Азбука веры » Би́блия » Левíтъ » гл.21

Левíтъ, Глава 21

Толкования

Толкования главы

21:1

см.:Иез.44:25;

21:2

см.:Чис.6:7;

21:3

21:4

21:5

см.:Лев.19:27;Втор.14:1;Иез.44:20;

21:6

21:7

см.:Иез.44:22;Еф.5:27;

21:8

см.:Лев.11:44;

21:9

21:10

см.:Исх.28:41;Лев.10:6;

21:11

см.:Чис.6:7;Чис.9:6;

21:12

см.:Лев.10:7;Исх.28:38;

21:13

см.:Иез.44:22;

21:14

21:15

21:16

21:17

см.:1Тим.3:2;Тит.1:7;

21:18

см.:1Тим.6:14;2Пет.3:14;

21:19

21:20

21:21

21:22

21:23

см.:Лев.22:9;

21:24

Церковнославянский (рус)

И рече́ Госпо́дь къ Моисе́ю, глаго́ля: рцы́ жерце́мъ сыно́мъ Ааро́нимъ, и рече́ши и́мъ: надъ душа́ми да не оскверня́тся въ язы́цѣ свое́мъ,

но ра́звѣ въ дому́ бли́жняго своего́, надъ отце́мъ и ма́терiю, и сына́ми и дще́рьми, надъ бра́томъ

и надъ сестро́ю свое́ю дѣ́вою, я́же е́сть бли́жняя ему́, не дана́ му́жу, надъ си́ми да оскверня́тся:

да не оскверни́тся внеза́пу въ лю́дехъ свои́хъ, во оскверне́нiе свое́.

И да не обрі́ете главы́ по ме́ртвѣмъ, и обли́чiя брады́ да не обрі́ютъ, и на пло́техъ свои́хъ да не сотворя́тъ я́звъ:

свя́ти да бу́дутъ Бо́гу своему́ и не оскверня́тъ и́мене Бо́га своего́: же́ртвы бо Госпо́дни да́ры Бо́га своего́ са́ми прино́сятъ, и бу́дутъ свя́ти.

Жены́ блудни́цы и оскверне́ны да не по́ймутъ, и жены́ изгна́ныя от му́жа ея́ да не по́ймутъ: я́ко свя́ти су́ть Го́споду Бо́гу своему́:

и да освяти́ши его́: да́ры Го́спода Бо́га ва́шего се́й прино́ситъ, свя́тъ бу́детъ: я́ко свя́тъ А́зъ е́смь Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ освяща́я и́хъ.

И дще́рь человѣ́ка жерца́ а́ще оскверни́тся, е́же соблуди́ти, и́мя отца́ своего́ сiя́ оскверня́етъ: огне́мъ да сожже́тся.

И жре́цъ вели́кiй от бра́тiй свои́хъ, ему́же возлiя́нъ на главу́ еле́й пома́занiя, и соверше́нный, е́же облачи́тися въ ри́зы, главы́ да не откры́етъ, и ри́зъ свои́хъ да не раздере́тъ,

и ко вся́кой души́ уме́ршей да не прiи́детъ: надъ отце́мъ свои́мъ и надъ ма́терiю свое́ю да не оскверни́тся,

и от святы́хъ да не изы́детъ, и да не оскверни́тъ и́мене свята́го Бо́га своего́, я́ко святы́й еле́й пома́занiя Бо́га его́ на не́мъ: А́зъ Госпо́дь.

Се́й въ жену́ дѣ́ву от ро́да своего́ да по́йметъ:

вдови́цы же и изгна́ныя, и оскверне́ныя и блудни́цы, си́хъ да не по́йметъ: но дѣви́цу от пле́мене своего́ да по́йметъ въ жену́:

и да не оскверни́тъ сѣ́мене своего́ въ лю́дехъ свои́хъ: А́зъ Госпо́дь Бо́гъ освяща́яй его́.

И рече́ Госпо́дь къ Моисе́ю, глаго́ля:

рцы́ ко Ааро́ну, глаго́ля: человѣ́къ от ро́да твоего́ въ ро́дѣхъ ва́шихъ, а́ще ко́ему бу́детъ на не́мъ поро́къ, да не присту́питъ приноси́ти да́ры Бо́га своего́:

вся́къ человѣ́къ, ему́же а́ще бу́детъ на не́мъ поро́къ, да не присту́питъ: человѣ́къ слѣ́пъ, или́ хро́мъ, или́ корно́сый, или́ ухорѣ́занъ,

или́ человѣ́къ, ему́же е́сть сокруше́нiе руки́ или́ сокруше́нiе ноги́,

или́ горба́тъ, или́ гноеточи́въ очи́ма, или́ бѣльмоо́ченъ, или́ человѣ́къ, на не́мже су́ть кра́сты ди́вiя, или́ лишаи́, или́ единоя́трный:

вся́къ, ему́же а́ще бу́детъ на не́мъ поро́къ от сѣ́мене Ааро́на жерца́, да не присту́питъ принести́ же́ртвъ Бо́гу твоему́, зане́ поро́къ на не́мъ: даро́въ Бо́жiихъ да не присту́питъ приноси́ти:

да́ры Бо́га своего́ свята́я святы́хъ, и от святы́хъ да снѣ́стъ:

оба́че къ завѣ́сѣ да не присту́питъ, и ко олтарю́ да не прибли́жится, я́ко поро́къ и́мать: и да не оскверни́тъ святи́лища Бо́га своего́, я́ко А́зъ Госпо́дь освяща́яй и́хъ.

И глаго́ла Моисе́й ко Ааро́ну и сыно́мъ его́, и ко всѣ́мъ сыно́мъ Изра́илевымъ.

Украинский (Огієнко)

І сказав Господь до Мойсея: Говори до священиків, Ааронових синів, і скажеш їм: Ніхто з вас нехай не занечиститься через доторкнення до померлого серед свого народу.

Бо тільки через доторкнення до близьких однокровних своїх, через матір свою, і через батька свого, і через сина свого, і через дочку свою, і через брата свого,

і через сестру свою, дівчину близьку йому, що не була замужем, через тих він може занечиститися доторкненням.

Бувши одружений, нехай не занечиститься серед рідні своєї, щоб не збезчестити себе.

Не зроблять вони лисини на голові своїй, і краю бороди своєї не підстрижуть, а на тілі своїм не наріжуть надрізів.

Святі вони будуть для Бога свого, і не збезчестять вони Ймення Бога свого, бо вони приносять огняні Божі жертви, хліб свого Бога.
І будуть вони святі.

Жінки блудливої та збезчещеної вони не візьмуть, і не візьмуть жінки, вигнаної від чоловіка свого, бо святий він для Бога свого.

І освятиш його, бо він приносить хліб Бога твого, святий він буде для вас, бо святий Я, Господь, що освячує вас!

А священикова дочка, коли зачне робити блуд, вона безчестить батька свого, ув огні буде спалена.

А священик, найбільший від братів своїх, що на голову його буде виллята олива помазання, і буде посвячений на одягання шат, він голови своєї не запустить і шат своїх не роздере,

і до жодного вмерлого не ввійде, навіть через батька свого та через матір свою не сміє занечиститься.

І він не відійде від святині, і не занечистить святині Бога свого, бо на ньому посвячення оливи помазання його Бога.
Я Господь!

І він візьме жінку в дівоцтві її.

Удови, і розведеної, і збезчещеної, блудливої, тих він не візьме, а тільки дівицю з-поміж рідні своєї він візьме за жінку.

І не збезчестить він насіння свого в рідні своїй, бо Я Господь, що освячує його.

І Господь промовляв до Мойсея, говорячи:

Промовляй до Аарона, говорячи: Чоловік із насіння твого на їх покоління, що буде в нім вада, не приступить, щоб приносити хліб свого Бога.

Бо жоден чоловік, що в нім вада, не приступить: чоловік сліпий, або кульгавий, або кирпатий або довготелесий,

або чоловік, що матиме зламану ногу або зламану руку,

або горбатий, або висохлий, або більмо на оці його, або коростявий, або паршивий, або з розчавленими ядрами,

кожен чоловік із насіння священика Аарона, що на нім ця вада, не приступить, щоб приносити Господні огняні жертви, вада в нім, не приступить він, щоб приносити хліб свого Бога.

Він буде їсти хліб свого Бога з Найсвятішого та зо святощів.

Та до завіси не підійде він, і до жертівника не приступить, бо вада в нім, і не збезчестить святині Моєї, бо Я Господь, що освячує їх.

І Мойсей промовляв до Аарона й до синів його, та до всіх синів Ізраїлевих.

Таджикский

Языки

Ва Парвардигор ба Мусо гуфт: «Ба коҳинон, яъне ба писарони Ҳорун сухан ронда, ба онҳо бигӯ: касе аз онҳо худро бо мурдае аз миёни қавми худ нопок нагардонад,

Балки фақат бо ҳамҷисми ба худаш наздик: бо модараш ва падараш ва писараш ва духтараш ва бародараш,

Ва хоҳари бокирааш, ки ба ӯ наздик буда, ҳанӯз шавҳар накардааст, – метавонад худро нопок гардонад;

Ҳамчун шахси зандор набояд ӯ худро дар миёни қавми худ бо мурдае нопок гардонида, палид шавад.

Бигзор онҳо мӯи сари худро нагиранд, ва канораи риши худро натарошанд, ва бадани худро нахарошанд харош накунанд.

Онҳо бояд барои Худои худ пок бошанд, ва номи Худои худро беҳурмат накунанд, зеро ки онҳо курбониҳои оташини Парвардигорро, яъне нони Худои худро тақдим менамоянд, ва бояд пок бошанд.

Зани зинокор ва беисматро набояд бигиранд, ва зани аз шавҳараш талоқгирифтаро набояд бигиранд, зеро ки коҳин барои Худои худ пок аст.

Ва ту ӯро тақдис намо, зеро ки ӯ нони Худои туро тақдим менамояд; бигзор ӯ барои ту пок бошад, зеро Ман, Парвардигоре ки шуморо тақдис менамоям, пок ҳастам.

Ва агар духтари коҳин бо зинокорӣ худро палид созад, вай падари худро палид месозад; бигзор вай дар оташ сӯзонида шавад.

Ва коҳине ки аз бародарони худ бузург аст, яъне бар сараш равғани тадҳин рехта шудааст, ва барои пӯшидани либосҳо баргумошта шудааст, – бигзор сари худро накшояд, ва либосҳои худро чок назанад,

Ва ба ҳеҷ каси мурда наздик нашавад: худро ҳатто бо падараш ва модараш нопок нагардонад,

Ва аз покгоҳ берун набарояд, ва покгоҳи Худои худро палид накунад, зеро ки нимтоҷи равғани тадҳини Худои ӯ бар ӯст. Ман Парвардигор ҳастам.

Ва ӯ бояд зани бокирае бигирад.

Бева, талоқгирифта, палидшуда ва фоҳишаро ӯ набояд бигирад, балки бояд дӯшизае бокирае аз миёни қавми худ ба занӣ бигирад.

Ва набояд насли худро дар қавми худ палид созад, зеро Ман Парвардигоре ҳастам, ки ӯро тақдис менамоям».

Ва Парвардигор ба Мусо сухан ронда, гуфт:

«Ба Ҳорун сухан ронда, бигӯ: ҳеҷ кас аз зоти зурёти ту дар наслҳои онҳо, ки маъюбие дошта бошад, набояд наздик ояд, то ки нони Худои худро тақдим намояд,

Яъне ҳар касе ки маъюб аст, наздик наояд: на кӯр, на ланг, на паҳнбинӣ пучуқ, на бадафт аъҷуба,

На шахси шикастапой ё шикастадаст,

На пуштхамида кӯзапушт, на лоғарбадан, на шахсе ки ба чашмаш гул афтодааст, на пес, на кал, на шахсе ки тухмҳояш байзаҳояш маҷақ шудааст.

Ҳар касе ки аз насли Ҳоруни коҳин маъюбӣ дошта бошад, набояд наздик ояд, то ки қурбониҳои оташини Парвардигорро тақдим намояд; азбаски вай маъюб аст, набояд барои тақдим кардани нони Худои худ наздик ояд.

Нони Худои худро вай аз он чи поки покҳост, ва аз он чи ҳадияҳои пок аст, метавонад бихӯрад.

Аммо бигзор вай назди парда наояд, ва ба қурбонгоҳ наздик нашавад, зеро ки вай маъюб аст, ва покҳои Маро палид насозад, зеро Ман Парвардигор ҳастам, ки онҳоро тақдис менамоям».

Ва Мусо ба Ҳорун ва писаронаш, ва ба тамоми банӣ Исроил сухан ронд.