Скрыть
10:1
10:2
10:3
10:4
10:5
10:6
10:7
10:10
10:12
10:13
10:15
10:19
10:21
10:23
10:24
10:27
10:28
10:30
10:32
10:33
10:35
10:37
10:39
10:42
Церковнославянский (рус)
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: не входя́й две́рьми во дво́ръ о́вчiй, но прела́зя и́нудѣ, то́й та́ть е́сть и разбо́йникъ:
а входя́й две́рьми па́стырь е́сть овца́мъ:
сему́ две́рникъ от­верза́етъ, и о́вцы гла́съ его́ слы́шатъ, и своя́ о́вцы глаша́етъ по и́мени, и изго́нитъ и́хъ:
и егда́ своя́ о́вцы иждене́тъ, предъ ни́ми хо́дитъ: и о́вцы по не́мъ и́дутъ, я́ко вѣ́дятъ гла́съ его́:
по чужде́мъ же не и́дутъ, но бѣжа́тъ от­ него́, я́ко не зна́ютъ чужда́го гла́са.
Сiю́ при́тчу рече́ и́мъ Иису́съ: они́ же не разумѣ́ша, что́ бя́ше, я́же глаго́лаше и́мъ.
Рече́ же па́ки и́мъ Иису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко А́зъ е́смь две́рь овца́мъ.
Вси́, ели́ко [и́хъ] прiи́де пре́жде Мене́, та́тiе су́ть и разбо́йницы: но не послу́шаша и́хъ о́вцы.
[Зач. 36.] А́зъ е́смь две́рь: Мно́ю а́ще кто́ вни́детъ, спасе́т­ся: и вни́детъ и изы́детъ, и па́жить обря́щетъ.
Та́ть не при­­хо́дитъ, ра́звѣ да укра́детъ и убiе́тъ и погуби́тъ: А́зъ прiидо́хъ, да живо́тъ и́мутъ и ли́шше и́мутъ.
А́зъ е́смь па́стырь до́брый: па́стырь до́брый ду́шу свою́ полага́етъ за о́вцы:
а нае́мникъ, и́же нѣ́сть па́стырь, ему́же не су́ть о́вцы своя́, ви́дитъ во́лка гряду́ща, и оставля́етъ о́вцы, и бѣ́гаетъ: и во́лкъ расхи́титъ и́хъ, и распу́дитъ о́вцы:
а нае́мникъ бѣжи́тъ, я́ко нае́мникъ е́сть, и неради́тъ о овца́хъ.
А́зъ е́смь па́стырь до́брый: и зна́ю Моя́, и зна́ютъ Мя́ Моя́:
я́коже зна́етъ Мя́ Оте́цъ, и А́зъ зна́ю Отца́: и ду́шу Мою́ полага́ю за о́вцы.
И и́ны о́вцы и́мамъ, я́же не су́ть от­ двора́ сего́: и ты́я Ми́ подоба́етъ при­­вести́, и гла́съ Мо́й услы́шатъ: и бу́детъ еди́но ста́до и еди́нъ Па́стырь.
[Зач. 37.] Сего́ ра́ди Мя́ Оте́цъ лю́битъ, я́ко А́зъ ду́шу Мою́ полага́ю, да па́ки прiиму́ ю́:
никто́же во́зметъ ю́ от­ Мене́, но А́зъ полага́ю ю́ о Себѣ́: о́бласть и́мамъ положи́ти ю́, и о́бласть и́мамъ па́ки прiя́ти ю́. Сiю́ за́повѣдь прiя́хъ от­ Отца́ Мо­его́.
Ра́спря же па́ки бы́сть во Иуде́ехъ за словеса́ сiя́.
Глаго́лаху же мно́зи от­ ни́хъ: бѣ́са и́мать и неи́стовъ е́сть: что́ Его́ послу́шаете?
Ині́и глаго́лаху: Сiи́ глаго́ли не су́ть бѣсну́ющагося: еда́ мо́жетъ бѣ́съ слѣпы́мъ о́чи от­ве́рсти?
Бы́ша же [тогда́] обновле́нiя во Иерусали́мѣхъ, и зима́ бѣ́.
И хожда́­ше Иису́съ въ це́ркви, въ при­­тво́рѣ Соломо́ни.
Обыдо́ша же Его́ Иуде́е, и глаго́лаху Ему́: доко́лѣ ду́шы на́шя взе́млеши, а́ще Ты́ еси́ Христо́съ, рцы́ на́мъ не обину́яся.
Отвѣща́ и́мъ Иису́съ: рѣ́хъ ва́мъ, и не вѣ́руете: дѣла́, я́же А́зъ творю́ о и́мени Отца́ Мо­его́, та́ свидѣ́тел­ст­вуютъ о Мнѣ́:
но вы́ не вѣ́руете: нѣ́сте бо от­ ове́цъ Мо­и́хъ, я́коже рѣ́хъ ва́мъ:
[Зач. 38.] о́вцы Моя́ гла́са Мо­его́ слу́шаютъ, и А́зъ зна́ю и́хъ, и по Мнѣ́ гряду́тъ:
и А́зъ живо́тъ вѣ́чный да́мъ и́мъ, и не поги́бнутъ во вѣ́ки, и не восхи́титъ и́хъ никто́же от­ руки́ Мо­ея́:
Оте́цъ Мо́й, И́же даде́ Мнѣ́, бо́лiй всѣ́хъ е́сть: и никто́же мо́жетъ восхи́тити и́хъ от­ руки́ Отца́ Мо­его́:
А́зъ и Оте́цъ еди́но есма́.
Взя́ша же ка́менiе па́ки Иуде́е, да побiю́тъ Его́.
Отвѣща́ и́мъ Иису́съ: мно́га добра́ дѣла́ яви́хъ ва́мъ от­ Отца́ Мо­его́: за ко́е и́хъ дѣ́ло ка́менiе ме́щете на Мя́?
Отвѣща́ша Ему́ Иуде́е, глаго́люще: о добрѣ́ дѣ́лѣ ка́менiе не ме́щемъ на Тя́, но о хулѣ́, я́ко Ты́, человѣ́къ сы́й, твори́ши Себе́ Бо́га.
Отвѣща́ и́мъ Иису́съ: нѣ́сть ли пи́сано въ зако́нѣ ва́­шемъ: А́зъ рѣ́хъ: бо́зи есте́?
А́ще о́ныхъ рече́ бого́въ, къ ни́мже сло́во Бо́жiе бы́сть, и не мо́жетъ разори́тися Писа́нiе:
Его́же Оте́цъ святи́ и посла́ въ мíръ, вы́ глаго́лете, я́ко хулу́ глаго́леши, зане́ рѣ́хъ: Сы́нъ Бо́жiй е́смь.
А́ще не творю́ дѣла́ Отца́ Мо­его́, не ими́те Ми́ вѣ́ры:
а́ще ли творю́, а́ще и Мнѣ́ не вѣ́руете, дѣло́мъ [Мо­и́мъ] вѣ́руйте: да разумѣ́ете и вѣ́руете, я́ко во Мнѣ́ Оте́цъ, и А́зъ въ Не́мъ.
Иска́ху у́бо па́ки я́ти Его́: и изы́де от­ ру́къ и́хъ,
и и́де па́ки на о́нъ по́лъ Иорда́на, на мѣ́сто, идѣ́же бѣ́ Иоа́н­нъ пре́жде крестя́: и пребы́сть ту́.
И мно́зи прiидо́ша къ Нему́, и глаго́лаху, я́ко Иоа́н­нъ у́бо зна́менiя не сотвори́ ни еди́наго: вся́ же, ели́ка рече́ Иоа́н­нъ о Се́мъ, и́стин­на бя́ху.
И мно́зи вѣ́роваша въ Него́ ту́.
Украинский (Огієнко)
Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник.
А хто входить дверима, той вівцям пастух.
Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці;
і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх.
А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його.
За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу.
Оцю притчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони, про що їм говорив.
І знову промовив Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що Я двері вівцям.
Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх.
Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде.
Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити.
Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.
Я Пастир Добрий!
Пастир добрий кладе життя власне за вівці.
А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.
А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці.
Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.
Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу.
Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити.
І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир!
Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його.
Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його.
Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця.
З-за цих слів між юдеями знову незгода знялася.
І багато-хто з них говорили: Він демона має, і несамовитий.
Чого слухаєте ви Його?
Інші казали: Ці слова не того, хто демона має.
Хіба демон може очі сліпим відкривати?…
Було тоді свято Відновлення в Єрусалимі.
Стояла зима.
А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґанку.
Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: Доки будеш тримати в непевності нас?
Якщо Ти Христос, то відкрито скажи нам!
Відповів їм Ісус: Я вам був сказав, та не вірите ви.
Ті діла, що чиню їх у Ймення Свого Отця, вони свідчать про Мене.
Та не вірите ви, не з Моїх бо овець ви.
Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть.
І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки.
Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки.
Я й Отець Ми одне!
Знов каміння схопили юдеї, щоб укаменувати Його.
Відповів їм Ісус: Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, за котрий же з тих учинків хочете Мене каменувати?
Юдеї Йому відказали: Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, бо Ти, бувши людиною, за Бога Себе видаєш…
Відповів їм Ісус: Хіба не написано в вашім Законі: Я сказав: ви боги?
Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було, а Писання не може порушене бути,
то Тому, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: Зневажаєш Ти Бога, через те, що сказав Я: Я Син Божий?
Коли Я не чиню діл Свого Отця, то не вірте Мені.
А коли Я чиню, то хоч ви Мені віри й не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я ув Отці!
Тоді знову шукали вони, щоб схопити Його, але вийшов із рук їхніх Він.
І Він знову на той бік Йордану пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебував.
І багато до Нього приходили та говорили, що хоч жадного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було.
І багато-хто ввірували в Нього там.
Таджикский
Ба ростӣ, ба ростӣ ба шумо мегўям: ҳар кӣ ба оғили гўсфанд аз дар надарояд, балки аз роҳи дигар дохил шавад, вай дузд ва роҳзан аст;
Лекин ҳар кӣ аз дар дарояд, вай чўпони гўсфандон аст;
Дарбон дарро барои вай мекушояд, гўсфандон ба овози вай гўш медиҳанд, вай гўсфандони худро ном ба ном мехонад ва берун мебарорад.
Чун гўсфандони худро баровард, пешопеши онҳо меравад; ва гўсфандон аз ақиби вай мераванд, чунки овозашро мешиносанд;
Лекин аз ақиби бегона намераванд, балки аз вай мегурезанд, чунки овози бегонаро намешиносанд“.
Ҳамин масалро Исо ба онҳо гуфт. Лекин онҳо нафаҳмиданд, ки Ў ба онҳо чӣ гуфт.
Боз Исо ба онҳо гуфт: “Ба ростӣ, ба ростӣ ба шумо мегўям: Ман барои гўсфандон дар ҳастам.
Ҳамаи касоне ки пеш аз Ман омаданд, дузд ва роҳзан ҳастанд; лекин гўсфандон ба овози онҳо гўш надоданд.
Ман дар ҳастам: ҳар кӣ ба василаи Ман дохил шавад, наҷот меёбад, ва ба берун меравад, ва чарогоҳ пайдо мекунад.
Дузд меояд, то ки бидуздад, бикушад ва талаф кунад; Ман омадаам, то ки онҳо ҳаёт ёбанд ва онро ба фаровонӣ дошта бошанд“.
Ман Чўпони некам: чўпони нек ҷони худро барои гўсфандон фидо мекунад;
Лекин муздуре ки чўпон нест, ва гўсфандон аз они худаш нестанд, чун бубинад, ки гург меояд, гўсфандонро монда мегурезад, ва гург гўсфандонро мегирад ва пароканда мекунад;
Муздур мегурезад, чунки муздур аст, ва ғами гўсфандонро намехўрад.
Ман чўпони некам, ва мансубони Худро мешиносам, ва мансубонмам Маро мешиносанд:
Чунони ки Падар Маро мешиносад, Ман ҳам Падарро мешиносам, ва ҷони Худро барои гўсфандон фидо мекунам.
Ман гўсфандони дигар низ дорам, ки аз ин оғил нестанд, ва онҳоро низ бояд оварам, онҳо низ овози Маро хоҳанд шунид, ва як рамаю як чўпон хоҳанд шуд.
Аз ин сабаб Падар Маро дўст медорад, ки Ман ҷони Худро фидо мекунам, то ки онро боз ёбам.
Ҳеҷ кас онро аз Ман намегирад, балки Худи Ман онро фидо мекунам: қудрат дорам, ки онро фидо кунам, ва қудрат дорам, ки онро боз ёбам; ин ҳукмро аз Падари Худ гирифтаам“.
Ба сабаби ин суханоно боз дар байни яҳудиён ихтилоф афтод.
Бисьёре аз онҳо гуфтанд: “Ў дев дорад ва девона аст; чаро ба суханоанаш гўш медиҳед?“
Дигарон гуфтанд: “Ин девона нест; оё дев метавонад чашми кўронро воз кунад?“.
Дар Ерусалим иди таҷдид барпо шуд, ва зимистон буд.
Ва Исо дар маъбад, дар равоқи Сулаймон мегашт.
Яҳудиён гирди Ўро гирифта, ба Ў гуфтанд: “То кай моро дар тардид мегузорӣ? Агар Ту Масеҳ бошӣ, ошкоро бигў“.
Исо ба онҳо ҷавоб дод: “Ман ба шумо гуфтам, ва имон наовардед; аъмоле ки Ман ба исми Падари Худ ба ҷо меоварам, бар Ман шаҳодат медиҳад;
Лекин шумо имон намеоваред, зеро ки аз гўсфандони Маннестед, чунон ки ба шумо гуфтам;
Гўсфандони Ман ба овози Ман гўш медиҳанд, ва Ман онҳоро мешиносам, ва онҳо Маро пайравӣ мекунанд,
Ва Ман ба онҳо ҳаёти ҷовидонӣ мебахшам, ва онҳо то абад талаф нахоҳанд шуд, ва ҳеҷ кас наметавонад онҳоро аз дасти Ман кашида гирад;
Падаре ки онҳоро ба Ман дод, аз ҳама бузургтар аст, ва ҳеҷ кас наметавонад онҳоро аз дасти Падари Ман кашида гирад;
Ман ва падар як ҳастем“.
Боз яҳудиён санг бардоштанд, то ки Ўро сангсор кунанд.
Исо ба онҳо ҷавоб дод: “Аз ҷониби Падари Худ ба шумо бисьёр аъмоли нек нишон додаам; аз барои кадоми онҳо Маро сангсор мекунед?“
Яҳудиён дар ҷавоби Ў гуфтанд: “Туро барои амали нек сангсор намекунем, балки барои куфр, зеро Ту одам ҳастӣ, Худро Худо мехонӣ“.
Исо ба онҳо ҷавоб дод: “Оё дар шариати шумо навишта нашудааст: ́Ман гуфтам: шумо худоён ҳастед́?
Агар онҳоеро ки каломи Худо сўяшон нозил шуд, худоён хондааст, ва Навишта наметавонад ботил шавад,
Пас ба Касе ки Падар Ўро тақдис карда, ба ҷаҳон фиристод, чӣ тавр шумо мегўед, ки: ́Куфр мегўӣ́, чунки гуфтам: ́Писари Худо ҳастам́?
Агар аъмоли Падри худро ба ҷо намеоварам, ба Ман имон наоваред;
Ва агар ба ҷо меоварам, ҳарчанд шумо ба Ман имон намеоваред, пас ба аъмол имон оваред, то бидонед ва бовар кунед, ки Падар дар Ман аст, ва Ман дар Ў“.
Он гоҳ бори дигар хостанд Ўро дастгир кунанд; лекин Ў аз дасташон раҳо шуд.
Ва боз ба он тарафи Ўрдун, ба ҳамон ҷое ки пештар Яҳьё таъмид медод, рафт ва дар он ҷо монд.
Ва бисьёр касон назди Ў омаданд ва гуфтанд: “Яҳьё ҳеҷ мўъҷизае нишон надод; лекин ҳар он чи Яҳьё дар бораи Ин Шахс гуфт, рост буд“.
Ва бисьё касон дар он ҷо ба Ў имон оварданд.
1 «Я дверь овцам»; «Я есмь пастырь добрый». 19 Иисуса Христа обвиняют в богохульстве; Его ответ. 40 Его уход за Иордан.
Истинно, истинно говорю вам: кто не дверью входит во двор овчий, но перелазит инуде, тот вор и разбойник;
а входящий дверью есть пастырь овцам.
Ему придверник отворяет, и овцы слушаются голоса его, и он зовет своих овец по имени и выводит их.
И когда выведет своих овец, идет перед ними; а овцы за ним идут, потому что знают голос его.
За чужим же не идут, но бегут от него, потому что не знают чужого голоса.
Сию притчу сказал им Иисус; но они не поняли, что такое Он говорил им.
Итак, опять Иисус сказал им: истинно, истинно говорю вам, что Я дверь овцам.
Все, сколько их ни приходило предо Мною, суть воры и разбойники; но овцы не послушали их.
[Зач. 36.] Я есмь дверь: кто войдет Мною, тот спасется, и войдет, и выйдет, и пажить найдет.
Вор приходит только для того, чтобы украсть, убить и погубить. Я пришел для того, чтобы имели жизнь и имели с избытком.
Я есмь пастырь добрый: пастырь добрый полагает жизнь свою за овец.
А наемник, не пастырь, которому овцы не свои, видит приходящего волка, и оставляет овец, и бежит; и волк расхищает овец, и разгоняет их.
А наемник бежит, потому что наемник, и нерадит об овцах.
Я есмь пастырь добрый; и знаю Моих, и Мои знают Меня.
Как Отец знает Меня, так и Я знаю Отца; и жизнь Мою полагаю за овец.
Есть у Меня и другие овцы, которые не сего двора, и тех надлежит Мне привести: и они услышат голос Мой, и будет одно стадо и один Пастырь.
[Зач. 37.] Потому любит Меня Отец, что Я отдаю жизнь Мою, чтобы опять принять ее.
Никто не отнимает ее у Меня, но Я Сам отдаю ее. Имею власть отдать ее и власть имею опять принять ее. Сию заповедь получил Я от Отца Моего.
От этих слов опять произошла между Иудеями распря.
Многие из них говорили: Он одержим бесом и безумствует; что слушаете Его?
Другие говорили: это слова не бесноватого; может ли бес отверзать очи слепым?
Настал же тогда в Иерусалиме праздник обновления, и была зима.
И ходил Иисус в храме, в притворе Соломоновом.
Тут Иудеи обступили Его и говорили Ему: долго ли Тебе держать нас в недоумении? если Ты Христос, скажи нам прямо.
Иисус отвечал им: Я сказал вам, и не верите; дела, которые творю Я во имя Отца Моего, они свидетельствуют о Мне.
Но вы не верите, ибо вы не из овец Моих, как Я сказал вам.
[Зач. 38.] Овцы Мои слушаются голоса Моего, и Я знаю их; и они идут за Мною.
И Я даю им жизнь вечную, и не погибнут вовек; и никто не похитит их из руки Моей.
Отец Мой, Который дал Мне их, больше всех; и никто не может похитить их из руки Отца Моего.
Я и Отец – одно.
Тут опять Иудеи схватили каменья, чтобы побить Его.
Иисус отвечал им: много добрых дел показал Я вам от Отца Моего; за которое из них хотите побить Меня камнями?
Иудеи сказали Ему в ответ: не за доброе дело хотим побить Тебя камнями, но за богохульство и за то, что Ты, будучи человек, делаешь Себя Богом.
Иисус отвечал им: не написано ли в законе вашем: Я сказал: вы боги?
Если Он назвал богами тех, к которым было слово Божие, и не может нарушиться Писание, –
Тому ли, Которого Отец освятил и послал в мир, вы говорите: богохульствуешь, потому что Я сказал: Я Сын Божий?
Если Я не творю дел Отца Моего, не верьте Мне;
а если творю, то, когда не верите Мне, верьте делам Моим, чтобы узнать и поверить, что Отец во Мне и Я в Нем.
Тогда опять искали схватить Его; но Он уклонился от рук их,
и пошел опять за Иордан, на то место, где прежде крестил Иоанн, и остался там.
Многие пришли к Нему и говорили, что Иоанн не сотворил никакого чуда, но все, что сказал Иоанн о Нем, было истинно.
И многие там уверовали в Него.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible