Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
32:3
32:4
32:5
32:10
32:11
32:12
32:13
32:14
32:15
32:16
32:17
32:19
32:20
32:22
И умолча́ и́овъ словесы́. Умолча́ша же и трiе́ дру́зiе его́ ктому́ прерѣкова́ти и́ову, бѣ́ бо и́овъ пра́веденъ предъ ни́ми.
Разгнѣ́вася же Елiу́съ сы́нъ Варахiи́левъ вузи́тянинъ, от у́жичества Ара́мска авситиді́йскiя страны́, разгнѣ́вася же на и́ова зѣло́, зане́же нарече́ себе́ пра́ведна предъ Бо́гомъ,
и на трiе́хъ же друго́въ разгнѣ́вася зѣло́, я́ко не возмого́ша отвѣща́ти проти́ву и́ову и суди́ша его́ бы́ти нечести́ва.
Елiу́съ же терпя́ше да́ти отвѣ́тъ и́ову, я́ко старѣ́йшiи его́ су́ть де́ньми [дру́зiе его́].
И ви́дѣ Елiу́съ, я́ко нѣ́сть отвѣ́та во устѣ́хъ трiе́хъ муже́й, и возъяри́ся гнѣ́вомъ свои́мъ.
Отвѣща́въ же Елiу́съ сы́нъ Варахiи́левъ вузи́тянинъ, рече́: юнѣ́йшiй у́бо е́смь лѣ́ты, вы́ же есте́ старѣ́йшiи: тѣ́мже молча́хъ, убоя́вся возвѣсти́ти ва́мъ хи́трость мою́:
рѣ́хъ же: вре́мя е́сть глаго́лющее, и во мно́зѣхъ лѣ́тѣхъ вѣ́дятъ прему́дрость,
но ду́хъ е́сть въ человѣ́цѣхъ, дыха́нiе же Вседержи́телево е́сть науча́ющее:
не многолѣ́тнiи су́ть прему́дри, ниже́ ста́рiи вѣ́дятъ су́дъ:
тѣ́мже рѣ́хъ: послу́шайте мене́, и возвѣщу́ ва́мъ, я́же вѣ́мъ, внуши́те глаго́лы моя́:
реку́ бо ва́мъ послу́шающымъ, до́ндеже испыта́ете словеса́, и да́же ва́съ уразумѣ́ю,
и се́, не бѣ́ и́ова облича́яй, отвѣща́яй проти́вно глаго́ломъ его́ от ва́съ:
да не рече́те: обрѣто́хомъ прему́дрость, Го́сподеви приложи́вшеся:
человѣ́ку же попусти́сте глаго́лати такова́я словеса́:
ужасну́шася, не отвѣща́ша ктому́, обетша́ша от ни́хъ словеса́:
терпѣ́хъ, не глаго́лахъ бо, я́ко ста́ша, не отвѣща́ша, я́ко да отвѣща́ю и а́зъ ча́сть.
Отвѣща́ же Елiу́съ, глаго́ля:
па́ки возглаго́лю, испо́лненъ бо е́смь слове́съ: убива́етъ бо мя́ ду́хъ чре́ва:
чре́во же мое́ я́ко мѣ́хъ мста́ вря́ща завя́занъ, или́ я́коже мѣ́хъ кова́ческiй расто́ргнутый:
возглаго́лю, да почі́ю, отве́рзъ уста́:
человѣ́ка бо не постыжду́ся, но ниже́ бре́ннаго посрамлю́ся:
не вѣ́мъ бо чуди́тися лицу́: а́ще же ни́, то́ и мене́ мо́лiе изъядя́тъ.
И замолкъ Иов. Перестали противоречить Иову и три друга его, так как Иов былъ прав пред ними.
Тогда разгневался Елиус, сын Варахиила, Вузитянин, из Арамейскаго племени Авситидийской страны, и сильно он разгневался на Иова за то, что он признавал себя праведнымъ пред Богом.
И на трехъ друзей (его) он сильно разгневался за то, что они не могли отвечать Иову, хотя считали его нечестивым.
Елиус же удерживался дать ответ Иову, потому что старше его летами (друзья его) были.
И увидел Елиус, что нет ответа в устах трех мужей, и воспылал гневом своим.
И отвечал Елиус, сын Варахиила, Вузитянин, и сказал: я молодъ летами, а вы – старцы, поэтому я молчал, боясь открыть вам свое суждение.
И я сказалъ (себе): „пусть время говоритъ, ибо многолетние знают мудрость“.
Но есть дух в людях: дыхание Вседержителя научает (их).
Не многолетние мудры и не старцы (только) разумеют (правый) судъ
Посему я сказал: послушайте меня, и я скажу вам, что знаю, внимайте словам моим.
Ибо я буду говорить в слух вам, пока вы придумываете слова, и ранее васъ уразумею.
Ведь вот никто из васъ не обличилъ Иова, не дал ответа на слова его.
Не говорите: „мы нашли мудрость, присоединившись к Господу“,
А человека допустили говорить такия слова.
Ужаснулись, более не отвечали, истощились слова у них.
Я терпел, не говорил, но так как они остановились, не отвечали, то и я хоть отчасти отвечу.
И отвечал Елиус и сказал:
Еще скажу, ибо я наполнен речами и дух во внутренности моей теснитъ меня.
Утроба моя подобна меху, наполненному пенящимся виномъ, или кузнечному растянутому меху.
Буду говорить, чтоб успокоиться, открыв уста мои.
Не постыжусь человека и бреннаго не усрамлюсь.
Ибо не привык я лицеприятствовать, а если не такъ, то и меня моль съестъ.
І перестали ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в очах своїх.
І запалився гнів Елігу, сина Барах́їлового, бузянина, з роду Рамового, на Йова запалився гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
Також на трьох приятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були старші віком за нього.
І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, і запалився його гнів!
І відповів бузянин Елігу, син Барах́їлів, та й сказав: Молодий я літами, ви ж старші, тому то я стримувався та боявся знання своє висловити вам.
Я подумав: Хай вік промовляє, і хай розуму вчить многоліття!
Справді, дух він у людині, та Всемогутнього подих їх мудрими чинить.
Многолітні не завжди розумні, і не все розуміються в праві старі.
Тому я кажу: Послухай мене, хай знання своє висловлю й я!
Тож слів ваших вичікував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите.
І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йову довів, хто б відповідь дав на слова його!
Щоб ви не сказали: Ми мудрість знайшли: не людина, а Бог переможе його!
Не на мене слова він скеровував, і я не відповім йому мовою вашою.
Полякались вони, вже не відповідають, не мають вже слів…
Я чекав, що не будуть вони говорити, що спинились, не відповідають уже.
Відповім також я свою частку, і висловлю й я свою думку.
Бо я повний словами, дух мойого нутра докучає мені…
Ось утроба моя, мов вино невідкрите, вона тріскається, як нові бурдюки!
Нехай я скажу й буде легше мені, нехай уста відкрию свої й відповім!
На особу не буду уваги звертати, не буду підлещуватись до людини,
бо не вмію підлещуватись!
Коли ж ні, нехай зараз візьме мене мій Творець!
Коли ж ні, нехай зараз візьме мене мій Творець!
Таджикский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Рус. (Аверинцев)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (KJV)
- English (NRSV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
Ва он се шахс аз ҷавоб гардондан ба Айюб бозмонданд, чунки ӯ дар назари худ росткор буд.
Ва хашми Элиҳу писари Баракъили Бузӣ, ки аз қабилаи Ром буд, ба ҷӯш омад: хашми вай бар Айюб аз он сабаб ҷӯш зад, ки ӯ худро бештар аз Худо росткор мешумурд;
Ва хашми вай бар се дӯсти ӯ аз он сабаб ҷӯш зад, ки онҳо натавонистанд ҷавобе ёфта, айби Айюбро исбот намоянд.
Ва Элиҳу ба суханронӣ бо Айюб сабр карда буд, зеро ки онҳо дар синну сол аз вай калонтар буданд.
Вале чун Элиҳу дид, ки ба даҳони он се шахс ҷавобе нест, хашмаш ба ҷӯш омад.
Ва Элиҳу писари Баракъили Бузӣ ба сухан оғоз намуда, гуфт: «Ман дар синну сол ҷавон ҳастам, ва шумо – мӯйсафед, бинобар ин тарсида, ҷуръат накардам, ки фикри худро ба шумо баён изҳор намоям.
Дар дили худ гуфтам: ́Бигзор синни зиёд сухан ронад, ва фаровонии солҳо ҳикмат омӯзад́.
Аммо дар банӣ одам рӯҳе ҳаст, ва нафаси Тавоно ба онҳо хирад мебахшад.
На калонсолҳо соҳиби ҳикматанд, ва на пирҳо росткориро мефаҳманд.
Бинобар ин мегӯям: ́Маро бишнавед; ман низ фикри худро баён хоҳам кард́.
Инак, ба суханронии шумо интизорӣ кашидам, барои шунидани мулоҳизаҳои шумо гӯш ниҳодам, то даме ки суханонро месанҷидед.
Ва ман ба шумо бо умед назар дӯхтам, ва инак, аз байни шумо касе нест, ки Айюбро мазаммат намояд, бо суханони худ ба ӯ ҷавоб гардонад.
Мабодо бигӯед: ́Ҳикматро дарёфтаем: Худо ӯро мағлуб хоҳад кард, на одамизод́.
Ӯ бо суханонаш ба ман рӯ наовардааст, ва ман бо гуфтаҳои шумо ба ӯ ҷавоб нахоҳам гардонд.
Ҳаросон шуда, дигар ҷавоб намегардонанд: сухан аз онҳо дур шудааст.
Ва ман интизорӣ кашида дидам, ки сухан намеронанд: бозистода, дигар ҷавоб намегардонанд.
Пас, ман низ аз ҷониби худ ҷавоб хоҳам гардонд: ман низ фикри худро баён хоҳам кард.
Зеро ки ман аз суханон пур ҳастам; рӯҳе ки дар даруни ман аст, маро фишор медиҳад.
Инак, даруни ман мисли майи нокушода мебошад, мисли машкҳои наве ки ба кафидан наздик аст.
Сухан хоҳам ронд, то сабук шавам; лабҳои худро кушода, ҷавоб хоҳам гардонд.
Ба касе рӯйбинӣ нахоҳам кард, ва ба одаме хушомадгӯӣ нахоҳам кард.
Зеро ки агар хушомадгӯӣ аз дастам биёяд, Офаридгорам зуд маро аз миён хоҳад бардошт.