Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
19:1
19:2
19:3
19:4a
19:5
19:8
см.:Плач.3:7:9;
19:9
19:10
19:14
19:15
19:16
19:18
19:19
19:20
19:21
19:22
19:23
19:24
19:26
19:28
19:29
Отвѣща́въ же и́овъ, рече́:
доко́лѣ притру́дну творите́ ду́шу мою́ и низлага́ете мя́ словесы́? уразумѣ́йте то́кмо, я́ко Госпо́дь сотвори́ мя си́це.
Клеве́щете на мя́, не стыдя́щеся мене́ належите́ ми.
глаго́лати словеса́, я́же не подоба́ше, словеса́ же моя́ погрѣша́ютъ, и не во вре́мя:
Бу́ди, я́ко вои́стинну а́зъ прельсти́хся, и у мене́ водворя́ется погрѣше́нiе,
бу́ди же, я́ко на мя́ велича́етеся, наскака́ете же ми́ поноше́нiемъ:
разумѣ́йте у́бо, я́ко Госпо́дь е́сть и́же смяте́ мя и огра́ду свою́ на мя́ вознесе́.
Се́, смѣю́ся поноше́нiю, не возглаго́лю: возопiю́, и нигдѣ́же су́дъ.
О́крестъ огражде́нъ е́смь и не могу́ прейти́: предъ лице́мъ мои́мъ тму́ положи́,
сла́ву же съ мене́ совлече́ и отъя́ вѣне́цъ от главы́ моея́:
растерза́ мя о́крестъ, и отидо́хъ: посѣче́ же я́ко дре́во наде́жду мою́.
Лю́тѣ же гнѣ́ва употреби́ на мя́ и возмнѣ́ мя я́ко врага́.
Вку́пѣ же прiидо́ша искуше́нiя его́ на мя́, на путе́хъ же мои́хъ обыдо́ша мя́ навѣ́тницы.
Бра́тiя моя́ отступи́ша от мене́, позна́ша чужди́хъ па́че мене́, и дру́зiе мои́ неми́лостиви бы́ша:
не снабдѣ́ша мя́ бли́жнiи мои́, и вѣ́дящiи и́мя мое́ забы́ша мя́.
Сосѣ́ди до́му и рабы́ни моя́, [я́ко] иноплеме́нникъ бы́хъ предъ ни́ми:
раба́ моего́ зва́хъ, и не послу́ша, уста́ же моя́ моля́хуся:
и проси́хъ жену́ мою́, призыва́хъ же ласка́я сы́ны подло́жницъ мои́хъ:
они́ же мене́ въ вѣ́къ отри́нуша, егда́ воста́ну, на мя́ глаго́лютъ.
Гнуша́хуся мене́ ви́дящiи мя́, и и́хже люби́хъ, воста́ша на мя́.
Въ ко́жи мое́й согни́ша пло́ти моя́, ко́сти же моя́ въ зубѣ́хъ содержа́тся.
Поми́луйте мя́, поми́луйте мя́, о, дру́зiе! рука́ бо Госпо́дня косну́вшаяся ми́ е́сть.
Почто́ мя го́ните я́коже и Госпо́дь? от пло́тей же мои́хъ не насыща́етеся?
Кто́ бо да́лъ бы, да напи́шутся словеса́ моя́, и положа́тся о́ная въ кни́зѣ во вѣ́къ?
и на дщи́цѣ желѣ́знѣ и о́ловѣ, или́ на ка́менiихъ извая́ются?
Вѣ́мъ бо, я́ко присносу́щенъ е́сть, и́же и́мать искупи́ти мя́,
[и] на земли́ воскреси́ти ко́жу мою́ терпя́щую сiя́, от Го́спода бо ми́ сiя́ соверши́шася,
я́же а́зъ въ себѣ́ свѣ́мъ, я́же о́чи мои́ ви́дѣста, а не и́нъ: вся́ же ми́ соверши́шася въ нѣ́дрѣ.
А́ще же и рече́те: что́ рече́мъ проти́ву ему́? и ко́рень словесе́ обря́щемъ въ не́мъ.
Убо́йтеся же и вы́ от меча́: я́рость бо на беззако́нныя на́йдетъ, и тогда́ уви́дятъ, гдѣ́ е́сть и́хъ вещество́.
А Йов відповів та й сказав:
Аж доки смутити ви будете душу мою, та душити словами мене?
Десять раз це мене ви соромите, гнобити мене не стидаєтесь!…
Якщо справді зблудив я, то мій гріх при мені позостане.
Чи ви величаєтесь справді над мною, і виказуєте мою ганьбу на мене?
Знайте тоді, що Бог скривдив мене, і тенета Свої розточив надо мною!
Ось ґвалт!
я кричу, та не відповідає ніхто, голошу, та немає суду!…
я кричу, та не відповідає ніхто, голошу, та немає суду!…
Він дорогу мою оточив і я не перейду, Він поклав на стежки мої темряву!
Він стягнув з мене славу мою і вінця зняв мені з голови!
Звідусіль Він ламає мене, і я йду, надію мою, як те дерево, вивернув Він…
І на мене Свій гнів запалив, і зарахував Він мене до Своїх ворогів:
полки Його разом приходять, і торують на мене дорогу свою, і таборують навколо намету мого…
Віддалив Він від мене братів моїх, а знайомі мої почужіли для мене,
мої ближні відстали, і забули про мене знайомі мої…
Мешканці дому мого, і служниці мої за чужого вважають мене, чужаком я став в їхніх очах…
Я кличу свойого раба і він відповіді не дає, хоч своїми устами благаю його…
Мій дух став бридкий для моєї дружини, а мій запах синам моєї утроби…
Навіть діти малі зневажають мене, коли я встаю, то глузують із мене…
Мої всі повірники бридяться мною, а кого я кохав обернулись на мене…
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя…
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкнулась мене!…
Чого ви мене переслідуєте, немов Бог, і не насичуєтесь моїм тілом?
О, коли б записати слова мої, о, коли б були в книжці вони позазначувані,
коли б рильцем залізним та оливом в скелі навіки вони були витесані!
Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі…
Тануть нирки мої в моїм нутрі!…
Тануть нирки мої в моїм нутрі!…
Коли скажете ви: Нащо будемо гнати його, коли корень справи знаходиться в ньому!
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!…
فاجاب ايوب وقال
حتى متى تعذبون نفسي وتسحقونني بالكلام.
هذه عشر مرات اخزيتموني. لم تخجلوا من ان تحكروني.
وهبني ضللت حقا. عليّ تستقر ضلالتي.
ان كنتم بالحق تستكبرون عليّ فثبتوا عليّ عاري.
فاعلموا اذا ان الله قد عوّجني ولف عليّ احبولته.
ها اني اصرخ ظلما فلا أستجاب. ادعو وليس حكم.
قد حوّط طريقي فلا اعبر وعلى سبلي جعل ظلاما.
ازال عني كرامتي ونزع تاج راسي.
هدمني من كل جهة فذهبت. وقلع مثل شجرة رجائي.
واضرم عليّ غضبه وحسبني كاعدائه.
معا جاءت غزاته واعدّوا عليّ طريقهم وحلّوا حول خيمتي.
قد ابعد عني اخوتي. ومعارفي زاغوا عني.
اقاربي قد خذلوني والذين عرفوني نسوني.
نزلاء بيتي وامائي يحسبونني اجنبيا. صرت في اعينهم غريبا.
عبدي دعوت فلم يجب. بفمي تضرعت اليه.
نكهتي مكروهة عند امرأتي وخممت عند ابناء احشائي.
الاولاد ايضا قد رذلوني. اذا قمت يتكلمون عليّ.
كرهني كل رجالي والذين احببتهم انقلبوا عليّ.
عظمي قد لصق بجلدي ولحمي ونجوت بجلد اسناني.
تراءفوا تراءفوا انتم عليّ يا اصحابي لان يد الله قد مسّتني.
لماذا تطاردونني كما الله ولا تشبعون من لحمي
ليت كلماتي الآن تكتب. يا ليتها رسمت في سفر
ونقرت الى الابد في الصخر بقلم حديد وبرصاص.
اما انا فقد علمت ان وليّي حيّ والآخر على الارض يقوم
وبعد ان يفنى جلدي هذا وبدون جسدي ارى الله
الذي اراه انا لنفسي وعيناي تنظران وليس آخر. الى ذلك تتوق كليتاي في جوفي.
فانكم تقولون لماذا نطارده. والكلام الاصلي يوجد عندي.
خافوا على انفسكم من السيف لان الغيظ من آثام السيف. لكي تعلموا ما هو القضاء
Синодальный
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Рус. (Аверинцев)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (KJV)
- English (NRSV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
1 Иов отвечает своим друзьям; 7 он заявляет, что Бог ответствен за его страдания; 13 его родные и друзья чуждаются его; 21 он взывает о жалости, которой Бог не проявляет к нему; 23 «Я знаю, Искупитель мой жив … я во плоти моей узрю Бога».
И отвечал Иов и сказал:
доколе будете мучить душу мою и терзать меня речами?
Вот, уже раз десять вы срамили меня и не стыдитесь теснить меня.
Если я и действительно погрешил, то погрешность моя при мне остается.
Если же вы хотите повеличаться надо мною и упрекнуть меня позором моим,
то знайте, что Бог ниспроверг меня и обложил меня Своею сетью.
Вот, я кричу: обида! и никто не слушает; вопию, и нет суда.
Он преградил мне дорогу, и не могу пройти, и на стези мои положил тьму.
Совлек с меня славу мою и снял венец с головы моей.
Кругом разорил меня, и я отхожу; и, как дерево, Он исторг надежду мою.
Воспылал на меня гневом Своим и считает меня между врагами Своими.
Полки Его пришли вместе и направили путь свой ко мне и расположились вокруг шатра моего.
Братьев моих Он удалил от меня, и знающие меня чуждаются меня.
Покинули меня близкие мои, и знакомые мои забыли меня.
Пришлые в доме моем и служанки мои чужим считают меня; посторонним стал я в глазах их.
Зову слугу моего, и он не откликается; устами моими я должен умолять его.
Дыхание мое опротивело жене моей, и я должен умолять ее ради детей чрева моего.
Даже малые дети презирают меня: поднимаюсь, и они издеваются надо мною.
Гнушаются мною все наперсники мои, и те, которых я любил, обратились против меня.
Кости мои прилипли к коже моей и плоти моей, и я остался только с кожею около зубов моих.
Помилуйте меня, помилуйте меня вы, друзья мои, ибо рука Божия коснулась меня.
Зачем и вы преследуете меня, как Бог, и плотью моею не можете насытиться?
О, если бы записаны были слова мои! Если бы начертаны были они в книге
резцом железным с оловом, – на вечное время на камне вырезаны были!
А я знаю, Искупитель мой жив, и Он в последний день восставит из праха распадающуюся кожу мою сию,
и я во плоти моей узрю Бога.
Я узрю Его сам; мои глаза, не глаза другого, увидят Его. Истаевает сердце мое в груди моей!
Вам надлежало бы сказать: зачем мы преследуем его? Как будто корень зла найден во мне.
Убойтесь меча, ибо меч есть отмститель неправды, и знайте, что есть суд.