Азбука веры » Би́блия » И́ова » гл.41

И́ова, Глава 41

Толкования

Толкования главы

41:1

см.:Иер.50:44;

41:2

см.:Исх.19:5;Втор.10:14;Пс.23:1;

41:3

41:4

41:5

41:6

41:7

41:8

41:9

41:10

41:11

41:12

41:13

41:14

41:15

41:16

41:17

41:18

41:19

41:20

41:21

41:22

41:23

41:24

41:25

41:26

Церковнославянский (рус)

Не ви́дѣлъ ли еси́ его́, и глаго́лемымъ не удиви́лся ли еси́? не убоя́лся ли еси́, я́ко угото́вася ми́?^–

^–Кто́ бо е́сть противля́яйся мнѣ́, или́ кто́ противоста́нетъ ми́ и стерпи́тъ,

²а́ще вся́ поднебе́сная моя́ е́сть?

³Не умолчу́ его́ ра́ди и сло́вомъ си́лы поми́лую ра́внаго ему́.

⁴Кто́ откры́етъ лице́ облече́нiя его́, въ согбе́нiе же пе́рсей его́ кто́ вни́детъ?

⁵Две́ри лица́ его́ кто́ отве́рзетъ? о́крестъ зубо́въ его́ стра́хъ,

⁶утро́ба его́ щиты́ мѣ́дяны, сою́зъ же его́ я́коже смири́тъ ка́мень,

⁷еди́нъ ко друго́му прилипа́ютъ, ду́хъ же не про́йдетъ его́:

⁸я́ко му́жъ бра́ту своему́ прилѣпи́тся, содержа́тся и не отто́ргнутся.

⁹Въ чха́нiи его́ возблиста́етъ свѣ́тъ: о́чи же его́ видѣ́нiе денни́цы.

¹⁰Изъ у́стъ его́ исхо́дятъ а́ки свѣщы́ горя́щыя, и разме́щутся а́ки и́скры о́гненныя:

¹¹изъ ноздре́й его́ исхо́дитъ ды́мъ пе́щи горя́щiя огне́мъ у́глiя:

¹²душа́ же его́ я́ко у́глiе, и я́ко пла́мы изъ я́стъ его́ исхо́дитъ..

¹³На вы́и же его́ водворя́ется си́ла, предъ ни́мъ тече́тъ па́губа.

¹⁴Пло́ти же тѣлесе́ его́ сольпну́шася: Лiе́тъ на́нь, и не подви́жится.

¹⁵Се́рдце его́ ожестѣ́ а́ки ка́мень, стои́тъ же а́ки на́ковальня неподви́жна.

¹⁶Обра́щшуся же ему́, стра́хъ звѣре́мъ четвероно́гимъ по земли́ ска́чущымъ.

¹⁷А́ще сря́щутъ его́ ко́пiя, ничто́же сотворя́тъ ему́, копiе́ вонзе́но и броня́:

¹⁸вмѣня́етъ бо желѣ́зо а́ки пле́вы, мѣ́дь же а́ки дре́во гни́ло:

¹⁹не уязви́тъ его́ лу́къ мѣ́дянъ, мни́тъ бо каменоме́тную пра́щу а́ки сѣ́но:

²⁰а́ки сте́блiе вмѣни́шася ему́ мла́тове, руга́етжеся тру́су огнено́сному.

²¹Ло́же его́ остни́ о́стрiи, вся́ко же зла́то морско́е подъ ни́мъ, я́коже бре́нiе безчи́сленно.

²²Возжиза́етъ бе́здну, я́коже пе́щь мѣ́дяну: мни́тъ же мо́ре я́ко мирова́рницу

²³и та́ртаръ бе́здны я́коже плѣ́нника: вмѣни́лъ бе́здну въ прохожде́нiе.

²⁴Ничто́же е́сть на земли́ подо́бно ему́ сотворе́но, пору́гано бы́ти а́нгелы мои́ми:

²⁵все́ высо́кое зри́тъ: са́мъ же ца́рь всѣ́мъ су́щымъ въ вода́хъ.

Украинский (Огієнко)

Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.

Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

Хто вийде навпроти Мене й буде цілий?
Що під небом усім це Моє!

Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.

Хто відкриє поверхню одежі його?
Хто підійде коли до двійних його щелепів?

Двері обличчя його хто відчинить?
Навколо зубів його жах!

Його спина канали щитів, поєднання їх крем́яная печать.

Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.

Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.

Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!

Бухає полум́я з пащі його, вириваються іскри огненні!

Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.

Його подих розпалює вугіль, і бухає полум́я з пащі його.

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

М́ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.

Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.

Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.

Під ним гостре череп́я, лягає на гостре, немов у болото.

Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір́ям!

Латинский (Nova Vulgata)

Ecce spes eius frustrabitur eum, et aspectu eius praecipitabitur.

Nemo tam audax, ut suscitet eum. Quis enim resistere potest vultui eius?

Quis eum aggressus est et salvus fuit? Sub omni caelo quisnam?

Non tacebo super membra eius et eloquar robur et gratiam struis.

Quis revelabit faciem indumenti eius, et duplicia mandibulae eius quis intrabit?

Portas vultus eius quis aperiet? Per gyrum dentium eius formido.

Corpus illius quasi scuta fusilia, compactum sigillo siliceo:

unum uni coniungitur, et ne spiraculum quidem incedit per ea;

unum alteri adhaeret, et tenentes se nequaquam separantur.

Sternutatio eius favillae ignis, et oculi eius ut palpebrae diluculi.

De ore eius lampades procedunt, sicut scintillae ignis emittuntur.

De naribus eius procedit fumus, sicut ollae succensae atque ferventis.

Halitus eius prunas ardere facit, et flamma de ore eius egreditur.

In collo eius morabitur fortitudo, et faciem eius praecedit angor.

Palearia eius cohaerentia sibi compressa non moventur.

Cor eius induratur tamquam lapis et duratur quasi mola inferior.

Cum surrexerit, tremunt fortes et ab undis retrorsum convertuntur.

Qui impegerit in eum, gladius eius non stabit nec hasta neque pilum neque thorax;

reputat enim quasi paleas ferrum et quasi lignum putridum aes.

Non fugat eum vir sagittarius, in stipulam versi sunt ei lapides fundae.

Quasi stipulam aestimat fustem et deridet vibrantem acinacem.

Sub ipso acumina testae, et sternit tribula super lutum.

Fervescere facit quasi ollam profundum et mare ponit quasi vas unguentarium.

Post se illuminat semitam, aestimatur abyssus quasi canescens.

Non est super terram potestas, quae comparetur ei, qui factus est, ut nullum timeret.

Omne sublime videt: ipse est rex super universos filios superbiae».

Таджикский

Языки

Инак, умеди дастгир кардани вай беҳуда аст. Оё фақат аз дидани вай кас ба даҳшат намеафтад?

Чунки шахси диловаре нест, ки вайро барангезад; пас кист, ки пеши рӯи Ман истодагӣ намояд?

Кист, ки аз Ман пешдастӣ кардааст, ва Ман товон бидиҳам? Зери тамоми осмон ҳар чиз аз они Ман аст.

Дар бораи андоми узвҳои бадани вай хомӯш нахоҳам монд, ва дар бораи қувват иқтидор ва зебоии ҷуссаи вай.

Кист, ки тавонад рӯи либоси вайро бардорад кушояд яла кунад? Кист, ки тавонад ба дандонҳои дуқатораи вай наздик ояд?

Кист, ки тавонад дарҳои башараи вайро воз кунад? Доираи дандонҳои вай даҳшатангез аст.

Сипарҳои мустаҳкамаш зӯровараш фахри ӯст; бо мӯҳри сахте маҳкам карда шудааст;

Бо якдигар тавре пайвастааст, ки аз миёнашон ҳаво намегузарад;

Ба ҳамдигар тавре часпида, пайванд шудааст васл ёфтааст, ки ҷудо намешавад.

Аз атсаҳои вай нур падид меояд, ва чашмони вай мисли пилкҳои шафақи субҳ аст.

Аз даҳони вай машъалҳо берун меоянд, шарораҳои оташ мепаранд.

Аз сӯрохҳои бинии вай дуд мебарояд, мисли деги ҷӯшон ва қамишҳои сӯзон.

Нафаси вай лахчаҳоро дармегиронад, ва аз даҳони вай аланга берун меояд.

Бар гардани вай қувват ҷойгир шудааст, ва даҳшат пеши вай мерақсад.

Қабатҳои Табақаҳои гӯшти вай маҳкам часпида, бар вай сахт шудаанд ва овезон намешаванд.

Дили вай мисли санг сахт аст, ва мисли осиёсанги зерин ноҷунбон аст.

Чун вай бармехезад, паҳлавонон метарсанд, ва аз даҳшат дасту по гум мекунанд.

Шамшере ки ба вай бизананд, истодагӣ нахоҳад кард, ҳамчунин найза, мизроқ найзаи хурд ва тир.

Вай оҳанро мисли хасе мешуморад, ва мисро мисли чӯби пӯсидае.

Тири камон вайро дар гурез намеоварад, сангҳои фалахмон барои вай ба каҳ табдил меёбанд.

Гурз мисли каҳе ҳисоб меёбад; ва ба садои найза вай механдад.

Дар зераш сафолпораҳои тез, вай дар бистари дандонадор, дар лойқа мехобад. Дар зераш пулакчаҳои тезе мисли сафолпора дорад, гӯё ки ғаллакӯбаки тездандонро бар гил мегустаронад.

Обҳои азимро мисли дар дег ба ҷӯш меоварад, баҳрро ба деги дорупазӣ монанд мегардонад.

Дар ақиби худ роҳи дурахшоне боқӣ мегузорад, ба тавре ки обҳои азим ба назар сафедмӯй менамоянд.

Бар рӯи хок мислаш нест, ки чунин нотарс офарида шуда бошад.

Ба ҳар чизи олӣ нотарс менигарад: вай бар ҳамаи даррандагон подшоҳ аст».