Азбука веры » Би́блия » И́ова » гл.37

И́ова, Глава 37

Толкования

Толкования главы

37:1

37:2

37:3

см.:Пс.17:15;

37:4

37:5

см.:Пс.28:3;Пс.76:19;Иов.5:9;

37:6

см.:Пс.32:9;Пс.147:5;

37:7

37:8

см.:Пс.103:22;

37:9

37:10

37:11

37:12

37:13

37:14

см.:Пс.110:2;

37:15

37:16

37:17

37:18

см.:Ис.44:24;

37:19

37:20

37:21

37:22

37:23

см.:Иов.9:4;Иов.12:13:16;Пс.144:3;

37:24

Церковнославянский (рус)

И от си́хъ возмяте́ся се́рдце мое́ и отто́ржеся от мѣ́ста своего́.

Послу́шай слу́ха во гнѣ́вѣ я́рости Госпо́дни, и поуче́нiе изоу́стъ его́ изы́детъ.

Подъ всѣ́мъ не́бомъ нача́лство его́, и свѣ́тъ его́ на крилу́ земли́.

Вслѣ́дъ его́ возопiе́тъ гла́сомъ, возгреми́тъ гла́сомъ вели́чiя своего́, и не измѣни́тъ и́хъ, я́ко услы́шитъ гла́съ его́.

Возгреми́тъ крѣ́пкiй гла́сомъ свои́мъ ди́вная: сотвори́ бо ве́лiя, и́хже не вѣ́дахомъ.

Повелѣва́яй снѣ́гу: бу́ди на земли́, и бу́ря дождя́, и бу́ря дожде́въ могу́тства его́.

Въ руцѣ́ вся́каго человѣ́ка зна́менаетъ, да позна́етъ вся́къ человѣ́къ свою́ не́мощь.

Внидо́ша же звѣ́рiе подъ кро́въ и умолко́ша на ло́жи.

Изъ храни́лищъ вну́треннихъ нахо́дятъ болѣ́зни, и от внѣ́шнихъ стра́нъ сту́день.

И от дыха́нiя крѣ́пка да́стъ ле́дъ: управля́етъ же во́ду, я́коже хо́щетъ,

и избра́нное устроя́етъ о́блакъ: разжене́тъ о́блакъ свѣ́тъ его́,

и са́мъ окре́стная преврати́тъ, я́коже хо́щетъ, въ дѣла́ и́хъ: вся́, ели́ка заповѣ́сть и́мъ, сiя́ чиноположе́на су́ть от него́ на земли́,

а́ще въ наказа́нiе, а́ще на зе́млю свою́, а́ще на ми́лость обря́щетъ и́.

Внуши́ сiя́, и́ове: ста́ни уча́йся си́лѣ Госпо́дни.

Вѣ́мы, я́ко Госпо́дь положи́ дѣла́ своя́, свѣ́тъ сотвори́въ изъ тмы́.

Вѣ́сть же разли́чiе облако́въ и ве́лiя паде́нiя злы́хъ.

Твоя́ же оде́жда тепла́, почива́етъ же на земли́ от ю́га.

Утвержде́нiя съ ни́мъ въ дре́вности, крѣпка́ я́коже видѣ́нiе сли́тiя.

Чесо́ ра́ди, научи́ мя, что́ рече́мъ ему́? и преста́немъ мно́га глаго́люще.

Еда́ кни́га, или́ книго́чiа ми́ предстои́тъ? да стоя́щь сотворю́ человѣ́ку молча́ти.

Не всѣ́мъ же ви́димь свѣ́тъ: свѣ́тлый е́сть въ дре́вностехъ, я́коже е́же от него́ на о́блацѣхъ.

От сѣ́вера о́блацы златоза́рни: въ си́хъ ве́лiя сла́ва и че́сть Вседержи́телева.

И не обрѣта́емъ ино́го подо́бна крѣ́пости его́: и́же су́дитъ пра́ведно, мни́ши ли, я́ко не слы́шитъ то́й?

Тѣ́мже убоя́тся его́ человѣ́цы: убоя́тся же его́ и прему́дрiи се́рдцемъ.

Украинский (Огієнко)

Отож, і від цього тремтить моє серце і зрушилось з місця свого.

Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його,

його Він пускає попід усім небом, а світло Своє аж на кінці землі.

За Ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величности, і його Він не стримує, почується голос Його.

Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми.

До снігу говорить Він: Падай на землю!
а дощеві та зливі: Будьте сильні!

Він руку печатає кожній людині, щоб пізнали всі люди про діло Його.

І звір входить у сховище, і живе в своїх лігвищах.

Із кімнати південної буря приходить, а з вітру північного холод.

Від Божого подиху лід повстає, і водна широкість тужавіє.

Також Він обтяжує вільгістю тучу, і світло своє розпорошує хмара,

і вона по околицях ходить та блукає за Його проводом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселенної,

він наводить її чи на кару для краю Свого, чи на милість.

Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чуда!

Чи ти знаєш, що Бог накладає на них, і заяснює світло із хмари Своєї?

Чи ти знаєш, як носиться хмара в повітрі, про чуда Того, Який має безвадне знання,

ти, що шати твої стають теплі, як стишується земля з полудня?

Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите?

Навчи нас, що скажем Йому?
Через темність ми не впорядкуємо слова.

Чи Йому оповісться, що буду казати?
Чи зміг хто сказати, що Він знищений буде?

І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер перейде і вичистить їх.

Із півночі приходить воно, немов золото те, та над Богом величність страшна.

Всемогутній, Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить нікого судом та великою правдою.

Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросердих не дивиться Він.

Латинский (Nova Vulgata)

Super hoc expavit cor meum et emotum est de loco suo.

Audite fremitum vocis eius et murmur de ore illius procedens.

Subter omnes caelos ipsum revolvit, et lumen illius super terminos terrae.

Post eum rugiet sonitus, tonabit voce magnitudinis suae; et non retardabit, cum audita fuerit vox eius.

Tonabit Deus in voce sua mirabiliter, qui facit magna et inscrutabilia.

Qui praecipit nivi, ut descendat in terram, et hiemis pluviis et imbri, ut roborentur.

Qui in manu omnium hominum signat, ut noverint singuli opera sua.

Ingredietur bestia latibulum et in antro suo morabitur.

Ab interioribus egredietur tempestas, et ab Arcturo frigus.

Flante Deo, datur gelu, et expansio aquarum solidatur.

Fulgur proicitur a nube, et nubes spargunt lumen suum;

quae lustrant per circuitum, quocumque eas voluntas gubernantis duxerit, ad omne, quod praeceperit illis super faciem orbis terrarum,

sive in castigatione terrae suae, sive in misericordia eas iusserit inveniri.

Ausculta haec, Iob; sta et considera mirabilia Dei.

Numquid scis quando praeceperit Deus, ut ostenderent lucem nubes eius?

Numquid nosti semitas nubium magnas et mirabilia perfecti scientia?

Nonne vestimenta tua calida sunt, cum quieverit terra austro?

Tu forsitan cum eo expandisti caelos, qui solidissimi, quasi aere, fusi sunt?

Ostende nobis quid dicamus illi; nos disponere verba nescimus propter tenebras.

Quis narrabit ei, quae loquor? Et, si locutus fuerit, homo deglutietur.

At nunc non vident lucem: aer offuscatus est nubibus, sed ventus transiens fugabit eas.

Ab aquilone splendor auri venit; et circa Deum terribilis maiestas.

Omnipotentem attingere non possumus: magnus fortitudine; et iudicium et multam iustitiam deprimere non potest.

Ideo timebunt eum homines, non contemplabitur omnes, qui sibi videntur corde sapientes».

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

«فَلِهذَا اضْطَرَبَ قَلْبِي وَخَفَقَ مِنْ مَوْضِعِهِ.

اسْمَعُوا سَمَاعًا رَعْدَ صَوْتِهِ وَالزَّمْزَمَةَ الْخَارِجَةَ مِنْ فِيهِ.

تَحْتَ كُلِّ السَّمَاوَاتِ يُطْلِقُهَا، كَذَا نُورُهُ إِلَى أَكْنَافِ الأَرْضِ.

بَعْدُ يُزَمْجِرُ صَوْتٌ، يُرْعِدُ بِصَوْتِ جَلاَلِهِ، وَلاَ يُؤَخِّرُهَا إِذْ سُمِعَ صَوْتُهُ.

اَللهُ يُرْعِدُ بِصَوْتِهِ عَجَبًا. يَصْنَعُ عَظَائِمَ لاَ نُدْرِكُهَا.

لأَنَّهُ يَقُولُ لِلثَّلْجِ: اسْقُطْ عَلَى الأَرْضِ. كَذَا لِوَابِلِ الْمَطَرِ، وَابِلِ أَمْطَارِ عِزِّهِ.

يَخْتِمُ عَلَى يَدِ كُلِّ إِنْسَانٍ، لِيَعْلَمَ كُلُّ النَّاسِ خَالِقَهُمْ،

فَتَدْخُلُ الْحَيَوَانَاتُ الْمَآوِيَ، وَتَسْتَقِرُّ فِي أَوْجِرَتِهَا.

مِنَ الْجَنُوبِ تَأْتِي الأَعْصَارُ، وَمِنَ الشَّمَالِ الْبَرَدُ.

مِنْ نَسَمَةِ اللهِ يُجْعَلُ الْجَمْدُ، وَتَتَضَيَّقُ سِعَةُ الْمِيَاهِ.

أَيْضًا بِرِيٍّ يَطْرَحُ الْغَيْمَ. يُبَدِّدُ سَحَابَ نُورِهِ.

فَهِيَ مُدَوَّرَةٌ مُتَقَلِّبَةٌ بِإِدَارَتِهِ، لِتَفْعَلَ كُلَّ مَا يَأْمُرُ بِهِ عَلَى وَجْهِ الأَرْضِ الْمَسْكُونَةِ،

سَوَاءٌ كَانَ لِلتَّأْدِيبِ أَوْ لأَرْضِهِ أَوْ لِلرَّحْمَةِ يُرْسِلُهَا.

«اُنْصُتْ إِلَى هذَا يَا أَيُّوبُ، وَقِفْ وَتَأَمَّلْ بِعَجَائِبِ اللهِ.

أَتُدْرِكُ انْتِبَاهَ اللهِ إِلَيْهَا، أَوْ إِضَاءَةَ نُورِ سَحَابِهِ؟

أَتُدْرِكُ مُوازَنَةَ السَّحَابِ، مُعْجِزَاتِ الْكَامِلِ الْمَعَارِفِ؟

كَيْفَ تَسْخُنُ ثِيَابُكَ إِذَا سَكَنَتِ الأَرْضُ مِنْ رِيحِ الْجَنُوبِ؟

هَلْ صَفَّحْتَ مَعَهُ الْجَلَدَ الْمُمَكَّنَ كَالْمِرْآةِ الْمَسْبُوكَةِ؟

عَلِّمْنَا مَا نَقُولُ لَهُ. إِنَّنَا لاَ نُحْسِنُ الْكَلاَمَ بِسَبَبِ الظُّلْمَةِ!

هَلْ يُقَصُّ عَلَيْهِ كَلاَمِي إِذَا تَكَلَّمْتُ؟ هَلْ يَنْطِقُ الإِنْسَانُ لِكَيْ يَبْتَلِعَ؟

وَالآنَ لاَ يُرَى النُّورُ الْبَاهِرُ الَّذِي هُوَ فِي الْجَلَدِ، ثُمَّ تَعْبُرُ الرِّيحُ فَتُنَقِّيهِ.

مِنَ الشَّمَالِ يَأْتِي ذَهَبٌ. عِنْدَ اللهِ جَلاَلٌ مُرْهِبٌ.

الْقَدِيرُ لاَ نُدْرِكُهُ. عَظِيمُ الْقُوَّةِ وَالْحَقِّ، وَكَثِيرُ الْبِرِّ. لاَ يُجَاوِبُ.

لِذلِكَ فَلْتَخَفْهُ النَّاسُ. كُلَّ حَكِيمِ الْقَلْبِ لاَ يُرَاعِي».