И а́зъ я́коже вы́ возглаго́лю: а́ще бы душа́ ва́ша подлежа́ла вмѣ́сто моея́, тогда́ наскочи́лъ бы́хъ на вы́ словесы́, покива́ю же на вы́ главо́ю мое́ю.

Бу́ди же крѣ́пость во устѣ́хъ мои́хъ, движе́нiя же усте́нъ не пощажу́.

А́ще бо возглаго́лю, не возболю́ ли я́звою? а́ще же и умолчу́, чи́мъ ме́нше уя́звенъ бу́ду?

Ны́нѣ же преутружде́на мя́ сотвори́, бу́я, согни́вша, и я́тъ мя́.

Въ послу́шество бы́хъ, и воста́ во мнѣ́ лжа́ моя́, проти́вно лицу́ моему́ отвѣща́.

Гнѣ́венъ бы́въ низложи́ мя, возскрежета́ зубы́ на мя́, стрѣ́лы разбо́йниковъ его́ нападо́ша на мя́.

Острото́ю оче́съ наскака́, мече́мъ порази́ мя въ колѣ́на: вку́пѣ же потеко́ша на мя́:

предаде́ бо мя́ Госпо́дь въ ру́ки непра́ведныхъ, нечести́вымъ же пове́рже мя́.

Ми́рствующа разсы́па мя́, взя́въ мя́ за власы́ оборва́, поста́ви мя́ а́ки примѣ́ту.

Обыдо́ша мя́ ко́пiями боду́ще во исте́сы моя́, не щадя́ще: излiя́ша на зе́млю же́лчь мою́,

низложи́ша мя́ тру́пъ на тру́пъ, теко́ша ко мнѣ́ могу́щiи,

вре́тище соши́ша на ко́жу мою́, и мо́щь моя́ на земли́ угасе́.

Чре́во мое́ сгорѣ́ от пла́ча, на вѣ́ждахъ же мои́хъ стѣ́нь сме́ртная,

непра́ведно же ни еди́но бѣ́ въ руку́ мое́ю: моли́тва же моя́ чиста́.

Земле́, да не покры́еши надъ кро́вiю пло́ти моея́, ниже́ да бу́детъ мѣ́сто во́плю моему́.

И ны́нѣ се́, на небесѣ́хъ по́слухъ мо́й, свидѣ́тель же ми́ во вы́шнихъ.

Да прiи́детъ моя́ мольба́ ко Го́споду, предъ ни́мже да ка́плетъ о́ко мое́.

Бу́ди же обличе́нiе му́жу предъ Го́сподемъ, и сы́ну человѣ́ческому ко бли́жнему его́.

Лѣ́та же изочте́ная прiидо́ша, и путе́мъ, и́мже не возвращу́ся, пойду́.

Украинский (Огієнко)

А Йов відповів та й сказав:

Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви!

Чи настане кінець вітряним цим словам?
Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?

І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,

устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!

Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?

Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,

і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє!

Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене…

Вони пащі свої роззявляють на мене, б́ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:

Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене…

Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив…
І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:

Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю…

Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач…

Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову…

Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,

хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!

Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого,

бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті…

Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить,

і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його,

бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь…

Латинский (Nova Vulgata)

Respondens autem Iob dixit:

«Audivi frequenter talia! onsolatores molesti omnes vos estis.

Numquid habebunt finem verba ventosa, aut quid te exacerbat, ut respondeas?

Poteram et ego similia vestri loqui, si esset anima vestra pro anima mea! Concinnarem super vos sermones et moverem caput meum super vos.

Roborarem vos ore meo et motum labiorum meorum non cohiberem.

Si locutus fuero, non quiescet dolor meus et, si tacuero, non recedet a me;

nunc autem defatigavit me dolor meus, et tu vastasti omnem coetum meum.

Rugae meae testimonium dicunt contra me; et suscitatur falsiloquus adversus faciem meam contradicens mihi,

Ira eius discerpsit me et adversata est mihi, et infremuit contra me dentibus suis. Hostis meus acuit oculos suos in me.

Aperuerunt super me ora sua et exprobrantes percusserunt maxillam meam, simul conferti contra me.

Concludit me Deus apud iniquum et manibus impiorum me tradit.

Ego, ille quondam tranquillus, repente contritus sum. Tenuit cervicem meam, confregit me et posuit me sibi quasi in signum.

Circumdedit me lanceis suis, scidit lumbos meos, non pepercit et effudit in terra iecur meum.

Dirupit me rumpens et diruens, irruit in me quasi gigas.

Saccum consui super cutem meam et dimisi in terram cornu meum.

Facies mea rubuit a fletu, et palpebrae meae caligaverunt;

attamen absque iniquitate manus meae, cum haberem mundas preces.

Terra, ne operias sanguinem meum, neque inveniat in te locum latendi clamor meus.

Ecce enim in caelo testis meus, et conscius meus in excelsis.

Interpretes mei sunt cogitationes meae: ad Deum stillat oculus meus.

Atque utinam sic iudicaretur vir cum Deo, sicut iudicatur filius hominis cum collega suo.

Ecce enim breves anni transeunt, et semitam, per quam non revertar, ambulo.

Таджикский

Языки

Ва Айюб ҷавоб гардонда, гуфт:

«Чунин чизҳоро аз ҳад зиёд шунидаам; ҳамаатон тасаллидиҳандагони ғамовар ҳастед.

Оё суханони пуч хотима хоҳад ёфт? Ва чист, ки туро ба ҷавоб гардондан водор менамояд?

Ман низ мисли шумо сухан мерондам, агар ҷони шумо ба ҷои ҷони ман мебуд; барои шумо суханон иншо мекардам, ва сари худро ба шумо меҷунбондам;

Бо даҳони худ шуморо далер менамудам, ва тасаллии лабҳоям дарди шуморо сабук мекард.

Агар сухан ронам, дардам сабук намешавад, ва агар хомӯш монам, чӣ дарде аз ман дур мешавад?

Аммо акнун Ӯ маро бетоқат кардааст. Тамоми хонадони маро Ту нобуд намудаӣ,

Ва ҷисми маро пурчин кардаӣ, ки ин бар зидди ман шоҳид шудааст; ва лоғарии ман бар ман бархоста, дар пеши ман гувоҳӣ медиҳад.

Ғазаби Ӯ маро медарад ва бо ман душманӣ дорад; дандонҳои Худро бар ман ғиҷиррос мезанонад. Душманам чашмонашро ба ман ало мекунад.

Мардон даҳони худро бар ман воз кардаанд, бо суханони нангин рухсорҳоямро мезананд; бар қасди ман забон як кардаанд.

Худо маро ба ноинсофон таслим намудааст, ва ба дасти бадкорон маро супурдааст.

Ором будам, ва Ӯ маро пора-пора кардааст, ва аз гарданам дошта, маро шикастааст, ва маро барои Худ нишона ҳадаф қарор додааст.

Камонандозони Ӯ маро иҳота кардаанд. Гурдаҳоямро реш мекунанд, ва раҳми Ӯ намеояд; заҳраи маро бар замин мерезад;

Дар ман рахна бар рахна мекушояд, мисли баҳодуре бар ман тохт меоварад.

Бар пӯсти худ палос дӯхтаам, ва шохи худро дар хок гузоштаам.

Рӯи ман аз гиря суп-сурх шудааст, ва бар мижгони ман сояи марг аст,

Гарчанде ки ҳеҷ ситаме дар дасти ман нест, ва дуои ман покиза аст.

Эй замин! Хуни маро рӯпӯш накун, ва бигзор дар қаъри умқи ту барои фиғони ман ҷое набошад.

Инак, алҳол низ Гувоҳи ман дар осмон аст, ва Шоҳиди ман дар афроз боло!

Маро масхара мекунед, эй дӯстонам! Чашми ман сӯи Худо ашк мерезад,

То ки Ӯ байни мард ва Худо доварӣ намояд, чунон ки байни одамизод ва ёри вай аст.

Зеро ки солҳои андак ба охир мерасад, ва ман ба роҳи бебозгашт хоҳам рафт.