ח Ми́лость Госпо́дня, я́ко не оста́ви мене́, не сконча́шася бо щедро́ты его́: пребыва́яй во у́трiихъ, поми́луй, Го́споди, я́ко не погибо́хомъ, не сконча́шася бо щедро́ты твоя́.

Но́вая во у́трiихъ, мно́га е́сть вѣ́ра твоя́.

Ча́сть моя́ Госпо́дь, рече́ душа́ моя́: сего́ ра́ди пожду́ его́.

ט Бла́гъ Госпо́дь надѣ́ющымся на́нь:

души́ и́щущей его́ бла́го [е́сть], и надѣ́ющейся съ молча́нiемъ спасе́нiя Бо́жiя.

Бла́го е́сть му́жу, егда́ во́зметъ яре́мъ въ ю́ности свое́й:

י ся́детъ на еди́нѣ и умо́лкнетъ, я́ко воздви́гну на ся́:

положи́тъ во пра́хѣ уста́ своя́, не́гли ка́ко бу́детъ наде́жда:

пода́стъ лани́ту свою́ бiю́щему, насы́тится укори́знъ.

כ Я́ко не во вѣ́къ отри́нетъ Госпо́дь,

я́ко смири́вый поми́луетъ по мно́жеству ми́лости своея́,

не отри́ну от се́рдца своего́ и смири́ сы́ны му́жескiя.

ל Е́же смири́ти подъ но́зѣ его́ вся́ у́зники земны́я,

е́же уклони́ти су́дъ му́жа предъ лице́мъ вы́шняго,

осуди́ти человѣ́ка, внегда́ суди́тися ему́, Госпо́дь не рече́.

מ Кто́ есть то́й, и́же рече́, и бы́ти, Го́споду не повелѣ́вшу?

Изъ у́стъ вы́шняго не изы́детъ зло́ и добро́.

Что́ возро́пщетъ человѣ́къ живу́щь, му́жъ о грѣсѣ́ свое́мъ?

נ Изыска́ся пу́ть на́шъ и испыта́ся, и обрати́мся ко Го́споду.

Воздви́гнемъ сердца́ на́ша съ рука́ми къ Бо́гу высо́кому на небеси́.

Мы́ согрѣши́хомъ и нече́ствовахомъ, сего́ ра́ди не поми́ловалъ еси́:

ס покры́лъ еси́ я́ростiю и отгна́лъ еси́ на́съ, уби́лъ и не пощадѣ́лъ еси́:

покры́лся еси́ о́блакомъ, да не до́йдетъ къ тебѣ́ моли́тва,

сомжи́ти о́чи мои́ и отри́нути, положи́лъ еси́ на́съ посредѣ́ люді́й.

פ Отверзо́ша на ны́ уста́ своя́ вси́ врази́ на́ши.

Стра́хъ и у́жасъ бы́сть на́мъ, надме́нiе и сокруше́нiе:

исхо́дища водна́я излiе́тъ о́ко мое́ о сокруше́нiи дще́ре люді́й мои́хъ.

ע О́ко мое́ погря́зну: и не умо́лкну, е́же не бы́ти ослабле́нiю,

до́ндеже приклони́тся и уви́дитъ Госпо́дь съ небесе́.

О́ко мое́ закрыва́ется о души́ мое́й, па́че всѣ́хъ дще́рей гра́да.

צ Ловя́ще улови́ша мя́ я́ко вра́бiя врази́ мои́ ту́не:

умори́ша въ ро́вѣ жи́знь мою́ и возложи́ша на мя́ ка́мень.

Возлiя́ся вода́ вы́ше главы́ моея́: рѣ́хъ: отринове́нъ е́смь.

ק Призва́хъ и́мя твое́, Го́споди, изъ ро́ва преиспо́дняго:

гла́съ мо́й услы́шалъ еси́: не покры́й уше́съ твои́хъ на мольбу́ мою́:

на по́мощь мою́ прибли́жился еси́, въ де́нь, въ о́ньже призва́хъ тя́, ре́клъ ми́ еси́: не бо́йся.

ר Суди́лъ еси́, Го́споди, прю́ души́ моея́, изба́вилъ еси́ жи́знь мою́:

ви́дѣлъ еси́, Го́споди, смяте́нiя моя́, разсуди́лъ еси́ су́дъ мо́й:

вѣ́си все́ отмще́нiе и́хъ и вся́ помышле́нiя и́хъ на мя́.

ש Слы́шалъ еси́ укори́зны и́хъ, вся́ совѣ́ты и́хъ на мя́,

устнѣ́ востаю́щихъ на мя́ и поуче́нiе и́хъ на мя́ ве́сь де́нь,

сѣдѣ́нiе и́хъ и воста́нiе и́хъ: при́зри на о́чи и́хъ.

ת Возда́си и́мъ, Го́споди, воздая́нiе по дѣло́мъ руку́ и́хъ:

возда́си и́мъ заступле́нiе, сердца́ моего́ тру́дъ.

Ты́ и́хъ прожене́ши во гнѣ́вѣ и потреби́ши и́хъ подъ небесе́мъ, Го́споди.

Украинский (Огієнко)

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла…

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день…

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

у темноті мене посадив, мов померлих давно…

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої…

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою…

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої…

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака…

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день…

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином…

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

і душа моя спокій згубила, забув я добро…

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа…

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені…

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

хай щоку тому підставляє, хто його б́є, своєю ганьбою насичується…

Бо Господь не навіки ж покине!

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в́язнів землі,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Чого ж нарікає людина жива?
Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла…

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль…

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду…

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста…

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене…

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!…

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день…

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Синодальный

1 Жезл гнева Господня; «посадил меня в темное место»; «как бы цель для стрел»; «душа моя падает во мне». 21 Милосердие Господа не истощилось, «обновляется каждое утро». Не навеки оставляет Господь. 40 «Обратимся к Господу». «Ты покрыл Себя гневом». 55 «Господи, Ты слышал голос мой»; воздай врагам моим.

Я человек, испытавший горе от жезла гнева Его.

Он повел меня и ввел во тьму, а не во свет.

Так, Он обратился на меня и весь день обращает руку Свою;

измождил плоть мою и кожу мою, сокрушил кости мои;

огородил меня и обложил горечью и тяготою;

посадил меня в темное место, как давно умерших;

окружил меня стеною, чтобы я не вышел, отяготил оковы мои,

и когда я взывал и вопиял, задерживал молитву мою;

каменьями преградил дороги мои, извратил стези мои.

Он стал для меня как бы медведь в засаде, как бы лев в скрытном месте;

извратил пути мои и растерзал меня, привел меня в ничто;

натянул лук Свой и поставил меня как бы целью для стрел;

послал в почки мои стрелы из колчана Своего.

Я стал посмешищем для всего народа моего, вседневною песнью их.

Он пресытил меня горечью, напоил меня полынью.

Сокрушил камнями зубы мои, покрыл меня пеплом.

И удалился мир от души моей; я забыл о благоденствии,

и сказал я: погибла сила моя и надежда моя на Господа.

Помысли о моем страдании и бедствии моем, о полыни и желчи.

Твердо помнит это душа моя и падает во мне.

Вот что я отвечаю сердцу моему и потому уповаю:

по милости Господа мы не исчезли, ибо милосердие Его не истощилось.

Оно обновляется каждое утро; велика верность Твоя!

Господь часть моя, говорит душа моя, итак буду надеяться на Него.

Благ Господь к надеющимся на Него, к душе, ищущей Его.

Благо тому, кто терпеливо ожидает спасения от Господа.

Благо человеку, когда он несет иго в юности своей;

сидит уединенно и молчит, ибо Он наложил его на него;

полагает уста свои в прах, помышляя: «может быть, еще есть надежда»;

подставляет ланиту свою биющему его, пресыщается поношением,

ибо не навек оставляет Господь.

Но послал горе, и помилует по великой благости Своей.

Ибо Он не по изволению сердца Своего наказывает и огорчает сынов человеческих.

Но, когда попирают ногами своими всех узников земли,

когда неправедно судят человека пред лицем Всевышнего,

когда притесняют человека в деле его: разве не видит Господь?

Кто это говорит: «и то бывает, чему Господь не повелел быть»?

Не от уст ли Всевышнего происходит бедствие и благополучие?

Зачем сетует человек живущий? всякий сетуй на грехи свои.

Испытаем и исследуем пути свои, и обратимся к Господу.

Вознесем сердце наше и руки к Богу, сущему на небесах:

мы отпали и упорствовали; Ты не пощадил.

Ты покрыл Себя гневом и преследовал нас, умерщвлял, не щадил;

Ты закрыл Себя облаком, чтобы не доходила молитва наша;

сором и мерзостью Ты сделал нас среди народов.

Разинули на нас пасть свою все враги наши.

Ужас и яма, опустошение и разорение – доля наша.

Потоки вод изливает око мое о гибели дщери народа моего.

Око мое изливается и не перестает, ибо нет облегчения,

доколе не призрит и не увидит Господь с небес.

Око мое опечаливает душу мою ради всех дщерей моего города.

Всячески усиливались уловить меня, как птичку, враги мои, без всякой причины;

повергли жизнь мою в яму и закидали меня камнями.

Воды поднялись до головы моей; я сказал: «погиб я».

Я призывал имя Твое, Господи, из ямы глубокой.

Ты слышал голос мой; не закрой уха Твоего от воздыхания моего, от вопля моего.

Ты приближался, когда я взывал к Тебе, и говорил: «не бойся».

Ты защищал, Господи, дело души моей; искуплял жизнь мою.

Ты видишь, Господи, обиду мою; рассуди дело мое.

Ты видишь всю мстительность их, все замыслы их против меня.

Ты слышишь, Господи, ругательство их, все замыслы их против меня,

речи восстающих на меня и их ухищрения против меня всякий день.

Воззри, сидят ли они, встают ли, я для них – песнь.

Воздай им, Господи, по делам рук их;

пошли им помрачение сердца и проклятие Твое на них;

преследуй их, Господи, гневом, и истреби их из поднебесной.

Испанский Reina-Valera 1995

Языки

Yo soy el hombre que ha visto aflicción bajo el látigo de su enojo.

Él me ha guiado, me ha llevado por tinieblas y no por la luz;

ciertamente contra mí vuelve sin cesar su mano todo el día.

Él hizo envejecer mi carne y mi piel y quebrantó mis huesos;

levantó baluartes contra mí y me rodeó de amargura y trabajo.

Me dejó en oscuridad, como los que murieron hace ya mucho tiempo.

Me cercó por todos lados y no puedo salir; ha agravado mis cadenas.

Aunque clamo y doy voces, él cierra los oídos a mi oración.

Él cercó mis caminos con piedra labrada, torció mis senderos.

Fue para mí como un oso en acecho, como un león que se agazapa.

Torció mis caminos y me despedazó; me dejó desolado.

Tensó su arco y me puso por blanco de la saeta.

Ha clavado en mis entrañas las saetas de su aljaba.

Soy el escarnio de todo mi pueblo, el objeto de su burla día tras día.

Me ha llenado de amargura, me ha embriagado de ajenjo.

Mis dientes quebró con guijarros y me cubrió de ceniza.

Y mi alma se alejó de la paz, me olvidé del bien

y dije: «Perecieron mis fuerzas y mi esperanza en Jehová.»

Acuérdate de mi aflicción y de mi abatimiento, del ajenjo y de la hiel.

Aún lo tengo en la memoria, porque mi alma está abatida dentro de mí.

Pero esto consideraré en mi corazón, y por esto esperaré:

Que por la misericordia de Jehová no hemos sido consumidos, porque nunca decayeron sus misericordias;

nuevas son cada mañana. ¡Grande es tu fidelidad!

«Mi porción es Jehová; por tanto, en él esperaré», dice mi alma.

Bueno es Jehová a los que en él esperan, al alma que lo busca.

Bueno es esperar en silencio la salvación de Jehová.

Bueno le es al hombre llevar el yugo desde su juventud.

Que se siente solo y calle, porque es Dios quien se lo impuso;

ponga su boca en el polvo, por si aún hay esperanza;

dé la mejilla al que lo hiere y sea colmado de afrentas.

El Señor no rechaza para siempre;

antes bien, si aflige, también se compadece según su gran misericordia,

pues no se complace en afligir o entristecer a los hijos de los hombres.

Desmenuzar bajo los pies a todos los encarcelados de la tierra,

torcer el derecho del hombre ante la presencia del Altísimo

o trastornar al hombre en un proceso, son cosas que el Señor no aprueba.

¿Quién puede decir que algo sucede sin que el Señor lo mande?

¿Acaso no proceden de la boca del Altísimo los bienes y los males?

¿Por qué se lamenta el hombre, si está vivo a pesar de su pecado?

Escudriñemos nuestros caminos, busquemos y volvámonos a Jehová;

levantemos corazón y manos al Dios de los cielos.

Nosotros nos rebelamos y fuimos desleales, y tú no perdonaste.

Desplegada tu ira, nos perseguiste; mataste, y no perdonaste;

te ocultaste en una nube para que no te llegara nuestra oración;

nos convertiste en oprobio y abominación en medio de los pueblos.

Todos nuestros enemigos abrieron su boca contra nosotros;

Temor y lazo vinieron sobre nosotros, asolamiento y quebranto.

Ríos de lágrimas brotan de mis ojos por el quebrantamiento de la hija de mi pueblo.

Mis ojos destilan sin cesar, porque no habrá alivio

hasta que Jehová mire y vea desde los cielos.

Mis ojos me han entristecido el alma a causa de todas las hijas de mi ciudad.

Mis enemigos, sin tener por qué, me han dado caza como a un ave;

me ataron vivo en una cisterna, y la cerraron con una piedra.

Las aguas cubrieron mi cabeza, y dije: «¡Muerto soy!»

Jehová, tu nombre invoqué desde la cárcel profunda,

y oíste mi voz. ¡No escondas tu oído del clamor de mis suspiros!,

pues te acercaste el día que te invoqué y dijiste: «No temas.»

Abogaste, Señor, la causa de mi alma, redimiste mi vida.

Jehová, tú que has visto el agravio que me hacen, ¡defiende mi causa!

Tú has visto toda su venganza, todos sus pensamientos contra mí.

Has oído, Jehová, sus ultrajes, todas sus maquinaciones contra mí,

los dichos de quienes contra mí se levantaron, y su designio contra mí todo el día.

Su sentarse y su levantarse mira, porque yo soy su canción.

¡Dales el pago, Jehová, que merece la obra de sus manos!

¡Entrégalos al endurecimiento de corazón y caiga tu maldición sobre ellos!

¡Persíguelos, Jehová, en tu furor y quebrántalos debajo de los cielos!