О Моа́вѣ та́ко рече́ Госпо́дь Вседержи́тель, Бо́гъ Изра́илевъ: о, лю́тѣ Нава́ву, я́ко поги́бе, взя́ся карiаѳаи́мъ, посрами́ся Масига́ѳъ и побѣжде́нъ е́сть.

Нѣ́сть ктому́ цѣле́нiе въ Моа́вѣ, весе́лiе во есево́нѣ, помы́слиша на́нь зла́я: прiиди́те и потреби́мъ я́ от язы́къ: [сего́ ра́ди] молчя́ умо́лкнеши, по́йдетъ за тобо́ю ме́чь.

Гла́съ во́пля от оронаи́ма, погубле́нiе и сотре́нiе вели́ко.

Сотре́ся Моа́въ, возвѣсти́те во́пль ма́лыхъ его́.

Я́ко испо́лнися алао́ѳъ пла́ча: взы́детъ рыда́я путе́мъ оронаи́ма, врази́, во́пль сотре́нiя слы́шасте.

Бѣжи́те и спаси́те ду́шы ва́шя, и бу́дете я́ко осе́лъ ди́вiй въ пусты́ни.

Поне́же имѣ́лъ еси́ наде́жду во огра́дахъ твои́хъ и въ сокро́вищихъ твои́хъ, и ты́ я́тъ бу́деши: и по́йдетъ хамо́съ во преселе́нiе, и свяще́нницы его́ и кня́зи его́ вку́пѣ.

И прiи́детъ губи́тель на вся́къ гра́дъ, и не изба́вится ни еди́нъ гра́дъ, и поги́бнутъ удо́лiя, и погубя́тся поля́, я́коже рече́ Госпо́дь.

Да́йте зна́менiе Моа́ву, я́ко прикоснове́нiемъ прикоснове́нъ бу́детъ, и вси́ гра́ди его́ бу́дутъ пу́сти и безъ живу́щихъ.

Про́клятъ [человѣ́къ] творя́й дѣ́ло Госпо́дне съ небреже́нiемъ, и про́клятъ возбраня́яй мечу́ своему́ от кро́ве.

Почива́ше Моа́въ от мла́дости своея́ и бѣ́ упова́я на сла́ву свою́: не прелiя́ся от сосу́да въ сосу́дъ и во преселе́нiе не отъи́де: сего́ ра́ди пребы́сть вку́съ его́ въ не́мъ, и воня́ его́ нѣ́сть премѣне́на.

Сего́ ра́ди, се́, дні́е гряду́тъ, глаго́летъ Госпо́дь, и послю́ ему́ пресели́тели, и преселя́тъ его́, и сосу́ды его́ истоща́тъ и ро́ги его́ сокруша́тъ:

и посрами́тся Моа́въ от хамо́са, я́коже посра́мленъ е́сть до́мъ Изра́илевъ от Веѳи́ля, въ не́мже имя́ху наде́жду.

Ка́ко глаго́лете: си́льни есмы́ и му́жiе крѣ́пцы во бране́хъ?

Поги́бе Моа́въ, гра́дъ его́, и избра́ннiи ю́ноши его́ снидо́ша подъ ме́чь, глаго́летъ Ца́рь, Госпо́дь Вседержи́тель и́мя его́.

Бли́зъ де́нь Моа́вль, е́же прiити́, и зло́ его́ ско́ро зѣло́.

Утѣша́йте его́ вси́, и́же о́крестъ его́, и вси́ вѣ́дящiи и́мя его́: рцы́те, ка́ко сокруши́ся же́злъ крѣ́пости, па́лица сла́вна?

Сни́ди от сла́вы и ся́ди, во вла́гѣ живу́щая, дщи́ диво́ня, я́ко губи́тель Моа́вскiй взы́детъ на тя́ разруша́яй огра́ды твоя́.

На пути́ ста́ни и воззри́, живу́щая во Арои́рѣ, и вопроси́ бѣжа́щаго и избѣ́гшаго, и рцы́: что́ се́ бы́сть?

Посрами́ся Моа́въ, зане́ побѣжде́нъ е́сть: рыда́йте и вопі́йте, возвѣсти́те во Арно́нѣ, я́ко поги́бе Моа́въ,

и су́дъ прiи́де на зе́млю напо́льную, на хело́нъ и на рефа́съ и на мофа́ѳъ,

и на Дево́нъ и на наво́ и на до́мъ Девлаѳаи́мъ,

и на карiаѳаи́мъ и на веѳгаму́лъ и на до́мъ мао́новъ,

и на карiо́ѳъ и на Восо́ра и на вся́ гра́ды Моа́вли, и́же дале́че и и́же бли́зъ су́ть.

Отсѣ́ченъ е́сть ро́гъ Моа́вль, и мы́шца его́ сокруши́ся, глаго́летъ Госпо́дь:

упо́йте его́, я́ко на Го́спода возвели́чися, и прирази́тъ Моа́въ ру́ку свою́ [о блево́тину], и бу́детъ въ посмѣ́хъ и са́мъ.

И а́ще не въ посмѣ́хъ бы́сть тебѣ́ Изра́иль, а́ще въ та́тствѣ твое́мъ обрѣ́теся, я́ко воева́лъ еси́ его́: пресели́шися ина́мо.

Оста́вите гра́ды и пребыва́йте на ка́мени, живу́щiи въ Моа́вѣ, и бу́дите я́коже го́луби гнѣздя́щiися въ ка́менехъ, во устѣ́хъ сква́жни.

Слы́шахомъ го́рдость Моа́влю, го́рдъ бѣ́ зѣло́: презо́рство его́ и киче́нiе его́, возноше́нiе и воздвиже́нiе се́рдца его́.

А́зъ же вѣ́мъ дѣла́ его́, глаго́летъ Госпо́дь: не дово́лство ли его́ та́ко сотвори́?

Сего́ ра́ди надъ Моа́вомъ возрыда́йте всю́ду, возопі́йте надъ му́жи кира́ды смуще́нiя.

Я́ко пла́чемъ Иази́ровымъ воспла́чуся о тебѣ́, виногра́де Асери́мль! лѣ́торасли твоя́ проидо́ша мо́ре, градо́въ Иази́ровыхъ косну́шася, на жа́тву твою́ и на ви́нное собира́нiе твое́ хи́щникъ нападе́.

Отя́та е́сть ра́дость и весе́лiе от карми́ла и от земли́ Моа́вли, и вино́ от точи́лъ отъя́хъ: ника́коже изгнета́яй ви́нну я́году по обы́чаю пѣ́сни воспое́тъ.

От во́пля есево́нска да́же до Елеа́ла и Иа́са гра́ды и́хъ да́ша гла́съ сво́й, от сиго́ра да́же до оронаи́ма, и ю́ница трилѣ́тная, поне́же и во́ды немри́мъ во сожже́нiе бу́дутъ.

И отиму́ Моа́ва, глаго́летъ Госпо́дь, жру́щаго на гора́хъ и кадя́щаго бого́мъ свои́мъ.

Того́ ра́ди се́рдце Моа́ва, я́ко цѣвни́цы звяца́ти бу́дутъ, и се́рдце мое́ къ муже́мъ кира́ды я́ко цѣвни́ца звяца́ти бу́детъ: сего́ ра́ди, я́же пристяжа́, погибо́ша от человѣ́къ.

Вся́ка бо глава́ на вся́цѣмъ мѣ́стѣ остри́жена бу́детъ, и вся́ка брада́ обро́снется, и вся́ка рука́ посѣ́чена бу́детъ, и на вся́цѣмъ чре́слѣ вре́тище,

и на всѣ́хъ хра́минахъ Моа́вскихъ и на сто́гнахъ его́ вся́къ пла́чь, поне́же сокруши́хъ Моа́ва, я́коже сосу́дъ непотре́бенъ, глаго́летъ Госпо́дь.

Ка́ко измѣни́ся? возрыда́ша, ка́ко обрати́ хребе́тъ Моа́въ и посрами́ся? и бы́сть Моа́въ въ посмѣ́хъ и въ не́нависть всѣ́мъ о́крестъ себе́.

Я́ко та́ко глаго́летъ Госпо́дь: се́, я́коже оре́лъ полети́тъ и распростре́тъ крилѣ́ свои́ на Моа́ва,

взя́тъ е́сть карiо́ѳъ, и огра́ды его́ обстои́мы су́ть: и бу́детъ се́рдце си́льныхъ Моа́вскихъ въ то́й де́нь, я́ко се́рдце жены́ родя́щiя.

И поги́бнетъ Моа́въ от люді́й, я́ко на Го́спода возвели́чися.

Стра́хъ и про́пасть и сѣ́ть на тя́, о, живу́щiй въ Моа́вѣ, глаго́летъ Госпо́дь.

И́же убѣжи́тъ от лица́ стра́ха, впаде́тъ въ про́пасть: и изла́зяй изъ про́пасти и́мется сѣ́тiю: поне́же наведу́ сiя́ на Моа́ва въ лѣ́то посѣще́нiя и́хъ, глаго́летъ Госпо́дь.

Во стѣ́ни есево́нстѣй ста́ша от си́лы избѣ́гше, о́гнь бо изы́де от есево́на и пла́мень от среды́ сео́на, и пожже́ ча́сть Моа́ва и ве́рхъ сыно́въ смяте́нiя.

Го́ре тебѣ́, Моа́ве! погибо́ша лю́дiе хамо́са, я́ко отведо́шася сы́нове твои́ и дще́ри твоя́ въ плѣ́нъ.

И возвращу́ плѣ́нъ Моа́вль въ послѣ́днiя дни́, глаго́летъ Госпо́дь. До здѣ́ су́дъ Моа́вль.

Еврейский

לְמוֹאָב כֹּה־אָמַר יְהוָה צְבָאוֹת אֱלֹהֵי יִשְׂרָאֵל, הוֹי אֶל־נְבוֹ כִּי שֻׁדָּדָה, הֹבִישָׁה נִלְכְּדָה קִרְיָתָיִם; הֹבִישָׁה הַמִּשְׂגָּב וָחָתָּה׃

אֵין עוֹד תְּהִלַּת מוֹאָב, בְּחֶשְׁבּוֹן, חָשְׁבוּ עָלֶיהָ רָעָה, לְכוּ וְנַכְרִיתֶנָּה מִגּוֹי; גַּם־מַדְמֵן תִּדֹּמִּי, אַחֲרַיִךְ תֵּלֶךְ חָרֶב׃

קוֹל צְעָקָה מֵחֹרוֹנָיִם; שֹׁד וָשֶׁבֶר גָּדוֹל׃

נִשְׁבְּרָה מוֹאָב; הִשְׁמִיעוּ זְּעָקָה צְעוֹרֶיהָ (צְעִירֶיהָ)׃

כִּי מַעֲלֵה הַלֻּחוֹת (הַלּוּחִית), בִּבְכִי יַעֲלֶה־בֶּכִי; כִּי בְּמוֹרַד חוֹרֹנַיִם, צָרֵי צַעֲקַת־שֶׁבֶר שָׁמֵעוּ׃

נֻסוּ מַלְּטוּ נַפְשְׁכֶם; וְתִהְיֶינָה כַּעֲרוֹעֵר בַּמִּדְבָּר׃

כִּי יַעַן בִּטְחֵךְ בְּמַעֲשַׂיִךְ וּבְאוֹצְרוֹתַיִךְ, גַּם־אַתְּ תִּלָּכֵדִי; וְיָצָא כְמִישׁ (כְמוֹשׁ) בַּגּוֹלָה, כֹּהֲנָיו וְשָׂרָיו יַחַד (יַחְדָּיו)׃

וְיָבֹא שֹׁדֵד אֶל־כָּל־עִיר, וְעִיר לֹא תִמָּלֵט, וְאָבַד הָעֵמֶק וְנִשְׁמַד הַמִּישֹׁר; אֲשֶׁר אָמַר יְהוָה׃

תְּנוּ־צִיץ לְמוֹאָב, כִּי נָצֹא תֵּצֵא; וְעָרֶיהָ לְשַׁמָּה תִהְיֶינָה, מֵאֵין יוֹשֵׁב בָּהֵן׃

אָרוּר, עֹשֶׂה מְלֶאכֶת יְהוָה רְמִיָּה; וְאָרוּר מֹנֵעַ חַרְבּוֹ מִדָּם׃

שַׁאֲנַן מוֹאָב מִנְּעוּרָיו, וְשֹׁקֵט הוּא אֶל־שְׁמָרָיו, וְלֹא־הוּרַק מִכְּלִי אֶל־כֶּלִי, וּבַגּוֹלָה לֹא הָלָךְ; עַל־כֵּן, עָמַד טַעְמוֹ בּוֹ, וְרֵיחוֹ לֹא נָמָר׃ ס

לָכֵן הִנֵּה־יָמִים בָּאִים נְאֻם־יְהוָה, וְשִׁלַּחְתִּי־לוֹ צֹעִים וְצֵעֻהוּ; וְכֵלָיו יָרִיקוּ, וְנִבְלֵיהֶם יְנַפֵּצוּ׃

וּבֹשׁ מוֹאָב מִכְּמוֹשׁ; כַּאֲשֶׁר־בֹּשׁוּ בֵּית יִשְׂרָאֵל, מִבֵּית אֵל מִבְטֶחָם׃

אֵיךְ תֹּאמְרוּ, גִּבּוֹרִים אֲנָחְנוּ; וְאַנְשֵׁי־חַיִל לַמִּלְחָמָה׃

שֻׁדַּד מוֹאָב וְעָרֶיהָ עָלָה, וּמִבְחַר בַּחוּרָיו יָרְדוּ לַטָּבַח; נְאֻם־הַמֶּלֶךְ, יְהוָה צְבָאוֹת שְׁמוֹ׃

קָרוֹב אֵיד־מוֹאָב לָבוֹא; וְרָעָתוֹ, מִהֲרָה מְאֹד׃

נֻדוּ לוֹ כָּל־סְבִיבָיו, וְכֹל יֹדְעֵי שְׁמוֹ; אִמְרוּ, אֵיכָה נִשְׁבַּר מַטֵּה־עֹז, מַקֵּל תִּפְאָרָה׃

רְדִי מִכָּבוֹד יֹשְׁבֶי (וּשְׁבִי) בַצָּמָא, יֹשֶׁבֶת בַּת־דִּיבוֹן; כִּי־שֹׁדֵד מוֹאָב עָלָה בָךְ, שִׁחֵת מִבְצָרָיִךְ׃

אֶל־דֶּרֶךְ עִמְדִי וְצַפִּי יוֹשֶׁבֶת עֲרוֹעֵר; שַׁאֲלִי־נָס וְנִמְלָטָה, אִמְרִי מַה־נִּהְיָתָה׃

הֹבִישׁ מוֹאָב כִּי־חַתָּה הֵילִילִי (הֵילִילוּ) וּזְעָקִי (וּזְעָקוּ); הַגִּידוּ בְאַרְנוֹן, כִּי שֻׁדַּד מוֹאָב׃

וּמִשְׁפָּט בָּא אֶל־אֶרֶץ הַמִּישֹׁר; אֶל־חֹלוֹן וְאֶל־יַהְצָה וְעַל־מוֹפָעַת (מֵיפָעַת)׃

וְעַל־דִּיבוֹן וְעַל־נְבוֹ, וְעַל־בֵּית דִּבְלָתָיִם׃

וְעַל קִרְיָתַיִם וְעַל־בֵּית גָּמוּל וְעַל־בֵּית מְעוֹן׃

וְעַל־קְרִיּוֹת וְעַל־בָּצְרָה; וְעַל, כָּל־עָרֵי אֶרֶץ מוֹאָב, הָרְחֹקוֹת וְהַקְּרֹבוֹת׃

נִגְדְּעָה קֶרֶן מוֹאָב, וּזְרֹעוֹ נִשְׁבָּרָה; נְאֻם יְהוָה׃

הַשְׁכִּירֻהוּ כִּי עַל־יְהוָה הִגְדִּיל; וְסָפַק מוֹאָב בְּקִיאוֹ, וְהָיָה לִשְׂחֹק גַּם־הוּא׃

וְאִם לוֹא הַשְּׂחֹק, הָיָה לְךָ יִשְׂרָאֵל, אִם־בְּגַנָּבִים נִמְצָאָה (נִמְצָא); כִּי־מִדֵּי דְבָרֶיךָ בּוֹ תִּתְנוֹדָד׃

עִזְבוּ עָרִים וְשִׁכְנוּ בַּסֶּלַע, יֹשְׁבֵי מוֹאָב; וִהְיוּ כְיוֹנָה, תְּקַנֵּן בְּעֶבְרֵי פִי־פָחַת׃

שָׁמַעְנוּ גְאוֹן־מוֹאָב גֵּאֶה מְאֹד; גָּבְהוֹ וּגְאוֹנוֹ וְגַאֲוָתוֹ וְרֻם לִבּוֹ׃

אֲנִי יָדַעְתִּי נְאֻם־יְהוָה, עֶבְרָתוֹ וְלֹא־כֵן; בַּדָּיו לֹא־כֵן עָשׂוּ׃

עַל־כֵּן עַל־מוֹאָב אֲיֵלִיל, וּלְמוֹאָב כֻּלֹּה אֶזְעָק; אֶל־אַנְשֵׁי קִיר־חֶרֶשׂ יֶהְגֶּה׃

מִבְּכִי יַעְזֵר אֶבְכֶּה־לָּךְ הַגֶּפֶן שִׂבְמָה, נְטִישֹׁתַיִךְ עָבְרוּ יָם, עַד יָם יַעְזֵר נָגָעוּ; עַל־קֵיצֵךְ וְעַל־בְּצִירֵךְ שֹׁדֵד נָפָל׃

וְנֶאֶסְפָה שִׂמְחָה וָגִיל מִכַּרְמֶל וּמֵאֶרֶץ מוֹאָב; וְיַיִן מִיקָבִים הִשְׁבַּתִּי, לֹא־יִדְרֹךְ הֵידָד, הֵידָד לֹא הֵידָד׃

מִזַּעֲקַת חֶשְׁבּוֹן עַד־אֶלְעָלֵה, עַד־יַהַץ נָתְנוּ קוֹלָם, מִצֹּעַר עַד־חֹרֹנַיִם, עֶגְלַת שְׁלִשִׁיָּה; כִּי גַּם־מֵי נִמְרִים, לִמְשַׁמּוֹת יִהְיוּ׃

וְהִשְׁבַּתִּי לְמוֹאָב נְאֻם־יְהוָה; מַעֲלֶה בָמָה, וּמַקְטִיר לֵאלֹהָיו׃

עַל־כֵּן לִבִּי לְמוֹאָב כַּחֲלִלִים יֶהֱמֶה, וְלִבִּי אֶל־אַנְשֵׁי קִיר־חֶרֶשׂ, כַּחֲלִילִים יֶהֱמֶה; עַל־כֵּן יִתְרַת עָשָׂה אָבָדוּ׃

כִּי כָל־רֹאשׁ קָרְחָה, וְכָל־זָקָן גְּרֻעָה; עַל כָּל־יָדַיִם גְּדֻדֹת, וְעַל־מָתְנַיִם שָׂק׃

עַל כָּל־גַּגּוֹת מוֹאָב וּבִרְחֹבֹתֶיהָ כֻּלֹּה מִסְפֵּד; כִּי־שָׁבַרְתִּי אֶת־מוֹאָב, כִּכְלִי אֵין־חֵפֶץ בּוֹ נְאֻם־יְהוָה׃

אֵיךְ חַתָּה הֵילִילוּ, אֵיךְ הִפְנָה־עֹרֶף מוֹאָב בּוֹשׁ; וְהָיָה מוֹאָב לִשְׂחֹק וְלִמְחִתָּה לְכָל־סְבִיבָיו׃ ס

כִּי־כֹה אָמַר יְהוָה, הִנֵּה כַנֶּשֶׁר יִדְאֶה; וּפָרַשׂ כְּנָפָיו אֶל־מוֹאָב׃

נִלְכְּדָה הַקְּרִיּוֹת, וְהַמְּצָדוֹת נִתְפָּשָׂה; וְהָיָה לֵב גִּבּוֹרֵי מוֹאָב בַּיּוֹם הַהוּא, כְּלֵב אִשָּׁה מְצֵרָה׃

וְנִשְׁמַד מוֹאָב מֵעָם; כִּי עַל־יְהוָה הִגְדִּיל׃

פַּחַד וָפַחַת וָפָח; עָלֶיךָ יוֹשֵׁב מוֹאָב נְאֻם־יְהוָה׃

הַנִּיס (הַנָּס) מִפְּנֵי הַפַּחַד יִפֹּל אֶל־הַפַּחַת, וְהָעֹלֶה מִן־הַפַּחַת, יִלָּכֵד בַּפָּח; כִּי־אָבִיא אֵלֶיהָ אֶל־מוֹאָב שְׁנַת פְּקֻדָּתָם נְאֻם־יְהוָה׃

בְּצֵל חֶשְׁבּוֹן עָמְדוּ מִכֹּחַ נָסִים; כִּי־אֵשׁ יָצָא מֵחֶשְׁבּוֹן, וְלֶהָבָה מִבֵּין סִיחוֹן, וַתֹּאכַל פְּאַת מוֹאָב, וְקָדְקֹד בְּנֵי שָׁאוֹן׃

אוֹי־לְךָ מוֹאָב, אָבַד עַם־כְּמוֹשׁ; כִּי־לֻקְּחוּ בָנֶיךָ בַּשֶּׁבִי, וּבְנֹתֶיךָ בַּשִּׁבְיָה׃

וְשַׁבְתִּי שְׁבוּת־מוֹאָב בְּאַחֲרִית הַיָּמִים נְאֻם־יְהוָה; עַד־הֵנָּה מִשְׁפַּט מוֹאָב׃ ס

Украинский (Огієнко)

На Моава.
Так каже Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Горе місту Нево, бо воно поруйноване;
Кір́ятаїм посоромлений, здобутий;
посоромлений Замок високий, заляканий…

Нема більше слави Моаву!
У Хешбоні лихе вимишляють на нього: Ходімо, і витнім його із народу!
Теж, Мадмене, замовкнеш і ти: за тобою йде меч!

Чути крик із Горонаїму: Руїна й нещастя велике!

Моав поруйнований, крик підняли аж до Цоару,

бо ходом в Лухіт підуть догори з великим плачем, бо на збіччі Горонаїму чути крик боязкий про руїну…

Утікайте, рятуйте хоч душу свою, і станете, мов отой верес в пустині!

Бо за те, що надіявся ти на вчинки свої та на скарби свої, ти також будеш узятий, і піде Кемош до полону, а разом із ним його священики та його зверхники…

І прийде руїна до кожного міста, і не буде врятоване жодне із них, і загине долина, й погублена буде рівнина, бо так говорив був Господь!…

Дайте крила Моаву, і він відлетить, і міста його стануть спустошенням, так що не буде мешканця у них…

Проклятий, хто робить роботу Господню недбало, і проклятий, хто від крови на меча свого стримує!

Спокійний Моав від юнацтва свого, і мирний на дріжджах своїх, і не лито із посуду в посуд його, і він на вигнання не йшов, тому в нім його смак позостався, а запах його не змінився.

Тому то ось дні настають, говорить Господь, і пошлю Я на нього розливачів, і його розіллють, і посуд його опорожнять, і дзбанки його порозбивають!…

І за Кемоша Моав посоромлений буде, як Ізраїлів дім посоромлений був за Бет-Ел, за місце надії своєї.

Як говорите ви: Ми хоробрі та сильні до бою?

Попустошений буде Моав, і до міст його ворог підійметься, і підуть добірні його юнаки на заріз, каже Цар, що Господь Саваот Йому Ймення…

Близький похід нещастя Моава, а лихо його дуже квапиться…

Співчувайте йому, всі довкілля його, і всі, хто ім́я його знає, скажіть: Як зламалося сильне це берло, ця палиця пишна!

Спустися зо слави своєї, і всядься в пустині, о мешканко, дочко Дівону, бо спустошник Моава до тебе прийшов, і понищив твердині твої!

Стань на дорозі й чекай, мешканко Ароеру, питай втікача та врятовану, кажи: Що це сталося?

Моав посоромлений, бо розтрощений він, ридайте та плачте, і звістіте в Арноні, що Моав попустошений!

І суд ось прийшов на рівнинний цей край, на Холон й на Ягцу, і на Мефаат,

і на Дівон, і на Нево, і на Бет-Дівдатаїм,

і на Кір́ятаїм, і на Бет-Ґамул, і на Бет-Меон,

і на Керіййот, і на Боцру, і на всі міста моавського краю, далекі й близькі…

І відтятий Моавові ріг, і рамено його розтрощене, говорить Господь.

Упійте його, бо пишавсь проти Господа він, і він з плюскотом упаде до блювоти своєї, і станеться й він посміховиськом!…

І чи ж для тебе Ізраїль не був посміховиськом цим?
Хіба серед злодіїв був знайдений він, що ти скільки говориш про нього, то все головою хитаєш?

Покиньте міста, й пробувайте на скелі, мешканці Моава, і будьте, немов та голубка, що над краєм безодні гніздиться!

Ми чули про гордість Моава, що чванливий він дуже, про надутість його і його гордування, про бундючність його та пиху його серця.

Я знаю, говорить Господь, про зухвальство його, і про його балачки безпідставні, робили вони неслухняне!

Ридаю тому над Моавом, і кричу за Моавом усім, зідхаю над людьми Кір-Хересу…

Більш як за Язером Я плакав, Я плакатиму за тобою, винограднику Сівми!
Галузки твої перейшли аж за море, досягли аж до моря Язера.
Спустошник напав на осінній твій плід, і на винобрання твоє,

і забрана буде потіха твоя та радість твоя з виноградника й з краю Моава, і вино із чавила спиню!
Не буде топтати топтач, радісний крик при збиранні не буде вже радісним криком збирання…

Від крику Хешбону аж до Ел́але, аж до Ягацу нестися буде їхній голос, від Цоару аж до Горонаїму, до Еґлат-Шелішійї, бо й вода із Німріму пустинею стане…

І вигублю Я із Моава, говорить Господь, того, хто для жертов виходить на пагірок, і богові кадить своєму.

Тому стогне серце Моє за Моавом, немов та сопілка, і стогне серце Моє, як сопілка, за людьми Кір-Хересу, бо погинули ті, хто багатство набув!…

Тому кожна голова облисіла, і кожна борода обстрижена, на руках у всіх порізи жалоби, і на стегнах верета…

На всіх дахах Моава й на площах його самий лемент, бо розбив Я Моава, мов посуд, якого не люблять, говорить Господь…

Як він розтощений плачуть, як ганебно Моав утікав, і як він посоромлений!
І Моав став за посміх та пострах для всього довкілля його!

Бо так промовляє Господь: Ось він, як орел, прилетить, і крила свої над Моавом розгорне,

міста будуть взяті, й твердині захоплені…
І того дня стане серце лицарства Моава, як серце жони-породіллі!

І з народів Моав буде вигублений, бо пишавсь проти Господа він…

Страх, та безодня, та пастка на тебе, мешканче Моава!
говорить Господь.

Хто від страху втече, той в безодню впаде, хто ж з безодні підійметься, той буде схоплений в пастку…
Бо спроваджу на нього, на того Моава, рік їхньої кари, говорить Господь.

Втікачі знесилені будуть ставати у тіні Хешбону, бо вийде огонь із Хешбону, а полум́я з-поміж Сигону, і поїсть край волосся на скроні Моаву та череп синів галасливих…

Горе, Моаве, тобі!
Загинув Кемошів народ, бо сини твої взяті в полон, твої ж дочки в неволю!…

І верну Я Моавові долю наприкінці днів, говорить Господь.
Аж досі суд на Моава.

Таджикский

Языки

ДАР бораи Мӯоб Парвардигори лашкарҳо, Худои Исроил чунин мегӯяд: «Эй вой бар Набӯ! Зеро ки он валангор шудааст; Қирётаим расво шуда, забт гардидааст; қалъа расво шуда, шикаст хӯрдааст.

Ҷалоли Мӯоб дигар вуҷуд надорад; дар Ҳешбӯн дар ҳаққи он бадиҳо андешидаанд: ́Биравем ва онро нобуд намоем, то ки дигар халқ набошад́. Ту низ, эй Мадмен, мотам хоҳӣ гирифт: шамшер туро таъқиб хоҳад кард.

Садои нола аз Ҳӯрӯнаим ба гӯш мерасад: ́Тороҷ ва шикасти азиме рӯй додааст́.

Мӯоб ба шикаст дучор шудааст; ҷавонони он доду фарёд мекунанд.

Ба фарози Луҳит гирякунон мебароянд, ва дар фуромадгоҳи Ҳӯрӯнаим душманон фиғони шикастро мешунаванд.

Бигрезед, ҷонҳои худро халос кунед, то ки онҳо мисли дарахти аръар дар бодия бошанд.

Азбаски ту ба аъмоли худ ва ба ганҷҳои худ таваккал кардӣ, ту низ забт хоҳӣ шуд, ва Камӯш бо якҷоягии коҳинон ва мирони худ ба асирӣ хоҳад рафт.

Ва тороҷгар ба ҳар шаҳр хоҳад омад, ва ҳеҷ шаҳр раҳо нахоҳад шуд; ва водӣ ба ҳалокат хоҳад расид, ва дашт валангор хоҳад шуд, чунон ки Парвардигор гуфтааст.

Болҳо ба Мӯоб диҳед, то ки парида равад; шаҳрҳои он ба биёбон мубаддал хоҳад шуд, ва касе набошад, ки дар онҳо сокин шавад.

Малъун бод касе ки кори Парвардигорро мусоҳилакорона ба ҷо оварад, ва малъун бод касе ки шамшери худро аз хунрезӣ нигоҳ дорад!

Мӯоб аз ҷавонии худ осудаҳол буд, ва бар дурди худ менишаст, ва аз зарфе ба зарфе рехта нашудааст, ва ба асирӣ нарафтааст; бинобар ин таъмаш дар он мондааст, ва накҳаташ тағйир наёфтааст.

Бинобар ин инак, айёме фаро мерасад, – мегӯяд Парвардигор, – ва Ман резандагонро мефиристам, ки ӯро бирезанд, ва онҳо зарфҳои ӯро холӣ карда, машкҳояшро пора-пора хоҳанд намуд.

Ва Мӯоб аз боиси Камӯш хиҷил хоҳад шуд, чунон ки хонадони Исроил аз боиси Байт-Ил, ки пушту паноҳашон буд, хиҷил шудаанд.

Чӣ гуна шумо мегӯед: ́Мо баҳодурон ва ҷанговарон барои корзор ҳастем́?

Мӯоб гирифтори тороҷ гардида, ба шаҳрҳояш душман баромадааст, ва гузини ҷавононаш ба қатлгоҳ фуромадаанд, – мегӯяд Подшоҳ, ки номаш Парвардигори лашкарҳост.

Фаро расидани ҳалокати Мӯоб наздик аст, ва мусибаташ бағоят мешитобад.

Ба ҳоли ӯ таассуф намоед, эй ҳамаи ҳамсоягони ӯ ва ҳамаи онҳое ки номи ӯро медонед! Бигӯед: ́Асои қудрат ва чӯбдасти шавкат чӣ гуна шикаст хӯрдааст!́

Аз курсии кибриёи худ фурӯд омада, дар саҳрои хушк бинишин, эй духтари сокинаи Дибӯн! Зеро ки тороҷгари Мӯоб бар зидди ту бархостааст ва қалъаҳои туро хароб мекунад.

Дар сари роҳ биист ва бингар, эй сокинаи Арӯэр! Аз онҳое ки барои наҷот ёфтан рӯ ба гурез овардаанд, пурсуҷӯ намо ва бигӯй: ́Чӣ воқеае рӯй додааст?́

Мӯоб шармсор шудааст, зеро ки торумор гардидааст; навҳа кунед ва фиғон кашед, дар Арнӯн эълон намоед, ки Мӯоб толону тороҷ шудааст.

Ва доварӣ бар замини даштрӯя расидааст, бар Ҳӯлӯн ва Яҳсо ва Мефоат,

Ва бар Дибӯн ва Набӯ ва Байт-Диблотаим,

Ва бар Қирётаим ва Байт-Ҷомул ва Байт-Меӯн,

Ва бар Қрийӯт ва Басра, ва бар ҳамаи шаҳрҳои дур ва наздики замини Мӯоб.

Шохи Мӯоб бурида шудааст, ва бозуи он шикастааст, – мегӯяд Парвардигор.

Ӯро маст кунед, зеро ки ӯ пеши Парвардигор такаббур намудааст, ва бигзор Мӯоб дар қайи худ ғӯта занад, ва ӯ низ хандазор шавад.

Оё Исроил барои ту хандазор нашуда буд? Оё вай дар миёни дуздон ёфт шуда буд, ки ҳар бор ту дар бораи вай сухан мерондӣ, бо нафрат калла меҷунбондӣ?

Шаҳрҳоро тарк карда, дар сахра сокин шавед, эй сокинони Мӯоб, ва мисли кабӯтаре бошед, ки дар лаби ҷар лона месозад.

Мо дар бораи ғурури Мӯоб, ки бисёр мағрур аст, дар бораи кибри ӯ ва ғурури ӯ ва калонигарии ӯ ва ҳавобаландии ӯ шунидаем.

Ман густохии ӯро медонам, – мегӯяд Парвардигор, – ва суханони ӯ нодуруст аст: онҳо нодуруст амал кардаанд.

Бинобар ин дар ҳаққи Мӯоб навҳа хоҳам кард, ва барои тамоми Мӯоб фиғон хоҳам кашид; барои мардони Қир-Ҳерес оҳу воҳ хоҳанд кард.

Барои ту, эй токи Сибмо, бештар аз гиряи Яъзир хоҳам гирист; шохаҳои ту то баҳр паҳн шуда, ба кӯли Яъзир расида буд; тороҷгар бар меваҳои тобистонӣ ва бар ҳосили ангури ту ҳуҷум овардааст.

Шодӣ ва хурсандӣ аз боғистон ва аз замини Мӯоб барҳам хӯрдааст; ва Ман шаробро аз чархуштҳо нест кардаам; касе ангурро бо гулбонги сурур пахш нахоҳад кард: гулбонге ки барояд, гулбонги сурур нахоҳад буд.

Аз фиғони Ҳешбӯн, ки то Элъола мерасад, овози худро то Яҳас баланд хоҳанд кард, ва аз Сӯар то Ҳӯрӯнаим, ки Эглат Шлишиё мебошад, зеро ки обҳои Нимрим низ хушк хоҳад шуд.

Ва Ман дар Мӯоб, – мегӯяд Парвардигор, – ҳар киро, ки бар минбарҳо қурбонӣ меоварад ва барои худоёни худ бухур месӯзонад, нест хоҳам кард.

Бинобар ин дили ман барои Мӯоб мисли най оҳу воҳ мекунад, ва дили ман барои мардони Қир-Ҳерес мисли най оҳу воҳ мекунад, чунки сарвате ки онҳо андӯхта буданд, талаф шудааст.

Зеро ки ҳар калла бемӯй ва ҳар риш тарошида шудааст, ва ҳамаи дастҳо харошида ва бар камарҳо палос баста шудааст.

Бар ҳамаи бомҳои Мӯоб ва дар кӯчаҳои он саросар навҳахонист, зеро ки Ман Мӯобро мисли зарфи нодаркоре шикастаам, – мегӯяд Парвардигор.

Чӣ гуна вай торумор шудааст! Барои вай навҳа кунед! Чӣ сон Мӯоб пушт гардонда, шармсор шудааст! Ва Мӯоб барои ҳамаи атрофиёнаш хандахариш ва даҳшат гардидааст».

Зеро Парвардигор чунин мегӯяд: «Инак, ӯ мисли уқоб ҳамла оварда, болҳои худро бар Мӯоб паҳн хоҳад кард.

Шаҳрҳо забт ва қалъаҳо мусаххар карда хоҳад шуд, ва дили баҳодурони Мӯоб дар он рӯз мисли дили зане ки азоби зоиш дошта бошад, хоҳад шуд.

Ва Мӯоб барҳам хӯрда, дигар қавм нахоҳад буд, зеро ки пеши Парвардигор такаббур намудааст.

Тарс ва чоҳ ва дом барои туст, эй сокини Мӯоб, – мегӯяд Парвардигор.

Он ки аз тарс бигрезад, дар чоҳ хоҳад афтод, ва он ки аз чоҳ барояд, гирифтори дом хоҳад шуд, зеро Ман бар вай, бар Мӯоб соли ҷазои онҳоро хоҳам овард, – мегӯяд Парвардигор.

Гурезаҳои бемаҷол дар сояи Ҳешбӯн бозистодаанд, зеро ки оташ аз Ҳешбӯн, ва аланга аз миёни Сиҳӯн берун омадааст, ва чаккаи Мӯоб ва фарқи сари ғавғокунандагонро хоҳад хӯрд.

Вой бар ту, эй Муоб! Қавми Камӯш талаф шудаанд, зеро ки писарони ту ба асирӣ гирифта шудаанд, ва духтарони ту гирифтори асорат гардидаанд.

Вале дар рӯзҳои охир Ман асирони Мӯобро хоҳам баргардонид, – мегӯяд Парвардигор». – Доварӣ дар бораи Мӯоб то ин ҷост.