Скрыть
10:1
10:6
10:8
10:9
10:10
10:14
10:15
10:17
10:18
10:22
10:26
10:29
10:30
10:32
10:33
10:34
10:35
10:36
10:37
10:39
10:40
10:41
10:42
Церковнославянский (рус)
[Зач. 50.] По си́хъ же яви́ Госпо́дь и инѣ́хъ се́дмьдесятъ, и посла́ и́хъ по двѣма́ предъ лице́мъ Сво­и́мъ во вся́къ гра́дъ и мѣ́сто, а́може хотя́ше Са́мъ ити́:
глаго́лаше же къ ни́мъ: жа́тва у́бо мно́га, дѣ́лателей же ма́ло: моли́теся у́бо Го́споди́ну жа́твѣ, да изведе́тъ дѣ́латели на жа́тву Свою́.
Иди́те: се́ А́зъ посыла́ю вы́ я́ко а́гнцы посредѣ́ волко́въ.
Не носи́те влага́лища, ни пи́ры, ни сапо́гъ и ни кого́же на пути́ цѣлу́йте.
Въ о́нъ же а́ще до́мъ вни́дете, пе́рвѣе глаго́лите: ми́ръ до́му сему́:
и а́ще у́бо бу́детъ ту́ сы́нъ ми́ра, почі́етъ на не́мъ ми́ръ ва́шъ: а́ще ли же ни́, къ ва́мъ воз­врати́т­ся.
Въ то́мъ же дому́ пребыва́йте, яду́ще и пiю́ще, я́же су́ть у ни́хъ: досто́инъ бо е́сть дѣ́латель мзды́ сво­ея́: не преходи́те изъ до́му въ до́мъ.
И въ о́нъ же а́ще гра́дъ вхо́дите, и прiе́млютъ вы́, яди́те предлага́емая ва́мъ:
и исцѣли́те неду́жныя, и́же су́ть въ не́мъ, и глаго́лите и́мъ: при­­бли́жися на вы́ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе.
И въ о́нъ же а́ще гра́дъ вхо́дите, и не прiе́млютъ ва́съ, изше́дше на распу́тiя его́, рцы́те:
и пра́хъ при­­лѣ́пшiй на́мъ от­ гра́да ва́­шего, от­тряса́емъ ва́мъ. Оба́че сiе́ вѣ́дите, я́ко при­­бли́жися на вы́ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе.
Глаго́лю ва́мъ, я́ко Cодо́мляномъ въ де́нь то́й от­ра́днѣе бу́детъ, не́же гра́ду тому́.
Го́ре тебѣ́, Хорази́не, го́ре тебѣ́, Виѳсаи́до: я́ко а́ще въ Ти́рѣ и Сидо́нѣ бы́ша си́лы бы́ли бы́в­шыя въ ва́ю, дре́вле у́бо во вре́тищи и пе́пелѣ сѣдя́ще покая́лися бы́ша:
оба́че Ти́ру и Сидо́ну от­ра́днѣе бу́детъ на судѣ́, не́же ва́ма.
И ты́, Капернау́ме, и́же до небе́съ воз­несы́йся, до а́да низведе́шися.
[Зач. 51.] Слу́шаяй ва́съ, Мене́ слу́шаетъ: и от­мета́яйся ва́съ, Мене́ от­мета́ет­ся: от­мета́яйся же Мене́, от­мета́ет­ся Посла́в­шаго Мя́.
Возврати́шася же се́дмьдесятъ съ ра́достiю, глаго́люще: Го́споди, и бѣ́си повину́ют­ся на́мъ о и́мени Тво­е́мъ.
Рече́ же и́мъ: ви́дѣхъ сатану́ я́ко мо́лнiю съ небесе́ спа́дша.
[Зач..] Се́, даю́ ва́мъ вла́сть наступа́ти на змiю́ и на скорпі́ю и на всю́ си́лу вра́жiю: и ничесо́же ва́съ вреди́тъ.
Оба́че о се́мъ не ра́дуйтеся, я́ко ду́си ва́мъ повину́ют­ся: ра́дуйтеся же, я́ко имена́ ва́ша напи́сана су́ть на небесѣ́хъ.
