Скрыть
41:3
41:4
41:5
41:6
41:7
41:8
41:9
41:10
41:11
41:12
41:13
41:14
41:15
41:16
41:17
41:18
41:19
41:20
41:21
41:22
41:23
41:24
41:25
41:26
Церковнославянский (рус)
Не ви́дѣлъ ли еси́ его́, и глаго́лемымъ не удиви́л­ся ли еси́? не убоя́л­ся ли еси́, я́ко угото́вася ми́?
Кто́ бо е́сть противля́яйся мнѣ́, или́ кто́ противоста́нетъ ми́ и стерпи́тъ,
2а́ще вся́ поднебе́сная моя́ е́сть?
3Не умолчу́ его́ ра́ди и сло́вомъ си́лы поми́лую ра́внаго ему́.
4Кто́ от­кры́етъ лице́ облече́нiя его́, въ согбе́нiе же пе́рсей его́ кто́ вни́детъ?
5Две́ри лица́ его́ кто́ от­ве́рзетъ? о́крестъ зубо́въ его́ стра́хъ,
6утро́ба его́ щиты́ мѣ́дяны, сою́зъ же его́ я́коже смири́тъ ка́мень,
7еди́нъ ко друго́му при­­липа́ютъ, ду́хъ же не про́йдетъ его́:
8я́ко му́жъ бра́ту сво­ему́ при­­лѣпи́т­ся, содержа́т­ся и не от­то́ргнут­ся.
9Въ чха́нiи его́ воз­блиста́етъ свѣ́тъ: о́чи же его́ видѣ́нiе ден­ни́цы.
10Изъ у́стъ его́ исхо́дятъ а́ки свѣщы́ горя́щыя, и разме́щут­ся а́ки и́скры о́гнен­ныя:
11изъ ноздре́й его́ исхо́дитъ ды́мъ пе́щи горя́щiя огне́мъ у́глiя:
12душа́ же его́ я́ко у́глiе, и я́ко пла́мы изъ я́стъ его́ исхо́дитъ..
13На вы́и же его́ водворя́ет­ся си́ла, предъ ни́мъ тече́тъ па́губа.
14Пло́ти же тѣлесе́ его́ сольпну́шася: Лiе́тъ на́нь, и не подви́жит­ся.
15Се́рдце его́ ожестѣ́ а́ки ка́мень, сто­и́тъ же а́ки на́ковальня неподви́жна.
16Обра́щшуся же ему́, стра́хъ звѣре́мъ четвероно́гимъ по земли́ ска́чущымъ.
17А́ще сря́щутъ его́ ко́пiя, ничто́же сотворя́тъ ему́, копiе́ вонзе́но и броня́:
18вмѣня́етъ бо желѣ́зо а́ки пле́вы, мѣ́дь же а́ки дре́во гни́ло:
19не уязви́тъ его́ лу́къ мѣ́дянъ, мни́тъ бо каменоме́тную пра́щу а́ки сѣ́но:
20а́ки сте́блiе вмѣни́шася ему́ мла́тове, руга́етжеся тру́су огнено́сному.
21Ло́же его́ остни́ о́стрiи, вся́ко же зла́то морско́е подъ ни́мъ, я́коже бре́нiе безчи́слен­но.
22Возжиза́етъ бе́здну, я́коже пе́щь мѣ́дяну: мни́тъ же мо́ре я́ко мирова́рницу
23и та́ртаръ бе́здны я́коже плѣ́н­ника: вмѣни́лъ бе́здну въ прохожде́нiе.
24Ничто́же е́сть на земли́ подо́бно ему́ сотворе́но, пору́гано бы́ти а́нгелы мо­и́ми:
25все́ высо́кое зри́тъ: са́мъ же ца́рь всѣ́мъ су́щымъ въ вода́хъ.
Синодальный
1 «Кто же может устоять перед Моим лицом»? 12 «Из ноздрей его выходит дым». «Нет на земле подобного ему».
Надежда тщетна: не упадешь ли от одного взгляда его?
Нет столь отважного, который осмелился бы потревожить его; кто же может устоять перед Моим лицем?
Кто предварил Меня, чтобы Мне воздавать ему? под всем небом все Мое.
Не умолчу о членах его, о силе и красивой соразмерности их.
Кто может открыть верх одежды его, кто подойдет к двойным челюстям его?
Кто может отворить двери лица его? круг зубов его – ужас;
крепкие щиты его – великолепие; они скреплены как бы твердою печатью;
один к другому прикасается близко, так что и воздух не проходит между ними;
один с другим лежат плотно, сцепились и не раздвигаются.
От его чихания показывается свет; глаза у него как ресницы зари;
из пасти его выходят пламенники, выскакивают огненные искры;
из ноздрей его выходит дым, как из кипящего горшка или котла.
Дыхание его раскаляет угли, и из пасти его выходит пламя.
На шее его обитает сила, и перед ним бежит ужас.
Мясистые части тела его сплочены между собою твердо, не дрогнут.
Сердце его твердо, как камень, и жестко, как нижний жернов.
Когда он поднимается, силачи в страхе, совсем теряются от ужаса.
Меч, коснувшийся его, не устоит, ни копье, ни дротик, ни латы.
Железо он считает за солому, медь – за гнилое дерево.
Дочь лука не обратит его в бегство; пращные камни обращаются для него в плеву.
Булава считается у него за соломину; свисту дротика он смеется.
Под ним острые камни, и он на острых камнях лежит в грязи.
Он кипятит пучину, как котел, и море претворяет в кипящую мазь;
оставляет за собою светящуюся стезю; бездна кажется сединою.
Нет на земле подобного ему; он сотворен бесстрашным;
на все высокое смотрит смело; он царь над всеми сынами гордости.
Грузинский
აჰა, უმტყუნებს მას იმედი, მის ერთ შეხედვაზე დაეცემა.
მის აღძვრას ვერავინ ბედავს თუ მე ვინღა დამიდგება წინ?
ვისი რა მმართებს, რომ გადავუხადო? ყველაფერი ჩემია ცისქვეშეთში.
არ შევწყვეტ სიტყვას მისი სხეულის ასოებზე, მის ძლიერებაზე და მისი აღნაგობის სილამაზეზე.
ვინ გახდის მას ზედა სამოსელს? მის ორ ყბას შუა ვინ შეაღწევს?
მისი პირისახის კარს ვინ გააღებს? მის კბილთა ირგვლივ საშინელებაა!
მისი ზურგი დელამფართა წყებაა, მჭიდრო ბეჭდებით შეკრული;
ერთი მეორეზეა მიჯრილი და ქარი არ ატანს მათ შორის;
ერთმანეთს შეეწებნენ, შედუღდნენ და აღარ სცილდებიან;
მისი დამცხიკვება შუქს აფრქვევს, მისი თვალები განთიადის წამწამებია;
მისი პირიდან მაშხალები გამოდის, ცეცხლის ნაკვერჩხლები ცვივიან;
ნესტოებიდან კვამლს უტევებს, როგორც მდუღარე ქვაბი, როგორც ნახანძრალი ლერწამი;
მისი სუნთქვა მუგუზლებს აღვივებს და მისი პირიდან ალი გამოდის;
მის ქედზე ძალაა დავანებული და მის წინაშე როკავს შიში;
ხორცის ნაკვთები მისი შენივთულია ერთმანეთთან, მკვრივად აფენია, შეუძვრელად;
ქვასავით მკვრივია მისი გული, მკვრივია ქვედა დოლაბივით.
წამოიმართება და ფრთხებიან ძლიერნი, თავზარდაცემისგან გონს კარგავენ;
მახვილი ვერ უძლებს მას, ვერც შუბი, ვერც ჰოროლი, ვერც ჯავშანი;
რკინა ჩალად უჩანს და ფუტურო ხედ - რვალი;
ვერ გააქცევს მას მშვილდის ნასხლეტი, თივის ბულულია მისთვის შურდულის ქვები;
ბზედ უჩანს ლახტი და ლახვრის შხუილზე ეღიმება;
წამახული ქვები აქვს მუცლის ქვეშ, განრთხმულია კევრივით ჭონჭყოში;
ქვაბივით ადუღებს უფსკრულს, ზღვას საცხებლის კოჭობად აქცევს;
თავის უკან ასხივებს ბილიკს, ჭაღარად ჩნდება ზღვის მორევი;
არ არის მიწაზე მისი მსგავსი, უშიშრად არის გაჩენილი;
ყოველი მაღლის მჭვრეტელია, მეფობს ყოველ ამპარტავანზე.
Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.
Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
Хто вийде навпроти Мене й буде цілий?
Що під небом усім це Моє!
Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.
Хто відкриє поверхню одежі його?
Хто підійде коли до двійних його щелепів?
Двері обличчя його хто відчинить?
Навколо зубів його жах!
Його спина канали щитів, поєднання їх крем́яная печать.
Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.
Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.
Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!
Бухає полум́я з пащі його, вириваються іскри огненні!
Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.
Його подих розпалює вугіль, і бухає полум́я з пащі його.
Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
М́ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.
Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!
Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.
Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.
За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!
Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.
Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.
Під ним гостре череп́я, лягає на гостре, немов у болото.
Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.
Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.
Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір́ям!
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible