Скрыть
29:1
29:2
29:4
29:5
29:6
29:7
29:8
29:9
29:10
29:11
29:13
29:18
29:21
29:22
29:23
29:24
29:25
Церковнославянский (рус)
Еще́ же при­­ложи́въ и́овъ, рече́ въ при́тчахъ:
кто́ мя устро́итъ по ме́сяцамъ пре́жднихъ дні́й, въ ни́хже мя́ Бо́гъ храня́ше,
я́коже егда́ свѣтя́шеся свѣти́лникъ его́ надъ главо́ю мо­е́ю, егда́ свѣ́томъ его́ хожда́хъ во тмѣ́,
егда́ бѣ́хъ тя́жекъ въ путе́хъ, егда́ Бо́гъ посѣще́нiе творя́ше до́му мо­ему́,
егда́ бѣ́хъ бога́тъ зѣло́, о́крестъ же мене́ раби́,
егда́ облива́хуся путiе́ мо­и́ ма́сломъ кра́вiимъ, го́ры же моя́ облива́хуся млеко́мъ,
егда́ исхожда́хъ изу́тра во гра́дъ, на сто́гнахъ же поставля́шеся ми́ престо́лъ?
Ви́дяще мя́ ю́ноши скрыва́шася, старѣ́йшины же вси́ востава́ша:
вельмо́жи же престава́ху глаго́лати, пе́рстъ воз­ло́жше на уста́ своя́.
Слы́шав­шiи же блажи́ша мя́, и язы́къ и́хъ при­­льпе́ горта́ни и́хъ:
я́ко у́хо слы́ша и ублажи́ мя, о́ко же ви́дѣвъ мя́ уклони́ся.
Спасо́хъ бо убо́гаго от­ руки́ си́льнаго, и сиротѣ́, ему́же не бѣ́ помо́щника, помого́хъ.
Благослове́нiе погиба́ющаго на мя́ да прiи́детъ, уста́ же вдови́ча благослови́ша мя́.
Въ пра́вду же облача́хся, одѣва́хся же въ су́дъ я́ко въ ри́зу.
О́ко бѣ́хъ слѣпы́мъ, нога́ же хромы́мъ:
а́зъ бы́хъ оте́цъ немощны́мъ, ра́спрю же, ея́же не вѣ́дяхъ, изслѣ́дихъ:
сотро́хъ же члено́вныя непра́ведныхъ, от­ среды́ же зубо́въ и́хъ грабле́нiе изъя́хъ.
Рѣ́хъ же: во́зрастъ мо́й состарѣ́ет­ся я́коже стебло́ фи́никово, мно́га лѣ́та поживу́.
Ко́рень разве́рзеся при­­ водѣ́, и роса́ пребу́детъ на жа́твѣ мо­е́й.
Сла́ва моя́ но́ва со мно́ю, и лу́къ мо́й въ руцѣ́ мо­е́й по́йдетъ.
[Старѣ́йшины] слы́шав­шiи мя́ внима́ху, молча́ху же о мо­е́мъ совѣ́тѣ.
Къ мо­ему́ глаго́лу не при­­лага́ху, ра́довахуся же, егда́ къ ни́мъ глаго́лахъ:
я́коже земля́ жа́ждущая ожида́етъ дождя́, та́ко сі́и мо­его́ глаго́ланiя.
А́ще воз­смѣю́ся къ ни́мъ, не вѣ́риша: и свѣ́тъ лица́ мо­его́ не от­пада́­ше.
Избра́хъ пу́ть и́хъ, и сѣдѣ́хъ кня́зь, и вселя́хся я́коже ца́рь посредѣ́ хра́брыхъ, а́ки утѣша́яй печа́льныхъ.
Синодальный
Иов вспоминает свою прежнюю жизнь, её достоинство, благосклонность к нуждающимся и доверие к нему.
И продолжал Иов возвышенную речь свою и сказал:
о, если бы я был, как в прежние месяцы, как в те дни, когда Бог хранил меня,
когда светильник Его светил над головою моею, и я при свете Его ходил среди тьмы;
как был я во дни молодости моей, когда милость Божия была над шатром моим,
когда еще Вседержитель был со мною, и дети мои вокруг меня,
когда пути мои обливались молоком, и скала источала для меня ручьи елея!
когда я выходил к воротам города и на площади ставил седалище свое, –
юноши, увидев меня, прятались, а старцы вставали и стояли;
князья удерживались от речи и персты полагали на уста свои;
голос знатных умолкал, и язык их прилипал к гортани их.
