Евангелие от Иоанна, глава 5 (Ин.5) на церковнославянском (русскими буквами), украинском (огієнко), латинском, таджикском языках в параллельном переводе

А́нгелъ бо Госпо́день на [вся́ко] лѣ́то схожда́ше въ купѣ́ль и возмуща́ше во́ду: [и] и́же пе́рвѣе вла́зяше по возмуще́нiи воды́, здра́въ быва́ше, яцѣ́мъ же неду́гомъ одержи́мь быва́ше.

Бѣ́ же ту́ нѣ́кiй человѣ́къ, три́десять и о́смь лѣ́тъ имы́й въ неду́зѣ [свое́мъ].

Сего́ ви́дѣвъ Иису́съ лежа́ща, и разумѣ́въ, я́ко мно́га лѣ́та уже́ имя́ше [въ неду́зѣ], глаго́ла ему́: хо́щеши ли цѣ́лъ бы́ти?

Отвѣща́ Ему́ неду́жный: е́й, Го́споди, человѣ́ка не и́мамъ, да, егда́ возмути́тся вода́, вве́ржетъ мя́ въ купѣ́ль: егда́ же прихожду́ а́зъ, и́нъ пре́жде мене́ сла́зитъ.

Глаго́ла ему́ Иису́съ: воста́ни, возми́ о́дръ тво́й, и ходи́.

И а́бiе здра́въ бы́сть человѣ́къ: и взе́мъ о́дръ сво́й, и хожда́ше. Бѣ́ же суббо́та въ то́й де́нь.

Глаго́лаху же Жи́дове исцѣлѣ́вшему: суббо́та е́сть, и не досто́итъ ти́ взя́ти одра́ [твоего́].

О́нъ [же] отвѣща́ и́мъ: И́же мя́ сотвори́ цѣ́ла, То́й мнѣ́ рече́: возми́ о́дръ тво́й и ходи́.

Вопроси́ша же его́: кто́ е́сть Человѣ́къ рекі́и ти́: возми́ о́дръ тво́й и ходи́?

Исцѣлѣ́вый же не вѣ́дяше, Кто́ е́сть: Иису́съ бо уклони́ся, наро́ду су́щу на мѣ́стѣ.

Пото́мъ [же] обрѣ́те его́ Иису́съ въ це́ркви, и рече́ ему́: се́ здра́въ е́си: ктому́ не согрѣша́й, да не го́рше ти́ что́ бу́детъ.

И́де [же] человѣ́къ, и повѣ́да Иуде́омъ, я́ко Иису́съ е́сть, и́же мя́ сотвори́ цѣ́ла.

И сего́ ра́ди гоня́ху Иису́са Иуде́е, и иска́ху Его́ уби́ти, зане́ сiя́ творя́ше въ суббо́ту.

Иису́съ же отвѣща́ваше и́мъ: [Зач. 15.] Оте́цъ Мо́й досе́лѣ дѣ́лаетъ, и А́зъ дѣ́лаю.

И сего́ ра́ди па́че иска́ху Его́ Иуде́е уби́ти, я́ко не то́кмо разоря́ше суббо́ту, но и Отца́ Своего́ глаго́лаше Бо́га, ра́венъ Ся́ творя́ Бо́гу.

Отвѣща́ же Иису́съ и рече́ и́мъ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, не мо́жетъ Сы́нъ твори́ти о Себѣ́ ничесо́же, а́ще не е́же ви́дитъ Отца́ творя́ща: я́же бо О́нъ твори́тъ, сiя́ и Сы́нъ та́кожде тво́ритъ.

Оте́цъ бо лю́битъ Сы́на, и вся́ показу́етъ Ему́, я́же Са́мъ твори́тъ: и бо́лша си́хъ пока́жетъ Ему́ дѣла́, да вы́ чудите́ся.

Я́коже бо Оте́цъ воскреша́етъ ме́ртвыя и живи́тъ, та́ко и Сы́нъ, и́хже хо́щетъ, живи́тъ.

Оте́цъ бо не су́дитъ ни кому́же, но су́дъ ве́сь даде́ Сы́нови,

да вси́ чту́тъ Сы́на, я́коже чту́тъ Отца́. [А] и́же не чти́тъ Сы́на, не чти́тъ Отца́ посла́вшаго Его́.

[Зач. 16.] Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко слу́шаяй словесе́ Моего́ и вѣ́руяй Посла́вшему Мя́ и́мать живо́тъ вѣ́чный, и на су́дъ не прiи́детъ, но преи́детъ от сме́рти въ живо́тъ.

Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко гряде́тъ ча́съ, и ны́нѣ е́сть, егда́ ме́ртвiи услы́шатъ гла́съ Сы́на Бо́жiя, и услы́шавше оживу́тъ.

Я́коже бо Оте́цъ и́мать живо́тъ въ Себѣ́, та́ко даде́ и Сы́нови живо́тъ имѣ́ти въ Себѣ́

и о́бласть даде́ Ему́ и су́дъ твори́ти, я́ко Сы́нъ Человѣ́чь е́сть.

Не диви́теся сему́: я́ко гряде́тъ ча́съ, въ о́ньже вси́ су́щiи во гробѣ́хъ услы́шатъ гла́съ Сы́на Бо́жiя,

и изы́дутъ сотво́ршiи блага́я въ воскреше́нiе живота́, а сотво́ршiи зла́я въ воскреше́нiе суда́.

Не могу́ А́зъ о Себѣ́ твори́ти ничесо́же. [Зач. 17.] Я́коже слы́шу, сужду́, и су́дъ Мо́й пра́веденъ е́сть, я́ко не ищу́ во́ли Моея́, но во́ли посла́вшаго Мя́ Отца́.

А́ще А́зъ свидѣ́телствую о Мнѣ́, свидѣ́телство Мое́ нѣ́сть и́стинно:

и́нъ е́сть свидѣ́телствуяй о Мнѣ́, и вѣ́мъ, я́ко и́стинно е́сть свидѣ́телство, е́же свидѣ́телствуетъ о Мнѣ́:

вы́ посла́сте ко Иоа́нну, и свидѣ́телствова о и́стинѣ.

А́зъ же не от человѣ́ка свидѣ́телства прiе́млю, но сiя́ глаго́лю, да вы́ спасе́ни бу́дете.

О́нъ бѣ́ свѣти́лникъ горя́ и свѣтя́: вы́ же восхотѣ́сте возра́доватися въ ча́съ свѣтѣ́нiя его́ {до вре́мене въ свѣтѣ́нiи его́}.

А́зъ же и́мамъ свидѣ́телство бо́лѣе Иоа́ннова: дѣла́ бо, я́же даде́ Мнѣ́ Оте́цъ, да совершу́ я́, та́ дѣла́, я́же А́зъ творю́, свидѣ́телствуютъ о Мнѣ́, я́ко Оте́цъ Мя́ посла́.

И посла́вый Мя́ Оте́цъ Са́мъ свидѣ́телствова о Мнѣ́. Ни гла́са Его́ нигдѣ́же слы́шасте, ни видѣ́нiя Его́ ви́дѣсте,

и словесе́ Его́ не и́мате пребыва́юща въ ва́съ, зане́, Его́же То́й посла́, Сему́ вы́ вѣ́ры не е́млете.

Испыта́йте Писа́нiй, я́ко вы́ мните́ въ ни́хъ имѣ́ти живо́тъ вѣ́чный: и та́ су́ть свидѣ́телствующая о Мнѣ́.

И не хо́щете прiити́ ко Мнѣ́, да живо́тъ и́мате.

Сла́вы от человѣ́къ не прiе́млю,

но разумѣ́хъ вы́, я́ко любве́ Бо́жiя не и́мате въ себѣ́.

А́зъ прiидо́хъ во и́мя Отца́ Моего́, и не прiе́млете Мене́: а́ще и́нъ прiи́детъ во и́мя свое́, того́ прiе́млете.

Ка́ко вы́ мо́жете вѣ́ровати, сла́ву дру́гъ от дру́га прiе́млюще, и сла́вы, я́же от Еди́наго Бо́га, не и́щете?

Не мни́те, я́ко А́зъ на вы́ реку́ ко Отцу́: е́сть, и́же на вы́ глаго́летъ, Моисе́й, на́ньже вы́ упова́ете.

А́ще бо бы́сте вѣ́ровали Моисе́ови, вѣ́ровали бы́сте [у́бо и] Мнѣ́: о Мнѣ́ бо то́й писа́.

А́ще ли того́ Писа́ниемъ не вѣ́руете, ка́ко Мои́мъ глаго́ломъ вѣ́ру и́мете?

Украинский (Огієнко)

Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов.

А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда по-єврейському зветься, що мала п́ять ґанків.

У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду порушено.

Бо Ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу.

А був там один чоловік, що тридцять і вісім років був недужим.

Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він часу слабує, говорить до нього: Хочеш бути здоровим?

Відповів Йому хворий: Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене.
А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить.

Говорить до нього Ісус: Уставай, візьми ложе своє та й ходи!

І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє та й ходив.
Того ж дня субота була,

тому то сказали юдеї вздоровленому: Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого.

А він відповів їм: Хто мене вздоровив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє та й ходи.

А вони запитали його: Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє та й ходи?

Та не знав уздоровлений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від народу, що був на тім місці.

Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: Ось видужав ти.
Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!

Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоровив його, то Ісус.

І тому зачали юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу.

А Ісус відповів їм: Отець Мій працює аж досі, працюю і Я.

І тому то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним.

Відповів же Ісус і сказав їм: Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець;
бо що робить Він, те так само й Син робить.

Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому.
І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.

Бо як мертвих Отець воскрешає й оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює.

Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові,

щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця.
Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його.

Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя.

Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.

Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі.

І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син.

Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують,

і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду.

Я нічого не можу робити Сам від Себе.
Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.

Коли свідчу про Себе Я Сам, то свідоцтво Моє неправдиве.

Є Інший, Хто свідчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідоцтво, яким свідчить про Мене.

Ви послали були до Івана, і він свідчив про правду.

Та Я не від людини свідоцтва приймаю, але це говорю, щоб були ви спасені.

Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли потішитись світлом його.

Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню, самі свідчать про Мене, що Отець Мене послав!

Та й Отець, що послав Мене, Сам засвідчив про Мене;
але ви ані голосу Його не чули ніколи, ані виду Його не бачили.

Навіть слова Його ви не маєте, щоб у вас перебувало, бо не вірите в Того, Кого Він послав.

Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!

Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя.

Від людей не приймаю Я слави,

але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте.

Я прийшов у Ймення Свого Отця, та Мене не приймаєте ви.
Коли ж прийде інший у ймення своє, того приймете ви.

Як ви можете вірувати, коли славу один від одного приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не прагнете ви?

Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, є, хто вас винуватити буде, Мойсей, що на нього надієтесь ви!

Коли б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він.

Якщо писанням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?

Латинский (Nova Vulgata)

Post haec erat dies festus Iu daeorum, et ascendit Iesus Hie rosolymam.

Est autem Hierosolymis, super Probatica, piscina, quae cognominatur Hebraice Bethsatha, quinque porticus habens.

In his iacebat multitudo languentium, caecorum, claudorum, aridorum.

Erat autem quidam homo ibi triginta et octo annos habens in infirmitate sua.

Hunc cum vidisset Iesus iacentem, et cognovisset quia multum iam tempus habet, dicit ei: «Vis sanus fieri?».

Respondit ei languidus: «Domine, hominem non habeo, ut, cum turbata fuerit aqua, mittat me in piscinam; dum autem venio ego, alius ante me descendit».

Dicit ei Iesus: «Surge, tolle grabatum tuum et ambula».

Et statim sanus factus est homo et sustulit grabatum suum et ambulabat. Erat autem sabbatum in illo die.

Dicebant ergo Iudaei illi, qui sanatus fuerat: «Sabbatum est, et non licet tibi tollere grabatum tuum».

Ille autem respondit eis: «Qui me fecit sanum, ille mihi dixit: "Tolle grabatum tuum et ambula"».

Interrogaverunt eum: «Quis est ille homo, qui dixit tibi: "Tolle et ambula"?».

Is autem, qui sanus fuerat effectus, nesciebat quis esset; Iesus enim declinavit a turba constituta in loco.

Postea invenit eum Iesus in templo et dixit illi: «Ecce sanus factus es; iam noli peccare, ne deterius tibi aliquid contingat».

Abiit ille homo et nuntiavit Iudaeis quia Iesus esset, qui fecit eum sanum.

Et propterea persequebantur Iudaei Iesum, quia haec faciebat in sabbato.

Iesus autem respondit eis: «Pater meus usque modo operatur, et ego operor».

Propterea ergo magis quaerebant eum Iudaei interficere, quia non solum solvebat sabbatum, sed et Patrem suum dicebat Deum, aequalem se faciens Deo.

Respondit itaque Iesus et dixit eis: «Amen, amen dico vobis: Non potest Filius a se facere quidquam, nisi quod viderit Patrem facientem; quaecumque enim ille faciat, haec et Filius similiter facit.

Pater enim diligit Filium et omnia demonstrat ei, quae ipse facit, et maiora his demonstrabit ei opera, ut vos miremini.

Sicut enim Pater suscitat mortuos et vivificat, sic et Filius, quos vult, vivificat.

Neque enim Pater iudicat quemquam, sed iudicium omne dedit Filio,

ut omnes honorificent Filium, sicut honorificant Patrem. Qui non honorificat Filium, non honorificat Patrem, qui misit illum.

Amen, amen dico vobis: Qui verbum meum audit et credit ei, qui misit me, habet vitam aeternam et in iudicium non venit, sed transiit a morte in vitam.

Amen, amen dico vobis: Venit hora, et nunc est, quando mortui audient vocem Filii Dei et, qui audierint, vivent.

Sicut enim Pater habet vitam in semetipso, sic dedit et Filio vitam habere in semetipso;

et potestatem dedit ei iudicium facere, quia Filius hominis est.

Nolite mirari hoc, quia venit hora, in qua omnes, qui in monumentis sunt, audient vocem eius;

et procedent, qui bona fecerunt, in resurrectionem vitae, qui vero mala egerunt, in resurrectionem iudicii.

Non possum ego a meipso facere quidquam; sicut audio, iudico, et iudicium meum iustum est, quia non quaero voluntatem meam, sed voluntatem eius, qui misit me.

Si ego testimonium perhibeo de meipso, testimonium meum non est verum;

alius est, qui testimonium perhibet de me, et scio quia verum est testimonium, quod perhibet de me.

Vos misistis ad Ioannem, et testimonium perhibuit veritati;

ego autem non ab homine testimonium accipio, sed haec dico, ut vos salvi sitis.

Ille erat lucerna ardens et lucens; vos autem voluistis exsultare ad horam in luce eius.

Ego autem habeo testimonium maius Ioanne; opera enim, quae dedit mihi Pater, ut perficiam ea, ipsa opera, quae ego facio, testimonium perhibent de me, quia Pater me misit;

et, qui misit me, Pater, ipse testimonium perhibuit de me. Neque vocem eius umquam audistis neque speciem eius vidistis;

et verbum eius non habetis in vobis manens, quia, quem misit ille, huic vos non creditis.

Scrutamini Scripturas, quia vos putatis in ipsis vitam aeternam habere; et illae sunt, quae testimonium perhibent de me.

Et non vultis venire ad me, ut vitam habeatis.

Gloriam ab hominibus non accipio,

sed cognovi vos, quia dilectionem Dei non habetis in vobis.

Ego veni in nomine Patris mei, et non accipitis me; si alius venerit in nomine suo, illum accipietis.

Quomodo potestis vos credere, qui gloriam ab invicem accipitis, et gloriam, quae a solo est Deo, non quaeritis?

Nolite putare quia ego accusaturus sim vos apud Patrem; est qui accuset vos: Moyses, in quo vos speratis.

Si enim crederetis Moysi, crederetis forsitan et mihi; de me enim ille scripsit.

Si autem illius litteris non creditis, quomodo meis verbis credetis?».

Таджикский

Языки

Пас аз он яҳудиёнро иде буд, ва Исо ба Ерусалим омад.

Дар Ерусалим дар назди дарвозаи Меш ҳавзе ҳаст, ки ба ибронӣ Байт-Ҳасдо мегўянд, ва он ҷо панҷ равоқ дорад:

Дар он ҷо шумораи зиёди беморон, кўрон, лангон ва шалон хобида, мунтазири ҳаракати об буданд;

Зеро фариштаи Худо вақт-вақт ба ҳавз фуромада, обро ҳаракат медод, ва ҳар кӣ дар аснои ҳаракати об аввал ба ҳавз дарояд, аз ҳар касалие ки дошт, шифо меёфт.

Ва касе дар он ҷо буд, ки сию ҳашт сол боз гирифтори беморӣ буд.

Чун Исо вайро хобида дид ва донист, ки муддати дарозе бемор аст, ба ай гуфт: “Оё мехоҳӣ шифо ёбӣ?“

Бемор ҷавоб дод: “Эй оғо! Касе надорам, ки чун об ба ҳаракат ояд, маро ба ҳавз андозад; пеш аз он ки ман оям, дигаре худро ба ҳавз меандозад“.

Исо ба вай гуфт: “Бархез, бистаратро бардор ва бирав“.

Ҳамон дам бемор шифо ёфт ва бистарашро бардошта, ба роҳ доромад. Он рўз рўзи шанбе буд.

Яҳудиён ба касе ки шифо ёфта буд, гуфтанд: “Имрўз шанбе аст, ва ҷоиз нест, ки бистари худро бардорӣ“.

Вай дар ҷавоби онҳо гуфт: “Он Кас, ки маро шифо дод, ба ман гуфт: ́Бистаратро бардор ва бирав́„.

Аз вай пурсиданд: “Кист Он Кас, ки ба ту гуфт: ́Бистаратро бардор ва бирав́?“.

Лекин он ки шифо ёфта буд, намедонист, ки Ў кист; зеро ки дар он ҷо издиҳоми калоне буд, ва Исо нопадид шуда рафт.

Пас аз он Исо вайро дар маъбад ёфта, гуфт: “Инак, шидо ёфтаӣ; дигар гуноҳе накун, то ки ба вазъияти бадтаре дучор нашавӣ“.

Он мард рафта, ба яҳудиён гуфт, ки шифодиҳандаи ман Исо мебошад.

Аз ин сабаб яҳудиён Исоро таъқиб мекарданд ва Ўро мехостанд ба қатл расонанд, зеро ки ин корро дар рўзи шанбе карда буд.

Исо дар ҷавоби онҳо гуфт: “Падари Ман кунун кор мекунад, ва Ман низ кор мекунам“.

Аз ин сабаб бештар қасд карданд, ки Ўро ба қатл расонанд, зеро ки натанҳо шанберо риоят намекард, балки Худоро низ Падари Худ гуфта, Худро бо Худо баробар медонист.

Исо дар ҷавоби онҳо гуфт: “Ба ростӣ, ба ростӣ ба шумо мегўям:Писар наметавонад аз Худ чизе ба амал оварад, магар он чи бубинад, ки Падар ба амал меоварад: зеро ки чи Ў мекунад, Писар низ мекунад.

Зеро ки Падар Писарро дўст медорад ва ҳар он чи Худаш мекунад, ба Писар нишон медиҳад; ва корҳои бузургтар аз ин ҳам ба Ў нишон хоҳад дод, то ки шумо тааҷҷуб намоед.

Зеро, ҳамчунон Падар мурдагонро эҳьё мекунад ва зинда мегардонад, Писар низ он чунон ҳар киро, ки хоҳад зинда мегардонад.

Зеро ки Падар ба ҳеҷ кас доварӣ намекунад, балки тамоми довариро ба Писар супоридааст,

То ки ҳама Писаро эҳтиром кунанд, ончунон ки Падарро эҳтиром мекунанд. Касе ки Писарро эҳтиром накунад, Падарро, ки Фиристодаи Ўст, эҳтиром накардааст.

Ба ростӣ, ба ростӣ ба шумо мегўям: ҳар кӣ каломи Маро бишнавад ва а Фиристодаи Ман имон оварад, ҳаёти ҷовидонӣ дорад ва ба доварӣ намеояд, балки аз марг ба ҳаёт гузаштааст.

Ба ростӣ, ба ростӣ ба шумо мегўям: соате мерасад, ва аллакай раасидааст, ки мурдагон овози Писари Худоро мешунаванд, ва ҳар кӣ бишнавад, зинда гардад.

Зеро, ҳамчунон ки Падар дар Худ ҳаёт дорад, ба Писар низ ончунон ато кардааст, ки дар Худ ҳаёт дошта бошад;

Ва ба Ў қудрат бахшидааст, ки доварӣ кунад, зеро ки Ў Писари Одам аст“.

Ва аз ин тааҷҷуб накунед: зеро ки соате мерасад, ҳамаи онҳое ки дар қабр мебошанд, овози Ўро хоҳанд шунид,

Ва берун хоҳанд омад –некўкорон барои қиёмати ҳаёт ва бадкорон барои қиёмати доварӣ.

Ман аз Худ чизе ба амал оварда наметавонам. Ончунон ки мешунавам, доварӣ мекунам, ва доварии Ман одил аст, зеро ки толиби иродаи Худ не, балки иродаи Падаре ҳастам, ки маро фиристодааст.

Агар Ман бар Худ шаҳодат диҳам, шаҳодати Ман рост нест:

„Дигаре ҳаст, ки бар Ман шаҳодат медиҳад, ва Ман медонам, ки шаҳодте ки вай бар Ман медиҳад рост аст;

Шумо назди Яҳьё фиристодед; вай ба ростӣ шаҳодат дод.

Аммо Ман шаҳодати одамро қабул намекунам, вале ин суханонро мегўям, то ки шумо наҷот ёбед.

Вай чароғе буд, ки месўхт ва медурахшид; ва шумо хостед, ки соате дар нури вай шодӣ кунед.

Лекин Ман шаҳодате дорам, ки аз шаҳодати Яҳьё бузургтар аст: зеро корҳое ки Падар ба Ман ато кардааст, то анҷом диҳам, яъне ин корҳое ки Ман мекунам, бар Ман шаҳодат медиҳанд, ки Падар Маро фиристодааст.

Ва Худи Падар, ки Маро фиристод, бар Ман шаҳодат додааст, ва шумо ҳаргиз на овози Ўро шунидаед ва на сурати Ўро дидаед,

Ва каломи Ў дар дилҳои шумо ҷой надорад, чунки шумо ба Он Касе ки Ў фиристодааст, имон намеоваред.

Шумо навиштаҳоро тадқиқ мекунед, зеро гумон доред, ки ба воситаи онҳо ҳаёти ҷовидонӣ пайдо кунед, вале онҳо бар Ман шаҳодат медиҳанд.

Ва шумо намехоҳед назди Ман биёед, то ки ҳаёти ёбед.

Ҷалолро аз мардум қабул намекунам.

Лекин шуморо мешиносам: дар дили худ муҳаббати Худоро надоред.

Ман ба исми Падари Худ омадаам, ва Маро қабул намекунед, ва агар дигаре ба исми худаш биёяд, вайро қабл хоҳед кард.

Шумо чӣ тавр метавонед имон оваред, дар сурате ки ҷалол аз якдигар металабед, лекин ҷалолеро, ки аз Худои ягона аст, толиб неастед?

Гумон накунед, ки Ман назди падар бар шумо даъвое хоҳам кард: даъвогар бар шумо Мусо мебошад, ки ба вай умед бастаед.

Зеро ки агар шумо ба Мусо имон медоштед, ба Ман ҳам имон меовардед, чунки вай дар бораи Ман навиштааст.

Модоме ки шумон ба навиштаҳои вай имон надоред, ба суханони Ман чӣ гуна имон хоҳед овард?“.

От Иоа́нна, Глава 5