И разгнѣ́вася я́ростiю Госпо́дь на Изра́иля и предаде́ и́хъ въ ру́ки хусарсаѳе́ма царя́ Месопота́мiи Си́рскiя: и рабо́таша сы́нове Изра́илевы хусарсаѳе́му лѣ́тъ о́смь.

И возопи́ша сы́нове Изра́илевы ко Го́споду. И возста́ви Госпо́дь спаси́теля Изра́илю, и спасе́ и́хъ, Гоѳонiи́ла, сы́на Кене́за бра́та хале́вова юнѣ́йшаго его́.

И бы́сть на не́мъ Ду́хъ Госпо́день, и суди́ Изра́иля. И изы́де на ра́ть къ хусарсаѳе́му: и предаде́ Госпо́дь въ ру́цѣ его́ хусарсаѳе́ма царя́ Си́рска, и укрѣпи́ся рука́ его́ надъ хусарсаѳе́момъ.

И бы́сть въ поко́и земля́ четы́редесять лѣ́тъ. И у́мре Гоѳонiи́лъ сы́нъ Кене́зовъ.

И приложи́ша сы́нове Изра́илевы сотвори́ти зло́е предъ Го́сподемъ: и укрѣпи́ Госпо́дь егло́ма царя́ Моа́вля на Изра́иля, зане́же сотвори́ша зло́е предъ Го́сподемъ.

И собра́ къ себѣ́ вся́ сы́ны Аммо́ни и Амали́ковы: и и́де, и порази́ Изра́иля, и взя́ гра́дъ фи́ническъ.

И рабо́таша сы́нове Изра́илевы егло́му царю́ Моа́влю лѣ́тъ осмьна́десять.

И возопи́ша сы́нове Изра́илевы ко Го́споду: и возста́ви и́мъ Госпо́дь спаси́теля, Ао́да сы́на Гира́ня, сы́на Иемені́ина, му́жа ободеснору́чна: и посла́ша сы́нове Изра́илевы да́ры руко́ю его́ егло́му царю́ Моа́влю.

И сотвори́ себѣ́ Ао́дъ но́жъ обоюдуо́стръ, на пя́дь еди́ну долгота́ его́, и припоя́са его́ подъ ри́зу по бедрѣ́ деснѣ́й свое́й.

И и́де, и принесе́ да́ры егло́му царю́ Моа́влю: егло́мъ же му́жъ добротѣле́сенъ бѣ́ зѣло́.

И бы́сть егда́ сконча́ Ао́дъ принося́ да́ры, и отсла́ нося́щихъ да́ры:

и егло́мъ обрати́ся от и́долъ и́же въ Галга́лѣхъ. И рече́ Ао́дъ: сло́во мнѣ́ е́сть къ тебѣ́ та́йно, царю́. И рече́ егло́мъ къ нему́: молчи́. И отсла́ от себе́ всѣ́хъ предстоя́щихъ предъ ни́мъ.

И Ао́дъ вни́де къ нему́. Се́й же сѣдя́ше въ го́рницѣ лѣ́тнѣй свое́й еди́нъ. И рече́ Ао́дъ: сло́во Бо́жiе мнѣ́ къ тебѣ́, царю́. И воста́ егло́мъ со престо́ла бли́зъ его́.

И бы́сть егда́ воста́, и простре́ Ао́дъ ру́ку лѣ́вую свою́, и извлече́ но́жъ, и́же надъ стегно́мъ его́ десны́мъ, и вонзе́ во чре́во егло́мово:

и вти́сне и рукоя́ть за о́стрiемъ, и заключи́ ту́къ за о́стрiемъ, я́ко не извлече́ ножа́ изъ чре́ва его́, [и изы́де лайно́].

И изы́де Ао́дъ въ притво́ръ, и про́йде стрегу́щихъ, и затвори́ две́ри го́рницы за собо́ю и заключи́,

и са́мъ изы́де. И раби́ его́ прiидо́ша и узрѣ́ша, и се́, две́ри го́рницы заключе́ны, и рѣ́ша: еда́ у потре́бы сѣди́тъ во отлуче́нiи ло́жа?

И прежда́ша до́ндеже посрами́шася: и се́, не бы́сть отверза́яй две́ри го́рницы. И взя́ша клю́чь, и отверзо́ша: и се́, господи́нъ и́хъ лежи́тъ на земли́ ме́ртвъ.

И Ао́дъ спасе́ся внегда́ смуща́хуся, и не бѣ́ помышля́ющаго о не́мъ: а о́нъ пре́йде и́долы, и спасе́ся въ сетиро́ѳѣ.

И бы́сть егда́ прiи́де Ао́дъ въ зе́млю Изра́илеву, и воструби́ ро́гомъ въ горѣ́ Ефре́мли: и снидо́ша съ ни́мъ съ горы́ сы́нове Изра́илевы, и то́й предъ ни́ми.

И рече́ къ ни́мъ: иди́те вслѣ́дъ мене́, я́ко предаде́ Госпо́дь Бо́гъ враги́ на́шя Моа́вляны въ ру́ки на́шя. И идо́ша вслѣ́дъ его́, и предвзя́ша прехо́ды Иорда́на Моа́вля, и ни еди́ному му́жу попусти́ша преити́.

И изби́ша Моа́ва въ то́ вре́мя я́ко де́сять ты́сящъ муже́й, вся́ во́ины, и́же въ ни́хъ, и вся́каго му́жа си́льна: и ни еди́нъ му́жъ спасе́ся.

И премѣни́ся Моа́въ въ то́й де́нь подъ ру́ку Изра́илеву, и бы́сть въ поко́и земля́ о́смьдесятъ лѣ́тъ: и суди́ и́хъ Ао́дъ до́ндеже у́мре.

И по не́мъ воста́ самега́ръ сы́нъ ана́ѳовъ: и изби́ иноплеме́нниковъ ше́сть со́тъ муже́й ра́ломъ воло́вымъ: и спасе́ и се́й Изра́иля.

Украинский (Огієнко)

А оце ті народи, що Господь позоставив на випробування ними Ізраїля, усі ті, що не знали всіх війн ханаанських,

тільки щоб пізнали покоління Ізраїлевих синів, щоб навчити їх війни, тільки таких, що перед тим не знали їх:

п́ять володарів филистимських, і всі ханаанеяни, і сидоняни, і хіввеяни, мешканці гори Ливану, від гори Баал-Гермон аж до виходу до Гамату.

І були вони залишені на випробування ними Ізраїля, щоб пізнати, чи будуть вони слухатися заповідей Господа, які Він наказав був їхнім батькам через Мойсея.

А Ізраїлеві сини сиділи серед ханаанеянина, хіттеянина, і амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина.

І вони брали їхніх дочок собі за жінок, а своїх дочок давали їхнім синам, та служили їхнім богам.

І Ізраїлеві сини робили зло в Господніх очах, і забули Господа, Бога свого, та й служили Ваалам та Астартам.

І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він передав їх у руку Кушан-Ріш́атаїма, царя Араму двох річок.
І служили Ізраїлеві сини Кушан-Ріш́атаїмові вісім літ.

І кликали Ізраїлеві сини до Господа, і Господь поставив для Ізраїлевих синів рятівника, і він врятував їх, Отніїла, сина Кеназа, брата Калева, молодшого від нього.

І був на ньому Дух Господній, і судив він Ізраїля.
І вийшов він на війну, і Господь дав у його руку Кушан-Ріш́атаїма, царя арамського.
І була сильна рука його над Кушан-Ріш́атаїмом.

І мав Край мир сорок літ, і помер Отніїл, син Кеназа.

А Ізраїлеві сини й далі чинили зло в Господніх очах, і Господь зміцнив Еґлона, царя моавського, над Ізраїлем через те, що вони робили зло в Господніх очах.

І зібрав він до себе синів Аммонових та Амаликових, та й пішов і підбив Ізраїля.
І вони посіли Місто Пальм.

І служили Ізраїлеві сини Еґлонові, цареві моавському, вісімнадцять літ.

І кликали Ізраїлеві сини до Господа, і Господь поставив їм рятівника, Егуда, сина Ґерового, сина ємінеянина, чоловіка лівшу, з безвладною правою рукою.
І послали Ізраїлеві сини через нього дарунка Еґлонові, цареві моавському.

І зробив собі Егуд меча, а в нього два вістря, ґошед довжина його, він прип́яв його під своїм убранням на стегні своєї правиці.

І приніс він того дарунка Еґлонові, цареві моавському.
А Еґлон чоловік дуже товстий.

І сталося, коли він скінчив підносити того дарунка, то відпустив тих, що несли того дарунка.

А він вернувся від бовванів, що при Ґілґалі, та й сказав: У мене таємна справа до тебе, о царю!
А той сказав: Тихо!
І вийшли від нього всі, хто стояв при ньому.

І Егуд увійшов до нього, а він сидить у прохолодній горниці, що була для нього самого.
І сказав Егуд: Я маю Боже слово для тебе.
І той устав із стільця.

І простяг Егуд свою лівицю, і витяг меча з-над стегна своєї правиці, та й загнав його йому в живіт.

І ввійшла також ручка за вістрям, а сало закрило за вістрям, бо він не витягнув меча з його живота.
І ввійшло вістря до міжкроччя.

І вийшов Егуд до сіней, і зачинив за собою двері тієї горниці, та й замкнув.

І він вийшов.
А царські раби ввійшли та й побачили, аж ось двері горниці замкнені.
І вони сказали: Певне він для потреби своєї в прохолодному покої.

І чекали вони аж допізна, а ото він не відчиняє дверей горниці.
І взяли вони ключа, і відчинили, аж ось їхній пан лежить мертвий на землі!

А Егуд утік, поки вони зволікались.
І він перейшов ті боввани, і сховався втечею до Сеїру.

І сталося, коли він прийшов, то засурмив у сурму на Єфремових горах.
І Ізраїлеві сини зійшли з ним з гори, а він перед ними.

І сказав він до них: Біжіть за мною, бо Господь дав у вашу руку ваших моавських ворогів!
І зійшли вони за ним, і захопили йорданські переходи до Моаву, і не дали нікому перейти.

І побили вони Моава того часу, близько десяти тисяч чоловіка, кожного кремезного й кожного сильного чоловіка, і ніхто не втік.

І був того дня приборканий Моав під Ізраїлеву руку, а Край мав мир вісімдесят літ.

А по ньому був Шамґар, син Аната.
І побив він филистимлян шістсот чоловіка києм на худобу.
І він теж урятував Ізраїля.

Немецкий (GNB)

Folgende Völker ließ der HERR im Land übrig, um den Gehorsam des Volkes durch sie auf die Probe zu stellen – aber auch, um ihnen Gelegenheit zu geben, sich im Kriegführen zu üben. Alle Männer Israels, die die Kämpfe um das Land nicht mehr selbst erlebt hatten, sollten diese Gelegenheit bekommen.

Dies waren die Völker: die fünf Fürstentümer der Philister, alle Kanaaniter, die Phönizier und schließlich die Hiwiter, die im Libanongebirge zwischen dem Hermon und Lebo-Hamat wohnen.

Durch sie sollten die Leute von Israel auf die Probe gestellt werden. Der HERR wollte sehen, ob sie seinen Geboten gehorchen würden, die er ihren Vorfahren durch Mose gegeben hatte.

Die Leute von Israel lebten also mitten unter den Kanaanitern, Hetitern, Amoritern, Perisitern, Hiwitern und Jebusitern.

Und was taten sie? Sie nahmen die Töchter dieser Völker als Frauen und gaben den Männern dieser Völker ihre eigenen Töchter, und sie opferten ihren Göttern.

Die Leute von Israel taten, was dem HERRN missfällt: Sie vergaßen den HERRN, ihren Gott, und beteten zu den Göttern der Kanaaniter, dem Baal und der Aschera.

Da wurde der HERR zornig auf sie und gab sie in die Hand Kuschan-Rischatajims, eines Königs im oberen Mesopotamien. Acht Jahre lang wurden sie von ihm unterdrückt.

Da schrien die Israeliten zum HERRN um Hilfe und er ließ ihnen einen Retter erstehen: Otniël, den jüngeren Bruder Kalebs, einen Sohn von Kenas.

Der Geist des HERRN nahm Besitz von ihm und machte ihn zum Richter und Anführer des Volkes. Er zog gegen Kuschan-Rischatajim in den Kampf, und der HERR half ihm, sodass er dem König von Mesopotamien eine schwere Niederlage beibrachte.

Otniël lebte danach noch 40 Jahre und in dieser ganzen Zeit hatte das Land Ruhe vor Feinden.

Die Leute von Israel aber taten von neuem, was dem HERRN missfällt. Deshalb ließ er Eglon, den König der Moabiter, über sie Macht gewinnen.

Eglon verbündete sich mit den Ammonitern und den Amalekitern, besiegte die Israeliten und besetzte die Stadt Jericho.

Achtzehn Jahre lang mussten die Leute von Israel dem Moabiterkönig Tribut zahlen.

Da schrien sie zum HERRN um Hilfe und er ließ ihnen einen Retter erstehen: Ehud, den Sohn von Gera aus dem Stamm Benjamin.

Ehud war Linkshänder. Als die führenden Männer des Volkes ihn dazu bestimmten, den Tribut an König Eglon abzuliefern,

schmiedete er sich ein kurzes, beidseitig geschärftes Schwert und band es sich unter dem Gewand auf der rechten Seite fest.

So übergab er den Tribut. – König Eglon war übrigens ein Mann von mächtiger Körperfülle.

Nach der Übergabe ließ Ehud die Männer, die den Tribut hergetragen hatten, nach Hause gehen.

Er selbst kehrte bei den steinernen Götterbildern um und ging noch einmal zu Eglon zurück.

Er sagte zum König: »Ich habe eine geheime Botschaft für dich!«

»Pst!«, machte Eglon. »Dass keiner es hört!«

So gingen alle Diener des Königs hinaus.

Eglon saß in dem kühlen Obergemach, das nur für ihn allein bestimmt war. Ehud sagte zu ihm: »Ich habe für dich eine Botschaft von Gott.«

Darauf erhob sich Eglon von seinem Sitz.

Ehud griff mit der linken Hand nach dem Schwert an seiner rechten Seite und stieß es ihm in den Bauch.

Die ganze Klinge drang in Eglons Leib ein und sogar noch der Griff verschwand im Fett. Ehud ließ das Schwert stecken,

verriegelte die Tür und stieg durchs Fenster hinaus.

Nachdem Ehud gegangen war, wollten Eglons Diener nach dem König sehen, aber sie fanden die Tür des Obergemachs verriegelt. »Er wird wohl gerade seine Notdurft verrichten«, sagten sie.

Sie warteten vergeblich; die Tür wurde nicht geöffnet. Schließlich holten sie den Schlüssel und schlossen auf. Da lag ihr Herr tot auf dem Boden.

Während die Diener vor der Tür gewartet hatten, hatte sich Ehud in Sicherheit gebracht. Er war an den Steinbildern vorbeigegangen und gelangte unbehelligt nach Seïra.

Dort angekommen, ließ er im Bergland von Efraïm das Signalhorn blasen und die Männer Israels zogen hinter ihm her in die Jordanebene hinunter.

Er sagte zu ihnen: »Folgt mir schnell! Der HERR hat eure Feinde, die Moabiter, in eure Hand gegeben.«

Da zogen sie hinter ihm her und besetzten die Furten über den Jordan, sodass die Moabiter nicht entkommen konnten.

Sie erschlugen an diesem Tag 10000 von ihnen, lauter starke und kampferprobte Männer; kein Einziger konnte sich retten.

So zwang der HERR die Moabiter an diesem Tag vor Israel in die Knie. Das Land hatte nun 80 Jahre lang Ruhe vor Feinden.

Nach Ehud trat Schamgar, der Sohn Anats, auf. Er erschlug 600 Philister mit einem Ochsenstachel. So rettete auch er die Leute von Israel vor ihren Feinden.

Таджикский

Языки

Ва инҳоянд халқҳое ки Парвардигор боқӣ гузошт, то ки ба воситаи онҳо Исроилро биозмояд, яъне ҳамаи онҳоеро, ки ҳамаи ҷангҳои Канъонро намедонистанд,

То ки наслҳои банӣ Исроил дониш пайдо карда, бурдани ҷангро таълим гиранд, яъне онҳое ки пештар онро намедонистанд:

Панҷ ҳокими фалиштиён ва ҳамаи канъониён, сидӯниён ва ҳиввиён, ки дар кӯҳсори Лубнон аз кӯҳи Баал-Ҳермӯн то даромадгоҳи Ҳамот сокин буданд.

Ва онҳо барои он боқӣ гузошта шуда буданд, ки ба воситаи онҳо исроилиён озмуда шаванд, то маълум гардад, ки оё ба аҳкоми Парвардигор, ки Ӯ ба падаронашон ба воситаи Мусо фармудааст, итоат менамоянд ё не.

Ва банӣ Исроил дар миёни канъониён, ҳиттиён ва амӯриён ва фариззиён ва ҳиввиён ва ябусиён сокин буданд;

Ва духтарони онҳоро барои худ ба занӣ мегирифтанд, ва духтарони худро ба писарони онҳо медоданд, ва худоёни онҳоро парастиш мекарданд.

Ва банӣ Исроил он чи дар назари Парвардигор бад буд, ба амал оварданд, ва Парвардигор Худои худро фаромӯш намуда, Баалҳо ва бутҳои Ашераро парастиш карданд.

Ва хашми Парвардигор бар Исроил аланга гирифт, ва онҳоро ба дасти Кушан-Ришъотаим, ки подшоҳи Арам-наҳрайн буд, супурд, ва банӣ Исроил ҳашт сол ба Кушан-Ришъотаим хизмат карданд.

Ва банӣ Исроил сӯи Парвардигор зорӣ додхоҳӣ карданд, ва Парвардигор барои банӣ Исроил наҷотдиҳандае ба майдон овард, ки ӯ онҳоро наҷот дод: ӯ Отниил ибни Қеназ, додари хурдии Колеб буд.

Ва Рӯҳи Парвардигор бар ӯ буд, ва Исроилро доварӣ менамуд; ва барои ҷанг берун омад, ва Парвардигор Кушан-Ришъотаимро, ки подшоҳи Арам-наҳрайн буд, ба дасти ӯ таслим кард, ва ӯ бар Кушан-Ришъотаим дастболо шуд.

Ва замин чил сол ором ёфт; ва Отниил ибни Қеназ вафот ёфт.

Ва аз нав банӣ Исроил он чи дар назари Парвардигор бад буд, ба амал оварданд; ва Парвардигор Аҷлӯнро, ки подшоҳи Мӯоб буд, бар Исроил ғолиб сохт, чунки онҳо он чи дар назари Парвардигор бад буд, ба амал оварданд.

Ва ӯ банӣ Аммӯн ва Амолеқро назди худ ҷамъ кард, ва омада, ба Исроил зарба расонид, ва онҳо шаҳри Нахлистонро Хурмозорро гарифтанд.

Ва банӣ Исроил ба Аҷлӯн – подшоҳи Мӯоб – ҳаждаҳ сол хизмат карданд.

Ва банӣ Исроил сӯи Парвардигор додхоҳӣ карданд, ва Парвардигор барои онҳо наҷотдиҳандае, яъне Эҳуд ибни Ҷерои бинёминиро, ки марди чапдасте буд, ба майдон овард; ва банӣ Исроил ба воситаи ӯ ба Аҷлӯн – подшоҳи Мӯоб – ҳадия фиристоданд.

Ва Эҳуд барои худ шамшери дудамае ки дарозияш як араш буд, сохт, ва онро дар таги ҷомаи худ, бар рони росташ овехт.

Ва ҳадияро ба Аҷлӯн – подшоҳи Мӯоб – пешкаш намуд; ва Аҷлӯн шахси бағоят фарбеҳ буд.

Ва чун пешкаш кардани ҳадияро анҷом дод, одамонеро, ки ҳадияро бардошта оварда буданд, гуселонид.

Ва худаш аз пеши бутҳое ки назди Ҷилҷол буд, баргашта, гуфт: «Сухани пинҳоние махфие барои ту дорам, эй подшоҳ». Вай гуфт: «Хомӯш!» Ва ҳамаи ҳозирон аз пеши вай баромаданд.

Ва Эҳуд ба вай наздик омад, дар сурате ки вай дар болохонаи салқин танҳо нишаста буд; ва Эҳуд гуфт: «Каломе аз ҷониби Худо барои ту дорам». Вай аз курсӣ бархост.

Ва Эҳуд дасти чапи худро дароз карда, шамшерро аз болои рони рости худ гирифт, ва онро ба шиками вай халонид,

Ба тавре ки дастаи он низ бо теғаш фурӯ рафт, ва чарбу теғро пӯшонид, зеро ки шамшерро аз шиками вай кашида набаровард; ва он аз пушташ баромад.

Ва Эҳуд ба роҳрав баромада, дарҳои болохонаро аз пушти вай баст ва қуфл кард.

Ва чун ӯ берун рафт, навкарони вай омада диданд, ки инак, дарҳои болохона қуфл аст; ва дар дили худ гуфтанд: «Яқинан, вай дар хонаи салқин ба ҳоҷат бархостааст».

Ва хеле вақт маътал монданд, ва инак, вай дарҳоро намекушояд; ва онҳо калидро гирифта, кушоданд, ва инак, хоҷаашон бар замин мурда хобидааст.

Ва Эҳуд дар замоне ки онҳо интизор меистоданд, нопадид гашт, ва аз пеши бутҳо гузашта, ба сӯи Саиро гурехт.

Ва ҳамин ки ба он ҷо расид, бар кӯҳи Эфроим карнай навохт; ва банӣ Исроил бо ӯ аз кӯҳ фуруд омаданд, ва ӯ пешопеши онҳо буд.

Ва ба онҳо гуфт: «Аз ақиби ман битозед, зеро ки Парвардигор душмани шуморо ба дасти шумо супурдааст». Ва онҳо аз ақиби ӯ фуруд омаданд, ва гузаргоҳҳои Урдунро, ки ҷониби Мӯоб буд, гирифтанд, ва ҳеҷ якеро нагузоштанд, ки аз онҳо гузарад.

Ва дар он вақт тақрибан даҳ ҳазор нафарро аз мӯобиён, яъне ҳар паҳлавон ва ҷанговарро куштанд, ва ҳеҷ кас натавонист бигрезад.

Ва Мӯоб дар он рӯз зери дасти Исроил итоат намуд, ва замин ҳаштод сол ором ёфт.

Ва баъд аз ӯ Шамҷар ибни Анот буд, ва шашсад нафарро аз фалиштиён бо чӯби говронӣ зада кушт; ва ӯ низ Исроилро наҷот дод.