Азбука веры » Би́блия » Пла́чь І҆еремі́евъ » гл.5

Пла́чь І҆еремі́евъ, Глава 5

Толкования

Толкования главы

5:1

см.:Иез.5:14;

5:2

см.:Иер.6:12;

5:3

5:4

см.:Иез.4:16;

5:5

5:6

5:7

см.:Исх.20:5;Иер.31:29;Иез.8:2;

5:8

см.:Втор.28:48;

5:9

5:10

см.:Иез.22:22;

5:11

см.:Втор.28:30;

5:12

см.:Плач.4:16;

5:13

5:14

5:15

см.:Ос.2:11;

5:16

см.:Иер.13:18;

5:17

см.:Иер.13:16;

5:18

5:19

см.:Пс.9:8;

5:20

см.:Пс.12:2;

5:21

см.:Иер.31:18;

5:22

Церковнославянский (рус)

Моли́тва иеремі́и проро́ка. Помяни́, Го́споди, что́ бы́сть на́мъ: при́зри и ви́ждь укори́зну на́шу:

достоя́нiе на́ше обрати́ся къ чужди́мъ и до́мы на́шя ко иноплеме́нникомъ:

си́ри бы́хомъ, нѣ́сть отца́, ма́тери на́шя я́ко вдовы́.

Во́ду на́шу за сребро́ пи́хомъ, дрова́ на́ша за цѣ́ну купова́хомъ:

на вы́я на́шя гони́ми бы́хомъ, труди́хомся, не почи́хомъ.

Еги́петъ даде́ ру́ку, Ассу́ръ въ насыще́нiе и́хъ.

Отцы́ на́ши согрѣши́ша, и нѣ́сть и́хъ, мы́ же беззако́нiя и́хъ подъя́хомъ.

Раби́ облада́ша на́ми, избавля́ющаго нѣ́сть от руку́ и́хъ.

Въ душа́хъ на́шихъ носи́хомъ хлѣ́бъ на́шъ, от лица́ меча́ въ пусты́ни.

Ко́жа на́ша а́ки пе́щь обгорѣ́, разсѣдо́шася от лица́ бу́рей гла́да.

Же́нъ въ Сiо́нѣ смири́ша, дѣви́цъ во градѣ́хъ Иу́диныхъ.

Кня́зи въ рука́хъ и́хъ повѣ́шени бы́ша, старѣ́йшины не просла́вишася.

Избра́ннiи пла́чь подъя́ша, и ю́ноши въ кла́дѣ изнемого́ша.

И ста́рцы от вра́тъ оскудѣ́ша, избра́ннiи от пѣ́сней свои́хъ умолко́ша.

Разсы́пася ра́дость серде́цъ на́шихъ, обрати́ся въ пла́чь ли́къ на́шъ,

спаде́ вѣне́цъ со главы́ на́шея: го́ре на́мъ, я́ко согрѣши́хомъ.

О се́мъ смути́ся се́рдце на́ше, о се́мъ поме́ркнуша о́чи на́ши.

На горѣ́ Сiо́нѣ, я́ко поги́бе, лиси́цы ходи́ша.

Ты́ же, Го́споди, во вѣ́ки всели́шися, престо́лъ тво́й въ ро́дъ и ро́дъ.

Вску́ю во вѣ́ки забыва́еши на́съ, оста́виши ли на́съ въ продолже́нiе дні́й?

Обрати́ ны, Го́споди, къ тебѣ́, и обрати́мся, и вознови́ дни́ на́шя я́коже пре́жде.

Я́ко отрѣва́я отри́нулъ еси́ на́съ, разгнѣ́вался еси́ на ны́ зѣло́.

Греческий [Greek (Koine)]

μνήσθητι κύριε ὅ τι ἐγενήθη ἡμῖν ἐπίβλεψον καὶ ἰδὲ τὸν ὀνειδισμὸν ἡμῶν

κληρονομία ἡμῶν μετεστράφη ἀλλοτρίοις οἱ οἶκοι ἡμῶν ξένοις

ὀρφανοὶ ἐγενήθημεν οὐχ ὑπάρχει πατήρ μητέρες ἡμῶν ὡς αἱ χῆραι

ἐξ ἡμερῶν ἡμῶν ξύλα ἡμῶν ἐν ἀλλάγματι ἦλθεν

ἐπὶ τὸν τράχηλον ἡμῶν ἐδιώχθημεν ἐκοπιάσαμεν οὐκ ἀνεπαύθημεν

Αἴγυπτος ἔδωκεν χεῖρα Ασσουρ εἰς πλησμονὴν αὐτῶν

οἱ πατέρες ἡμῶν ἥμαρτον οὐχ ὑπάρχουσιν ἡμεῖς τὰ ἀνομήματα αὐτῶν ὑπέσχομεν

δοῦλοι ἐκυρίευσαν ἡμῶν λυτρούμενος οὐκ ἔστιν ἐκ τῆς χειρὸς αὐτῶν

ἐν ταῖς ψυχαῖς ἡμῶν εἰσοίσομεν ἄρτον ἡμῶν ἀπὸ προσώπου ῥομφαίας τῆς ἐρήμου

τὸ δέρμα ἡμῶν ὡς κλίβανος ἐπελειώθη συνεσπάσθησαν ἀπὸ προσώπου καταιγίδων λιμοῦ

γυναῖκας ἐν Σιων ἐταπείνωσαν παρθένους ἐν πόλεσιν Ιουδα

ἄρχοντες ἐν χερσὶν αὐτῶν ἐκρεμάσθησαν πρεσβύτεροι οὐκ ἐδοξάσθησαν

ἐκλεκτοὶ κλαυθμὸν ἀνέλαβον καὶ νεανίσκοι ἐν ξύλῳ ἠσθένησαν

καὶ πρεσβῦται ἀπὸ πύλης κατέπαυσαν ἐκλεκτοὶ ἐκ ψαλμῶν αὐτῶν κατέπαυσαν

κατέλυσεν χαρὰ καρδίας ἡμῶν ἐστράφη εἰς πένθος ὁ χορὸς ἡμῶν

ἔπεσεν ὁ στέφανος τῆς κεφαλῆς ἡμῶν οὐαὶ δὴ ἡμῖν ὅτι ἡμάρτομεν

περὶ τούτου ἐγενήθη ὀδυνηρὰ ἡ καρδία ἡμῶν περὶ τούτου ἐσκότασαν οἱ ὀφθαλμοὶ ἡμῶν

ἐπ᾿ ὄρος Σιων ὅτι ἠφανίσθη ἀλώπεκες διῆλθον ἐν αὐτῇ

σὺ δέ κύριε εἰς τὸν αἰῶνα κατοικήσεις ὁ θρόνος σου εἰς γενεὰν καὶ γενεάν

ἵνα τί εἰς νεῖκος ἐπιλήσῃ ἡμῶν καταλείψεις ἡμᾶς εἰς μακρότητα ἡμερῶν

ἐπίστρεψον ἡμᾶς κύριε πρὸς σέ καὶ ἐπιστραφησόμεθα καὶ ἀνακαίνισον ἡμέρας ἡμῶν καθὼς ἔμπροσθεν

ὅτι ἀπωθούμενος ἀπώσω ἡμᾶς ὠργίσθης ἐφ᾿ ἡμᾶς ἕως σφόδρα

Украинский (Огієнко)

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!…

Свою воду за срібло ми п́ємо, наші дрова за гроші одержуємо…

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки…

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб…

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду…

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах…

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані…

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються…

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу…

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній…

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?…

Таджикский

Языки

ПАРВАРДИГОРО! Он чи ба мо рӯй додааст, ба ёд овар; назар андоз ва нанги моро бубин.

Мероси мо аз они аҷнабиён, хонаҳои мо аз они бегонагон шудааст.

Ятим шудаем ва падар надорем; модарони мо мисли бевазанон шудаанд.

Оби худро ба нуқра харида менӯшем, ҳезуми мо дар бадали пул ба даст медарояд.

Моро бунигарданӣ зада пеш мекунанд, хаста мешавем, – фароғат кардан намемонанд.

Ба Миср ва Ашшур даст кафча кардем, то ки аз нон сер шавем.

Падарони мо гуноҳ кардаанд; онҳо аз дунё чашм пӯшидаанд, валекин мо аз барои маъсияташон гирифтори ҷазо шудаем.

Ғуломон бар мо ҳукмфармо шудаанд; касе нест, ки моро аз дасташон халосӣ диҳад.

Ҷони худро ба каф гирифта, ба зери хавфи шамшери аҳли биёбон нони худро пайдо мекунем.

Пӯсти мо аз тафси гуруснагӣ мисли танӯр сӯхтааст.

Занонро дар Сион беисмат мекунанд, дӯшизагонро – дар шаҳрҳои Яҳудо.

Мирон бо дасти онҳо ба дор кашида мешаванд, пирон эҳтиром надоранд.

Ҷавонон сангҳои осиёро мебардоранд, ва наврасон зери бори ҳезум беҳуш шуда меғалтанд.

Пирон дигар назди дарвоза наменишинанд; ҷавонон сурудгӯӣ намекунанд.

Дилхушии мо хотима ёфтааст; рақси мо ба мотам мубаддал шудааст.

Тоҷи сари мо фурӯ ғалтидааст; вой бар ҳоли мо, ки гуноҳ кардаем!

Барои ин доим дили мо дард мекунад, барои инҳо чашмони мо хира шудааст:

Барои кӯҳи Сион, ки хароб шудааст, ва шағолон бар он гаштугузор мекунанд.

Лекин Ту, эй Парвардигор, то абад қоим ҳастӣ, ва тахти Ту то абадуддаҳр аст.

Чаро моро ба сурати абадӣ фаромӯш кардаӣ, ба муддати дуру дароз тарк намудаӣ?

Парвардигоро! Моро сӯи Худ баргардон, ва мо хоҳем баргашт; рӯзҳои моро мисли пештара таҷдид намо.

Наход ки моро тамоман рад карда, бениҳоят бар мо хашмгин шуда бошӣ?