Скрыть
11:6
11:38
Церковнославянский (рус)
И бя́ше Иефѳа́й Галаади́тянинъ си́ленъ крѣ́постiю: и то́й бы́сть сы́нъ жены́ блудни́цы, я́же роди́ Галаа́ду Иефѳа́я.
И роди́ жена́ Галаа́дова сыно́въ ему́: и воз­мужа́ша сы́нове жены́ и изгна́ша Иефѳа́я, и реко́ша ему́: не наслѣ́диши въ дому́ отца́ на́­шего, я́ко сы́нъ жены́ блу́дныя еси́ ты́.
И от­бѣже́ Иефѳа́й от­ лица́ бра́тiи сво­ея́ и всели́ся въ земли́ то́въ: и собира́хуся ко Иефѳа́ю му́жiе пра́здни, и хожда́ху съ ни́мъ.
И бы́сть по дне́хъ си́хъ, и во­ева́ша сы́нове Аммо́ни на Изра́иля.
И егда́ во­ева́ша сы́нове Аммо́ни на Изра́иля, и по­идо́ша старѣ́йшины Галаа́довы поя́ти Иефѳа́я от­ земли́ то́въ,
и реко́ша ко Иефѳа́ю: прiиди́ и бу́ди на́мъ нача́лникъ, и ополчи́мся на сы́ны Аммо́ни.
И рече́ Иефѳа́й старѣ́йшинамъ Галаа́дскимъ: не вы́ ли воз­ненави́дѣсте мя́, и изгна́сте мя́ изъ до́му отца́ мо­его́, и от­пусти́сте мя́ от­ себе́? и почто́ прiидо́сте ко мнѣ́ ны́нѣ, егда́ ну́жду воз­ъимѣ́сте?
И реко́ша старѣ́йшины Галаа́дстiи ко Иефѳа́ю: сего́ ра́ди ны́нѣ прiидо́хомъ къ тебѣ́, да по́йдеши съ на́ми, и ополчи́мся на сы́ны Аммо́ни: и бу́деши на́мъ кня́зь всѣ́мъ живу́щымъ въ Галаа́дѣ.
И рече́ Иефѳа́й ко старѣ́йшинамъ Галаа́довымъ: а́ще воз­враща́ете мя́ ополчи́тися на сы́ны Аммо́ни, и преда́стъ и́хъ Госпо́дь предо мно́ю, и а́зъ ва́мъ бу́ду ли кня́зь?
И реко́ша старѣ́йшины Галаа́дстiи ко Иефѳа́ю: Госпо́дь да бу́детъ по́слухъ между́ на́ми, а́ще по сло́ву тво­ему́ та́ко не сотвори́мъ.
И по́йде Иефѳа́й со старѣ́йшинами Галаа́дскими, и поста́виша его́ лю́дiе надъ собо́ю главу́ и кня́зя: и глаго́ла Иефѳа́й вся́ словеса́ своя́ предъ Го́сподемъ въ Массифѣ́.
И посла́ Иефѳа́й послы́ къ царю́ сыно́въ Аммо́нихъ, глаго́ля: что́ мнѣ́ и тебѣ́, я́ко при­­ше́лъ еси́ ко мнѣ́ во­ева́ти на земли́ мо­е́й?
И рече́ ца́рь сыно́въ Аммо́нихъ къ посло́мъ Иефѳа́евымъ: я́ко взя́ Изра́иль зе́млю мою́, егда́ изы́де изъ Еги́пта, от­ Арно́на да́же до Иаво́ка и до Иорда́на: и ны́нѣ воз­врати́ ю́ съ ми́ромъ, и от­иду́.
И воз­врати́шася послы́ ко Иефѳа́ю. И при­­ложи́ еще́ Иефѳа́й, и посла́ послы́ къ царю́ сыно́въ Аммо́нихъ, и реко́ша ему́:
та́ко глаго́летъ Иефѳа́й: не взя́ Изра́иль земли́ Моа́вли и земли́ сыно́въ Аммо́нихъ,
поне́же егда́ исхожда́­ше изъ Еги́пта, по́йде Изра́иль по пусты́ни до мо́ря чермна́го, и прiи́де до Ка́диса:
и посла́ Изра́иль послы́ къ царю́ Едо́мску, глаго́ля: да прейду́ сквоз­ѣ́ зе́млю твою́: и не послу́ша ца́рь Едо́мскъ: та́кожде посыла́ и къ царю́ Моа́вску, и не восхотѣ́: и сѣ́де Изра́иль въ Ка́дисѣ:
и и́де пусты́нею, и обы́де зе́млю Едо́млю и зе́млю Моа́влю, и прiи́де на восто́ки со́лнца земли́ Моа́вли, и ополчи́ся объ ону́ страну́ Арно́на, и не вни́де въ предѣ́лы Моа́вли, я́ко Арно́нъ бя́ше предѣ́лъ Моа́вль:
и посла́ Изра́иль послы́ къ сио́ну царю́ Аморре́йску, царю́ есево́нску, и рече́ къ нему́ Изра́иль: да пре́йдемъ по земли́ тво­е́й до мѣ́ста на́­шего:
и не восхотѣ́ сио́нъ Изра́илю преити́ по предѣ́ломъ сво­и́мъ, и собра́ сио́нъ вся́ лю́ди своя́, и ополчи́ся во Иа́сѣ, и во­ева́ на Изра́иля:
и предаде́ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ сио́на и вся́ лю́ди его́ въ ру́ки Изра́иля, и изби́ и́хъ:
и наслѣ́дова Изра́иль всю́ зе́млю Аморре́а живу́щаго на земли́ то́й: и взя́ ве́сь предѣ́лъ Аморре́йскъ от­ Арно́на да́же до Иаво́ка, и от­ пусты́ни до Иорда́на:
и ны́нѣ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ изгна́ Аморре́а от­ лица́ люді́й сво­и́хъ Изра́иля, и ты́ ли хо́щеши наслѣ́дити его́?
ни́, но ели́ко даде́ въ наслѣ́дiе тебѣ́ хамо́съ бо́гъ тво́й, сiя́ да наслѣ́диши: а всѣ́хъ, и́хже изгна́ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ от­ лица́ на́­шего, сiя́ мы́ наслѣ́димъ:
и ны́нѣ еда́ лу́чшiй еси́ ты́ Вала́ка сы́на Сепфо́рова, царя́ Моа́вля? не бра́нiю ли боря́шеся со Изра́илемъ, или́ вою́я во­ева́ его́?
егда́ всели́ся Изра́иль во есево́нѣ и въ предѣ́лѣхъ его́, и во Аро­и́рѣ и въ предѣ́лѣхъ его́, и во всѣ́хъ градѣ́хъ, и́же у Иорда́на, три́ста лѣ́тъ, и почто́ не изба́вилъ еси́ и́хъ во вре́мя о́но?
а́зъ же не согрѣши́хъ тебѣ́, и ты́ твори́ши со мно́ю зло́, вою́я на мя́: да су́дитъ Госпо́дь судя́й дне́сь между́ сы́ны Изра́илевыми и между́ сы́ны Аммо́ни.
И не послу́ша ца́рь сыно́въ Аммо́нихъ слове́съ Иефѳа́евыхъ, я́же посыла́­ше къ нему́.
И бы́сть на Иефѳа́и Ду́хъ Госпо́день, и пре́йде Галаа́да и Манассі́ю, и пре́йде стражбу́ Галаа́дову, и от­ стражбы́ Галаа́довы и́де на о́ну страну́ сыно́въ Аммо́нихъ.
И обѣща́ Иефѳа́й обѣ́тъ Го́сподеви и рече́: а́ще преда́нiемъ преда́си сы́ны Аммо́ни въ ру́ку мою́,
и бу́детъ исходя́й, и́же а́ще изы́детъ изъ вра́тъ до́му мо­его́ во срѣ́тенiе мнѣ́, егда́ воз­вращу́ся съ ми́ромъ от­ сыно́въ Аммо́нихъ, и бу́детъ Го́сподеви, и воз­несу́ его́ во всесожже́нiе.
И прiи́де Иефѳа́й къ сыно́мъ Аммо́нимъ во­ева́ти на ня́: и предаде́ я́ Госпо́дь въ ру́цѣ его́
и изби́ и́хъ от­ Аро­и́ра, до́ндеже прiити́ въ мени́ѳъ, два́десять градо́въ, и да́же до Аве́ля виногра́довъ, я́звою вели́кою зѣло́. И покоре́ни бы́ша сы́нове Аммо́ни предъ лице́мъ сыно́въ Изра́илевыхъ.
И прiи́де Иефѳа́й въ Массифу́ въ до́мъ сво́й: и се́, дще́рь его́ исхожда́­ше во срѣ́тенiе его́ съ тимпа́ны и ли́ки: и сiя́ бя́ше единоро́дна ему́ воз­лю́блен­на: и не бѣ́ ему́ сы́на, ни другі́я дще́ре, кромѣ́ ея́.
И бы́сть егда́ уви́дѣ ю́ са́мъ, растерза́ ри́зы своя́ и рече́: о, дщи́ моя́, смуща́ющи смути́ла мя́ еси́: и ты́ ны́нѣ въ претыка́нiе была́ еси́ предъ очи́ма мо­и́ма: а́зъ бо от­верзо́хъ уста́ моя́ на тя́ ко Го́споду и не воз­могу́ вспя́ть воз­врати́ти.
И рече́ къ нему́: о́тче, а́ще от­ве́рзлъ еси́ уста́ твоя́ ко Го́споду, сотвори́ мнѣ́, я́коже изы́де изо у́стъ тво­и́хъ, зане́же сотвори́ тебѣ́ Госпо́дь ме́сть враго́мъ тво­и́мъ от­ сыно́въ Аммо́нихъ.
И рече́ ко отцу́ сво­ему́: сотвори́, о́тче мо́й, сiе́ сло́во: оста́ви мя́ два́ мѣ́сяца, да пойду́ и взы́ду на го́ры и пла́чуся дѣ́в­ст­ва мо­его́ а́зъ и други́ни мо­и́.
И рече́: иди́. И от­пусти́ ю́ на два́ мѣ́сяца: и и́де сама́ и други́ни ея́, и пла́кася дѣ́в­ст­ва сво­его́ на гора́хъ.
И бы́сть въ концѣ́ двою́ мѣ́сяцу, и воз­врати́ся ко отцу́ сво­ему́: и сотвори́ на не́й обѣ́тъ сво́й, и́мже обѣща́ся: и сiя́ не позна́ му́жа. И бы́сть въ повелѣ́нiе во Изра́или:
от­ дні́й до дні́й исхожда́ху дще́ри Изра́илевы пла́кати о дще́ри Иефѳа́я Галаади́тина четы́ри дни́ въ лѣ́тѣ.
Синодальный
Иеффай Галаадитянин был человек храбрый. Он был сын блудницы; от Галаада родился Иеффай.
И жена Галаадова родила ему сыновей. Когда возмужали сыновья жены, изгнали они Иеффая, сказав ему: ты не наследник в доме отца нашего, потому что ты сын другой женщины.
И убежал Иеффай от братьев своих и жил в земле Тов; и собрались к Иеффаю праздные люди и выходили с ним.
Чрез несколько времени Аммонитяне пошли войною на Израиля.
Во время войны Аммонитян с Израильтянами пришли старейшины Галаадские взять Иеффая из земли Тов
и сказали Иеффаю: приди, будь у нас вождем, и сразимся с Аммонитянами.
Иеффай сказал старейшинам Галаадским: не вы ли возненавидели меня и выгнали из дома отца моего? зачем же пришли ко мне ныне, когда вы в беде?
Старейшины Галаадские сказали Иеффаю: для того мы теперь пришли к тебе, чтобы ты пошел с нами и сразился с Аммонитянами и был у нас начальником всех жителей Галаадских.
И сказал Иеффай старейшинам Галаадским: если вы возвратите меня, чтобы сразиться с Аммонитянами, и Господь предаст мне их, то останусь ли я у вас начальником?
Старейшины Галаадские сказали Иеффаю: Господь да будет свидетелем между нами, что мы сделаем по слову твоему!
И пошел Иеффай со старейшинами Галаадскими, и народ поставил его над собою начальником и вождем, и Иеффай произнес все слова свои пред лицем Господа в Массифе.
И послал Иеффай послов к царю Аммонитскому сказать: что тебе до меня, что ты пришел ко мне воевать на земле моей?
Царь Аммонитский сказал послам Иеффая: Израиль, когда шел из Египта, взял землю мою от Арнона до Иавока и Иордана; итак возврати мне ее с миром [и я отступлю].
[И возвратились послы к Иеффаю.] Иеффай в другой раз послал послов к царю Аммонитскому,
сказать ему: так говорит Иеффай: Израиль не взял земли Моавитской и земли Аммонитской;
ибо когда шли из Египта, Израиль пошел в пустыню к Чермному морю и пришел в Кадес;
оттуда послал Израиль послов к царю Едомскому сказать: «позволь мне пройти землею твоею»; но царь Едомский не послушал; и к царю Моавитскому он посылал, но и тот не согласился; посему Израиль оставался в Кадесе.
И пошел пустынею, и миновал землю Едомскую и землю Моавитскую, и, придя к восточному пределу земли Моавитской, расположился станом за Арноном; но не входил в пределы Моавитские, ибо Арнон есть предел Моава.
И послал Израиль послов к Сигону, царю Аморрейскому, царю Есевонскому, и сказал ему Израиль: позволь нам пройти землею твоею в свое место.
Но Сигон не согласился пропустить Израиля чрез пределы свои, и собрал Сигон весь народ свой, и расположился станом в Иааце, и сразился с Израилем.
И предал Господь Бог Израилев Сигона и весь народ его в руки Израилю, и он побил их; и получил Израиль в наследие всю землю Аморрея, жившего в земле той;
и получили они в наследие все пределы Аморрея от Арнона до Иавока и от пустыни до Иордана.
Итак Господь Бог Израилев изгнал Аморрея от лица народа Своего Израиля, а ты хочешь взять его наследие?
Не владеешь ли ты тем, что дал тебе Хамос, бог твой? И мы владеем всем тем, что дал нам в наследие Господь Бог наш.
Разве ты лучше Валака, сына Сепфорова, царя Моавитского? Ссорился ли он с Израилем, или воевал ли с ними?
Израиль уже живет триста лет в Есевоне и в зависящих от него городах, в Ароере и зависящих от него городах, и во всех городах, которые близ Арнона; для чего вы в то время не отнимали [их]?
А я не виновен пред тобою, и ты делаешь мне зло, выступив против меня войною. Господь Судия да будет ныне судьею между сынами Израиля и между Аммонитянами!
Но царь Аммонитский не послушал слов Иеффая, с которыми он посылал к нему.
И был на Иеффае Дух Господень, и прошел он Галаад и Манассию, и прошел Массифу Галаадскую, и из Массифы Галаадской пошел к Аммонитянам.
И дал Иеффай обет Господу и сказал: если Ты предашь Аммонитян в руки мои,
то по возвращении моем с миром от Аммонитян, что выйдет из ворот дома моего навстречу мне, будет Господу, и вознесу сие на всесожжение.
И пришел Иеффай к Аммонитянам – сразиться с ними, и предал их Господь в руки его;
и поразил их поражением весьма великим, от Ароера до Минифа двадцать городов, и до Авель-Керамима, и смирились Аммонитяне пред сынами Израилевыми.
И пришел Иеффай в Массифу в дом свой, и вот, дочь его выходит навстречу ему с тимпанами и ликами: она была у него только одна, и не было у него еще ни сына, ни дочери.
Когда он увидел ее, разодрал одежду свою и сказал: ах, дочь моя! ты сразила меня; и ты в числе нарушителей покоя моего! я отверз [о тебе] уста мои пред Господом и не могу отречься.
Она сказала ему: отец мой! ты отверз уста твои пред Господом – и делай со мною то, что произнесли уста твои, когда Господь совершил чрез тебя отмщение врагам твоим Аммонитянам.
И сказала отцу своему: сделай мне только вот что: отпусти меня на два месяца; я пойду, взойду на горы и опла́чу девство мое с подругами моими.
Он сказал: пойди. И отпустил ее на два месяца. Она пошла с подругами своими и оплакивала девство свое в горах.
По прошествии двух месяцев она возвратилась к отцу своему, и он совершил над нею обет свой, который дал, и она не познала мужа. И вошло в обычай у Израиля,
что ежегодно дочери Израилевы ходили оплакивать дочь Иеффая Галаадитянина, четыре дня в году.
Арабский
وكان يفتاح الجلعادي جبار بأس وهو ابن امرأة زانية. وجلعاد ولد يفتاح.

ثم ولدت امرأة جلعاد له بنين. فلما كبر بنو المرأة طردوا يفتاح وقالوا له لا ترث في بيت ابينا لانك انت ابن امرأة اخرى.

فهرب يفتاح من وجه اخوته واقام في ارض طوب. فاجتمع الى يفتاح رجال بطالون وكانوا يخرجون معه

وكان بعد ايام ان بني عمون حاربوا اسرائيل.

ولما حارب بنو عمون اسرائيل ذهب شيوخ جلعاد ليأتوا بيفتاح من ارض طوب.

وقالوا ليفتاح تعال وكن لنا قائدا فنحارب بني عمون.

فقال يفتاح لشيوخ جلعاد أما أبغضتموني انتم وطردتموني من بيت ابي. فلماذا اتيتم اليّ الآن اذ تضايقتم.

فقال شيوخ جلعاد ليفتاح لذلك قد رجعنا الآن اليك لتذهب معنا وتحارب بني عمون وتكون لنا راسا لكل سكان جلعاد.

فقال يفتاح لشيوخ جلعاد اذا ارجعتموني لمحاربة بني عمون ودفعهم الرب امامي فانا اكون لكم راسا.

فقال شيوخ جلعاد ليفتاح الرب يكون سامعا بيننا ان كنا لا نفعل هكذا حسب كلامك.

فذهب يفتاح مع شيوخ جلعاد. وجعله الشعب عليهم راسا وقائدا. فتكلم يفتاح بجميع كلامه امام الرب في المصفاة

فارسل يفتاح رسلا الى ملك بني عمون يقول ما لي ولك انك اتيت اليّ للمحاربة في ارضي.

فقال ملك بني عمون لرسل يفتاح. لان اسرائيل قد اخذ ارضي عند صعوده من مصر من ارنون الى اليبّوق والى الاردن. فالآن ردها بسلام.

وعاد ايضا يفتاح وارسل رسلا الى ملك بني عمون.

وقال له هكذا يقول يفتاح. لم ياخذ اسرائيل ارض موآب ولا ارض بني عمون.

لانه عند صعود اسرائيل من مصر سار في القفر الى بحر سوف واتى الى قادش

وارسل اسرائيل رسلا الى ملك ادوم قائلا دعني اعبر في ارضك. فلم يسمع ملك ادوم. فارسل ايضا الى ملك موآب فلم يرض. فاقام اسرائيل في قادش.

وسار في القفر ودار بارض ادوم وارض موآب وأتى من مشرق الشمس الى ارض موآب ونزل في عبر ارنون ولم يأتوا الى تخم موآب لان ارنون تخم موآب.

ثم ارسل اسرائيل رسلا الى سيحون ملك الاموريين ملك حشبون وقال له اسرائيل دعني اعبر في ارضك الى مكاني.

ولم يأمن سيحون لاسرائيل ان يعبر في تخمه بل جمع سيحون كل شعبه ونزلوا في ياهص وحاربوا اسرائيل.

فدفع الرب اله اسرائيل سيحون وكل شعبه ليد اسرائيل فضربوهم وامتلك اسرائيل كل ارض الاموريين سكان تلك الارض.

فامتلكوا كل تخم الاموريين من ارنون الى اليبوق ومن القفر الى الاردن.

والآن الرب اله اسرائيل قدطرد الاموريين من امام شعبه اسرائيل. أفانت تمتلكه.

أليس ما يملّكك اياه كموش الهك تمتلك. وجميع الذين طردهم الرب الهنا من امامنا فاياهم نمتلك.

والآن فهل انت خير من بالاق بن صفور ملك موآب فهل خاصم اسرائيل او حاربهم محاربة.

حين اقام اسرائيل في حشبون وقراها وعروعير وقراها وكل المدن التي على جانب ارنون ثلاث مئة سنة فلماذا لم تستردها في تلك المدة.

فانا لم اخطئ اليك واما انت فانك تفعل بي شرا بمحاربتي. ليقض الرب القاضي اليوم بين بني اسرائيل وبني عمون.

فلم يسمع ملك بني عمون لكلام يفتاح الذي ارسل اليه

فكان روح الرب على يفتاح فعبر جلعاد ومنسّى وعبر مصفاة جلعاد ومن مصفاة جلعاد عبر الى بني عمون.

ونذر يفتاح نذرا للرب قائلا. ان دفعت بني عمون ليدي

فالخارج الذي يخرج من ابواب بيتي للقائي عند رجوعي بالسلامة من عند بني عمون يكون للرب واصعده محرقة.

ثم عبر يفتاح الى بني عمون لمحاربتهم. فدفعهم الرب ليده.

فضربهم من عروعير الى مجيئك الى منّيت عشرين مدينة والى آبل الكروم ضربة عظيمة جدا. فذلّ بني عمون امام بني اسرائيل

ثم أتى يفتاح الى المصفاة الى بيته. واذا بابنته خارجة للقائه بدفوف ورقص. وهي وحيدة. لم يكن له ابن ولا ابنة غيرها.

وكان لما رأها انه مزّق ثيابه وقال آه يا بنتي قد احزنتني حزنا وصرت بين مكدّريّ لاني قد فتحت فمي الى الرب ولا يمكنني الرجوع.

فقالت له. يا ابي هل فتحت فاك الى الرب فافعل بي كما خرج من فيك بما ان الرب قد انتقم لك من اعدائك بني عمون.

ثم قالت لابيها فليفعل لي هذا الأمر. اتركني شهرين فاذهب وانزل على الجبال وابكي عذراويتي انا وصاحباتي.

فقال اذهبي وارسلها الى شهرين فذهبت هي وصاحباتها وبكت عذراويتها على الجبال.

وكان عند نهاية الشهرين انها رجعت الى ابيها ففعل بها نذره الذي نذر وهي لم تعرف رجلا. فصارت عادة في اسرائيل

ان بنات اسرائيل يذهبن من سنة الى سنة لينحن على بنت يفتاح الجلعادي اربعة ايام في السنة

Jefté, el galaadita, era esforzado y valeroso. Era hijo de una ramera y de un hombre llamado Galaad.
Pero también la mujer de Galaad le dio hijos, los cuales, cuando crecieron, echaron fuera a Jefté, diciéndole:

«No heredarás en la casa de nuestro padre, porque eres hijo de otra mujer.»

Huyó, pues, Jefté de sus hermanos, y se fue a vivir en tierra de Tob, donde reunió una banda de hombres ociosos que salían con él.
Aconteció andando el tiempo, que los hijos de Amón hicieron guerra contra Israel.
Cuando ello sucedió, los ancianos de Galaad fueron a traer a Jefté de la tierra de Tob,
y le dijeron:

—Ven, para que seas nuestro jefe en la guerra contra los hijos de Amón.

Jefté respondió a los ancianos de Galaad:

—¿No me aborrecisteis vosotros y me echasteis de la casa de mi padre? ¿Por qué, pues, venís ahora a mí cuando estáis en aflicción?

Los ancianos de Galaad respondieron a Jefté:

—Por esta misma causa volvemos ahora a ti, para que vengas con nosotros a pelear contra los hijos de Amón y a ser el caudillo de todos los que vivimos en Galaad.

Jefté dijo entonces a los ancianos de Galaad:

—Si me hacéis volver para que pelee contra los hijos de Amón, y Jehová los entrega delante de mí, ¿seré yo vuestro caudillo?

Los ancianos de Galaad respondieron a Jefté:

—Jehová sea testigo entre nosotros si no hacemos como tú dices.

Fue, pues, Jefté con los ancianos de Galaad y el pueblo lo eligió como su caudillo y jefe. En Mizpa, Jefté repitió todas sus palabras delante de Jehová,
y envió mensajeros al rey de los amonitas, diciendo:

—¿Qué tienes tú conmigo, para venir a hacer guerra contra mi tierra?

El rey de los amonitas respondió a los mensajeros de Jefté:

—Por cuanto Israel, cuando subió de Egipto, tomó mi tierra, desde el Arnón hasta el Jaboc y el Jordán, devuélvela tú ahora en paz.

Jefté envió otros mensajeros al rey de los amonitas,
con el siguiente mensaje:

—Jefté ha dicho esto: “Israel no tomó tierra de Moab ni tierra de los hijos de Amón.

Porque cuando Israel subió de Egipto y anduvo por el desierto hasta el Mar Rojo, llegó a Cades.
Entonces Israel envió mensajeros al rey de Edom, diciendo: ‘Yo te ruego que me dejes pasar por tu tierra’, pero el rey de Edom no los escuchó. También envió mensajeros al rey de Moab, el cual tampoco quiso. Israel, por tanto, se quedó en Cades.
Después, yendo por el desierto, rodeó la tierra de Edom y la tierra de Moab y, viniendo por el lado oriental de la tierra de Moab, acampó al otro lado de Arnón, pero no entró en territorio de Moab, porque Arnón es territorio de Moab.
Asimismo envió Israel mensajeros a Sehón, rey de los amorreos, rey de Hesbón, diciéndole: ‘Te ruego que me dejes pasar por tu tierra hasta mi lugar’.
Pero Sehón no se fió de Israel para darle paso por su territorio, sino que reuniendo toda su gente acampó en Jahaza y peleó contra Israel.
Pero Jehová, Dios de Israel, entregó a Sehón y a todo su pueblo en manos de Israel, y los derrotó. De esta manera se apoderó Israel de toda la tierra de los amorreos que habitaban en aquel país.
También se apoderó de todo el territorio del amorreo desde el Arnón hasta el Jaboc, y desde el desierto hasta el Jordán.
Así que, ¿pretendes tú apoderarte de lo que Jehová, Dios de Israel, le quitó al amorreo en favor de su pueblo Israel?
Lo que te haga poseer Quemos, tu dios, ¿no lo poseerías tú? Así, todo lo que Jehová, nuestro Dios, nos ha dado, nosotros lo poseeremos.
¿Eres tú ahora mejor en algo que Balac hijo de Zipor, rey de Moab? ¿Tuvo él alguna reclamación contra Israel o hizo guerra contra nosotros?
Ya hace trescientos años que Israel habita en Hesbón y sus aldeas, en Aroer y sus aldeas, y en todas las ciudades que están en el territorio del Arnón, ¿por qué no las habéis recobrado en todo ese tiempo?
Así que, yo en nada he pecado contra ti, pero tú haces mal peleando contra mí. Jehová, que es el juez, juzgue hoy entre los hijos de Israel y los hijos de Amón.”
Pero el rey de los hijos de Amón no atendió a estas razones que Jefté le había enviado.
Entonces el espíritu de Jehová vino sobre Jefté, y éste recorrió Galaad y Manasés. De allí pasó a Mizpa de Galaad, y de Mizpa de Galaad pasó a los hijos de Amón.
Entonces Jefté hizo voto a Jehová, diciendo:

«Si entregas a los amonitas en mis manos,

cualquiera que salga de las puertas de mi casa a recibirme cuando yo regrese victorioso de los amonitas, será de Jehová y lo ofreceré en holocausto.»
Jefté fue a pelear contra los hijos de Amón, y Jehová los entregó en sus manos.
Desde Aroer y hasta llegar a Minit conquistó veinte ciudades, y hasta la Vega de las viñas los derrotó con gran estrago. Así fueron sometidos los amonitas por los hijos de Israel.
Cuando volvió Jefté a Mizpa, a su casa, su hija salió a recibirlo con panderos y danzas. Ella era sola, su hija única; fuera de ella no tenía hijo ni hija.
Cuando él la vio, rasgó sus vestidos, diciendo:

—¡Ay, hija mía!, en verdad que me has afligido, y tú misma has venido a ser causa de mi dolor, porque le he dado mi palabra a Jehová y no podré retractarme.

Ella entonces le respondió:

—Padre mío, si le has dado tu palabra a Jehová, haz conmigo conforme a lo que prometiste, ya que Jehová te ha permitido vengarte de tus enemigos, los hijos de Amón.

Y añadió:

—Concédeme esto: déjame que por dos meses vaya y descienda por los montes a llorar mi virginidad junto con mis compañeras.

Jefté le respondió:

—Ve.

La dejó por dos meses. Fue con sus compañeras y lloró su virginidad por los montes.

Pasados los dos meses volvió a su padre, quien cumplió el voto que había hecho. La hija de Jefté nunca conoció varón.
Por eso es costumbre en Israel que todos los años vayan las doncellas de Israel a llorar a la hija de Jefté, el galaadita, durante cuatro días.


Копировать текст Копировать ссылку Толкования стиха

Настройки