ח Ми́лость Госпо́дня, я́ко не оста́ви мене́, не сконча́шася бо щедро́ты его́: пребыва́яй во у́трiихъ, поми́луй, Го́споди, я́ко не погибо́хомъ, не сконча́шася бо щедро́ты твоя́.

Но́вая во у́трiихъ, мно́га е́сть вѣ́ра твоя́.

Ча́сть моя́ Госпо́дь, рече́ душа́ моя́: сего́ ра́ди пожду́ его́.

ט Бла́гъ Госпо́дь надѣ́ющымся на́нь:

души́ и́щущей его́ бла́го [е́сть], и надѣ́ющейся съ молча́нiемъ спасе́нiя Бо́жiя.

Бла́го е́сть му́жу, егда́ во́зметъ яре́мъ въ ю́ности свое́й:

י ся́детъ на еди́нѣ и умо́лкнетъ, я́ко воздви́гну на ся́:

положи́тъ во пра́хѣ уста́ своя́, не́гли ка́ко бу́детъ наде́жда:

пода́стъ лани́ту свою́ бiю́щему, насы́тится укори́знъ.

כ Я́ко не во вѣ́къ отри́нетъ Госпо́дь,

я́ко смири́вый поми́луетъ по мно́жеству ми́лости своея́,

не отри́ну от се́рдца своего́ и смири́ сы́ны му́жескiя.

ל Е́же смири́ти подъ но́зѣ его́ вся́ у́зники земны́я,

е́же уклони́ти су́дъ му́жа предъ лице́мъ вы́шняго,

осуди́ти человѣ́ка, внегда́ суди́тися ему́, Госпо́дь не рече́.

מ Кто́ есть то́й, и́же рече́, и бы́ти, Го́споду не повелѣ́вшу?

Изъ у́стъ вы́шняго не изы́детъ зло́ и добро́.

Что́ возро́пщетъ человѣ́къ живу́щь, му́жъ о грѣсѣ́ свое́мъ?

נ Изыска́ся пу́ть на́шъ и испыта́ся, и обрати́мся ко Го́споду.

Воздви́гнемъ сердца́ на́ша съ рука́ми къ Бо́гу высо́кому на небеси́.

Мы́ согрѣши́хомъ и нече́ствовахомъ, сего́ ра́ди не поми́ловалъ еси́:

ס покры́лъ еси́ я́ростiю и отгна́лъ еси́ на́съ, уби́лъ и не пощадѣ́лъ еси́:

покры́лся еси́ о́блакомъ, да не до́йдетъ къ тебѣ́ моли́тва,

сомжи́ти о́чи мои́ и отри́нути, положи́лъ еси́ на́съ посредѣ́ люді́й.

פ Отверзо́ша на ны́ уста́ своя́ вси́ врази́ на́ши.

Стра́хъ и у́жасъ бы́сть на́мъ, надме́нiе и сокруше́нiе:

исхо́дища водна́я излiе́тъ о́ко мое́ о сокруше́нiи дще́ре люді́й мои́хъ.

ע О́ко мое́ погря́зну: и не умо́лкну, е́же не бы́ти ослабле́нiю,

до́ндеже приклони́тся и уви́дитъ Госпо́дь съ небесе́.

О́ко мое́ закрыва́ется о души́ мое́й, па́че всѣ́хъ дще́рей гра́да.

צ Ловя́ще улови́ша мя́ я́ко вра́бiя врази́ мои́ ту́не:

умори́ша въ ро́вѣ жи́знь мою́ и возложи́ша на мя́ ка́мень.

Возлiя́ся вода́ вы́ше главы́ моея́: рѣ́хъ: отринове́нъ е́смь.

ק Призва́хъ и́мя твое́, Го́споди, изъ ро́ва преиспо́дняго:

гла́съ мо́й услы́шалъ еси́: не покры́й уше́съ твои́хъ на мольбу́ мою́:

на по́мощь мою́ прибли́жился еси́, въ де́нь, въ о́ньже призва́хъ тя́, ре́клъ ми́ еси́: не бо́йся.

ר Суди́лъ еси́, Го́споди, прю́ души́ моея́, изба́вилъ еси́ жи́знь мою́:

ви́дѣлъ еси́, Го́споди, смяте́нiя моя́, разсуди́лъ еси́ су́дъ мо́й:

вѣ́си все́ отмще́нiе и́хъ и вся́ помышле́нiя и́хъ на мя́.

ש Слы́шалъ еси́ укори́зны и́хъ, вся́ совѣ́ты и́хъ на мя́,

устнѣ́ востаю́щихъ на мя́ и поуче́нiе и́хъ на мя́ ве́сь де́нь,

сѣдѣ́нiе и́хъ и воста́нiе и́хъ: при́зри на о́чи и́хъ.

ת Возда́си и́мъ, Го́споди, воздая́нiе по дѣло́мъ руку́ и́хъ:

возда́си и́мъ заступле́нiе, сердца́ моего́ тру́дъ.

Ты́ и́хъ прожене́ши во гнѣ́вѣ и потреби́ши и́хъ подъ небесе́мъ, Го́споди.

Украинский (Огієнко)

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла…

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день…

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

у темноті мене посадив, мов померлих давно…

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої…

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою…

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої…

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака…

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день…

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином…

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

і душа моя спокій згубила, забув я добро…

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа…

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені…

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

хай щоку тому підставляє, хто його б́є, своєю ганьбою насичується…

Бо Господь не навіки ж покине!

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в́язнів землі,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Чого ж нарікає людина жива?
Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла…

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль…

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду…

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста…

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене…

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!…

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день…

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Латинский (Nova Vulgata)

ALEPH. Ego vir videns paupertatem meam in virga indignationis eius.

ALEPH. Me minavit et adduxit in tenebras et non in lucem.

ALEPH. Tantum in me vertit et convertit manum suam tota die.

BETH. Consumpsit pellem meam et carnem meam, contrivit ossa mea.

BETH. Aedificavit in gyro meo et circumdedit me felle et labore.

BETH. In tenebrosis collocavit me quasi mortuos sempiternos.

GHIMEL. Circumaedificavit adversum me, ut non egrediar, aggravavit compedem meum.

GHIMEL. Sed et cum clamavero et rogavero, exclusit orationem meam.

GHIMEL. Conclusit vias meas lapidibus quadris, semitas meas subvertit.

DALETH. Ursus insidians factus est mihi, leo in absconditis.

DALETH. Semitas meas subvertit et confregit me, posuit me desolatam.

DALETH. Tetendit arcum suum et posuit me quasi signum ad sagittam.

HE. Misit in renibus meis filias pharetrae suae.

HE. Factus sum in derisum omni populo meo, canticum eorum tota die.

HE. Replevit me amaritudinibus, inebriavit me absinthio.

VAU. Et fregit in glarea dentes meos, depressit me cinere.

VAU. Et repulsa est a pace anima mea, oblitus sum bonorum.

VAU. Et dixi: «Periit splendor meus et spes mea a Domino».

ZAIN. Recordare paupertatis et peregrinationis meae, absinthii et fellis.

ZAIN. Memoria memor est et tabescit in me anima mea.

ZAIN. Haec recolam in corde meo, ideo sperabo.

HETH. Misericordiae Domini, quia non sumus consumpti, quia non defecerunt miserationes eius.

HETH. Novae sunt omni mane, magna est fides tua.

HETH. «Pars mea Dominus, dixit anima mea; propterea exspectabo eum».

TETH. Bonus est Dominus sperantibus in eum, animae quaerenti illum.

TETH. Bonum est praestolari cum silentio salutare Domini.

TETH. Bonum est viro, cum portaverit iugum ab adulescentia sua.

IOD. Sedebit solitarius et tacebit, cum istud imponitur ei.

IOD. Ponet in pulvere os suum, si forte sit spes.

IOD. Dabit percutienti se maxillam, saturabitur opprobriis.

CAPH. Quia non repellet in sempiternum Dominus.

CAPH. Quia si afflixit, et miserebitur secundum multitudinem misericordiarum suarum.

CAPH. Non enim humiliat ex corde suo et affligit filios hominum.

LAMED. Conterere sub pedibus suis omnes vinctos terrae.

LAMED. Declinare iudicium viri in conspectu vultus Altissimi.

LAMED. Pervertere hominem in iudicio suo, num Dominus haec ignorat?

MEM. Quis est iste, qui dixit, et factum est? Dominus non iussit?

MEM. Ex ore Altissimi nonne egrediuntur et mala et bona?

MEM. Quid murmurabit homo vivens, vir pro peccatis suis?

NUN. «Scrutemur vias nostras et quaeramus et revertamur ad Dominum.

NUN. Levemus corda nostra cum manibus ad Dominum in caelos.

NUN. Nos inique egimus et rebelles fuimus; idcirco tu inexorabilis fuisti.

SAMECH. Operuisti in furore et percussisti nos; occidisti nec pepercisti.

SAMECH. Opposuisti nubem tibi, ne transeat oratio.

SAMECH. In eradicationem et abiectionem posuisti nos in medio populorum.

PHE. Aperuerunt super nos os suum omnes inimici nostri.

PHE. Formido et fovea facta est nobis, vastatio et contritio».

PHE. Rivos aquarum deducit oculus meus in contritione filiae populi mei.

AIN. Oculus meus lacrimas effundit nec tacet, eo quod non sit requies.

AIN. Donec respiciat et videat Dominus de caelis.

AIN. Oculus meus affligit animam meam prae cunctis filiabus urbis meae.

SADE. Venatione venati sunt me quasi avem inimici mei gratis.

SADE. Perdiderunt in lacu vitam meam et iecerunt lapides super me.

SADE. Inundaverunt aquae super caput meum, dixi: «Perii».

COPH. Invocavi nomen tuum, Domine, de profunditate lacus.

COPH. Vocem meam audisti: «Ne avertas aurem tuam a singultu meo et clamoribus».

COPH. Appropinquasti in die, quando invocavi te, dixisti: «Ne timeas».

RES. Iudicasti, Domine, causam animae meae, redemisti vitam meam.

RES. Vidisti, Domine, afflictionem meam; iudica iudicium meum.

RES. Vidisti omnem furorem eorum, universas cogitationes eorum adversum me.

SIN. Audisti opprobrium eorum, Domine, omnes cogitationes eorum adversum me.

SIN. Labia insurgentium mihi et meditationes eorum adversum me tota die.

SIN. Sessionem eorum et resurrectionem eorum vide; ego sum psalmus eorum.

THAU. Reddes eis vicem, Domine, iuxta opera manuum suarum.

THAU. Dabis eis duritiam cordis, exsecrationem tuam.

THAU. Persequeris in furore et conteres eos sub caelis tuis, Domine.

Немецкий (GNB)

Языки

Ich bin der Mann, der viel gelitten hat
unter den zornigen Schlägen des HERRN.

Ich bin es, den er vor sich hertrieb,
immer tiefer in die dunkelste Nacht.

Immer nur mich traf seine Faust,
Tag für Tag, ohne einzuhalten.

Er lässt meine Haut und mein Fleisch zerfallen
und zerbricht mir alle meine Knochen.

Von allen Seiten schließt er mich ein,
er umstellt mich mit Bitterkeit und Qual.

In Finsternis lässt er mich wohnen
wie die, die schon seit langem tot sind.

Er hat mich ummauert und in Ketten gelegt,
aus diesem Gefängnis gibt es keinen Ausweg.

Ich kann um Hilfe schreien, so viel ich will –
mein Rufen dringt nicht durch bis an sein Ohr.

Er hat mir den Weg mit Steinen versperrt,
sodass ich ständig in die Irre gehe.

Wie ein Bär hat er mir aufgelauert,
wie ein Löwe in seinem Hinterhalt.

Er hat mich vom Weg heruntergezerrt,
dann hat er mich zusammengeschlagen.

Er hat den Bogen auf mich angelegt
und mich als Ziel für seine Pfeile benutzt.

Pfeil auf Pfeil hat er abgeschossen
und mir den Rücken damit durchbohrt.

Die Leute meines Volkes lachen mich aus,
täglich singen sie ihr Spottlied über mich.

Er gab mir die bitterste Kost zu essen
und ließ mich bitteren Wermut trinken.

Er hat mich in den Staub gedrückt
und mich gezwungen, Kies zu kauen.

Das ruhige Leben hat er mir genommen;
ich weiß nicht mehr, was Glück bedeutet.

Ich habe keine Zukunft mehr,
vom HERRN ist nichts mehr zu erhoffen!

An all dieses rastlose Elend zu denken
ist Gift für mich und macht mich bitter.

Doch immer wieder muss ich daran denken
und bin erfüllt von Verzweiflung und Schwermut.

Ich will mich an etwas anderes erinnern,
damit meine Hoffnung wiederkommt:

Von Gottes Güte kommt es, dass wir noch leben.
Sein Erbarmen ist noch nicht zu Ende,

seine Liebe ist jeden Morgen neu
und seine Treue unfassbar groß.

Ich sage: Der HERR ist mein Ein und Alles;
darum setze ich meine Hoffnung auf ihn.

Der HERR ist gut zu denen, die nach ihm fragen,
zu allen, die seine Nähe suchen.

Darum ist es das Beste, zu schweigen
und auf die Hilfe des HERRN zu warten.

Für jeden Menschen ist es gut,
wenn er schon früh gelernt hat, Last zu tragen.

Wenn der HERR ihm etwas auferlegt,
soll er für sich allein bleiben und schweigen.

Er soll seinen Mund auf den Boden pressen –
vielleicht ist doch noch Hoffnung auf Hilfe!

Dem, der ihn schlägt, soll er die Backe hinhalten
und alle Schmach und Schande auf sich nehmen.

Der Herr verstößt uns nicht für immer.

Auch wenn er uns Leiden schickt,
erbarmt er sich doch wieder über uns,
weil seine Liebe so reich und groß ist.

Es macht ihm selbst keine Freude,
seinen Kindern Schmerz und Kummer zu bereiten.

Alle Gefangenen in unserem Land
wurden getreten und misshandelt;

unter den Augen des höchsten Gottes
wurden sie um ihr Recht gebracht;

Unschuldige wurden verurteilt –
und das soll der Herr nicht gesehen haben?

Wer sonst spricht ein Wort und es geschieht?
Geschieht nicht alles auf seinen Befehl?

Wenn Glück oder Unglück über uns kommt,
hat nicht der Höchste es angeordnet?

Mit welchem Recht beklagt sich der Mensch bei Gott?
Gegen seine Sünde soll er Klage erheben!

Lasst uns unser Leben überprüfen
und wieder umkehren zu dem HERRN!

Lasst uns die Hände zum Himmel strecken
und Herz und Sinn zum HERRN hinwenden!

Wir haben gesündigt und dir, HERR, getrotzt
und du hast uns die Schuld noch nicht vergeben.

Du hast dich ganz in deinen Zorn gehüllt,
uns schonungslos gejagt und getötet.

In einer Wolke hast du dich versteckt,
damit kein Gebet dich erreichen konnte.

Wie Dreck hast du uns zusammengekehrt,
wie Abfall mitten unter den Völkern.

Alle unsere Feinde spotten über uns,
höhnisch reißen sie ihre Mäuler auf.

Schrecken und Entsetzen wurden unser Los,
Zusammenbruch und Untergang.

Meine Augen zerfließen in Tränen,
weil mein Volk zugrunde gegangen ist.

Wie ein Bach, der nie zur Ruhe kommt,
strömen meine Tränen, ohne zu versiegen,

bis der HERR sich vom Himmel herabneigt
und seinen Blick wieder auf uns richtet.

Es tut mir weh, wenn ich sehen muss,
wie es den Frauen in der Stadt ergeht.

Sie haben mir nachgestellt wie einem Vogel,
obwohl ich niemandem Anlass gab, mein Feind zu sein.

Sie haben mich lebend in die Grube gestürzt
und einen Stein auf die Öffnung gewälzt.

Das Wasser stieg mir bis an die Kehle,
ich dachte schon, es sei aus mit mir.

Da rief ich zu dir, HERR, um Hilfe;
aus der Tiefe der Grube schrie ich zu dir:

»Verschließ dein Ohr nicht! Hör mein Flehen!«
Und du hast meinen Hilferuf gehört!

Als ich zu dir schrie, bist du gekommen
und hast zu mir gesagt: »Hab keine Angst!«

Du hast mich verteidigt und mir Recht verschafft;
das Leben hast du mir gerettet.

Du weißt, was sie mir angetan haben.
Stell mein Recht doch völlig wieder her!

Du hast ihren ganzen Hass gesehen
und ihre finsteren Pläne gegen mich.

Du hast gehört, wie sie mich schmähten
und ihre Pläne gegen mich berieten.

Alles, was sie reden und denken,
ist gegen mich gerichtet, Tag für Tag.

Behalte ihr Tun und Lassen fest im Auge!
Noch immer singen sie ihr Spottlied auf mich.

Alles, was sie mir angetan haben, HERR, zahl es ihnen heim, vergilt es ihnen!

Verblende sie, verwirre ihren Sinn,
schleudere deinen Fluch gegen sie!

Verfolge sie mit deinem ganzen Zorn
und fege sie von der Erde weg!