Бѣжи́те от среды́ Вавило́на и спаси́те кі́йждо ду́шу свою́ и не поги́бнете въ непра́вдѣ его́, зане́ вре́мя отмще́нiя его́ е́сть от Го́спода, воздая́нiе то́й возда́стъ ему́.

Ча́ша злата́я Вавило́нъ въ руцѣ́ Госпо́дни, напая́ющи всю́ зе́млю, от вина́ его́ пи́ша [вси́] язы́цы, сего́ ра́ди потрясо́шася.

Внеза́пу паде́ Вавило́нъ и сокруши́ся: пла́чите по не́мъ, возми́те ма́сти къ болѣ́зни его́, да исцѣли́тся.

Врачева́хомъ Вавило́на, и не исцѣлѣ́: оста́вимъ его́ и отъи́демъ кі́йждо въ зе́млю свою́, взы́де бо къ небеси́ су́дъ его́ и воздви́жеся да́же до звѣ́здъ.

Изнесе́ Госпо́дь су́дъ сво́й: прiиди́те и возвѣсти́мъ въ Сiо́нѣ дѣла́ Го́спода Бо́га на́шего.

Наостри́те стрѣ́лы, напо́лните ту́лы: воздви́же Госпо́дь ду́хъ царе́й ми́дскихъ, я́ко проти́ву Вавило́на гнѣ́въ его́, да погуби́тъ и́, поне́же отмще́нiе Госпо́дне е́сть, отмще́нiе люді́й его́.

На стѣна́хъ Вавило́нскихъ воздви́гните зна́мя, поста́вите стра́жи, угото́вите стра́жей, угото́вите ору́жiе: я́ко умы́сли Госпо́дь, и сотвори́тъ, я́же рече́ на живу́щыя въ Вавило́нѣ,

живы́й надъ вода́ми мно́гими и бога́тъ въ сокро́вищихъ свои́хъ: прiи́де коне́цъ тво́й и́стинно во утро́бы твоя́.

Кля́тся бо Госпо́дь си́лъ мы́шцею свое́ю, я́ко напо́лню тебе́ людьми́, я́коже акри́дами, и возглася́тъ надъ тобо́ю низходя́щiи.

Госпо́дь сотвори́вый зе́млю въ си́лѣ свое́й и устро́ивый вселе́нную въ му́дрости свое́й, и разумѣ́нiемъ свои́мъ распростре́ небеса́,

егда́ о́нъ да́стъ гла́съ, умно́жатся во́ды на небеси́, воздвиза́яй о́блаки от коне́цъ земли́, мо́лнiю въ до́ждь сотвори́, изводя́й свѣ́тъ от сокро́вищъ свои́хъ.

Обуя́ вся́къ человѣ́къ от ра́зума, посрами́ся вся́къ слiя́тель от изва́янiй свои́хъ, я́ко ло́жная слiя́нiя его́, и нѣ́сть ду́ха въ ни́хъ:

су́етна су́ть дѣла́ и смѣ́ху досто́йна, въ ча́съ посѣще́нiя своего́ поги́бнутъ.

Не такова́ ча́сть Иа́ковля, я́ко сотвори́вый вся́ческая то́й е́сть, [а Изра́иль] же́злъ достоя́нiя его́, Госпо́дь Вседержи́тель и́мя его́.

Сокруша́еши ты́ мнѣ́ сосу́ды бра́нныя, и а́зъ сокрушу́ въ тебѣ́ язы́ки и погублю́ въ тебѣ́ ца́рствiя:

и избiю́ въ тебѣ́ ко́ни и вса́дники и́хъ, и избiю́ въ тебѣ́ колесни́цы и всѣда́ющихъ на ни́хъ:

и избiю́ въ тебѣ́ му́жа и жену́, и избiю́ въ тебѣ́ ста́ра и о́трока, и избiю́ въ тебѣ́ ю́ношу и дѣ́ву:

и избiю́ въ тебѣ́ па́стыря и стада́ его́, и избiю́ въ тебѣ́ орю́ща и рабо́тна скота́ его́, и избiю́ въ тебѣ́ воево́ды и прави́тели.

И возда́мъ Вавило́ну и всѣ́мъ жителе́мъ халде́йскимъ вся́ зло́бы и́хъ, я́же сотвори́ша надъ Сiо́номъ предъ очи́ма ва́шима, глаго́летъ Госпо́дь.

Се́, а́зъ на тя́, горо́ смертоно́сная, глаго́летъ Госпо́дь, растлѣва́ющая всю́ зе́млю, и простру́ ру́ку мою́ на тя́ и изве́ргу тя́ изъ ка́меней, и да́мъ тя́ въ го́ру сожже́ную:

и не во́змутъ от тебе́ ка́мене во у́глъ и ка́мене во основа́нiе, я́ко потреби́шися во вѣ́ки, глаго́летъ Госпо́дь.

Воздви́гните зна́мя на земли́, воструби́те трубо́ю во язы́цѣхъ, освяти́те на́нь язы́ки, возвѣсти́те на́нь ца́рствамъ Арара́тскимъ от мене́ и Асханазе́омъ: утверди́те надъ ни́мъ стрѣ́льницы, возведи́те на́нь ко́ни, я́ко акри́довъ мно́жество.

Возведи́те на́нь язы́ки, царя́ ми́дска и всея́ земли́, воево́дъ его́ и всѣ́хъ во́евъ его́ и всея́ земли́ о́бласти его́.

И потрясе́ся земля́ и смути́ся, зане́ воста́ на Вавило́нъ умышле́нiе Госпо́дне, е́же положи́ти зе́млю Вавило́нску пу́сту и ненаселе́ну.

Оскудѣ́ша крѣ́пцыи Вавило́нстiи е́же ра́товати: ся́дутъ та́мо во огра́дѣ, поги́бе хра́брость и́хъ, и бы́ша я́ко жены́: пожже́на су́ть селе́нiя, сотре́ны заво́ры его́.

Гоня́й во срѣ́тенiе теку́ща пости́гнетъ, и вѣ́стникъ срѣ́титъ посла́, да возвѣсти́тъ царю́ Вавило́нску, я́ко взя́тъ бы́сть гра́дъ его́.

От кра́я прехожде́нiй его́ я́ти бы́ша, и тверды́ни его́ зажже́ны огне́мъ, и му́жiе его́ во́инстiи исхо́дятъ.

Та́ко бо глаго́летъ Госпо́дь Вседержи́тель, Бо́гъ Изра́илевъ: до́мове царя́ Вавило́нскаго я́ко гумно́ зрѣ́ло измлаче́ни бу́дутъ: еще́ ма́ло, и прiи́детъ жатва́ его́.

Снѣде́ мя, раздроби́ мя, прiя́тъ мя́ тма́ тонка́, Навуходоно́соръ ца́рь Вавило́нскiй пожре́ мя, я́ко змі́й напо́лни чре́во свое́ сла́достiю мое́ю: и изверго́ша мя́.

Труды́ мои́ и бѣды́ моя́ на Вавило́нъ, рече́тъ живу́щая въ Сiо́нѣ, и кро́вь моя́ на живу́щыя въ халде́ехъ, рече́тъ Иерусали́мъ.

Сего́ ра́ди та́ко глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ суди́ти бу́ду сопе́рника твоего́ и отмщу́ отмще́нiе твое́, и пу́сто сотворю́ мо́ре его́ и изсушу́ пото́ки его́.

И бу́детъ Вавило́нъ въ запустѣ́нiе, жили́ще змие́мъ, въ чу́до и позвизда́нiе, поне́же не бу́детъ живу́щаго.

Вку́пѣ а́ки львы́ воста́нутъ и а́ки ски́мни льво́въ.

Въ горя́чести и́хъ да́мъ питiе́ и́мъ и упою́ я́, да спя́тъ и у́снутъ сно́мъ вѣ́чнымъ и не воста́нутъ, глаго́летъ Госпо́дь.

И низведу́ я́ я́ко а́гнцы на закла́нiе и я́ко овны́ съ козлы́.

Ка́ко взя́ся сеса́хъ, и я́та сла́ва всея́ земли́? ка́ко бы́сть во удивле́нiе Вавило́нъ во язы́цѣхъ?

Взы́де на Вавило́нъ мо́ре въ шу́мѣ во́лнъ свои́хъ, и покры́ся.

Бы́ша гра́ди его́ въ запустѣ́нiе, земля́ безво́дна и пуста́, земля́, въ не́йже никто́же поживе́тъ, и ниже́ бу́детъ вита́ти въ не́мъ сы́нъ человѣ́чь.

И посѣщу́ на ви́ла въ Вавило́нѣ, изве́ргу то́, е́же поглоти́, от у́стъ его́, и не соберу́тся вя́щше къ нему́ язы́цы, зане́ и стѣ́ны вавило́нскiя паду́тъ.

Изыди́те от среды́ его́, лю́дiе мои́, да спасе́тъ кі́йждо ду́шу свою́ от гнѣ́ва я́рости Госпо́дни.

Да не когда́ умягчи́тся се́рдце ва́ше, и убоите́ся ра́ди слу́ха, и́же услы́шится на земли́, и прiи́детъ въ лѣ́то слы́шанiе, и по лѣ́тѣ слы́шанiе, бѣ́дность и непра́вда на зе́млю, и властели́нъ на властели́на.

Сего́ ра́ди, се́, дні́е гряду́тъ, и посѣщу́ на изва́яныя Вавило́на: и вся́ земля́ его́ посрами́тся, и вси́ я́звенiи его́ паду́тъ посредѣ́ его́.

И возвеселя́тся надъ Вавило́номъ небеса́ и земля́ и вся́ су́щая въ ни́хъ: от полу́нощи бо прiи́дутъ на́нь всегуби́телiе, глаго́летъ Госпо́дь:

и я́коже сотвори́ Вавило́нъ па́дати я́звенымъ во Изра́или, та́ко въ Вавило́нѣ паду́тъ я́звенiи всея́ земли́.

Избѣ́гшiи меча́, иди́те, не сто́йте: и́же издале́че, помяни́те Го́спода, и Иерусали́мъ да взы́детъ на се́рдце ва́ше.

Посрами́хомся, зане́ слы́шахомъ руга́нiе на́ше, покры́ срамота́ лице́ на́ше, я́ко прiидо́ша чужді́и во свята́я на́ша въ до́мъ Госпо́день.

Сего́ ра́ди, се́, дні́е гряду́тъ, глаго́летъ Госпо́дь, и посѣщу́ на изва́янiя его́, и по все́й земли́ его́ паду́тъ я́звенiи.

Я́ко а́ще взы́детъ Вавило́нъ на не́бо и а́ще утверди́тъ на высотѣ́ крѣ́пость свою́, от мене́ прiи́дутъ губи́телiе его́, глаго́летъ Госпо́дь.

Гла́съ во́пля Вавило́нска, и сотре́нiе вели́ко въ земли́ Халде́йстѣй:

я́ко погуби́ Госпо́дь Вавило́на и сотре́ от него́ гла́съ ве́лiй шумя́щь я́ко во́ды мно́ги, даде́ въ па́губу гла́съ его́:

я́ко прiи́де на Вавило́нъ хи́щникъ, я́ти бы́ша си́льнiи его́, увяде́ лу́къ и́хъ, я́ко Бо́гъ воздае́тъ и́мъ,

Госпо́дь воздае́тъ ему́ воздая́нiе: и упои́тъ кня́зи его́ и му́дрыя его́, и воево́ды его́ и во́и его́ и си́льныя его́, и у́снутъ сно́мъ вѣ́чнымъ и не возбудя́тся, глаго́летъ Ца́рь, Госпо́дь Вседержи́тель и́мя его́.

Та́ко глаго́летъ Госпо́дь Вседержи́тель: стѣна́ Вавило́нска сiя́ преширо́ка, подкопа́нiемъ подко́пана бу́детъ, и врата́ его́ высо́ка огне́мъ сожже́на бу́дутъ, и бу́дутъ труди́тися лю́дiе вотще́, и язы́цы въ нача́лѣ поги́бнутъ.

Сло́во, е́же заповѣ́да Госпо́дь иеремі́и проро́ку, рещи́ саре́ю сы́ну нирі́ину, сы́на маассе́ова, егда́ и́де от седекі́и царя́ Иу́дина въ Вавило́нъ, въ четве́ртое лѣ́то ца́рства его́: саре́й же бѣ́ нача́лникъ даро́въ.

И написа́ Иеремі́а вся́ зла́я, я́же имя́ху прiити́ на Вавило́нъ, во еди́ну кни́гу вся́ словеса́ сiя́, я́же пи́сана су́ть на Вавило́нъ. И рече́ Иеремі́а къ сарею́:

егда́ вни́деши въ Вавило́нъ, и у́зриши и прочте́ши вся́ словеса́ сiя́, и рече́ши:

Го́споди, ты́ ре́клъ еси́ проти́ву мѣ́ста сего́ погуби́ти е́, и да не бу́детъ живя́й въ не́мъ от человѣ́ка и до скота́, и да бу́детъ въ вѣ́чную пусты́ню:

и бу́детъ, егда́ прочте́ши кни́гу сiю́, привяжи́ къ не́й ка́мень и вве́рзи ю́ посредѣ́ Евфра́та и рцы́:

та́ко потопи́тся Вавило́нъ и не воста́нетъ от лица́ зо́лъ, я́же а́зъ наведу́ на́нь, и разори́тся. Да́же до здѣ́ словеса́ иеремі́ина.

Украинский (Огієнко)

Так говорить Господь: Ось Я бурю збуджу на отой Вавилон та на мешканців серця повстанців на Мене.

І на Вавилон Я пошлю віяча, і розвіють його, і випорожнять його край, бо оточать його у день зла.

Нехай лука свого напинає стрілець проти того, хто й собі напинає, проти того, хто своїм панцерем чваниться!
І не змилуйтеся над його юнаками, закляттям учиніть усе військо його!

І попадають вбиті в халдейському краї, і попробивані на його вулицях…

Бо Ізраїль та Юда не вдівець він по Бозі своєму, по Господу Саваоту, та наповнився край їхній гріхом проти Святого Ізраїлевого.

Утікайте з-серед Вавилону, і кожен урятовуйте душу свою!
За провину його не погиньте, бо це Господеві час помсти, Він дасть відповідну заплату йому!

Вавилон у Господній руці золотая це чаша, що всю землю напоювала: народи впивались вином тим його, тому пошаліли народи!

Несподівано впав Вавилон і зруйнований він!
Візьміте бальзаму для болю його, може буде загоєний він!

Вавилон лікували, та він не був вилікуваний, покиньте його, і підемо кожен до краю свого, бо присуд його досягнув до небес, і дійшов аж до хмар!…

Вивів Господь справедливості наші, прийдіть, і розповімо на Сіоні про чин оцей Господа, нашого Бога!

Вигостріть стріли, візьміте щити!
Збудив Господь духа мідійських царів, бо на Вавилон Його задум, понищити його, бо це помста Господня, помста за храма Його!

Проти мурів Вавилону підійміте прапора, сторожу зміцніть, сторожів порозставляйте, і чати поставте, бо Господь і задумав, і зробив, що Він говорив був на мешканців Вавилону.

О ти, що живеш над великими водами, що маєш скарбів багатенно, кінець твій прийшов, міра твоєї захланности!

Господь Саваот присягав був душею Своєю: наповню людьми тебе, мов сараною, і на тебе вони крик військовий підіймуть!

Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселенну, і небо розтяг Своїм розумом.

Як голос Його забринить, у небесах шумлять води, а коли підіймає Він хмари із краю землі, коли із дощем чинить блискавки та випроваджує вітер зо сховищ Своїх,

тоді кожна людина в знанні туманіє, усяк золотар посоромлений через боввана, бо відлив його це неправда, і немає в них духа!

Марнота вони, вони праця на сміх, в час навіщення їх вони згинуть!

Не така, як оці, частка Яковова, бо все це Він створив, і Ізраїль племено спадщини Його, Господь Саваот Йому Ймення!

Ти Мій молот, знаряддя військове, тобою поб́ю Я народи, і тобою Я вигублю царства!

І тобою поб́ю Я коня й верхівця, і тобою поб́ю колесницю й її візника!

І тобою поб́ю чоловіка та жінку, старого та хлопця тобою поб́ю, і тобою поб́ю юнака та дівчину!

І тобою поб́ю пастуха й його стадо, і тобою поб́ю селянина та запряг його, і тобою поб́ю Я намісників та їхніх заступників!

І Я відплачу Вавилонові і всім мешканцям халдеїв усе їхнє зло, що зробили в Сіоні на ваших очах, промовляє Господь!

Оце Я на тебе, о горо ти згубна, говорить Господь, що всю землю ти губиш!
І руку Свою простягну над тобою, і зо скель тебе скину, і зроблю горою горючою!

І не братимуть з тебе наріжного каменя, ані каменя на підвалини, бо спустошенням вічним ти станеш, говорить Господь…

Підійміте прапор на землі, засурміть у сурму між народами, приготуйте народи на бій проти нього, покличте на нього царства Арарату, Мінні та Ашкеназу, призначте гетьмана над ними, коней спровадьте, немов ту шорстку сарану!

Приготуйте на бій проти нього народи, царів Мідії, намісників її та всіх її заступників, та ввесь край панування її!

І затряслася земля, і корчитись стала від болю, бо здійснилися задуми Господа на Вавилон, щоб край вавилонський вчинити жахливим спустошенням та без мешканця…

Силачі вавилонські воювати перестали, у твердинях осілись, загинула вся їхня сила, зробились, неначе жінки, оселі його попідпалювані, його засуви зламані…

Бігун бігунові назустріч біжить, а посол назустріч послові, щоб звістити царю вавилонському, що з кінця до кінця взяте місто його,

і броди захоплені, і фортеці огнем попалили, вояки перестрашені…

Бо так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Дочка вавилонська мов тік в час топтання його: іще трохи й настане для неї час жнив!

Пожер мене й стер мене Навуходоносор, цар вавилонський, поставив мене, як той посуд порожній, ковтнув він мене, немов змій, моїми розкошами сповнив свого живота, випхнув мене…

Насилля моє й моє тіло на Вавилон, говорить мешканка Сіону, кров же моя на мешканців халдеїв, говорить Єрусалим!

Тому так промовляє Господь: Оце Я змагаюсь за справу твою, і помщу твою помсту, і висушу море його, і джерело його висушу.

І стане руїною цей Вавилон, мешканням шакалів, страхіттям та посміхом, і в ньому мешканця не буде!…

Заревуть вони разом, немов левчуки, загарчать, немов ті левенята…

Як вони порозпалюються, то зроблю їм бенкета та їх упою, щоб раділи й заснули сном вічним, і вже не пробудяться, каже Господь!

Поспускаю Я їх, мов овець до зарізу, немов баранів із козлами.

Як здобутий Шешах, і як схоплена слава всієї землі!
Яким ось зробивсь Вавилон посеред народів!

На Вавилон вийшло море, і вкрився він безліччю хвиль тих його.

Міста його стануть спустошенням, краєм пустині та степу, тим краєм, що в ньому сидіти не буде ніяка людина, і не буде ходити по ньому син людський!

І Я навіщу Бела в Вавилоні, і витягну з уст його те, що він був ковтнув, і вже народи до нього не будуть плисти, немов ріки, і мур вавилонський впаде!

Мій народе, виходьте із нього й рятуйте від лютости гніву Господнього душу свою!

І щоб серце ваше не слабло, а ви не злякалися вістки, почутої в краї, бо прийде цього року ця звістка, а потім того року та звістка, і буде насилля в краю, і повстане пануючий проти пануючого…

Тому то ось дні настають, і навіщу Я божків Вавилону, і ввесь його край посоромлений буде, і всі його вбиті попадають в ньому!

І над Вавилоном співатимуть небо й земля, і все, що є в них, бо на нього приходять спустошники з півночі, каже Господь.

Вавилон мусить упасти за вбитих Ізраїлевих, як за Вавилон впали вбиті всієї землі…

Хто втік від меча, ідіть, не ставайте!
Пам́ятайте й здалека про Господа, а Єрусалим нехай буде на вашому серці!

Застидалися ми, як почули цю ганьбу, сором покрив нам обличчя, бо чужинці прийшли у святиню Господнього дому…

Тому то ось дні настають, говорить Господь, і бовванів його навіщу, і буде стогнати поранений по всім краї його!

Коли б Вавилон аж до неба піднісся, і коли б уміцнив свою силу він на височині, то все таки прийдуть від Мене до нього спустошники, каже Господь!

Чується крик з Вавилону, і велике понищення з краю халдеїв,

бо пустошить Господь Вавилона і галас великий приглушує в ньому, і шумлять їхні хвилі, як води великі, і розлягається гуркіт їхнього голосу…

Бо прийде спустошник на нього, на Вавилон, і схоплене буде лицарство його, їхній лук поламається, бож Бог відплати Господь, Він напевно заплатить!

І впою його зверхників та мудреців його, намісників його та заступників його, і його лицарів, і сном вічним заснуть, і не збудяться, каже Цар, Господь Саваот Йому Ймення…

Так говорить Господь Саваот: Товстий мур вавилонський аж до основ буде знищений, і брами високі його огнем будуть спалені, і мучились дармо народи, і для огню мордувались племена!…

Слово, яке пророк Єремія наказав був Сераї, сину Нерійї, сина Махсеїного, коли він ішов з Седекією, Юдиним царем, до Вавилону, за четвертого року царювання його.
А Серая був головним царським постельником.

І написав Єремія все те лихо, що прийде на Вавилон, до однієї книги, усі ті слова, що написані на Вавилон.

Я сказав Єремія до Сераї: Як прийдеш ти до Вавилону, то гляди, прочитай усі ці слова.

І скажи: Господи, Ти провіщав на це місце, щоб вигубити його так, що не буде в ньому мешканця від людини й аж до скотини, бо буде воно спустошенням вічним.

І станеться, як ти скінчиш читати цю книгу, прив́яжеш до неї каменя, і кинеш її до середини Ефрату,

та й скажеш: Так потоне Вавилон, і не встане через те лихо, що Я на нього наведу, і вони попомучаться!…
Аж досі слова Єремієні.

Немецкий (GNB)

So spricht der HERR: »Ich lasse einen verheerenden Sturm losbrechen gegen die Stadt Babylon und gegen alle, die in diesem Zentrum des Aufruhrs gegen mich wohnen!

Ich schicke Fremde, die sollen das Volk von Babylon davonjagen, so wie der Wind die Spreu fortweht; sie sollen das ganze Land ausplündern. Wenn für Babylonien die Stunde geschlagen hat, wird es von allen Seiten zugleich angegriffen!

Ich gebe seinen Feinden den Befehl: ́Schießt die Bogenschützen nieder und all die stolzen gepanzerten Krieger! Habt kein Mitleid mit den jungen Männern von Babylon, vollstreckt den Bann an seinem ganzen Heer!́«

Dann wird Babylon übersät sein von Toten und auf allen Straßen werden Verwundete liegen.

Ja, Israel und Juda sind nicht im Stich gelassen von ihrem Gott, dem Herrscher der Welt! Babylonien hat sich schwer gegen ihn, den heiligen Gott Israels, vergangen!

Flieht aus Babylonien, ihr Leute von Israel und Juda, rettet euer Leben! Ihr sollt nicht mit umkommen, wenn dieses Land jetzt für seine Schuld bestraft wird! Denn die Zeit der Vergeltung ist da; jetzt zahlt der HERR den Babyloniern alles heim, was sie getan haben!

Babylon war ein goldener Becher in der Hand des HERRN. Mit seinem Wein machte es die ganze Welt betrunken; alle Völker verloren davon den Verstand.

Plötzlich fällt der Becher zu Boden und zerbricht. Ihr Völker, haltet die Totenklage für Babylon! Schafft Salbe herbei für seine Wunden, vielleicht heilen sie!

Aber die Abgesandten der Völker entgegnen: »Wir haben Babylon zu helfen versucht, doch ihm ist nicht mehr zu helfen! Überlasst es seinem Schicksal, wir kehren in unsere Heimat zurück. Dieses Strafgericht überschreitet jedes irdische Maß!«

Die Leute aus Israel und Juda aber werden sagen: »Der HERR hat unser Recht wiederhergestellt! Kommt, wir wollen zum Berg Zion gehen und dort erzählen, was der HERR, unser Gott, getan hat!«

Der HERR hat den Königen von Medien in den Sinn gegeben, gegen Babylonien Krieg zu führen. Sie sollen das Land vernichten. So vergilt er den Babyloniern, was sie mit seinem Tempel gemacht haben. Ich höre schon die Kommandorufe der Meder: »Pfeile bereitmachen! – Schilde aufnehmen!

Gebt das Zeichen zum Angriff auf die Mauern von Babylon! – Verstärkt den Belagerungsring! – Stellt überall Posten auf! – Legt Truppen in den Hinterhalt!«

Ja, der HERR führt durch, was er sich vorgenommen und den Babyloniern angedroht hat!

Volk von Babylon, du wohnst an den Ufern großer Ströme und bist unermesslich reich. Doch deine Zeit ist abgelaufen, du hast genug zusammengeraubt!

Der HERR, der Herrscher der Welt, hat bei sich selbst geschworen: »Die Feinde werden in dein Land einfallen wie Heuschreckenschwärme und ihr Triumphgeschrei über dich erheben!«

Der HERR hat die Erde geschaffen und dadurch seine Macht gezeigt: Das feste Land ist ein Werk seiner Weisheit, der Himmel darüber ein Beweis seines überlegenen Könnens.

Wenn er es befiehlt, sammelt sich mit Donnergetöse das Wasser am Himmel, Wolken steigen am Horizont auf, Blitze öffnen dem Regen die Bahn und der Wind bricht aus seinen Kammern hervor.

Kein Mensch kann das begreifen, sprachlos vor Staunen steht jeder davor. Und alle, die Götterbilder gemacht haben, müssen sich ihrer Machwerke schämen; denn diese Bilder sind Betrug, kein Hauch von Leben ist in ihnen.

Wertlose Figuren sind sie, über die man spottet. Wenn der HERR Gericht hält, ist es aus mit ihnen.

Wie anders ist der Gott Israels! Er hat das Weltall geschaffen und das Volk Israel für immer zu seinem Eigentum gemacht. »Der HERR, der Herrscher der Welt« ist sein Name.

Der HERR sagt: »Die Babylonier sind mein Hammer, meine Kriegswaffe, mit ihnen zerschlage ich Völker und Königreiche.

Mit ihnen zerschlage ich Pferde und Reiter, Wagen und Lenker,

Männer und Frauen, Greise, junge Leute und Kinder.

Mit ihnen zerschlage ich die Hirten samt ihren Herden, die Bauern samt ihren Zugtieren. Statthalter und Befehlshaber zerschlage ich mit ihnen.

Aber jetzt sollt ihr Leute von Israel mit eigenen Augen sehen, wie ich ihnen das Böse heimzahle, das sie an Jerusalem verübt haben!

Babylon, du Berg der Vernichtung, von dem Vernichtung ausgeht in alle Welt, pass auf, jetzt komme ich über dich!«, sagt der HERR. »Ich packe dich und stürze dich in die Tiefe! Ich mache aus dir einen Berg von Schutt und Asche!

Man soll keinen Stein mehr in dir finden, der noch einmal für eine Grundmauer oder als Eckstein zu verwenden wäre; für alle Zeiten wirst du ein Schutthaufen sein!«

Gebt das Zeichen zum Kampf gegen Babylon, bei allen Völkern stoßt ins Kriegshorn! Ruft die Völker auf zum heiligen Krieg! Bietet die Königreiche von Ararat, Minni und Aschkenas zum Kampf auf! Bestellt die Offiziere, die die Truppen ausheben! Lasst Reiterscharen anrücken, zahlreich und grausam wie Heuschreckenschwärme!

Ruft die Völker auf zum heiligen Krieg! Die Könige von Medien sollen sich rüsten, ihre Statthalter und Befehlshaber und die Völker, über die sie gebieten!

Da zittert und bebt die Erde, denn der Plan des HERRN geht jetzt in Erfüllung: Die Stadt Babylon und das ganze Land werden zu einer Wüste, in der kein Mensch mehr wohnt.

Die Verteidiger Babylons haben den Kampf schon aufgegeben. Die stärksten Krieger hocken in den Festungstürmen, haben keine Kraft mehr und vergehen vor Angst wie Frauen. Schon sind die Tore der Stadt erobert, viele Häuser stehen in Flammen.

Ein Bote nach dem andern kommt, um dem König von Babylon zu melden: »Die Feinde dringen von allen Seiten in die Stadt ein! –

Sie haben die Flussübergänge besetzt und die Verteidigungsanlagen in Brand gesteckt! – Unter unseren Männern ist Panik ausgebrochen!«

So spricht der HERR, der Herrscher der Welt, der Gott Israels: »Wenn der Dreschplatz festgestampft wird, ist die Zeit des Dreschens nicht mehr fern. Das eine geschieht schon mit Babylon, das andere wird dann nicht lange auf sich warten lassen!«

Ich höre die Zionsstadt klagen: »Nebukadnezzar, der König von Babylonien, hat mich vernichtet! Er hat mich leer gefressen und wie eine leere Schüssel stehen lassen. Er hat sich den Bauch mit meinen Leckerbissen voll geschlagen und mich dann von sich gestoßen. Wie ein Drache hat er mich verschlungen!«

Darum soll Jerusalem sagen: »Was sie mir angetan haben, soll der Stadt Babylon heimgezahlt werden! Für mein Blut, das geflossen ist, soll ganz Babylonien zur Rechenschaft gezogen werden!«

So spricht der HERR zur Zionsstadt: »Ich werde dir zum Recht verhelfen und den Babyloniern heimzahlen, was sie dir angetan haben. Den Eufrat lasse ich austrocknen, ich lasse seine Quellen versiegen.

Die Stadt Babylon soll zum Trümmerhaufen werden, zu einem Tummelplatz der Schakale, zum Bild des Grauens. Wer das sieht, wird sich mit Entsetzen abwenden. Kein Mensch soll dort mehr wohnen.

Lass die Babylonier nur brüllen wie die Löwen und knurren wie Löwenjunge.

Für ihren Heißhunger bereite ich ihnen ein Festmahl und mache sie dabei betrunken! Sie sollen lustig werden und dann einschlafen – für immer! Das sage ich, der HERR.

Wie Lämmer, wie Schaf- und Ziegenböcke führe ich sie zur Schlachtung!«

Wie war das möglich? Babylon ist gefallen, diese weltberühmte Stadt! Wie konnte es dahin kommen? Alle Völker sind entsetzt.

Das Meer ist nach Babylon vorgedrungen und hat die Stadt unter seinen donnernden Fluten begraben.

Auch die anderen Städte sind alle vernichtet! Babylonien ist zur Wüste geworden, zu einer dürren Steppe, zu einem Land, das niemand mehr bewohnt und niemand durchwandert!

Der HERR sagt: »Jetzt rechne ich ab mit Bel, dem Gott von Babylon! Ich zwinge ihn, alles, was er geraubt und verschlungen hat, wieder auszubrechen. Die Völker werden nicht mehr zu ihm strömen, um ihm Opfer zu bringen! Auch die Mauer von Babylon wird fallen!

Ihr, die ihr zu meinem Volk gehört, verlasst diese Stadt! Bringt euer Leben in Sicherheit, denn mein glühender Zorn wird sich über ihr entladen!«

Ihr Leute von Israel, verliert nicht den Mut! Fürchtet euch nicht wegen der schlimmen Nachrichten, die im Land umlaufen! Wenn ihr heute die eine Schreckensmeldung hört und morgen die nächste, wenn überall brutale Gewalt herrscht und ein Machthaber den andern verjagt,

dann haltet euch an das, was ich, der HERR, sage:

»Der Tag kommt, an dem ich mit den Götzen Babylons abrechne! Babylonien wird mit Schimpf und Schande untergehen; überall werden Tote liegen!

Himmel und Erde und alles, was auf Erden lebt, wird in Jubel ausbrechen, wenn von Norden her die Feinde anrücken und Babylonien vernichten!«

Babylons wegen sind Menschen in aller Welt gefallen, aber wegen der Gefallenen aus Israel wird nun Babylon fallen!

Ihr aber aus dem Volk Israel, die ihr mit dem Leben davongekommen seid, verlasst Babylonien; verliert keine Zeit! Denkt in der Ferne an den HERRN; vergesst Jerusalem nicht!

Ihr sagt zwar: »Der HERR hat uns enttäuscht! Alle Völker haben uns verspottet und verhöhnt; wir müssen uns schämen, dass Fremde in den heiligen Tempel des HERRN eindringen konnten.«

Doch der HERR antwortet: »Der Tag kommt, an dem ich mit den Götzen Babylons abrechne; dann wird ganz Babylonien voll sein vom Stöhnen tödlich Verwundeter!

Und wenn Babylon auch bis in den Himmel aufstiege, sich in unzugänglicher Höhe verschanzte, die Feinde, die ich herbeirufe, würden es dennoch zerstören!«

Horcht! Hilfegeschrei von Babylon her; das ganze Land sinkt in Trümmer!

Der HERR vernichtet Babylon, er macht seinem lärmenden Treiben ein Ende. Wie tobende, brüllende Meereswogen

sind die Feinde über die Stadt gekommen und verwüsten alles. Babylons Soldaten werden gefangen genommen, ihre Bogen zerbrochen. Ein Gott der Vergeltung ist der HERR; er rechnet gründlich ab!

»Ich mache die mächtigen und klugen Führer Babylons betrunken«, sagt der HERR, »alle seine Statthalter und Befehlshaber und seine Kriegsleute! Sie sollen in einen Schlaf versinken, aus dem sie nicht mehr erwachen!« Das sagt der König, der den Namen trägt »Der HERR, der Herrscher der Welt«.

Der HERR, der Herrscher der Welt, sagt: »Die gewaltige Mauer von Babylon wird bis auf den Grund zerstört und seine stolzen Tore werden verbrannt!«

Ganze Völker haben sich vergeblich für dich geplagt, es ist alles dem Untergang geweiht.

Alle diese Unheilsankündigungen gegen Babylon hatte Jeremia auf eine Buchrolle geschrieben. Als Zidkija, der König von Juda, in seinem vierten Regierungsjahr nach Babylon reiste, begleitet vom Oberquartiermeister Seraja, einem Sohn von Nerija und Enkel von Machseja, gab Jeremia die Rolle Seraja mit und erteilte ihm folgenden Auftrag:

»Wenn du in Babylon angekommen bist, dann verliest du alles, was in dieser Rolle steht,

und anschließend sagst du: ́ HERR, damit hast du selbst dieser Stadt das Todesurteil gesprochen; kein Mensch und kein Stück Vieh sollen mehr in ihr wohnen, sie soll für immer zu einer Wüste werden.́

Danach bindest du einen Stein an die Rolle und wirfst sie in den Eufrat.

Dabei rufst du: ́So wie diese Rolle wird die Stadt Babylon versinken und nicht wieder hochkommen wegen des Unheils, das der HERR über sie bringt! Mit Babylon ist es aus!́«

Hier enden die Worte Jeremias.

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

« هكَذَا قَالَ الرَّبُّ: هأَنَذَا أُوقِظُ عَلَى بَابِلَ وَعَلَى السَّاكِنِينَ فِي وَسْطِ الْقَائِمِينَ عَلَيَّ رِيحًا مُهْلِكَةً.

وَأُرْسِلُ إِلَى بَابِلَ مُذَرِّينَ فَيُذَرُّونَهَا وَيُفَرِّغُونَ أَرْضَهَا، لأَنَّهُمْ يَكُونُونَ عَلَيْهَا مِنْ كُلِّ جِهَةٍ فِي يَوْمِ الشَّرِّ.

عَلَى النَّازِعِ فِي قَوْسِهِ، فَلْيَنْزِعِ النَّازِعُ، وَعَلَى الْمُفْتَخِرِ بِدِرْعِهِ، فَلاَ تُشْفِقُوا عَلَى مُنْتَخَبِيهَا، بَلْ حَرِّمُوا كُلَّ جُنْدِهَا.

فَتَسْقُطَ الْقَتْلَى فِي أَرْضِ الْكَلْدَانِيِّينَ، وَالْمَطْعُونُونَ فِي شَوَارِعِهَا.

لأَنَّ إِسْرَائِيلَ وَيَهُوذَا لَيْسَا بِمَقْطُوعَيْنِ عَنْ إِلهِهِمَا، عَنْ رَبِّ الْجُنُودِ، وَإِنْ تَكُنْ أَرْضُهُمَا مَلآنَةً إِثْمًا عَلَى قُدُّوسِ إِسْرَائِيلَ.

اهْرُبُوا مِنْ وَسْطِ بَابِلَ، وَانْجُوا كُلُّ وَاحِدٍ بِنَفْسِهِ. لاَ تَهْلِكُوا بِذَنْبِهَا، لأَنَّ هذَا زَمَانُ انْتِقَامِ الرَّبِّ، هُوَ يُؤَدِّي لَهَا جَزَاءَهَا.

بَابِلُ كَأْسُ ذَهَبٍ بِيَدِ الرَّبِّ تُسْكِرُ كُلَّ الأَرْضِ. مِنْ خَمْرِهَا شَرِبَتِ الشُّعُوبُ. مِنْ أَجْلِ ذلِكَ جُنَّتِ الشُّعُوبُ.

سَقَطَتْ بَابِلُ بَغْتَةً وَتَحَطَّمَتْ. وَلْوِلُوا عَلَيْهَا. خُذُوا بَلَسَانًا لِجُرْحِهَا لَعَلَّهَا تُشْفَى!

دَاوَيْنَا بَابِلَ فَلَمْ تُشْفَ. دَعُوهَا، وَلْنَذْهَبْ كُلُّ وَاحِدٍ إِلَى أَرْضِهِ، لأَنَّ قَضَاءَهَا وَصَلَ إِلَى السَّمَاءِ، وَارْتَفَعَ إِلَى السَّحَابِ.

قَدْ أَخْرَجَ الرَّبُّ بِرَّنَا. هَلُمَّ فَنَقُصُّ فِي صِهْيَوْنَ عَمَلَ الرَّبِّ إِلهِنَا.

سُنُّوا السِّهَامَ. أَعِدُّوا الأَتْرَاسَ. قَدْ أَيْقَظَ الرَّبُّ رُوحَ مُلُوكِ مَادِي، لأَنَّ قَصْدَهُ عَلَى بَابِلَ أَنْ يُهْلِكَهَا. لأَنَّهُ نَقْمَةُ الرَّبِّ، نَقْمَةُ هَيْكَلِهِ.

عَلَى أَسْوَارِ بَابِلَ ارْفَعُوا الرَّايَةَ. شَدِّدُوا الْحِرَاسَةَ. أَقِيمُوا الْحُرَّاسَ. أَعِدُّوا الْكَمِينَ، لأَنَّ الرَّبَّ قَدْ قَصَدَ وَأَيْضًا فَعَلَ مَا تَكَلَّمَ بِهِ عَلَى سُكَّانِ بَابِلَ.

أَيَّتُهَا السَّاكِنَةُ عَلَى مِيَاهٍ كَثِيرَةٍ، الْوَافِرَةُ الْخَزَائِنِ، قَدْ أَتَتْ آخِرَتُكِ، كَيْلُ اغْتِصَابِكِ.

قَدْ حَلَفَ رَبُّ الْجُنُودِ بِنَفْسِهِ: إِنِّي لأَمْلأَنَّكِ أُنَاسًا كَالْغَوْغَاءِ، فَيَرْفَعُونَ عَلَيْكِ جَلَبَةً.

«صَانِعُ الأَرْضِ بِقُوَّتِهِ، وَمُؤَسِّسُ الْمَسْكُونَةِ بِحِكْمَتِهِ، وبِفَهْمِهِ مَدَّ السَّمَاوَاتِ.

إِذَا أَعْطَى قَوْلاً تَكُونُ كَثْرَةُ مِيَاهٍ فِي السَّمَاوَاتِ، وَيُصْعِدُ السَّحَابَ مِنْ أَقَاصِي الأَرْضِ. صَنَعَ بُرُوقًا لِلْمَطَرِ، وَأَخْرَجَ الرِّيحَ مِنْ خَزَائِنِهِ.

بَلُدَ كُلُّ إِنْسَانٍ بِمَعْرِفَتِهِ. خَزِيَ كُلُّ صَائِغٍ مِنَ التِّمْثَالِ لأَنَّ مَسْبُوكَهُ كَذِبٌ وَلاَ رُوحٌ فِيهِ.

هِيَ بَاطِلَةٌ، صَنْعَةُ الأَضَالِيلِ. فِي وَقْتِ عِقَابِهَا تَبِيدُ.

لَيْسَ كَهذِهِ نَصِيبُ يَعْقُوبَ، لأَنَّهُ مُصَوِّرُ الْجَمِيعِ، وَقَضِيبُ مِيرَاثِهِ، رَبُّ الْجُنُودِ اسْمُهُ.

أَنْتَ لِي فَأْسٌ وَأَدَوَاتُ حَرْبٍ، فَأَسْحَقُ بِكَ الأُمَمَ، وَأُهْلِكُ بِكَ الْمَمَالِكَ،

وَأُكَسِّرُ بِكَ الْفَرَسَ وَرَاكِبَهُ، وَأَسْحَقُ بِكَ الْمَرْكَبَةَ وَرَاكِبَهَا،

وَأَسْحَقُ بِكَ الرَّجُلَ وَالْمَرْأَةَ، وَأَسْحَقُ بِكَ الشَّيْخَ وَالْفَتَى، وَأَسْحَقُ بِكَ الْغُلاَمَ وَالْعَذْرَاءَ،

وَأَسْحَقُ بِكَ الرَّاعِيَ وَقَطِيعَهُ، وَأَسْحَقُ بِكَ الْفَلاَّحَ وَفَدَّانَهُ، وَأَسْحَقُ بِكَ الْوُلاَةَ وَالْحُكَّامَ.

وَأُكَافِئُ بَابِلَ وَكُلَّ سُكَّانِ أَرْضِ الْكَلْدَانِيِّينَ عَلَى كُلِّ شَرِّهِمِ الَّذِي فَعَلُوهُ فِي صِهْيَوْنَ، أَمَامَ عُيُونِكُمْ، يَقُولُ الرَّبُّ.

هأَنَذَا عَلَيْكَ أَيُّهَا الْجَبَلُ الْمُهْلِكُ، يَقُولُ الرَّبُّ، الْمُهْلِكُ كُلَّ الأَرْضِ، فَأَمُدُّ يَدِي عَلَيْكَ وَأُدَحْرِجُكَ عَنِ الصُّخُورِ، وَأَجْعَلُكَ جَبَلاً مُحْرَقًا،

فَلاَ يَأْخُذُونَ مِنْكَ حَجَرًا لِزَاوِيَةٍ، وَلاَ حَجَرًا لأُسُسٍ، بَلْ تَكُونُ خَرَابًا إِلَى الأَبَدِ، يَقُولُ الرَّبُّ.

«اِرْفَعُوا الرَّايَةَ فِي الأَرْضِ. اضْرِبُوا بِالْبُوقِ فِي الشُّعُوبِ. قَدِّسُوا عَلَيْهَا الأُمَمَ. نَادُوا عَلَيْهَا مَمَالِكَ أَرَارَاطَ وَمِنِّي وَأَشْكَنَازَ. أَقِيمُوا عَلَيْهَا قَائِدًا. أَصْعِدُوا الْخَيْلَ كَغَوْغَاءَ مُقْشَعِرَّةٍ.

قَدِّسُوا عَلَيْهَا الشُّعُوبَ، مُلُوكَ مَادِي، وُلاَتَهَا وَكُلَّ حُكَّامِهَا وَكُلَّ أَرْضِ سُلْطَانِهَا،

فَتَرْتَجِفَ الأَرْضُ وَتَتَوَجَّعَ، لأَنَّ أَفْكَارَ الرَّبِّ تَقُومُ عَلَى بَابِلَ، لِيَجْعَلَ أَرْضَ بَابِلَ خَرَابًا بِلاَ سَاكِنٍ.

كَفَّ جَبَابِرَةُ بَابِلَ عَنِ الْحَرْبِ، وَجَلَسُوا فِي الْحُصُونِ. نَضَبَتْ شَجَاعَتُهُمْ. صَارُوا نِسَاءً. حَرَقُوا مَسَاكِنَهَا. تَحَطَّمَتْ عَوَارِضُهَا.

يَرْكُضُ عَدَّاءٌ لِلِقَاءِ عَدَّاءٍ، وَمُخْبِرٌ لِلِقَاءِ مُخْبِرٍ، لِيُخْبِرَ مَلِكَ بَابِلَ بِأَنَّ مَدِينَتَهُ قَدْ أُخِذَتْ عَنْ أقْصَى،

وَأَنَّ الْمَعَابِرَ قَدْ أُمْسِكَتْ، وَالْقَصَبَ أَحْرَقُوهُ بِالنَّارِ، وَرِجَالُ الْحَرْبِ اضْطَرَبَتْ.

لأَنَّهُ هكَذَا قَالَ رَبُّ الْجُنُودِ إِلهُ إِسْرَائِيلَ: إِنَّ بِنْتَ بَابِلَ كَبَيْدَرٍ وَقْتَ دَوْسِهِ. بَعْدَ قَلِيل يَأْتِي عَلَيْهَا وَقْتُ الْحَصَادِ».

«أَكَلَنِي أَفْنَانِي نَبُوخَذْرَاصَّرُ مَلِكُ بَابِلَ. جَعَلَنِي إِنَاءً فَارِغًا. ابْتَلَعَنِي كَتِنِّينٍ، وَمَلأَ جَوْفَهُ مِنْ نِعَمِي. طَوَّحَنِي.

ظُلْمِي وَلَحْمِي عَلَى بَابِلَ» تَقُولُ سَاكِنَةُ صِهْيَوْنَ. «وَدَمِي عَلَى سُكَّانِ أَرْضِ الْكَلْدَانِيِّينَ» تَقُولُ أُورُشَلِيمُ.

لِذلِكَ هكَذَا قَالَ الرَّبُّ: «هأَنَذَا أُخَاصِمُ خُصُومَتَكِ، وَأَنْتَقِمُ نَقْمَتَكِ، وَأُنَشِّفُ بَحْرَهَا، وَأُجَفِّفُ يَنْبُوعَهَا.

وَتَكُونُ بَابِلُ كُوَمًا، وَمَأْوَى بَنَاتِ آوَى، وَدَهَشًا وَصَفِيرًا بِلاَ سَاكِنٍ.

يُزَمْجِرُونَ مَعًا كَأَشْبَال. يَزْأَرُونَ كَجِرَاءِ أُسُودٍ.

عِنْدَ حَرَارَتِهِمْ أُعِدُّ لَهُمْ شَرَابًا وَأُسْكِرُهُمْ، لِكَيْْ يَفْرَحُوا وَيَنَامُوا نَوْمًا أَبَدِيًّا، وَلاَ يَسْتَيْقِظُوا، يَقُولُ الرَّبُّ.

أُنَزِّلُهُمْ كَخِرَافٍ لِلذَّبْحِ وَكَكِبَاشٍ مَعَ أَعْتِدَةٍ.

« كَيْفَ أُخِذَتْ شِيشَكُ، وَأُمْسِكَتْ فَخْرُ كُلِّ الأَرْضِ؟ كَيْفَ صَارَتْ بَابِلُ دَهَشًا فِي الشُّعُوبِ؟

طَلَعَ الْبَحْرُ عَلَى بَابِلَ، فَتَغَطَّتْ بِكَثْرَةِ أَمْوَاجِهِ.

صَارَتْ مُدُنُهَا خَرَابًا، أَرْضًا نَاشِفَةً وَقَفْرًا، أَرْضًا لاَ يَسْكُنُ فِيهَا إِنْسَانٌ وَلاَ يَعْبُرُ فِيهَا ابْنُ آدَمَ.

وَأُعَاقِبُ بِيلَ فِي بَابِلَ، وَأُخْرِجُ مِنْ فَمِهِ مَا ابْتَلَعَهُ، فَلاَ تَجْرِي إِلَيْهِ الشُّعُوبُ بَعْدُ، وَيَسْقُطُ سُورُ بَابِلَ أَيْضًا.

اُخْرُجُوا مِنْ وَسَطِهَا يَا شَعْبِي، وَلْيُنَجِّ كُلُّ وَاحِدٍ نَفْسَهُ مِنْ حُمُوِّ غَضَبِ الرَّبِّ.

وَلاَ يَضْعُفْ قَلْبُكُمْ فَتَخَافُوا مِنَ الْخَبَرِ الَّذِي سُمِعَ فِي الأَرْضِ، فَإِنَّهُ يَأْتِي خَبَرٌ فِي هذِهِ السَّنَةِ، ثُمَّ بَعْدَهُ فِي السَّنَةِ الأُخْرَى، خَبَرٌ وَظُلْمٌ فِي الأَرْضِ، مُتَسَلِّطٌ عَلَى مُتَسَلِّطٍ.

لِذلِكَ هَا أَيَّامٌ تَأْتِي وَأُعَاقِبُ مَنْحُوتَاتِ بَابِلَ، فَتَخْزَى كُلُّ أَرْضِهَا وَتَسْقُطُ كُلُّ قَتْلاَهَا فِي وَسْطِهَا.

فَتَهْتِفُ عَلَى بَابِلَ السَّمَاوَاتُ وَالأَرْضُ وَكُلُّ مَا فِيهَا، لأَنَّ النَّاهِبِينَ يَأْتُونَ عَلَيْهَا مِنَ الشِّمَالِ، يَقُولُ الرَّبُّ.

كَمَا أَسْقَطَتْ بَابِلُ قَتْلَى إِسْرَائِيلَ، تَسْقُطُ أَيْضًا قَتْلَى بَابِلَ فِي كُلِّ الأَرْضِ.

أَيُّهَا النَّاجُونَ مِنَ السَّيْفِ اذْهَبُوا. لاَ تَقِفُوا. اذْكُرُوا الرَّبَّ مِنْ بَعِيدٍ، وَلْتَخْطُرْ أُورُشَلِيمُ بِبَالِكُمْ.

قَدْ خَزِينَا لأَنَّنَا قَدْ سَمِعْنَا عَارًا. غَطَّى الْخَجَلُ وُجُوهَنَا لأَنَّ الْغُرَبَاءَ قَدْ دَخَلُوا مَقَادِسَ بَيْتِ الرَّبِّ.

لِذلِكَ هَا أَيَّامٌ تَأْتِي، يَقُولُ الرَّبُّ، وَأُعَاقِبُ مَنْحُوتَاتِهَا، وَيَتَنَهَّدُ الْجَرْحَى فِي كُلِّ أَرْضِهَا.

فَلَوْ صَعِدَتْ بَابِلُ إِلَى السَّمَاوَاتِ، وَلَوْ حَصَّنَتْ عَلْيَاءَ عِزِّهَا، فَمِنْ عِنْدِي يَأْتِي عَلَيْهَا النَّاهِبُونَ، يَقُولُ الرَّبُّ.

«صَوْتُ صُرَاخٍ مِنْ بَابِلَ وَانْحِطَامٌ عَظِيمٌ مِنْ أَرْضِ الْكَلْدَانِيِّينَ،

لأَنَّ الرَّبَّ مُخْرِبٌ بَابِلَ وَقَدْ أَبَادَ مِنْهَا الصَّوْتَ الْعَظِيمَ، وَقَدْ عَجَّتْ أَمْوَاجُهُمْ كَمِيَاهٍ كَثِيرَةٍ وَأُطْلِقَ ضَجِيجُ صَوْتِهِمْ.

لأَنَّهُ جَاءَ عَلَيْهَا، عَلَى بَابِلَ، الْمُخْرِبُ، وَأُخِذَ جَبَابِرَتُهَا، وَتَحَطَّمَتْ قِسِيُّهُمْ، لأَنَّ الرَّبَّ إِلهُ مُجَازَاةٍ يُكَافِئُ مُكَافَأَةً.

وَأُسْكِرُ رُؤَسَاءَهَا وَحُكَمَاءَهَا وَوُلاَتَهَا وَحُكَّامَهَا وَأَبْطَالَهَا فَيَنَامُونَ نَوْمًا أَبَدِيًّا، وَلاَ يَسْتَيْقِظُونَ، يَقُولُ الْمَلِكُ رَبُّ الْجُنُودِ اسْمُهُ.

هكَذَا قَالَ رَبُّ الْجُنُودِ: إِنَّ أَسْوَارَ بَابِلَ الْعَرِيضَةَ تُدَمَّرُ تَدْمِيرًا، وَأَبْوَابُهَا الشَّامِخَةَ تُحْرَقُ بِالنَّارِ، فَتَتْعَبُ الشُّعُوبُ لِلْبَاطِلِ، وَالْقَبَائِلُ لِلنَّارِ حَتَّى تَعْيَا».

اَلأَمْرُ الَّذِي أَوْصَى بِهِ إِرْمِيَا النَّبِيُّ سَرَايَا بْنَ نِيرِيَّا بْنِ مَحْسِيَّا، عِنْدَ ذَهَابِهِ مَعَ صِدْقِيَّا مَلِكِ يَهُوذَا إِلَى بَابِلَ فِي السَّنَةِ الرَّابِعَةِ لِمُلْكِهِ، وَكَانَ سَرَايَا رَئِيسَ الْمَحَلَّةِ،

فَكَتَبَ إِرْمِيَا كُلَّ الشَّرِّ الآتِي عَلَى بَابِلَ فِي سِفْرٍ وَاحِدٍ، كُلَّ هذَا الْكَلاَمِ الْمَكْتُوبِ عَلَى بَابِلَ،

وَقَالَ إِرْمِيَا لِسَرَايَا: «إِذَا دَخَلْتَ إِلَى بَابِلَ وَنَظَرْتَ وَقَرَأْتَ كُلَّ هذَا الْكَلاَمِ،

فَقُلْ: أَنْتَ يَا رَبُّ قَدْ تَكَلَّمْتَ عَلَى هذَا الْمَوْضِعِ لِتَقْرِضَهُ حَتَّى لاَ يَكُونَ فِيهِ سَاكِنٌ مِنَ النَّاسِ إِلَى الْبَهَائِمِ، بَلْ يَكُونُ خِرَبًا أَبَدِيَّةً.

وَيَكُونُ إِذَا فَرَغْتَ مِنْ قِرَاءَةِ هذَا السِّفْرِ أَنَّكَ تَرْبُطُ بِهِ حَجَرًا وَتَطْرَحُهُ إِلَى وَسْطِ الْفُرَاتِ

وَتَقُولُ: هكَذَا تَغْرَقُ بَابِلُ وَلاَ تَقُومُ، مِنَ الشَّرِّ الَّذِي أَنَا جَالِبُهُ عَلَيْهَا وَيَعْيَوْنَ». إِلَى هُنَا كَلاَمُ إِرْمِيَا.