Въ то́й ча́съ воз­ра́довася ду́хомъ Иису́съ и рече́: исповѣ́даютися, О́тче, Го́споди небесе́ и земли́, я́ко утаи́лъ еси́ сiя́ от­ прему́дрыхъ и разу́мныхъ, и от­кры́лъ еси́ та́ младе́нцемъ: е́й, О́тче, я́ко та́ко бы́сть благоволе́нiе предъ Тобо́ю.
И́ обра́щься ко ученико́мъ, рече́: вся́ Мнѣ́ предана́ бы́ша от­ Отца́ Мо­его́: и никто́же вѣ́сть, кто́ е́сть Сы́нъ, то́кмо Оте́цъ: и кто́ е́сть Оте́цъ, то́кмо Сы́нъ, и ему́же а́ще хо́щетъ Сы́нъ от­кры́ти.
[Зач. 52.] И́ обра́щься ко ученико́мъ, еди́нъ {осо́бь} рече́: блаже́ни о́чи ви́дящiи, я́же ви́дите:
глаго́лю бо ва́мъ, я́ко мно́зи проро́цы и ца́рiе восхотѣ́ша ви́дѣти, я́же вы́ ви́дите, и не ви́дѣша: и слы́шати, я́же слы́шите, и не слы́шаша.
[Зач. 53.] И се́, зако́н­никъ нѣ́кiй воста́, искуша́я Его́ и глаго́ля: Учи́телю, что́ сотвори́въ, живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дую?
О́нъ же рече́ къ нему́: въ зако́нѣ что́ пи́сано е́сть? Ка́ко чте́ши?
О́нъ же от­вѣща́въ рече́: воз­лю́биши Го́спода Бо́га тво­его́ от­ всего́ се́рдца тво­его́, и от­ всея́ души́ тво­ея́, и все́ю крѣ́постiю тво­е́ю, и всѣ́мъ помышле́нiемъ тво­и́мъ: и бли́жняго сво­его́ я́ко са́мъ себе́.
Рече́ же ему́: пра́во от­вѣща́лъ еси́: сiе́ сотвори́, и жи́въ бу́деши.
О́нъ же хотя́ оправди́тися са́мъ, рече́ ко Иису́су: и кто́ е́сть бли́жнiй мо́й?
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́: человѣ́къ нѣ́кiй схожда́­ше от­ Иерусали́ма во Иерихо́нъ, и въ разбо́йники впаде́, и́же совле́кше его́, и я́звы воз­ло́жше от­идо́ша, оста́вльше едва́ жи́ва су́ща.
По слу́чаю же свяще́н­никъ нѣ́кiй схожда́­ше путе́мъ тѣ́мъ, и ви́дѣвъ его́, мимо­и́де.
Та́кожде же и леви́тъ, бы́въ на то́мъ мѣ́стѣ, при­­ше́дъ и ви́дѣвъ, мимо­и́де.
Самаря́нинъ же нѣ́кто гряды́й, прiи́де надъ него́, и ви́дѣвъ его́, милосе́рдова:
и при­­сту́пль обвяза́ стру́пы его́, воз­лива́я ма́сло и вино́: всади́въ же его́ на сво́й ско́тъ, при­­веде́ его́ въ гости́н­ницу, и при­­лѣжа́ ему́:
и нау́трiя изше́дъ, изъе́мъ два́ сре́бреника, даде́ гости́н­нику, и рече́ ему́: при­­лѣжи́ ему́: и, е́же а́ще прiиждиве́ши, а́зъ егда́ воз­вращу́ся, воз­да́мъ ти́.
Кто́ у́бо от­ тѣ́хъ трiе́хъ бли́жнiй мни́ттися бы́ти впа́дшему въ разбо́йники?
О́нъ же рече́: сотвори́вый ми́лость съ ни́мъ. Рече́ же ему́ Иису́съ: иди́, и ты́ твори́ та́кожде.
[Зач. 54.] Бы́сть же ходя́щымъ и́мъ, и Са́мъ вни́де въ ве́сь нѣ́кую: жена́ же нѣ́кая и́менемъ Ма́рѳа прiя́тъ Его́ въ до́мъ сво́й.
И сестра́ е́й бѣ́ нарица́емая Марі́а, я́же и сѣ́дши при­­ ногу́ Иису́сову, слы́шаше сло́во Его́.
Ма́рѳа же мо́лвяше о мно́зѣ слу́жбѣ, ста́в­ши же рече́: Го́споди, не бреже́ши ли, я́ко сестра́ моя́ еди́ну мя́ оста́ви служи́ти? Рцы́ у́бо е́й, да ми́ помо́жетъ.
Отвѣща́въ же Иису́съ рече́ е́й: Ма́рѳо, Ма́рѳо, пече́шися, и мо́лвиши о мно́зѣ,
еди́но же е́сть на потре́бу: Марі́а же благу́ю ча́сть избра́, я́же не отъ­и́мет­ся от­ нея́.
Рус. (Аверинцев)
После этого поставил Господь еще Семьдесят [двух] и разослал их по двое пред Собою в каждый город и в каждое место, куда намеревался идти Сам,
и говорил им:
«Велика жатва, а работников мало; так просите Хозяина жатвы, чтобы Он выслал работников на жатву Свою.
Идите; вот, Я посылаю вас, как ягнят в среду волков.
Не носите с собой ни мешка, ни сумы, ни обуви, и никого в пути не приветствуйте.
А в какой дом бы вы ни пришли, прежде всего говорите: «Мир этому дому!»
И если будет там сын мира, мир ваш низойдет на него, а если нет, мир ваш возвратится на вас.
И в этом доме вы оставайтесь, ешьте и пейте все, что у них есть, ибо работник заслуживает платы; из дома в дом не переходите.
И в какой бы город вы ни пришли, если вас примут, ешьте, что дадут,
исцеляйте местных больных и говорите жителям: «Близко к вам Царство Божие!»
А если в каком-либо городе вас не примут, выйдите на улицы его и скажите:
«Даже прах города вашего, приставший к нашим ногам, мы отрясаем и возвращаем вам. И все же знайте: Царство Божие близко!»
Говорю вам, Содому в оный День придется легче, чем городу тому.
Горе тебе, Хоразин! Горе тебе, Вифсаида! Ведь если бы в Тире и Сидоне совершены были чудеса, какие совершились у вас, то они давно бы принесли покаяние, сидя в рубище и пепле.
Да, Тиру и Сидону легче придется на Суде, нежели вам!
И ты, Капернаум, до неба ли превознесешься? До преисподней будешь ты низвержен.
Тот, кто слушает вас, слушает Меня, и кто отвергает вас, отвергает Меня, а кто отвергает Меня, отвергает Того, Кто послал Меня».
Между тем Семьдесят возвратились в радости и говорили:
«Господи, даже бесы покорны нам во имя Твое!»
А Он сказал им:
«Я видел, как сатана, словно молния, пал с неба.
Вот, Я дал вам власть попирать змей и скорпионов и всякую вражью силу, и ничто не причинит вам вреда.
Однако радуйтесь не тому, что духи вам покорны, а тому, что имена ваши написаны на небесах».
И в этот же час Он исполнился ликованием от Духа Святого и сказал:
«Благодарю Тебя, Отче, Господи неба и земли, что Ты сокрыл от мудрых и разумных то, что открыл Ты младенцам! Да, Отче, ибо так было Тебе благоугодно.
Все вверено Мне Отцом Моим, и никто не знает, кто есть Сын, кроме Отца, и кто есть Отец, кроме Сына – и того, кому Сын пожелает открыть».
И, обернувшись к ученикам, сказал Он им одним:
«Блаженны глаза, видящие то, что видите вы!
Ибо говорю вам: многие пророки и цари хотели увидеть то, что видите вы, – и не увидели; и услышать то, что слышите вы, – и не услышали».
И вот некий учитель Закона встал и сказал, желая испытать Его:
«Учитель, что мне делать, чтобы получить в удел жизнь вечную?»
Он же сказал ему:
«В Законе что написано? Как ты читаешь?»
Тот сказал в ответ:
»Возлюби Господа, Бога твоего, всем сердцем твоим, и всей душой твоею, и всей силой твоею, и всем рассуждением твоим; и ближнего твоего, как самого себя».
А Иисус сказал ему:
«Ответил ты правильно; поступай так, и будешь жить».
Но тот, желая оправдать себя, сказал Иисусу:
«А кто мне ближний?»
На это Иисус ответил:
«Шел человек из Иерусалима в Иерихон и попался разбойникам; те раздели его, изранили и ушли, оставив полумертвым.
Некий священник случайно спускался той же дорогой, увидел его – и прошел мимо.
Также и левит, придя на это место, увидел его – и прошел мимо.
А некий самаритянин, шедший тем путем,
подошел и, увидев его, от сердца сжалился; наклонясь, он омыл ему раны вином, помазал оливковым маслом, перевязал, а после, погрузив на собственного осла, отвез его в гостиницу и там принял на себя заботы о нем.
А на другой день он вынул два динария, вручил хозяину гостиницы и сказал: «Позаботься о нем, а если тебе доведется потратить больше, на обратном пути все тебе выплачу».
Кто же из этих трех, по твоему мнению, оказался ближним для пострадавшего от разбойников?»
А тот сказал:
«Сотворивший для него дело милосердия».
И сказал ему Иисус:
«Ступай, и поступай так же».
А когда были они в пути, зашел Он в одно селение, где некая женщина по имени Марфа приняла Его у себя дома;
и была у нее сестра, которую звали Мариам, и она, сев у ног Господа, слушала Его речи.
А Марфа была вся в трудах служения. И вот она подошла и сказала:
«Господи, Тебе и дела нет, что сестра оставила на меня одну все заботы? Скажи ей, чтобы она мне помогла!»
И сказал Господь ей в ответ:
«Марфа, Марфа! Ты хлопочешь и беспокоишься о многом,
между тем как нужно только одно. А Мариам выбрала себе благую долю, которую у нее не отнимут».
Арабский (Arabic Van Dyke)
وَبَعْدَ ذلِكَ عَيَّنَ الرَّبُّ سَبْعِينَ آخَرِينَ أَيْضًا، وَأَرْسَلَهُمُ اثْنَيْنِ اثْنَيْنِ أَمَامَ وَجْهِهِ إِلَى كُلِّ مَدِينَةٍ وَمَوْضِعٍ حَيْثُ كَانَ هُوَ مُزْمِعًا أَنْ يَأْتِيَ.
فَقَالَ لَهُمْ:«إِنَّ الْحَصَادَ كَثِيرٌ، وَلكِنَّ الْفَعَلَةَ قَلِيلُونَ. فَاطْلُبُوا مِنْ رَبِّ الْحَصَادِ أَنْ يُرْسِلَ فَعَلَةً إِلَى حَصَادِهِ.
اِذْهَبُوا! هَا أَنَا أُرْسِلُكُمْ مِثْلَ حُمْلاَنٍ بَيْنَ ذِئَابٍ.
لاَ تَحْمِلُوا كِيسًا وَلاَ مِزْوَدًا وَلاَ أَحْذِيَةً، وَلاَ تُسَلِّمُوا عَلَى أَحَدٍ فِي الطَّرِيقِ.
وَأَيُّ بَيْتٍ دَخَلْتُمُوهُ فَقُولُوا أَوَّلاً: سَلاَمٌ لِهذَا الْبَيْتِ.
فَإِنْ كَانَ هُنَاكَ ابْنُ السَّلاَمِ يَحُلُّ سَلاَمُكُمْ عَلَيْهِ، وَإِّلاَّ فَيَرْجعُ إِلَيْكُمْ.
وَأَقِيمُوا فِي ذلِكَ الْبَيْتِ آكِلِينَ وَشَارِبِينَ مِمَّا عِنْدَهُمْ، لأَنَّ الْفَاعِلَ مُسْتَحِق÷ أُجْرَتَهُ. لاَ تَنْتَقِلُوا مِنْ بَيْتٍ إِلَى بَيْتٍ.
وَأَيَّةَ مَدِينَةٍ دَخَلْتُمُوهَا وَقَبِلُوكُمْ، فَكُلُوا مِمَّا يُقَدَّمُ لَكُمْ،
وَاشْفُوا الْمَرْضَى الَّذِينَ فِيهَا، وَقُولُوا لَهُمْ: قَدِ اقْتَرَبَ مِنْكُمْ مَلَكُوتُ اللهِ.
وَأَيَّةُ مَدِينَةٍ دَخَلْتُمُوهَا وَلَمْ يَقْبَلُوكُمْ، فَاخْرُجُوا إِلَى شَوَارِعِهَا وَقُولُوا:
حَتَّى الْغُبَارَ الَّذِي لَصِقَ بِنَا مِنْ مَدِينَتِكُمْ نَنْفُضُهُ لَكُمْ. وَلكِنِ اعْلَمُوا هذَا إنَّهُ قَدِ اقْتَرَبَ مِنْكُمْ مَلَكُوتُ اللهِ.
وَأَقُولُ لَكُمْ: إِنَّهُ يَكُونُ لِسَدُومَ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ حَالَةٌ أَكْثَرُ احْتِمَالاً مِمَّا لِتِلْكَ الْمَدِينَةِ .
«وَيْلٌ لَكِ يَا كُورَزِينُ! وَيْلٌ لَكِ يَا بَيْتَ صَيْدَا! لأَنَّهُ لَوْ صُنِعَتْ فِي صُورَ وَصَيْدَاءَ الْقُوَّاتُ الْمَصْنُوعَةُ فِيكُمَا، لَتَابَتَا قَدِيمًا جَالِسَتَيْنِ فِي الْمُسُوحِ وَالرَّمَادِ.
وَلكِنَّ صُورَ وَصَيْدَاءَ يَكُونُ لِهُمَا فِي الدِّينِ حَالَةٌ أَكْثَرُ احْتِمَالاً مِمَّا لَكُمَا.
وَأَنْتِ يَا كَفْرَنَاحُومَ الْمُرْتَفِعَةُ إِلَى السَّمَاءِ! سَتُهْبَطِينَ إِلَى الْهَاوِيَةِ.
اَلَّذِي يَسْمَعُ مِنْكُمْ يَسْمَعُ مِنِّي، وَالَّذِي يُرْذِلُكُمْ يُرْذِلُنِي، وَالَّذِي يُرْذِلُنِي يُرْذِلُ الَّذِي أَرْسَلَنِي».
فَرَجَعَ السَّبْعُونَ بِفَرَحٍ قَائِلِينَ:«يَارَبُّ، حَتَّى الشَّيَاطِينُ تَخْضَعُ لَنَا بِاسْمِكَ!».
فَقَالَ لَهُمْ: «رَأَيْتُ الشَّيْطَانَ سَاقِطًا مِثْلَ الْبَرْقِ مِنَ السَّمَاءِ.
هَا أَنَا أُعْطِيكُمْ سُلْطَانًا لِتَدُوسُوا الْحَيَّاتِ وَالْعَقَارِبَ وَكُلَّ قُوَّةِ الْعَدُوِّ، وَلاَ يَضُرُّكُمْ شَيْءٌ.
وَلكِنْ لاَ تَفْرَحُوا بِهذَا: أَنَّ الأَرْوَاحَ تَخْضَعُ لَكُمْ، بَلِ افْرَحُوا بِالْحَرِيِّ أَنَّ أَسْمَاءَكُمْ كُتِبَتْ فِي السَّمَاوَاتِ».
وَفِي تِلْكَ السَّاعَةِ تَهَلَّلَ يَسُوعُ بِالرُّوحِ وَقَالَ:«أَحْمَدُكَ أَيُّهَا الآبُ، رَبُّ السَّمَاءِ وَالأَرْضِ، لأَنَّكَ أَخْفَيْتَ هذِهِ عَنِ الْحُكَمَاءِ وَالْفُهَمَاءِ وَأَعْلَنْتَهَا لِلأَطْفَالِ. نَعَمْ أَيُّهَا الآبُ، لأَنْ هكَذَا صَارَتِ الْمَسَرَّةُ أَمَامَكَ».
وَالْتَفَتَ إِلَى تَلاَمِيذِهِ وَقَالَ:«كُلُّ شَيْءٍ قَدْ دُفِعَ إِلَيَّ مِنْ أَبِي. وَلَيْسَ أَحَدٌ يَعْرِفُ مَنْ هُوَ الابْنُ إِلاَّ الآبُ، وَلاَ مَنْ هُوَ الآبُ إِلاَّ الابْنُ، وَمَنْ أَرَادَ الابْنُ أَنْ يُعْلِنَ لَهُ».
وَالْتَفَتَ إِلَى تَلاَمِيذِهِ عَلَى انْفِرَادٍ وَقَالَ: «طُوبَى لِلْعُيُونِ الَّتِي تَنْظُرُ مَا تَنْظُرُونَهُ!
لأَنِّي أَقُولُ لَكُمْ: إِنَّ أَنْبِيَاءَ كَثِيرِينَ وَمُلُوكًا أَرَادُوا أَنْ يَنْظُرُوا مَا أَنْتُمْ تَنْظُرُونَ وَلَمْ يَنْظُرُوا، وَأَنْ يَسْمَعُوا مَا أَنْتُمْ تَسْمَعُونَ وَلَمْ يَسْمَعُوا».
وَإِذَا نَامُوسِيٌّ قَامَ يُجَرِّبُهُ قَائِلاً:«يَا مُعَلِّمُ، مَاذَا أَعْمَلُ لأَرِثَ الْحَيَاةَ الأَبَدِيَّةَ؟»
فَقَالَ لَهُ:«مَا هُوَ مَكْتُوبٌ فِي النَّامُوسِ. كَيْفَ تَقْرَأُ؟»
فَأَجَابَ وَقَالَ:«تُحِبُّ الرَّبَّ إِلهَكَ مِنْ كُلِّ قَلْبِكَ، وَمِنْ كُلِّ نَفْسِكَ، وَمِنْ كُلِّ قُدْرَتِكَ، وَمِنْ كُلِّ فِكْرِكَ، وَقَرِيبَكَ مِثْلَ نَفْسِكَ».
فَقَالَ لَهُ:«بِالصَّوَابِ أَجَبْتَ. اِفْعَلْ هذَا فَتَحْيَا».
وَأَمَّا هُوَ فَإِذْ أَرَادَ أَنْ يُبَرِّرَ نَفْسَهُ، قَاَلَ لِيَسُوعَ: «وَمَنْ هُوَ قَرِيبِي؟»
فَأَجَابَ يَسُوعُ وَقَالَ: «إِنْسَانٌ كَانَ نَازِلاً مِنْ أُورُشَلِيمَ إِلَى أَرِيحَا، فَوَقَعَ بَيْنَ لُصُوصٍ، فَعَرَّوْهُ وَجَرَّحُوهُ، وَمَضَوْا وَتَرَكُوهُ بَيْنَ حَيٍّ وَمَيْتٍ.
فَعَرَضَ أَنَّ كَاهِنًا نَزَلَ فِي تِلْكَ الطَّرِيقِ، فَرَآهُ وَجَازَ مُقَابِلَهُ.
وَكَذلِكَ لاَوِيٌّ أَيْضًا، إِذْ صَارَ عِنْدَ الْمَكَانِ جَاءَ وَنَظَرَ وَجَازَ مُقَابِلَهُ.
وَلكِنَّ سَامِرِيًّا مُسَافِرًا جَاءَ إِلَيْهِ، وَلَمَّا رَآهُ تَحَنَّنَ،
فَتَقَدَّمَ وَضَمَدَ جِرَاحَاتِهِ، وَصَبَّ عَلَيْهَا زَيْتًا وَخَمْرًا، وَأَرْكَبَهُ عَلَى دَابَّتِهِ، وَأَتَى بِهِ إِلَى فُنْدُق وَاعْتَنَى بِهِ.
وَفِي الْغَدِ لَمَّا مَضَى أَخْرَجَ دِينَارَيْنِ وَأَعْطَاهُمَا لِصَاحِبِ الْفُنْدُقِ، وَقَالَ لَهُ: اعْتَنِ بِهِ، وَمَهْمَا أَنْفَقْتَ أَكْثَرَ فَعِنْدَ رُجُوعِي أُوفِيكَ.
فَأَيَّ هؤُلاَءِ الثَّلاَثَةِ تَرَى صَارَ قَرِيبًا لِلَّذِي وَقَعَ بَيْنَ اللُّصُوصِ؟»
فَقَالَ: «الَّذِي صَنَعَ مَعَهُ الرَّحْمَةَ». فَقَالَ لَهُ يَسُوعُ: «اذْهَبْ أَنْتَ أَيْضًا وَاصْنَعْ هكَذَا».
وَفِيمَا هُمْ سَائِرُونَ دَخَلَ قَرْيَةً، فَقَبِلَتْهُ امْرَأَةٌ اسْمُهَا مَرْثَا فِي بَيْتِهَا.
وَكَانَتْ لِهذِهِ أُخْتٌ تُدْعَى مَرْيَمَ، الَّتِي جَلَسَتْ عِنْدَ قَدَمَيْ يَسُوعَ وَكَانَتْ تَسْمَعُ كَلاَمَهُ.
وَأَمَّا مَرْثَا فَكَانَتْ مُرْتَبِكَةً فِي خِدْمَةٍ كَثِيرَةٍ. فَوَقَفَتْ وَقَالَتْ: «يَارَبُّ، أَمَا تُبَالِي بِأَنَّ أُخْتِي قَدْ تَرَكَتْنِي أَخْدُمُ وَحْدِي؟ فَقُلْ لَهَا أَنْ تُعِينَنِي!»
فَأَجَابَ يَسُوعُ وَقَالَ لَها:«مَرْثَا، مَرْثَا، أَنْتِ تَهْتَمِّينَ وَتَضْطَرِبِينَ لأَجْلِ أُمُورٍ كَثِيرَةٍ،
وَلكِنَّ الْحَاجَةَ إِلَى وَاحِدٍ. فَاخْتَارَتْ مَرْيَمُ النَّصِيبَ الصَّالِحَ الَّذِي لَنْ يُنْزَعَ مِنْهَا».
Баъд аз ин, Худованд боз ҳафтод нафари дигарро баргузид, ва онҳоро ҷуфт – ҷуфт пешопеши Худ ба ҳар шаҳр ва ҷое ки Худаш рафтанӣ буд, фиристод,
Ва ба онҳо гуфт: “Дарав бисьёр аст, лекин коргарон кам; пас, шумо аз Соҳиби дарав илтимос кунед, ки ба дарави Худ коргар фиристонад“.
„Биравед! Инак, шуморо монанди баррагон миёни гургон мефиристам.
Ҳеҷ ҳамьёне, тўрбае ва чоруқе бо худ набаред, ва ба ҳеҷ кас дар роҳ салом нагўед.
Ба ҳар хонае ки медароед, аввал гўед: “Салом бар ин хона бод!“
Агар дар он ҷо писари осоиштагӣ бошад, саломи шумо бар вай қарор мегирад; вагарна, сўи шумо бармегардад;
Дар ҳамон хона бимонед ва аз он чи доранд, бихўред ва бинўшед; зеро ки меҳнаткаш сазовори музди худ аст. Аз хона ба хона нагузаред.
Агар дар шаҳре ки меоед, шуморо қабул кунанд, аз он чи пеши шумо мемонанд, бихўрд;
Ва беморонеро, ки дар он ҷо ҳастанд, шифо диҳед, ва ба онҳо бигўед: “Малакути Худо ба шумо наздик аст“.
Ва агар дар шаҳре ки меоед, шуморо қабул накунанд, ба кўчаҳои он баромада, гўед:
„Ҳатто ғубореро, ки аз шаҳри шумо бар мо нишастааст, бар шумо меафшонем; лекин бидонед, ки Малакути Худо ба шумо наздик аст“.
Ба шумо мегўям, ки ҳолати Садўм дар он рўз аз ҳолати он шаҳр сабуктар хоҳад буд“.
„Вой бар ҳоли ту, эй Кўрозин! Вой бар ҳоли ту, эй Байт – Сайдо! Зеро, агар мўъҷизоте ки дар шумо зоҳир шуд, дар Сўр ва Сидўн зоҳир мешуд, кайҳо палоспўш ва хокистарнишин шуда, тавба мекарданд;
Лекин дар рўзи доварӣ ҳолати Сўр ва Сидўн аз ҳолати шумо сабуктар хоҳад шуд.
Ва ту, эй Кафарнаҳум, ки сар ба осмон афрохтаӣ, ба дўзах сарнагун хоҳӣ шуд“.
„Ҳар кӣ шуморо шунавад, Маро мешунавад, ва ҳар кӣ шуморо рад кунад, Маро рад мекунад; ва ҳар кӣ Маро рад кунад, Фиристодаи Маро рад мекунад“.
Он ҳафтод бо шодмонӣ баргашта, гуфтанд: “Худовандо! Девҳо низ бо зикри исми Ту ба мо итоат мекунанд“.
Ба онҳо гуфт: “Ман шайтонро мисли барқ аз осмон афтонда дидам;
Инак, ба шумо қудрат медиҳам, ки морон ва каждумон ва тамоми қуввати душманро поймол кунед, ва ҳеҷ чиз ба шумо зарар нахоҳад расонд;
Аммо аз он шод нашавед, ки арвоҳ ба шумо итоат мекунанд; балки аз он шод бошед, ки номҳои шумо дар осмон навишта шудааст“.
Дар ҳамон соат Исо аз Рўҳулқудс ба ваҷд омада, гуфт: “Туро эй Падар, эй Худованди осмон ва замин ситоиш мекунам, ки ин чизҳоро аз хирадмандон ва оқилон пинҳон доштӣ ва ба кўдакон ошкор кардӣ; оре, эй Падар! Зеро ки ҳусни таваҷҷуҳи Ти чунин буд“.
Ва ба шогирдон рўй оварда гуфт: “Ҳама чизро Падарам ба Ман супурдааст; ва ҳеҷ кас ҷуз Падар намедонад, ки Писар кист; ва ҳеҷ кас намедонад, ки Падар кист, ҷуз Писар ва касе ки Писар бихоҳад ба вай ошкор кунад“
Ва алоҳида ба шогирдони Худ рўй овардда, гуфт: “Хушо чашмоне ки он чиро, ки шумо дида истодаед, мебинад!“.
„Зеро ки ба шумо мегўям, ки басе анбиё ва подшоҳон мехостанд он чиро, ки шумо мебинед, бубинанд, ва надиданд, ва он чиро, ки шумо мешунавед, бинаванд, ва нашуниданд“.
Ва инак, як шариатдон бархост ва Ўро озмуданӣ шуда, гуфт: “Эй Устод! Чӣ кунам, ки вариси ҳаёти ҷовидонӣ шавам?“
Ба вай гуфт: “Дар Таврот чӣ навишта шудааст? Ва ту чӣ тавр мехонӣ?“
Дар ҷавоб гуфт: “Худованд Худои худро бо тамоми дили ту ва бо тамоми ҷони ту ва бо тамоми қуввати ту ва бо тамоми ҳуши ту дўст бидор, ва ёри худро мисли худ дўст бидор“.
Ба вай гуфт: “Дуруст ҷавоб додӣ; чунин бикун ва хоҳӣ зист“.
Вале вай, ки мехост худро сафед кунад, ба Исо гуфт: “Пас ёри ман кист?“
Исо дар ҷавоб гуфт: “Як мард, ки аз Ерусалим ба Ериҳў мерафт, ба дасти дуздон афтод; онҳо либосашро кашиданд, ўро маҷрўҳ карданд ва дар ҳолати ниммурда партофта рафтанд.
Тасодуфан коҳине аз он роҳ равона буд, ва ўро дида, аз пешаш гузашта рафт.
Ҳамчунин марде аз сибти Левӣ, ки дар он ҷо роҳгузар буд, наздик омада, ўро дид ва аз пешаш гузашта рафт.
Аммо як шахси сомарӣ, ки аз он роҳ мегузашт, ба ў дучор шуда ва аҳволи ўро дида, дилаш сўхт,
Ва наздик омада, ба захмҳои ў равған ва шароб рехту ҷароҳатбандӣ кард, ва ўро ба маркаби худ савор карда, ба корвонсарое овард ва ба ў ғамхорӣ намуд;
Ва фардои он, пеш аз рафтанаш, ду динор бароварда, ба соҳиби корвонсарой дод ва ба вай гуфт: “Ба ин мард нигоҳубин бикун; ва агар аз ин зиёд харҷ кунӣ, ҳангоми баргаштанам ба ту хоҳам дод“.
Пас, ба фикри ту“ Кадоме аз ин се нафар ёри он марде буд, ки ба дасти дуздон афтод?“.
Гуфр: “Ҳамон ки ба ў марҳамат кард“. Исо ба вай гуфт: “Бирав, ва ту низ чунин букун“.
Ва дар аснои роҳ Ў вориди қасабае шуд, ва зане ки Марто ном дошт, Ўро дар хонаи худ пазироӣ намуд;
Вай Марьям ном хоҳаре дошт, ки пеши пойҳои Исо нишаста, каломи Ўро гўш мекард.
Лекин Марто ба хизматгузорӣ банд буд, ва наздик омада, гуфт: “Худовандо! Оё Туро парвое нест, ки хоҳарам маро во гузошааст, ки танҳо хизмат кунам? Ба вай бигўй, ки ба ман ёрдам диҳад“.
Худованд дар ҷавоби вай гуфт: “Марто! Марто! Ту дар хусуси чизҳои бисьёр ғамхори ва давутоз мекунӣ.
Аммо фақат як чиз лозим аст. Марьям қисмати некўро баргузидааст, ки он аз вай кашида гирифта намешавад“.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible