Въ ты́я дни́ не бя́ше царя́ во Изра́или: и въ ты́я дни́ пле́мя да́ново иска́ше себѣ́ наслѣ́дiя всели́тися, я́ко не паде́ ему́ наслѣ́дiе до дні́й о́ныхъ средѣ́ племе́нъ сыно́въ Изра́илевыхъ.

И посла́ша сы́нове Да́новы от со́нмовъ свои́хъ пя́ть муже́й от ча́сти своея́, му́жы си́льны от сараи́ и есѳао́ла, согля́дати зе́млю и изслѣ́дити ю́, и реко́ша къ ни́мъ: иди́те и изслѣ́дите зе́млю. И прiидо́ша до горы́ Ефре́мли, до до́му ми́хина, и ста́ша та́мо въ дому́ ми́хи.

И ті́и позна́ша гла́съ ю́ноши Леви́тина, и уклони́шася та́мо, и реко́ша ему́: кто́ тя́ приведе́ сѣ́мо? и что́ твори́ши въ мѣ́стѣ се́мъ? и что́ тебѣ́ здѣ́?

И рече́ и́мъ: си́це и си́це сотвори́ мнѣ́ ми́ха, и ная́ мя́, и бы́хъ ему́ жре́цъ.

И реко́ша ему́: вопроси́ у́бо Бо́га, и увѣ́мы, а́ще благопоспѣши́тся пу́ть на́шъ, въ о́ньже мы́ и́демъ.

И рече́ и́мъ жре́цъ: иди́те съ ми́ромъ: предъ Го́сподемъ пу́ть ва́шъ, въ о́ньже и́дете.

И идо́ша пя́ть му́жiе и прiидо́ша въ лаи́съ: и ви́дѣша люді́й живу́щихъ въ не́мъ, сѣдя́щихъ со упова́нiемъ по обы́чаю Сидо́нянъ, въ тишинѣ́ и наде́ждѣ, и не бѣ́ устраша́яй, или́ посрамля́яй словесе́ на земли́, наслѣ́дникъ истязу́яй сокро́вища: зане́ дале́че бя́ху от Сидо́нянъ, и не имя́ху словесе́ съ кі́имъ либо человѣ́комъ.

И прiидо́ша пя́ть муже́й ко бра́тiи свое́й въ сараю́ и есѳао́лъ и реко́ша бра́тiи свое́й: что́ вы́ сѣдите́?

И рѣ́ша: воста́ните, и взы́демъ на ня́, зане́ ви́дѣхомъ зе́млю, и се́, блага́ зѣло́, и вы́ молчи́те: не облѣни́теся ити́ и вни́ти е́же наслѣ́дити зе́млю:

и егда́ прiи́дете, вни́дете въ лю́ди живу́щыя со упова́нiемъ, а земля́ простра́нна: я́ко предаде́ ю́ Бо́гъ въ ру́ки ва́шя, мѣ́сто на не́мже нѣ́сть ску́дости во все́мъ е́же на земли́.

И воздвиго́шася отту́ду от пле́мене да́нова, от сараи́ и есѳао́ла, ше́сть со́тъ муже́й препоя́сани во ору́жiе ополче́нiя,

и взыдо́ша и ополчи́шася въ карiаѳiари́мѣ во Иу́дѣ: сего́ ра́ди нарече́ся мѣ́сто то́ по́лкъ да́новъ и до сего́ дне́: се́ созади́ карiаѳiари́ма.

И преидо́ша отту́ду въ го́ру Ефре́млю и прiидо́ша до до́му ми́хина.

И отвѣща́ша пя́ть муже́й ходи́вшiи согля́дати зе́млю лаи́съ и реко́ша ко бра́тiи свое́й: разумѣ́сте ли, я́ко е́сть въ дому́ се́мъ Ефу́дъ и Ѳерафи́нъ, и изва́яно и слiя́но? и ны́нѣ увѣ́дите, что́ сотворите́.

И уклони́шася та́мо и внидо́ша въ до́мъ ю́ноши Леви́тина, въ до́мъ ми́хинъ, и вопроси́ша его́ въ ми́рѣ.

И ше́сть со́тъ муже́й препоя́сани во ору́жiе ополче́нiя своего́, стоя́ще у две́рiй вра́тныхъ, и́же от сыно́въ да́новыхъ.

И взыдо́ша пя́ть муже́й ходи́вшихъ согля́дати зе́млю: и вше́дше та́мо взя́ша изва́яно, и Ефу́дъ и Ѳерафи́нъ, и слiя́ное: жре́цъ же стоя́ше у две́рiй вра́тныхъ, и ше́сть со́тъ муже́й препоя́сани во ору́жiе во́инско:

и сі́и внидо́ша въ до́мъ ми́хинъ и взя́ша Ефу́дъ и Ѳерафи́нъ, и слiя́но и изва́яно. И рече́ къ ни́мъ жре́цъ: что́ вы́ творите́?

И рѣ́ша ему́: умолчи́, положи́ ру́ку твою́ на уста́ твоя́ и пойди́ съ на́ми, и бу́ди на́мъ оте́цъ и жре́цъ: еда́ у́не е́сть тебѣ́ бы́ти жерцу́ еди́наго му́жа до́му, не́жели бы́ти жерцу́ пле́мени и до́му и со́нма Изра́илева?

И возблажа́ се́рдце жре́ческо, и взя́ Ефу́дъ и Ѳерафи́нъ, и изва́яное и слiя́ное, и вни́де посредѣ́ люді́й.

И возврати́шася и отидо́ша, и пусти́ша предъ собо́ю ча́да и притяжа́нiе свое́ честно́е.

Удали́вшымся же и́мъ от до́му ми́хина, и се́, ми́ха и му́жiе и́же въ жили́щахъ, я́же съ до́момъ ми́хинымъ бы́ша, воззва́ша и постиго́ша сы́ны Да́новы,

и возопи́ша къ сыно́мъ Да́новымъ: и обрати́ша сы́нове Да́новы ли́ца своя́ и рѣ́ша къ ми́хѣ: что́ е́сть тебѣ́, я́ко воззва́лъ еси́?

И рече́ ми́ха: я́ко изва́яное мое́, е́же сотвори́хъ, взя́сте, и жерца́, и поидо́сте: и что́ мнѣ́ еще́? и что́ сiе́ глаго́лете мнѣ́: что́ вопiе́ши?

И реко́ша ему́ сы́нове Да́новы: да не услы́шится ны́нѣ гла́съ тво́й вслѣ́дъ на́съ, да не воста́нутъ на вы́ му́жiе лю́тою душе́ю, и положи́ши ду́шу твою́ и ду́шу до́му твоего́.

И идо́ша сы́нове Да́новы въ пу́ть сво́й. И ви́дѣ ми́ха, я́ко си́льнѣйшiи су́ть па́че его́, и возврати́ся въ до́мъ сво́й.

И сы́нове Да́новы взя́ша, ели́ка сотвори́ ми́ха, и жерца́, и́же бя́ше у него́, и прiидо́ша въ лаи́съ, къ лю́демъ молча́щымъ и упова́ющымъ наде́ждею, и изби́ша и́хъ о́стрiемъ меча́, и гра́дъ сожго́ша огне́мъ:

и не бя́ше избавля́яй, я́ко дале́че бя́ху от Сидо́нянъ, и словесе́ не бя́ше и́мъ съ человѣ́комъ: и се́й [гра́дъ бы́сть] во удо́лiи до́му роо́вля: и согради́ша гра́дъ и всели́шася въ не́мъ,

и нареко́ша гра́ду и́мя да́нъ, во и́мя Да́на отца́ своего́, и́же роди́ся Изра́илю: и бя́ше пре́жде и́мя гра́ду лаи́съ.

И поста́виша себѣ́ сы́нове Да́новы изва́яное: Ионаѳа́нъ же сы́нъ Гирсо́нь сы́нъ Манассі́инъ, то́й и сы́нове его́ бя́ху жерцы́ пле́мени да́нову до дне́ преселе́нiя земли́:

и поста́виша себѣ́ изва́яное, е́же сотвори́ ми́ха, во вся́ дни́, въ ня́же бя́ше до́мъ Бо́жiй въ Сило́мѣ.

Еврейский

בַּיָּמִים הָהֵם, אֵין מֶלֶךְ בְּיִשְׂרָאֵל; וּבַיָּמִים הָהֵם, שֵׁבֶט הַדָּנִי מְבַקֶּשׁ־לוֹ נַחֲלָה לָשֶׁבֶת, כִּי לֹא־נָפְלָה לּוֹ עַד־הַיּוֹם הַהוּא בְּתוֹךְ־שִׁבְטֵי יִשְׂרָאֵל בְּנַחֲלָה׃ ס

וַיִּשְׁלְחוּ בְנֵי־דָן מִמִּשְׁפַּחְתָּם חֲמִשָּׁה אֲנָשִׁים מִקְצוֹתָם אֲנָשִׁים בְּנֵי־חַיִל מִצָּרְעָה וּמֵאֶשְׁתָּאֹל, לְרַגֵּל אֶת־הָאָרֶץ וּלְחָקְרָהּ, וַיֹּאמְרוּ אֲלֵהֶם, לְכוּ חִקְרוּ אֶת־הָאָרֶץ; וַיָּבֹאוּ הַר־אֶפְרַיִם עַד־בֵּית מִיכָה, וַיָּלִינוּ שָׁם׃

הֵמָּה עִם־בֵּית מִיכָה, וְהֵמָּה הִכִּירוּ, אֶת־קוֹל הַנַּעַר הַלֵּוִי; וַיָּסוּרוּ שָׁם, וַיֹּאמְרוּ לוֹ מִי־הֱבִיאֲךָ הֲלֹם, וּמָה־אַתָּה עֹשֶׂה בָּזֶה וּמַה־לְּךָ פֹה׃

וַיֹּאמֶר אֲלֵהֶם, כָּזֹה וְכָזֶה, עָשָׂה לִי מִיכָה; וַיִּשְׂכְּרֵנִי וָאֱהִי־לוֹ לְכֹהֵן׃

וַיֹּאמְרוּ לוֹ שְׁאַל־נָא בֵאלֹהִים; וְנֵדְעָה, הֲתַצְלִיחַ דַּרְכֵּנוּ, אֲשֶׁר אֲנַחְנוּ הֹלְכִים עָלֶיהָ׃

וַיֹּאמֶר לָהֶם הַכֹּהֵן לְכוּ לְשָׁלוֹם; נֹכַח יְהוָה, דַּרְכְּכֶם אֲשֶׁר תֵּלְכוּ־בָהּ׃ פ

וַיֵּלְכוּ חֲמֵשֶׁת הָאֲנָשִׁים, וַיָּבֹאוּ לָיְשָׁה; וַיִּרְאוּ אֶת־הָעָם אֲשֶׁר־בְּקִרְבָּהּ יוֹשֶׁבֶת־לָבֶטַח כְּמִשְׁפַּט צִדֹנִים שֹׁקֵט וּבֹטֵחַ, וְאֵין־מַכְלִים דָּבָר בָּאָרֶץ יוֹרֵשׁ עֶצֶר, וּרְחֹקִים הֵמָּה מִצִּדֹנִים, וְדָבָר אֵין־לָהֶם עִם־אָדָם׃

וַיָּבֹאוּ אֶל־אֲחֵיהֶם, צָרְעָה וְאֶשְׁתָּאֹל; וַיֹּאמְרוּ לָהֶם אֲחֵיהֶם מָה אַתֶּם׃

וַיֹּאמְרוּ, קוּמָה וְנַעֲלֶה עֲלֵיהֶם, כִּי רָאִינוּ אֶת־הָאָרֶץ, וְהִנֵּה טוֹבָה מְאֹד; וְאַתֶּם מַחְשִׁים, אַל־תֵּעָצְלוּ, לָלֶכֶת לָבֹא לָרֶשֶׁת אֶת־הָאָרֶץ׃

כְּבֹאֲכֶם תָּבֹאוּ אֶל־עַם בֹּטֵחַ, וְהָאָרֶץ רַחֲבַת יָדַיִם, כִּי־נְתָנָהּ אֱלֹהִים בְּיֶדְכֶם; מָקוֹם אֲשֶׁר אֵין־שָׁם מַחְסוֹר, כָּל־דָּבָר אֲשֶׁר בָּאָרֶץ׃

וַיִּסְעוּ מִשָּׁם מִמִּשְׁפַּחַת הַדָּנִי, מִצָּרְעָה וּמֵאֶשְׁתָּאֹל; שֵׁשׁ־מֵאוֹת אִישׁ, חָגוּר כְּלֵי מִלְחָמָה׃

וַיַּעֲלוּ, וַיַּחֲנוּ בְּקִרְיַת יְעָרִים בִּיהוּדָה; עַל־כֵּן קָרְאוּ לַמָּקוֹם הַהוּא מַחֲנֵה־דָן, עַד הַיּוֹם הַזֶּה, הִנֵּה אַחֲרֵי קִרְיַת יְעָרִים׃

וַיַּעַבְרוּ מִשָּׁם הַר־אֶפְרָיִם; וַיָּבֹאוּ עַד־בֵּית מִיכָה׃

וַיַּעֲנוּ חֲמֵשֶׁת הָאֲנָשִׁים, הַהֹלְכִים לְרַגֵּל אֶת־הָאָרֶץ לַיִשׁ, וַיֹּאמְרוּ אֶל־אֲחֵיהֶם, הַיְדַעְתֶּם, כִּי יֵשׁ בַּבָּתִּים הָאֵלֶּה אֵפוֹד וּתְרָפִים, וּפֶסֶל וּמַסֵּכָה; וְעַתָּה דְּעוּ מַה־תַּעֲשׂוּ׃

וַיָּסוּרוּ שָׁמָּה, וַיָּבֹאוּ אֶל־בֵּית־הַנַּעַר הַלֵּוִי בֵּית מִיכָה; וַיִּשְׁאֲלוּ־לוֹ לְשָׁלוֹם׃

וְשֵׁשׁ־מֵאוֹת אִישׁ, חֲגוּרִים כְּלֵי מִלְחַמְתָּם, נִצָּבִים פֶּתַח הַשָּׁעַר; אֲשֶׁר מִבְּנֵי־דָן׃

וַיַּעֲלוּ חֲמֵשֶׁת הָאֲנָשִׁים, הַהֹלְכִים לְרַגֵּל אֶת־הָאָרֶץ, בָּאוּ שָׁמָּה, לָקְחוּ, אֶת־הַפֶּסֶל וְאֶת־הָאֵפוֹד, וְאֶת־הַתְּרָפִים וְאֶת־הַמַּסֵּכָה; וְהַכֹּהֵן, נִצָּב פֶּתַח הַשַּׁעַר, וְשֵׁשׁ־מֵאוֹת הָאִישׁ, הֶחָגוּר כְּלֵי הַמִּלְחָמָה׃

וְאֵלֶּה, בָּאוּ בֵּית מִיכָה, וַיִּקְחוּ אֶת־פֶּסֶל הָאֵפוֹד, וְאֶת־הַתְּרָפִים וְאֶת־הַמַּסֵּכָה; וַיֹּאמֶר אֲלֵיהֶם הַכֹּהֵן, מָה אַתֶּם עֹשִׂים׃

וַיֹּאמְרוּ לוֹ הַחֲרֵשׁ שִׂים־יָדְךָ עַל־פִּיךָ וְלֵךְ עִמָּנוּ, וֶהְיֵה־לָנוּ לְאָב וּלְכֹהֵן; הֲטוֹב הֱיוֹתְךָ כֹהֵן, לְבֵית אִישׁ אֶחָד, אוֹ הֱיוֹתְךָ כֹהֵן, לְשֵׁבֶט וּלְמִשְׁפָּחָה בְּיִשְׂרָאֵל׃

וַיִּיטַב לֵב הַכֹּהֵן, וַיִּקַּח אֶת־הָאֵפוֹד, וְאֶת־הַתְּרָפִים וְאֶת־הַפָּסֶל; וַיָּבֹא בְּקֶרֶב הָעָם׃

וַיִּפְנוּ וַיֵּלֵכוּ; וַיָּשִׂימוּ אֶת־הַטַּף וְאֶת־הַמִּקְנֶה וְאֶת־הַכְּבוּדָּה לִפְנֵיהֶם׃

הֵמָּה הִרְחִיקוּ מִבֵּית מִיכָה; וְהָאֲנָשִׁים, אֲשֶׁר בַּבָּתִּים אֲשֶׁר עִם־בֵּית מִיכָה, נִזְעֲקוּ, וַיַּדְבִּיקוּ אֶת־בְּנֵי־דָן׃

וַיִּקְרְאוּ אֶל־בְּנֵי־דָן, וַיַּסֵּבּוּ פְּנֵיהֶם; וַיֹּאמְרוּ לְמִיכָה, מַה־לְּךָ כִּי נִזְעָקְתָּ׃

וַיֹּאמֶר אֶת־אֱלֹהַי אֲשֶׁר־עָשִׂיתִי לְקַחְתֶּם וְאֶת־הַכֹּהֵן וַתֵּלְכוּ וּמַה־לִּי עוֹד; וּמַה־זֶּה תֹּאמְרוּ אֵלַי מַה־לָּךְ׃

וַיֹּאמְרוּ אֵלָיו בְּנֵי־דָן, אַל־תַּשְׁמַע קוֹלְךָ עִמָּנוּ; פֶּן־יִפְגְּעוּ בָכֶם, אֲנָשִׁים מָרֵי נֶפֶשׁ, וְאָסַפְתָּה נַפְשְׁךָ וְנֶפֶשׁ בֵּיתֶךָ׃

וַיֵּלְכוּ בְנֵי־דָן לְדַרְכָּם; וַיַּרְא מִיכָה, כִּי־חֲזָקִים הֵמָּה מִמֶּנּוּ, וַיִּפֶן וַיָּשָׁב אֶל־בֵּיתוֹ׃

וְהֵמָּה לָקְחוּ אֵת אֲשֶׁר־עָשָׂה מִיכָה, וְאֶת־הַכֹּהֵן אֲשֶׁר הָיָה־לוֹ, וַיָּבֹאוּ עַל־לַיִשׁ, עַל־עַם שֹׁקֵט וּבֹטֵחַ, וַיַּכּוּ אוֹתָם לְפִי־חָרֶב; וְאֶת־הָעִיר שָׂרְפוּ בָאֵשׁ׃

וְאֵין מַצִּיל כִּי רְחוֹקָה־הִיא מִצִּידוֹן, וְדָבָר אֵין־לָהֶם עִם־אָדָם, וְהִיא בָּעֵמֶק אֲשֶׁר לְבֵית־רְחוֹב; וַיִּבְנוּ אֶת־הָעִיר וַיֵּשְׁבוּ בָהּ׃

וַיִּקְרְאוּ שֵׁם־הָעִיר דָּן, בְּשֵׁם דָּן אֲבִיהֶם, אֲשֶׁר יוּלַּד לְיִשְׂרָאֵל; וְאוּלָם לַיִשׁ שֵׁם־הָעִיר לָרִאשֹׁנָה׃

וַיָּקִימוּ לָהֶם בְּנֵי־דָן אֶת־הַפָּסֶל; וִיהוֹנָתָן בֶּן־גֵּרְשֹׁם בֶּן־מְ<סuפ>נַסuפ>שֶּׁה הוּא וּבָנָיו, הָיוּ כֹהֲנִים לְשֵׁבֶט הַדָּנִי, עַד־יוֹם גְּלוֹת הָאָרֶץ׃

וַיָּשִׂימוּ לָהֶם, אֶת־פֶּסֶל מִיכָה אֲשֶׁר עָשָׂה; כָּל־יְמֵי הֱיוֹת בֵּית־הָאֱלֹהִים בְּשִׁלֹה׃ פ

Украинский (Огієнко)

Того часу не було царя в Ізраїлі, і того часу Данове плем́я шукало собі наділу на оселю, бо до того дня не випало йому жеребка на наділ серед Ізраїлевих племен.

І Данові сини послали зо свого роду п́ятеро люда з загалу людей військових, щоб вони вивідали Край та дослідили його.
І сказали до них: Ідіть, дослідіть цей Край.
І вони зійшли на Єфремові гори аж до Михиного дому, і переночували там.

Коли вони були біля Михиного дому, то вони пізнали голос того юнака Левита, та й знайшли туди й сказали йому: Хто тебе привів сюди, і що ти тут робиш?
І що ти тут маєш?

І сказав він до них: Так і так зробив мені Миха, і він найняв мене, і я став йому за священика.

А вони сказали йому: Запитай же Бога, і нехай ми пізнаємо, чи пощаститься наша дорога, якою ми йдемо.

І сказав їм священик: Ідіть із миром, перед Господом ваша дорога, якою ви підете.

І пішли ті п́ятеро людей, і прийшли в Лаїш та й побачили той народ, що в ньому, він сидить безпечно, за звичаєм сидонян, спокійний та безпечний.
І не було нікого, хто робив би їм щось зле в Краю, посів би владу над ними, і вони далеко від сидонян, і нема їм діла ні до кого.

І прийшли вони до братів своїх у Цор́у та в Ештаол.
І сказали їм брати їх: Що ви принесли?

А вони відказали: Устаньте, і підемо на них, бо ми бачили той Край, і ось дуже він добрий.
А ви мовчите?
Не лініться, щоб піти, щоб прийти та посісти той Край.

Як ви підете, то ввійдете до народу безпечного, а Край той широкий, бо Бог дав його в вашу руку, це місце, що там нема недостачі жодної речі, що на землі.

І рушили звідти з Данового роду з Цор́и та з Ештаолу шістсот чоловіка, оперезаних зброєю.

І пішли вони й таборували в Кір́ят-Єарімі в Юді.
Тому вони назвали ім́я тому місцю: Махане-Дан, і так воно зветься аж до цього дня, оце за Кір́ят-Єарімом.

І перейшли вони звідти на Єфремові гори, і прийшли аж до Михиного дому.

І відповіли п́ятеро тих мужів, що ходили вивідати той Край до Лаїшу, і сказали своїм браттям: Чи ви знаєте, що в цих домах є ефод та терафи, і бовван різьблений та бовван литий?
А тепер знайте, що зробите.

І вони зайшли туди до дому того юнака Левита, до Михиного дому, і запитали його про мир.

А шість сотень мужа, що з Данових синів, оперезаних своєю зброєю, стояли при вході до брами.

І пішли п́ятеро тих мужів, що ходили вивідати той Край, увійшли туди, узяли різьбленого боввана, і ефода та терафи, і боввана литого.
А при вході до брами стояв священик та шістсот мужа, оперезаних зброєю.

І ті ввійшли до Михиного дому, і взяли різьбленого боввана, ефода й терафи та боввана литого.
І сказав до них той священик: Що ви робите?

А вони відказали йому: Мовчи!
Поклади свою руку на уста свої та й іди з нами, і стань нам за отця та за священика.
Чи тобі ліпше бути священиком дому одного чоловіка, чи бути тобі священиком для племени та для роду Ізраїлевого?

І стало добре на серці того священика, і він узяв ефода та терафи й різьбленого боввана, і ввійшов поміж народ.

І повернулися вони та й пішли, а дітей, і худобу, і тягар пустили перед себе.

Коли вони віддалилися від Михиного дому, то люди, що в домах, які разом із домом Михиним, були скликані, та й догнали Данових синів.

І кричали вони до Данових синів, а ті обернули обличчя свої та й сказали до Михи: Що тобі, що ти кричиш?

І він сказав: Ви забрали бога мого, що я зробив, та священика, та й пішли.
І що мені ще?
І що то ви говорите мені: що тобі?

І сказали до нього Данові сини: Мовчи, щоб не чути нам твого голосу, а то наші люди із злости нападуть на вас, і ти долучиш душу свою до своєї рідні.

І Данові сини пішли на свою дорогу.
І побачив Миха, що вони сильніші від нього, і обернувся, та й пішов до свого дому.

А вони взяли, що зробив був Миха, та священика, що був у нього, та й пішли на Лаїш, на народ спокійний та безпечний.
І вони побили їх вістрям меча, а місто спалили огнем.

А рятівника не було, бо далеке воно від Сидону, і не було в них діла ні з ким, і воно було в долині, що при Бет-Рехові.
А вони збудували місто, та й осілися в ньому.

І вони назвали ім́я тому містові: Дан, іменем Дана, їхнього батька, що був уроджений Ізраїлеві, але напочатку ім́я того міста було Лаїш.

І поставили Данові сини того різьбленого боввана в себе, а Йонатан, син Ґершома, Манасіїного сина, він та сини його були священиками для Данового племени аж до дня виходу на вигнання того краю.

І поклали вони в себе Михиного різьбленого боввана, що зробив він, і він був у них по всі дні буття Божого дому в Шіло.

Таджикский

Языки

Дар он айём подшоҳе дар Исроил набуд; ва дар он айём сибти Дон барои худ мулке аз баҳри сокин шудан меҷустанд, зеро ки то он вақт ба онҳо мулке андаруни сибтҳои Исроил нарасида буд.

Ва банӣ Дон аз қабилаи худ, аз миёни тамоми ҷамоати худ, панҷ нафарро, ки мардони ҷангии далер буданд, аз Соръо ва Эштоӯл фиристоданд, то ки заминро ҷосусӣ ва тафтиш кунанд; ва ба онҳо гуфтанд: «Рафта, заминро тафтиш намоед!» Ва онҳо ба кӯҳи Эфроим то хонаи Михо расида, дар он ҷо шабро гузарониданд.

Ҳангоме ки онҳо назди хонаи Михо буданд, овози он ҷавони левизодаро шинохтанд, ва ба он ҷо дохил шуда, ба ӯ гуфтанд: «Кист, ки туро ба ин ҷо овардааст? Ва дар ин макон ту чӣ мекунӣ? Ва дар ин ҷо чӣ кор дорӣ?»

Ва ӯ ба онҳо гуфт: «Михо ба ман чунин ва чунин рафтор намуд, ва маро киро кард, ва ман коҳини ӯ шудаам».

Ва ба ӯ гуфтанд: «Лутфан, аз Худо бипурс, то бидонем, ки оё роҳи мо, ки ба он меравем, бомуваффақият хоҳад буд?»

Ва коҳин ба онҳо гуфт: «Ба саломатӣ биравед: роҳе ки шумо меравед, зери назари Парвардигор аст».

Ва он панҷ нафар рафта, ба Лаиш расиданд, ва қавмеро, ки дар он ҷо буданд, диданд, ки онҳо дар амният, мувофиқи расму одати сидӯниёни ором ва бепарво умр ба сар мебурданд, ва дар ин замин ҳокиме набуд, ки осебе расонад, ва онҳо аз сидӯниён дур буда, бо касе коре надоштанд.

Ва назди бародарони худ ба Соръо ва Эштоӯл омаданд, ва бародаронашон ба онҳо гуфтанд: «Чӣ хабаре овардед?»

Ва онҳо гуфтанд: «Бархезем ва бар онҳо битозем, зеро замине дидем, ки бағоят хуб аст. Вале шумо хомӯш нишастаед? Танбалӣ накунед, балки рафта дохил шавед ва он заминро соҳибӣ намоед.

Чун биравед, назди қавми бепарвое хоҳед омад, ва он замин паҳновар аст, ва Худо онро ба дасти шумо супурдааст, – чунон мавзеест, ки аз ҳеҷ чизи рӯи замин камӣ надорад».

Ва аз он ҷо аз қабилаи Дон, аз Соръо ва Эштоӯл, шашсад одами дорои асбоби ҷангӣ раҳсипор шуданд.

Ва баромада, дар Қирят-Еорим, дар Яҳудо урду заданд; бинобар ин то имрӯз он маконро бошишгоҳи Дон меноманд; он дар ақиби Қирят-Еорим воқеъ аст.

Ва онҳо аз он ҷо ба кӯҳи Эфроим гузашта, ба хонаи Михо расиданд,

Ва он панҷ нафар, ки барои ҷосусӣ ба замини Лаиш рафта буданд, ба бародарони худ сухан ронда, гуфтанд: «Оё медонед, ки дар ин хонаҳо эфӯд ва трофим ва санам ва бут ҳаст? Ва акнун фаҳм намоед, ки чӣ кор бояд бикунед».

Ва ба он ҷо рафта, ба хонаи ҷавони левизода, яъне ба хонаи Михо даромаданд, ва аз ӯ аҳволпурсӣ карданд.

Ва он шашсад одам аз банӣ Дон, ки асбоби ҷангӣ доштанд, дар даҳани дарвоза истода буданд.

Ва он панҷ нафар, ки барои ҷосусии замин рафта буданд, баромада, ба он ҷо дохил шуданд, ва санам ва эфӯд ва трофим ва бутро гирифтанд, дар сурате ки коҳин бо он шашсад одами дорои асбоби ҷангӣ дар даҳани дарвоза истода буд.

Ва ҳангоме ки инҳо ба хонаи Михо дохил шуда, санам ва эфӯд ва трофим ва бутро гирифтанд, коҳин ба онҳо гуфт: «Чӣ мекунед?»

Онҳо ба ӯ гуфтанд: «Хомӯш шуда, дастатро бар даҳонат бимон, ва бо мо омада, барои мо падар ва коҳин бош. Кадомаш барои ту беҳтар аст: коҳини хонаи як шахс бошӣ, ё ки коҳини сибт ва қабилае дар Исроил бошӣ?»

Ва коҳин дилшод гардид, ва эфӯд ва трофим ва бутро гирифта, андаруни қавм дохил шуд.

Ва онҳо тоб хӯрда, раҳсипор шуданд; ва кӯдакон ва чорпоён ва бору будро пешопеши худ гузоштанд.

Вақте ки онҳо аз хонаи Михо дур шуданд, мардуме ки дар хонаҳои гирду пеши хонаи Михо буданд, ҷамъ шуда, банӣ Донро таъқиб карданд,

Ва банӣ Донро фарёд карданд, ва инҳо рӯи худро гардонида, ба Михо гуфтанд: «Туро чӣ шудааст, ки инҳоро ҷамъ карда омадаӣ?»

Ва ӯ гуфт: «Худоёни маро, ки сохтаам, бо коҳин гирифта рафтаед. Барои ман боз чӣ чизе боқӣ мондааст? Пас, чӣ гуна ҷуръат намуда, мегӯед, ки ́туро чӣ шудааст?́»

Ва банӣ Дон ба ӯ гуфтанд: «Овозатро дар миёни мо баланд накун, мабодо одамони тундмизоҷ бар шумо ҳуҷум оваранд, ва ту ҷони худ ва ҷони аҳли хонаи худро ба ҳалокат расонӣ».

Ва банӣ Дон ба роҳи худ рафтанд; ва чун Михо дид, ки онҳо аз ӯ пурзӯртаранд, тоб хӯрда, ба хонаи худ баргашт.

Ва онҳо он чиро, ки Михо сохта буд, ва коҳинеро, ки ӯ дошт, гирифта, бар Лаиш, бар зидди қавме ки ором ва бепарво буданд, тохтутоз карданд, ва онҳоро ба дами шамшер куштанд, ва шаҳрро оташ дода сӯзониданд.

Ва касе набуд, ки раҳоӣ диҳад, зеро ки он аз Сидӯн дур буд, ва онҳо ба касе робитае надоштанд, ва он дар водие ки назди Байт-Реҳӯб аст, воқеъ буд. Ва шаҳрро бино карда, дар он сокин шуданд.

Ва шаҳрро ба номи падари худ Дон, ки барои Исроил таваллуд шуда буд, Дон номиданд; валекин номи шаҳр аввал Лаиш буд.

Ва банӣ Дон он бутро барои худ барқарор карданд; ва Ехӯнотон ибни Ҷершӯн ибни Менашше, худаш ва писаронаш, то рӯзи асир шудани аҳли ин замин коҳинони сибти Дон буданд.

Ва бути Михоро, ки сохта буд, дар тамоми айёме ки хонаи Худо дар Шилӯ буд, барои худ гузоштанд.