Евангелие от Иоанна, глава 7 (Ин.7) на церковнославянском (русскими буквами), украинском (огієнко), латинском, таджикском языках в параллельном переводе

а́ще обрѣ́занiе прiе́млетъ человѣ́къ въ суббо́ту, да не разори́тся зако́нъ Моисе́овъ: на Мя́ ли гнѣ́ваетеся, я́ко всего́ человѣ́ка здра́ва сотвори́хъ въ суббо́ту?

Не суди́те на лица́, но пра́ведный су́дъ суди́те.

Глаго́лаху у́бо нѣ́цыи от Иерусали́млянъ: не Се́й ли е́сть, Его́же и́щутъ уби́ти?

И се́, не обину́яся глаго́летъ, и ничесо́же Ему́ не глаго́лютъ: еда́ ка́ко {вои́стинну} разумѣ́ша кня́зи, я́ко Се́й е́сть Христо́съ?

Но Сего́ вѣ́мы, отку́ду е́сть: Христо́съ же егда́ прiи́детъ, никто́же вѣ́сть, отку́ду бу́детъ.

Воззва́ у́бо въ це́ркви учя́ Иису́съ и глаго́ля: и Мене́ вѣ́сте, и вѣ́сте, отку́ду е́смь: и о Себѣ́ не прiидо́хъ, но е́сть и́стиненъ Посла́вый Мя́, Его́же вы́ не вѣ́сте:

А́зъ вѣ́мъ Его́, я́ко от Него́ е́смь, и То́й Мя́ посла́.

Иска́ху у́бо, да и́мутъ Его́: и никто́же возложи́ На́нь руки́, я́ко не у́ бѣ́ прише́лъ ча́съ Его́.

Мно́зи же от наро́да вѣ́роваша въ Него́, и глаго́лаху, я́ко Христо́съ, егда́ прiи́детъ, еда́ бо́лша зна́менiя сотвори́тъ, я́же Се́й твори́тъ?

Слы́шаша фарисе́е наро́дъ ро́пщущь о Не́мъ сiя́: и посла́ша фарисе́е и архiере́е слуги́, да и́мутъ Его́.

Рече́ у́бо Иису́съ: еще́ ма́ло вре́мя съ ва́ми е́смь, и иду́ къ Посла́вшему Мя́:

взы́щете Мене́, и не обря́щете: и идѣ́же е́смь А́зъ, вы́ не мо́жете прiити́.

Рѣ́ша же Иуде́е къ себѣ́: ка́мо Се́й хо́щетъ ити́, я́ко мы́ не обря́щемъ Его́? Еда́ въ разсѣ́янiе Е́ллинское хо́щетъ ити́ и учи́ти Е́ллины?

Что́ е́сть сiе́ сло́во, е́же рече́: взы́щете Мене́, и не обря́щете? И идѣ́же е́смь А́зъ, вы́ не мо́жете прiити́?

[Зач. 27.] Въ послѣ́днiй же де́нь вели́кiй пра́здника стоя́ше Иису́съ, и зва́ше, глаго́ля: а́ще кто́ жа́ждетъ, да прiи́детъ ко Мнѣ́ и пiе́тъ:

вѣ́руяй въ Мя́, я́коже рече́ Писа́нiе, рѣ́ки от чре́ва его́ истеку́тъ воды́ жи́вы.

Сiе́ же рече́ о Ду́сѣ, Его́же хотя́ху прiима́ти вѣ́рующiи во и́мя Его́: не у́ бо бѣ́ Ду́хъ Святы́й, я́ко Иису́съ не у́ бѣ́ просла́вленъ.

Мно́зи же от наро́да слы́шавше сло́во, глаго́лаху: Се́й е́сть вои́стинну проро́къ.

Друзі́и глаго́лаху: Се́й е́сть Христо́съ. О́вiи же глаго́лаху: еда́ от Галиле́и Христо́съ прихо́дитъ?

Не Писа́нiе ли рече́, я́ко от сѣ́мене Дави́дова и от Виѳлее́мскiя ве́си, идѣ́же бѣ́ Дави́дъ, Христо́съ прiи́детъ?

Ра́спря у́бо бы́сть въ наро́дѣ Его́ ра́ди.

Нѣ́цыи же от ни́хъ хотя́ху я́ти Его́: но никто́же возложи́ На́нь ру́цѣ.

Прiидо́ша же слуги́ ко архiере́омъ и фарисе́омъ: и рѣ́ша и́мъ ті́и: почто́ не приведо́сте Его́?

Отвѣща́ша слуги́: николи́же та́ко е́сть глаго́лалъ человѣ́къ, я́ко Се́й Человѣ́къ.

Отвѣща́ша у́бо и́мъ фарисе́е: еда́ и вы́ прельще́ни бы́сте?

Еда́ кто́ от кня́зь вѣ́рова въ О́нь, или́ от фарисе́й?

Но наро́дъ се́й, и́же не вѣ́сть зако́на, про́кляти су́ть.

Глаго́ла Никоди́мъ къ ни́мъ, и́же прише́дый къ Нему́ но́щiю, еди́нъ сы́й от ни́хъ:

еда́ зако́нъ на́шъ су́дитъ человѣ́ку, а́ще не слы́шитъ от него́ пре́жде и разумѣ́етъ, что́ твори́тъ?

Отвѣща́ша и реко́ша ему́: еда́ и ты́ от Галиле́и еси́? Испыта́й и ви́ждь, я́ко проро́къ от Галиле́и не прихо́дитъ.

И и́де кі́йждо въ до́мъ сво́й.

Украинский (Огієнко)

Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходити по Юдеї, бо юдеї шукали нагоди, щоб убити Його.

А надходило свято юдейське Кучки.

І сказали до Нього брати Його: Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш.

Тайкома бо не робить нічого ніхто, але сам прагне бути відомий.
Коли Ти таке чиниш, то з́яви Себе світові.

Бо не вірували в Нього навіть брати Його!

А Ісус промовляє до них: Не настав ще Мій час, але завжди готовий час ваш.

Вас ненавидіти світ не може, а Мене він ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі.

Ідіть на це свято, Я ж іще не піду на це свято, бо не виповнився ще Мій час.

Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї.

Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, не відкрито, але ніби потай.

А юдеї за свята шукали Його та питали: Де Він?

І поголоска велика про Нього в народі була.
Одні говорили: Він добрий, а інші казали: Ні, Він зводить з дороги народ…

Та відкрито про Нього ніхто не казав, бо боялись юдеїв.

У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав.

І дивувались юдеї й казали: Як Він знає Писання, не вчившись?

Відповів їм Ісус і сказав: Наука Моя не Моя, а Того, Хто послав Мене.

Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу Я.

Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, і в Ньому неправди нема.

Чи ж Закона вам дав не Мойсей?
Та ніхто з вас Закона того не виконує.
Нащо хочете вбити Мене?

Народ відповів: Чи Ти демона маєш?
Хто Тебе хоче вбити?

Ісус відповів і сказав їм: Одне діло зробив Я, і всі ви дивуєтесь.

Через це Мойсей дав обрізання вам, не тому, що воно від Мойсея, але від отців, та ви й у суботу обрізуєте чоловіка.

Коли ж чоловік у суботу приймає обрізання, щоб Закону Мойсеєвого не порушити, чого ж ремствуєте ви на Мене, що Я всю людину в суботу вздоровив?

Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!

Дехто ж з єрусалимлян казали: Хіба це не Той, що Його шукають убити?

Бо говорить відкрито ось Він, і нічого не кажуть Йому.
Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос?

Та ми знаєм Цього, звідки Він.
Про Христа ж, коли прийде, ніхто знати не буде, звідки Він.

І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я.
А Я не прийшов Сам від Себе;
правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте.

Я знаю Його, Я бо від Нього, і послав Мене Він!

Тож шукали вони, щоб схопити Його, та ніхто не наклав рук на Нього, бо то ще не настала година Його.

А багато з народу в Нього ввірували та казали: Коли прийде Христос, чи ж Він чуда чинитиме більші, як чинить Оцей?

Фарисеї прочули такі поголоски про Нього в народі.
Тоді первосвященики та фарисеї послали свою службу, щоб схопити Його.

Ісус же сказав: Ще недовго побуду Я з вами, та й до Того піду, Хто послав Мене.

Ви будете шукати Мене, і не знайдете;
а туди, де Я є, ви прибути не можете…

Тоді говорили юдеї між собою: Куди це Він хоче йти, що не знайдемо Його?
Чи не хоче йти до виселенців між греки, та й греків навчати?

Що за слово, яке Він сказав: Ви будете шукати Мене, і не знайдете;
а туди, де Я є, ви прибути не можете?

А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п́є!

Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його.

Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього.
Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений.

А багато з народу, почувши слова ті, казали: Він справді пророк!

Інші казали: Він Христос.
А ще інші казали: Хіба прийде Христос із Галілеї?

Чи ж не каже Писання, що Христос прийде з роду Давидового, і з села Віфлеєму, звідкіля був Давид?

Так повстала незгода в народі з-за Нього.

А декотрі з них мали замір схопити Його, та ніхто не поклав рук на Нього.

І вернулася служба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: Чому не привели ви Його?

Відказала та служба: Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік…

А їм відповіли фарисеї: Чи й вас із дороги не зведено?

Хіба хто з старших або з фарисеїв увірував у Нього?

Та проклятий народ, що не знає Закону!

Говорить до них Никодим, що приходив до Нього вночі, і що був один із них:

Хіба судить Закон наш людину, як перше її не вислухає, і не дізнається, що вона робить?

Йому відповіли та сказали вони: Чи й ти не з Галілеї?
Досліди та побач, що не прийде Пророк із Галілеї.

І до дому свого пішов кожен.

Латинский (Nova Vulgata)

Et post haec ambulabat Iesus in Galilaeam; non enim volebat in Iudaeam ambulare, quia quaerebant eum Iudaei interficere.

Erat autem in proximo dies festus Iudaeorum, Scenopegia.

Dixerunt ergo ad eum fratres eius: «Transi hinc et vade in Iudaeam, ut et discipuli tui videant opera tua, quae facis.

Nemo quippe in occulto quid facit et quaerit ipse in palam esse. Si haec facis, manifesta teipsum mundo».

Neque enim fratres eius credebant in eum.

Dicit ergo eis Iesus: «Tempus meum nondum adest, tempus autem vestrum semer est paratum.

Non potest mundus odisse vos; me autem odit, quia ego testimonium perhibeo de illo, quia opera eius mala sunt.

Vos ascendite ad diem festum; ego non ascendo ad diem festum istum, quia meum tempus nondum impletum est».

Haec autem cum dixisset, ipse mansit in Galilaea.

Ut autem ascenderunt fratres eius ad diem festum, tunc et ipse ascendit, non manifeste sed quasi in occulto.

Iudaei ergo quaerebant eum in die festo et dicebant: «Ubi est ille?».

Et murmur multus de eo erat in turba. Alii quidem dicebant: «Bonus est!»; alii autem dicebant: «Non, sed seducit turbam!».

Nemo tamen palam loquebatur de illo propter metum Iudaeorum.

Iam autem die festo mediante, ascendit Iesus in templum et docebat.

Mirabantur ergo Iudaei dicentes: «Quomodo hic litteras scit, cum non didicerit?».

Respondit ergo eis Iesus et dixit: «Mea doctrina non est mea sed eius, qui misit me.

Si quis voluerit voluntatem eius facere, cognoscet de doctrina utrum ex Deo sit, an ego a meipso loquar.

Qui a semetipso loquitur, gloriam propriam quaerit; qui autem quaerit gloriam eius, qui misit illum, hic verax est, et iniustitia in illo non est.

Nonne Moyses dedit vobis legem? Et nemo ex vobis facit legem. Quid me quaeritis interficere?».

Respondit turba: «Daemonium habes! Quis te quaerit interficere?».

Respondit Iesus et dixit eis: «Unum opus feci, et omnes miramini.

Propterea Moyses dedit vobis circumcisionem — non quia ex Moyse est sed ex patribus — et in sabbato circumciditis hominem.

Si circumcisionem accipit homo in sabbato, ut non solvatur lex Moysis, mihi indignamini, quia totum hominem sanum feci in sabbato?

Nolite iudicare secundum faciem, sed iustum iudicium iudicate».

Dicebant ergo quidam ex Hierosolymitis: «Nonne hic est, quem quaerunt interficere?

Et ecce palam loquitur, et nihil ei dicunt. Numquid vere cognoverunt principes quia hic est Christus?

Sed hunc scimus unde sit, Christus autem cum venerit, nemo scit unde sit».

Clamavit ergo docens in templo Iesus et dicens: «Et me scitis et unde sim scitis. Et a meipso non veni, sed est verus, qui misit me, quem vos non scitis.

Ego scio eum, quia ab ipso sum, et ipse me misit».

Quaerebant ergo eum apprehendere, et nemo misit in illum manus, quia nondum venerat hora eius.

De turba autem multi crediderunt in eum et dicebant: «Christus cum venerit, numquid plura signa faciet quam quae hic fecit?».

Audierunt pharisaei turbam murmurantem de illo haec et miserunt pontifices et pharisaei ministros, ut apprehenderent eum.

Dixit ergo Iesus: «Adhuc modicum tempus vobiscum sum et vado ad eum, qui misit me.

Quaeretis me et non invenietis; et ubi sum ego, vos non potestis venire».

Dixerunt ergo Iudaei ad seipsos: «Quo hic iturus est, quia nos non inveniemus eum? Numquid in dispersionem Graecorum iturus est et docturus Graecos?

Quis est hic sermo, quem dixit: "Quaeretis me et non invenietis" et: "Ubi sum ego, vos non potestis venire"?».

In novissimo autem die magno festivitatis stabat Iesus et clamavit dicens: «Si quis sitit, veniat ad me et bibat,

qui credit in me. Sicut dixit Scriptura, flumina de ventre eius fluent aquae vivae».

Hoc autem dixit de Spiritu, quem accepturi erant qui crediderant in eum. Nondum enim erat Spiritus, quia Iesus nondum fuerat glorificatus.

Ex illa ergo turba, cum audissent hos sermones, dicebant: «Hic est vere propheta!»;

alii dicebant: «Hic est Christus!»; quidam autem dicebant: «Numquid a Galilaea Christus venit?

Nonne Scriptura dixit: "Ex semine David et de Bethlehem castello, ubi erat David, venit Christus"?».

Dissensio itaque facta est in turba propter eum.

Quidam autem ex ipsis volebant apprehendere eum, sed nemo misit super illum manus.

Venerunt ergo ministri ad pontifices et pharisaeos; et dixerunt eis illi: «Quare non adduxistis eum?».

Responderunt ministri: «Numquam sic locutus est homo».

Responderunt ergo eis pharisaei: «Numquid et vos seducti estis?

Numquid aliquis ex principibus credidit in eum aut ex pharisaeis?

Sed turba haec, quae non novit legem, maledicti sunt!».

Dicit Nicodemus ad eos, ille qui venit ad eum antea, qui unus erat ex ipsis:

«Numquid lex nostra iudicat hominem, nisi audierit ab ipso prius et cognoverit quid faciat?».

Responderunt et dixerunt ei: «Numquid et tu ex Galilaea es? Scrutare et vide quia propheta a Galilaea non surgit!».

Et reversi sunt unusquisque in domum suam.

Таджикский

Языки

Пас аз он Исо дар Ҷалил мегашт, зеро намехост дар Яҳудо бошад, чунки яҳудиён қасди куштани Ў доштанд.

Ва иди яҳудиён, ки иди хаймаҳо бошад, наздик буд.

Пас бародаронаш ба Ў гуфтанд: “Ин ҷоро тарк карда, ба Яҳудо равона шав, то шогирдонат низ он аъмолеро ки Ту ба ҷо меоварӣ, бубинанд;

Зеро касе ки мехоҳад машҳур бошад, дар пинҳонӣ амал намекунад; агар Ту чунин аъмолро ба ҷо меоварӣ, Худро ба ҷаҳон бинамо“.

Зеро бародаронаш низ ба Ў имон наоварда буданд.

Исо ба онҳо гуфт: “Вақти Ман ҳанўз нарасидааст, лекин барои шумо ҳар вақт муносиб аст;

Ҷаҳон наметавонат ба шумо адоват дошта бошад, лекин ба Ман адоват дорад, чунки Ман бар он шаҳодат медиҳам, ки аъмолаш бад аст;

Шумо ба ин ид биравед, Аммо Ман ҳоло ба ин ид намерам, чунки вақти Ман ҳанўз пур нашудааст“.

Инро ба онҳо гуфта, дар Ҷалил монд.

Вақте ки бародаронаш ба ид омаданд, Ў низ омад, на ошкоро, балки пинҳонӣ.

Аммо яҳудиён Ўро дар ид ҷустуҷў намуда, мегутанд, ки: “Ў куҷост?“.

Ва дар миёни мардум дар бораи Ў гуфтугўи бисьёре буд. Баъзеҳо мегуфтанд: “Ў некўст“, аммо дигарон мегуфтанд: “Не, Ў мардумро гумроҳ мекунад“.

Лекин, аз тарси яҳудиён, ҳеҷ кас дар бораи Ў ошкоро сухан намегуфт.

Чун нисфи ид гузашт, Исо ба маъбад омада, таълим дод.

Ва яҳудиён дар ҳайрат афтода, гуфтанд: “Ин шахс Навиштаҳоро чӣ гуна медонад, дар сурате ки ҳаргиз таълим наёфтааст?“.

Исо дар ҷавоби онҳо гуфт: “Таълими Ман аз они Ман нест, балки аз они Фиристодаи Ман аст;

Агар касе хоҳад иродаи Ўро ба амал оварад, дар бораи ин таълим хоҳад донист, ки оё он аз Худост, ё ки Ман аз Худ сухан мегўям.

Ҳар кӣ аз худ сухан гўяд, ҷалоли худро меҷўяд; вале ҳар кӣ ҷалоли Фиристодаи Худро меҷўяд, Ў ҳақиқист, ва дар Ў норостӣ нест.

Оё Мусо ба шумо шариат надод? Ва касе аз шумо аз рўи шариат амал намекунад. Чаро мехоҳед Маро бикушед?“

Мардум дар ҷавоб гуфт: “Ту дев дорӣ. Кӣ мехоҳад Туро бикушад?“

Исо дар ҷавоби онҳо гуфт: “Як кор кардам, ва ҳамаи шумо дар ҳайрат мондед;

Мусо ба шумо хатнаро дод, ки он на аз Мусо, балки аз падарон буд, ва шумо писарони худро дар рўзи шанбе хатна мекунед.

Модме ки писаронро дар рўзи шанбе хатна мекунанд, то ки шариати Мусо вайрон нашавад, пас чаро бар Ман хашмгин мешавед, ки дар рўзи шанбе касеро шифои комил додаам?

Аз рўи намуди зоҳирӣ доварӣ накунед, балки аз рўи адолат доварӣ кунед“.

Он гоҳ баъзе аз аҳли Ерусалим гуфтанд: “Оё Ин Ҳамон Касе нест, ки Ўро мехоҳанд бикушанд?

Инак Ў ошкоро сухан мегўяд, ва ба Ў чизе намегўянд: оё сардорон яқин донистаанд, ки Ў дар ҳақиқат Масеҳ аст?

Лекин мо медонем, ки ин Шахс аз куҷост, аммо чун Масеҳ ояд, касе нахоҳад донист, ки Ў аз куҷост“.

Ва Исо вақте ки дар маъбад таълим медод, нодо карда гуфт: “Маро мешиносед, ва низ медонед, ки Ман аз куҷо ҳастам; ва Ман аз Худ наомадаам, вале Фиристодаи Ман ҳақиқист, ки шумо Ўро намешиносед;

Аммо Ман Ўро мешиносам, чунки Ман аз ҷониби Ў ҳастам, ва Ў Маро фиристодааст“.

Он гоҳ хостанд Ўро дастгир кунанд, вале касе даст бар Ў наандохт, чунки ҳанўз соаташ нарасида буд.

Лекин бисьёре аз мардум ба Ў имон оварданд ва гуфтанд: “Чун Масеҳ ояд, наход ки аз Ин Шахс бештар аломот нишон хоҳад дод?“.

Ва фарисиён шуниданд, ки мардум дар бораи Ў чунин мегўянд, пас фарисиён ва саркоҳинон мулозимонро фиристоданд, то ки Ўро дастгир кунанд.

Ва Исо гуфт: “Боз муддати каме Ман назди шумо ҳастам, пас аз он назди Фиристодаи Худ меравам;

Шумо Маро хоҳед ҷуст ва нахоҳед ёфт; ва ба он ҷое ки Ман ҳастам, наметавонед биёед“.

Ва яҳудиён ба якдигар гуфтанд: “Ў ба куҷо мехоҳад биравад, ки мо Ўро ёфта наметавонем? Оё мехоҳад назди онҳое биравад, ки дар байни юнониён пароканда ҳастанд, ва юнониёнто таълим диҳад?

Чист маънои суханоне ки Ў гуфт: ́Маро хоҳед ҷуст ва нахоҳед ёфт; ва ба он ҷое ки Ман ҳастам, наметавонед биёед?́„.

Ва дар рўзи охир, ки рўзи бузурги ид буд, Исо истода, нидо карда, гуфт: “Ҳар кӣ ташна бошад, назди Ман биёяд ва бинўшад;

Ҳар кӣ ба Ман имон оварад, чунон ки дар Навиштаҳо гуфта шудааст, аз батни вай наҳрҳои оби ҳаёт ҷорӣ хоҳад шуд“.

Ин суханро Ў дар бораи Рўҳ гуфт, ки ҳар кӣ ба Ў имон оварад, Онро хоҳад ёфт; зеро ки Рўҳулқудс ҳанўз ато нашуда буд, чунки Исо ҳанўз ҷалол наёфта буд.

Басьёре аз мардум ин сиханонро шунида гуфтанд: “Дар ҳақиқат Ин Шахс ҳамон Пайғамбар аст“.

Баъзеҳо гуфтанд: “Ин Масеҳ аст“ Лекин дигарон гуфтанд: “Магар Масеҳ аз Ҷалил меояд?

Оё дар Навиштаҳо гуфта нашудааст, ки Масеҳ аз насли Довуд ва аз Байт-Лаҳм, ки Довуд буд, бояд ояд?“

Ба ҳамин тариқ, дар бораи Ў дар байни мардум ихтилоф афтод.

Баъзе аз онҳо хостанд Ўро дастгир кунанд, лекин касе ба Ў даст наандохт.

Пас мулозимон назди саркоҳинон ва фарисиён баргаштанд, ва онҳо пурсиданд: “Чаро Ўро наовардед?“

Мулозимон ҷавоб доданд: “Касе ҳаргиз монанди Ин Шахс сухан нагуфтааст“.

Фарисиён ба онҳо гуфтанд: “„Оё шумо низ гумроҳ шудаед?

Оё касе аз сардорон ё аз фарисиён ба Ў имон овардааст?

Аммо ин мардуме ки шариатро намедонанд, малъун мебошанд“.

Ниқўдимус, ки шабона назди Ў омада буд ва яке аз онҳо буд, ба онҳо гуфт:

„Оё шариати мо касеро маҳкум менамояд бе он ки аввал суханашро бишнавад ва бидонад, ки вай чӣ кор кардааст?“

Онҳо дар ҷавоби вай гуфтанд: “Магар ту низ ҷалили ҳастӣ? Таҳқиқ кун ва бубин, зеро ки ҳеҷ пайғамбаре аз Ҷалил зуҳур накардааст“.

Пас ҳар кас ба хонаи худ рафт.

От Иоа́нна, Глава 7