́и: а́зъ опасе́нiе и́мамъ от Иуде́евъ избѣжа́вшихъ ко халде́емъ, да не предаду́тъ мя́ [халде́е] въ ру́цѣ и́хъ, и поруга́ются ми́.

И рече́ Иеремі́а: не предадя́тъ тебе́: послу́шай у́бо словесе́ Госпо́дня, е́же а́зъ глаго́лю тебѣ́, и лу́чше ти́ бу́детъ, и жива́ бу́детъ душа́ твоя́:

и а́ще не восхо́щеши ты́ изы́ти, сiе́ сло́во, е́же сказа́ мнѣ́ Госпо́дь:

и се́, вся́ жены́, оста́вшыяся въ дому́ царя́ Иу́дина, изведу́тся ко князе́мъ царя́ Вавило́нска: и ты́я глаго́лаху: прельсти́ша тя́ и премого́ша тя́ му́жiе ми́рницы твои́, и осла́биша во поползнове́нiихъ но́гу твою́ и отврати́шася от тебе́:

и жены́ твоя́ и ча́да твоя́ изведу́тъ ко халде́емъ, и ты́ не уцѣлѣ́еши, я́ко руко́ю царя́ Вавило́нска я́тъ бу́деши, и гра́дъ се́й пожже́тся.

И рече́ ему́ ца́рь: человѣ́къ да не увѣ́сть слове́съ си́хъ, и да не у́мреши ты́.

И а́ще услы́шатъ кня́зи, я́ко глаго́лахъ съ тобо́ю, и прiи́дутъ къ тебѣ́ и реку́тъ ти́: повѣ́ждь на́мъ, что́ глаго́ла къ тебѣ́ ца́рь? не ута́й от на́съ, и не убiе́мъ тебе́: и что́ глаго́ла къ тебѣ́ ца́рь?

И рече́ши и́мъ: поверго́хъ а́зъ моле́нiе мое́ предъ лице́мъ царе́вымъ, я́ко да не возврати́тъ мене́ въ до́мъ Ионаѳа́нь, умре́ти ми́ та́мо.

И прiидо́ша вси́ кня́зи ко иеремі́и и вопроси́ша его́. И повѣ́да и́мъ по всѣ́мъ словесе́мъ си́мъ, я́же заповѣ́да ему́ ца́рь. И умо́лкнуша, я́ко нѣ́сть слы́шано сло́во Госпо́дне.

И сѣдя́ше Иеремі́а во дворѣ́ темни́чнѣмъ, до́ндеже взя́ша Иерусали́мъ.

Рус. (Юнгеров)

И услышали Сафания, сын Нафана, и Годолия, сын Пасхора, и Иоахал, сын Селемии, и Фасхор, сын Мелхии, слова, которыя Иеремия говорил ко всему народу:

Так говорит Господь: остающийся в городе сем умрет от меча, и голода, и моровой язвы, а кто выйдет к Халдеям, жив будет, и будет душа его сохранена, и жив будет,

Ибо так говорит Господь: непременно предан будет город сей в руки войска царя Вавилонского, и возьмет его.

И сказали царю: должен умереть человек тот, ибо он ослабляет руки воинов, оставшихся в городе сем, и руки всего народа, говоря им слова такия; человек этот возвещает народу сему не мир, а только бедствие.

И сказал царь Седекия „вот он в руках вашихъ“, потому что царь ничего не мог (делать) вопреки им.

И взяли Иеремию, и бросили его в ров Мелхии, сына царева, который находился во дворе темничном, и спустили его на деревках в ров, а во рву не было воды, а только тина, и Иеремия был в тине.

И услышал Авдемелех Эфиоплянин, - он был во дворе царском, – что ввергли Иеремию в ров, а царь (в тот час) сидел в воротах Вениаминовых.

И вышел Авдемелех из дома царского и сказал царю:

Ты, поступив так, худо сделал, убиваешь голодом человека сего, ибо нет более хлеба в городе.

И повелел царь Авдемелеху, сказав: возьми с собою отсюда тридцать человек, и извлеки Иеремию изо рва, чтобы он не умер.

И взял Авдемелех людей и пришел в дом царский, в подземелье, и взял оттуда старой одежды и старых веревок, и бросил их к Иеремии в ров, и сказал ему:

Подложи это под веревки, и сделал Иеремия так.

И повлекли его веревками, и подняли его изо рва, и сел Иеремия во дворе темничном.

И послал царь и призвал к себе Иеремию в дом Аселисиль, что в доме Господнем, и сказал ему царь: спрашиваю я у тебя (одного) слова и не скрой от меня ничего.

И сказал Иеремия царю: если я открою тебе, то не предашь-ли меня смерти? и если дам совет тебе, то послушаешь-ли меня?

И клялся ему царь, говоря: жив Господь, Который сотворил нам душу сию, я не убью тебя и не предам тебя в руки людей сих, ищущих души твоей (на смерть).

И сказал ему Иеремия: так говорит Господь сил, Бог Израилев: если ты выйдешь добровольно к воеводам царя Вавилонского, то жива будет душа твоя, и город сей не будет огнем сожжен, и останешься жив ты и дом твой.

Если же не выйдешь к князьям царя Вавилонского, то предан будет город сей в руки Халдеев, и сожгут его огнем, и ты не спасешься от руки их.

И сказал царь Иеремии: я опасаюсь Иудеев, убежавших к Халдеям, чтобы не предали меня (Халдеи) в руки их, и они надругаются надо мною.

И сказал Иеремия: не предадут тебя, а послушай слова Господня, которое Я возвещаю тебе, и лучше тебе будет, и жива будет душа твоя.

Если же ты не захочешь выйти, то вот слово, которое открыл мне Господь:

Вот все жены, оставшияся в доме царя Иудейского, будут отведены к князьям царя Вавилонского, и оне скажут: „тебя прельстили и превозмогли друзья твои, и ослабили скользившую ногу твою, и отвернулись от тебя“.

И жен твоих и сыновей твоих отведут к Халдеям, и ты не спасешься, ибо рукою царя Вавилонского взят будешь, и город сей сожжен будет.

И сказал ему царь: пусть никто не знает слов сих, и (тогда) ты не умрешь.

И если услышат князья, что я говорил с тобою, и придут к тебе и скажут тебе: „скажи нам, что говорил тебе царь, не скрой от нас, и мы не убьем тебя и что сказал тебе царь?“

Скажи им: я повергнул пред лице царя прошение мое, чтобы он не возвращал меня в дом Ионафана, дабы не умереть мне там.

И пришли все князья к Иеремии, и спросили его, и разсказал им согласно всем словам сим, как приказал ему царь, и умолкли, потому что неизвестно (осталось) слово Господне.

И сидел Иеремия во дворе темничном, пока не взяли Иерусалим.

Украинский (Огієнко)

І почув Шефатія, син Маттанів, і Ґедалія, син Пашхурів, і Юхал, син Шелемеїн, і Пашхур, син Малкійїн, ті слова, що Єремія говорив до всього народу, кажучи:

Так говорить Господь: Хто сидітиме в цьому місті, той помре від меча, голоду та від моровиці, а хто вийде до халдеїв, той буде жити, і стане йому душа його за здобич, і він житиме!

Так говорить Господь: Напевно буде дане це місто в руку війська вавилонського царя, і він здобуде його!

І сказали зверхники до царя: Нехай же уб́ють цього чоловіка, бо він ослаблює руки вояків, позосталих у цьому місті, та руки всього народу, говорячи їм слова, як оці.
Бо цей чоловік не шукає для цього народу добра, а тільки зла!…

І сказав цар Седекія: Ось він у ваших руках, бо цар нічого не вдіє супроти вас.

І взяли Єремію та й кинули його до ями Малкійї, царевого сина, що в подвір́ї в́язниці, і спустили Єремію шнурами.
А в ямі була не вода, а тільки багно, і загруз Єремія в багні!

І почув мурин Евед-Мелех, евнух, який був у царському домі, що Єремію кинули до ями, а цар сидів у Веніяминовій брамі.

І вийшов Евед-Мелех з царського дому, та й сказав цареві, говорячи:

Пане мій царю, ці люди вчинили зло в усьому, що зробили пророкові Єремії, якого кинули до ями, і помре він на своєму місці через голод, бо в місті нема вже хліба…

І наказав цар муринові Евед-Мелехові, говорячи: Візьми з собою звідси троє люда, і витягнеш пророка Єремію з ями, поки він ще не вмер!

І взяв Евед-Мелех тих людей з собою, і прийшов до царського дому під скарбницею, і набрав ізвідти подертого шмаття та непотрібних лахів, і спустив їх до Єремії до ями шнурами.

І сказав мурин Евед-Мелех до Єремії: Поклади це подерте шмаття та лахи попід пахи своїх рук під шнури!
І зробив Єремія так.

І потягнули Єремію шнурами, і витягли його з ями.
І сидів Єремія в подвір́ї в́язниці.

І послав цар Седекія, і взяв пророка Єремію до себе, до третього входу, що в домі Господньому.
І сказав цар до Єремії: Запитаю я тебе про щось, не заховуй від мене нічого!

І сказав Єремія до Седекії: Коли я провіщу тобі, то чи справді не вб́єш ти мене?
А коли пораджу тобі, то мене не послухаєш…

І присягнув цар Седекія Єремії таємно, говорячи: Як живий Господь, що створив нам цю душу: не вб́ю тебе, і не дам тебе в руку тих людей, що шукають твоєї душі!

І сказав Єремія до Седекії: Так говорить Господь, Бог Саваот, Бог Ізраїлів: Якщо справді вийдеш ти до зверхників вавилонського царя, то житиме душа твоя, а місто це не буде спалене огнем, і будеш жити ти та дім твій.

А якщо ти не вийдеш до вавилонського царя, то це місто буде дане в руку халдеїв, і вони спалять його огнем, і ти не втечеш з їхньої руки…

І сказав цар Седекія до Єремії: Я боюся юдеїв, що перейшли до халдеїв, щоб не дали мене в їхню руку, і щоб не насміялися з мене…

І сказав Єремія: Не дадуть!
Послухай Господнього голосу до того, що я говорю тобі, і буде добре тобі, і буде жити душа твоя!

А якщо ти не схочеш вийти, то ось слово, що Господь мені виявив:

І ось усі жінки, що залишилися в домі Юдиного царя, будуть відведені до зверхників вавилонського царя, і вони скажуть: Підмовили тебе й перемогли тебе твої приятелі;
погрузили в багно твої ноги, та вони назад відійшли.

А всі жінки твої та всі сини твої будуть відведені до халдеїв, і ти не втечеш з їхньої руки, бо рукою вавилонського царя будеш схоплений, а місто це буде спалене огнем…

І сказав Седекія до Єремії: Нехай ніхто не знає про ці слова, і ти не помреш.

Бо коли почують зверхники, що я говорив з тобою, то прийдуть до тебе та й скажуть тобі: Розкажи но нам, що говорив ти цареві!
Не ховай перед нами, і не вб́ємо тебе.
І що ж говорив тобі цар?

то скажеш до них: Я склав своє благання перед царське обличчя, щоб не вертали мене до Єгонатанового дому, щоб там не померти.

І прийшли всі зверхники до Єремії й запиталися його, і він розказав їм згідно зо всіма тими словами, що звелів був цар.
І вони мовчки відійшли від нього, бо не довідались про обговорену річ.

І сидів Єремія на подвір́ї в́язниці аж до дня, коли був здобутий Єрусалим.
І сталося, як був здобутий Єрусалим:

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

وَسَمِعَ شَفَطْيَا بْنُ مَتَّانَ، وَجَدَلْيَا بْنُ فَشْحُورَ، وَيُوخَلُ بْنُ شَلَمْيَا، وَفَشْحُورُ بْنُ مَلْكِيَّا، الْكَلاَمَ الَّذِي كَانَ إِرْمِيَا يُكَلِّمُ بِهِ كُلَّ الشَّعْبِ قَائِلاً:

«هكَذَا قَالَ الرَّبُّ: الَّذِي يُقِيمُ فِي هذِهِ الْمَدِينَةِ يَمُوتُ بِالسَّيْفِ وَالْجُوعِ وَالْوَبَإِ. أَمَّا الَّذِي يَخْرُجُ إِلَى الْكَلْدَانِيِّينَ فَإِنَّهُ يَحْيَا وَتَكُونُ لَهُ نَفْسُهُ غَنِيمَةً فَيَحْيَا.

هكَذَا قَالَ الرَّبُّ: هذِهِ الْمَدِينَةُ سَتُدْفَعُ دَفْعًا لِيَدِ جَيْشِ مَلِكِ بَابِلَ فَيَأْخُذُهَا».

فَقَالَ الرُّؤَسَاءُ لِلْمَلِكِ: «لِيُقْتَلْ هذَا الرَّجُلُ، لأَنَّهُ بِذلِكَ يُضْعِفُ أَيَادِيَ رِجَالِ الْحَرْبِ الْبَاقِينَ فِي هذِهِ الْمَدِينَةِ، وَأَيَادِيَ كُلِّ الشَّعْبِ، إِذْ يُكَلِّمُهُمْ بِمِثْلِ هذَا الْكَلاَمِ. لأَنَّ هذَا الرَّجُلَ لاَ يَطْلُبُ السَّلاَمَ لِهذَا الشَّعْبِ بَلِ الشَّرَّ».

فَقَالَ الْمَلِكُ صِدْقِيَّا: «هَا هُوَ بِيَدِكُمْ، لأَنَّ الْمَلِكَ لاَ يَقْدِرُ عَلَيْكُمْ فِي شَيْءٍ».

فَأَخَذُوا إِرْمِيَا وَأَلْقُوْهُ فِي جُبِّ مَلْكِيَّا ابْنِ الْمَلِكِ، الَّذِي فِي دَارِ السِّجْنِ، وَدَلُّوا إِرْمِيَا بِحِبَال. وَلَمْ يَكُنْ فِي الْجُبِّ مَاءٌ بَلْ وَحْلٌ، فَغَاصَ إِرْمِيَا فِي الْوَحْلِ.

فَلَمَّا سَمِعَ عَبْدَ مَلِكُ الْكُوشِيُّ، رَجُلٌ خَصِيٌّ، وَهُوَ فِي بَيْتِ الْمَلِكِ، أَنَّهُمْ جَعَلُوا إِرْمِيَا فِي الْجُبِّ، وَالْمَلِكُ جَالِسٌ فِي بَابِ بَنْيَامِينَ،

خَرَجَ عَبْدَ مَلِكُ مِنْ بَيْتِ الْمَلِكِ وَكَلَّمَ الْمَلِكَ قَائِلاً:

«يَا سَيِّدِي الْمَلِكَ، قَدْ أَسَاءَ هؤُلاَءِ الرِّجَالُ فِي كُلِّ مَا فَعَلُوا بِإِرْمِيَا النَّبِيِّ، الَّذِي طَرَحُوهُ فِي الْجُبِّ، فَإِنَّهُ يَمُوتُ فِي مَكَانِهِ بِسَبَبِ الْجُوعِ، لأَنَّهُ لَيْسَ بَعْدُ خُبْزٌ فِي الْمَدِينَةِ».

فَأَمَرَ الْمَلِكُ عَبْدَ مَلِكَ الْكُوشِيَّ قَائِلاً: «خُذْ مَعَكَ مِنْ هُنَا ثَلاَثِينَ رَجُلاً، وَأَطْلِعْ إِرْمِيَا مِنَ الْجُبِّ قَبْلَمَا يَمُوتُ».

فَأَخَذَ عَبْدَ مَلِكُ الرِّجَالَ مَعَهُ، وَدَخَلَ إِلَى بَيْتِ الْمَلِكِ، إِلَى أَسْفَلِ الْمَخْزَنِ، وَأَخَذَ مِنْ هُنَاكَ ثِيَابًا رِثَّةً وَمَلاَبِسَ بَالِيَةً وَدَلاَّهَا إِلَى إِرْمِيَا إِلَى الْجُبِّ بِحِبَال.

وَقَالَ عَبْدَ مَلِكُ الْكُوشِيُّ لإِرْمِيَا: «ضَعِ الثِّيَابَ الرِّثَّةِ وَالْمَلاَبِسَ الْبَالِيَةَ تَحْتَ إِبْطَيْكَ تَحْتَ الْحِبَالِ». فَفَعَلَ إِرْمِيَا كَذلِكَ.

فَجَذَبُوا إِرْمِيَا بِالْحِبَالِ وَأَطْلَعُوهُ مِنَ الْجُبِّ. فَأَقَامَ إِرْمِيَا فِي دَارِ السِّجْنِ.

فَأَرْسَلَ الْمَلِكُ صِدْقِيَّا وَأَخَذَ إِرْمِيَا النَّبِيَّ إِلَيْهِ، إِلَى الْمَدْخَلِ الثَّالِثِ الَّذِي فِي بَيْتِ الرَّبِّ، وَقَالَ الْمَلِكُ لإِرْمِيَا: «أَنَا أَسْأَلُكَ عَنْ أَمْرٍ. لاَ تُخْفِ عَنِّي شَيْئًا».

فَقَالَ إِرْمِيَا لِصِدْقِيَّا: «إِذَا أَخْبَرْتُكَ أَفَمَا تَقْتُلُنِي قَتْلاً؟ وَإِذَا أَشَرْتُ عَلَيْكَ فَلاَ تَسْمَعُ لِي!»

فَحَلَفَ الْمَلِكُ صِدْقِيَّا لإِرْمِيَا سِرًّا قَائِلاً: «حَيٌّ هُوَ الرَّبُّ الَّذِي صَنَعَ لَنَا هذِهِ النَّفْسَ، إِنِّي لاَ أَقْتُلُكَ وَلاَ أَدْفَعُكَ لِيَدِ هؤُلاَءِ الرِّجَالِ الَّذِينَ يَطْلُبُونَ نَفْسَكَ».

فَقَالَ إِرْمِيَا لِصِدْقِيَّا: «هكَذَا قَالَ الرَّبُّ إِلهُ الْجُنُودِ إِلهُ إِسْرَائِيلَ: إِنْ كُنْتَ تَخْرُجُ خُرُوجًا إِلَى رُؤَسَاءِ مَلِكِ بَابِلَ، تَحْيَا نَفْسُكَ وَلاَ تُحْرَقُ هذِهِ الْمَدِينَةُ بِالنَّارِ، بَلْ تَحْيَا أَنْتَ وَبَيْتُكَ.

وَلكِنْ إِنْ كُنْتَ لاَ تَخْرُجُ إِلَى رُؤَسَاءِ مَلِكِ بَابِلَ، تُدْفَعُ هذِهِ الْمَدِينَةُ لِيَدِ الْكَلْدَانِيِّينَ فَيُحْرِقُونَهَا بِالنَّارِ، وَأَنْتَ لاَ تُفْلِتُ مِنْ يَدِهِمْ».

فَقَالَ صِدْقِيَّا الْمَلِكُ لإِرْمِيَا: «إِنِّي أَخَافُ مِنَ الْيَهُودِ الَّذِينَ قَدْ سَقَطُوا لِلْكَلْدَانِيِّينَ لِئَلاَّ يَدْفَعُونِي لِيَدِهِمْ فَيَزْدَرُوا بِي».

فَقَالَ إِرْمِيَا: «لاَ يَدْفَعُونَكَ. اسْمَعْ لِصَوْتِ الرَّبِّ فِي مَا أُكَلِّمُكَ أَنَا بِهِ، فَيُحْسَنَ إِلَيْكَ وَتَحْيَا نَفْسُكَ.

وَإِنْ كُنْتَ تَأْبَى الْخُرُوجَ، فَهذِهِ هِيَ الْكَلِمَةُ الَّتِي أَرَانِي الرَّبُّ إِيَّاهَا:

هَا كُلُّ النِّسَاءِ اللَّوَاتِي بَقِينَ فِي بَيْتِ مَلِكِ يَهُوذَا، يُخْرَجْنَ إِلَى رُؤَسَاءِ مَلِكِ بَابِلَ وَهُنَّ يَقُلْنَ: قَدْ خَدَعَكَ وَقَدِرَ عَلَيْكَ مُسَالِمُوكَ. غَاصَتْ فِي الْحَمْأَةِ رِجْلاَكَ وَارْتَدَّتَا إِلَى الْوَرَاءِ.

وَيُخْرِجُونَ كُلَّ نِسَائِكَ وَبَنِيكَ إِلَى الْكَلْدَانِيِّينَ، وَأَنْتَ لاَ تُفْلِتُ مِنْ يَدِهِمْ، لأَنَّكَ أَنْتَ تُمْسَكُ بِيَدِ مَلِكِ بَابِلَ، وَهذِهِ الْمَدِينَةُ تُحْرَقُ بِالنَّارِ».

فَقَالَ صِدْقِيَّا لإِرْمِيَا: «لاَ يَعْلَمْ أَحَدٌ بِهذَا الْكَلاَمِ، فَلاَ تَمُوتَ.

وَإِذَا سَمِعَ الرُّؤَسَاءُ أَنِّي كَلَّمْتُكَ، وَأَتَوْا إِلَيْكَ وَقَالُوا لَكَ: أَخْبِرْنَا بِمَاذَا كَلَّمْتَ الْمَلِكَ، لاَ تُخْفِ عَنَّا فَلاَ نَقْتُلَكَ، وَمَاذَا قَالَ لَكَ الْمَلِكُ.

فَقُلْ لَهُمْ: إِنِّي أَلْقَيْتُ تَضَرُّعِي أَمَامَ الْمَلِكِ حَتَّى لاَ يَرُدَّنِي إِلَى بَيْتِ يُونَاثَانَ لأَمُوتَ هُنَاكَ».

فَأَتَى كُلُّ الرُّؤَسَاءِ إِلَى إِرْمِيَا وَسَأَلُوهُ، فَأَخْبَرَهُمْ حَسَبَ كُلِّ هذَا الْكَلاَمِ الَّذِي أَوْصَاهُ بِهِ الْمَلِكُ. فَسَكَتُوا عَنْهُ لأَنَّ الأَمْرَ لَمْ يُسْمَعْ.

فَأَقَامَ إِرْمِيَا فِي دَارِ السِّجْنِ إِلَى الْيَوْمِ الَّذِي أُخِذَتْ فِيهِ أُورُشَلِيمَ. وَلَمَّا أُخِذَتْ أُورُشَلِيمُ،