Ухо, слышавшее меня, ублажало меня; око видевшее восхваляло меня,
потому что я спасал страдальца вопиющего и сироту беспомощного.
Благословение погибавшего приходило на меня, и сердцу вдовы доставлял я радость.
Я облекался в правду, и суд мой одевал меня, как мантия и увясло.
Я был глазами слепому и ногами хромому;
отцом был я для нищих и тяжбу, которой я не знал, разбирал внимательно.
Сокрушал я беззаконному челюсти и из зубов его исторгал похищенное.
И говорил я: в гнезде моем скончаюсь, и дни мои будут многи, как песок;
корень мой открыт для воды, и роса ночует на ветвях моих;
слава моя не стареет, лук мой крепок в руке моей.
Внимали мне и ожидали, и безмолвствовали при совете моем.
После слов моих уже не рассуждали; речь моя капала на них.
Ждали меня, как дождя, и, как дождю позднему, открывали уста свои.
Бывало, улыбнусь им – они не верят; и света лица моего они не помрачали.
Я назначал пути им и сидел во главе и жил как царь в кругу воинов, как утешитель плачущих.
Грузинский
განაგრძო იობმა თავისი იგავების თხრობა და თქვა:
ნეტავ ისე ვიყო, როგორც იმ წარსულ თვეებში, როცა ღმერთი მიფარავდა მე!
როცა მისი ლამპარი მინათებდა თავზე და მის შუქზე დავდიოდი ბნელში!
როგორც ვიყავი ჩემი სიყმაწვილის დღეებში ღვთის საფარველით ჩემს კარავზე!
როცა ჯერ კიდევ ჩემთან იყო ყოვლადძლიერი და ჩემი ყმაწვილები მეხვივნენ გარს!
როცა ჩემი ტერფები რძეში იბანებოდა და კლდიდან ზეთის ნაკადულები მოსჩქეფდა ჩემს წინაშე!
როცა კარიბჭიდან ქალაქში გავდიოდი და მოედანზე ვიმზადებდი დასაჯდომელს!
დამინახავდნენ ყმაწვილები და იმალებოდნენ, მოხუცებულნი წამოდგებოდნენ და ფეხზე იდგნენ;
მთავარნი კრინტს არ ძრავდნენ და პირზე ხელი ჰქონდათ მიტანილი;
დიდებულებს ხმა უწყდებოდათ და სასაზე ეკრობოდათ ენა;
ყური მისმენდა და ნეტარად მრაცხდა, თვალი მხედავდა და მემოწმებოდა;
რადგან მიხსნია გაჭირვებული, შველას რომ ითხოვდა, და ობოლი, შემწე რომ არ ჰყავდა;
დასაღუპად განწირულის კურთხევა ჩემზე გადმოსულა და ქვრივის გული გამიხარებია;
მე სიმართლით ვიმოსებოდი და ის ჩემით იმოსებოდა; მოსასხამად და თავსაკვრელად ჩემი სამართალი მქონდა;
უსინათლოსთვის თვალები ვყოფილვარ და ფეხები - ხეიბრისთვის;
გაჭირვებულთათვის მამა ვყოფილვარ და უცნობის საქმე გამომიძიებია;
ავკაცისთვის ყბა ჩამინგრევია და კბილებიდან მსხვერპლი გამომიგლეჯია.
მეგონა, სიბერეში მოვკვდებოდი და ქვიშასავით ურიცხვი იქნებოდა ჩემი დღეები;
ჩემი ფესვი გაიშლებოდა წყალში და ჩემ რტოებზე ღამეს გაათევდა ცვარი.
კვლავ აღმიდგებოდა ჩემი დიდება და მშვილდი განმიახლდებოდა ხელში.
მისმენდნენ და იყვნენ მოლოდინში, დუმდნენ ჩემს რჩევაზე.
ჩემი სიტყვის შემდეგ აღარაფერს დასძენდნენ, თავზე ეწვეთებოდათ ჩემი ნათქვამი;
როგორც წვიმას, ისე მელოდნენ, და როგორც ისხარს, პირს მიშვერდნენ;
გავუღიმებდი და არ სჯეროდათ, ჩემი სახის ნათელი არასოდეს მოუღრუბლავთ.
გზებს ვურჩევდი და მთავრად ვიჯექი; ვემკვიდრე, როგორც მეფე ლაშქარში, როგორც მგლოვიარეთა ნუგეშისმცემელი.
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,
як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,
коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,
коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!…
Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,
як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,
зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння…
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,
бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.
Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.
Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.
Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.
Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй…
Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.
Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик…
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible