Ве́тхий Заве́т: Быт. Исх. Лев. Чис. Втор. Нав. Суд. Руф. 1Цар. 2Цар. 3Цар. 4Цар. 1Пар. 2Пар. 1Езд. Неем. 2Езд. Тов. Иудиф. Есф. Иов. Пс. Прит. Еккл. Песн. Прем. Сир. Ис. Иер. Плч. Вар. Иез. Дан. Ос. Иоил. Ам. Авд. Ион. Мих. Наум. Авв. Соф. Аг. Зах. Мал. 1Мак. 2Мак. 3Мак. 3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
 Скрыть
Азбука веры » Би́блия » Пла́чь І҆еремі́евъ » гл.4

Пла́чь І҆еремі́евъ, Глава 4

Толкования
Толкования главы
4:1
см.:Ис.1:22;
4:2
см.:Иер.18:4;
4:3
4:4
см.:Плач.2:11;
4:5
см.:Откр.6:5-6;
4:6
см.:Быт.18:20;Быт.19:4;
4:7
4:8
см.:Лев.26:16;Иез.37:11;Плач.3:4;
4:9
4:10
см.:4Цар.6:29;Иер.19:9;
4:11
см.:Иер.7:20;
4:12
4:13
см.:Иер.5:31;
4:14
4:15
4:16
см.:Плач.5:12;
4:17
4:18
см.:Иез.7:2;
4:19
см.:Иер.4:13;
4:20
см.:Дан.9:24;
4:21
см.:Пс.136:7;
4:22
см.:Ис.40:2;
Церковнославянский (рус)
א Ка́ко потемнѣ́ зла́то, измѣни́ся сребро́ до́бро­е: разсы́пашася камы́цы святы́ни въ нача́лѣ всѣ́хъ исхо́довъ.
ב Сы́нове Сiо́ни честні́и, одѣ́янiи зла́томъ чи́стымъ, ка́ко вмѣни́шася въ сосу́ды гли́няны, дѣла́ ру́къ скуде́льничихъ.
ג Еще́ же змі́еве обнажи́ша сосцы́, воз­до­и́ша ски́мни и́хъ дще́рей люді́й мо­и́хъ въ неизцѣле́нiе, я́коже пти́ца во пусты́ни.
ד Прильпе́ язы́къ ссу́щаго къ горта́ни его́ въ жа́жди, младе́нцы проси́ша хлѣ́ба, и нѣ́сть и́мъ разломля́ющаго.
ה Яду́ще сла́достная погибо́ша во исхо́дѣхъ, пита́емiи на багряни́цахъ одѣ́яшася въ гно́й.
ו И воз­вели́чися беззако́нiе дще́ре люді́й мо­и́хъ па́че беззако́нiя Cодо́мска, превраще́н­ныя во окомгнове́нiи, и не поболѣ́ша о не́й рука́ми.
ז Очи́стишася назоре́е ея́ па́че снѣ́га и просвѣти́шася па́че млека́, че́рмни бы́ша, па́че ка́мене сапфи́ра усѣче́нiе и́хъ.
ח Потемнѣ́ па́че са́жи ви́дъ и́хъ, не позна́ни бы́ша во исхо́дѣхъ: при­­льпе́ ко́жа и́хъ косте́мъ и́хъ, изсхо́ша, бы́ша я́ко дре́во.
ט Лу́чше бы́ша я́звенiи мече́мъ, не́жели погубле́ни гла́домъ: сі́и бо истлѣ́ша от­ непло́дности земли́.
י Ру́цѣ же́нъ милосе́рдыхъ свари́ша дѣ́ти своя́, бы́ша въ я́дь и́мъ, въ сокруше́нiи дще́ре люді́й мо­и́хъ.
כ Сконча́ Госпо́дь я́рость свою́, излiя́ я́рость гнѣ́ва сво­его́ и воз­жже́ о́гнь въ Сiо́нѣ, и пояде́ основа́нiя его́.
ל Не вѣ́роваша ца́рiе зе́мстiи и вси́ живу́щiи во вселе́н­нѣй, я́ко вни́детъ вра́гъ и стужа́яй сквоз­ѣ́ врата́ Иерусали́мская,
מ ра́ди грѣ́хъ проро́ковъ его́ и непра́вдъ жерце́въ его́, пролива́ющихъ кро́вь пра́ведну посредѣ́ его́.
נ Поколеба́шася бо́дрiи его́ на сто́гнахъ, оскверни́шася въ крови́, внегда́ немощи́ и́мъ, при­­косну́шася оде́ждъ сво­и́хъ.
ס Отступи́те от­ нечи́стыхъ, при­­зови́те и́хъ: от­ступи́те, от­ступи́те, не при­­каса́йтеся, я́ко воз­жго́шася и восколеба́шася: рцы́те во язы́цѣхъ: не при­­ложа́тъ, е́же обита́ти [съ ни́ми].
פ Лице́ Госпо́дне ча́сть и́хъ, не при­­ложи́тъ при­­зрѣ́ти на ни́хъ: лица́ жре́ческа не устыдѣ́шася, ста́рыхъ не поми́ловаша.
ע Еще́ су́щымъ на́мъ оскудѣ́ша о́чи на́ши, на по́мощь на́шу всу́е смотря́щымъ на́мъ, внегда́ надѣ́яхомся на язы́къ не спаса́ющь.
צ Улови́ша ма́лыхъ на́шихъ е́же не ходи́ти на сто́гнахъ на́шихъ, при­­бли́жися вре́мя на́­ше, испо́лнишася дні́е на́ши, насто­и́тъ коне́цъ на́шъ.
ק Скорѣ́йшiи бы́ша гоня́щiи ны́ па́че орло́въ небе́сныхъ, на гора́хъ гоня́ху на́съ, въ пусты́ни при­­сѣдо́ша на́мъ.
ר Ду́хъ лица́ на́­шего, пома́зан­ный Госпо́дь я́тъ бы́сть въ растлѣ́нiихъ и́хъ, о не́мже рѣ́хомъ: въ сѣ́ни его́ поживе́мъ во язы́цѣхъ.
ש Ра́дуйся и весели́ся, дщи́ Идуме́йска, живу́щая на земли́, и на тебе́ прiи́детъ ча́ша Госпо́дня, и упiе́шися и излiе́ши.
ת Сконча́ся беззако́нiе твое́, дщи́ Сiо́ня, не при­­ложи́тъ ктому́ пресели́ти тя́: посѣти́лъ е́сть беззако́нiя твоя́, дщи́ Едо́мля, от­кры́ нече́стiя твоя́.
Греческий [Greek (Koine)]
πῶς ἀμαυρωθή­σε­ται χρυσίον ἀλλοιωθή­σε­ται τὸ ἀργύριον τὸ ἀγαθόν ἐξεχύθησαν λίθοι ἅγιοι ἐπ᾿ ἀρχῆς πασῶν ἐξόδων
υἱοὶ Σιων οἱ τίμιοι οἱ ἐπηρ­μέ­νοι ἐν χρυσίῳ πῶς ἐλογίσθησαν εἰς ἀγγεῖα ὀστράκινα ἔργα χειρῶν κεραμέως
καί γε δράκον­τες ἐξέδυσαν μαστούς ἐθήλασαν σκύμνοι αὐτῶν θυγατέρες λαοῦ μου εἰς ἀνίατον ὡς στρουθίον ἐν ἐρήμῳ
ἐκολλήθη ἡ γλῶσ­σα θηλάζον­τος προ­̀ς τὸν φάρυγγα αὐτοῦ ἐν δίψει νήπια ᾔτησαν ἄρτον ὁ δια­κλῶν οὐκ ἔστιν αὐτοῖς
οἱ ἔσθον­τες τὰς τρυφὰς ἠφανίσθησαν ἐν ταῖς ἐξόδοις οἱ τιθηνούμενοι ἐπι­̀ κόκκων περιεβάλον­το κοπρίας
καὶ ἐμεγαλύνθη ἀνομία θυγατρὸς λαοῦ μου ὑπὲρ ἀνομίας Σοδομων τῆς κατεστραμμένης ὥσπερ σπουδῇ καὶ οὐκ ἐπόνεσαν ἐν αὐτῇ χεῖρας
ἐκαθαριώθησαν ναζιραῖοι αὐτῆς ὑπὲρ χιόνα ἔλαμψαν ὑπὲρ γάλα ἐπυρρώθησαν ὑπὲρ λίθους σαπφείρου τὸ ἀπό­σπασμα αὐτῶν
ἐσκότασεν ὑπὲρ ἀσβόλην τὸ εἶδος αὐτῶν οὐκ ἐπεγνώσθησαν ἐν ταῖς ἐξόδοις ἐπάγη δέρμα αὐτῶν ἐπι­̀ τὰ ὀστέα αὐτῶν ἐξηράνθησαν ἐγενήθησαν ὥσπερ ξύλον
καλοὶ ἦσαν οἱ τραυματίαι ῥομφαίας ἢ οἱ τραυματίαι λιμοῦ ἐπορεύ­θησαν ἐκκεκεν­τη­μέ­νοι ἀπο­̀ γενημάτων ἀγρῶν
χεῖρες γυναικῶν οἰκτιρμόνων ἥψησαν τὰ παιδία αὐτῶν ἐγενήθησαν εἰς βρῶσιν αὐταῖς ἐν τῷ συν­τρίμματι τῆς θυγατρὸς λαοῦ μου
συν­ετέλεσεν κύριος θυμὸν αὐτοῦ ἐξέχεεν θυμὸν ὀργῆς αὐτοῦ καὶ ἀνῆψεν πῦρ ἐν Σιων καὶ κατέφαγεν τὰ θεμέλια αὐτῆς
οὐκ ἐπι­́στευσαν βασιλεῖς γῆς πάν­τες οἱ κατοικοῦν­τες τὴν οἰκουμένην ὅτι εἰσελεύ­­σε­ται ἐχθρὸς καὶ ἐκθλίβων δια­̀ τῶν πυλῶν Ιερουσαλημ
ἐξ ἁμαρτιῶν προ­φητῶν αὐτῆς ἀδικιῶν ἱερέων αὐτῆς τῶν ἐκχεόν­των αἷμα δίκαιον ἐν μέσῳ αὐτῆς
ἐσαλεύ­θησαν ἐγρήγοροι αὐτῆς ἐν ταῖς ἐξόδοις ἐμολύνθησαν ἐν αἵματι ἐν τῷ μὴ δύνασθαι αὐτοὺς ἥψαν­το ἐνδυμάτων αὐτῶν
ἀπό­στητε ἀκαθάρτων καλέσατε αὐτούς ἀπό­στητε ἀπό­στητε μὴ ἅπτεσθε ὅτι ἀνήφθησαν καί γε ἐσαλεύ­θησαν εἴπατε ἐν τοῖς ἔθνεσιν οὐ μὴ προ­σθῶσιν τοῦ παροικεῖν
προ­́σωπον κυρίου μερὶς αὐτῶν οὐ προ­σθήσει ἐπι­βλέψαι αὐτοῖς προ­́σωπον ἱερέων οὐκ ἔλαβον πρεσβύτας οὐκ ἠλέησαν
ἔτι ὄν­των ἡμῶν ἐξέλιπον οἱ ὀφθαλμοὶ ἡμῶν εἰς τὴν βοήθειαν ἡμῶν μάταια ἀπο­σκοπευόν­των ἡμῶν ἀπεσκοπεύ­σαμεν εἰς ἔθνος οὐ σῷζον
ἐθηρεύ­σαμεν μικροὺς ἡμῶν τοῦ μὴ πορεύ­εσθαι ἐν ταῖς πλατείαις ἡμῶν ἤγγικεν ὁ καιρὸς ἡμῶν ἐπλη­ρώθησαν αἱ ἡμέραι ἡμῶν πάρεστιν ὁ καιρὸς ἡμῶν
κοῦφοι ἐγένον­το οἱ διώκον­τες ἡμᾶς ὑπὲρ ἀετοὺς οὐρανοῦ ἐπι­̀ τῶν ὀρέων ἐξήφθησαν ἐν ἐρήμῳ ἐνήδρευσαν ἡμᾶς
πνεῦμα προ­σώπου ἡμῶν χριστὸς κυρίου συν­ελήμφθη ἐν ταῖς δια­φθοραῖς αὐτῶν οὗ εἴπαμεν ἐν τῇ σκιᾷ αὐτοῦ ζησόμεθα ἐν τοῖς ἔθνεσιν
χαῖρε καὶ εὐφραίνου θύγατερ Ιδουμαίας ἡ κατοικοῦσα ἐπι­̀ γῆς καί γε ἐπι­̀ σὲ διελεύ­­σε­ται τὸ ποτήριον κυρίου καὶ μεθυσθήσῃ καὶ ἀπο­χεεῖς
ἐξέλιπεν ἡ ἀνομία σου θύγατερ Σιων οὐ προ­σθήσει ἔτι ἀπο­ικίσαι σε ἐπεσκέψατο ἀνομίας σου θύγατερ Εδωμ ἀπεκάλυψεν ἐπι­̀ τὰ ἀσεβήματά σου
Украинский (Огієнко)
Як потемніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на розі всіх вулиць каміння святе порозкидане!
Коштовні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за глиняний посуд полічені, за чин рук ганчарських!
Навіть шакали витягують перса, годують своїх молодят, а доня народу мого жорстока, мов струсі в пустині:
язик сосунця до його піднебіння від спраги прилип…
Хліба жадають собі немовлята, й немає нікого, хто б їм відломив…
Ті, що їли присмаки, на вулицях з голоду мліють;
ті, що виплекані на пурпурі, тепер смітники обіймають…
І більшою стала вина доньки люду мого за прогріх Содому, що був перевернений вмить, і не торкалися руки до нього…
Її можновладці чистіші від снігу були, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов перли, їхній вигляд сапфір,
а тепер їхній вигляд чорніший за сажу, не розпізнають їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості, зробилась сухою, як дерево…
Забитим мечем стало ліпше, ніж повбиваним голодом, що гинуть проколені, за браком плодів польових…
Руки жінок милосердних варили своїх діточок, які стали поживою їм під час руйнування дочки мого люду…
Закінчив Господь лютість Свою, вилив жар Свого гніву, і запалив на Сіоні огонь, і пожер він основи його!
Не вірили земні царі та всі мешканці цілого світу, що ввійде противник та ворог до брам Єрусалиму…
Усе сталося це за провини пророків його, за неправду священства його, що кров праведників серед нього лили…
По вулицях бродять, немов ті сліпці, поплямовані кров́ю, так що люди не можуть діткнутись до одягу їхнього.
Уступіться, нечисті!
кричали до них, уступіться, збочуйте, не доторкуйтеся!…
І повтікали вони й мандрували, і казали між людьми: Мешкати в нас більш не будуть!
Господнє лице розпорошило їх, не дивиться більше на них, бо вони не звертали уваги на обличчя священиків, до старих вони ласки не мали…
Уже прогляділи ми очі свої, даремно чекавши на поміч собі, на варті своїй ми чекали народу, який нас не спас…
Чатують вони наші кроки, щоб ходити не могли ми по площах своїх.
Кінець наш наблизився, сповнилися наші дні, бо прийшов нам кінець…
Гнобителі наші скоріші були за орлів піднебесних, вони уганялись за нами по горах, на нас чатували в пустині…
Попав в ями живущий наш дух, Господній помазанець, що ми говорили про нього: Ми будемо жити в тіні його серед народів.
Веселися та тішся, о дочко Едому, що сидиш в краю Уц, також над тобою перейде злий келіх, уп́єшся й оголишся й ти!
Скінчилася кара твоя, дочко Сіону, не буде Він більше тебе виганяти, та твоє беззаконня скарає Він, дочко Едому, відкриє провини твої!
ЧӢ гуна тилло хира шудааст, зари холис тағйир ёфтааст, сангҳои гаронбаҳо дар сари ҳар кӯча партофта шудааст!
Чӣ гуна фарзандони азизи Сион, ки ба зари холис баробар буданд, мисли кӯзаи сафолине ки амали дасти кулол аст, ҳисоб шудаанд!
Шағолон низ пистон берун оварда, бачаҳои худро мемаконанд, лекин духтари қавми ман, мисли шутурмурғҳо дар биёбон, бераҳм шудааст.
Забони бачаи ширмак аз ташнагӣ ба комаш часпидааст; кӯдакон нон мепурсанд, – касе ба онҳо намедиҳад.
Онҳое ки нуқлу наво мехӯрданд, дар кӯчаҳо бемаҷол шудаанд; онҳое ки бар бистари абрешимин парвариш меёфтанд, ахлоттӯдаҳоро ба оғӯш мекашанд.
Ва маъсияти духтари қавми ман аз гуноҳи Садӯм бузургтар аст, ки он дар як мижа задан вожгун шуд, бе он ки касе дастҳояшро ба он расонда бошад.
Сарварони вай аз барф тозатар ва аз шир сафедтар буданд; баданашон аз марҷон сурхтар, қаду қоматашон мисли ёқути кабуд буд;
Ва акнун чеҳраашон аз ангишт сиёҳтар шудааст, ба тавре ки дар кӯчаҳо онҳоро намешиносанд; пӯсташон ба устухонашон часпида, мисли чӯб хушк шудааст.
Куштаҳои шамшер назар ба куштаҳои гуруснагӣ хушбахттар буданд, чунки аз теғ хуншор шуда, зуд мурдаанд, назар ба онҳое ки аз камии маҳсулоти киштзор бо азоби бисёр ҷон додаанд.
Дастҳои занони раҳмдил бачаҳои худро пухтаанд, то ки дар вақти шикасти духтари қавми ман барояшон хӯрок шавад.
Парвардигор хашми Худро ба анҷом расондааст, шиддати ғазаби Худро фурӯ рехтааст ва оташе дар Сион афрӯхтааст, ки он асосҳои вайро хӯрдааст.
Подшоҳони замин ва ҳамаи сокинони дунё бовар намекарданд, ки аду ва душман ба дарвозаҳои Ерусалим дохил хоҳад шуд,
Аз боиси хатоҳои анбиёи он ва гуноҳҳои коҳинони он, ки хуни одилонро андаруни он мерехтанд;
Мисли кӯрон дар кӯчаҳо мегаштанд, дар ҳолате ки ба хун олуда буданд, ба тавре ки ба либосҳои онҳо касе наметавонист бирасад.
«Дур шавед! Палид аст!» – дод мегуфтанд дар ҳаққи онҳо, – «Дур шавед, дур шавед, нарасед!» Ва онҳо чунин сарсон ва овора шуда мегаштанд, ва дар миёни халқҳо дар бораи онҳо мегуфтанд: «Дигар дар ин ҷо сокин нахоҳанд шуд».
Хашми Парвардигор онҳоро пароканда хоҳад кард, дигар ба онҳо назари нек нахоҳад кард: дар он ҷо коҳинонро рӯихотир намекунанд ва ба пирон раҳм надоранд.
Чашмони мо ҳанӯз ба мадад беҳуда чор мешуд: дар чашмдошти худ ба халқе умедвор будем, ки вай наметавонист моро наҷот диҳад.
Қадамҳои моро камин мекарданд, ба дараҷае ки мо дар кӯчаҳои худ наметавонистем роҳ равем; охири мо наздик мешуд, рӯзҳои мо анҷом меёфт; ҳақиқатан охири мо фаро расида буд.
Таъқибкунандагони мо аз уқобҳои осмон тезравтар буданд: бар кӯҳҳо моро таъқиб мекарданд, дар биёбон барои мо камин месохтанд.
Масеҳи Парвардигор, ки рӯҳи ҳаёти мо буд, дар чоҳи онҳо афтод, ки дар бораи ӯ мегуфтем: «Ба зери сояи ӯ дар миёни халқҳо зиндагӣ хоҳем кард».
Шодӣ ва хурсандӣ намо, эй духтари Адӯм, ки дар замини Ус сокин ҳастӣ! Ин коса ба ту низ хоҳад расид: маст гардида, урён хоҳӣ шуд.
Эй духтари Сион! Маъсияти ту акнун тамом шудааст: Ӯ туро дигар ҷалои ватан нахоҳад кард. Аммо маъсияти туро, эй духтари Адӯм, Ӯ ба ҷазо мустаҳиқ намуда, гуноҳҳоятро ошкор хоҳад кард.

Глава:
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония

Настройки

Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible