Быт. Исх. Лев. Чис. Втор. Нав. Суд. Руф. 1Цар. 2Цар. 3Цар. 4Цар. 1Пар. 2Пар. 1Ездр. Неем. 2Ездр. Тов. Иудиф. Эсф. 1Мак. 2Мак. 3Мак. 3Ездр. Иов. Пс. Притч. Еккл. Песн. Прем. Сир. Ис. Иер. Плч. Посл.Иер. Вар. Иез. Дан. Ос. Иоил. Ам. Авд. Ион. Мих. Наум. Авв. Соф. Агг. Зах. Мал. Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Сол. 2Сол. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.

Книга Иова

 
  • Ны́нѣ же поруга́шамися малѣ́йшiи: ны́нѣ уча́тъ мя́ от­ ча́сти, и́хже отце́въ уничтожа́хъ, и́хже не вмѣня́хъ досто́йными псо́въ мо­и́хъ ста́дъ.
  • Крѣ́пость же ру́къ и́хъ во что́ мнѣ́ бы́сть? у ни́хъ погиба́­ше сконча́нiе.
  • Въ ску́дости и гла́дѣ безпло́денъ: и́же бѣжа́ху въ безво́дное вчера́ сотѣсне́нiе и бѣ́дность:
  • и́же обхожда́ху бы́лiе въ де́брехъ, и́мже бы́лiе бя́ше бра́шно, безче́стнiи же и похуле́н­нiи, ску́дни вся́каго бла́га, и́же и коре́нiе древе́съ жва́ху от­ гла́да вели́каго.
  • Воста́ша на мя́ та́тiе,
  • и́хже до́мове бѣ́ша пеще́ры ка́мен­ны:
  • от­ среды́ доброгла́сныхъ возопiю́тъ, и́же подъ хвра́стiемъ ди́вiимъ живя́ху:
  • безу́мныхъ сы́нове и безче́стныхъ, и́мя и сла́ва угаше́на на земли́.
  • Ны́нѣ же гу́сли е́смь а́зъ и́мъ, и мене́ въ при́тчу и́мутъ:
  • воз­гнуша́лися же мно́ю от­ступи́в­ше дале́че, ни лица́ мо­его́ пощадѣ́ша от­ плюнове́нiя.
  • Отве́рзъ бо ту́лъ сво́й уязви́ мя, и узду́ уста́мъ мо­и́мъ наложи́.
  • На десну́ю от­ра́сли воста́ша, но́зѣ сво­и́ простро́ша и путесотвори́ша на мя́ стези́ па́губы сво­ея́.
  • Сотро́шася стези́ моя́, совлеко́ша бо ми́ оде́жду.
  • Стрѣла́ми сво­и́ми устрѣли́ мя: сотвори́ ми, я́коже восхотѣ́: въ болѣ́знехъ скисо́хся, обраща́ют­ся же ми́ ско́рби.
  • Оти́де ми́ наде́жда я́коже вѣ́тръ, и я́коже о́блакъ спасе́нiе мое́.
  • И ны́нѣ на мя́ излiе́т­ся душа́ моя́: и одержа́тъ мя́ дні́е печа́лей:
  • но́щiю же ко́сти моя́ смято́шася, жи́лы же моя́ разслабѣ́ша.
  • Мно́гою крѣ́постiю я́т­ся за ри́зу мою́: я́коже ожере́лiе ри́зы мо­ея́ объя́ мя.
  • Вмѣня́еши же мя́ ра́вна бре́нiю, въ земли́ и пе́пелѣ ча́сть моя́.
  • Возопи́хъ же къ тебѣ́, и не услы́шалъ мя́ еси́: ста́ша же и смотри́ша на мя́.
  • Наидо́ша же на мя́ безъ ми́лости, руко́ю крѣ́пкою уязви́лъ мя́ еси́:
  • вчини́лъ же мя́ еси́ въ болѣ́знехъ и от­ве́рглъ еси́ мя́ от­ спасе́нiя.
  • Вѣ́мъ бо, я́ко сме́рть мя́ сотре́тъ: до́мъ бо вся́кому сме́ртну земля́.
  • А́ще бы воз­мо́жно бы́ло, са́мъ бы́хъ себе́ уби́лъ, или́ моли́лъ бы́хъ ино́го, дабы́ ми́ то́ сотвори́лъ.
  • А́зъ же о вся́цѣмъ немощнѣ́мъ воспла́кахся, воз­дохну́хъ же ви́дѣвъ му́жа въ бѣда́хъ.
  • А́зъ же жда́хъ благи́хъ, и се́, срѣто́ша мя́ па́че дні́е зо́лъ.
  • Чре́во мое́ воскипѣ́ и не умолчи́тъ: предвари́ша мя́ дні́е нищеты́.
  • Стеня́ ходи́хъ безъ обузда́нiя, стоя́хъ же въ собо́рѣ вопiя́.
  • Бра́тъ бы́хъ Си́ринамъ, дру́гъ же пти́чiй.
  • Ко́жа же моя́ помрачи́ся вельми́, и ко́сти моя́ сгорѣ́ша от­ зно́я.
  • Обрати́шася же въ пла́чь гу́сли моя́, пѣ́снь же моя́ въ рыда́нiе мнѣ́.
  • А ныне смеются надо мною младшие меня летами, те, которых отцов я не согласился бы поместить с псами стад моих.
  • И сила рук их к чему мне? Над ними уже прошло время.
  • Бедностью и голодом истощенные, они убегают в степь безводную, мрачную и опустевшую;
  • щиплют зелень подле кустов, и ягоды можжевельника – хлеб их.
  • Из общества изгоняют их, кричат на них, как на воров,
  • чтобы жили они в рытвинах потоков, в ущельях земли и утесов.
  • Ревут между кустами, жмутся под терном.
  • Люди отверженные, люди без имени, отребье земли!
  • Их-то сделался я ныне песнью и пищею разговора их.
  • Они гнушаются мною, удаляются от меня и не удерживаются плевать пред лицем моим.
  • Так как Он развязал повод мой и поразил меня, то они сбросили с себя узду пред лицем моим.
  • С правого боку встает это исчадие, сбивает меня с ног, направляет гибельные свои пути ко мне.
  • А мою стезю испортили: всё успели сделать к моей погибели, не имея помощника.
  • Они пришли ко мне, как сквозь широкий пролом; с шумом бросились на меня.
  • Ужасы устремились на меня; как ветер, развеялось величие мое, и счастье мое унеслось, как облако.
  • И ныне изливается душа моя во мне: дни скорби объяли меня.
  • Ночью ноют во мне кости мои, и жилы мои не имеют покоя.
  • С великим трудом снимается с меня одежда моя; края хитона моего жмут меня.
  • Он бросил меня в грязь, и я стал, как прах и пепел.
  • Я взываю к Тебе, и Ты не внимаешь мне, – стою, а Ты только смотришь на меня.
  • Ты сделался жестоким ко мне, крепкою рукою враждуешь против меня.
  • Ты поднял меня и заставил меня носиться по ветру и сокрушаешь меня.
  • Так, я знаю, что Ты приведешь меня к смерти и в дом собрания всех живущих.
  • Верно, Он не прострет руки Своей на дом костей: будут ли они кричать при своем разрушении?
  • Не плакал ли я о том, кто был в горе? не скорбела ли душа моя о бедных?
  • Когда я чаял добра, пришло зло; когда ожидал света, пришла тьма.
  • Мои внутренности кипят и не перестают; встретили меня дни печали.
  • Я хожу почернелый, но не от солнца; встаю в собрании и кричу.
  • Я стал братом шакалам и другом страусам.
  • Моя кожа почернела на мне, и кости мои обгорели от жара.
  • И цитра моя сделалась унылою, и свирель моя – голосом плачевным.
  • واما الآن فقد ضحك علي اصاغري اياما الذين كنت استنكف من ان اجعل آبائهم مع كلاب غنمي.

  • قوة ايديهم ايضا ما هي لي. فيهم عجزت الشيخوخة.

  • في العوز والمحل مهزولون عارقون اليابسة التي هي منذ امس خراب وخربة.

  • الذين يقطفون الملاح عند الشيح واصول الرّتم خبزهم.

  • من الوسط يطردون. يصيحون عليهم كما على لص.

  • للسكن في اودية مرعبة وثقب التراب والصخور.

  • بين الشيح ينهقون. تحت العوسج ينكبّون.

  • ابناء الحماقة بل ابناء اناس بلا اسم سيطوا من الارض

  • اما الآن فصرت اغنيتهم واصبحت لهم مثلا.

  • يكرهونني. يبتعدون عني وامام وجهي لم يمسكوا عن البسق.

  • لانه اطلق العنان وقهرني فنزعوا الزمام قدامي.

  • عن اليمين الفروخ يقومون يزيحون رجلي ويعدّون عليّ طرقهم للبوار.

  • افسدوا سبلي. اعانوا على سقوطي. لا مساعد عليهم.

  • ياتون كصدع عريض. تحت الهدّة يتدحرجون.

  • انقلبت عليّ اهوال. طردت كالريح نعمتي فعبرت كالسحاب سعادتي

  • فالآن انهالت نفسي عليّ واخذتني ايام المذلّة.

  • الليل ينخر عظامي فيّ وعارقيّ لا تهجع.

  • بكثرة الشدة تنكّر لبسي. مثل جيب قميصي حزمتني.

  • قد طرحني في الوحل فاشبهت التراب والرماد.

  • اليك اصرخ فما تستجيب لي. اقوم فما تنتبه اليّ.

  • تحولت الى جاف من نحوي. بقدرة يدك تضطهدني.

  • حملتني اركبتني الريح وذوبتني تشوها.

  • لاني اعلم انك الى الموت تعيدني والى بيت ميعاد كل حيّ.

  • ولكن في الخراب ألا يمد يدا. في البليّة ألا يستغيث عليها

  • ألم ابك لمن عسر يومه. ألم تكتئب نفسي على المسكين.

  • حينما ترجيت الخير جاء الشر. وانتظرت النور فجاء الدجى.

  • امعائي تغلي ولا تكف. تقدمتني ايام المذلة.

  • اسوددت لكن بلا شمس. قمت في الجماعة اصرخ.

  • صرت اخا للذئاب وصاحبا لرئال النعام.

  • حرش جلدي عليّ وعظامي احترّت من الحرارة فيّ.

  • صار عودي للنوح ومزماري لصوت الباكين

  • »Pero ahora se ríen de mí los más jóvenes que yo,
    a cuyos padres yo desdeñaba poner junto a los perros de mi ganado,

  • pues ¿de qué me hubiera servido ni aun la fuerza de sus manos,
    si no tienen fuerza alguna?
  • A causa de la pobreza y del hambre andaban solitarios,
    huían a la soledad, a lugares tenebrosos, desolados y desiertos.
  • Recogían malvas entre los arbustos
    y raíces de enebro para calentarse.
  • Los echaban de en medio de la gente
    y todos les gritaban como a ladrones.
  • Vivían en las barrancas de los arroyos,
    en las cavernas de la tierra y entre las rocas.
  • Bramaban entre las matas
    y se reunían debajo de los espinos.
  • Hijos de gente vil, hombres sin nombre,
    más bajos que la misma tierra.

  • »¡Y ahora yo soy objeto de su burla
    y les sirvo de refrán!
  • Me abominan, se alejan de mí
    y no dejan de escupirme en el rostro.
  • Porque Dios ha desatado la cuerda y me ha afligido,
    por eso se han desenfrenado en mi propio rostro.
  • A mi derecha se levanta el populacho,
    empujan mis pies
    y preparan caminos para mi ruina.
  • Desbaratan mi senda,
    se aprovechan de mi quebrantamiento,
    y no tengo quien me auxilie contra ellos.
  • Vienen como por un ancho portillo,
    revolviéndose sobre mi calamidad.
  • Terrores se han vuelto contra mí;
    como viento es arrasado mi honor,
    y mi prosperidad ha pasado como una nube.

  • »Ahora mi alma está derramada en mí,
    pues se apoderan de mí días de aflicción.
  • La noche taladra mis huesos
    y los dolores que me roen no reposan.
  • La violencia deforma mi vestidura:
    me oprime como el cuello de mi túnica.
  • Dios me ha derribado en el lodo
    y ahora soy semejante al polvo y a la ceniza.
  • ¡Clamo a ti, pero no me escuchas!
    ¡Me presento, pero no me atiendes!
  • Te has vuelto cruel conmigo;
    con el poder de tu mano me persigues.
  • Me has alzado sobre el viento, me haces cabalgar en él
    y destruyes mi sustancia.
  • Yo sé que me conduces a la muerte,
    y a la casa a donde va todo ser viviente.

  • »Mas él, ¿no extenderá la mano contra el sepulcro?
    ¿O no clamarán los sepultados cuando él los quebrante?
  • Y yo, ¿no he llorado por el que sufre?
    ¿No me he entristecido a causa del necesitado?
  • Sin embargo, cuando yo esperaba el bien, entonces vino el mal;
    cuando esperaba la luz, vino la oscuridad.
  • Mis entrañas se agitan sin reposo,
    por los días de aflicción que me han sobrecogido.
  • Ando ennegrecido, y no por el sol;
    me he levantado en la congregación, y he clamado.
  • He venido a ser hermano de chacales
    y compañero de avestruces.
  • Mi piel, ennegrecida, se me cae,
    mis huesos arden de calor.
  • Mi arpa se ha cambiado por luto,
    y mi flauta por voz de lamentadores.