Азбука веры » Би́блия » И́ова » гл.34

И́ова, Глава 34

Толкования

Толкования главы

34:1

34:2

34:3

см.:Иов.12:11;

34:4

34:5

см.:Иов.13:18;Иов.23:10;Иов.35:2;

34:6

см.:Иов.6:4;

34:7

см.:Иов.15:16;

34:8

34:9

см.:Иов.9:22;Мал.3:14;

34:10

см.:Иов.8:3;Иов.36:23;

34:11

см.:Притч.24:12;Рим.2:6;

34:12

34:13

см.:Иов.38:4;

34:14

см.:Пс.103:29;

34:15

см.:Быт.3:19;

34:16

34:17

34:18

34:19

см.:Втор.10:17;2Пар.19:7;Прем.6:7;Сир.35:12;Деян.10:34;1Пет.1:17;Рим.2:11;Гал.2:6;Еф.6:9;

34:20

34:21

34:22

34:23

34:24

см.:Притч.5:21;

34:25

см.:Иов.27:20;

34:26

34:27

см.:Пс.27:5;

34:28

см.:Пс.9:13;

34:29

см.:Ин.14:27;Рим.8:34;

34:30

см.:Ос.13:11;

34:31

34:32

34:33

34:34

34:35

34:36

34:37

Церковнославянский (рус)

Отвѣща́въ же Елiу́съ, рече́:

послу́шайте мене́, прему́дрiи: свѣ́дущiи, внуши́те [до́брое],

я́ко у́хо словеса́ искуша́етъ, горта́нь же вкуша́етъ бра́шна.

Су́дъ избере́мъ себѣ́, уразумѣ́емъ посредѣ́ себе́, что́ лу́чшее.

Я́ко рече́ и́овъ: пра́веденъ е́смь, Госпо́дь отъя́тъ ми́ су́дъ,

солга́ же суду́ моему́: наси́льна стрѣла́ моя́ безъ непра́вды.

Кто́ му́жъ, я́коже и́овъ, пiя́й поруга́нiе, я́коже во́ду,

не согрѣша́я, ниже́ нече́ствовавъ, ниже́ приобщи́вся къ творя́щымъ беззако́нiя, е́же ходи́ти съ нечести́выми?

Не рцы́ бо, я́ко нѣ́сть посѣще́нiя му́жеви, и посѣще́нiя ему́ от Го́спода.

Тѣ́мже, разуми́вiи се́рдцемъ, послу́шайте мене́, не бу́ди ми́ предъ Го́сподемъ нече́ствовати и предъ Вседержи́телемъ возмути́ти пра́вду:

но воздае́тъ человѣ́кови, я́коже твори́тъ кі́йждо и́хъ, и на стези́ му́жестѣй обря́щетъ и́.

Мни́ши же Го́спода нелѣ́пая сотвори́ти, или́ Вседержи́тель смяте́тъ су́дъ, и́же сотвори́ зе́млю?

Кто́ же е́сть творя́й поднебе́сную и я́же въ не́й вся́ческая?

А́ще бо восхо́щетъ запрети́ти и ду́хъ у себе́ удержа́ти,

у́мретъ вся́ка пло́ть вку́пѣ, вся́къ же человѣ́къ въ зе́млю по́йдетъ, отню́дуже и со́зданъ бы́сть.

А́ще же не увѣща́ешися, послу́шай си́хъ, внуши́ гла́съ глаго́лъ.

Ви́ждь ты́ ненави́дящаго беззако́нная и губя́щаго лука́выя, су́ща, вѣ́чна, пра́ведна.

Нечести́въ е́сть глаго́ляй царе́ви, зако́нъ преступа́еши, нечести́вѣйше, князе́мъ:

и́же не постыдѣ́ся лица́ честна́го, ниже́ вѣ́сть че́сть возложи́ти си́льнымъ, удиви́тися ли́цамъ и́хъ.

Тще́ же и́мъ сбу́дется, е́же возопи́ти и моли́ти му́жа: зане́ употреби́ша беззако́нно, безче́стяще немощны́хъ.

То́й бо зри́тель е́сть дѣ́лъ человѣ́ческихъ, утаи́ся же от него́ ничто́же от тѣ́хъ, я́же творя́тъ:

ниже́ бу́детъ мѣ́сто укры́тися творя́щымъ беззако́нная:

я́ко не на му́жа положи́тъ еще́.

Госпо́дь бо всѣ́хъ ви́дитъ, постиза́яй неизслѣ́дная, сла́вная же и изря́дная, и́мже нѣ́сть числа́,

свѣ́дый и́хъ дѣла́, и обрати́тъ но́щь, и смиря́тся.

Угаси́ же нечести́выя, ви́дими же предъ ни́мъ:

я́ко уклони́шася от зако́на Бо́жiя, оправда́нiй же его́ не позна́ша,

е́же вознести́ къ нему́ во́пль ни́щихъ, и во́пль убо́гихъ услы́шитъ.

И то́й тишину́ пода́стъ, и кто́ осу́дитъ? и сокры́етъ лице́, и кто́ у́зритъ его́? и на язы́къ, и на человѣ́ка вку́пѣ,

и́же поставля́етъ царе́мъ человѣ́ка лицемѣ́ра за стропти́вость люді́й.

Я́ко къ крѣ́пкому глаго́ляй: взя́хъ, не отиму́ вмѣ́сто зало́га:

безъ мене́ узрю́, ты́ покажи́ ми: а́ще непра́вду содѣ́лахъ, не и́мамъ приложи́ти.

Еда́ от тебе́ истя́жетъ ю́, я́ко ты́ отри́неши, я́ко ты́ избере́ши, а не а́зъ ли? и что́ разумѣ́еши? глаго́ли.

Тѣ́мже смы́сленнiи се́рдцемъ реку́тъ сiя́, му́жъ же прему́дръ услы́ша глаго́лъ мо́й.

И́овъ же не въ ра́зумѣ глаго́лаше, словеса́ же его́ не въ хи́трости.

Оба́че навы́кни, и́ове, не да́ждь еще́ отвѣ́та, я́коже нему́дрiи:

да не приложи́мъ на грѣхи́ на́шя: беззако́нiе же на на́съ вмѣни́тся, мно́гая глаго́лющихъ словеса́ на Го́спода.

Украинский (Огієнко)

І говорив Елігу та й сказав:

Слухайте, мудрі, слова ці мої, ви ж, розважні, почуйте мене!

Бо ухо слова випробовує, а піднебіння їжу куштує.

Виберім право собі, між собою пізнаймо, що добре.

Бо Йов говорив: Я був справедливий, та відкинув Бог право моє.

Чи буду неправду казати за право своє?
Без вини небезпечна стріла моя…

Чи є такий муж, як цей Йов, що п́є глузування, як воду,

і товаришує з злочинцями, і ходить з людьми беззаконними?

Бо він каже: Нема людині користи, коли її Бог уподобає.

Тож вислухайте, ви розумні, мене: Бог далекий від несправедливости, і Всемогутній від кривди!

Бо за чином людини Він їй надолужить, і згідно з своєю дорогою знайде людина заплату!

Тож поправді, не чинить Бог несправедливого, і Всемогутній не скривлює права.

Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселенну поклав?

Коли б Він до Себе забрав Своє серце, Свій дух, і Свій подих до Себе забрав,

всяке тіло погинуло б вмить, а людина повернулася б на порох!…

Коли маєш ти розум, послухай же це, почуй голос оцих моїх слів:

Хіба стримувати може ненависник право?
І хіба осудити ти зможеш Всеправедного?

Хіба можна сказати цареві: Негідний, а вельможним: Безбожний?

Таж Він не звертає уваги на зверхників, і не вирізнює можного перед убогим, бо всі вони чин Його рук,

за хвилину вони помирають, опівночі…
Доторкнеться Він можних і гинуть вони, сильний усунений буде рукою не людською.

Бо очі Його на дорогах людини, і Він бачить всі кроки її,

немає темноти, немає і темряви, де б злочинці сховались.

Бо людині Він не призначає означений час, щоб ходила до Бога на суд.

Він сильних ламає без досліду, і ставить на місце їх інших.

Бож знає Він їхні діла, оберне вночі і почавлені будуть!

Як несправедливих уразить Він їх, на видному місці,

за те, що вони відступили від Нього, і не розуміли доріг Його всіх,

щоб зойк сіромахи спровадити до Нього, бо Він чує благання пригнічених.

Коли Він заспокоїть, то хто винуватити буде?
Коли Він закриє лице, хто побачить Його?
А це робиться і над народом, і над людиною разом,

щоб не панував чоловік нечестивий із тих, що правлять за пастку народові.

Бо Богові треба отак говорити: Несу я заслужене, злого робити не буду!

Чого я не бачу, навчи Ти мене;
коли кривду зробив я, то більше не буду чинити!

Чи на думку твою надолужить Він це, бо відкинув ти те?
Бо вибереш ти, а не я, а що знаєш, кажи!

Мені скажуть розумні та муж мудрий, який мене слухає:

Йов говорить немудро, а слова його без розуміння.

О, коли б Йов досліджений був аж навіки за відповіді, як злі люди,

бо він додає до свойого гріха ще провину, між нами він плеще в долоні та множить на Бога промови свої…

Латинский (Nova Vulgata)

Pronuntians itaque Eliu etiam haec locutus est:

«Audite, sapientes, verba mea; et eruditi, auscultate me.

Auris enim verba probat, et guttur escas gustu diiudicat.

Iudicium eligamus nobis et inter nos videamus quid sit melius.

Quia dixit Iob: "Iustus sum, et Deus avertit iudicium meum;

in iudicando enim me mendacium est, violenta sagitta mea absque ullo peccato".

Quis est vir, ut est Iob, qui bibit subsannationem quasi aquam,

qui graditur una cum operantibus iniquitatem et ambulat cum viris impiis?

Dixit enim: "Non prodest viro, etiamsi cum Deo familiariter agit".

Ideo, viri cordati, audite me: Absit a Deo impietas, et ab Omnipotente iniquitas.

Opus enim hominis reddet ei et iuxta vias singulorum restituet eis.

Vere enim Deus non operatur malum, nec Omnipotens subvertet iudicium.

Quis commisit ei terram suam, aut quis posuit totum orbem?

Si direxerit ad se cor suum, spiritum illius et halitum ad se trahat,

deficiet omnis caro simul, et homo in cinerem revertetur.

Si habes ergo intellectum, audi hoc et ausculta vocem eloquii mei:

Numquid, qui non amat iudicium, reget imperio? Num iustum magnum condemnabis,

qui dicet regi: "Nequam!", qui vocabit duces: "Impios!",

qui non accipit personas principum nec cognovit opulentum, cum disceptaret contra pauperem? Opus enim manuum eius sunt universi.

Subito morientur; et in media nocte turbabuntur populi et pertransibunt, et auferent violentum absque conatu.

Oculi enim eius super vias hominum, et omnes gressus eorum considerat.

Non sunt tenebrae, et non est umbra mortis, ut abscondantur ibi, qui operantur iniquitatem.

Nec enim ultra homini ponit conveniendi locum, ut veniat ad Deum in iudicium.

Conteret potentes sine inquisitione et stare faciet alios pro eis.

Novit enim opera eorum et idcirco inducet noctem, et conterentur.

Quasi impios percussit eos in loco videntium,

qui quasi de industria recesserunt ab eo et omnes vias eius intellegere noluerunt,

cum induceret ad se clamorem egeni et audiret vocem pauperum.

Ipse enim si quieverit, quis est qui condemnet? Et si absconderit vultum, quis est qui contempletur eum, super gentem et super homines simul?

Ne regnet homo impius, ne sint laquei populo.

Si enim dixit quispiam Deo: "Ferre debui! Iam non perverse agam.

Dum videam, tu doce me; si iniquitatem operatus sum, ultra non addam".

Numquid pro te Deus satisfaciet, quia respuisti? Tu enim eliges, et non ego; et si quid nosti melius, loquere.

Viri intellegentes loquentur mihi, et vir sapiens, qui audiet me:

"Iob autem non in sapientia locutus est, et verba illius non sonant disciplinam".

Utique, probetur Iob usque ad finem de responsionibus hominum iniquitatis.

Quia addit super peccata sua delictum, inter nos plaudit manibus et multiplicat sermones suos contra Deum».

Таджикский

Языки

Ва Элиҳу суханашро давом дода, гуфт:

«Эй хирадмандон, суханони маро бишнавед; ва эй донишмандон, ба ман гӯш андозед.

Зеро ки гӯш суханонро месанҷад, чунон ки ком мазаи таъми хӯрокро фарқ мекунад.

Биёед, барои худ адлу инсофро интихоб кунем, дар миёни худ бифаҳмем, ки чизи некӯ чист?

Зеро ки Айюб гуфт: ́Ман роскор ҳастам, вале Худо маро аз адлу инсоф маҳрум намудааст;

Гарчанде ки адлу инсоф бо ман аст, дурӯғгӯй ҳисоб ёфтаам; гарчанде ки ҷинояте накардаам, дарди ман бедавост́.

Он мард кист, ки мисли Айюб масхараро мисли об бинӯшад,

Бо бадкирдорон ҳамроҳ шавад ва бо мардуми бадкеш қадамгузор бошад?

Зеро ки ӯ гуфт: ́Барои одам фоидае нест аз он ки иродаи Худоро ба ҷо оварад́.

Бинобар ин, эй соҳибдилон, маро бишнавед: ҳошо, ки Худо бадӣ кунад, ва Тавоно ноинсофӣ.

Зеро Ӯ музди одамро аз рӯи амали вай адо мекунад, ва мувофиқи роҳи ҳар кас ба вай подош медиҳад.

Дар ҳақиқат, Худо бадиро пеша намекунад, ва Тавоно адлу инсофро каҷ наменамояд.

Кист, ки Ӯро ҳокими замин таъин карда бошад? Ва кист, ки тамоми дунёро ба дасти Ӯ супурда бошад?

Агар Ӯ дили Худро сӯи Худ нигаронида, рӯҳи Худ ва нафаси Худро назди Худ фароҳам оварад, –

Тамоми башар якбора нест хоҳад шуд, ва одамизод ба хок хоҳад баргашт.

Пас, агар хирад дорӣ, инро бишнав, ба садои суханонам гӯш андоз.

Оё бадхоҳи адлу инсоф метавонад подшоҳӣ кунад? Ва оё ту Росткори Бузургро айбдор мекунӣ?

Оё ба подшоҳ гуфтан мумкин аст, ки ́нокас ҳастӣ́; ё ба яке аз бузургзодагон асилзодагон наҷибон, ки ́бадкор ҳастӣ́?

Ва ҳол он ки Ӯ ба мирон рӯйбинӣ намекунад, ва сарватдорро аз бенаво хубтар афзал намедонад, чунки ҳамаашон амали дастҳои Ӯ ҳастанд.

Онҳо банохост мемиранд, ва нисфи шаб қавм парешонҳол шуда, дармегузаранд, ва зӯроварон бе воситаи дасти инсон ҳалок мешаванд.

Зеро ки чашмони Ӯ бар роҳҳои кас аст, ва ҳамаи қадамҳои вайро мебинад.

На торикӣ ҳаст ва на сояи марг, ки бадкирдорон дар он ҷо тавонанд пинҳон шаванд.

Зеро боз ба зиммаи кас намегузорад, ки назди Худо ба мурофиа биёяд.

Зӯроваронро бе тафтиш шикаст медиҳад, ва дигаронро ба ҷои онҳо мемонад.

Чунки кирдорҳошонро медонад, ва дар як шаб онҳоро вожгун сарнагун мекунад, ва онҳо нобуд мешаванд.

Онҳоро барои бадкориашон пеши назари ҳама зарба мезанад,

Чунки онҳо аз пайравии Ӯ дур шудаанд ва ҳамаи роҳҳои Ӯро нафаҳмидаанд,

Чунон ки фарёди бенавоён ба Ӯ расидааст, ва Ӯ фиғони бечорагонро шунидааст.

Аммо Ӯ ором аст, кӣ Ӯро ошуфта мекунад? Агар Ӯ оромӣ диҳад, кист, ки тавонад эътироз намояд? Ва агар Ӯ рӯи Худро пӯшида бошад, кист, ки тавонад ба Ӯ назар андозад? Агарчи бар тамоми одамон ва халқҳост. Ин хоҳ ба халқе ва хоҳ ба одаме баробар аст,

То ки одамони бадахлоқ подшоҳӣ накунанд ва мардумро ба васваса дом гирифтор насозанд.

Оё мумкин аст, ки одам ба Худо бигӯяд: ́Ҷазо дидаам, бе он ки бадкирдорие карда бошам;

Он чиро, ки намебинам, Ту ба ман бифаҳмон, ва агар гуноҳе карда бошам, дигар нахоҳам кард́?

Оё мукофоти амал фақат аз рӯи фикри ту бояд дода шавад, ки чунин гиламанд ҳастӣ? Оё онро фақат ту бояд интихоб намоӣ, ва на ман? Ва дар ин хусус ту чӣ медонӣ, ки бигӯӣ?

Соҳибони фаҳм хоҳанд гуфт, ва ҳар марди бохирад низ, ки маро мешунавад:

́Айюб на аз рӯи дониш сухан меронад, ва суханонаш ба хирад мувофиқ нест́.

Орзумандам, ки Айюб то ба охир озмуда шавад, барои он ки мисли гуноҳкорон ҷавоб мегардонад,

Зеро ки бар хатои худ ҷиноятро зам мекунад, дар миёни мо даст бар ҳам месояд ва бар зидди Худо бисёр сухан меронад».